1 Šikanovanie v školskom prostredí a jeho formy

Problém šikanovania patrí medzi najčastejšie sociálno-patologické javy v školskom prostredí. Európska správa o prevencii zlého zaobchádzania s deťmi, ktorú vydal Regionálny úrad WHO pre Európu (WHO/Európe) v roku 2013, hovorí, že šikanovanie vyvíjané deťmi (často skupinami detí) voči iným deťom je v súčasnosti jedným z najčastejších typov násilia medzi deťmi. Obsahuje fyzické, psychické a pri starších školákoch aj sexuálne násilie. Z našej praxe vyplýva, že nezraňuje len momentálnu integritu obetí, ale má často dlhotrvajúce dopady na ich celkový vývoj, vzdelávanie a sociálne začlenenie. Šikanovanie možno špecifikovať ako úmyselné konanie namierené proti inému subjektu (jednotlivcovi, skupine), ktorého cieľom je poškodzovanie zdravia (psychického, fyzického) a nátlak proti jeho ľudskej dôstojnosti. Je to konanie pre, ktoré je charakteristické, že medzi agresorom a obeťou ide o nevyrovnaný pomer síl a opakované, úmyselné útoky smerujúce k fyzickému alebo psychickému ublíženiu, agresii. (Kolář, 2011) Výskumný ústav detskej psychológie a patopsychológie túto nelichotivú situáciu dokumentuje aj nasledujúcimi zisteniami (2002-2003):

  • z 2776 opýtaných siedmakov a ôsmakov (výskum sa uskutočnil na 20 základných školách v Bratislave, Košiciach, Námestove a Dolnom Kubíne) ich až 44% priznalo, že boli obeťou šikany.
  • takmer 31% detí sa so svojim trápením nezdôverí nikomu. Z necelých 70% obetí šikany, ktoré k tomu nájdu odvahu, sa takmer polovica (49%) posťažuje iba kamarátom a spolužiakom, len 33% to povie rodičom a 13% šikanovaných detí hľadá pomoc u učiteľov.
  • najnebezpečnejšími miestami šikanovania sú triedy počas prestávok, čo uviedlo 39% opýtaných a na druhom mieste uviedli deti chodby (24%). Naopak najbezpečnejšie sa deti cítia v jedálňach ( len 4% ich uviedli ako miesto, kde sa stali obeťou šikany).
  • Až 60% prípadov šikanovania ohlásili učitelia.

S rozvojom informačných a komunikačných technológií sa šikanovanie prenieslo aj do tejto oblasti. Elektronické šikanovanie (cyberbulying), kyberšikana, je definované ako zneužívanie mobilných telefónov a internetu na posielanie agresívnych a nenávistných správ za účelom zastrašovania ich príjemcu. (www.zodpovedne.sk) Internetové prostredie poskytuje veľké možnosti na tieto aktivity. Jeho nevýhodou je vysoká anonymita, ktorá uľahčuje túto činnosť. Agresor má za cieľ útočiť na ostatných užívateľov mobilných telefónov alebo internetu. Elektronický násilník zažíva pocit zadosťučinenia, keď môže inú osobu vystrašiť, rozrušiť a zneistiť posielaním nevhodných textových správ a mailov. V tomto prípade nie je dôležitá jeho fyzická sila, ale schopnosť používať počítač, mobil a internet. Zákernosť tohto druhu šikanovania spočíva aj v tom, že môže byť nepretržité a jeho potenciálnymi obeťami môže byť veľké množstvo užívateľov internetu a mobilných telefónov. Sme názoru, že v niektorých prípadoch môže mať oveľa hlbší dosah na obeť ako fyzické šikanovanie.

1.1 Znaky a stupne šikanovania

Pedagogickí pracovníci by mali byť zorientovaní v problematike šikanovania, poznať jeho druhy a znaky, vedieť identifikovať prejavy, aby mohli realizovať opatrenia a prevenciu. Pomocou týchto znakov rozlišuje J. Verbovská (2000) jednotlivé stupne šikanovania:

