Соціальне консультування як одне з рішень проблем виховання

ВСТУП

Дана публікація присвячена соціальному консультуванню як одному з рішень проблем виховання. Наразі можна спостерігати зростання таких явищ, як, наприклад, прогулювання школи, обман, крадіжки, булінг, агресивна поведінка, зловживання психоактивними речовинами тощо. Це випадки соціально-патологічної поведінки неповнолітніх, які зумовлені ендогенними (нервова система, генетичні схильності та інше) та екзогенними (наприклад, дисфункціональна сім'я, проблеми соціалізації, невідповідні методи виховання, наявність соціально-патологічних факторів у сім'ї та інше) впливами. Спираючись на багаторічний досвід роботи на посаді соціального консультанта, ми намагаємося емпірично визначити фактори в соціальному консультуванні та сімейному середовищі, які впливають на вирішення цих проблем.

1 ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ПРОБЛЕМИ

Соціальне консультування в контексті вирішення проблем виховання

Згідно з Schavel та Olah (2008, с. 12), ми можемо визначити консультування як «специфічну професійну діяльність, яка полягає у допомозі з використанням існуючих ресурсів та засобів особистості для вирішення актуальних життєвих проблем». Згодом ідентифікація використовується для визначення мети та змісту консультування, яке може мати правовий, медичний, соціальний, психологічний або економічний характер. Консультування є контрольованим і має на меті усунення проблем, конфліктів та складних ситуацій. Воно також спрямоване на людей, які здатні самостійно впоратися зі своєю ситуацією та взяти на себе повну відповідальність за свою поведінку. Mydlíková (2004, с. 7) визначає соціальне консультування як «процес, який відбувається шляхом розвитку стосунків між соціальним клієнтом та соціальним консультантом, з використанням різних форм консультування та методів роботи, метою якого є підвищення якості життя клієнта за допомогою мобілізації внутрішніх і зовнішніх ресурсів його природного середовища». Strieženec (1996) зазначає, що консультування базується на допомозі, розвитку, підтримці, оптимальному функціонуванні індивіда, його кращій орієнтації в житті. Matoušek (2008) визначає консультування у вузькому сенсі як надання інформації, яку запитує клієнт, а в ширшому сенсі — консультант дає своєму клієнту можливість дослідити свої сильні та слабкі сторони та знайти стратегію, яка призведе до позитивного підвищення якості його життя. Набагато складнішою метою, на думку раніше цитованого автора, є набуття клієнтом нового погляду на себе та інших, а також нових необхідних здібностей (консультація та психотерапія доповнюють одна одну в цьому конкретному випадку — частиною процесу консультування є навчання та набуття розуміння). Згідно з Pavelová (2007, с. 41), консультування в широкому сенсі — це «метод освіти та зменшення емоційного тиску, метод допомоги людині у вирішенні її проблем і одночасного пошуку нових шляхів життя».

Згідно із законом NR SR č. 448/2008 Z. z. про соціальні послуги, базове соціальне консультування та спеціалізоване соціальне консультування належать до професійної діяльності (§ 16). Цитований закон визначає соціальне консультування як «професійну діяльність, метою якої є допомога особі у несприятливій соціальній ситуації... Соціальне консультування здійснюється на рівні базового соціального консультування та спеціалізованого соціального консультування» (§ 19, ods. 1). Базове консультування має на меті з'ясування масштабу проблеми особи, сім'ї або громади. Воно включає надання первинної інформації про можливі шляхи вирішення проблеми або, у деяких випадках, рекомендацію та турботу про подальшу допомогу. Спеціалізоване соціальне консультування має на меті виявлення походження, масштабу та характеру проблем особи, сім'ї або громади та забезпечення професійної допомоги. Воно може здійснюватися в консультаційних кабінетах або у формі виїзної роботи з виїзними програмами (§ 19, sec. 2 – 4).

