Шкіра — це не просто захисний шар, що вкриває наше тіло, вона має багато інших функцій, з яких дотиковій ми детально присвятимо наступну частину. Перш ніж ми до неї перейдемо, необхідно навести кілька загальніших даних. Окрім ротової порожнини, дихання та евентуальних кишкових газів, шкіра є найінтенсивнішим джерелом нюхової інформації,1 що є важливим, хоч і не завжди повною мірою усвідомлюваним комунікаційним елементом.2 Тому наступна частина тексту буде радше про нюх, що має свою логіку, попри те, що це здається далеким одне від одного. Нюхаю, нюхаю людський дух…
І речення продовжується запитанням: «Кого ти тут, матінко, маєш?» Дід Всезнайко — як видно — хоч і не знав усього, але нюх мав добрий навіть після цілоденної втоми, тож при обстеженні, орієнтованому на цю характеристику, він потрапив би до того популяційного квартиля, у якому деменція, навіть MCI (mild cognitive impairment), не загрожує, як це стається з людьми, у яких втрата нюху прогресує швидше за календарний вік.3 Також їжею він може насолоджуватися сповна, і подібної якості мало б бути і його сексуальне життя. Усі ці сфери життя залежать від функції нюху, і ми — на сором собі — навіть не маємо абстракцій для окремих нюхових відчуттів, а кажемо: пахне (смердить) як… До того ж тих запахів на порядки більше, ніж трьох основних кольорів, п’яти смаків чи восьми нот.
Перш ніж ми дійдемо до людини, погляньмо, як нюхає істота, яка, на мою думку, належить до найбільш досліджених, — мозковий гігант Caenorhabditis elegans, або нематода. Нематода має 22 000 генів, що лише на три тисячі менше, ніж у людини. Проте нейронів у неї значно менше: рівно 302, а між ними близько 8000 зв’язків. Вона живиться бактеріями, і оскільки не має очей, мусить винюхувати свою їжу, а також куштувати її.4 Найбільше вона любить бактерії, що містять сполуку під назвою діацетилен. Генів для нюху в неї близько 2000, що вдвічі більше, ніж у пацюка. (Той, утім, не мусить їсти бактерії.)
Найцікавішим у всьому цьому відчутті є той факт, що як на приємний, так і на аверсивний подразник реагує одразу вся нервова система нематоди. Не поступове оцінювання, а генералізована реакція. Дослідники спочатку вважали, що цей спосіб є специфічним лише для червів, але нещодавно це було доведено також у мишей. Залишається без відповіді питання, як реагує на часто лише підпороговий нюховий подразник людський організм.
Нюховий шлях людини має два нейрони — дві ділянки. Перша веде до нюхового мозку, а друга розгалужується до всіх важливих частин мозку: емоційних, пам’яті та мислення. Це багатство проєкційних місць вказує на все ще актуальне значення нюху, яке ми недооцінюємо. На відміну від слуху та зору, які постійно сприймають сигнали, ми нюхаємо переважно лише під час вдиху (певні молекули також можуть потрапляти до закінчень нюхових клітин через ротову порожнину), і тому ми не приділяємо нюховим відчуттям такої уваги та реєструємо їх радше підпорогово. Що не означає, що вони не мають на нас впливу. Навпаки, вплив є дуже значним, а зв’язок із гіпокампом вказує на те, що ми маємо пам’ять — частіше з перших років життя, ніж це буває з іншими чуттями — на ці відчуття, і що вони поєднуються з іншими, що може викликати дуже цікаві асоціації;5 шведські автори вигадали для них акронім LOVER, складений із значень limbic-old-vivid-emotional-rare («лімбічна активація, тобто емоційно сильні, старі, дуже живі, емоційні та рідкісні»).6 З іншого боку, вони можуть бути емоційно сильними та відносно свіжими, наприклад, пов’язаними з нещодавніми травматичними спогадами.7
Точаться суперечки про те, чи існують у людини хоча б функціональні залишки вомероназального органу Якобсона, який виражено розвинений у всіх нижчих тварин та у мавп Нового Світу і має важливу функцію під час сексуальної активності, вловлюючи феромони.8 У людини це не зовсім зрозуміло, і вчені, попри вдосконалені техніки, досі про це сперечаються.9
Тим не менш, існує один експеримент, який міг би свідчити про наявність такого органу. Він відбувся у 1995 році в Берні, і провів його професор зоології (людина — це теж тварина!) Claus Wedekind.10 Він обрав 49 молодих жінок і 44 молодих чоловіків, формуючи групу так, щоб була якомога ширша варіативність характеристики під назвою HLA (human leucocyte antigen) — головного гістосумісного антигену, що є генетично зумовленим компонентом імунітету, який розрізняє «своє» від «чужорідного». Він застосовується, наприклад, при трансплантації органів, коли чим подібніші HLA-системи, тим менші зусилля організму реципієнта відторгнути трансплантований орган (відкинути його, буквально вигноїти, як скалку). Однакові HLA мають лише однояйцеві близнюки.
