Хоча на сьогодні велика кількість досліджень (Zuckerman, 1994; Pomfret, 2006; Callary & Durand-Bush, 2008; Rowe & Regehr, 2010; Klee & Renner, 2013; Tofler & Hyatt, 2018; тощо) надає погляд на те, чому люди займаються альпінізмом на великих висотах чи роботою рятувальника загалом, менше уваги приділяється тому, як сприймають свою роботу рятувальники, що працюють у Гірській рятувальній службі (HZS), які є унікальним поєднанням обох варіантів. На відміну від багатьох попередніх праць, які просто наводили супутні атрибути, наша робота досліджує життєвий досвід гірських рятувальників під час порятунку людського життя, чим вони суттєво відрізняються від традиційного спорту та традиційного рятування. Реакції гірських рятувальників в екстремальному середовищі та екстремальних умовах змоделювати неможливо. Рушійна сила, що стоїть за наміром людини увійти в потенційно небезпечне середовище з метою допомоги або порятунку життя, може допомогти пояснити інші індивідуальні або групові чинники. Метою нашої статті є тому зрозуміти, як особи, що працюють у HZS, сприймають свій головний життєвий досвід, і згодом вказати на психологічні та соціологічні конструкти, пов'язані з цією професією. Крім того, з огляду на ризик, екстремальні умови в горах, відповідальність за травмовану особу та багаторічну практику окремих осіб, видається більш ніж бажаним дослідження загального суб'єктивного досвіду. Це реакція на відсутність досліджень у цій галузі1.

Теоретичні засади

На початку XX століття Гуссерль (1970) — у відповідь на кризу західної науки, якій він присвятив увагу — нагадав нам про нагальність повернення «до життя». Криза західної науки відчужила переживаюче «я» від світу безпосереднього досвіду. Він вважав, що повернення до безпосереднього досвіду є важливішим, ніж технічний світ, що постійно розвивається. Безпосередній досвід забезпечує основу для того, що означає бути людиною. Альпінізм також надає людям можливість повернутися до світу життя, живучи у безпосередньому зв'язку з природним світом. Дослідження досвіду людей, які здійснюють порятунок у горах, тому надає нам можливість зрозуміти виміри людського досвіду в контексті природного ландшафту, порятунку та альпінізму.

На основі ідеї Гуссерля ми вважаємо, що діяльність у горах, якою є альпінізм, відкриває можливість викликати тривале переживання буття. У такий спосіб ми можемо спробувати відкрити, що означає бути справді людиною у феноменологічних вимірах (тіла, часу та простору). Центральною структурою переживання з феноменологічного погляду є його інтенційність, тобто те, що свідомість є спрямованою. Прикладом інтенційності в контексті альпінізму та порятунку є, наприклад, допомога травмованій особі на Герлаховському піку, де сходження сприймається не лише як фізичний акт руху знизу до вершини, але включає, наприклад, також мотивацію осіб, їхні стосунки з колегами та природою, або природними умовами. Уся дія стає чимось, що є набагато більшим, ніж просто діяльність, вона перетворюється на змістовну діяльність і спосіб зрозуміти та надати сенс досвіду гірських рятувальників.

Огляд досліджень

На основі дебрифінгів стресу критичних інцидентів Мітчелл і Брей (1990) склали характеристики, що наводяться як «рятувальна особистість». Під поняттям рятувальна особистість ми можемо уявити особистість, яка є спокійною, якій важко занудьгувати, яка має високі стандарти продуктивності та детальної орієнтації, є емпатичною та сумлінною, має сильну потребу допомагати людям і є дуже рішучою. Поняття рятувальна особистість має слугувати для опису тих, хто входить у професії, де результатом є рятувальні акції для допомоги іншим людям. Профіль описує рятувальні підрозділи, такі як поліцейські, військові, пожежники та рятувальники, включаючи гірських рятувальників, які нерідко працюють у незвичайному середовищі з високим ризиком травмування та смерті. У цьому контексті висловлюють підтримку запропонованому профілю також Клі та Реннер (2013). Зазначені рятувальні підрозділи — це команди, які, за Мелконяном і Піком (2010), зобов'язані досягти спільних цілей стратегічного та/або життєво важливого значення. Гори — це середовище, до якого ми не є оптимально пристосованими, але ми можемо адаптуватися шляхом розвитку стратегій подолання. Лише досвідчені люди можуть працювати в непередбачуваній ситуації та в незвичайному середовищі, що характеризується інтенсивнішими екологічними стимулами. Це вимагає багатогранного репертуару рухів, сили, координації, фізичного та психічного здоров'я (наприклад, Philippe et al., 2012; Rosponi et al., 2012).

