Social context fulfillment and selfrealization of seniors today

Розділи статті

Вікова робоча ситуація людей похилого віку

На вікову робочу ситуацію людей похилого віку в Словаччині вказують численні дослідження, констатує Luppová (2012) і далі зазначає, що хоча словацьке законодавство забороняє фірмам вказувати вік у пропозиціях про роботу, було встановлено, що роботодавці найбільше шукають молодих. Фірми побоюються, що літні люди менш гнучкі та мають нижчу продуктивність, або що вони мають проблеми з опануванням нових трендів. Про вікову дискримінацію свідчать і результати, на які вказує Inštitút pre verejné otázky. Було встановлено, що п'ята частина словаків віком від 45 до 65 років стикалася з певною формою дискримінації на роботі. Варто зазначити, що навіть Slovenské centrum pre ľudské práva отримує найбільше звернень від громадян саме у зв'язку з дискримінацією за віком. У деяких європейських державах працевлаштування літніх людей вирішується законодавчими змінами (наприклад, у Німеччині, Швеції, Польщі, Росії). Завдяки цьому досягається ефективніша підтримка працевлаштування літніх громадян. (Luppová, 2012.)

У нашій статті ми хочемо вказати на суперечність між декларуванням потреби дотримання поваги, гідності та права людини на рівне ставлення з боку суспільства, включаючи право на професійну реалізацію незалежно від віку дорослих, та прямою чи прихованою дискримінацією людей похилого віку, якщо вони хочуть працевлаштуватися на ринку праці. Зрозуміло, що професійна самореалізація інтелектуально працюючих людей похилого віку підпорядковується соціальним змінам та природі актуального соціального середовища, оскільки суспільних змін неможливо уникнути. Проте в нашому суспільстві це відбувається також під впливом явних проявів соціальної девальвації трудового працевлаштування інтелектуально працюючих людей похилого віку на робочих місцях, де вони працюють. Ознаки згаданої дискримінації є очевидними. Достатньо поглянути на робочу реальність людей похилого віку — окремих осіб або навіть груп людей похилого віку (чоловіки, жінки, особи з інвалідністю, особи з низькою освітою, особи з вищою освітою, люди, що живуть у містах чи в сільській місцевості тощо).

Суспільство піддається міфам, упередженням та помилкам в оцінці широкого спектра соціальної групи співгромадян похилого віку, включаючи інтелектуально працюючих людей похилого віку. Йдеться про прояви, які ми назвали ознаками «глобалізованої соціальної психіки» людей. Завдяки сучасним комунікаційним технологіям, які подекуди переростають можливості багатьох осіб, сьогоднішні люди живуть своїм життям у середовищі складного мережування та невичерпної пропозиції способів, скоріше і більше віртуальних, ніж реальних соціальних стосунків та соціальної комунікації.

Наша стаття є рефлексією частини згаданої реальності, яка в наш час формується як можливий наслідок підтримки різних культів у суспільстві, наприклад, культу молодості, багатства, кар'єри та швидкого просування соціальними сходами або прискореного професійного просування навпростець. Змінена реальність впливає на погляди, ставлення та цінності осіб і проявляється в їхній поведінці та діях. Зростаюча невпевненість, зростання ризиків і зникнення традицій, процеси індивідуалізації, плюралізація всіх сфер життя і цінностей, а з іншого боку — процеси уніфікації в соціальній та культурній сферах, які пов'язані з сучасною трансформацією та дисконтинуїтетом, набувають нових вимірів і якостей. (Sycha, 2012, с. 26.)

Соціальна природа сьогодення

«Сучасна парадигма, в якій вчені відкривають незмінні закони природи, інженери будують на основі наукового пізнання дійсності "кращий і справедливіший світ для всіх", коли порядок перемагає хаос, вичерпалася, в неї вірить все менше людей. Принципи постмодерної парадигми інші: порядок і хаос є комплементарними,... кожна цінність є історично обмеженою, суперечності та випадковість неможливо усунути». (Bělohradský, 2002 – In: Sycha, 2012, с. 25.)

Щодо наукових теорій і поглядів, необхідно зупинитися, зрозуміти і визнати їх або відхилити. З тієї причини, що вони суттєво впливають на мислення та прийняття рішень авторитетами та групами, яким громадяни довірили управління справами суспільними. Теорії та наукові погляди певною мірою трансформуються в політичних рішеннях та стратегічних планах суспільства, названих розвиненими державами.