  1. stupeň – zrod ostrakizmu - v skupine sa objavia dominantnejší jedinci, ale aj jedinci menej obľúbení, nevýrazní, utiahnutí. Títo sa ocitnú na tzv. sociometrickom chvoste skupiny a ako prví zažijú prvky šikanovania. Tento jav sa nazýva ostrakizmus. Na začiatku ide o nenápadné mierne formy – prevažne psychického násilia, neuznávanie, ignorovanie, vystavenie posmeškom a pod.
  2. stupeň – fyzická agresia a pritvrdzovanie manipulácie - vzniká pri náročných situáciách, za zvyšovania skupinového napätia, kde začnú ostrakizovaní jedinci slúžiť ako ventil, na ktorom sa vodcovia odreagujú. Prerastanie do druhého stupňa môže vzniknúť aj pri zahnaní nudy alebo ak sa v triede zíde niekoľko agresívnych jedincov, ktorí začnú pre získanie dominantného postavenia ubližovať slabším.
  3. stupeň – kľúčový moment vytvorenia jadra skupiny – skupina vytvorí agresívne jadro skupiny a jeho členovia začnú už systematicky spolupracovať a rozvíjať formy agresie. Prednostne atakujú slabších jedincov a okruh rozširujú
  4. stupeň – väčšina prijíma normy agresorov – podskupina agresorov získava dominantné postavenie a vplyv. Normy a praktiky sú prijímané (hlavne zo strachu) väčšinou členov skupiny a stávajú sa nepísaným zákonom.
  5. stupeň – totalita, dokonalé šikanovanie – jedná sa o štádium vykorisťovania, dochádza k rozdeleniu skupiny na „otrokárov“ a „otrokov“. Vodcovia spôsobujú bolesť, príkoria. Pôvodne neutrálni a nesúhlasiaci s násilím sú stále konformnejší, aj sami sa (stále viac) aktívnejšie zúčastňujú organizovaného násilia. Prijíma sa ideológia násilia.

K uľahčeniu procesu diagnostikovania šikanovania v školskom prostredí si doporučujeme všímať prejavy a príznaky tohto javu v priamej a nepriamej podobe.

Priame príznaky šikanovania:

  • posmech, posmešné poznámky na adresu dieťaťa, pokorujúce prezývky, nadávky, ponižovanie, hrubé žarty na jeho účet. Rozhodujúcim kritériom je, do akej miery je toto dieťa konkrétnou prezývkou, „zábavkou“ a pod. zraniteľné,
  • kritika dieťaťa, výčitky na jeho adresu, najmä ak sa predávajú nepriateľským, až nenávistným, prípadne pohŕdavým tónom,
  • príkazy, ktoré dieťa dostáva od iných detí najmä ak sa podávajú panovačným tónom a skutočnosť, že sa im dieťa podriaďuje,
  • naháňanie, strkanie, štuchanie, údery, kopanie, ktoré nemusia byť zvlášť silné, ale je nápadné, že ich obeť nevracia,
  • bitky, v ktorých jeden z účastníkov je zreteľne slabší a snaží sa uniknúť ( menšie dieťa niekedy s plačom ).

Nepriame príznaky šikanovania:

  • dieťa je počas prestávok často samo, ostatní oň nejavia záujem, nemá kamarátov,
  • pri tímových športoch býva dieťa volené do družstva medzi poslednými,
  • počas prestávok vyhľadáva blízkosť učiteľov,
  • ak má dieťa prehovoriť pred triedou, je neisté, ustrašené,
  • pôsobí smutne, až depresívne, nešťastne, stiesnene, máva blízko plaču,
  • zhoršuje sa jeho školský prospech, niekedy náhle,
  • veci má poškodené alebo zničené, prípadne rozhádzané,
  • má zašpinený alebo poškodený odev,
  • odreniny, modriny, škrabance alebo rezné rany, ktoré dieťa nevie uspokojivo vysvetliť.

Následky štvrtého a piateho stupňa šikanovania sú veľmi závažné, dotýkajú sa celej osobnosti. Pri dlhodobom brutálnom šikanovaní sa obeť často zrúti a nadobudne panický strach o svoje zdravie a život, trpí poruchami spánku, nočnými desmi, psychosomatickými problémami napríklad únava, nevoľnosť, bolesti hlavy, brucha, dusivé astmatické záchvaty a podobne. Môže sa stať, že obeť nie je schopná pokračovať v štúdiu ani po preradení na inú školu.

Učiteľ a hlavne rodič môže na obeti odpozorovať nasledovné príznaky:

  • za dieťaťom neprichádzajú domov spolužiaci alebo iní priatelia,

  • дитина не має жодного друга, з яким би проводила вільний час, розмовляла по телефону.

