SVOBODA, J. Agrese a agresivita v předškolním a mladším školním věku. Praha: Portál. 2014, 164 s. ISBN 978-80-262-0603-3.

Метою публікації «Agrese a agresivita v předškolním a mladším školním věku» було, за словами автора, представити читачам проблематику агресивності сучасних дітей, а також зміни, що стосуються виховання та загальної орієнтації сім'ї. Крім того, публікація ставить за мету вказати на деякі помилки у вихованні та надихнути читачів у контексті того, як можна ці помилки усунути або як забезпечити перебіг подій так, щоб ці помилки взагалі не виникали.

За змістом публікація поділена на дванадцять тематичних розділів, які прямо чи опосередковано пов'язані з даною темою. Окремі розділи є збалансованими та пропонують дуже цінні фахові відомості щодо цієї проблематики. У вступних частинах автор аналізує ранні фази розвитку дитини, описує перехідні ритуали та вказує на виконавчу функцію мозку, завданням якої є забезпечення саморефлексії та загальної організації особистості в межах дотримання встановлених правил. Згодом автор зосередився на визначенні агресивності, а також на описі її функцій. У контексті розуміння того, що криється за агресивністю дитини, ми можемо краще зрозуміти агресивність і водночас підходити до неї набагато чутливіше та професійніше. Різницю між агресивністю та агресією ми розуміємо в тій парадигмі, що агресивність — це певна схильність діяти агресивно, тоді як агресія — це конкретний вчинок, який має небажані прояви та аспекти. При визначенні відмінностей між агресивністю та агресією автор міг би більше зосередитися на визначенні агресії, оскільки у читача, який не є достатньо обізнаним у цій галузі, може виникнути плутанина понять через їхнє неправильне розуміння.

При цьому, на думку автора, агресивність є природним проявом кожної живої істоти і має свої основи в інстинкті самозбереження, причому якщо ми вирішуємо агресивність агресивним способом, ми створюємо стимул для подальшої агресії. Автор продовжує це резюме частиною, в якій зосереджується безпосередньо на нейробіологічному принципі функціонування організму та подальшому виникненні агресивності. За словами автора, проблематику агресивності ретельно вивчають усі напрямки, що займаються існуванням людини, причому чималий внесок у пояснення агресивності має саме нейробіологія. У цій частині автор ставить у взаємний контекст емоції та раціональний аналіз, стверджуючи, що в неврологічній моделі агресія є природним проявом життєвої сили та самого життя. Далі автор розглядає поведінку дітей у дитячому садку та агресію дітей серед однолітків у школі.

Автор пропонує дуже цікавий погляд на дану проблематику в тому сенсі, що якщо ми замислимося над природним існуванням дитячого садка, ми повинні визнати, що це аномалія, оскільки дуже малоймовірно, що в давній історії людства регулярно зустрічалося більше двадцяти дітей на такому малому просторі. Аномальні умови викликають аномальну поведінку, і тому деякі батьки щиро дивуються, коли дізнаються від виховательки, що їхня дитина поводиться агресивно. За словами автора, при цьому йдеться лише про насичення базових потреб, і це насичення триває і в початковій школі. Думка автора є фахово обґрунтованою і базується на реальному досвіді з практики. Хоча агресивність дітей за своєю суттю не є новим явищем, новим елементом стає інтенсивність і жорстокість агресивності. Автор стверджує, що над цією проблемою ми можемо лише спекулювати, оскільки невідомі адекватні дослідження цієї теми, проте він вважає, що йдеться про поєднання кількох факторів, а саме: добробуту, відсутності якісних зразків для наслідування, негативних прикладів з комп'ютерних ігор, низької здатності до взаємної комунікації та постійно зростаючої індивідуалізації.

У наступній частині публікації автор зосереджується на базових соціальних потребах дитини та наслідках їхньої незадоволеності. Йдеться насамперед про потребу в достатньому місці (просторі), потребу в безпеці, потребу в стимулах, потребу в турботі та харчуванні, підтримці та потребу в лімітах. Окремі потреби та можливості їхнього насичення автор розбирає в казуїстиках, які є частиною всієї публікації. З представлених потреб нас зацікавила насамперед потреба в лімітах. Автор вважає ліміт другою найважливішою базовою потребою одразу після потреби в місці. При цьому базовою функцією ліміту він вважає аспект захисту та водночас запобігання. Ми полемізуємо в цьому зв'язку з автором у тому, що аспект запобігання може безпосередньо виходити із захисту, і таким чином ця функція ліміту є скоріше підфункцією аспекту захисту.

В останніх частинах публікації автор рефлексує щодо соціальної підтримки та її значення, розбираючи цю тему в ширших контекстах, насамперед у стосунку до кризи в партнерських стосунках. Завершення публікації присвячене деяким видам дитячої залежності, а саме: гемблінгу, залежності від комп'ютерів, крадіжкам, наркотичним залежностям, а також схильності до вживання алкоголю.

Наприкінці автор презентує деякі приклади з практики, що ми оцінюємо дуже позитивно, насамперед тому, що публікація таким чином пропонує унікальне поєднання теорії та практики. Публікація є важливою не лише з огляду на те, що вона надає набір фахових відомостей та комплексний погляд на дану проблематику. Великим внеском ми вважаємо саме те, що вона пов'язана з практикою і може бути значним помічником не лише для фахової наукової спільноти, а й для професіоналів, які займаються роботою з дітьми, наприклад, конкретно згадаємо професійних батьків, які в наш час дуже часто стикаються з агресивністю дітей. Праця має єдиний фаховий стиль і логічно поділена, що дозволяє читачеві отримати цілісний огляд даної проблематики.