У наукових поглядах звучить те, що невпевненість сьогодення є іншою, ніж була традиційна невпевненість. Традиційна невпевненість випливала зі скасунку того, що людям і суспільству не були відомі засоби дії. Сьогоднішню невпевненість визначає факт, що людям і суспільству не відомі цілі дії. За Schulze (1997, с. 49 – In: Sycha, 2012, с. 26), сучасність не є продовженням минулого, і думати про прогрес як про перманентне піднесення неможливо. «Що ж стоїть перед нами, що вже навіть почалося, — це зміна зміни; соціальний світ з іншого боку логіки піднесення». (Schulze, 2000, с. 220-221 – In: Sycha, 2012, с. 26.)

Контекст соціальних змін є важливим для розуміння та поваги до того, як сприймають конкретні суспільні зміни люди і як вони діють та поводяться під впливом змін. У цьому сенсі мають змінитися і досі пануючі погляди та ставлення суспільства до професійної самореалізації людей похилого віку, до їхньої ролі в межах ринку праці та на робочих місцях. Стереотипи повинні бути витіснені соціально функціональнішим підходом політики, законодавства, ринку праці та суспільства до працюючих людей похилого віку.

З огляду на старіння населення європейців, заходи, що діяли досі, стають малоефективними і тому повинні пройти через зміни. Звільняється місце для іншої, ніж досі консервованої політичної оптики, суспільної думки, науково-дослідної орієнтації та працевлаштування людей похилого віку. Відбуваються значні соціальні, психічні та духовні зміни в житті груп людей та окремих осіб, які неможливо ігнорувати. Змінюється природа життєвих завдань людей, соціального статусу та відповідальності окремих осіб за своє життя і цілих соціальних груп. «Незалежно від зусиль активно впливати на соціальну реальність або скоріше пасивно приймати зміни, що надходять, для подальшого функціонування суспільства безумовно необхідно, щоб як на рівні осіб, так і на рівні суспільства в цілому, далі підвищувалася здатність адаптації до соціальних трансформацій». (Sycha, 2012, с. 28.)

Що означає модернізація суспільства для окремих осіб? Йдеться про процес, який не є прямолінійним і відбувається так, що в ньому існує те, що в суспільстві є традиційним, одночасно з тим, що є новим і прогресивним. Згадана обставина стосується також соціальної ситуації людей похилого віку та інших соціальних груп.

Зі ситуаціями та умовами свого життя в процесі такої широкоспектральної зміни індивід повинен давати собі раду, так би мовити, «на ходу» і в досить швидкому темпі. «Модернізація означає процес перманентної зміни, який має позитивні та негативні сторони — життя сьогодні пропонує індивіду набагато більше можливостей вибору особистого, професійного та соціального розвитку, ніж будь-коли раніше. Ці можливості є, однак, водночас шансами та обмеженнями. З одного боку, вони означають зростання свободи прийняття рішень, а з іншого — зменшення впевненості та необхідність шукати свій шлях поза традиційними моделями» (Gruber, 2001, с. 36). Ми зауважуємо, що й люди похилого віку поставлені перед викликом шукати свій шлях «функціонування» поза традиційними моделями життя літніх людей у суспільстві, включаючи власну працевлаштованість та професійну самореалізацію.

Люди похилого віку, так само як і інші вікові групи населення, стикаються з явищами модернізації, якими є: вже згадана розширювана раціоналізація життя; триваюча індивідуалізація; виразна плюралізація суспільства та цінностей, але також і стирання меж між працею, професією, освітою, сімейним життям та вільним часом; розкутість у правилах поведінки, які функціонували на основі релігійних та суспільних традицій і соціальних норм; потреба осіб перманентно шукати свою позицію у світі та у своєму оточенні; зміна способу та характеру (віртуалізація) міжособистісних стосунків, а також соціальної комунікації.

Люди похилого віку з погляду демографічного розвитку в Словацькій Республіці

Для популяційного розвитку в СР характерним є довгострокове зниження кількості шлюбів, народжуваності та плодючості. У демографічних процесах відбувся очікуваний розвиток — з погляду вікової структури триває процес старіння населення, коли далі знизилася частка дітей (0-14 років) і збільшилася частка населення в післяпродуктивному віці, тобто у віці 65 років і старше. Відбувається підвищення середнього віку і, як наслідок, підвищення індексу старіння.

