Самоконтроль як фактор подолання навантаження: теоретичні концепти та дослідницькі висновки

Поєднання проблематики самоконтролю та подолання є відносно новою справою, попри те, що сутність цих двох конструктів перетинається. Очевидно, що висновки у сфері самоконтролю можуть бути спонукальними для сфери подолання і навпаки. Це підтверджують також Eisenberg, Valiente та Sulik (2009) твердженням, що деякі розділи, які займаються копінгом, за своєю суттю є тотожними розділам про самоконтроль, тому висновки у цих сферах можуть перетинатися та взаємно збагачуватися. Rober та Wit (2006), проте, додають, що лише мало авторів спробували інтегрувати теорії копінгу та самоконтролю.

Ми можемо міркувати про те, що самоконтроль є корисним у процесі подолання. Щоб людина ефективно подолала стресову ситуацію, потрібно контролювати думки, емоції та блокувати збудження. Саме регуляція емоцій, імпульсів та поведінки є головними сферами самоконтролю. Індивід, який використовує самоконтроль під час стресової ситуації, буде, ймовірно, її також краще долати, оскільки самоконтроль дозволить йому краще адаптуватися до змінених умов середовища. З цієї причини головною метою цієї роботи є вказати на існування зв'язку між самоконтролем та подоланням і з'ясувати його сутність та лімітації.

Визначення поняття самоконтроль

Самоконтроль ми можемо спрощено визначити як контроль, який має індивід над собою (Lováš, 2008). Ми могли б розуміти його як особистісну характеристику, здатність і як когнітивну структуру, де він утворює частину виконавчого self (executive self), який, окрім того, включає контрольні думки, контрольні стратегії та саморегуляцію (Neiss et al., 2005). Muraven та Baumeister (2000) визначають самоконтроль як форму застосовуваного контролю індивіда над собою. Це адаптивна здатність подолати егоїстичні імпульси та поводитися в суспільстві бажано згідно з правилами та нормами (там само). Ми можемо тут міркувати про активні зусилля self, які спрямовані на зміну актуальної відповіді (Baumeister, Alquist, 2009). Lovaš (2008) зазначає, що самоконтроль допомагає досягти необхідної згоди індивіда з середовищем тим, що індивід пристосовується, як протилежність пристосовуванню середовища під себе. Він допомагає перемогти імпульс, щоб ми досягли бажаної, цілеспрямованої поведінки (Muraven та Baumeister, 2000).

У літературі ми можемо зустрітися з тим, що деякі фахівці розрізняють поняття саморегуляція та самоконтроль. Baumeister, Exline (1999) пояснює, що самоконтроль представляє лише операційну фазу саморегуляційного процесу, тобто намагання індивіда змінити свою поведінку, щоб вона була у згоді зі стандартами та цілями. Тому ми могли б про саморегуляцію міркувати як про активаційну складову, яка веде людину до формування та ставлення собі цілей і представляє ширший конструкт, що включає самоконтроль. Навпаки, самоконтроль ми могли б вважати інгібіторною складовою, завданням якої є інгібіція актуальних імпульсів. Ми визначаємо самоконтроль як зусилля, яке ми витрачаємо, щоб змінити своє мислення, поведінку та відчуття і тим самим діяти у згоді з суспільними нормами, культурними ідеалами або особистими цілями. Головною сутністю є пригнічення своїх актуальних бажань, спонукань та прагнень і зосередження на довгостроковіших цілях з урахуванням бажаної поведінки. Ми схиляємося до позначення самоконтролю поняттями самоконтроль і саморегуляція, оскільки навіть у фаховій літературі не завжди зрозуміло, чи автор говорить про самоконтроль, чи про саморегуляцію.