Структура втручання та рятувальної діяльності таким чином виявляє дві тісно пов'язані сторони: цільову сторону, представлену цілями та завданнями, які повинні вирішуватися згідно з певними якісними та кількісними стандартами, та суб'єктивну сторону, яку представляють загальні здібності, можливості та необхідні ресурси для осіб, які беруть участь у цій діяльності. Оперативні рішення рятувальників можуть безпосередньо вплинути на їхню власну вразливість.

«Адреналінову лихоманку», як зазвичай називають альпінізм, досліджували численні підходи в психології. Попри те, що у високогірних альпіністів дослідження продемонстрували вищий рівень сенсаційного пошуку збудження, пригод, мотивації та виклику (Ewert, 1994; Pomfret, 2006; Callary & Durand-Bush, 2008), існують відмінності в особистісних характеристиках. Деякі дослідження пов'язують участь у цьому високоризиковому спорті з пошуком сенсу, наприклад, особистісний конструкт, представлений у психології Цукерманом (1994). Пошук ситуацій, які є невідомими або ризикованими, він визначає як пошук різноманітних, нових та інтенсивних відчуттів із готовністю прийняти фізичні та соціальні ризики заради таких вражень. Відстеження цих відчуттів та досвіду може пояснити, чому певні типи людей притягуються до небезпечної та виснажливої діяльності на великих висотах. Баклі (2018), однак, вказує на визначення, яке поєднує елементи особистості та завдання. Альпінізм — це діяльність, де смерть є потенційною, виживання залежить від моменту майстерності, а емоції, пов'язані зі збудженням, є центральними поняттями. Отже, виявилося, що ризик не є таким центральним, як традиційно передбачається. Альпіністи вірять, що рівень їхньої підготовки знижує ризик, попри багато змінних, які ризик підвищують (Tofler & Hyatt, 2018). Навпаки, Лангсет і Сальвесен (2018) зосереджуються на ролі цінностей, точніше, на тому, якою мірою ризикування вбудоване в ціннісну систему альпінізму і якою мірою ризикування веде до взаємного визнання та довіри в спільнотах альпіністів, причому вони виявили, що між ними існує чіткий зв'язок.

Перебіг дослідження

У нашому дослідженні ми виявили, що реакції гірських рятувальників у екстремальному середовищі та екстремальних умовах неможливо змоделювати. У такому випадку необхідно займатися насамперед значенням, тим, як учасники переживають події, іншими словами, скоріше зосередитися на якості досвіду, ніж на причинно-наслідкових зв'язках. Це вимагає розуміння та інтерпретації розмов різних людей. Розмова в нашому випадку представляє світ, вона пов'язана зі створенням інтерпретації значення, розкриває розуміння явища та пояснення рятувального феномену. З огляду на те, що нашим прагненням є розуміння прожитого досвіду гірських рятувальників, транскрипти розмов ми аналізували за допомогою Інтерпретативної феноменологічної аналізи (IPA). Після занурення в запис і дослівного транскрибування розмов ми продовжили процедуру, яка складалася з шести кроків (Smith, Flowers & Larkin, 2009):

  1. Читання та повторне читання надрукованого тексту з метою отримання «акторського погляду», починаючи з емпатичного поділу почуттів учасника та надання розуміння життєвого світу учасника.
  2. Нотатки та коментарі дослідника. Після повторного читання тексту, однак, ми ніби автоматично підкреслюємо деякі слова та сполучення. Ми створюємо нотатки та коментарі, які розрізняємо за кольором залежно від того, чи були це нотатки описові, лінгвістичні чи концептуальні. Ми намагалися помітити, що було суттєвим стосовно феномену, ми розширювали дані шляхом дослідження мови та змісту.
  3. Виникнення перших тем і пошук зв'язків аж до поступового розвитку вищих тем. У цей момент настає черга подвійної герменевтики, що означає, що ми переходимо від того, яке значення надає учасник досліджуваному феномену, і прямуємо до того, як дослідник розуміє те, як учасник цей досліджуваний феномен сприймає.
  4. Пошук зв'язків між виниклими темами, які групувалися за їхньою подібністю, відмінностями, систематичністю та ієрархічними зв'язками, висвітлюючи досвід «бути гірським рятувальником».
  5. Після четвертого кроку ми приступили до аналізу наступної розмови. Ми зберегли таке детальне дослідження окремого випадку і лише після досягнення певного ступеня інтерпретації перейшли до наступного (Smith, 2004). Так поступово ми опрацювали окремі транскрипти розмов.
  6. Пошук патернів між історіями. Ми поставили собі запитання, наприклад: Яка тема видається найсильнішою? Як може тема однієї історії допомогти висвітлити іншу історію? Які зв'язки між історіями? Після повторного перегляду текстів ми створили таблицю спільних тем, куди вписували нотатки та теми, які постійно формували та редагували. Цю процедуру ми повторювали доти, доки не досягли остаточного списку вищих і нижчих спільних тем.