Згідно з прогнозом розвитку населення з часовим горизонтом до 2025 року, передбачається, що СР повинна мати до 2025 року приблизно 5,2 мільйона жителів. Кількість пенсіонерів буде зростати, і навпаки, кількість жителів у продуктивному віці буде зменшуватися. Частка дітей у віці 0-14 років, згідно з прогнозом, у 2025 році знизиться з нинішніх 17,1% до 13%, а кількість людей старше 65 років збільшиться з нинішніх 11,6% до 20%. Середня тривалість життя при народженні у чоловіків з періоду 1996-2000 на період 2001-2005 зросла з показника 68,91 до показника 69,96 року. У жінок це зростання було помірнішим, а саме з показника 77,53 до показника 77,91. У новій пенсійній системі законом встановлено пенсійний вік 62 роки для чоловіків і жінок.

Окреслені прогнози ведуть до висновку, що професійне застосування людей похилого віку навіть у післяпродуктивному віці (від 62 років і вище) стає серйозною суспільною проблемою. У межах окреслених трендів кривої демографічного розвитку, який детермінує соціальний розвиток у СР, можна вважати безглуздими, архаїчними та некорисними для суспільства такі суспільні практики, які відсувають популяцію літніх людей на другорядну суспільну колію, назвімо це, пасивного доживання. Йдеться про ризик із значним трудовим індивідуальним потенціалом людей, які хочуть і можуть професійно реалізовуватися навіть у пенсійному віці (у Словаччині це стосується популяції 62+). Необхідно усвідомити, що кількість літніх людей у світі та в Словаччині протягом першої половини XXI століття подвоїться. Приріст літніх людей буде найбільшим у найвищих вікових групах. З попереднім твердженням Dobiášová та Herdová пов'язаний і факт, на який вони звернули увагу, що «суспільство і особливо молоді люди повинні бути готові до цієї ситуації, вони повинні знати, що старість є частиною нашого життя, яку треба прийняти і підготуватися до неї ще з молодості.» (2012, с. 1.)

З результатів дослідження «Зондування способу життя літніх людей у Словаччині», реалізованого Nadácia Orange, ми дізнаємося (Skokňová, 2010), що в Словаччині живе понад 900 тисяч жителів у віці 60 і більше років, які становлять 17% популяції. Група літніх людей стає фемінізованою — 61% становлять жінки похилого віку. У дослідженні вибірки з 220 осіб у літньому віці було встановлено, що основними життєвими цінностями досліджуваних літніх людей є: Передавати свій досвід молодим (97%) Бути якомога більш самостійним, не бути молодим тягарем (96%) Піклуватися про когось і допомагати йому (95%) З однолітками-пенсіонерами якомога більше допомагати один одному і підтримувати один одного (92%) Жити своє життя активно, реалізовуватися (93%) Підтримувати контакти зі своїми однолітками-пенсіонерами (87%) Пізнавати нові речі (84%)

На увагу заслуговує висновок, що у досліджуваних літніх людей матеріальні цінності посіли нижчі або останні місця в ієрархії цінностей: Гроші, які означають можливість робити те, що я хочу (53%). Якби я мав(ла) більше грошей, мені б уже нічого не бракувало (33%). Мати власний будинок (2%). Пізнавати світ, подорожувати (1%).

Авторка дослідження (Skokňová, 2010) вказує на те, що в пенсійному віці не втрачає важливості потреба самореалізації. Найвищими встановленими цінностями були: Зустрітися з друзями, близькими (96%) Відпочити, розслабитися (91%) Бути з людьми, які такі ж, як я — однолітки (90%) Робити щось творче (88%).

Ми позначили цінності, які, на нашу думку, прямо пов'язані з професійною самореалізацією літніх людей. Гіпотетично можна очікувати, що розумово працюючі люди, на яких ми спрямовуємо увагу в цій статті, будуть навіть у літньому віці сильно внутрішньо вмотивовані до творчої діяльності та до триваючої професійної самореалізації.

