Radkin Honzák: Recenze publikace ETIKA pro dnešní svět. Vydalo nakladatelství Vyšehrad, Praha, 2021, 170 stran, originál pochází z roku 2011.

На початках християнської теології серед різних поглядів на людину панувала більш-менш згода, що половину властивостей вона має від Бога, а половину — від диявола. Розбіжність полягала в тому, як вирішувати це зло, приховане в нас. Одні вважали, що краще виганяти диявола, інші проголошували, що потрібно культивувати божественну частину, щоб диявол був поступово витіснений. Садисти, які ніколи не бракували в жодному шляхетному русі, описували жахи пекла, що чекають на грішників, тоді як мудрі звертали розум негрішників, так само як і грішників, до Бога. Він навіть більше любив виправлених грішників, ніж вічно праведних. Етичні судження, що спонукають до чинення добра, виникли ще задовго до того, чи то була «Нікомахова етика» Арістотеля, чи Десять заповідей безпосередньо від Ягве.

Джошуа Грін визначає мораль, про яку йдеться в етичних працях, як психологічну угоду, що дозволяє зграї переважно егоїстичних індивідів отримувати якомога більшу вигоду від того, що їм судилося жити в спільноті, оскільки ми були створені як соціальні істоти для життя в гурті.

З найрізноманітніших спостережень останнього часу випливає, що в поведінці виду Homo sapiens sapiens менше генетично закладених елементів домінування, ніж серед його близьких родичів. Тобто людська спільнота не містить ядра кристала майбутнього ієрархічного устрою, в якому були б чітко визначені соціальні ролі та можливості залежно від висоти розташування на соціальних сходах, а є набагато егалітарнішою. Тим важливішими тоді є узгоджені правила, їх виконання та їхня примусовість.

На відміну від візантійського цезаропапізму, який згодом переріс у «партієвладдя», в Європі влада правителів врівноважувалася владою церкви. Майбутнього імператора Карла IV у молодості повчав папа за франтівське вбрання та поведінку, і він не лише підкорився його авторитету, але й зрештою інтерналізував його позицію (див. сон про дофіна, описаний у Vita Caroli). Християнські церкви тоді були інституціями, що наглядали за мораллю. Лагідність чи жорстокість їхнього нагляду залежала від кількості садистів у керівництві.

Водночас вони задовольняли духовні потреби людини. Це були насамперед щоденні молитви та періодичні богослужіння, ритуали, що починалися магічним обрядом обкурювання (нагадаймо, проте, що ладан має потужні антисептичні властивості), а також різні зібрання, прощі та процесії. Містичні переживання святих були настановою до концентрацій, релаксацій та уявлень різного типу, і можна додати, що екстази ніколи не вважалися психіатрією патологічними змінами свідомості. Епілептичні напади з видіннями, навпаки, належать до психопатології та неврологічних розладів.

Теорія «християнського смирення», так само як і заклик «чого не хочеш, щоб тобі інші чинили, не чини ти їм», і чітке визначення позиції між гординею та надмірною субмісивністю, зафіксоване у двох Євангеліях двома основними заповідями Христа: «Любитимеш Бога понад усе і ближнього свого, як самого себе» (не більше, не замість себе), визначали зрозумілі для всіх рамки етичних вимог. Коли просвітники заборонили Бога, мораллю зайнявся цивільний сектор, і терор, який запровадив Робесп’єр, мав бути шляхом до спільноти доброчесних. Набагато більший успіх щодо кількості вбитих мало радісне будівництво комуністичного суспільства як ідеальної мети та раю на Землі.

Ідіотське уявлення, що людина є вершиною всього і водночас мірилом усього, призвело насамперед до егоїзму, до поклоніння науці як джерелу влади та ідолізації споживання, в якому потреби були замінені на бажання; а чаша бажань ніколи не буває повною. Це викликає фрустрацію, яка, своєю чергою, підвищує жадібність, що веде до зростаючого незадоволення.

