Родинне підґрунтя страху дитини перед школою. Техніка трансформації негативного переживання на позитивне.
З нашої точки зору, найважливіше, що можуть дати батьки своїм дітям, — це:
- достатньо любові,
- усвідомлення причетності до людей і природи та
- показати їм шлях, як вони можуть оптимально вирішувати щоденні завдання, пов'язані з повсякденним життям (Derková, 2018).
Так визначена мета виховання певною мірою суперечить орієнтованій на досягнення моделі, яку сьогодні застосовує чимало батьків. Їхньою метою є досягнення особистого та професійного успіху дитини, що пов'язано з переконанням, ніби акцент на відмінній успішності є необхідним і відповідає нинішній конкурентній, змагальній добі. Модель виховання, орієнтована на досягнення, хоч і забезпечує інтелектуально збагачувальне середовище, проте емоційно є мало «поживною». Дитину рідко позитивно оцінюють, натомість усі її невдачі батьки помічають, критикують і карають за них. Існує лише невеликий простір для вільного прийняття рішень дитиною. Вибір спортивних, мистецьких та мовних гуртків керується не стільки її інтересами, скільки інтересами батьків та переконанням у тому, у чому їхня дитина має — або навіть повинна — вирізнятися. Школа та позакласні заходи заповнюють увесь простір дня і водночас суворо оцінюються. Чим екстремальнішим є виховання, у якому домінує замало проявів любові, низьке прийняття дитини, високі вимоги разом із критикою її «недосконалостей», тим частіше проявляються негативні наслідки. Одним із них є також страх дитини перед школою, почуття провини, невдачі та страх перед неуспіхом.
У цьому дослідженні ми спробуємо надати читачеві зразок психотерапевтичної роботи з дитиною, яка має екстремальний страх перед опитуванням у школі. Для вирішення проблеми ми використали Техніку трансформації негативного переживання на позитивне (TTNPP), з якою працюємо вже тривалий час і маємо з нею дуже добрий досвід. Її принципи ми стисло опублікували також у монографії Nové výzvy v psychológii (Prevendárová a kol., 2017).
Якщо ми хочемо зарахувати представлений тут підхід до якоїсь уже відомої системи, то його основу становить глибинна психодинамічно орієнтована психотерапія, проте він також натхненний когнітивними терапіями (Prochaska-Norcross, 1999) та раціонально-емоційною терапією Albert Ellis (Ellis, A.-Dryden, W., 2007). Клієнтів ми ведемо до емоційної абреакції, яку вважаємо суттєвим чинником одужання. Однак так само ми звертаємо увагу і на зміну їхніх думок та переконань. Подібно до Ellis (2007), ми нерідко зустрічаємося у клієнтів з ірраціональним переконанням, що людська цінність залежить від того, наскільки людина успішна в житті. Ще одним негативним переконанням є те, що люди повинні ставитися до нас згідно з нашими очікуваннями. Невиконання цих очікувань є дуже фруструючим і зазвичай викликає гнів та пригніченість.
Терапевтичний процес, основою якого є TTNPP, є відносно швидким. Йдеться про коротку терапію в межах від 3 до 5 сесій, залежно від проблеми, що вирішується. Клієнти зазвичай відзначають емоційне полегшення вже під час першої терапевтичної сесії, і через певний час вони здатні використовувати даний робочий підхід самостійно, без професійної допомоги. Тому ми вважаємо цей спосіб допомоги значущим інструментом у профілактиці психічних розладів та шляхом до особистісного розвитку, придатним особливо для дорослих клієнтів. Позитивний досвід роботи з технікою ми маємо також у підлітків, як свідчить ця стаття. У молодших дітей ми використовуємо скоріше підходи ігрової терапії, поєднані з сімейною терапією. Метою є покращення стосунків між батьком/матір'ю та дитиною і допомога окремим членам сім'ї у створенні середовища прийняття, у якому вони можуть повною мірою висловлювати свої думки, почуття та успішно вирішувати проблеми.