Феномен духовної кризи

«У світі більший голод за любов'ю та визнанням, ніж за хлібом.» (Мати Тереза.) І ми хочемо додати, що цей вид бідності ми повинні почати лікувати і в конкретній соціальній спільноті, і в специфічному соціальному професійному середовищі. Це стосується і соціального середовища, в якому живе своє життя цільова група професійно активних літніх людей. Наслідком духовної кризи в суспільстві є спустошення суспільної свідомості і, як наслідок, порушення індивідуальної свідомості осіб, у якій потім легко вкорінюються найекстремальніші думки. Тому в житті суспільства важливою є практично застосовувана соціальна етика та її дотримання. Вже хоча б з тієї причини, щоб неетичні рішення та дії індивідів і соціальних груп не приймалися і не ставали соціально нормальним явищем, і навпаки — етичне рішення та дія не ставали ненормальним соціальним явищем, і щоб така моральна порушеність не вкорінилася в мисленні, у мотивації та в діях людей.

Це не повинно відбуватися в сучасну епоху людства, коли, словами Фролова (1987, с. 74), «наука увійшла в «людський вік», коли вся сила наукового пізнання буде спрямована на людину як на свій головний об'єкт. Це, однак, вимагає відповідних розуму та гуманності соціальних умов, з яких виросте новий етос науки», і ми самі зауважимо, що виросте не лише етос науки, а й етос соціальної поведінки та дій людей. Фролов далі констатує: «на цій стадії людина, можливо, усвідомить свою унікальність, розумність і гуманність, але ми сьогодні не можемо оцінити, які наслідки з цього випливатимуть» (там само). Гуманістичний підхід, на думку цього автора, передбачає «нове наукове та філософське розуміння сенсу людського життя і водночас цілісний — моральний і соціальний прогрес людства сьогодні і в майбутньому. На цьому шляху людині, безперечно, доведеться ще багато змінити та подолати...» (Frolov, 1987, с. 73).

З повчальної праці зазначеного автора, яка опосередковано торкається також проблематики працевлаштованих, тобто професійно активних людей похилого віку, у подальшому тексті ми вільно перекажемо принаймні деякі думки. Що стосується питань, пов'язаних із подовженням людського життя, ця проблематика пов'язана з вирішенням теми сенсу життя та цінності людського життя. Це вирішення можливе у духовній, філософській, психологічній, соціальній, етичній, моральній та гуманістичній площинах проблеми.

Подовження людського життя

У зв'язку з проблематикою подовження людського життя Фролов запитує, про який час подовження власне йдеться. Це біологічний час індивіда чи соціально-особистісний час, який визначається емоційним, психологічним та моральним зарядом? З огляду на тему професійно активних людей похилого віку, для нас є ключовим такий факт: «Подовження людського життя іноді розуміється як науково та соціально обґрунтована мета, і тоді виникає питання: навіщо особистості та суспільству подовжувати людське життя?» (Frolov, 1987, с. 68). Говорять про те, що ми стоїмо на порозі ери, коли умови життя, стиль життя, особистісний розвиток і медицина перетворять homo sapiens на homo longevus, довгоживучу людину, «коли чоловіки та жінки у зрілому віці збережуть повну розумову та тілесну свіжість. І якщо це так, ми повинні подивитися на життя іншими очима» (Frolov, 1987, с. 69). Ми погоджуємося з цією думкою і зауважуємо, що стосовно цільової групи працевлаштованих професійно активних людей похилого віку ми маємо на увазі насамперед соціально зумовлену тривалість життя, коли соціальні умови життя та середовища мають визначальне значення і коли «ми можемо процес соціального старіння людини розділити на нормальне старіння, коли людина старіє внаслідок вичерпання резервів людського організму, і старіння патологічне, зумовлене негативним впливом соціальних факторів, що детермінують природний перебіг старіння. Тоді основним завданням залишається звести до мінімуму причини, які зумовлюють патологічний перебіг соціального старіння. Це завдання збігається з ширше концептуалізованими соціальними завданнями, спрямованими на таку перебудову суспільства, яка забезпечила б людині нормальні людські умови існування» (Frolov, 1987, с. 69).

До цієї думки ми додаємо, що це повною мірою стосується і умов професійної самореалізації у літньому віці, і тим більше людей освічених та тих, хто займається розумовою працею. З огляду на реальну проблему дискримінації людей похилого віку, які займаються розумовою працею, у їхній професійній самореалізації, необхідно змінити упередження щодо працевлаштованих людей похилого віку в тому сенсі, що в суспільстві утвердиться інший погляд на життя людей похилого віку.

