Photo by Marvin Meyer on Unsplash

Вступ

Команда Карлового університету, кафедри андрагогіки та менеджменту педагогічного факультету, працює над проєктом дослідження методу віртуального ко-тічингу. Цей новий метод має перспективний потенціал та широкі можливості застосування в освіті. Метою нашої статті є ознайомлення з новим дидактичним методом віртуального ко-тічингу та окреслення його потенціалу. Експериментальне дослідження ефективності цього методу розпочалося у 2020 році та триває до 2022 року. Результатом усього проєкту має стати не лише розроблена методологія впровадження та використання віртуального ко-тічингу, а й модельні приклади використання методу в освітніх організаціях.

Основна частина

Дидактичні методи є основними засобами досягнення освітніх цілей. Їх витоки, ймовірно, сягають часів виникнення людини, і вони розвиваються разом з її історією. У наш час ми могли б класифікувати методи багатьма способами. Слушно їх класифікував, наприклад, Mojžíšek (1988, с. 90-93) на методи:

  1. мотиваційні (спрямовують інтерес);
  2. експозиційні (посередництво у навчанні);
  3. фіксаційні (закріплення навчального матеріалу – повторення та вправи);
  4. діагностичні та класифікаційні (контроль, оцінювання).

На ідеї Mojžíšek далі спирався Maňák (2003, с. 49), який класифікував методи на: 1. Класичні методи навчання

  • Словесні методи: Розповідь. Пояснення. Лекція. Робота з текстом. Бесіда.
  • Наочно-демонстраційні методи: Демонстрація та спостереження. Робота з образом. Інструктаж.
  • Практичні методи формування навичок: Наслідування. Маніпулювання, лабораторні роботи та експериментування. Формування навичок. Продуктивні методи.

2. Активізуючі методи

  • Дискусійні методи.
  • Евристичні методи, розв'язання проблем.
  • Ситуаційні методи.
  • Інсценувальні методи.
  • Дидактичні ігри.

3. Комплексні методи навчання

  • Фронтальне навчання.
  • Групове навчання.
  • Партнерське навчання.
  • Індивідуальне та індивідуалізоване навчання, самостійна робота учнів.
  • Критичне мислення.
  • Мозковий штурм.
  • Проєктне навчання.
  • Навчання через драму.
  • Відкрите навчання.
  • Навчання в життєвих ситуаціях.
  • Телевізійне навчання.
  • Навчання за підтримки комп'ютера.
  • Сугестопедія та супернавчання.
  • Гіпнопедія.

Ми хотіли б представити дидактичний метод віртуального ко-тічингу, який у концепції Maňák є частиною комплексного методу навчання і може бути віднесений до фронтального навчання з кількома вчителями, де принаймні один із них перебуває у віртуальному середовищі (це може бути лише опосередкована трансляція фізичного вчителя за допомогою ІКТ або справжній віртуальний вчитель). Віртуальний ко-тічинг базується на класичному ко-тічингу, ефективність якого була неодноразово доведена. Класичний ко-тічинг ґрунтується на техніках, які добре описали Friend та Cook (2010):

  1. Один навчає, інший спостерігає. Один вчитель веде заняття у великій групі, тоді як інший збирає академічні, поведінкові або соціальні дані про конкретних студентів чи групи.
  2. Групове навчання. Навчання поділене на три несеквенційні частини, і студенти також поділені на три групи. Ці групи ротуються між трьома місцями в межах класу, на двох місцях їх навчають вчителі, а на третьому вони працюють незалежно.
  3. Паралельне навчання. Два вчителі навчають паралельно, кожен з половиною класу. Обом групам студентів подається однаковий навчальний матеріал з першочерговою метою диференціації навчання та досягнення більшої залученості студентів.
  4. Альтернативне навчання. Один вчитель працює з більшістю студентів, тоді як інший працює лише з малою групою для кращого пояснення, збагачення навчання, власного оцінювання, наочнішої демонстрації, корекції знань або для іншої мети.
  5. Командне навчання. Обидва вчителі ведуть заняття у великій групі, і обидва є лекторами. Вони можуть представляти протилежні погляди в дебатах або доповнювати один одного, ілюструвати різні способи розв'язання проблем та використовувати інші техніки навчання в парі.
  6. Один навчає, інший асистує. Один вчитель веде заняття, тоді як інший ходить між студентами, пропонуючи індивідуальну допомогу, асистування чи спеціальний підхід.

Моделі ко-тічингу відображені на рисунку 1. Тут добре видно різницю між окремими контекстами. У віртуальному ко-тічингу ситуація аналогічна. Його можна впроваджувати тими ж способами, що й класичний ко-тічинг.

Рисунок 1: Моделі ко-тічингу за Friend та Bursuck (2009, с. 92).

Джерело: Friend та Bursuck (2009, с. 92)

Однак варто підкреслити основні передумови, необхідні для правильного впровадження віртуального ко-тічингу, а саме:

  1. Добре забезпечене технічне обладнання (достатня роздільна здатність камери, швидкість і якість передачі, мікрофони з можливістю усунення шуму, потужний дата-проєктор або великий телевізор тощо).
  2. Правильне розташування віртуального вчителя у просторі (видимість для всіх студентів; постійна видимість для вчителя, який присутній фізично; можливість зуму).
  3. Достатня підготовка обох вчителів, готовність до незвичних ситуацій, узгодженість, підготовка сценарію, стратегії та цілей навчання.