Wedekind одягнув на молодих чоловіків футболки і дозволив їм ходити та спати в них два дні, потім запхав їх (ті футболки) у спеціальні коробки і запросив молодих дам, щоб вони кожна понюхала шість обраних і вирішила, кого з тих «смердюків» вони взяли б додому. Результати були приголомшливими. Жінки безпомилково обирали партнерів із HLA-системою, максимально відмінною від їхньої власної — тобто оптимальний генетичний набір для нащадка. Але ті, хто вживав гормональні контрацептиви, обирали, навпаки, найближчі — тобто найгірший вибір із погляду здоров’я майбутньої дитини. Усе це свідчило б про сприйняття феромонів (або чогось дуже близького). Це, мабуть, із погляду матінки Природи найсуттєвіше (у неї сьогодні, коли я це пишу, свято, але поки я допишу, ще багато свят мине).
З погляду повсякденного співжиття слід взяти до уваги інші десятки нюхових інформацій. Вони виникають через секрецію сальних і потових залоз та подальшу роботу цілих колоній шкірних мікробів, дріжджів, плісняви та паразитів, переважно нешкідливих і корисних, які ці продукти, по-перше, переробляють, а по-друге, розмножуються в них. Їхній склад залежить від статі господаря, віку, місця на тілі, стану його імунітету, професії та впливу різних чинників, гігієнічного стандарту, різних хвороб. Деякі хвороби за нюховими характеристиками можна навіть діагностувати. І залежно від цього ми пахнемо або не пахнемо іншим. А натомість вони нам.
Ми маємо на шкірі в середньому 200 000 сальних залоз і мільйони потових залоз. Питання, хто пітніє більше, чоловіки чи жінки, було вирішене 1 : 1, більше, ніж менші, пітніють більші та масивніші особини.11 Більшість із них виділяють піт без будь-якого запаху, але частина містить і молекули, які ми можемо відчути. Але що ми також можемо відчути в поті, це страх — тобто речовини, що активуються під час його виникнення. Піт страху пахне зовсім інакше, ніж піт від навантаження. Ми можемо також відчувати агресивність особини, що наближається, і рідкісну в нашому світі, проте все ж таки помітну радість. Сала виробляється за день кілька грамів, поту можна виділити до літрів за годину. У цьому купаються колонії бактерій, шкірний бактеріом, які в різних місцях тіла є цілком специфічними.12
Дослідники бактеріому використовують для наближення до проблематики порівняння із заселенням Землі. Мовляв, для таких крихіток, якими є бактерії, відстань від кореня носа до кутика рота — це щось на кшталт для нас подорожі з Праги до Греції. Скрізь живуть люди, і щоразу вони трохи інші та мають дещо інші звички. Десь вирощують льон, десь кукурудзу, десь мають фруктовий сад. Тому також різні бактерії з одного й того самого або дуже схожого субстрату створюють інші молекули. Кажуть, що собака-нюхач, якому дасте понюхати, скажімо, чиїсь шкарпетки, вже не зможе співвіднести з цим шапку (якщо йому її заздалегідь не дали понюхати) і за нею не впізнає власника — вона має зовсім інші нюхові характеристики.
Найбільше сальних залоз знаходиться в пахвових западинах і в паху (волосяний покрив тут відіграє свою роль, і його нібито естетично та гігієнічно обґрунтоване видалення є протиприродним), далі в пупковій западині, у зовнішньому слуховому проході та, як не дивно, навіть на повіках, де ми їх не так помічаємо. Вони виробляють шкірне сало, а в ньому — стероїди, сполуки, розчинні у воді, які самі по собі не мають запаху. Лише бактерії з великої родини Corynebakterií перетворюють їх на андростерони з типовим ароматом. Оскільки чоловіки мають значно більше цих залоз, вони пахнуть набагато інтенсивніше, ніж жінки. У старості, коли в обох статей андрогенних стероїдів стає менше, нюхова різниця між ними стирається і зникає. Натомість аромат дитячого волосся, який описують як схожий на персиковий компот, забезпечується активністю дріжджів Pityrosporum ovale. Отакі справи!
У давні часи медицини нюх невід’ємно належав до діагностичних методів, його рекомендували та використовували і Гіппократ, і Гален. У середньовіччі це перевернулося, і характерний сморід помилково вважали причиною захворювання. Звідси всілякі обкурювання та інші процедури, які вважалися лікувальними. З іншого боку, слід сказати, що пари запаленого ладану справді мають дезінфікуючі властивості. Мухи, які, безумовно, відчували цукор у сечі собак, у яких дослідник Мінковський видалив підшлункову залозу, наштовхнули того невігласа на думку, що саме так виникає захворювання на цукровий діабет. А також у цих хворих ми найчастіше за типовим запахом ацетону діагностуємо з першого вдиху причину коматозного стану.
З огляду на те, що чутливість собачого нюхового апарату приблизно в сто тисяч разів (плюс/мінус 21) вища за чутливість найчутливішого людського нюху, є слушною думка про можливість використання цієї властивості собак у діагностиці різноманітних хвороб і розладів. Були описані процедури діагностики онкологічних захворювань і деяких метаболічних розладів.13 Дресировані собаки виявляють гіпоглікемію у діабетичних пацієнтів у понад третині випадків.14 У діабетиків йдеться безперечно про нюхові відчуття. Що відбувається у випадках, коли собака здатний передбачити епілептичний напад свого власника, сказати важко. Повідомлення про попередження, які надавали seizure alert dogs, також є рідшими (близько 10 % собак робили це).
