У 2000 році наша невелика центральноєвропейська країна стала тридцятим членом OECD – клубу найбагатших держав світу. Іншими словами, вона стала членом клубу, який несе моральну, а зрештою і реальну співвідповідальність за подальший розвиток тих, хто «менш» багатий. У 2004 році свій успіх вона підкреслила членством у спільноті найбільшого світового донора – EÚ. Ще якихось двадцять років тому ми могли про це лише мріяти.

Це коштувало нам усім багато чого. Потрібно було виконати безліч умов і запровадити цілі пакети реформ, які, до речі, у 2005 році оцінив і Світовий банк. Словаччину було названо лідером реформ. І попри те, що не все вдалося так, як мало б або могло бути, що багато чого ще потрібно доопрацювати та покращити, рух до кращого був і залишається незаперечним. Словаччина вийшла на зовсім інший рівень не лише у сфері економічного розвитку, а й у сфері позиціонування на геополітичній карті...

Але повернімося на кілька років назад.

Поганий початок

Політичний розвиток, а разом з ним і економічний, після падіння періоду, що називався «соціалізмом», пройшли через кілька гірких і менш гірких фаз. Спочатку це значною мірою було наслідком періоду правління єдиної партії (багато хто стверджував, що й правильної) і всього того, що вона залишила в нас, громадянах і перспективних учасниках капіталістичного ринку праці та демократичного суспільного устрою.

Федерація розпалася, і Словаччина залишилася в центрі Європи з дивним політичним представництвом, похмурим баченням економічного зростання і не зовсім чітким або цілісним уявленням про своє подальше майбутнє. Сам ВВП впав на 25% (і знадобилося цілих 10 років, щоб він досяг рівня 1989 року, хоча варто обов'язково зазначити, що його якість тоді була, звісно, іншою, оскільки пізніше його значною мірою генерували переважно приватні компанії). Економіка пройшла через шокову терапію, яка, зрештою, хоч і принесла певне пожвавлення зовнішнього та внутрішнього попиту, але не принесла структурних реформ.

Особливо після «здобуття незалежності» настав період встановлення короткострокових «цілей», відсутності структурних, інституційних чи демократичних і політичних змін. Державне майно приватизували друзі, члени сімей та лояльні люди, які мали друзів, членів сімей та були лояльними до тодішньої влади. Хоча споживання зростало, економіка підтримувалася де-факто штучно, фіскальна політика була безвідповідальною, а соціалістична промислова інфраструктура консервувалася. Значно зростали корупція та абсолютистська влада урядовців.

Також завдяки цьому ми опинилися в ситуації, коли нас не хотіли не лише EÚ, NATO чи OECD, а поступово вже навіть найближчі друзі. Потрібно було визнати (і зараз я маю на увазі громадян), що Словаччина рухається в неправильному напрямку, що те, що ми обрали, справді нефункціональне і потрібно запропонувати щось нове та модернізаційне. В іншому випадку могло легко статися, що країна стагнуватиме або навіть опуститься кудись, звідки вибратися вже важко. Це бачення невтішного майбутнього країни, яка потребує допомоги у розвитку, сприяло тому, що на виборах 1998 року перемогла прореформаторська коаліція. Її основним рушійним елементом було насамперед повернення Словаччини на шлях інтеграції до EÚ. Наздогнати, а можливо, і випередити тих, хто на той час був далеко попереду нас...

Ми вже знаємо, що це можливо

Негайна трансформація як така не є і не буде простою ніде. І так було не лише у нас. Адже йдеться не лише про «копіювання та вставку» політичних та економічних моделей, які працювали в інших місцях, особливо коли всі вони передбачали існування функціонуючого ринку та політичної культури, які ми лише почали відкривати.

Кожна трансформація є невизначеною, реформи взаємно впливають одна на одну (позитивно і негативно), вона приносить із собою рецесію, безробіття, зниження рівня життя і пов'язана з різними уявленнями та інтересами окремих політичних груп. Саме тому вона вимагає поєднання рішучості, симпатій і, головне, поінформованості населення та сильного, рішучого уряду, який зміг би здійснити реформи та модернізацію і донести до суспільства їхні початкові негативні прояви.