Ми переконані, що IPA зі своїми теоретичними опорами у феноменології та герменевтиці та її ідіографічною перспективою є методом, який може поєднати наше дослідження з наведеною дослідницькою літературою і таким чином принести очікуваний результат життєвого досвіду та значень, які гірські рятувальники приписують своєму досвіду.

Дослідницьке запитання виходило з первинного інтересу до мотиваційних факторів, що стосуються вибору професії працювати гірським рятувальником, а також з погляду його досвіду. Учасники дослідження, однак, натякнули на ситуативну та суб'єктивну динаміку, яка ці враження ще більше розфарбувала. Вони представили калейдоскоп досвіду, який мав/має певний вплив на те, щоб «бути гірським рятувальником».

Дослідницьке запитання, отже, звучало так: Яким є досвід гірських рятувальників? У прагненні отримати інформацію про феномен прожитого досвіду з погляду учасника, ми використали напівструктуровані розмови, які за своєю суттю є «відкриваючими», а не «пояснювальними» (Smith, Flowers & Larkin, 2009). Під час розмови були поставлені також додаткові запитання, що уточнюють рамки розмови та оцінюють можливий вплив зміни формулювання. Розмови тривалістю від 21 до 40 хвилин записувалися на мобільний телефон і згодом були дослівно транскрибовані, причому транскрипція даної розмови була здійснена ще до наступного запису. Такий підхід є корисним з методологічного погляду, оскільки його можна використати для ревізії плану та стратегії під час ведення розмови (Smith, Flowers & Larkin, in Koutná Kostínková & Čermák, 2013). Нотатки з поля, записані під час розмов, фіксували спостережувану поведінку як нашу, так і учасників. Далі наведено 7 запитань, підготовлених для цього дослідницького вивчення, які були згруповані з метою представити картину того, яким є досвід гірських рятувальників:

  1. Яким є шлях гірського рятувальника від початку до сьогодні?
  2. Що для Тебе означає порятунок, або врятувати когось?
  3. Пам'ятаєш свій найкращий досвід?
  4. Що для Тебе було найгіршим досвідом?
  5. Як ти сприймаєш ризик?
  6. Рятувальником назавжди?
  7. Якби ти сам хотів щось додати як «пунктум» у нашій розмові, що б це було?

Гомогенність нашої вибірки виражає як сам досвід гірських рятувальників, так і єдина стать учасників. На основі рекомендації Smith et al. (2009), які рекомендують 3-6 учасників, ми обрали трьох чоловіків віком 40 (Adam), 50 (Maroš) та 59 (Karol) років. Також, на думку інших авторів (Larkin, Watts & Clifton, 2006), більша кількість учасників була б на шкоду багатству даних в окремих історіях. Віковий діапазон учасників ми вважали цікавим, оскільки вважали, що він може допомогти нам зафіксувати різноманітність досліджуваного феномену. Щоб забезпечити, що дослідження могло черпати з широкого спектра досвіду, ми запровадили далі такі критерії: учасники повинні бути постійно на службі в HZS, повинні бути працевлаштовані мінімум 10 років, мати професійну кваліфікацію на рятувальну діяльність на лижній трасі, наземну рятувальну діяльність та рятувальну діяльність за допомогою вертольота з використанням канатної техніки.

Оскільки авторка працює в HZS2, ми мали в розпорядженні необхідну інформацію. Вибір учасників був, отже, цілеспрямованим, оскільки, як кажуть Smith et al. (2009), цілеспрямований вибір може запропонувати дослідницькому проєкту розуміння досліджуваного досвіду. Ми особисто звернулися до першого учасника, який виявив інтерес поділитися своєю історією. Перший учасник запропонував інших осіб, з яких на основі встановлених критеріїв були запрошені інші учасники. Способом «снігової кулі» ми таким чином отримали інших учасників.

