У часи пуританського безглуздя після Другої світової війни з США до Європи прийшла дотепна заява однієї кінозірки: «Не знаю, чому я повинна соромитися роздягатися перед лікарем. Адже він чоловік, як і будь-який інший». Цю логіку можна перефразувати та застосувати до будь-якої людської діяльності, включаючи шахрайство. Воно старе, як сама Матір Природа, і ми зустрічаємося з ним від мімезису до високої політики. Наука не є винятком. Кажуть, ще Птолемей списав свої астрономічні дані у колеги, який за нещасливим збігом обставин жив трохи далі, тож коли астрономи у XX столітті почали в цьому копатися, вони викрили його в плагіаті.
Навіть Галілео не гребував наводити серед аргументів на користь обертання Землі дослід, який він вдало вигадав і ніколи не проводив. Коли його противники заперечували, що обертання призвело б до того, що камінь, кинутий з висоти, впав би не прямо, а похило, а отже, трохи далі від основи перпендикуляра, він запевнив їх, що камінь, кинутий з вершини щогли, впаде на палубу завжди в те саме місце, незалежно від того, стоїть корабель чи пливе. Як зазначають історики, дослід провів лише через кілька років його послідовник Джованні Баттіста Баліані, який ретельно дбав про те, щоб наукова істина була підтверджена «неспростовним досвідом».
Якщо з квартету мотивів, зібраних Koukolík, у наведених випадках на думку спадали насамперед ідеологія і, можливо, частково гординя, то сьогодні на чільне місце виходять кар'єра та гроші. В одному жарті Renčín вчений каже журналісту: «Спочатку наука мене взагалі не цікавила, але потім я дізнався, скільки дають за Нобелівську премію». Гординю, звісно, ми відкинути не можемо, престижні перегони замінюють багатьом дослідникам екстремальні види спорту.
Іноді це лише заради розіграшу. У грудні 2003 року якийсь David Hart заявив, що у своєму гаражі в Sutton Courtenay (поблизу Oxford) знайшов «консервованого дракона», точніше щось, що виглядало як зародок плазуна з крилами, «законсервованого» у формальдегіді у вісімдесятисантиметровій скляній колбі. Він довірився своєму другові Allistair Mitchell, і обидва представили знахідку медіа, додавши, що біля дракончика був документ про його походження. Нібито наприкінці XIX століття німецькі вчені запропонували його Музею природничої історії (Mitchell стверджував, що це була спроба німців дискредитувати британську науку). Дідусь David, який був у музеї сторожем, приніс експонат, призначений для утилізації, додому і сховав його в гаражі, де через багато років його онук «знайшов» його.
Насправді дракончик був виготовлений модельєром за мотивами телевізійної програми про динозаврів, а посудину придбали у спеціальній скляній майстерні. Навіть курка задарма драконів не розгрібає; це був не просто розіграш, акція також послугувала рекламою для нової книги Mitchell під назвою Unearthly History (Надприродна історія) і забезпечила автору контракт з одним великим видавництвом.
Зразком неагресивного і необразливого гумору є також першоквітнева містифікація BBC 1957 року. У популярній і рейтинговій програмі Panorama був показаний репортаж з південної Швейцарії, що фіксував весну в повному розквіті. Ідеальна погода і низька поширеність жука-довгоносика дозволили дозріти також багатому врожаю спагеті. Оператор зняв молодих жінок у народних костюмах, як вони збирають зі «спагетієвих дерев» плоди спагеті, які потім ввечері споживають на святі. Багаторічні селекційні зусилля, за словами авторів сюжету, були увінчані також тим, що всі спагеті однакової довжини і після короткого висихання на весняному сонці можуть бути відправлені на ринок. На гачок попалися десятки тисяч людей. Зацікавлені можуть знайти інкримінований репортаж за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=tVo_wkxH9dU
Однак перейдімо у світ жорстких наукових змагань, де немає браку в психопатичних вчинках. Helicobacter pylori був надійно ідентифікований лише у 35-й спробі його культивування, частково завдяки щасливому випадку. Через те, що у процес втрутився Великдень, культивування тривало п'ять днів замість стандартних двох, і завдяки цьому воно вдалося. Warren і Marshall повідомили про відкриття у двох окремих статтях, кожен сам за себе, без співавторів, у журналі Lancet у 1983 році. Обидві статті вийшли в одному номері журналу, Marshall навіть використав у своїй статті зображення бактерії, не вказавши, що його автором є Armstrong. Потім Marshall на доказ того, що це агент, який викликає пептичну виразку, випив культуру і захворів на виразку.