За збігом обставин у Словаччині така констеляція якимось дивним чином склалася, і наприкінці 90-х років реформи почали впроваджуватися. Великі реформи прийшли двома хвилями. У першій хвилі були здійснені базові реформи, які принесли більш відповідальну макроекономічну політику. Були обмежені бюджетні видатки, розпочато приватизацію та реформи. У другій фазі розпочалися надбудовні реформи, які доопрацьовували та прискорювали вже реалізовані.

Все це вивело Словаччину на зовсім інший рівень розвитку і дозволило їй увійти до числа «розвинених» держав – економічно та політично. З країни, яка колись приймала допомогу від інших, вона водночас стала країною, яка тепер надає допомогу у розвитку іншим.

Досвід для допомоги іншим

Словаччина завдяки своїм політичним та економічним реформам увійшла до числа держав, у яких політичні та соціально-економічні умови є відносно стабільними та демократичними. Важливо передати весь досвід – позитивний і негативний – тим, хто в ньому зацікавлений. Якщо такий інтерес є (а він є), то, на мою думку, це наш обов'язок.

Вже перший аналіз, що відображав потенціал Словаччини у наданні допомоги у розвитку, який підготувала MESA 10 у 2003 році, визначив «передачу трансформаційного досвіду» як сферу номер 1, де Словаччина могла б допомогти найбільше. Потребу в демократизації та побудові функціонуючої економіки в країнах, які приймають допомогу, її автори назвали однією з основних передумов для надання ефективнішої допомоги і в інших сферах. Це, звісно, також одна з передумов їхнього подальшого зростання та розширення списку перспективних майбутніх донорів, які можуть просунути допомогу ще трохи далі.

Саме тому проєкти з розбудови демократичних інститутів, громадянського суспільства та ринкового середовища від самого початку стали частиною так званої офіційної допомоги у розвитку (ODA), яка фінансується з державного бюджету. До сьогодні ці проєкти становлять приблизно чверть усіх проєктів допомоги у розвитку, що надається Словаччиною.

Проєкти реалізовували як урядові, так і неурядові організації. Висока залученість неурядових організацій до цієї форми допомоги є логічною. У процесі нашої демократизації вони відігравали дуже активну роль, виступали своєрідними адвокатами змін і часто самі значною мірою долучалися до змін шляхом створення стратегічних матеріалів та концепцій. Вони зосереджувалися насамперед на освіті, кваліфікованому інформуванні та передачі ноу-хау, розбудові інституцій, експертних спроможностей та дискусійних і публікаційних платформ, а також мобілізації. З-поміж усіх можна згадати найпомітніші та найактивніші: SFPA, Pontis, CENAA, NISPACEE, AINOVA, EAC, SAC, IVO, CEP, Občianske oko.

Територіальні проєкти цілком природно охоплювали наше найближче оточення — країни, з якими ми поділяємо подібне постсоціалістичне політичне та економічне середовище (хоча, звісно, по-різному деформоване), подібний характер недемократії чи культурну та мовну близькість (хоча влучніше було б назвати це культурним та мовним порозумінням). Іншими словами, Західні Балкани та країни, які ми зараз відносимо до множини під назвою Східне партнерство.

З 2011 року передача трансформаційного досвіду є офіційним елементом словацької офіційної допомоги з метою розвитку (ODA). Міністерство закордонних справ запровадило нову модальність для реалізації цього інструменту. Залишаються класичні конкурси на подання проєктів, у яких можуть взяти участь словацькі урядові, неурядові, самоврядні, академічні чи підприємницькі суб’єкти, які вважають, що мають що сказати з цієї теми. Нововведенням є створення Центру з передачі досвіду інтеграції та реформ (CETIR), який функціонуватиме в межах Міністерства закордонних справ. Його мета — прискорити та покращити розвиток країн Західних Балкан та Східного партнерства шляхом фахового обміну, інформування про ЄС та консультування у процесах прийняття рішень, особливо на міжурядовому рівні.