А саме такий погляд, що літні люди на основі свого досвіду самі набудуть переконання, що людині варто жити якомога довше активним і професійно продуктивним способом, що вона не буде з боку суспільства та молодших піддаватися соціальному стресу, фрустрації і не зазнає професійної дискримінації лише на підставі свого календарного віку. Čornaničová (1998) розрізняє календарний вік і функціональний вік окремої людини. Якщо не поважаються індивідуальні відмінності в особистості людей похилого віку, то ігнорується функціональний вік, який відповідає реальному функціональному потенціалу людини — її тіла, психіки та соціальної адаптації в середовищі. Pacovský (1997) розрізняє біологічний вік, психологічний вік і соціальний вік окремої людини. Давидовський (In: Frolov, 1987, с. 73) припускав, що довге життя і пов'язана з ним проблема активної творчої старості є реальними, і, по суті, йдеться про нову людину, яка повною мірою усвідомлює свої потенційні можливості та має мотивацію до здійснення своєї місії на Землі.

Очевидно, що такі люди, за умови здоров'я та адекватних робочих можливостей, навіть у літньому віці матимуть сильну мотивацію до творчої реалізації свого індивідуального потенціалу, свого обдарування та таланту, який вони прагнуть передати як естафету спільноті людей.

Хто такі люди похилого віку, які займаються розумовою працею

Професійно активні люди похилого віку — це особи віком приблизно від 60 до 75 років. Згідно зі Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ), період дорослості можна розділити на: 45–59 років — середній вік; 60–74 роки — похилий вік, рання старість, пресеніум; 75–89 років — старечий вік, похилий вік, сеніум; 90 і більше років — довголіття.

Якщо ми маємо на увазі цільову групу нашої статті, то йдеться про підгрупу покоління людей похилого віку, яку можна охарактеризувати в межах фізичного онтогенезу як біологічно старше покоління. З погляду вирішення психосоціальних криз у цьому віковому періоді цю підгрупу людей похилого віку можна охарактеризувати як осіб, які можуть вирішувати свої життєві кризи також через особисту стагнацію чи регрес, проте вони більше схиляються до генеративності, тобто мають мотивацію до продуктивного і творчого життя у професійній сфері, у сімейному житті, а також у сфері самореалізації за інтересами.

Можна припустити, що професійно активні люди похилого віку, як правило, усвідомлюють своє життя як континуум і ціле, що має значення і порядок. Вони також сприймають себе як континуум і ціле. Тобто як цілісність, у якій відображається все, чим людина була, що за життя зробила, чого в житті досягла. І особливо те, чого вона ще хоче досягти в літньому віці, щоб виконати свою місію на цій Землі. І це також шляхом творчого виконання завдань професійної самореалізації, для якої неможливо встановити штучні межі, бо самореалізація людини не має кінця через досягнення календарного віку. Результатом мотивації до самореалізації та активного підходу до власного життя є психічно, соціально та духовно інтегрована людина, яка проявляється як врівноважена і задоволена особа, для якої найбільшим багатством є мудрість, тобто пізнання розуму і серця.

Цільовою групою, якій ми приділяємо більше уваги в цьому дописі, є професійно активні люди похилого віку, що займаються інтелектуальною працею. Їхньою пріоритетною мотивацією залишатися в робочому середовищі є сильна внутрішня, тобто психологічна мотивація до виконання професійної діяльності. Як правило, це люди з високою мотивацією до самореалізації та завершення життєвої наукової, мистецької праці або іншого виду професійної діяльності. Можна сказати, що це особистості, які самореалізуються. Maslow (In: Hall,C.S. - Lindzey,G., 1997, s.175), творець гуманістичної психології, у своїх холістично-клінічних дослідженнях склав групи характеристик, які описували людей, що самореалізуються, і на які необхідно звернути увагу.

Якими є люди, що самореалізуються?

Їхня життєва орієнтація є реалістичною. Вони приймають себе, інших і світ людей загалом, а також природу такими, якими вони є. Вони спонтанні у поведінці та діях, у спілкуванні, у міжособистісних стосунках. Вони орієнтуються швидше на вирішення різноманітних проблем і завдань життя, ніж на власну особу. Вони створюють навколо себе соціальну атмосферу неупередженості, об'єктивності, великодушності. Вони мають інтенсивну потребу бути наодинці з собою, мати своє приватне життя. Людей і речі, ситуації та проблеми вони бачать по-новому, вони не є стереотипними. Переважно вони мають містичні або духовні, але не лише релігійні переживання. Вони ідентифікують себе з людським родом, мають почуття спільноти та соціальні інтереси. Вони віддають перевагу глибоким людським стосункам лише з кількома, але особливо коханими та люблячими людьми, ніж поверхневим стосункам з багатьма людьми. Вони визнають і керуються демократичними цінностями та ставленнями. Вони мають швидше філософське, ніж іронічне та саркастичне почуття гумору. Вони є високотворчими. Вони чинять опір конформізму щодо культури. Вони швидше трансцендують середовище, тобто духовно збагачують його, ніж просто пристосовуються до нього.