Так само, як серед дослідників немає згоди щодо існування вомероназального органу, між ними є суперечності щодо існування та функції речовин, які називаються феромонами (див. прим. 9). Саме слово є комбінацією грецького ferein = «переносити» та hormé = «бажання, потяг». У тваринному світі ці речовини пов’язані зі статевою активністю та розмноженням, але вони також надають цікаву інформацію про особину (наприклад, де вона знаходиться в ієрархії групи, яку їжу нещодавно спожила), а також впливають на емоційний настрій і навіть нейроендокринні функції (наприклад, налаштування менструально-овуляторного циклу). Наприклад, миша, яка щойно завагітніла, якщо відчуває поблизу присутність якіснішого самця, перериває свою вагітність і чекає на нього як на кращого батька своїх нащадків. Навпаки, близькість мишки, що годує, викликає і запускає у самок навколо деякі елементи материнської поведінки.
У людей здається, що особливо андростерони, які поширюються з пахвових западин, мають вплив на поведінку осіб обох статей, на жінок, мабуть, більше, ніж на чоловіків. Типовим прикладом є відома синхронізація менструальних циклів у переважно жіночих колективах. Попри те, що цей досвід є загальновідомим, об’єктивно вперше описаним у 1970 році, а потім відтвореним у найрізноманітніших групах, починаючи зі спортивних команд і закінчуючи співжиттям жінок в умовах інших культур, існують вчені, які в нього «не вірять». Вони кажуть, що всі докази є непевними, що праці, які приносять ці висновки, є методично недосконалими і що вся тема є спірною з огляду на невизначеності щодо феромонів у людини.15
З іншого боку, ті, хто — оскільки бачили це на власні очі або навіть відчули на власному циклі — вірять у це, створили також еволюційну гіпотезу, чому це було так вигідно. Вихідним припущенням є те, що чоловіки в давні часи були далеко не такими наполегливими щодо сексу, як сьогодні (також вони гинули частіше), і що, отже, під час змагань за них було вигідно для прадавніх дам, коли час від часу існував спільний «ринок», звідки походило майбутнє потомство.
На користь існування феромонів як речовин, що впливають на поведінку, свідчить, серед іншого, те, що коли новонародженого, а згодом немовля кладуть мамі на живіт, воно намагається повзти в напрямку до грудних сосків, де відчуває через ці сигнали свою їжу. Якщо соски досконало помити, так що нічого не відчутно, дитина не повзе. Але вона повзе навіть тоді, коли весь час вигодовується штучним харчуванням, що свідчить про те, що до грудей її тягне не досвід, не уявлення про винагороду у вигляді доброго молока, а щось інше, ймовірно, феромон.
Що стосується вибору партнерів, тут уже була згадка про експеримент Wedekind, і нові знання показують, що хоча партнерства, обрані під впливом контрацепції, тобто щодо імунітету нічого вигідного, мають меншу частоту і менше задоволення у сексуальній сфері, але краще співжиття у сфері психосоціальній. А ще є одна цікава звістка, що передається через феромони, а саме інформація про ступінь тілесної асиметрії. Є уявлення, що чим більша тілесна симетрія, тобто менша асиметрія, тим здоровіший організм (це також пов’язано з позитивною оцінкою краси, вершиною якої є усереднене симетричне обличчя як образ здоров’я і давньогрецьке визначення, що краса — це гармонія, до якої вже не потрібно нічого додавати).
Нюховий сенс є одним із дуже важливих і сьогодні у своєму справжньому значенні недооцінених комунікаційних каналів. Вимоги до його посланців змінилися (про це нас найкраще переконає собака, надушений дорогим шампунем, який біжить вивалятися в найближчому гної), і ми віддаємо перевагу «приємним ароматам» перед природними сигналами. Можливо, у цьому середовищі ми почуваємося краще і маємо враження, що достатньо задовольнили свої бажання. Питання в тому, чи не фрустрували ми водночас свої справжні потреби. Вимираюча європейська популяція свідчить про те, що щось не так. Нюх має в репродуктивному процесі міцне місце, і варто було б також критично оцінити деякі цивілізаційні вимоги, які втручаються в цю сферу. А також шукати зв’язки між втратою нюху та деменціями і втручатися в критичних місцях.
А тепер нарешті також дещо про людський дотик (кажуть, можна писати — і це також правильно — про людський дотик).
Колись давно, глибоко у 70-х роках, я відкрив дослідження, присвячене цікавим результатам, виявленим під час загоєння експериментально викликаних шкірних дефектів у кролів. В одному відділенні, всупереч результатам, які були отримані в інституті загалом, кролі загоювалися значно краще, швидше, і це навіть тоді, коли їм не застосовували жодних чудодійних загоювальних засобів. Розгадка таємниці зрештою полягала у виявленні того, що доглядальниця в цьому відділенні любила кролів, доглядала їх, гладила і пестила.
Людині потрібно кілька погладжувань на день, інакше в неї висихає спинний мозок, — написав пів століття тому засновник трансакційного аналізу Eric Berne16 і зробив це речення філософським підґрунтям свого вчення. Berne також звернув увагу на те, що для новонароджених, немовлят, малюків і малих дітей фізичні дотики є необхідними, і лише з розвитком особистості людина стає «менш доторканною», а реальні погладжування замінюються вербальними з психосоціальної сфери. Berne у цьому відношенні не був першим, але, наскільки мені відомо, він був першим, хто заявив, що будь-який дотик, тобто у разі нестачі погладжувань навіть ляпас, є для кожної дитини прийнятнішим, ніж стан без стимулів.