При виконанні основних передумов віртуальний ко-тічинг може сміливо зараховуватися до ефективних методів навчання з таким самим рівнем ефективності, який забезпечує класичний ко-тічинг. Експериментом, що досліджує реальну ефективність ко-тічингу, займається команда Карлового університету, кафедра менеджменту та освіти в межах проєкту TAČR1. Дослідження, ймовірно, принесе перспективні результати, і віртуальний ко-тічинг міг би в майбутньому дуже швидко розвиватися і відкривати цілком нові можливості. Ми хотіли б вказати на прихований потенціал, який має ко-тічинг і який міг би стати саме тим рушієм, що призведе до масового поширення цього методу в нашій освіті. Його потенціал можна описати такими аспектами:

  1. Метод усуває бар'єри відстані (віртуальний вчитель може бути з іншого міста, району, іншої школи, навіть із-за кордону – тут, наприклад, доречний носій мови при вивченні іноземних мов).
  2. Метод дозволяє залучати непедагогічні професії, наприклад, експертів з практики, науковців, практиків або студентів, до фронтального навчання як других вчителів, що веде до легкого поєднання теорії та практики.
  3. Метод дозволяє повноцінну підтримку методів навчання, які краще реалізуються двома і більше вчителями і які ці вчителі можуть спільно ефективно використовувати (навчання через драму, підтримка критичного мислення шляхом конфронтації двох вчителів, навчання на основі кількох точок зору на одну проблему, ситуаційне навчання тощо).
  4. Метод надає студентам чи учням ширші можливості для дискусії, що зумовлено залученням двох і більше вчителів, які можуть швидше реагувати на їхні запити та взаємно доповнювати один одного.
  5. Метод за своєю природою зменшує ефект «нудного фронтального навчання». Якщо урок добре підготовлений, у сценарії двох і більше вчителів «постійно щось відбувається».
  6. Метод є дуже потужним у контролі стану бадьорості студентів та учнів. На відміну від дистанційного навчання, саме елемент фізично присутнього вчителя є диференційним фактором, який забезпечує негайну реакцію на зміну концентрації, стану бадьорості, інтересу всіх тих, хто навчається.

  7. Метод потенційно можливий навіть з віртуальним вчителем, що транслюється із запису; у разі потреби весь віртуальний компонент можна легко записати для майбутнього використання.

  8. Метод є менш витратним, ніж класичне спільне викладання (co-teaching), що з погляду ефективності надає йому конкурентну перевагу для майбутнього використання в освіті.

  9. Віртуальна складова методу постійно вдосконалюється завдяки розвитку сучасних ІКТ (якість зображення та голосу віртуального вчителя; фіксація руху в навчальному класі як зворотний зв'язок для віртуального вчителя — можливості використання, наприклад, спортивних камер для захоплення зображення, якість запису, масштабування тощо).
  10. Віртуальне спільне викладання здатне в майбутньому підтримувати й повністю віртуальних вчителів, тобто роботів, адаптованих як помічники в освіті.

Варто згадати й деякі недоліки віртуального спільного викладання, якими є, наприклад, вища вартість порівняно з класичним фронтальним навчанням з одним вчителем. Крім того, це, зокрема, часові обмеження, проблематичне планування або неможливість, у багатьох випадках, постійного віртуального спільного викладання, а отже, скоріше його ситуативне (ad-hoc) використання. Попри все це, ми вважаємо, що віртуальне спільне викладання має великий потенціал, і в майбутньому воно розвиватиметься завдяки поєднанню своїх домінантних переваг для студентів, учнів та вчителів. Віртуальне спільне викладання також може стати ефективнішим сполучною ланкою між теорією та практикою в багатьох школах чи освітніх організаціях. Зрештою, воно може стати тим вирішальним фактором при виборі навчального закладу самими майбутніми студентами, особливо в середній та вищій освіті.

Висновок

Експериментальне дослідження методу віртуального спільного викладання має попереду другу частину роботи, якою, безперечно, є оцінка всіх проведених експериментів, підтвердження або спростування гіпотез про ефективність цього методу та підготовка цілісної методології впровадження та використання віртуального спільного викладання. Про результати ми будемо інформувати читачів у наступних статтях.

Автор: PhDr. Martin Kursch, Ph.D. Автор видав публікації, присвячені управлінню талантами та використанню ІКТ в освіті.

Список бібліографічних посилань

FRIEND, M.P. a W.D. BURSUCK, 2009. Including Students with Special Needs: A Practical Guide for Classroom Teachers: MyEducationLab Series. Pearson. ISBN 9780205571062. Доступно також за адресою: https://books.google.de/books?id=3GcjSgAACAAJ. FRIEND, Marylin a Lynne COOK, 2010. Interactions: Collaboration skills for school professionals (6th ed.). Columbus. Merrill: OH. ISBN 978-0137152056. MAŇÁK, Josef, 1990. Nárys didaktiky. 1. vyd. Brno: PdF MU. ISNB 80-210-0210-7. MOJŽÍŠEK, Lubomír, 1988. Didaktika: teorie vzdělání a vyučování. Didaktika: teorie vzdělání a vyučování / Lubomír Mojžíšek; Univerzita J.E. Purkyně v Brně, Fakulta filozofická [online]. [цит. 2021-02-05]. VETEŠKA, Jaroslav., KURSCH, Martin., SVOBODOVÁ, Zuzana., TURECKIOVÁ, Michaela a PAULOVČÁKOVÁ, Lucie, 2020. Longitudal co-teaching projects – scoping review. 17th International Conference On Cognition And Exploratory Learning In Digital Age. pp. 115-123. ISBN 978-989-8704-22-1.

1Дослідницька група KAMV в рамках проєкту TAČR – Новий метод освіти для 21 століття: Virtual-Co-Teaching, № проєкту TL03000133. Детальніше Veteška a kol. (2020).