У нашій роботі ми зосереджуємося на консультуванні сімей, чиї діти мають певні проблеми з навчанням. Це питання належить до компетенції Управління праці, соціальних справ та сім'ї, Відділу соціального захисту дітей та соціальної опіки, і реалізується в консультаційно-психологічних службах. Як зазначають Schavel та Olah (2008), найбільш інтенсивна надійність покладається на значення та формулювання Закону Національної ради Словацької Республіки № 305/2005 Coll. про соціально-правовий захист дітей та соціальну опіку. Для потреб нашої роботи особливо важливо мати опіку над дітьми. Враховуючи те, що ми зосереджуємося на проблемах навчання дітей. Соціальна опіка передбачає заходи для дітей, які мають певні розлади поведінки, вчиняють правопорушення, страждають від зловживання психоактивними речовинами або залежності від них, або від одноразового, надзвичайно серйозного соціально-патологічного явища.

У літературі ми можемо знайти кілька назв для проблемної поведінки дітей та молоді, наприклад, дисоціальні розлади, розлади поведінки, соціально-патологічні явища, девіантна поведінка, асоціальна поведінка, соціальна дезадаптація, проблеми виховання (особливо пов'язані з педагогікою), надмірний ризик. Ми можемо бачити різні назви цих небажаних форм поведінки в мультидисциплінарності цих явищ, дисципліни, які можуть вирішувати ці питання, — це, наприклад, медицина, соціологія, психологія, педагогіка, соціальна робота. Це підтверджують автори Levcikova et al. (2013), які повідомляють, що розлади поведінки у професійному та практичному сенсі цього слова розуміються дуже широко. В основному це різноманітність (як за формою вияву, так і за причинами) форм неадаптивної поведінки, які мають несприятливий вплив на соціальні стосунки індивіда та на його соціальну адаптацію. Усі вони мають одну спільну рису: це серйозні відхилення від соціальних норм, такі як брехня, крадіжки, втечі з дому, прогулювання занять, булінг, бродяжництво, проблеми у міжособистісних стосунках, яскраві прояви негативізму тощо (Matějček, 2011, Levčíková, 2013, Oravcová, 2007, Fisher, Škoda, 2011).

У цей період підліток відмежовується від своєї сім'ї, і якщо до того часу він не сформував жодних емоційних зв'язків, у нього більше немає причин поважати своїх батьків. Він може почати діяти без будь-яких обмежень, батьки більше не є авторитетом, навіть школа не має жодної сили впливати на таку поведінку. Починають з'являтися перші правопорушення з характером злочинної поведінки (як-от крадіжки, напади тощо) (Vágnerová, 2008). Група однолітків стає дуже важливим чинником, який перетворюється на його велику підтримку, місце, де через дружбу людина намагається знайти себе, формує свою ідентичність, звільняється від залежності від своєї сім'ї, яка втрачає свій пріоритет у мережі стосунків підлітка. Однак важливість цієї спільноти залежить від якості його сімейного середовища, стосунків у сім'ї та певною мірою від успіху в житті (школі). Більшість підлітків не відмежовуються від своєї сім'ї через те, що стають частиною цих спільнот. Зовсім інша справа у випадках, як-от із дисфункційними сім'ями: для них ця спільнота є вирішальною, і їхня потреба в позитивному прийнятті (якого вони не отримують у своїх сім'ях) є надзвичайно високою, що призводить до виняткової переваги такої спільноти. Членство в такій спільноті стає необхідністю. Переважно підлітки з небажаним соціальним середовищем, на жаль, приєднуються до груп, які зазвичай позначаються як соціально неприйнятні (Oravcová, 2007). Група, особливо якщо вона організована і має ієрархію, має власний набір правил, які можуть підтримувати подальший розвиток проблемної поведінки. У такій групі різні моделі поведінки, як правило, є корисними, на відміну від тих, що в суспільстві (Vágnerová, 2008).