Приблизно в той самий час чеські психологи, Josef Langmeier та Zdeněk Matějček,17 сформулювали свої гіпотези про дитячу депривацію, наслідки якої вони спостерігали на клінічному та психосоціальному стані малих пацієнтів з дитячих будинків. З місць, які вважалися хорошими та якісними, оскільки тут діти мали вдосталь їжі і, з певною натяжкою, також усі чотири «Т» (тобто тишу, тепло, теплиці та тамування болю). Проте ніхто з тих, хто так вихваляв ці заклади, не оцінив того, що сестри, попри те, що бігали як ошпарені, не мали часу попестити дітей, погладити їх і дати їм необхідну та належну порцію людських дотиків. Не знали цього навіть наші провідні педіатри, які завзято рекомендували штучне вигодовування та колективне утримання в яслах (якщо можливо, цілотижневих). Найзавзятіший з них мав навіть прізвисько «ясла та Nestlé»; на схилі літ, на щастя, він прозрів, помудрішав і став палким пропагандистом грудного вигодовування.
Потреба в дотику — це, мабуть, потреба всього живого. Найдрастичніше, однак, її на наших найближчих родичах довів американський вчений Harry Harlow зі своїми співробітниками, який з 1981 року перебуває в мавпячому чистилищі (пекла уникнув завдяки мавпячій доброті), і хоча за нього дуже наполегливо заступалося Товариство скептиків18, а також Нобелівський фонд, він залишиться там зв’язаний дротами, які використовував для своїх експериментів, ще деякий час. Що він зробив? Забрав у малих макак (Macacus rhesus — це малий вузьконосий примат, що живе в Азії) їхніх матерів і запхав нещасних малят у простір, у якому були дві запасні «матері» — фігури, які за формою дуже приблизно нагадували дорослих самиць. «М’яка мати» була з дротяного каркаса, вкритого м’якою хутряною тканиною, тоді як «тверда мати» була цілком лише з дротів, але в місці грудних сосків мала розміщені дві пляшки з молоком.
Дослідники були цікаві, чи віддадуть малята перевагу їжі чи м’яким обіймам. М’які матері справді були для мавпенят приємнішими, після годування вони поверталися до них і лягали біля них. Мавпочки також тікали до них, коли відчували загрозу або переляк.19 Варто додати, що з малят ніколи не виросли повноцінно дорослі та психосоціально зрілі особини. У це, як точно підібраний елемент пазла, входить теорія прив’язаності Bowlby,20 яка хоч і ширша за тему дотиків, але невіддільно до неї належить. І належать до неї також первинні відчуття інших органів чуття; коли Harlow прилаштував м’яким матерям якісь «обличчя», щоб вони були більше схожі на справжніх мавп, мавпенята їх зривали. Вони хотіли тих своїх матерів, нехай і недосконалих, а не якихось покращених!
Якщо не брати до уваги сигнали з внутрішнього середовища, які потрапляють до плода через плацентарний кровообіг (наприклад, гормони стресу), то тактильне відчуття всього маленького тіла в матці є, власне, першим комплексним сенсорним актом. І не забуваймо про той факт, що шкіра виникає з того самого зародкового листка, ектодерми, що й уся нервова система. Зв’язок між ними є двостороннім, і коли ми дорослішаємо, шкіра становить близько 1,8 м² площі з багатьма тактильними рецепторами. Що стосується типово людських дотиків, ми розрізняємо їх три види: дотик власного тіла, цілеспрямований міжособистісний дотик із комунікаційним значенням (погладжування або ляпас) і випадковий ненавмисний дотик іншої особи, який ми чітко відрізняємо від дотику іншим предметом.
Але і тут ми маємо дотики приємні та неприємні, є різниця проводити пальцями по оксамиту чи по грубій штукатурці. Є також різниця, чи закінчення C-волокон у шкірі подразнюються ніжно чи різко. Наші пальці здатні розпізнати якість поверхні, навіть якщо вони анестезовані. Це відбувається через поширення подразнення вібраціями різного характеру, як було доведено нещодавно.21 Є ділянки, з яких стимулюються різні соматосенсорні центри, існують ерогенні зони, які не завжди мають бути прив’язані до предилекційних місць (губи, грудні соски тощо), можливо шляхом умовного рефлексу створити ерогенну зону в різних ділянках. Також рецептори не лише одного типу: вони відрізняються за чутливістю до дотику, тиску, тепла, болю, напруження м’язів і положення суглобів, реєстрації руху. З’являються думки, що ці сенсорні відчуття мали б сприйматися дискретно, проте мозок обробляє їх єдиним чином і оцінює як тактильні чи гаптичні.
Комплексне відчуття має чотири основні модальності: тактильну, термальну, больову та сверблячу, які прямують до центральної нервової системи як підсистема комплексу, що забезпечує просторову та часову орієнтацію, розрізнення та базову інформацію, яка забезпечує і супроводжує тактильну, дослідницьку поведінку. Але вона також має афективну складову, а саме сприйняття болю, а також сприйняття дружньої поведінки з боку оточення через посередництво соматичного відчуття задоволення та насолоди від емоційно забарвленого дотику.