  • дитину не запрошують у гості до інших дітей,
  • небажання йти вранці до школи (особливо, якщо раніше дитина любила школу). Дитина відкладає вихід з дому, або ж при уважнішому спостереженні в неї можна помітити страх. Втрата апетиту,
  • дитина не ходить до школи і зі школи найкоротшим шляхом, або ж змінює різні маршрути, просить відвезти її на машині,
  • дитина приходить додому зі школи голодною (агресори забирають у неї перекус або гроші на перекус),
  • засинає з плачем, має неспокійний сон, кричить уві сні,
  • дитина втрачає інтерес до навчання та здатність зосередитися,
  • дитина вдома буває сумною, апатичною, або ж з'являються перепади настрою, згадки про можливе самогубство. Відмовляється розповісти про те, що її турбує,
  • дитина просить гроші, при цьому наводить малопереконливі причини (наприклад, неодноразово каже, що їх загубила), або ж краде гроші вдома,
  • дитина помітно часто повідомляє про втрату особистих речей,
  • дитина зазвичай, несподівано агресивна щодо братів, сестер або інших дітей, можливо, проявляє злість щодо батьків,
  • дитина скаржиться на невизначені болі в животі або голові, можливо, вранці її нудить, намагається залишитися вдома. Свої проблеми зі здоров'ям може перебільшувати або симулювати,
  • дитина проводить вдома більше часу, ніж зазвичай.

1.2 Суб'єкти булінгу та насильства

Булінгу часто припускаються впевнені в собі, нетривожні, фізично розвинені хлопці та дівчата. Вони, однак, можуть страждати від почуття меншовартості, заздрять успіхам своїх друзів у навчанні. У агресора переважає бажання домінувати, контролювати інших, безжально самостверджуватися, завдавати шкоди, вони легко ображаються. Агресор за допомогою насильства нав'язує жертві позиції, способи мислення та поведінки, які жертви добровільно б не прийняли. Вони переконують, обманюють і маніпулятивно спрямовують однокласників до несвободних рішень.

Жертвою можна вважати учня, ученицю або групу учнів, які піддаються повторюваному насильству і неодноразово зазнають негативної поведінки з боку одного або кількох однокласників. Жертвою може стати будь-хто з дітей, найбільше під загрозою діти, які тривалий час є об'єктом агресії інших, дитина, яка прийшла з іншого колективу, має певну відмінність (з інвалідністю), перевагу (відмінні оцінки, успіхи в навчанні, хороші стосунки з педагогом), із соціально слабкої сім'ї, іншої раси. Жертвою булінгу може бути також дитина фізично слабка і незграбна, яка не здатна захиститися, уникає спорту, дитина, яка надмірно опікується батьками, де їхня надмірна турбота не навчила її самостійності та вмінню відстоювати себе в колективі. Дуже ризикованими є діти з сімей з несприятливим соціально-економічним статусом, де сім'я знижує можливість захисту дитини, високим рівнем толерантності до насильства в сім'ї, відкритою агресивністю в сім'ї. Менш чисельна група жертв — це провокуючі жертви, які викликають у своєму оточенні гнів або напругу, часто є гіперактивними, викликають негативні реакції і згодом, після перетину межі, самі стають жертвами насильства.

У жертви можуть виникнути наслідки в соціальній та особистісній адаптації:

  • неуважність під час навчання,
  • погіршення успішності,
  • тенденції до необґрунтованих пропусків занять,
  • порушення самооцінки та порушене, негативне самосприйняття,
  • загальна невпевненість і постійно присутній страх.

Наслідки булінгу залежать від рівня здатності жертви до захисту, тривалості та форми агресії. Потреби жертви в школі часто тривалий час не задовольняються, її ставлення до школи є негативним.

2 Кримінально-правовий аспект булінгу

Булінг і насильство є безперечно серйозним соціально-патологічним явищем, перевиховання та ресоціалізація якого є дуже складними. Необхідно інформувати учнів, що ці форми поведінки не є нешкідливим гумором, розвагою, а можуть містити склад правопорушення або кримінального злочину.

Закон про правопорушення та Кримінальний кодекс не знають складу правопорушення або кримінального злочину «булінг». З точки зору закону про правопорушення, булінг учнів може містити склад правопорушення проти громадського співжиття (§49) та правопорушення проти майна (§50). З параграфа 49 у зв'язку з булінгом вибираємо:

Правопорушення проти громадського співжиття припускається той, хто:

  • завдає шкоди честі іншого тим, що ображає його або виставляє на посміховисько,
  • через необережність завдає шкоди здоров'ю іншого,
  • умисно порушує громадське співжиття погрозами заподіяння шкоди здоров'ю, дрібними тілесними ушкодженнями, неправдивим звинуваченням у правопорушенні, зловмисними діями або іншою грубою поведінкою.

Правопорушення проти майна (§50) припускається той, хто умисно завдає шкоди чужому майну шляхом крадіжки, привласнення, шахрайства або знищення чи пошкодження речі з такого майна, або намагається вчинити такі дії. (шкода до 266 євро) Відповідальним за правопорушення не є той, хто на момент його вчинення не досяг п'ятнадцятирічного віку.