Питання в тому, чи віра в справедливість частково підживлюється страхом перед відплатою. Мабуть, так, подібно до того, як дотримання незручних медичних рекомендацій мотивується насамперед страхом за здоров’я та життя. Так народився аргумент, що без абсолютного Бога будь-яка людська справедливість є відносною. Проти нього стоїть псевдомораль, що виправдовує людські дії, які приносять користь лише і виключно їхньому творцеві, і нікому іншому, бо він є мірилом усього. Як каже польське прислів’я: «Нащадок славних предків часто буває негідником».

Духовність — це не те саме, що релігійність. Далай-лама порівнює духовність з водою, яка потрібна всім, а релігійність — з чаєм, який може мати різні смаки, аромати та інші властивості. Проте більшість суспільства не сприймає цю різницю, і уявлення про духовність збігається з образом «церковної бабусі». Це хибне уявлення підсилюється тим фактом, що духовність насамперед використовує переважно церковний словник. Чеський прогресистський опір церквам, згодом наслідуваний у всій первісно християнській спільноті, є не чим іншим, як комплексом через те, що може існувати будь-яка вища правда, ніж та, що належить мені.

Наука і віра споконвічно співіснували дуже дружньо, їхнє розлучення фактично спричинило лише відкриття Галілея та небажання церковних представників його прийняти. Хоча фізика просунулася настільки, що знову починає зближуватися з вірою, суспільна свідомість досі не взяла це до відома. Результатом є екзистенційна філософія з прокладеною автомагістраллю до відчаю.

Публікація Далай-лами намагається знайти вихід із цього маразму шляхом запровадження поняття: світська етика. Вона виходить із природної схильності людини до добра (тобто Божого принципу в людині за старими християнськими теологами) і не потребує для цього жодної релігійної віри, яка багатьом людям з різних причин заважає. Тоді як у всіх релігійних системах є якась система відплати, світська етика нічого подібного не передбачає і будується на принципах приналежності до всього живого, співчуття та ненасильства. При цьому вона не пропонує принципово інших позицій, ніж віровчительні етичні принципи. Як би вона могла, коли йдеться, по суті, про те саме, лише без релігії та її додаткового наповнення.

Книга має сім розділів, що підсумовують загальні принципи, і чотири додаткові, частково з конкретними настановами. Світський принцип автор розуміє в індійському, а не європейському концепті, і там він приносить погляд на весь світ, матеріальний і духовний, лише «дебожествлений». Це слово, отже, для нього не позбавлене духовності, яка імпліцитно відсутня в матеріалістичному західному розумінні цього терміна. Наша спільна людяність, якій присвячена друга частина тексту, вважається чимось подібним до кантового імперативу. Спільність з усіма є підґрунтям, з якого може вирости етична поведінка. На шляху до щастя автор не надто відхиляється від Коменського, який у своєму «Лабіринті світу» (так само як і в інших лабіринтах) знаходить щастя у внутрішньому гармонійному устрої. Розділ про співчуття з моєї точки зору є концептуально ширшим, ніж те, що охоплює чеське слово «soucit», оскільки він вимагає також емпатії, що є вчуванням, і це все ж таки щось інше, ніж співчуття. Частина, присвячена важливості прийняття рішень, підкреслює участь раціонального вибору в дилематичних ситуаціях, про які головним чином і йдеться в етиці. Етика в нашому спільному світі — це утопічне бажання щодо можливої, на мою думку, цілком нереальної, бо добровільної, поведінки людей у просторі, що переповнюється.

Чотири розділи, що підсумовують можливі конкретні підходи, є дуже цікавими, оскільки пропонують практичні настанови щодо того, що робити для особистісного зростання людини та покращення її почуттів, а також дій у світі, що випливають із них. Це практичні відповіді на питання про те, як ми повинні розуміти духовність і що робити для її розвитку. Чи йдеться про етичну пильність, поводження з емоціями, розвиток базових цінностей або практичні настанови щодо медитації.

Для тих, хто шукає духовність і не готовий прийняти перевірені тисячоліттями принципи християнства, ця книжка є практичним путівником і посібником, як діяти. Тим, хто більше працює з дарами диявола, кого приваблює влада, гедонізм і споживацтво, вона здаватиметься смішною. Для добре вкорінених людей вона може стати засобом, як запропонувати шлях тим, хто шукає.

MUDr. Radkin Honzák психіатр Блог автора: http://blog.aktualne.cz/blogy/radkin-honzak.php