Результати

Представлена дослідницька робота пропонує унікальний погляд на прожитий досвід трьох гірських рятувальників. Проаналізовані дані приносять п'ять спільних тем, які представляють ключові висновки: (1) мотивація, (2) ризик, (3) навчання, (4) місія та (5) командна робота.

Мотивація

Як перша важлива тема постає тема мотивації. Ми підтверджуємо результати дослідницьких робіт, які ставлять під сумнів припущення про те, що альпінізмом займається лише певний тип людей, або що стимулом є прагнення до ризику та небезпеки. Коли рятувальників викликають на рятувальну операцію, вони намагаються вжити превентивних заходів, що означає, що навіть ризик не є частиною їхньої мотивації. Натомість ми звертаємо увагу на відмінності в загальній мотивації та інтересах. Наші результати підтверджують, що у гірських рятувальників існують тенденції до цілеспрямованості («...думаю, що з другої чи третьої спроби відбору мені вдалося власне потрапити до того професійного загону»), чи то прагнення присвятити себе своїй мрії («...я власне мріяв, що було б чудово мати таку роботу, працювати в гірській службі або бути гірським рятувальником»), чи то своїм інтересам і виконувати діяльність переважно в межах альпіністської та скі-альпіністської спільноти (наприклад: «...це робота або діяльність, під час якої ти можеш взимку рухатися на лижах, так я це сприймав, або ж ти можеш лазити і просто бути надворі.» «...за збігом обставин я прилучився до рятувальників, коли була нагода, я пішов власне і там був корисним, ну і ось так»). Любов до гір, рух на природі, лижі, альпінізм, свобода, стан потоку («бути зануреним у гори») та сенс у прагненні допомогти іншим («...але я пам’ятаю, що мені завжди було якось добре від того, коли ми кудись йшли лазити або рятувати життя, і не тільки рятувати життя, а саме допомогти»), були зафіксовані як важливі елементи мотивації гірських рятувальників. Прагнення учасників допомогти іншим було важливим у всіх аспектах життя, як робочих, так і особистих. Ідентифікована внутрішня мотивація, яка вказує на психологічну потребу учасників долучитися до чогось без очевидних зовнішніх вигод, є характерною для всіх учасників.

Ризик Другою важливою темою є тема, що стосується ризику. Цей загальний вимір відображав взаємодію та інтерпретацію ризику учасниками. Оцінка ризиків гірськими рятувальниками була очевидною, так само як усвідомлення та прийняття ризиків, пов'язаних із виконанням роботи (наприклад: «...у цій рятувальній справі зрозуміло, ризик є завжди.» «...так, бо це насправді, я думаю, досить ризикований робочий режим.» «...ризик я не сприймаю.» «...ризик я не допускаю, типу, я цього не допускаю»). Кожен учасник описав стратегії подолання, які допомагають йому зменшити негативні наслідки рятувальних робіт. Ми з’ясували, що рятувальники у своїй високостресовій професії часто використовують сарказм, цинічний гумор або чорний гумор для зняття напруги та подолання стресу під час виконання служби. Відповідно до багатьох дослідницьких робіт (Rowe & Regehr, 2010; Gavrilovic et al., 2003), наші результати свідчать про те, що гумор, який використовують гірські рятувальники, може бути однією зі стратегій подолання, і навіть є необхідним для їхньої професії («...або просто щоб усунути той стрес, то більш-менш часто це, я не кажу, що це розвага, але це, це добре, просто той стрес, або краще сказати, той ризик я там не так сильно сприймаю»). Учасники також виявили здатність справлятися з певними ризиками завдяки досвіду, плануванню та підготовці. Вони прагнуть скоріше оцінити ризик, який потрібно подолати, а не ігнорувати його («...просто коли ми злагоджена команда, то ми вміємо забезпечити ці речі і тактично, і технічно зробити так, щоб цей ризик звести майже до нуля, або справді його мінімізувати»). Усі учасники говорили про досвід зі смертю. До негативних характерних ознак, спільних для учасників, належить тяжкість травм у дітей, смерть дитини або знайомої людини. Між подоланням емоцій та ризиком, або стресом під час рятувальної операції, ми не знайшли значущого зв'язку, що позитивно корелює з ефективністю: «Ризик я не допускаю, типу, я цього не допускаю. Ти знаєш про це, але що тепер, розвернешся і підеш геть? Просто робиш свою роботу.» Натомість рятувальники допомагають собі, приймаючи стратегії подолання навантаження та підвищуючи рівень стійкості: «...з досвідом, мабуть, зростає і відвага, людина знає, що часто час не випередиш і деякі речі неможливо прискорити, особливо в погану погоду, це означає, що з досвідом рятувальник стає більш холоднокровним.» Ці результати були цілком очікуваними, оскільки рятувальники, які мають справу з надзвичайними ситуаціями, усвідомлюють це явище і нерідко пригнічують свої емоції. У жодного з рятувальників не проявилася стратегія подолання травматичних подій через уникнення/дистанціювання від ситуації.