Розрізнювальні (дискримінаційні) сигнали передаються швидкими A-бета волокнами периферичних нервів, тоді як «винагороджувальні» емоційні сигнали, ймовірно, немієлінізованими волокнами CT (C-тактильними) з часово віддаленим усвідомленням у центральній нервовій системі. Ці волокна, які були відкриті відносно пізно спочатку в ділянках обличчя, не зустрічаються в гладкій шкірі, попри те, що було здійснено багато спроб знайти їх там.22
Закінчення C-нервів у вкритих волоссям ділянках шкіри є значно варіативними, це маленькі округлі або овальні ділянки 1–32 мм, що містять від одного до кількох закінчень. Сигнал з них поширюється зі швидкістю один метр за секунду.23
Невролог Олівер Сакс описує випадок жінки, яка мала повністю порушену глибоку чутливість і усвідомлювала своє тіло лише тоді, коли їхала на значній швидкості роздягненою в кабріолеті, і створений таким чином вітер окреслював контури її тіла.24 Глухі люди здатні сприймати музику так, що підставляють під неї оголену спину. Мексиканський невролог Bach y Rita, чиїм гаслом було «я з’єднаю будь-що з будь-чим», використав шкірні рецептори для передачі зображення до зорової кори незрячих таким чином, що на спину їм прикріплював пластину, яка містила 20 x 20 пікселів, що перетворювала зображення з фронтально розміщеної камери на тактильні стимули.25 Вони потім знаходили шлях до зорової кори, і люди, оснащені цим пристроєм, були здатні розпізнавати предмети розміром у сантиметри. Bach y Rita був переконаний, що незрячі за допомогою своєї тростини через шлях тактильних рецепторів у долоні навіть певним подібним чином «бачать».
Дотики несуть важливі невербальні повідомлення. Стиск поданої руки інформує нас про характер нашого співрозмовника, а також про наш емоційний стан, поплескування по плечу може нести значення похвали, але також і підбадьорення, і ми чітко розрізняємо цю різницю. Пестощі можуть мати десятки відтінків від ніжних до пристрасних, так само як і обійми, які, крім того, багато говорять про психосоматичний стан учасників. Ми торкаємося одне одного, щоб підкреслити значення словесного повідомлення, щоб поділитися своїми почуттями. Зоровий контакт має інше значення, якщо він супроводжується дотиком, оскільки жоден інший тілесний орган чуття не вловлює більше емоцій, ніж тактильний. Вважається, що він у десять разів сильніший за самі слова, навіть якби вони були сповнені емоцій і вишукано підібрані. Психолог повинен знати, що вибір партнерки може відбутися на основі спогаду про дотик материного шовкового волосся… Про значення тактильного стимулу написали у 1932 році Roy Sheldon та Egmont Arens,26 автори одного з перших посібників із психології дизайну та маркетингу. Спогади про заспокійливі тактильні стимули в дитинстві можуть бути причиною позитивних почуттів при сприйнятті таких стимулів у дорослому віці. Дотикова сфера може нести й негативний заряд. Які асоціації у вас викликає слово «недоторка»? Або вислів: «Це мене зачепило»? Жодної позитивної конотації не має також і те, коли хтось «не в контакті з реальністю». Це спостереження відповідає факту, що для аутистів дотик іншої особи не є однозначно позитивним відчуттям і викликає питання, наскільки атипові чи аномальні тактильні відчуття беруть участь у відмінній поведінці.
Цікавим є ефект Midas touch effect (ефект дотику Мідаса).27 Фригійський цар Мідас, окрім того, що мав ослячі вуха, мав також безглузді ідеї. Коли Діоніс запропонував йому як винагороду за добрий вчинок виконати будь-яке бажання, у своїй жадібності він забажав, щоб усе, до чого він торкнеться, перетворювалося на золото, і зовсім забув, що за таких обставин не зможе навіть поїсти. Не кажучи вже про те, що свою кохану доньку він перетворив на золоту статую. На щастя, бог змилостивився над ним і повернув його до звичайного життя. Тим не менш, дотик Мідаса — це офіціантський трюк. Багаторазово було доведено, а також експериментально перевірено, що коли офіціант/офіціантка, виставляючи рахунок гостю, ніби ненароком торкається його — а гість дуже часто цього навіть не реєструє — чайові стають значно вищими. Цікаво, що це не працює, коли офіціант торкається гостя паличкою чи іншим предметом (чого гість також здебільшого не помічає). Як поширюється і знаходить свою ціль ця інформація про різницю стимулу, людського тіла та неживої матерії? Більшість проекцій спрямовано до постцентральної соматосенсорної кори, деякі приємні відчуття, навпаки, до орбітофронтальної кори, але різницю між дотиком особи та предмета важко непомітно об’єктивно зафіксувати.
Подібні спроби були здійснені в роботі різних служб,28 найчастіше в бібліотеці, де бібліотекарі під час видачі чи повернення книги торкалися відвідувача або ні. Згодом відвідувачів просили повідомити, наскільки їм був симпатичний персонал. «Доторкувачі» отримали у всіх дослідженнях однозначно більші симпатії. Дотик персоналу під час дегустації якоїсь страви в універмазі спонукав покупців набагато частіше до подальшої покупки цього продукту.29 Будь-яке прохання, що супроводжується дотиком, виконується частіше. І це до того рівня, що дотик здатний краще, ніж заспокійливі психофармакологічні засоби, заспокоїти збуджених геріатричних пацієнтів, як свідчить свіжий метааналіз п’яти клінічних досліджень.30 Подібним чином заспокоює і новонароджених31 після проведеної болісної процедури. У перинатальному догляді цілеспрямований дотик зі стимуляцією відповідних рецепторів32 може застосовуватися ширше. У геріатричному та геронтопсихіатричному догляді при мультимодальній стимуляції зорові та тактильні стимули належать до найбільш бажаних.33
Міжособистісний дотик є предметом інтересу антропологів, соціальних психологів, біхевіористів та когнітивних дослідників, нейробіологів; практичне застосування цікавить дизайнерів, творців комунікаційних мереж (як додати дотик у віртуальну реальність), ергономістів, і, звісно, тут є велика і, на щастя, ненаукова сфера мистецтва, яка часто набагато точніше, ніж усі контрольовані експерименти, охоплює те, що насправді означає дотик.