Самоконтроль як фактор подолання

У багатьох авторів (Compas et al., 2001, 2009; Eisenberg, Fabes, Guthrie, 1997; Skinner, Zimmer-Gembeck, 2007) ми зустрінемося з визначенням копінгу як охоплюючого концепту для регуляційних механізмів, оскільки контроль поведінки і головне емоцій є необхідним для адаптивного подолання стресової події. Подолання ми могли б загалом визначити як намагання індивіда мобілізувати, організувати або координувати свою поведінку, емоції та увагу саме тоді, коли він перебуває під впливом стресу. Емоційна регуляція представляє одну з важливих копінгових стратегій саме тоді, коли ми не можемо вплинути на стресову подію, але маємо можливість лише впоратися зі своїми емоціями, що випливають із навантажувальної події. З іншого боку, розуміння регуляції як підгрупи процесів подолання могло б призвести до думки, що саморегуляція та самоконтроль є необхідними та присутніми лише в ситуаціях, коли індивід перебуває під впливом стресу. Однак індивід використовує самоконтроль у навантажувальних і нестресових ситуаціях. За обставин, які оцінюються як стресові, ми можемо розуміти саморегуляцію як синонім подолання (Compas et al., 2001). Ми хотіли б, проте, звернути увагу, що самоконтроль як зусилля, завданням якого є інгібіція актуальних імпульсів у згоді з суспільними нормами, культурними ідеалами або особистими цілями, індивід використовує також в інших ситуаціях, ніж стрес.

Культура та суспільство, в якому ми живемо і хочемо бути його членами, вимагають від нас дотримання правил. Тому тут самоконтроль виступає як «моральний м'яз», який допомагає нам у дотриманні суспільних норм та правил. Ми могли б навіть сказати, що самоконтроль є спорідненим із фрейдівським розумінням superego. Superego представляє моральну зброю, інтерналізує батьківські цінності та норми. Багато проявів проблемної поведінки, як-от алкоголізм та інші залежності, сексуальні хвороби, насильство та агресивність, емоційні проблеми, недостатня успішність у школі, криміналітет, є результатом нездатності контролювати себе (Baumeister, Vohs, Tice, 2007). Самоконтроль є також важливим у процесі пошуку та формування сенсу, оскільки він допомагає нам при досягненні цілей.

Стратегії подолання навантажувальних ситуацій та самоконтроль

Попри те, як ми у вступі зазначили, поєднання самоконтролю та подолання є відносно новою темою, у фаховій літературі ми зустрінемося з багатьма спробами пояснення зв'язку між самоконтролем та конкретними стратегіями подолання стресових подій. Ми повинні, проте, зауважити, що їхня якість є лімітованою, оскільки їхньою первинною метою не було перевірити цей зв'язок. Попри це, вони вказують на поєднання між самоконтролем та індивідуальними відмінностями у відданих перевагу стратегіях подолання.

Block та Block (2006) говорять про саморегуляцію в термінах контроль ego, який репрезентує намагання індивіда опановувати імпульси і варіює від належного контролю аж до маладаптивного надмірного самоконтролю, та ego resiliencia, який представляє здатність індивіда модифікувати свою поведінку залежно від ситуації, що змінюється, тобто намагання індивіда актуально підвищити або знизити контроль, але все ще в межах особистих лімітів та цілей. Коли ми візьмемо до уваги визначення самоконтролю, яке ми представили вище, ми могли б міркувати про те, що саме ego resiliencia репрезентує наше розуміння самоконтролю, оскільки контроль ego відображає небажану поведінку у вигляді надмірного контролю, який є маладаптивним.

Block a Block (2006) з’ясували, що дітей дошкільного віку, які мали проблеми із самоконтролем, вчителі частіше описували як агресивних та імпульсивних; навпаки, діти, які мали належну его-резильєнтність, могли адекватно долати стресові події та використовували адаптивні стратегії подолання. Тому вони наголошують, що саме регуляторні механізми, такі як его-резильєнтність, можуть відігравати релевантну роль для розуміння того, як індивід справляється зі стресовою ситуацією.

Подібно до цього, Fabes et al. (1994); Fabes, Eisenberg, Eisenbud (1994); Kyrios, Prior (1990) вказують на зв’язок між самоконтролем і подоланням. У своїх дослідженнях вони виявили, що діти з належною саморегуляцією використовували конструктивні копінг-стратегії та не надавали перевагу використанню втечі чи агресивних реакцій подолання. Зазначені автори зосереджувалися на вивченні дитячої популяції, тому виникає питання, чи можна ці висновки узагальнити також на дорослу популяцію.