Навчання Визнання сутності навчання ми знаходимо у всіх учасників. Рятувальники наголошують на дослідженні, відкритті та реляційній перспективі, що поєднує глибокі знання про себе та завдання, а також налаштування на інформацію в середовищі, як на ключ до ефективної роботи: «Я навчився там сам якось поводитися.» Такий самий досвід щодо ролі пізнання був підкреслений і в дослідницьких роботах (Allen – Collinson et al., 2017; Shilling, 2017). Розвиток навичок та професійних знань також допомагає їм зменшити негативні думки про свої здібності, а підготовку вони описують як важливу для ефективної реакції. Ми також можемо констатувати позитивний вплив старшого покоління на учасників: «Власне, від цих людей я міг чомусь навчитися.» Як найчастіший метод передачі знань та досвіду було ідентифіковано метод особистих дискусій, спостереження, зустрічей та обміну знаннями під час виконання рятувальної операції. Так само як і навчання, передачу знань усі учасники описали як важливу та корисну.

Місія

Аналіз даних четвертої теми вказує на той факт, що загальний термін «професія» учасники замінюють поняттям «покликання». Ми з’ясували, що це високо ціноване та підтримуване в учасників явище, ймовірно, має підґрунтя у трансформації, яка включає зміну цінностей. Цінності є відносно стабільними, але масштаб деяких із них може бути скоригований залежно від обставин і змін у житті (Veroff, Reuman, & Feld, 1984). У своїй основі цінності стосуються того, ким ми хочемо бути, а не лише того, що ми хочемо робити в конкретній ситуації. Ілюстрацію цієї думки можна знайти, наприклад, у розповідях про героїв. Для рятувальників це означає діяти згідно з власними цінностями перед обличчям потенційної загрози та негативних наслідків. Ми з’ясували, що джерелом такої поведінки у гірських рятувальників є почуття відповідальності за інших, переконання у власній спроможності допомагати іншим, а також орієнтація на діяльність («Порятунок має для мене глибший сенс»). Однак це також може означати, що учасники у вирішальний період своєї роботи в HZS перебували під впливом «героїчного впливу» попереднього покоління, бачачи себе в контексті. Також, згідно з Campbell (2004), героїчні історії «надають поле, в якому ви можете знайти себе» і «переносять індивіда через етапи життя». Зрештою, мотиваційна трансформація стосується повного зсуву в меті або сприйнятому напрямку в житті, і її ідеально відображає вислів Адама: «Тож це був мій такий перший досвід, що власне... про що ця робота, а також ти одразу налаштовуєш цінності». Результати також показують, що професійні рятувальники визнають надмірну залученість у різні ситуації.

Командна робота Останньою головною темою є командна робота. Перш ніж стати гірськими рятувальниками, учасники були членами команди, насамперед альпіністами. Це також привело їх до цієї роботи. Ця інтенсивна практика будує довіру між рятувальниками. Наші висновки свідчать, що підтримка в команді гірських рятувальників розвивається зі сформованих стосунків не лише робочого, а й особистого життя, особливо з альпіністської чи скі-альпіністської спільноти, і є унікальною. Її важливість була згадана кожним учасником по-різному, найбільше було описано почуття причетності, часто згадувалися такі слова, як товариш, напарник, група, компанія, команда. З погляду ефективності центральну роль для учасників відіграє команда як така. У зазначеній темі чітко з’являється акцент на командній роботі та розвитку спільного навчання для підтримки цього процесу. Згідно з нашими висновками, гірські рятувальники в стресових ситуаціях підтримують одне одного і намагаються «трішки полегшувати» важкі ситуації. Дослідницька робота, що стосується високозгуртованих команд, вказує як на один із факторів на рівну підтримку в команді (Young et al., 2010). Нарешті, ми з’ясували, що гірські рятувальники вірять у професіоналізм і своєю поведінкою та якостями демонструють високий рівень цієї риси у своїй професії: «...але там на місці ми повинні поводитися як професіонали, ввічливо і намагатися допомогти тим людям вийти з проблеми, в яку вони потрапили».