Дослідники та техніки з відділу біомедичної інженерії Georgia Tech та Emory University розробили «роботизовану медсестру Cody». Про досвід один із них34 повідомив на конференції у 2011 році так: Ми з’ясували, що пацієнт оцінює намір робота і відповідно реагує. Хоча робот торкається його абсолютно однаково, якщо пацієнт вважає, що він хоче очистити його передпліччя, він сприймає це спокійно, якщо ж думає, що він хоче його втішити, його емоції та почуття стають значно негативними. Це подібно до ситуації з медсестрами, де інструментальні дотики оцінюються переважно нейтрально або позитивно, тоді як втішні — вже не так однозначно позитивно. Також було протестовано попередження перед процедурою, яку проводить роботизована медсестра, і ми з’ясували, що пацієнти реагують прихильніше на ситуації, де словесне попередження не передує процедурі.
Антропологія пропонує нам цікаву мозаїку дозволених, толерованих і табуйованих дотиків. Там, де француз із француженкою донині цілуються в щоку і навіть у губи, ескімоси терлися один об одного носами, тоді як норвежці здалеку пильно витріщаються один на одного, а японці ввічливо вклоняються з руками на рівні колін. Погладити дитину по голівці — майже інстинктивний жест європейців, у Таїланді ж цей дотик наполегливо не рекомендується, оскільки він може бути сприйнятий як напад на осередок дитячої душі. Двоє дорослих чоловіків, що йдуть за руки, в Індії чи Саудівській Аравії будуть сприйняті як двоє друзів, у нас — як сексуальні партнери. Смачний «подвійний Брежнєв» політиків реального соціалізму вже канув у забуття (варто пошукати в тогочасних документальних стрічках). Діти більше торкаються одне одного, коли граються надворі, ніж коли перебувають усередині будинку. До пубертату більше дотиків між індивідами однієї статі, у наших краях це співвідношення з підлітковим віком змінюється. Чоловіки мають більшу тенденцію торкатися жінок, ніж жінки чоловіків. Звісно, доречним є міркування, скільки в цій поведінці привласнювальної стратегії. Адже йдеться також про почуття того, хто торкається. Цікава праця35 зі сфери психології споживання показує, що феномен «лапи в пляшці» нам не зовсім чужий. Людина швидше купить те, що вже тримала в руці, особливо тоді, коли оптичний вибір малозрозумілий. Проте навіть якщо він зрозумілий, об'єкт, який тримають, спрямовує її дії. За словами авторів, якщо ми дамо спраглому покупцеві в руку пляшку, він швидше купить напій у пляшці, тоді як якщо він отримає тримати бляшанку, то віддасть перевагу напою в бляшанці.
У цікавій книжці під назвою Mezi námi 2006 року Бертон і Дімблбі36 порівнювали, серед іншого, також дотикову поведінку людей у кав'ярнях у різних місцях світу. Протягом однієї години вони зареєстрували в Пуерто-Рико 180 дотиків, у Франції 110, у США лише два, а в Англії жодного. Соціальні психологи констатують, що дотиків у нашому суспільстві меншає на користь віртуальної комунікації, і її творці намагаються додати до повідомлення також тактильні відчуття, що має у пар, розділених великими відстанями, окрім переданого зображення, посилити відчуття єдності, відчуття того, що вони разом. Наприклад, «футболка для обіймів» (hug-shirt) викликає тактильні відчуття на грудях під час розмови телефоном. Ці експерименти, проте, поки що поодинокі, і їхні результати загалом не оцінювалися точно.
Хоча віртуальні дотики мотивують до деяких вчинків так само, як і реальні,37 зрозуміло, що вони не можуть повністю замінити реальний живий дотик, за допомогою якого, наприклад, можна заспокоїти пацієнта перед операцією або в будинках для літніх людей досягти кращої співпраці з геріатричними клієнтами, які «вередували», не дотримувалися режиму, відмовлялися від їжі тощо.38
Метью Гертенштейн зі співавторами досліджують можливість передачі емоцій дотиком та її точність.39 У кімнаті сидять випадково обрані «передавач» і «приймач», які відокремлені один від одного ширмою, що виключає інші, ніж дотикові, сигнали. Той, хто передає, отримує на папірці написані послідовно назви дванадцяти емоцій — шести базових і шести похідних чи комбінованих, — які він має повідомити особі, що приймає, торкаючись її передпліччя будь-яким способом, який він вважає відповідним для даної емоції. Ця наукова група довела, що безпечно можна таким чином повідомити щонайменше шість емоцій: гнів, страх, огиду, любов, вдячність і симпатію.
Практично цікавими є також результати досліджень, присвячених спостереженню за дотиками між партнерами в шлюбі. Звісно, не дивує, що чим більше взаємних дотиків, тим кращі стосунки, проте чого люди здебільшого не знають, так це того, що ця міцність підкріплена концентраціями «гормону довіри» — окситоцину. А вони, своєю чергою, перебувають у зворотному співвідношенні, тобто чим більше одного, тим менше іншого, до концентрацій гормонів стресу.
