Перед тридцятьма роками я читав дуже гарну працю, у якій досліджувалося, як люди сприймають назви двох хвороб, що після свого виникнення вбивали людей майже однаково. За допомогою цікавого методу (дуже гарна іграшка: семантичний диференціал Осгуда) дослідники порівнювали слова «інфаркт» і «рак». Я говорю про часи, для деяких сучасників уже далекі, і нагадую, що перший пік смертності був однаковим: через п'ять років для обох хвороб.
У той час як «інфаркт», мабуть, завдяки першим успіхам інвазивних кардіологічних методів, оцінювався дуже прихильно, поняття «рак» було обтяжене жахом, острахом і відразою. Сьогодні від хвороб системи кровообігу помирає значно більше людей, ніж від новоутворень, і слово «рак» було позбавлене своєї ірраціональної аури та стало звичайним терміном. Насамперед також завдяки (тут цей префікс доречний) численним автобіографічним публікаціям про особистий досвід, які зняли табу з цієї сфери.
Як мені повідомила авторка однієї такої книжки, якій я допомагав з'явитися на світ (тій книжці), рак «ніби відкоркував її», і її творча активність подібна до активного вулкана. Ми, хто пройшов через досвід з цією потворою, усвідомлюємо — кожен по-своєму, — що ми у світі «на випробувальному терміні», і тим більше можемо його цінувати. Після 32 опромінень (на 33-му промені викривилися, тож мені їх пробачили) я дав собі титул Його Світлість (благословенний Dana Drábová) і присвоїв собі звання триєпископа (це між єпископом і тетрархом). Люди так до мене звертаються і не знають, що я в цій галузі як психіатр цілком неосвічений, так само як і більшість моїх колег, зате як досвідчений онко-дилетант можу для них дещо зробити.
Мені написала пані, яка свого часу була не лише фізично, а й психологічно вражена діагнозом раку, і тому, крім онкологів, потрапила і до мене. Ми бачилися востаннє торік перед Різдвом, коли вона була цілком у нормі. Її вчорашній лист починається: Щиро вітаю і маю прохання, чи можу я виписатися до Вас зі своїх страхів і тривог...
Її лікуючий лікар, очевидно, вправний онколог і, мабуть, повний комунікаційний дурень. Коли вони обоє похвалили один одного за те, що результати і стан здоров'я бездоганні, і пацієнтка висловила надію, що так буде й надалі, він остудив її запевненням, щоб вона на це не розраховувала. Коли вона запитала, чи страхова компанія не буде далі покривати лікування, чи тіло не витримає, він пояснив їй, що пухлина «звикне» і все піде шкереберть.
Це не об'єктивна інформація, це негідництво! Пане колего, якби ви таке вчинили мені, моя реакція була б іншою. Медицина не настільки велична, щоб могла віщувати одній конкретній людині. Вона має статистичні результати, але вони не здатні передбачити долю того пацієнта, який саме зараз у кабінеті. До того ж викликання таких негативних емоцій (а з цим має рахуватися середньостатистична розумна людина — дурень не обов'язково!) точно не належить до програми доброї лікувальної практики.
Як триєпископ нецеркви всіх тих, хто переходив, переходить і буде переходити рак, хочу сказати: не дозвольте забрати у себе надію! Емоції — це до біса тілесні процеси, які впливають на наш імунітет. Шукайте радість, шукайте сенс! Це фактори, які зміцнюють життя. А цих випускників Прогностичного інституту, який виробив добрячий непотріб, повідомте в ČLK за завдання шкоди здоров'ю!
Автор: MUDr. Radkin Honzák психіатр