Резюме та рекомендації для практики Хоча узагальнення не було метою цього дослідження — метою було зануритися глибоко в кожен окремий випадок за допомогою аналітичних процесів — обмеженням дослідження є те, що це дослідження представляє досвід у конкретний період часу. Зрештою, і травми в горах за своєю природою різні, кожна смерть є іншою, і кожна ситуація унікальною. Результати, включені в це дослідження, можуть бути незастосовними до всіх інших подій, і гірські рятувальники, до яких не зверталися, можуть не мати такого ж досвіду, як учасники цього дослідження.

Загалом, проте, сучасне дослідження має кілька наслідків. По-перше, ми спробували заповнити прогалину в огляді дослідницьких робіт із розумінням кар’єри гірського рятувальника, використовуючи доступну літературу та дослідження, які допомогли нам спрямувати роздуми про їхній досвід. Огляд опублікованої літератури та досліджень показав нам, що наша робота є унікальним і піонерським зусиллям у цій галузі.

По-друге, сучасне дослідження підкреслило важливість стратегій подолання стресу та негативних подій у робочому середовищі рятувальників. Учасники описали брак формальної психологічної підтримки («Іноді буває, коли ввечері лягаєш, то роздумуєш, особливо коли це безглузда смерть когось. Але що ти зробиш, куди підеш...»), проте можливість самодопомоги, яку вони зазначили, вважали корисною. Наша робота виявляє, що гірські рятувальники часто піддаються травматичним подіям, і рівень поширеності може становити великі розбіжності («...щось скажемо між собою, але це вже після стількох років як чорний гумор, але здебільшого сам, як то кажуть... І скажу Тобі, коли хтось каже, що йому абсолютно байдуже, він брехун»).

По-третє, зазначені висновки вказують, на наш погляд, головним чином на потребу в посиленій психологічній допомозі особам, які зазнали травматичної події неодноразово, або тим, хто вказує на вже згадані негативні ознаки, пов’язані з їхньою роботою, а саме смерть дитини або знайомого: «...як маю проблеми, коли там діти. Як той хлопчик, що помер... там я, на щастя, не був, то таке. Також залежить від того, чи це знайомий, чи незнайомий». Тому слід визнати цінність цієї популяції з метою розробки подальших програм, необхідних для оптимізації психологічної підготовки та ефективності. Визнання такої цінності починається з оцінки досвіду «ставання» і «буття» гірським рятувальником. Принаймні психоосвіта здається однією з можливостей, з якої можна було б почати і яка могла б допомогти в нормалізації реакцій та з’ясуванні потреб гірських рятувальників. Для оцінки конкретних інтервенцій у цій популяції було б потрібне подальше дослідження.

Важливим також здається дослідити довгострокові ефекти стратегій подолання. Фокус «у моменті», який рятувальники використовують для подолання під час травматичних обставин, веде до ефективних результатів у даний час, але є сумнівним, чи може цей підхід насправді придушити емоції, які можуть випливти на поверхню пізніше і спричинити таким чином серйозніші та довгостроковіші проблеми.

Ми з’ясували, що пристрасть до гір, порятунок, альпінізм, скі-альпінізм і волонтерство є основною мотивацією для професії гірського рятувальника, разом з ідеалізмом і «побратимством» попри можливий ризик. Гірські рятувальники — це різноманітна компанія, але це їх об’єднує. Як видно з результатів, вони цінують стимули, які вплинули/ють на їхній досвід роботи в цій професії, а також обставини, пов’язані з походженням їхнього глибшого сенсу цієї роботи. Суттю цього феномену є досвід усіх учасників дослідження.