Життєві завдання людей похилого віку

У житті людей, як окремих осіб, так і спільнот, існує зв'язок, взаємозалежність і пута між поколіннями, які неможливо стерти, і які необхідно поважати в інтересах соціального здоров'я суспільства. Усі покоління пливуть в одній річці часу. І кожне покоління має свої життєві розвиткові завдання (детерміновані генотипом) та життєві завдання розвитку (тобто соціалізаційні, виховні та освітні завдання, які є результатом активного навчання людей). Життєвим розвитковим завданням та завданням розвитку ми тривалий час приділяємо велику увагу у власній науковій та дослідницькій діяльності (Machalová 2004, 2014; Machalová - Senko, 2018), а також у межах керівництва бакалаврськими та магістерськими роботами студентів вищих навчальних закладів на тему розвиткових завдань та завдань розвитку.

Життєві розвиткові завдання та завдання розвитку людей похилого віку, або осіб у період пізньої дорослості, вимагають від людей пильності, свідомості, гнучкості мислення, відчуття, дії та готовності вчитися. Життєві розвиткові завдання та завдання розвитку стимулюють розвиток інтелекту, емоцій, почуттів, мотивації, цінностей та характерологічних рис особистостей (Machalová, 2004, 2010, 2014, 2018). І це за обставин, які є специфічними для літнього віку. Такими обставинами є, наприклад, вихід на пенсію та отримання пенсії, примирення з хворобами власними та в родині, втрата життєвого партнера через його смерть тощо.

З іншого боку, проте, з'являються і нові виклики до нових видів діяльності, які викликають до активності прихований потенціал осіб та їхню природну потребу жити як творчі люди. «Поки живемо, вчімося, як жити», — констатував відомий філософ і знавець життя Сенека. Навіть у літньому віці має велике значення продукувати думки, створювати соціальні стосунки, виготовляти предмети. Перед людьми похилого віку сьогодні, на нашу думку, постають і нетрадиційні або зовсім нові й раніше невідомі завдання життя. Наприклад: • навчитися вчитися навіть у старшому віці та розвивати свою здатність вчитися; • далі або заново здобувати освіту (формальним і неформальним шляхом); • навчитися, згідно з власною потребою, використовувати інформаційні та комунікаційні засоби (комп'ютер, мобільний телефон, цифровий фотоапарат, різні програвачі, телефонний зв'язок через інтернет тощо); • навчитися новим способам, як підтримувати духовне, психічне та фізичне здоров'я; • оптимально та корисно для здоров'я соціально адаптуватися до цінностей та способу життя людей у сучасності.

Літній вік є не лише для професійно активних людей похилого віку, що займаються інтелектуальною працею, а й для інших груп творчих людей, періодом віддачі плодів своєї праці. Результати життєвих зусиль цих людей слід прийняти як цінний внесок і збагачення бази даних життєвого та професійного досвіду і знань конкретного суспільства людей. Як інакше могла б побільшати річка життя, чий слабкий потік формувався спочатку з джерелець навчання молодих людей, пізніше потік посилився завдяки діяльності осіб середнього віку, і нарешті річка стала повноводною під впливом синтезу знань, досвіду та вчинків осіб літнього віку.

Трудова кар'єра та професійно активні люди похилого віку

Почнімо з вільного переказу вислову Carpentier (1987, s.169), який точно відображає те, що ми маємо на увазі, і від якого ми в цьому дописі запозичили вираз «епоха нетерплячості». Наша епоха проходить під знаком нетерплячості. Весь світ кудись поспішає. Весь світ хоче негайно скуштувати плоди своїх зусиль. Одні хочуть нагромадити статки, інші — досягти успіхів. Митець і вчений хоче якнайшвидше засвоїти все багатство образотворчих і наукових засобів, щоб протягом двох-трьох років здійснити прорив у розвитку живопису, музики, літератури або науки та подолати швидким стрибком прорив у своїй професійній кар'єрі. Кожна особа, кожен людський колектив відчуває таємну і невгасиму спрагу до нового — чи то в мистецтві, чи в науці, чи у виробничій сфері, чи в особистій кар'єрі. З досвіду на ринку праці, наприклад у Словаччині, відомий тренд високої мотивації осіб до досягнення швидкої успішної та матеріально і владно вигідної професійної кар'єри. У наш час, проте, також багато говорять про подовження трудової кар'єри аж до старшого віку, не лише тому, що люди, наприклад, у європейських країнах доживають у хорошій формі до старшого віку і зростає таким чином працездатна популяція людей похилого віку, а й тому, що економіка держав обтяжена виплатою пенсій великій кількості пенсіонерів.