Чинники виникнення соціопатологічних явищ можна визначити комплексом різних біопсихосоціальних факторів, проте негативний вплив сім'ї належить до дуже частих і радикальних причин. Це найважливіша соціальна спільнота, в якій живе індивід. У цьому середовищі задовольняються як первинні, так і вторинні потреби, водночас воно забезпечує середовище, необхідне для соціальної самореалізації, є джерелом досвіду, моделей зразкової поведінки, які недосяжні в інших середовищах. Кожна сім'я є джерелом специфічної системи цінностей, які впливають на поведінку членів сім'ї під час взаємодії з ширшими соціальними спільнотами. У деяких випадках це може стати перешкодою і джерелом виникнення різних соціопатологічних явищ або психологічних проблем (Fisher, Škoda, 2009). Це чудово підсумував автор на ім'я Kašparů (2011, с. 17), який уже 35 років працює з алкоголіками, вбивцями, психопатами в сильному патологічному середовищі: «Щоразу, коли я закриваю справу або призначаю ліки молодій людині, я ставлю собі два запитання. З якої сім'ї він походить і яку сім'ю він створить?»

Сім'я має вирішальне значення під час формування поведінкових відхилень, оскільки дитина може засвоїти проблемну поведінку через наслідування, вона також може адаптувати іншу систему цінностей, дитина також може отримати досвід ранньої емоційної депривації, що є дуже небажаним і може змінити особистість дитини.

У межах профілактики та корекції таких поведінкових відхилень вирішальною є співпраця з сім'єю з акцентом на підтримку адекватного функціонування сім'ї на її найранішому етапі. Допомогу може надати консультант, центр психолого-педагогічного консультування та профілактики або служби психологічного консультування (Matějček, 2011).

Найважливішим ми вважаємо і підкреслюємо той факт, що діяльність соціального консультанта від імені клієнта має широкий спектр, де важливим чинником є соціальна профілактика та соціальне консультування як один із можливих шляхів допомоги індивіду, який має проблеми. Мотивація всієї сім'ї до співпраці над вирішенням є головним обов'язком соціального консультанта, який наразі працює з сім'єю. Важливим інструментом роботи з сім'єю є дискусія, яка може стати великим внеском у успішну співпрацю та формування міцних зв'язків, заснованих на довірі. Ми говоримо про ефективний інструмент, який може дозволити отримати багато інформації про попередні ролі, інтереси, сприйняття сімейних стосунків, ідентифікацію особи в соціальному середовищі, визнання незалежності. Це також може мотивувати індивіда до здорового та активного способу життя (Juššiková, 2011).

Проблеми виховання належать до сфери компетенції соціального консультанта; ґрунтуючись на наведених вище фактах, ми ставимо запитання: які чинники в соціальному консультуванні та які чинники в сімейному середовищі визначають успішність або неуспішність процедури консультування.

2 МЕТОДИ

Метою дослідження є ідентифікація того, які з чинників соціального консультування та які з чинників у сімейному середовищі беруть участь у вирішенні проблем виховання. Ми отримали дані через документи, зокрема клієнтські картки. Hendl (2016) стверджує, що документи можуть становити єдину основу дослідження або доповнювати дані, отримані шляхом спостереження та дискусій. У нашому випадку документи становлять єдину основу емпіричного дослідження. Соціальний консультант робить власні записи про клієнтів, які він захищає від доступу інших осіб і несе повну відповідальність за їх захист. Інформація, яку окремі організації отримують від клієнтів, може бути використана для проведення соціального аналізу, проте вони зобов'язані дотримуватися прав клієнта та захищати його персональні дані (Mydlíková, 2004). У нашому дослідженні немає жодного фрагмента персональних даних, за допомогою якого була б можлива ідентифікація окремих клієнтів, завдяки цьому ми намагаємося зберегти анонімність наших клієнтів.