Перш ніж ми «забудемо»

Трансформаційна допомога наразі є «in» (популярною) в Європі, і ми тому не повинні залишатися «out». Інституції ЄС вважають трансформаційний досвід нових країн-членів та його інтеграцію в систему допомоги з метою розвитку важливим елементом. Під час головування Чехії в ЄС Європейська комісія ініціювала створення так званого Європейського трансформаційного компендіуму. Це ніби перелік досвіду тих, хто трансформувався, яким вони можуть поділитися з тими, хто хоче трансформуватися. Добре, якщо наша трансформаційна допомога буде координуватися з європейською, взаємно доповнювати одна одну так, щоб ми спільними силами разом із країнами-реципієнтами досягли спільної мети.

Ми також повинні усвідомлювати, що будь-які проєкти розвитку можуть бути успішними лише тоді, коли середовище є прийнятним. Без щасливого поєднання уряду, здатного здійснити зміни, та інтелектуальної й активістської «клітини», яка мобілізує населення до тиску на зміни, щоб воно було готове пройти навіть через болісні етапи змін, це, мабуть, не вдасться.

З власного досвіду ми знаємо, що рухатимемося в середовищі, де або централізовано планована економіка, або деформований ринок, поєднаний з недемократичним чи навіть автократичним керівництвом, зміщене мислення та дії політичних чи інших еліт залишили глибокий слід у мешканців. Це проявляється в їхніх цінностях, мисленні, етиці.

Ми зіткнемося з різним сприйняттям нового «класового» поділу суспільства, а також з різною якістю публічної дискусії, фахової поінформованості чи якістю сприйняття змісту інформації. А вони, з огляду на потребу політичних, суспільних, економічних, а також «культурних» змін, є ключовими для розуміння ситуації. Реформи вимагають насамперед зацікавленості та розуміння тих, на чиє життя вони вплинуть. Вони вимагають їхнього відчуття власності. Саме ті, кого це стосується, повинні зрозуміти, що їхнє існування залежить як від них самих, так і від міри та правильності їхньої «публічної» служби.

Нашою метою є те, щоб ми своїм досвідом сприяли тому, аби всі соціально-економічні та політичні процеси в країнах-реципієнтах спрямовувалися до стабільності, демократії, правової держави та економічного процвітання більшості. Досвід для цього ми маємо, і практика показала, що якщо ми це робимо, то робимо це добре, цілеспрямовано та ефективно, залишаючи всюди уявний словацький слід.

На жаль, у нас закінчуються ті, хто міг би презентувати свій прямий досвід, і наш досвід починає втрачати відтінок автентичності. Через короткий час може статися так, що словацький досвід ми будемо передавати опосередковано. З власного досвіду можу сказати, що знайти людину/експерта, який був або при реформуванні нашої системи, або при переговорах про наш вступ до ЄС, і при цьому був би готовий поділитися своїм досвідом, стає все важче. Інституційна пам'ять слабка, а людей, які були «при тому» і доступні, стає все менше. Деякі сьогодні є політиками, інші обіймають вищі посади в Брюсселі в інших сферах, і є також ті, хто повністю змінив професію.

Саме тому добре, що і з боку урядової інституції створюються механізми, які спробують оновити відтінок оригінальності словацького досвіду змін. Можливо, передачу цього досвіду нам не обов'язково обмежувати списком країн Західних Балкан та Східного партнерства, нехай вона буде секторно впізнаваною. Варто було б надати їй певний «trade mark».

Словацький модернізаційний процес пов'язаний насамперед з нашою інтеграцією до євроатлантичних структур. Таким був його мотив, кампанія і, завдяки інтеграції, результат. Словаччина хотіла бути частиною групи успішних і робила все для того, щоб цього досягти. Вона мала бачення, мету та перспективу. Саме тому наша допомога так тепло приймається на Балканах. Усі країни, які хочуть трансформуватися, повинні мати перед собою подібне бачення добре керованого суспільства та привабливого майбутнього і повинні знати, яка країна/країни допомогли б їм його реалізувати. Чеська трансформаційна політика — це політика підтримки прав людини та демократії. Якою має бути наша?

Стаття вийшла у бюлетені Rozvojová pomoc - Jar 2011. Його видає Platforma mimovládnych rozvojových organizácií (MVRO), яка є об'єднанням юридичних осіб — головною організацією 31 (23 дійсних членів та 8 спостерігачів) словацьких неурядових організацій, що займаються переважно закордонною допомогою з метою розвитку та гуманітарною допомогою.