Однак політичні рішення про подовження виходу на пенсію працевлаштованих осіб літнього віку (у Словаччині з 62 років) — це одна річ, а життєва трудова реальність працюючих людей похилого віку, які залишаються на роботі, — це річ інша, і в багатьох випадках соціально та психологічно невтішна. З досвіду консультаційної та психотерапевтичної діяльності з людьми літнього віку, а також зі спостереження за життям працюючих людей похилого віку, нам відомі випадки прихованої та відкритої дискримінації та придушення права на рівні умови праці, на гідність і повагу до власної особи на робочих місцях, де вони працюють.

Ми вже неодноразово згадували, що в центрі уваги в цій статті перебувають професійно зайняті розумовою працею люди похилого віку. Ми хочемо звернути увагу на невикористання великого людського потенціалу цієї групи людей похилого віку. А також на необхідність приділити увагу прихованій і реальній дискримінації цих людей під час виконання ними свого життєвого покликання, яке вони реалізують шляхом розумової праці в різних професіях і на різних посадах. У суспільстві, як добре відомо, з одного боку, шукають способи вплинути на талановитих молодих людей, щоб після закінчення вищої освіти вони не тікали за кордон і таким чином не вивозилася освіченість країни.

А також як запобігти «відтоку мізків», тобто вивезенню ноу-хау інтелектуального капіталу країни. А з іншого боку, освіченістю країни та накопиченим інтелектуальним капіталом професійно зайнятих розумовою працею людей похилого віку марнують. Цій групі людей похилого віку, які займаються розумовою працею: першопрохідцям, творцям творів різного роду, авторам книг і концепцій, засновникам установ, загальносуспільних програм, стратегій і проєктів, творцям навчальних дисциплін, засновникам шкіл, винахідникам, інноваторам, «рушіям» науки, мистецтва, техніки та інших видів людської діяльності, вихователям і педагогам поколінь — нерідко не лише не вистачає належного суспільного визнання, пошани та поваги, а й навіть стільки суспільних ресурсів на подальше примноження їхнього людського, а отже, і інтелектуального потенціалу, скільки цей дар людей похилого віку, які займаються розумовою працею, вартий для суспільства.

Саме в цьому можна шукати прояви соціальної дискримінації людей похилого віку, а також проблему міжпоколінних непорозумінь і проявів нетерпимості на робочих місцях, де професійно працюють люди похилого віку, зайняті розумовою працею. При цьому такі ситуації зазвичай виникають з єдиної причини — причини календарного віку працевлаштованих людей похилого віку.

Про які випадки дискримінації людей похилого віку, зайнятих розумовою працею, через їхній календарний вік йдеться? Наведемо лише деякі загальні індикатори дискримінації людей похилого віку, зайнятих розумовою працею, на робочих місцях:

• Звільнення з роботи через календарний вік людини похилого віку. • Позбавлення керівної посади через календарний вік людини похилого віку. • Перешкоди в подальшому професійному кваліфікаційному просуванні через календарний вік людини похилого віку. • Переведення на нижчу робочу посаду та категорію через календарний вік людини похилого віку. • Зниження заробітної плати при переведенні на іншу роботу через календарний вік людини похилого віку. • Соціальна маргіналізація в робочому колективі через календарний вік людини похилого віку. • Нагадування про професійні обмеження та ліміти подальшого розвитку працівника похилого віку через календарний вік. • Нагадування про безперспективність працівника для організації через календарний вік людини похилого віку.