Ми отримали інформацію з проаналізованих карток, яку тепер статистично проаналізуємо:

• Вирішення проблем виховання - гнучке „досягнення мети“

, масштабована від 0 (жодних результатів) до 10 (абсолютний успіх). Ми говоримо про консультативну мету, яка була встановлена консультантом і клієнтом (батьком або дитиною), встановлену на перших етапах консультативного процесу. Наприклад, при проблемах виховання, пов'язаних із прогулами школи, метою було усунення цього явища; при вживанні наркотиків метою було усунення цього явища і так далі. - Соціальне консультування – методи роботи з клієнтом. У нашому дослідженні вони є гнучкими: дискусія, освіта (зосереджена на навчанні клієнта більш доречним або ефективним методам виховання), використання анкет та виявлення, наприклад, стилю сімейного виховання, проективні техніки (наприклад, «статуї»), спостереження, психологічні тести (після обговорення з психологом), IQ-тести (у нашому дослідженні ми працюємо з клієнтами з нижчим за середній, середнім та вищим за середній рівнем інтелекту). - Проблеми виховання – проблеми виховання, через які діти та батьки пройшли процес консультування: гнучкі – прогули школи, наркотики (легальні, нелегальні), обман, втечі з дому, булінг (жертва, агресор), крадіжки, агресія. - Методи виховання – гнучкі: ліберальний, авторитарний, холодний, палкий, амбівалентний. - Сімейний контекст – гнучкий: повнота сім'ї, наявність братів і сестер, освіта батьків, соціальний статус батьків, фінансове становище в сім'ї, інтерес батьків до дитини після розлучення, наявність соціопатологічних явищ у сім'ї (алкоголізм та інші залежності). Отримані дані були статистично оцінені в програмі SPSS 22.

3 ДИЗАЙН ДОСЛІДЖЕННЯ

Дизайн дослідження складався зі 109 клієнтів (діти з проблемами виховання та їхні батьки, яких ми отримали шляхом аналізу сценаріїв). З їхньої точки зору, це були підлітки з проявами соціопатологічної поведінки. Було 59 хлопчиків і 50 дівчаток із середнім віком 12,8 років (стандартне відхилення – 2 роки). Найбільше респондентів було у віці 12 років, наймолодшому респонденту було 7 років, а найстаршому – 17 років. Згідно з Nielsen Sobotková a kol. (2014), ми маємо справу з різким зростанням усіх форм ризикованої поведінки у віці від 11 до 14 років. У нашому дослідженні середній вік становив близько 13 років, це були діти з проблемами виховання, що підтверджує твердження цитованих авторів. У середньому респонденти мали одного рідного брата чи сестру і в середньому 0,72 зведених братів чи сестер (56% дітей не мали зведених братів чи сестер, а 20,2% мали 1 або 2).

Щодо сімейних стосунків, 20,2% дітей жили в повній сім'ї, найбільшу частку становили ті, хто жив лише з матір'ю (39,5%), за ними йшла сім'я з вітчимом (18,4%). У значно меншій кількості були ті, хто жив лише з батьком (5,5%), бабусею та дідусем (5,5%), батьки перебували в процесі розлучення (5%), у сім'ї з мачухою (3,7%) та під опікою (2,75%). Ми бачимо, що майже 80% дітей із проблемами виховання не жили в повній сім'ї. Це на 29% більше, ніж у дослідженні авторів Kožnar, Matijek a Uhrová (1979), які зосереджувалися на дітях із проблемною поведінкою. Ці діти в 51% випадків були з розлучених сімей. Це старіше дослідження, при цьому очевидно, що з 1979 року відбулося зростання загальної кількості розлучень (не тільки в сім'ях, де діти мають проблеми з вихованням), що також призвело до збільшення кількості таких сімей у наших дослідницьких файлах.