Незалежно від того, чи працюємо ми з дитиною, чи з дорослим, під час першого контакту ми вважаємо важливим насамперед побудову стосунків із клієнтом. Тема вступної розмови завжди випливає з його/її актуальних потреб та інтересів. Розмова ведеться у дружньому, шанобливому дусі. Ми намагаємося прийняти людину такою, якою вона є, прийняти її почуття, емоції, минуле і наслідки, що випливають із цього у діях та поведінці. Під час терапії ми не оцінюємо поведінку клієнта, скоріше підтримуємо його у самопізнанні та самовираженні. Якщо він внутрішньо готовий до змін, прагне позбутися неприємних думок та емоцій, ми можемо розпочати саму терапію. Порядок дій наступний:
Спочатку ми починаємо з короткого пояснення того, що буде відбуватися. Клієнта/ку ведемо до точного ідентифікування та формулювання тих негативних процесів, які в ньому/ній актуально резонують. Створюємо з них так звані ключові речення. Вони спрямовані на власне негативне емоційне переживання, але також на неприємні спогади, уявлення, судження чи переконання... Ключове речення загалом звучить так: «Я почуваюся так і так у такій-то ситуації», або «Я переконаний/-а, що...», «Я думаю, що...» (наприклад: ... «що мене ніхто не любить»). Клієнт/ка за своєю суб'єктивною оцінкою квантифікує початкову інтенсивність болісних емоцій та думок залежно від того, наскільки вони йому/їй заважають. Оцінка може бути у відсотках або за шкалою від 0 до 10 балів, де 10 представляє найвищу можливу межу. У наступній фазі клієнт/ка кілька разів поспіль вербально повторює ключове речення, що має цікавий ефект: з кожним наступним повторенням знижується інтенсивність вміщеної негативної емоції. Вербальне повторення ключового речення дозволяє відокремити себе, тобто свідомого внутрішнього спостерігача, від цих ментальних та емоційних процесів і перестати з ними ототожнюватися. Клієнт/ка постійно контролює та суб'єктивно оцінює інтенсивність болісних думок та почуттів, і в той момент, коли ключове речення втрачає свою правдивість, оскільки було деактивоване або демістифіковане, замінює його так званим цілющим реченням. Цілющими можна вважати висловлювання, які містять важливе позитивне послання. Вони стосуються прийняття фактів, які неможливо змінити, прийняття даного стану, а також розуміння взаємозв'язків, а також оцінки, подяки чи прощення собі та іншим. Цілющі речення ми також рекомендуємо вербалізувати повторно, доки вони достатньо не закріпляться на емоційному та ментальному рівні клієнта/ки. Вони викликають стан емоційної гармонії та зміцнюють новонабуті здорові установки та переконання.
За рекомендацією педіатра до нашої психотерапевтичної амбулаторії звернулася мати з 13-річною донькою (7-й клас ЗШ), яка в іншому є відмінною ученицею, що мала чудові результати навчання протягом усього шкільного навчання. Причиною були тривалі проблеми дівчинки, що проявлялися на фізичному рівні діареєю, відчуттям нудоти, утрудненим диханням та порушеннями сну, які посилилися наприкінці навчального року і очевидно були пов'язані з її страхом перед школою, особливо зі страхом під час опитування. Після вислуховування та короткої анамнестичної розмови з матір'ю ми продовжили індивідуальну роботу з донькою без присутності матері. У наступному кейсі зафіксовано хід терапевтичної розмови, проведеної на принципах TTNPP.
Прим.: КР — ключове речення, ЦР — цілюще речення
Клієнтка: КР: «Я боюся, що біля дошки забуду те, що вчила». (8 з 10 б.)
КВ: «Я боюся, що не зможу відреагувати, коли отримаю погане запитання». (5 з 10 б.) КВ: «Я боюся, що пані вчителька V. мене висміє». (3 з 10 б.)
