Кілька тижнів тому вийшла нова книжка, яку підготували Jan Hnízdil та редакторка Klára Mandausová разом із кількома друзями та недругами Honza, під назвою Příběhy obyčejného uzdravení (видавництво Lidové noviny, Прага). Я мав задоволення зробити до неї внесок у вигляді короткої статті про те, як я бачу психосоматику, тому маю до неї дещо тепліше ставлення, і був присутній на її дуже приємній презентації світу.
Якщо ви знаєте роботи Hnízdil, що періодично з’являються у пресі, у блозі (http://blog.aktualne.cz/blogy/jan-hnizdil.php) або в його минулих книжкових публікаціях, ви опинитеся на знайомій території якісної казуїстики з добрим чи недобрим кінцем, роздумів про (не)здоров’я сучасного суспільства, цього разу додатково з реакцією на присудження премії «Bludný balvan» і, зрештою, нотатками його друзів та недругів.
Наступний відступ не є проявом склерозу, а аналогією, яка дозволяє мені продемонструвати, як я сприймаю Honza в його теорії та практиці: у хорошому сенсі як лівацького радикала, який потрібен кожному руху, хоча він уже далеко за межами парадигми, яка сама по собі є важкоприйнятною для розуму епохи. У науковій фантастиці Moore, Lamb: The Gospel According to Biff, Christ's Childhood Pal, автор описує шалені дії Івана Хрестителя, якому вдалося під час хрещення втопити кілька осіб у Йордані. Попри це, не можна заперечити, що він «готував шляхи».
Я розумію, що спільнота, яка сповідує біопсихосоціальну концепцію, не може прийняти Hnízdil до своїх лав, коли він проголошує психогенез головним, якщо не єдиним етіопатогенетичним шляхом до хворобливого стану. Чи йому поки що щастить, що до нього приходять саме такі люди? Або тих інших, які цьому не відповідають, він просто не оприлюднює? Проте з суто теоретичної точки зору (окрім того, що Franz Alexander також певний час ішов цим шляхом) тут нагально постає питання щодо автосанаційних механізмів людського організму. Адже в історії втручання медицини іноді були майже смертельними, а людство вижило. Поки що ніде в додипломній чи післядипломній освіті немає комплекснішої інформації про цю безперечно існуючу нашу здатність. Чи не варто було б медицині запровадити предмет «спонтанне одужання»? Десь між фізіологією та патофізіологією.
Другим скороченням, яке здається подоланим, хоча пів століття тому його обстоювали терапевти, які точно не були (мо)ментально відсталими, наприклад Eric Berne, є уявлення, що достатньо одного удару молоточком по правильному гвинтику, і все одразу проясниться. Час, на жаль, не підтвердив це оптимістичне уявлення. «Ага-момент», навіть у вигляді яскравої галюцинації ключового переживання після LSD, здебільшого сам по собі не міг утримати запущену зміну, оскільки як інерція власної програми, так і тиск з боку оточення автоматично повертають наші дії на старі рейки. У цьому напрямку підтримка, надана протягом принаймні кількох тижнів, видається дуже корисною. Проте інформація про правильний напрямок життєвого шляху є справді фундаментальною. Особливо, якщо в її якості переконаний той, хто її надає.
Цьому, безперечно, сприяє репутація, ефект ореолу та комунікативний дар, який має Hnízdil. Можливо, навіть це спрощення – «у тебе це від того, що ти бігаєш як дурень» – має терапевтичну цінність. Ефект плацебо та ноцебо зростає з популярністю бренду та ціною продукту, у чому нас переконав як експеримент із сильно знеболювальним (але в експерименті неіснуючим) фентанілом1, так і з ціново різним ноцебо, що підвищувало больове відчуття2 тим більше, чим дорожчим воно було. Як пише у своєму внеску професор Komárek: Світ не є проблематичним сам по собі, світ є проблематичним через спосіб, у який ми його тлумачимо. Простота тоді може іноді мати вигляд дива.
Я думаю, що ми не повинні ігнорувати феномен Hnízdil лише тому, що він справді не вписується в нашу парадигму і тому, що він справляє на перший погляд надто редукціоністське, а на другий – навіть трохи шарлатанське враження. Вже хоча б тому, що це веде до покращення стану здоров’я деяких страждаючих. Не можна погодитися з тим, що через нерозуміння тонкої іронії Honza сприйняв серйозно один із його критиків, а саме те, що (Hnízdil) для пацієнтів нічого не робить і лише бере за це гроші. Безумовно, варто було б подивитися, що він робить і як це працює. І якщо вже ми заговорили про виправлення, я сумніваюся (також з посмішкою), що Jiří Šavlík був першим чеським психосоматиком. Хіба що він скромно приховав, що напередодні створив небо і землю.
Автор: MUDr. Radkin Honzák, CSc.
1 Gracely RH,et al.: Clinicians' expectations influence placebo analgesia. Lancet. 1985, Jan 5;1(8419):43 2 Tinnermann A, et al.: Interactions between brain and spinal cord mediate value effects in nocebo hyperalgesia. Science. 2017 Oct 6;358(6359):105-108