Тим самим ми зручно підходимо до феномену покладання рук, який належить до найдавніших магічних практик і, безсумнівно, діє сприятливо. Відомий лікар і багаторічний завідувач III внутрішньої клініки Факультету загальної медицини, академік Чарват, описав на конкретному прикладі спосіб своєї роботи. Його відвідав колега і хотів дізнатися, у чому полягає таємниця його лікувальних успіхів. Чарват повів його в палату і продемонстрував, як працює з пацієнтом. Коли вони вийшли, він попросив колегу описати, що той бачив. — «Ви прийшли туди, поговорили з ним і знову пішли». — «Ні-ні», — виправив його Чарват, — «я прийшов, взяв його за руку, а потім поговорив з ним».
Йдеться про те, наскільки така поведінка насправді відповідає критеріям ефекту Готорна, який приписує значне покращення стану та продуктивності людей тому, що вони помітили та зареєстрували інтерес і турботу свого оточення, і наскільки йдеться про щось інше. У цьому переконані проповідники різноманітних програм під назвою Healing Touch або подібними. Вони заявляють, що йдеться про передачу специфічної енергії. Це може здатися різним скептикам притягнутим за вуха, але є експерименти, які відповідають суворим критеріям наукового дослідження, що доводять: дотик справді може покращити стан здоров'я. Трохи в стилі поламаного мурашки: подув йому на болячку, погладив його по чолі, / хоп, і здоровий мурашка вранці стрибає з ліжка.
Якщо ви введете на медичному науковому порталі PubMed у пошуковик слова healing touch, ви отримаєте понад 2400 статей, здебільшого надрукованих у рецензованих журналах (тобто ніякого бульвару). Ви дізнаєтеся, що handling (= «торкання») зменшує у мишей метастази пухлини молочної залози та покращує імунну відповідь, хоча на первинне вогнище не впливає. Тут важко говорити про якусь віру… Хіба що ті миші були християнками.
Але залишимося з людьми. Праця, надрукована в лютневому номері Psychological Science 2015 року, під назвою «Чи надають обійми як прояв соціальної підтримки буфер проти стресу?», зазначає, що особи, які отримали цю соціальну підтримку, після експозиції вірусом, що викликає «захворювання на застуду», продемонстрували на 32% нижчу захворюваність, ніж люди без цієї підтримки.40 Що з цього випливає? Ідіть і обіймайтеся! Світ — це прекрасне місце для життя. Автор: MUDr. Radkin Honzák, CSc. Стаття з авторської книги Psychosomatická prvouka.
Honzák R., Psychosomatická prvouka. Praha: Vyšehrad, 2017. 336s. EAN: 9788074299124
Після успішної книги «Як жити і уникнути синдрому вигорання» та книжкового інтерв’ю з Renatou Červenkovou «Всі ми живемо в божевільні» відомий психіатр Radkin Honzák виходить з черговим виданням, яке присвячене зв’язку тіла і душі. Як каже сам автор, входити у світ психосоматики вимагає відваги, але передусім зухвалості – відваги залишати зручні шляхи і зухвалості топтати газон, на якому вже кілька століть стоїть попереджувальна табличка, що підтримується медичним істеблішментом за всіх панівних режимів, з написом НЕ ВХОДИТИ. «Психосоматична абетка» є результатом його п’ятдесятирічного, і, як він чесно зізнається, здебільшого марного пошуку правди про здоров’я та хворобу. «З правдою в медицині все не просто, тому що ця дисципліна, подібно до Росії, не знає, де має кордони. Лише час від часу кілька індивідів ставлять питання, якими є насправді завдання і цілі сучасної медицини. Це питання неприємне, проте легітимне». Radkin Honzák намагається показати, що брати до уваги так само серйозно, як біологічні фактори, також дуже важко вимірювані соціальні та психологічні фактори, або ж уже майже незбагненні духовні чи спіритуальні фактори, є важливим доповненням погляду медицини, яка на людину в сучасності дивиться передусім як на біологічний препарат.