Булінг підпадає під категорію багатьох кримінальних злочинів, про що суб'єкти булінгу рідко замислюються. Булінгу безпосередньо стосуються §189 – вимагання, §192 – примус, §155-157 – заподіяння шкоди здоров'ю, §212 – крадіжка, §215 – неправомірне використання чужої речі, §360 – небезпечні погрози та §365 – хуліганство.

Вимагання визначається §189 як кримінальний злочин, якого припускається той, «хто іншого насильством, погрозою насильства або погрозою іншої тяжкої шкоди змушує щось робити, не робити або терпіти». Винуватець цього кримінального злочину карається позбавленням волі на строк від двох до шести років. Позбавленням волі на строк від чотирьох до десяти років винуватець карається, якщо вчинив це діяння, наприклад, щодо захищеної особи (наприклад, дитина – особа молодша вісімнадцяти років, якщо вона не набула повноліття раніше), якщо вчинив його зі зброєю (зброя — це будь-що, чим можна зробити напад на тіло більш рішучим), з помсти.

Примус визначається §192: «хто іншого змушує щось робити, не робити або терпіти, зловживаючи його матеріальною скрутою або нагальною немайновою потребою, або скрутою, викликаною його несприятливими особистими обставинами, карається позбавленням волі на строк до трьох років». Позбавленням волі на строк від одного до п'яти років винуватець карається, якщо вчинить зазначене діяння, наприклад, щодо захищеної особи, зі зброєю, з помсти. Позбавленням волі на строк від чотирьох до десяти років винуватець карається, якщо вчинить зазначене діяння так, що ним спричинить тяжку шкоду здоров'ю або смерть, або ним спричинить значну шкоду.

Тілесні ушкодження – §155, ч. 1: «той, хто умисно заподіє тяжке тілесне ушкодження, карається позбавленням волі на строк від чотирьох до десяти років. Ч. 2: Позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років карається винний, якщо він вчинить діяння, зазначене в частині 1, у спосіб, що обтяжує відповідальність, щодо особи, яка перебуває під захистом, або з особливих мотивів. Ч. 3: позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років карається винний, якщо він вчинить діяння, зазначене в частині 1, як член небезпечного угруповання або в умовах кризової ситуації. §156, ч. 1: Той, хто умисно заподіє іншій особі тілесне ушкодження, карається позбавленням волі на строк від шести місяців до двох років. Ч. 2: Позбавленням волі на строк від одного року до трьох років карається винний, якщо він вчинить діяння, зазначене в частині 1, щодо особи, яка перебуває під захистом, або з особливих мотивів. § 158: Той, хто через необережність заподіє іншій особі тілесне ушкодження шляхом порушення важливого обов'язку, що випливає з його роботи, професії, посади чи функцій, або покладеного на нього згідно із законом, карається позбавленням волі на строк до одного року.

Крадіжка – §212, ч. 1: «той, хто привласнить чужу річ шляхом її вилучення і заподіє таким чином малу шкоду, карається позбавленням волі на строк до двох років. У зв'язку з проблематикою булінгу з ч. 2 виокремлюю: «так само, як у ч. 1, карається той, хто привласнить чужу річ шляхом її вилучення, якщо діяння вчинено шляхом злому, якщо безпосередньо після вчинення діяння особа намагається втримати річ за допомогою насильства або погрози негайного застосування насильства, якщо діяння вчинено щодо речі, яку інша особа має на собі або при собі, або якщо особа була притягнута до відповідальності за аналогічне діяння протягом попередніх дванадцяти місяців». Насильницьке відбирання речей (грошей, їжі, одягу, іграшок), навіть невеликої фінансової вартості, може бути кваліфіковане як кримінальне правопорушення грабежу – §188, ч. 1: «той, хто застосовує до іншої особи насильство або погрозу негайного застосування насильства з метою заволодіння чужою річчю, карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років». Вирішальним є сам факт застосування насильства, а не розмір матеріальних збитків.

З §215 – Неправомірне користування чужою річчю виокремлюємо: «той, хто заволодіє чужою річчю малої вартості з метою тимчасового користування нею, або той, хто заподіє малу шкоду чужому майну шляхом неправомірного тимчасового користування річчю, яка була йому довірена, карається позбавленням волі на строк до одного року» (під малою шкодою розуміється сума від 266 євро до 2660 євро).