Піонером у галузі перевірки зв’язку між самоконтролем і стратегіями подолання саме у дорослій популяції є Rosenbaum (1980), який інтенсивно займається самоконтролем та його зв’язком із подоланням. Він визначає самоконтроль як вольову та неавтоматичну поведінку, спрямовану на контроль емоцій і когніцій. Він класифікував самоконтрольну поведінку як: а) використання когніцій для контролю емоцій і фізіологічних реакцій, б) використання орієнтованих на проблему копінг-стратегій, в) здатність відкласти негайне задоволення, г) сприйнята самоефективність (там само).

Він зазначає, що за допомогою самоконтролю індивід може зменшити дистресові емоції та напругу, і таким чином досягти контрольованості ситуації (Rosenbaum, 1980), і що ефективний самоконтроль може допомогти індивіду дотримуватися своїх цілей навіть у випадку, коли він обмежений у своїх зусиллях (Rosenbaum, Ben-Ari, 1985).

Попри те, що цей автор тривалий час займається подоланням і самоконтролем, Tangney, Baumeister, Boone (2004) критикують його підхід і зазначають, що його розуміння самоконтролю є обмеженим, оскільки самоконтроль, окрім свідомих, вольових процесів, включає також несвідомі процеси. Також вони додають, що він дослідницьки зосереджується лише на популяції з клінічними проблемами, а не на нормальній популяції, що значною мірою обмежує узагальнення його висновків.

Fabes і Eisenberg (1997) також дослідницьки зосередилися на перевірці зв’язку між самоконтролем і стратегіями подолання у дорослій популяції. Зокрема, вони зосередилися на перевірці гіпотези існування зв’язку між регуляторним контролем і реакціями на щоденні стресори. Вони виявили, що індивіди, які отримали високі бали за саморегуляцію, не переживали високого ступеня емоційного збудження у відповідь на стресову подію, конструктивніше долали стресову подію та надавали перевагу використанню проактивних стратегій подолання, на відміну від індивідів, які отримали низькі бали за самоконтроль.

Eisenberg et al. (2007, 2009) у своїй пізнішій роботі говорять про саморегуляцію в термінах напружений контроль (EC), що представляє навмисне зусилля інгібувати небажану імпульсивну поведінку або емоції, або ж планувати й активувати поведінку, яка спрямована на досягнення мети, та реактивний контроль (RC), який, навпаки, представляє ненавмисні реакції, що включають імпульсивність аж до надмірного самоконтролю. Низький рівень напруженого контролю пов’язаний із проблемною поведінкою, навпаки, високий рівень корелював із саморегуляцією (Eisenberg et al., 2007). Далі Eisenberg, Valiente і Sulik (2009) зазначають, що багато стратегій подолання прямо відображають напружений і реактивний контроль. Зокрема, стратегію, спрямовану на вирішення проблеми, емоційну регуляцію, когнітивну реструктуризацію та відволікання вони зараховують до емоційної регуляції. Стратегії, такі як когнітивна інтерференція та емоційне збудження — до реактивної регуляції (Eisenberg, Valiente і Sulik, 2009). Ми б хотіли, проте, зазначити, що з визначення напруженого контролю випливає, що він представляє саморегуляцію як ширше і загальне поняття самоконтролю.

На основі висновку, що багато проявів проблемної поведінки є результатом недостатньої здатності індивіда контролювати себе, ми віримо, що індивід із належним рівнем самоконтролю надає перевагу використанню добровільних «voluntary» стратегій подолання, оскільки вони є свідомими, адаптивними та більш гнучкими порівняно з недобровільними «involuntary» стратегіями, які представляють реакції втечі та уникнення у стресовій ситуації. До «voluntary» стратегій ми зараховуємо подолання, орієнтоване на проблему, прийняття проблеми, позитивне мислення, а до «involuntary» — стратегії втечі, фізіологічне та емоційне збудження (Copas et al., 2001).

Силовий модель самоконтролю та подолання

Інший погляд на поєднання проблематики самоконтролю та подолання пропонує Baumeister (1999), який пояснює зв’язок між цими двома конструктами на основі функціонування силової моделі самоконтролю. Ця модель виходить із припущення, що так само, як ми маємо обмежені ресурси енергії та сили, ми маємо обмежену і здатність до саморегуляції, оскільки саморегуляція є напруженим процесом, і зусилля призводять до виснаження енергетичних ресурсів, а отже, і до поступового зниження самоконтролю (Baumeister, Vohs, Tice, 2007). Коли людина використовує самоконтроль, це виснажує її ресурси контролю та енергії, що призводить до подальшого зниження самоконтролю в наступній ситуації. Центральним передбаченням цієї моделі є те, що після витрачання зусиль настає період зниженої здатності до самоконтролю, який може призвести навіть до її збою та перерости в небажану поведінку.