Щодо освіти батьків, більшість матерів (50,5%) і батьків (56%) закінчили професійно-технічне училище. Далі 20,6% матерів закінчили університет, 18,7% закінчили лише початкову школу і 9,4% закінчили лише середню школу. Щодо батьків, вони закінчили середню школу у 26,6% випадків, у 10,1% випадків закінчили лише початкову школу і у 2,75% випадків закінчили університет. 1% матерів і 4,6% батьків померли. Переважна більшість матерів (57%) і батьків (64,2%) були працевлаштовані. Більше матерів (23,9%), ніж батьків (14,7%), були безробітними. У значно меншій кількості 3,7% матерів і 4,6% батьків були самозайнятими, 1,8% матерів і 4,6% батьків працювали за кордоном. 11% матерів були в декретній відпустці, 0,9% у в'язниці. 3,7% батьків були у в'язниці, а 0,92% були пенсіонерами або інвалідами.

4 РЕЗУЛЬТАТИ: Аналіз факторів, що сприяють досягненню мети консультування

Аналіз факторів, що сприяють досягненню цілей консультування, проводився статистичними методами: мультилінійною регресійною аналізом, який ідентифікує вплив незалежних факторів на залежні фактори.

Залежним фактором був рівень досягнення мети, який вимірювався за 10-бальною шкалою (0 – відсутність співпраці, 10 – абсолютна співпраця). Незалежними факторами були: демографічні характеристики (стать, місце проживання, вік), індивідуальні проблеми виховання (прогули школи, обман, втечі з дому, булінг – як жертва, так і агресор, крадіжки, агресивна поведінка, легальні та нелегальні наркотики), методи виховання (ліберальний, авторитарний, холодний, палкий, амбівалентний), методи консультування (освіта, анкети, проективні техніки, тести), ступінь співпраці клієнта, аспекти з боку сім'ї (інтерес батьків до дітей після розлучення, фінансове становище, дозвілля з батьками, залежності батьків).

Після перевірки припущень ми перейшли до створення регресійної моделі. Аналіз дисперсії отримав значення F= 7,454 (p=0,000), що підтверджує, що результат регресії суттєво відрізняється від нуля.

На основі результату в першій таблиці ми можемо констатувати, що обрані нами незалежні фактори пояснюють 70,7% залежного фактора (ступінь досягнення мети). У наступній таблиці виділено змінні фактори, які мають значний вплив на ступінь досягнення мети.

Таблиця 1 Ступінь дисперсії залежного змінного фактора, пояснена незалежним змінним фактором

У таблиці номер два ми бачимо значущість, яка вказує на те, що 4 незалежні змінні фактори мають вплив на залежний змінний фактор. Зокрема, йдеться про палке виховання, освіту, ступінь співпраці та дозвілля, проведене батьками та дітьми.

Наступним цікавим моментом є коефіцієнт B, який виражає вплив незалежної змінної на залежну змінну. У випадку емоційного виховання виконання мети зросло б на 1,709, що означає, що якби метод холодного виховання був замінений на емоційне виховання, виконання мети зросло б на 1,709 бала. Далі, якщо в процесі консультування використовувалося навчання, виконання мети зростало б у середньому на 1,125 бала. Якщо співпраця батьків і консультанта зростала на один бал, ступінь виконання зростав би на 1,521 бала. І, нарешті, якби батьки проводили більше часу зі своїми дітьми (на один бал більше), ступінь виконання мети зростав би в середньому на 0,299 бала.

Значення бета також інтригує нас, воно виражає, яка з незалежних змінних має найбільший вплив на залежну змінну. Ми бачимо, що саме змінна «співпраця» має найбільший вплив на ступінь виконання мети консультування, потім йде виховання (емоційне), значно менший вплив має проведення вільного часу з батьками, і відносно найменший — навчання в процесі консультування. Зазначені відкриття візуалізовані на рисунку номер 1. Ми бачимо, що інші змінні фактори, наприклад, тип проблеми виховання, демографічні характеристики, ініціатор контакту або тип сім'ї, не мають жодного впливу на ступінь виконання мети.