Небезпечні погрози §360 – Той, хто погрожує іншій особі вбивством, тяжким тілесним ушкодженням або іншою тяжкою шкодою у спосіб, що може викликати обґрунтовані побоювання, карається позбавленням волі на строк до двох років. Позбавленням волі на строк від шести місяців до трьох років карається винний, якщо він вчинить таке діяння у спосіб, що обтяжує відповідальність, щодо особи, яка перебуває під захистом, з метою перешкодити або ускладнити здійснення іншою особою її основних прав і свобод, з особливих мотивів або публічно.

Булінг дуже часто може набувати ознак складу кримінального правопорушення хуліганства згідно з § 364 – той, хто вчинив усно чи фізично, публічно або в місці, доступному для громадськості, грубу непристойність або хуліганство, зокрема шляхом: нападу на іншу особу, осквернення державного символу, історичної чи культурної пам'ятки, грубого порушення зібрання громадян або перебігу спортивного чи культурного заходу, або викликання суспільного обурення шляхом вчинення статевого акту чи сексуального ексгібіціонізму або інших патологічних сексуальних практик, карається позбавленням волі на строк до трьох років. Позбавленням волі на строк від шести місяців до трьох років карається винний, якщо він вчинить зазначене діяння з особливих мотивів, у спосіб, що обтяжує відповідальність, або в присутності групи осіб віком до вісімнадцяти років.

Важливо усвідомлювати, що коли правопорушниками є діти віком до 14 років, вони не несуть кримінальної відповідальності. Кримінально відповідальним не є той, хто на момент вчинення діяння був неосудним (§ 12).

Кримінально відповідальним є той, хто на момент вчинення діяння досяг 14-річного віку. Це, однак, не означає, що вони не можуть бути покарані в інший спосіб. У випадках, коли звичайні виховні заходи не мають ефективності, необхідно звернутися до соціального куратора відповідного Управління праці, соціальних справ та сім'ї. Куратор уповноважений у серйозних та обґрунтованих випадках на підставі розслідування видати попередній захід щодо поміщення дитини до відповідної установи. Цей захід діє до винесення належного судового рішення. З практики ми знаємо, що реалізація цих заходів є складною.

Батьки у разі нехтування вихованням (бродяжництво, нічні прогулянки, асоціальна поведінка) вчиняють кримінальне правопорушення (§211), якщо вони дозволяють своїй дитині вести ледачий або аморальний спосіб життя.

Вчитель або вихователь, якому стане відомо про випадок булінгу і який не вживе жодних заходів у цьому напрямку, наражається на ризик кримінального переслідування. Такими діями педагогічний працівник може також підпадати під склад кримінального правопорушення, пов'язаного з непопередженням або неповідомленням про кримінальне правопорушення. При підозрі, що булінг містить ознаки проступку або кримінального правопорушення, директор школи зобов'язаний повідомити про цей факт відповідний підрозділ Поліцейського корпусу СР. Школи також зобов'язані без зволікань повідомляти орган соціально-правового захисту про факти, що загрожують учню, або про те, що учень вчинив кримінальне правопорушення чи неодноразово вчиняв проступки.

Педагоги при вирішенні цієї проблематики повинні контактувати із соціальним куратором та поліцією, оскільки при булінгу вони можуть зіткнутися хоч і «лише» з погрозами, проте якщо агресор викликає в іншої особи обґрунтоване побоювання і наслідком є негативний психологічний вплив на жертву, це також є кримінальним правопорушенням (небезпечні погрози). Навіть якщо дорослому це може здатися банальним, дитина від цього психологічно страждає, і можливі навіть тривалі наслідки.

Висновок

Фактори насильства ґрунтуються на цілому комплексі детермінант. Дуже важливу роль ми відводимо сім'ї та соціально-економічній ситуації, в якій відбувається соціалізація молоді, засвоєння суспільних цінностей, ролей та моделей поведінки. Дитина часто стає свідком насильства у власній сім'ї, нерідко і його об'єктом. Виникає перше уявлення про насильство як норму поведінки, формується негативна модель наслідування поведінки.

Авторка: пор. PhDr. Ľudmila Húsková Використана література

KOLÁŘ, M. (2011). Nová cesta k léčbe šikany. Praha: Portál 2011, 336 s. ISBN 978-80-7367-871-5. VERBOVSKÁ, J. (2000). Šikanovanie na škole. Prešov : 2000 ONDREJKOVIČ, P. a i. (2000). Sociálna patológia. Bratislava : 2000 ŘÍČAN, P. (1995). Agresivita a šikana medzi dětmi. Praha: 1995 Trestný zákon č. 300/2005 Z.z. Zákon o priestupkoch č. 372/1990 Zb. Metodické usmernenie č. 7/2006-R Ministerstva školstva SR. Výskumný ústav detskej psychológie a patopsychológie (2002-2003) www.zodpovedne.sk