Muraven, Tice і Baumeister (1998) провели кілька експериментів, спрямованих на вимірювання актуального стану самоконтролю та його виснаження. У першому експерименті завданням учасників було свідомо підвищувати або знижувати свою емоційну реакцію під час перегляду сумного фільму. Контрольна група мала завдання дивитися згаданий фільм так, як їм найзручніше. В експериментальній групі було виявлено, що спроба змінити фізичний стан і контроль емоцій призвели до подальшого зниження фізичної енергії, що вимірювалося за допомогою стискання руки. У другому експерименті учасники не повинні були думати про білого ведмедя, бо пригнічення думок є складнішим, ніж їх вираження. Автори підтвердили, що саморегуляція має обмежену здатність, оскільки експериментальна група менш успішно регулювала свої емоції під час подальшого перегляду гумористичного фільму.

Процес подолання, подібно до самоконтролю, функціонує на базі енергетичних ресурсів, і якщо індивід піддається тривалому тиску та стресу, особливо у непередбачуваних стресових ситуаціях, це виснажує його енергетичні ресурси (Baumeister, 2009). Автор наголошує, що не лише діяльність, яка вимагає самоконтролю, призводить до його подальшого тимчасового зниження, але й вплив тривалого стресу або травми та залучення активних або пасивних копінг-стратегій призводять до подальшого зниженого самоконтролю.

Зазначене поєднання самоконтролю та подолання на базі моделі виснаження его приносить новий погляд на цю проблематику. Це представляє новий імпульс для розгляду стресу з погляду виснажливого механізму самоконтролю та його можливої експериментальної перевірки.

Висновок

У цій статті ми зосередилися на висвітленні зв’язків між самоконтролем, подоланням труднощів та копінг-стратегіями. Ми також окреслили можливість розуміння стресу та подолання як джерела виснаження силової моделі самоконтролю. Ми переконані, що самоконтроль допомагає нам не лише зменшувати дистресові емоції, але й може виснажуватися під впливом стресової та травматичної ситуації. На основі цього ми могли б частково пояснити неадекватну імпульсивну поведінку або інші форми збою самоконтролю у складних ситуаціях. Попри зазначені зв’язки між самоконтролем та подоланням труднощів, ми також вказали на їхні обмеження. Тому ми вважаємо, що цю тему необхідно продовжувати досліджувати не лише теоретично, а й емпірично.