У 2005 році Warren і Marshall отримали за «своє» відкриття Нобелівську премію. Їхні близькі співробітники Goodwin і Armstrong залишилися ні з чим, хоча перший виростив бактерію з клінічного матеріалу, а Armstrong описав її і правильно класифікував ще до того, як з'явилися культури двох нобелівських лауреатів.
Тим не менш, як показують дослідження, зосереджені на кишковому мікробіомі, Helicobacter присутній у значної частини населення, яка зовсім не страждає на виразкову хворобу. Позначення «облігатний патоген» є сумнівним, а зарахування виразкової хвороби до інфекцій — безглуздим.
Crick і Watson «забули» у своїй роботі, що стосувалася відкриття структури подвійної спіралі, згадати походження та значення «фотографії 51», яку зробила Rosalind Franklin. Як пише Candance Pert, ще одна з жертв сексизму в науці, саме Rosalind надала низку доказів і дозволила двом майбутнім нобелівським лауреатам випередити Linus Pauling. За її словами, Rosalind була класичною «черницею науки», яка присвятила все своє життя роботі.
Candance Pert зазначає: У книзі James D. Watson The double Helix (Таємниця ДНК, Academia, 2003) ми бачимо, як на цю жінку дивилися її колеги-чоловіки. Сторінки книги майже переповнені презирством, коли Watson виправдовує свої та Crick вчинки. Але правда полягала в тому, що ці двоє чоловіків відвідали лабораторію Rosalind Franklin, коли вона була поза містом, і переконали її керівника дозволити їм зазирнути в її нотатки...
Коли цей факт почали згодом оприлюднювати та обговорювати, одна з великих британських газет, The Guardian, надрукувала цікавий захист, який закінчується цим хоч і непереконливим, але старанно висловленим абзацом: Franklin померла за чотири роки до присудження Нобелівської премії, тому вона ніколи не дізналася в повному обсязі, як Watson і Crick з її даних побудували свою модель. Якщо вона коли-небудь підозрювала їх, то не подавала виду і була у дружніх стосунках з Crick та його дружиною Odile. Зрозуміло, що якби вона жила, Нобелівський комітет мав би відзначити її також за її фундаментальне розуміння структури молекули ДНК та її значний внесок у роботу Watson і Crick, оскільки її кристалографічні дані були такими ж хорошими, якщо не кращими, ніж дані Wilkins.
Candance Pert відкрила морфіновий рецептор. Це сталося під час її навчання в аспірантурі на робочому місці відомого Solomon Snyder, і, як вона пише у вищезгаданій автобіографічній і водночас науково-популярній книзі «Молекули емоцій» (AGAN, 2016), це сталося після того, як керівник через нібито повільний і безперспективний хід роботи доручив їй інше завдання і зупинив роботу над морфіновим рецептором. Наполеглива вчена змогла у свій вільний час і з використанням підручних засобів довести завдання до кінця і прославити свій заклад.
Чим більшим був цей успіх, тим більшим було її розчарування, коли вона дізналася, що на премію Ласкера, яка по праву вважається передвісником Нобелівської премії, за її роботу претендують три «хлопці», Костерліц, Г’юз і Снайдер, а її, як жінку, з цього витіснили. Усвідомлюючи, як склалася доля згаданої тут Розалінд Франклін, Перт звернулася безпосередньо до директорки фонду Ласкера і пояснила їй ситуацію. Щодо призначення тих трьох уже нічого не можна було вдіяти, але Снайдер — попри свої інші безперечні відкриття — до Нобелівської премії більше не наблизився. Кендіс Перт із тавром вигнанки (як вона посміла!) працювала невтомно далі й зробила значний внесок у знання, що стосуються єдності «тіла і душі» (сьогодні модно казати «розуму»).
Не знаю, яким є журналістський етичний кодекс, але мені дуже сподобався некролог Кендіс Перт, який для The Washington Post написала Емілі Лангер, у цьому випадку лауреатка титулу заслуженої ректальної альпіністки стосовно велетнів науки. Згадану огидну активність дружніх «хлопців» вона прокоментувала словами: З іншого боку, загальноприйнято вважається, що молоді вчені залишаються осторонь, коли старші привласнюють собі заслуги за групові успіхи, і розуміють це так, що згодом, пізніше в їхній кар'єрі, це привілей дістанеться і їм.
Важко щось додати до такого зрілого морального судження «сторожового пса» демократії. Хіба що старе чеське прислів'я: Сиди, дівчино, в кутку, якщо будеш слухняною, тебе знайдуть.
MUDr. Radkin Honzák психіатр Блог автора: http://blog.aktualne.cz/blogy/radkin-honzak.php