Терапевтка допомагає при початковій оцінці інтенсивності страху і запитує: «Вже таке з тобою траплялося?» Клієнтка: «Ні... але вона така суворіша». Терапевтка: «Чи траплялося тобі колись у минулому з іншими вчителями/ками, що вони висміювали тебе, коли ти чогось не знала?» Коментар: Дослідження минулого завжди є частиною нашого глибинно психодинамічно орієнтованого підходу. Клієнтка (після хвилини роздумів): «Так, у 5-му класі у пані вчительки K. Я відповідала біля дошки і отримала двійку, щось я, мабуть, забула». Терапевтка: «Вона з тебе сміялася?» Клієнтка: «Ні, але мама потім дуже гнівалася. Вона завжди запитує, що я зробила не так, коли в мене не одиниця». Коментар: Відбулася коротка розмова про те, що донька боїться материних докорів за «погані оцінки», під чим мається на увазі також двійка. Мама буває нервовою, часто кричить і доньці багато чого закидає, причому її старання чи «хороші оцінки» (одиниці) не коментує.
Далі послідувало формулювання двох найбільших страхів та їх деактивація за допомогою вербального повторення. Кількість повторень при окремих формулюваннях різна (приблизно 8 – 10 повторень протягом кількох хвилин). Суттєво, щоб терапевтка у співпраці з клієнткою могла розпізнавати та рефлексувати почуття клієнтки та їх інтенсивність. Клієнтка: КВ: «Я боюся, що щось забуду і вчителька не поставить мені хорошу оцінку». КВ: «Я боюся, що мама буде на мене гніватися».
Коментар: У процесі деактивації початкової емоції страху з підсвідомого шару поступово виринають також інші, раніше не відрефлексовані емоції, як-от гнів і відчуття несправедливості. Клієнтка: КВ: «Це несправедливо, що K. поставила мені погану оцінку». КВ: «Я гніваюся, що K. поставила мені погану оцінку». КВ: «Я гніваюся, що вона не оцінила, як сильно я це вчила».
Коментар: Далі йде запропоноване терапевткою формулювання іраціональних переконань, пов'язаних з вчителькою і матір'ю одночасно. Клієнтка має можливість усвідомити взаємозв'язок своїх думок і почуттів з обома особами. Повторенням цих ключових речень зрештою природно і швидко відбувається їх деактивація. Клієнтка: КВ: «Це несправедливо, що я не була достатньо хорошою для пані вчительки K. і не є достатньо хорошою навіть для моєї мами». КВ: «Мені дуже боляче, що я не маю для них цінності як людина». Коментар: Усі емоції або негативні думки, що виникають, необхідно деактивувати за допомогою вербального повторення. У даному випадку, після деактивації ключових речень інтенсивність опрацьованих емоцій залишилася в діапазоні від 0 - 3 балів. Лише після цього можна було почати працювати з цілющими реченнями. Коментар: Пропозиції цілющих речень запропонувала спочатку терапевтка, проте за згодою клієнтки після їх схвалення. Цілюще речення правильно сформульоване тоді, коли воно не викликає жодного опору, а навпаки, має сенс і заспокоює. Клієнтка: ЦР: «Я приймаю факт, що пані вчителька K. не оцінила мій успіх так, як би я хотіла». ЦР: «Я приймаю факт, що навіть моя мама не вміє мене оцінити». ЦР: «Я відмовляюся від своїх очікувань, що дорослі є досконалими».
Коментар: Згодом терапевтка порушує тему батька. З наступної розмови випливає, що батько хоч і не долучається до «терору», але воліє мовчати, щоб вдома був спокій. Терапевтка тому пропонує емоційне опрацювання і цієї теми за допомогою ключових та цілющих речень. Клієнтка: КВ: «Тату, мені шкода, що ти ніколи не станеш на мій захист». (9 з 10 балів) Коментар: У цьому випадку деактивація тривала трохи довше і була бурхливішою, супроводжуючись сильним плачем. Потім можна було запровадити цілюще речення. Клієнтка: ЦР: «Тату, я прощаю тобі, що ти ніколи не станеш на мій захист».
Коментар: Після опрацювання теми батька ми знову повертаємося до матері. Оскільки початкові негативні емоції вже були деактивовані, ми шукаємо разом з клієнткою відповідне цілюще речення. Клієнтка: ЦР: «Мамо, я прощаю тобі, що ти намагаєшся, щоб я була досконалою, але в тебе це не виходить».