Таблиця номер 2, лінійний та регресійний аналіз соціальних та сімейних факторів у контексті виконання мети консультування.

Рисунок номер 1 Вплив факторів сімейного середовища та соціального консультування на ступінь виконання мети консультування.

Метою дослідження було визначити, які з факторів соціального консультування беруть участь у ступені вирішення проблем виховання.

Дослідження складалося з двох частин. Перша частина була зосереджена на отриманні даних шляхом аналізу змісту клієнтських записів у психологічних консультаційних службах. Результатом першої частини стали обрані змінні, які були кількісно проаналізовані та оцінені — цей процес сформував другу частину дослідження. З окремих записів ми обрали переважно інформацію про ступінь співпраці клієнта, про ступінь виконання поставленої мети, про методи роботи з клієнтом, форми проблем виховання, методи сімейного виховання та інше.

Для виконання поставленої мети ми використали статистичний метод — регресійний аналіз. За допомогою цього методу ми шукали змінні, які мають великий вплив на виконання мети консультування, іншими словами, ми шукали предиктори виконання мети, так звані фактори, які сприяють виконанню або навпаки. Регресійний аналіз використовується для аналізу взаємозв'язків між змінними. Мета полягає в тому, щоб передбачити значення залежної змінної (у нашому випадку — ступінь виконання мети консультування) на основі значень незалежних змінних (у нашому випадку — демографічні характеристики, індивідуальні проблеми виховання, методи виховання, методи консультування, ступінь співпраці клієнта, аспекти з боку сім'ї).

Ми з'ясували, що обрані нами незалежні змінні пояснюють 70,7% залежної змінної, що є досить високим показником. Результат вказує на те, що незалежні змінні, які ми включили в аналіз, дійсно певним чином сприяють виконанню мети консультування. Зокрема, з усіх змінних найбільш значущими виявилися такі: емоційне виховання, метод навчання в соціальному консультуванні, ступінь співпраці та проведення вільного часу з батьками. Ступінь співпраці консультанта і клієнта мав найбільший вплив на виконання мети. Другий за величиною вплив має емоційне виховання, наступним було проведення вільного часу з дітьми, і дещо найменший вплив має навчання в процесі консультування.

На основі викладеної вище інформації ми можемо підсумувати, що предикторами успішного соціального консультування для дітей з проблемами виховання (та їхніх батьків) є: високий ступінь співпраці з консультантом, емоційне виховання в сім'ї, адекватна кількість часу, проведеного з дітьми, використання методів навчання в консультуванні. Факторами ризику є: залежність батьків, відсутність інтересу до дітей, погане фінансове становище сім'ї.

На основі узагальнених теоретичних знань та отриманих результатів ми формулюємо наступні практичні рекомендації:

• Першочерговою роллю соціального консультанта має бути створення інтересу у клієнта, його заохочення, мотивація, щоб він був більш готовий до співпраці, оскільки це прогнозує ступінь виконання мети і, таким чином, зміст процесу консультування. Переважно на початкових етапах процесу консультування, але також і в самому процесі, доцільно використовувати заохочення, оцінку, вентиляцію, що може допомогти підтримувати оптимальну атмосферу в процесі консультування.
• Ще одним важливим фактором є ідентифікація виховання, яку можна спостерігати, також це можна з'ясувати шляхом дискусії з батьками або дітьми, відповідними анкетами або проективними тестами. Високим ризиком є переважно ліберальне та холодне виховання, навпаки, найбільш позитивним фактором є емоційне виховання. Якщо батьки використовують емоційний спосіб виховання, ступінь виконання мети консультування значно вищий. У разі використання ними невідповідних способів виховання важливо інформувати батьків про більш підходящі методи (наприклад, підхід партнерства у вихованні) і, наприклад, за допомогою різних технік (рольові ігри, моделювання) вони могли б також практикувати ці техніки.