Причину вищезазначених проявів соціальної дискримінації людей похилого віку, зайнятих розумовою працею, на робочих місцях слід шукати в зниженні цінності людської особистості людей похилого віку в суспільстві загалом, а отже, і в очах молодших колег на робочих місцях. При цьому, образно кажучи, нехтуючи активними людьми похилого віку, які займаються розумовою працею, багато хто з молодших на робочому місці «не відає, що творить». Оскільки люди похилого віку, їхні колеги, які перебувають поруч із ними, здебільшого є досвідченою, психічно зрілою людською особистістю та самореалізованою індивідуальністю, яка сама по собі є джерелом знань для інших. І так молодші можуть вчитися на моделі їхньої зрілої особистості, підвищити власну фаховість і професіоналізм, а в присутності співробітників похилого віку — багато чому навчитися в житті.

Думка на завершення статті та для роздумів: чому професійно активні люди похилого віку, які займаються розумовою працею, хочуть працювати, хочуть реалізуватися і хочуть віддати Життю те, що отримали в дарунок, тобто свій хист і талант? Тому, що вони примножили дар хисту і таланту своїми зусиллями, навчанням і діяльністю протягом усього життя. І тепер власною творчою самореалізацією вони віддають себе. Вони мають право, якщо самі того хочуть, продуктивно працювати навіть у похилому віці, і заслуговують тим, що зробили для інших, на оптимальні та прихильні умови для самореалізації, незалежно від календарного віку. Тому що «немає кращої долі для людини, ніж добре виконати своє покликання». (Montaigne)

Авторка: Prof. PhDr. Mária Machalová, CSc. Бібліографія:

CARPENTIER, A.1987. Epocha netrpezlivosti. In: Budúcnosť v prítomnosti. Aurora, Bratislava. ČORNANIČOVÁ, R. 1998. Edukácia seniorov. Univerzita Komenského, Bratislava. DOBIÁŠOVÁ, V.- HERDOVÁ, O. 2012. Vyhodnotenie prierezovej štúdie „Seniori v rodine a spoločnosti“. Programy a projekty Úradu verejného zdravotníctva v Slovenskej republike- /files/5c008d7a1515782ff38ace90932f34c1 [11.12.2012] http://www.uvzsr.sk/docs/info/podpora/Vyhodnotenie_Seniori_v_rodine.pdf [11.12.2012] FROLOV, I. 1987. Budúcnosť ľudstva. Humanistické aspekty pokroku vo vede. In: Budúcnosť v prítomnosti. Aurora, Bratislava. HALL, C.S. – Lindzey G. 1997. Psychológia osobnosti. SPN, Bratislava. KUZYŠIN, B. 2012. Edukačný progres sociálnej práce (?). In: J. Husár - M. Machalová – Hangoni,T. – Kuzyšin,B. (eds.), Nová sociálna edukácia človeka (?). Prešovská univerzita, Pravoslávna bohoslovecká fakulta, Prešov. LANGER, T. 2006. Specifika andragogického poradenství v oblasti zaměstnanosti. Časopis Andragogika, č. 3, r. 2006. LUPPOVÁ, S. 2012. Starší ľudia to majú v práci ťažšie. Firmy radšej uprednostnia mladých. #vekova [22.02.2013] http://aktualne.atlas.sk/print.xml?path [article] =starsi-ludia-to-maju-v... [22.02.2013] MACHALOVÁ,M.2004.Psychológia vo vzdelávaní dospelých.1.vyd. RádioPrint, Bratislava. MACHALOVÁ,M. 2010. Biodromálna psychológia pre pomáhajúce profesie. Institut mezioborových studií, Brno. MACHALOVÁ,M. 2014. Edukačná sociálna práca. Prešovská univerzita, Prešov. MACHALOVÁ,M. – SENKO,P. 2018. Životný obrat človeka z pohľadu biodromálnej psychológie a Autentické životné príbehy. Inštitút výchovy a športu a Prohuman, Bratislava. Národný Strategický Referenčný Rámec 2007-2013. 2011. Ministerstvo dopravy, výstavby a regionálneho rozvoja Slovenskej republiky, Bratislava. PACOVSKÝ, V. 1997. Proti věku není léku. Úvahy o stárnutí a stáří. Karolinum, Praha. SKOKŇOVÁ, A. 2010. Sonda do životného štýlu seniorov na Slovensku. http://www.senior.sk [03. 06. 2010] SYCHA, M. 2012. Vzdělávání dospělých a sociální změna (Analýza vztahu závislostí mezi změnami ve společnosti a vzděláváním). Karlova univerzita, Filozofická fakulta, Praha. ŠERÁK, M.2009. Zájmové vzdělávání dospělých. Karlova univerzita, Filozofická fakulta, Praha.