Коментар: Після усунення страху, пов'язаного з вчителькою і мамою, з розмови виникла ще потреба опрацювати ставлення клієнтки до самої себе. Емоції, що прив'язані до власної особи, залишаються іноді довго невідрефлексованими, невизнаними, проте ми вважаємо за необхідне приділити увагу також і їм. Клієнтка: КВ: «Я гніваюся на себе, що роблю помилки і не є достатньо хорошою». (8 з 10 б., після деактивації 0)
Інтерпретація терапевтки: «Ти намагаєшся досягти досконалості так само, як твоя мама, але в тебе це не виходить...» Коментар: Терапевтка цього разу звертає увагу на взаємозв'язки між клієнткою та її матір'ю. Потім пропонує цілющі речення, які дівчина повторенням закріплює. Клієнтка: ЦР: «Я дозволяю собі не бути досконалою». ЦР: «Я хороша така, яка я є».
Заключна оцінка страху перед опитуванням та візуалізація проблемної ситуації
Терапевтка: «Заплющ очі і уяви, що дзвонить дзвінок, починається урок словацької мови. Ти вчила, знаєш новий матеріал і попередні (оцінка інтенсивності страху: 0 балів). Пані вчителька V. викликає тебе до дошки. Уяви, що ти йдеш до дошки (інтенсивність страху тримається на 1-2 балах). Уяви, що ти відповідаєш. Ти сказала все, що хотіла?» Клієнтка (після хвилини): «Думаю, що так» (страх 1). Терапевтка: «Пані вчителька все одно ставить тобі двійку. Що ти на це скажеш?» Клієнтка: «Я не рада, але в мене немає страху» (страх 0). Терапевтка: «Ти йдеш додому, дзвониш на роботу мамі, що ти отримала двійку. У тебе є страх?» Клієнтка: «Ні, немає». (страх 0).
Примітки та коментарі на завершення
Метою цього казуїстичного дослідження було надати читачам конкретний реальний образ перебігу психотерапевтичної роботи з використанням Техніки трансформації негативного переживання на позитивне.
Емоційний світ підлітків є хитким. Його складовою буває не лише страх, але часто також гнів на себе, на батьків і друзів, відчуття розчарування, невпевненості тощо. Значущою у цьому віці є також тема самооцінки. Тому ми вважаємо дуже бажаним допомогти клієнтам опрацювати негативні переживання і навчити їх різним технікам саморегуляції, тобто свідомого керування своїми думками, емоціями та поведінкою. У цьому випадку вистачило двох сесій у часовому проміжку 1,5 години на повне усунення проблеми, з якою дівчина раніше вже тривалий час боролася. Треба зазначити, що дитина (так само як і дорослий) визначає шлях сама, у своєму темпі, який у кожному випадку інший і його неможливо прискорити. Увагу також слід приділяти батькам дитини, які також часто мають проблему зі страхом, гнівом чи психічними травмами, які вони пережили протягом життя, і так їх — хоч і ненавмисно та несвідомо — переносять на своїх нащадків.
Авторка: Doc. PaedDr. Jitka Derková, PhD. Terapeutické centrum Dr. Prevendárovej Derkovej s.r.o. в Братиславі www.terapeutickecentrum.com
Література:
Derková, J. (2018). Rodina ako výchovné prostredie. Bratislava : Ikar, 146 s. ISBN 978-80-8200-034-7 Ellis, A.- Dryden, W. (2007). The Practice of Rational Emotive Behavior Therapy. 2. ed., Springer Publ. Company, 280 s. ISBN 978-08-2612-217-9 Prevendárová, J. a kol. (2017). Nové výzvy v psychológii. Nakl. Palma : Silůvky, 238 s. ISBN 978-80-904620-0-7 Prochaska, J. O.- Norcross, J.C. (1999). Psychoterapeutické systémy- průřez teoriemi. Grada : Praha 1999. ISBN 80-7169-766-4
Valkovič, I. (2007). 10 найвпливовіших терапевтів за останні 25 років. Bulletin Empatia, рік XIV, № 51, Братислава 2007. Переклад з англ. оригіналу «The Top 10: The Most Influential Therapists...». [online], [цит. 13.2.2010]. Доступно за адресою: https://www.satir-institute.sk/2010/02/top-10-06.html