1 de Groot J. H. et al., Chemosignals communicate human emotions. Psychol Sci 2012; 23 (11), с. 1417–1424. 2 Mutic S. et al., You Smell Dangerous: Communicating Fight Responses Through Human Chemosignals of Aggression. Chem Senses 2016 Jan; 41 (1), с. 35 – 43; de Groot J. H. et al., A sniff of happiness. Psychol Sci 2015 Jun; 26 (6), с. 684 –700. 3 Ruggiero G. F. – Wick J. Y., Olfaction: New Understandings, Diagnostic Applications. Consult Pharm 2016 Nov 1; 31 (11), с. 624 – 632. 4 Sowa J. N. et al., Olfaction Modulates Reproductive Plasticity through Neuroendocrine Signaling in Caenorhabditis elegans. Curr Biol 2015 Aug 31; 25 (17), с. 2284 –2289. 5 Herz R. S., The Role of Odor-Evoked Memory in Psychological and Physiological Health. Brain Sci 2016 Jul 19; 6 (3). pii: E22. doi: 10.3390/brainsci6030022. 6 Front Psychol 2014 Apr 11; 5, с. 312. doi: 10.3389/fpsyg.2014.00312. eCollection 2014. 7 Daniels J. K. – Vermetten E., Odor-induced recall of emotional memories in PTSD-Review and new paradigm for research. Exp Neurol 2016 Oct; 284 (Pt B), с. 168 –180. 8 Francia S. – Pifferi S. – Menini A. – Tirindelli R., Vomeronasal Receptors and Signal Transduction in the Vomeronasal Organ of Mammals. In: Mucignat-Caretta C. (ed.), Source Neurobiology of Chemical Communication. Boca Raton (FL): CRC Press/Taylor & Francis, 2014, розд. 10 (free full text on PubMed). 9 Tirindelli R. et al., From pheromones to behavior. Physiol Rev 2009 Jul ; 89 (3), с. 921–956. 10 Wedekind C. et al., MHC-dependent mate preferences in humans. Proc Biol Sci 1995 Jun 22; 260 (1359), с. 245 –249. 11 Notley S. R. et al., Variations in body morphology explain gender differences in thermoeffector function during compensable heat stress. Experimental Physiology, 2017; doi: 10.1113/EP086112. 12 Fredrich E. et al., Daily battle against body odor: towards the activity of the axillary microbiota. Trends Microbiol 2013 Jun; 21 (6), с. 305 –312. 13 Klockars T., Dogs as a diagnostic tool-utopian dream or unexploited possibility? Duodecim 2016; 132 (13 –14), с. 1217–1221. 14 Los E. A. et al., Reliability of Trained Dogs to Alert to Hypoglycemia in Patients With Type 1 Diabetes. J Diabetes Sci Technol 2016 Aug 28; pii: 1932296816666537. 15 Schank J. C., Do human menstrual-cycle pheromones exist? Hum Nat 2006 Dec; 17 (4), с. 448 – 470. 16 Berne E., Jak si lidé hrají, Praha: Portál, 2011. 17 Langmeier J. – Matějček Z., Psychická deprivace v dětství. Praha: Karolinum, 2014. 18 Колись один розлючений борець проти всього, у що сам не вірив, підписався як голова Спілки скептиків, і це мені так сподобалося, що я використовую це донині. Він потім на кілька місяців став одним із численних невдалих міністрів охорони здоров’я. 19 Harlow H. F., Early social deprivation and later behavior in the monkey. In: A. Abrams – H. H. Gurner – J. E. P. Tomal (eds.), Unfinished tasks in the behavioral sciences. Baltimore: Williams & Wilkins, 1964. с. 154 –173. 20 Hašto J., Vzťahová vazba. Ku koreňom lásky a úzkosti. Trenčín: Vydavatelstvo F, 2005. 21 Shao Y. et al., Spatial patterns of cutaneous vibration during whole-hand haptic interactions. PNAS 2016; 113 (15), с. 4188 – 4193. 22 McGlone F. et al., Discriminative touch and emotional touch. Can J Exp Psychol 2007; 61 (3), с. 173 –183. 23 Wessberg J. et al., Receptive field properties of unmyelinated tactile afferents in human skin. J Neurophysiol 2003; 89, с. 1567–1575. 24 Sacks O., Muž, který si spletl svou ženu s kloboukem. Praha: Mladá fronta, 1993. 25 Doidge N., Váš mozek se dokáže změnit. Brno: CPress, 2012. 26 Sheldon R. – Arens E., Consumer Engineering: A New Technique for Prosperity, New York: Harper and Brothers, 1932. 27 Crusco A.H. – Wetzel C. G., The Midas touch: the effect of interpersonal touch on restaurant tipping. Pers Soc Psychol Bull, 1984; 10, с. 512–517; http://www.bodyinmind.org/ summarizing-the-science-of-interpersonal-touch/ (знайдено 23. 12. 2016). 28 Thayer S., History and strategies of research on social touch. J Nonverb Behav 1986; 10 (1), с. 12–28. 29 Hornik J., Shopping and purchasing behavior as a result of in-store tactile stimulation. Percept Motor Skills 1991; 73, с. 969 –970. 30 Kumarappah A. – Senderovich H., Therapeutic Touch in the Management of Responsive Behavior in Patients With Dementia. Adv Mind Body Med 2016 Fall; 30 (4), с. 8 –13. 31 Ramada N. C. O. et al., Therapeutic touch: influence on vital signs of newborns. Einstein (Sao Paulo) 2013 Oct–Dec; 11 (4), с. 421– 425. 32 McGlone F. et al., The role of gentle touch in perinatal osteopathic manual therapy. Neurosci Biobehav Rev 2017 Jan; 72, с. 1–9. 33 Collier L. – Jakob A., The Multisensory Environment (MSE) in Dementia Care. Herd 2016 Jan 1:1937586716683508. doi: 10.1177/1937586716683508. 34 http://www.news.gatech.edu/2011/03/09/how-do-people-respond-being-touchedrobot 35 Streicher M. C. – Estes Z., Multisensory interaction in product choice: Grasping a product affects choice of other seen products. Journal of Consumer Psychology 2016; 26 (4), с. 558. 36 Burton G. – Dimbley R., Between ourselves: an introduction to interpersonal communication. London: Hodder Arnold Publication, 2006. 37 Spapé M. M. et al., The meaning of the virtual Midas touch: An ERP study in economic decision making. Psychophysiology 2015; 52, с. 378 –387. 38 Див. прим. 30. 39 Hertenstein M. J. – Holmes R. – McCullough M. – Keltner D., The communication of emotion via touch. Emotion 2009; 9, с. 566 –573. 40 Cohen C. et al., Does hugging provide stress-buffering social support? A study of susceptibility to upper respiratory infection and illness. Psychol Sci 2015; 26 (2), с. 135 –147.