• Цікавим фактором, який впливає на виконання мети консультування, є кількість вільного часу, який батьки проводять зі своїми дітьми. Ми виявили, що батьки з проблемним вихованням схильні проводити менше часу зі своїми дітьми (виникає питання, чому це так. Чи стосунки батьків і дітей настільки зіпсовані, що вони більше не можуть проводити свій вільний час разом? Або невелика кількість часу, проведеного разом, призводить до зіпсованих стосунків і появи різних видів соціопатологічних явищ у дітей?). Робота консультанта в цьому випадку має полягати в наданні інформації про важливість вільного часу, проведеного разом. У поєднанні з наданням інформації про більш ефективні стилі виховання ми впевнені, що це може мати позитивний ефект на стосунки батьків і дітей.

• Останнім важливим фактором видається освіта, яка в певному сенсі впливає на досягнення мети консультування. У процесі навчання консультант зосереджується головним чином на тому, щоб навчити клієнта більш доречним способам виховання, ефективнішій комунікації, дієвішим методам вирішення проблем, конфліктів тощо. Це значною мірою впливає на рівень успішності, тому ми рекомендуємо цей метод у соціальному консультуванні.

ВИСНОВОК

Ми припускаємо, що відхилення у поведінці, про які ми говорили у цій роботі, здебільшого зумовлені невідповідними засобами виховання. Ми стверджуємо це на основі наших теоретичних знань, підсумованих у першій частині цієї роботи, нашого власного практичного досвіду роботи з дітьми з такими проблемами і, зрештою, на основі проведеного нами дослідження. Одним із найважливіших рішень проблем виховання ми вважаємо зосередження на оптимізації функцій сім'ї. Часто це вже запізно в той період, коли дитина дорослішає, проте, як показує наше дослідження, навіть у цей період втручання є значущими. Ми вважаємо, що було б доцільно навчати молодь, майбутніх батьків, ефективним стилям виховання, адекватним стратегіям вирішення проблем тощо, оскільки якщо вони самі не отримали належного, щирого та сповненого любові способу виховання, існує ймовірність того, що несприятливі виховні фактори повторюватимуться у наступних поколіннях.

Автори: Mgr. Katarína Pilliarová doc. PhDr. Irena Kamanová, PhD. MHA. Katolícka univerzita, Pedagogická fakulta Бібліографія