Висновок

На завершення можна сказати, що загальна сутність феномену для учасників нашого дослідження є такою: хоча учасники різняться конкретними відповідями щодо мотивації, домінує любов до гір і прагнення допомогти іншим попри очікуваний ризик. Проте цікаво зауважити, що всі учасники приймають ризик. Вони намагаються оцінити та подолати цей ризик, а не ігнорувати його, що може бути частково зумовлено унікальною природою цієї ризикованої роботи, де індивід стикається з щоденними викликами та зміною середовища, що веде до більш екстремального психологічного мислення. Прикладом такого екстремального мислення є також вислів Felix Baumgartner3: «Іноді ви повинні бути на високому рівні, щоб зрозуміти, наскільки ви малі». Рятувальники пережили різні травматичні події, включаючи емоційні, когнітивні та фізіологічні. Як найефективніша стратегія при їх подоланні видається стратегія гумору. У роботі гірських рятувальників проявляється колективна ментальність, і вона концептуалізована як змістовний внесок у загальне благо. З’являється акцент на командній роботі та розвитку спільного навчання для підтримки цього процесу.

Хоча необхідні подальші дослідження, наразі здається, що гірські рятувальники можуть і надалі використовувати засвоєні стратегії інтервенції, набуті практикою, для оптимізації своєї діяльності. Йдеться насамперед про стратегію гумору, прийняття стратегії подолання навантаження шляхом оцінки ризику та підвищення рівня стійкості через адаптацію до небажаних подій. Додаткова інформація була б корисною, якби існуючі психологічні стратегії потребували специфічних змін. Потрібним було б дослідження, спрямоване на вивчення можливих відмінностей у сприйнятті травматичних подій окремими рятувальниками. Наше дослідження надає багато інформації про те, як гірські рятувальники надають сенс своєму досвіду. Це стає піонерським зусиллям у даній галузі в Словаччині та є цінним підґрунтям для подальшого вивчення.

