На початку літа 2017 року я вирушила до Сербії, де працювала волонтеркою у двох таборах для біженців. Мій шлях пролягав на північний захід Сербії — до міста Шид на кордоні з Хорватією. Я поїхала туди в межах чеського об'єднання Pomáhejme lidem na útěku (PLNU), яке працює у сфері допомоги біженцям уже другий рік. Його мета — покращувати умови життя людей у таборах, а також поширювати інформацію про цю проблематику в Чеській Республіці.

Офіційні табори Адашевці та Принциповац

Об'єднання Pomáhejme lidem na útěku (або Czech team, під якою назвою його краще знають у таборах місцева влада та самі біженці) працює у двох офіційних таборах: Адашевці (колишній мотель) та Принциповац (колишня лікарня). Ці табори перебувають під управлінням сербського державного органу: Комісаріату у справах біженців та міграції в Сербії, який був створений ще в 90-х роках у зв'язку з війнами, що відбувалися в колишній Югославії. Люди тут мають доступ до води, регулярне харчування, медичну допомогу, а також можуть на короткий час залишати табори. Окрім PLNU, тут працюють й інші організації, як-от SOS дитячі містечка, Operation Mobilization чи Caritas.

Національний склад у таборах різноманітний: найчисленнішими групами є афганці та іракці. Також там є люди із Сирії, Пакистану, а ще з Марокко, Камеруну чи навіть Куби. Сім'ї з дітьми проживають у будівлях, де кілька родин ділять одну кімнату, тоді як чоловіки або підлітки, які подорожують самі, розміщені переважно в «rub-hall» — утеплених великих наметах, де може одночасно розміститися до 100 осіб.

Волонтери проживають разом із координатором у будинку, розташованому в селі Беркасово, неподалік від Шида. Я жила в будинку, де було від шести до чотирнадцяти людей одночасно. У середньому ж це було близько восьми-дев'яти волонтерів різних вікових та професійних категорій. Волонтерський будинок розташований за пів години їзди автомобілем від обох таборів для біженців, у яких працює об'єднання PLNU.

Під час мого перебування основними завданнями волонтерів було забезпечення роботи пральні з понеділка по п'ятницю в Адашевцях та роздача гігієнічних наборів двічі на тиждень у Принциповаці. При вході та під час перебування в таборах ми повинні були носити ідентифікаційні картки. Волонтери-чоловіки відповідали переважно за забезпечення нічного спокою в «rub-hall».

Що стосується пральні, то на тодішні 1100 (зараз 600) біженців припадало лише 9 пральних машин. З цієї причини прання відбувається за найкоротшою — тридцятихвилинною — програмою, причому кожен повинен мати виданий комісаріатом талон із зазначеним часом, коли він може прийти попрати. За тиждень ми встигали забезпечити прання 250–300 партій білизни. Серед волонтерів часто вживаною фразою була: «no ticket no wash» = «без талона не перемо», оскільки нерідко траплялося, що люди не мали при собі талона або приходили в інший час, ніж було призначено.

У приміщенні з пральнею також є імпровізована бібліотека

У кімнаті, де розташована пральня, також облаштована імпровізована бібліотека. Окрім художньої літератури чи книжок для дітей, тут є підручники різними мовами: англійською, німецькою чи французькою. Люди, що втекли від війни, можуть змістовно провести час очікування та вивчити щось, що їм точно знадобиться при в'їзді до Європи. Адже в таборі у них небагато можливостей для самореалізації. Свій час вони заповнюють різними способами. Чоловіки проводять час у мережі Wi-Fi або займаються спортом, діти бігають по всьому табору і час від часу забігають до нас, волонтерів, вимагаючи уваги. Жінки проводять час у кімнаті для шиття, куди, окрім них, мають доступ лише діти. Вони створюють там гарні в'язані чи шиті вироби та розмовляють про свої щоденні турботи й радощі.

Окрім роботи в пральні та роздачі наборів, ми готували також різні дозвіллєві заходи. Це були, наприклад, робота на батуті, ігри з дітьми, музичні вечори. Однією з найулюбленіших розваг, безперечно, став запуск літнього кінотеатру. Ми почали з показу мультфільму «Ну, постривай!». Волонтери також допомагають із неформальним навчанням деяких європейських мов — як дітей, так і дорослих. До речі, у таборах створена школа, в якій викладають вчителі з-поміж самих біженців. У вересні діти біженців пішли до місцевих сербських шкіл. Вони ходять туди позмінно (по дві години на день), відвідуючи такі предмети, як основи кирилиці, математика, англійська мова тощо.

Перетин кордонів

Багато з цих людей перебувають у таборах для біженців уже кілька місяців, а в дорозі часто вже кілька років. Вони не знають, що на них чекає, коли вони зможуть вийти з табору і чи зможуть взагалі. Закриття кордонів у березні 2016 року хоч і означало певне заспокоєння ситуації та меншу кількість людей, що намагалися потрапити до Європи, проте не принесло вирішення міграційного питання, як багато хто міг би подумати. Принаймні не для десятків тисяч людей, які замкнені в таборах для біженців, розташованих уздовж Балканського маршруту. І так само не для країн, на плечі яких лягає ця проблема.

На сьогодні єдиним легальним шляхом просування є шлях через Угорщину. Процес супроводжується нескінченним очікуванням у таборах, доки не надійде їхня черга (що може тривати місяць або рік). Щодня далі пропускають лише 10 осіб. Цей факт викликає в людей безпорадність і розпач, тому вони намагаються вибратися звідти й нелегальним шляхом — перетинаючи кордони, що призводить також до зростання контрабандної діяльності.

Після мого місячного перебування в Сербії я повернулася до тепла рідного дому, на мене чекало стажування в організації ADRA у Словаччині та повернення до навчання у виші — Університеті Палацького, тоді як люди, що втекли від війни і перебувають у таборах уже кілька місяців, залишилися там і далі. Я не знаю, як ситуація розвиватиметься надалі і що буде з цими людьми. Вирішення так званої «міграційної кризи» не буде простим, і я сама не маю готового ключа до її розв'язання. Проте насамперед необхідно запобігати конфліктам у країнах їхнього походження — щоб мешканці могли жити безпечним і гідним життям і не мусили тікати до Європи.

Авторка тексту: Zuzana Daubnerová, студентка Кафедри досліджень розвитку та довкілля Природничого факультету Університету Палацького в Оломоуці