ALMAŠIOVÁ, A., KOHÚTOVA, K. 2016. Štatistické spracovanie dát sociálneho výskumu v programe SPSS. Ružomberok (Статистична обробка даних соціального дослідження у програмі SPSS) : Verbum, 2016. 173 с. ISBN 978-80-561-0407-1. FISHER, S., ŠKODA, J. 2009. Sociální patologie. Praha (Соціальна патологія. Прага): Grada, 2009. 224. ISBN 978-80-247-2781-3. JUŠŠIKOVÁ, Y. Sociálny pracovník a rodina v prevencií sociálno – patologických javov. (Соціальний працівник і сім'я у профілактиці соціально-патологічних явищ) In Sociálna patológia rodiny (Соціальна патологія сім'ї). Bratislava : Vysoká škola zdravotníctva a sociálnej práce sv. Alžbety v Bratislave (Вища школа охорони здоров'я та соціальної роботи св. Єлизавети в Братиславі), 2011. ISBN 978-808132-000-2. с. 165 – 170. KAŠPARŮ, M. J. Rodina - otázka definice a definice problému. (Сім'я – питання визначення та визначення проблеми) In Sociálna patológia rodiny (Соціальна патологія сім'ї). Bratislava : Vysoká škola zdravotníctva a sociálnej práce sv. Alžbety v Bratislave (Вища школа охорони здоров'я та соціальної роботи св. Єлизавети в Братиславі), 2011. ISBN 978-808132-000-2. с. 171 – 177. KOPŘIVA, P. a kol. 2012. Respektovat a být respektován. (Поважати і бути поважним) Český Tešín : Společnost pro mozkově kompatibilní vzdělávaní, (Товариство для мозково-сумісної освіти) 2012. 286 с. ISBN 978-80-904030-0-0. KOŽNAR, J., MATIJEK, G., UHROVÁ, A. Výsledky retrospektivní studie rodinných podmínek problémových dětí v poradenství. (Результати ретроспективного дослідження сімейних умов проблемних дітей у консультуванні) In Československá psychologie, 1979, том 23, № 5, с. 73 – 82. LEVČÍKOVÁ, M. 2013. Žiak s poruchami správania v základnej a strednej škole. (Учень з порушеннями поведінки у початковій та середній школі) Medoticko-informatívny materiál. (Методично-інформаційний матеріал) Bratislava : Štátny pedagogický ústav, 2013. 30 с. MATĚJČEK, Z. 2011. Praxe dětského psychologického poradenství. Praha (Практика дитячого психологічного консультування. Прага) : Portál, 2011. 344 с. ISBN 978-80-262-0000-0. MATOUŠEK, O. 2008. Slovník sociální práce. Praha (Словник соціальної роботи. Прага): Portál, 2008. 272 с. ISBN 978-80-7367-368-0. MYDLÍKOVÁ, E. Štandardy kvality sociálneho poradenstva. (Стандарти якості соціального консультування) [online]. 2004. [цит. 2017-06-09]. In Asociácia supervízorov a sociálnych poradcov. (В Асоціації супервізорів та соціальних консультантів) Доступно в інтернеті: http://www.assp.sk/files/7ac203550c920b5c62aa6e411bc454c8 NIELSEN-SOBOTKOVÁ, V. a kol. 2014. Rizikové a antisociální chování v adolescenci. Praha (Ризикова та антисоціальна поведінка в підлітковому віці. Прага) : Grada Publishing, 2014. 152 с. ISBN 978-80-247-4042-3. ORAVCOVÁ, J. 2007. Kapitoly zo sociálnej psychológie. (Розділи із соціальної психології) Žilina : IPV Inštitút priemyselnej výchovy, (Інститут промислової освіти) Žilina, 2007. 130 с. ISBN 978-80-8070-643-2. PAVELOVÁ, Ľ. 2007. Vybrané kapitoly z poradenstva pre sociálnych pracovníkov. (Вибрані розділи з консультування для соціальних працівників) Bratislava : Vysoká škola zdravotníctva a sociálnej práce sv. Alžbety, (Вища школа охорони здоров'я та соціальної роботи св. Єлизавети в Братиславі) n. o., 2007. 96 с. ISBN 978-80-89271-29-0. SCHAVEL, M., OLÁH, M. 2008. Sociálne poradenstvo a komunikácia. (Соціальне консультування та комунікація) Bratislava : Vysoká škola zdravotníctva a sociálnej práce sv. Alžbety, (Вища школа охорони здоров'я та соціальної роботи св. Єлизавети в Братиславі) 2008. 224 с. ISBN 80-8068-487-1. STRIEŽENEC, Š. 1996. Slovník sociálneho pracovníka. (Словник соціального працівника) Trnava : Sapienta, 1996. 255 с. ISBN 80-967589-0-X. VÁGNEROVÁ, M. 2008. Psychopatologie pro pomáhajíci profese. Praha (Психопатологія для допоміжних професій. Прага) : Portál, 2008. 872 с. ISBN 978-80-7367-414-4. Zákon NR SR č. 305/2005 Z. z. o sociálnoprávnej ochrane detí a o sociálnej kuratele. (Закон Національної ради Словацької Республіки № 305/2005 Зб. про соціально-правовий захист дітей та соціальну опіку) Zákon NR SR č. 448/2008 Z. z. o sociálnych službách. (Закон Національної ради Словацької Республіки № 448/2008 Зб. про соціальні послуги)