Авторка: Mgr. Katarína Števčeková Фото: фотографії рятувальних акцій HZS

Список бібліографічних посилань

ALLEN-COLLINSON, J. (2017). Weather work: embodiment and weather learning in a national outdoor exercise programme. In Qualitative Research in Sport, Exercise and Health, ISSN 2159676X, 2017, 10(1), 63-74. BUCKLEY, R. C. (2018). To Analyze Thrill, Define Extreme Sports. In Frontiers in Psychology, ISSN 1664-1078, 2018, 9(1216). Dostupné na Internete: https://www.readcube.com/articles/10.3389/fpsyg.2018.01216 CALLARY, B., DURAND-BUSH, N. (2008). A group resonance intervention with a volleyball team: An exploration of the process between a consultant, coach, and athletes. In The Online Journal of Athletic Insight, ISSN 1536-0431, 2008, 10(3), 1-35. CAMPBELL J. (2004). Pathways to Bliss: Mythology and Personal Transformation. Novato, CA: New World Library. 2004, 194 s. ISBN 9781577314714. EWERT, A. W. (1994). Playing the edge: Motivation and risk taking in a high altitude wildernesslike environment. In Environment and Behavior, ISSN 00139165,1994, 26(1), 3-24. GAVRILOVIC, J., LECIC-TOSEVSKI, D., DIMIC, S., PEJOVIC-MILOVANCEVIC, M., KNEZEVIC, G., PRIEBE, S. (2003). Coping strategies in civilians during air attacks. In Social Psychiatry and Psychiatric Epidemiology, ISSN 1433-9285, 2003, 38(3), 128-133. HUSSERL, E. (1970). The Crisis of European Sciences and the Transcendental Phenomenology: An Introduction to Phenomenological Philosophy. Illinois: NorthWestern University Press. 1970, 405 s. ISBN 0-8101-0458-X. Horská záchranná služba : Tlačová správa – rok 2019. [online]. Horný Smokovec : HZS [cit. 2021-01-22]. Dostupné na Internete: . KLEE, S., RENNER, K. H. (2013). A questionnaire study with emergency medical services personnel. In Personality and Individual Differences, ISSN 0191-8869, 2013, 54(5), 669-672. LANGSETH, T., SALVESEN, Ø. (2018). Rock Climbing, Risk, and Recognition. In Frontiers in Psychology, ISSN 1664-1078 , 2018, 9(1793). Dostupné na internete: https://www.readcube.com/articles/10.3389/fpsyg.2018.01793 LARKIN, M., WATTS, S., CLIFTON, E. (2006). Giving voice and sense making in interpretative phenomenological analysis. In Qualitative Research in Psychology, ISSN 1478- 0895, 2006, 3(2), 102-120. MELKONIAN, T., PICQ, T. (2010). Opening the « black box » of collective competence in extreme projects: Lessons from the French Special Forces. In Project Management Journal, ISSN 1938-9507, 2010, 41(3), 79 90. MITCHELL, J. T., BRAY, G. P. (1990). Emergency services stress: Guidelines for Preserving the health and careers of emergency services personnel. Englewood Cliffs, NJ: Prentice Hall, 1990, 183 s. ISBN 978-0893036874. PHILIPPE, M., WEGST, D., MULLER, T., RASCHNER, C., BURTSCHER, M. (2012). Climbing-specific finger flexor performance and forearm muscle oxygenation in elite male and female sport climbers. In European Journal of Applied physiology, ISSN 1439-6327, 2012, 112(8), 2839-2947. POMFRET, G. (2006). Mountaineering adventure tourists: A conceptual framework for research. Tourism Management, ISSN 0261-5177, 2006, 27(1), 113-123. ROSPONI, A., SCHENA, F., LEONARDI, A., TOSI, P. (2012). Influence of ascent speed on rock climbing economy. In Sport Sciences for Health, ISSN 1824-7490, 2012, 7(2-3), 71-80. ROWE, A., REGEHR, CH. (2010). Whatever Gets You Through Today: An Examination of Cynical Humor Among Emergency Service Professionals. In Journal of Loss and Trauma, ISSN 1532-5032, 2010, 15(5), 448-464. SHILLING, CH. (2017). Body Pedagogics: Embodiment, Cognition and Cultural Transmission. In Sociology (Oxford), ISSN 0038-0385, 2017, 51(6), 1205-1221. SMITH, J. A. (2004). Reflecting on the development of Interpretative Phenomenological Analysis and its contribution to qualitative research in psychology. In Qualitative Research in Psychology, ISSN 1478-0895, 2004, 1(1), 39-54. SMITH, J. A., FLOWERS, P., LARKIN, M. (2009). Interpretative phenomenological analysis: Theory, method and research. London: Sage Publications, 2009. 232 s. ISBN 978- 1412908344. TOFLER, I. R., HYATT, B. M., TOFLER, D. S. (2018). Psychiatric Aspects of Extreme Sports: Three Case Studies. In The Permanente Journal, ISSN 1552-5775, 2018, 22, 17-71. VEROFF, J., REUMAN, D., FELD, S. (1984). Motives in American men and women across the life span. In Developmental Psychology, ISSN 0012-1649, 1984, 20(6), 1142-1158. YOUNG, S., HEALEY, K., NEAME, V. (2010). The Everest Disaster A case study on leadership and decision-making. Dostupné na internete: https://www.researchgate.net/publication/241688568_The_Everest_Disaster_A_case_study_on_leader ship_and_decision-making_2010_by_Sam_Young_Kara_Healey_and_Vanessa_ Neame YouTube: Felix Baumgartner space jump world record 2012 [online]. San Bruno, CA: YouTube [cit. 2021-03-24]. Dostupné na Internete: . ZUCKERMAN, M. (1994). Behavioral expressions and biosocial biases of sensation seeking. New York: Cambridge Press, 1994. 480 s. ISBN 978-0521437707.

1 На основі історій учасників, на основі доступних статистичних даних про кількість втручань у гірських районах Словаччини (HZS, 2019) та на основі даних із дослідницьких студій, гірські рятувальники становлять важливу та ефективну частину сектору послуг із порятунку та пошуку в гірських районах, допомагаючи таким чином значній частині населення. Дослідження їхнього досвіду є, окрім згаданого, релевантним предметом дослідження через недостатню вивченість. Навіть у словацькому середовищі ми не маємо подібного еквівалента. Існуючі дослідження виникали переважно з метою вивчення альпіністів, гірських гідів, членів експедицій або волонтерів (див. Список бібліографічних посилань).

2 Згідно з Hill et al. (1997), необхідно, щоб дослідник під час роботи з якісними методами, як-от, наприклад, IPA, мав знання про досліджувану популяцію, а також про ширші соціальні, культурні чи історичні контексти.

3 Екстремальний спортсмен, парашутист і BASE-джампер, відомий насамперед екстремальним стрибком із парашутом зі стратосфери, коли з капсули кулі він вистрибнув із рекордної висоти 38 969,4 м. Під час цього стрибка він став першою людиною, яка у вільному падінні подолала швидкість звуку.