Автор: Vavricová Monika

ЛІТЕРАТУРА**

Baumeister, R. F., (1999). Coping and Ego depletion. In: C. R. Snyder (Ed.), Coping: The Psychology of What Works, 50 - 69 Baumeister, R. F., Alquist, J. L., (2009). Is There a Downside to Good Self-control? Self and Identity. 8: 2, 115 - 130 Baumeister, R. F., Exline, J. J.,(1999). Virtue, personality, and social relations: Selfcontrol as the moral muscle. Journal of Personality, 67, 1165 – 1194 Baumeister, R. F., Vohs, K. D., Tice, D. M., (2007). The strength model of self-control. Current Directions in Psychological Science, 16, 351 - 355 Block, J. H., Block, J., (2006). Venturing a 30-year Longitudinal Study American Psychologist, 61, 4, 315 – 327 Compas, B. E., (2009). Coping, regulation, and development during childhood and adolescence. In E. A. Skinner & M. J. Zimmer-Gembeck (Eds.), Coping and the development of regulation. New Directions for Child and Adolescent Development, 124, 87 – 99 Compas, B. E., Connor, J. K., Saltzman, H., Thomsen, A. H., Wadsworth, M. E., (2001). Coping with stress during childhood and adolescence: Problems, progress, and potential in theory and research. Psychological Bulletin, 127, 87 – 127 Eisenberg, N., Fabes, R. A., Guthrie, I. K., (1997). Coping with stress. The roles of regulation and development. In S. A. Wolchik, I. N. Sandler (Eds.), Handbook of children’s coping: Linking theory and intervention, 41 – 70 Eisenberg, N., Spinrad, L. T., Gaertner, B., Popp, T., Smith, C. L., Kupfer, A., Greving, K., Liew, J., Hofer, C., (2007). Relations of Maternal Socialization and Toddlers’ Effortful Control to Children’s Adjustment and Social Competence. Developmental Psychology, 43, 5, 1170 – 1186 Eisenberg, N., Valiente, C., Sulik, M. J., (2009). How the study of regulation can inform the study of coping. In E. A. Skinner & M. J. Zimmer-Gembeck (Eds.), Coping and the development of regulation. New Directions for Child and Adolescent Development, 124, 75 – 86 Fabes, R. A. & Eisenberg, N., (1997). Regulatory control and adults’ stress-related responses to daily life events. Journal of Personality and Social Psychology, 73, 1107 – 1117 Fabes, R. A., Eisenberg, R. & Eisenbud, L., (1993). Physiological and behavioral correlates of children's reactions to others in distress. Developmental Psychology, 29, 655 – 663 Fabes, R. A., Eisenberg, N., Karbon, M., Bernzweig, J., Speer, A. L. & Carlo, G., (1994). Socialization of children’s vicarious emotional responding and prosocial behavior: Relations with mothers’ perceptions of children’s emotional reactivity. Developmental Psychology, 30, 44 – 55 Kyrios, M. & Prior, M., (1990). Temperament, stress and family factors in behavioural adjustment of 3 - 5-year old children. International Journal of Behavioral Development, 13, 67 – 93 Lovaš, L., (2008). Agresia a sebakontrola. Zborník Filozofickej fakulty Univerzity Komenského. Psychologica XXXVIV. Bratislava Stimul FiF UK. ISBN 9788089236459, s. 66 - 77 Muraven, M., Baumeister, R. F., (2000). Self-regulation and depletion of limited resources: Does selfcontrol resemble a muscle? Psychological Bulletin, 126, 247 - 259 Muraven, M., Tice, D. M. & Baumeister, R. F., (1998). Self-control as limited resource: Regulatory depletion patterns. Journal of Personality and Social Psychology, 74, 774 – 789 Neiss, M. B., Stevenson, J., Sedikides, C., Finkel, E. J., Kumashiro, M., Rusbult, C. E., (2005). Executive Self, Self-Esteem, and Negative Affectivity: Relations at the Phenotypic and Genotypic Level. Journal of Personality and Social Psychology, 2005, 89, 4, 593 - 606 Ridder, D., Wit, J., (2006). Self-regulation in health behavior. NewYork: Wiley Rosenbaum, M. (1980). A schedule for assessing self-control behaviors: Preliminary findings. BehaviorTherapy, 11, 109 - 121 Rosenbaum, M., Ben-Ari, K., (1985). Learned helplessness and learned resourcefulness: Effects of noncontingent successes and failure on individuals differing in self-control skills. Journal of Personality and Social Psychology, 48, 198 - 215 Skinner, E. A., Zimmer-Gembeck, M. J., (2007). The development of coping. Annual Review of Psychology, 58, 119 – 144 Tangney, J. P., Baumeister, R. F., Boone, A. L., (2004). High self-control predicts good adjustment, less pathology, better grades, and interpersonal success. Journal of Personality, 72, 271 –324

Стаття була представлена на 5-му щорічному конференції під назвою ,,Psychológia zdravia 2010“, яка відбулася 19 травня 2010 року в Братиславі. Конференцію організувала секція психології здоров’я SPS при SAV у співпраці з секцією здоров’я Міністерства охорони здоров’я SR. У підготовці заходу також брали участь: Národný ústav srdcových a cievnych chorôb v Bratislave, VŠZaSP sv. Alžbety v Bratislave, Kancelária WHO na Slovensku, KISH Košice, Katedra psychológie FF KU v Ružomberku та Katedra psychológie FF TU v Trnave.

Збірник доповідей з 5-ї конференції психології здоров’я, Братислава, 2010 був виданий лише в електронній формі Доступність: http://www.prohuman.sk/psychologia/zbornik-prispevkov-z-konferencie-psychologia-zdravia-2010