Соціальний педагог та ромська родина

Родина є одним із основних суспільних інститутів і відіграє дуже важливу роль у житті кожного з нас, особливо в житті ромських дітей. Це перше соціальне середовище, в якому народжується дитина, і воно представляє свого роду «сполучний місток» між індивідом і суспільством. Як додає Z. Helus (2007, с. 134): «родина є основним життєвим середовищем дитини. Вона не лише оточує дитину, а й відображається в ній».

Ромські родини багато в чому відрізняються від типових словацьких родин. «Сексуальні стосунки зав'язуються досить рано, шлюби укладаються пізніше, а рівень розлучень незрівнянно нижчий, ніж у решти населення» (K. Vodička, 2003, с. 12). Автор водночас вказує на той факт, що для ромської родини типово мати більше дітей: ромська жінка народжує в середньому 4,2 дитини, що втричі більше, ніж інші матері, причому у відсталих поселеннях народжується в середньому до 7,8 дитини на одну родину. На цей факт вказує і A. Čonková (2007), яка як причину зазначає, що планування сім'ї є у ромів дуже незвичним явищем. З іншого боку, Z. Kumanová (2002) наголошує на тому, що ромська родина в наш час починає змінюватися, і для неї характерне зниження народжуваності, дитячої смертності, зменшується кількість пологів у жінок віком понад 35 років, а також кількість першороділь молодше 18 років. Ми вважаємо, що в цьому випадку дуже важливу роль відіграє соціалізація ромів. Ми припускаємо, що осілі роми зі сталим місцем проживання, чи то в місті, чи в селі, які виконують свої обов'язки перед державою та суспільством, здатні планувати своє батьківство. Високу кількість дітей на одну матір ми припускаємо скоріше у соціально найбільш відсталих ромів, які живуть у поселеннях на узбіччі суспільства.

Ромська родина є патріархальною, головне слово в родині має батько, мати відповідальна за ведення домашнього господарства та виховання дітей, причому тут ми можемо спостерігати певні відмінності порівняно з мажоритарним суспільством. «Ромська мати не розмовляє з дитиною про речі, які її цікавлять, не читає їй казок і не вчить її пізнавати навколишній світ. Усе залишає природному перебігу» (A. Čonková, 2007, с. 10). У ромській родині не існують усталені правила, дітям бракує розпорядку дня, вони неефективно використовують свій вільний час і не виконують свої обов'язки. Емоційний зв'язок між братами та сестрами, а також між дітьми та батьками дуже сильний. На жаль, сьогодні ми можемо бачити в ромських родинах насильство над дітьми, їхнє нехтування, залишення дитини невдовзі після народження чи навіть інцест, тобто ситуації, які в минулому були для ромського населення неприйнятними. З іншого боку, P. Řičan (1998) застерігає, що ром у будинку для літніх людей є навіть у наш час винятком, з чого ми робимо висновок, що сильні зв'язки між окремими членами ромських родин зберігаються донині.

Для ромської родини, згідно з S. Matulay (2000, с. 45–46), притаманно, що:

• виховання не індивідуалістичне, а колективістське,
• усе вирішується колективно,
• першим законом при вихованні дитини є її свобода,
• від дитини не вимагається, щоб вона напружувалася при виконанні шкільних обов'язків,
• родина захищає дитину, є її притулком, але також і бар'єром, який не можна перетинати,
• родина передає дитині свої ромські цінності.

Однією з інших характерних ознак ромської родини є те, що стосовно свого оточення вона виступає єдиним цілим, що означає, що індивід діє від імені родини. Саме тому «помилка, яку робить індивід, оцінюється як помилка всієї родини, вчинок індивіда, гідний поваги, зміцнює престиж усієї родини» (J. P. Liégeois, 1995, с. 75).

Специфікою ромської родини є також той факт, що якщо їхню дитину в школі сварять і карають, батьки не цікавляться школою. У разі, якщо їхню дитину хвалять, вони виявляють великий інтерес. Дитина при цьому в ромській родині має високу цінність, проте батьки більше бажають синів, ніж дочок. Їхнє виховання є педоцентричним, вони отримують усе, що забажають. Хоча дитина виховується в колективі, центр ваги її виховання лежить на матері, яка вчить її говорити, задовольняє її потреби та вчить звичаям ромської родини. Світ дітей зливається зі світом дорослих, результатом чого, згідно з Z. Bakošová (2005), є те, що в ромській родині не існують поколіннєві відмінності.

Черговість народження дитини має великий вплив на її становище в родині. Бажанням батьків є, щоб первістком був син, оскільки завдяки цьому зростає престиж усієї родини, і водночас, на їхню думку, син не може завдати родині такої ганьби, як дочка: «O čhavo našti avel khere pereha» (хлопець не може прийти додому з животом) (Šebková, 1996, с. 53). Як авторка пише далі, найстарший син має при вихованні молодших братів і сестер такі ж повноваження, як батьки. Він має право карати їх, давати заборони та накази, які молодші брати та сестри повинні поважати. У разі смерті батька він стає головою родини, у минулому навіть мав право вирішувати, чи може мати знову вийти заміж. Якщо первістком була дочка, радість була переважно на боці матері, оскільки вона сприймала її як помічницю та няньку для своїх наступних дітей. Її роль полягала передусім у прибиранні та догляді за молодшими братами та сестрами, і це з моменту, коли вона досягала 8–9 років (Žigová, 1996).

Соціальний педагог та ромська родина

Основні стосунки та ставлення дітей до навчання формують передусім їхні батьки. Однак для більшості ромських родин освіта не має великої цінності. Ставлення ромських батьків до школи є скоріше негативним або навіть ворожим, результатом чого є незацікавленість ромських дітей у школі, непідготовленість до занять і часті пропуски. Досвід програми фонду Open Society Fund Praha «Začít spolu» показує, що співпраця школи з ромською родиною є значним «каталізатором» успішності ромських дітей у школі. У межах цієї програми було запроваджено посаду так званого сімейного координатора, який працює в школі та забезпечує комунікацію між школою та родинами. Його головним завданням є формування довіри родин до школи та залучення їх до навчального процесу (Kovaříková, 1998, с. 15). На нашу думку, у словацьких школах цю функцію координатора міг би виконувати саме соціальний педагог, який зміг би здобути довіру ромських батьків, залучав би їх до життя школи і тим самим сприяв би ефективнішій освіті ромських учнів.

Застосування соціального педагога в ромській родині ми бачимо також у просвітницькій та профілактичній діяльності, спрямованій на підготовку до шлюбу та батьківства, оскільки ми вважаємо, що для того, щоб самі ромські діти мали відповідальне ставлення до життя та свого майбутнього, потрібно, щоб це ставлення вони знаходили в родинах у своїх батьків, які є для ромських дітей найважливішими людьми в їхньому житті.

При роботі з ромською родиною D. Selická (2006, с. 117–118) вказує на такі методи та форми, які може застосовувати соціальний педагог:

• метод кейс-менеджменту (випадку) – має індивідуальний характер. Соціальний педагог працює з однією дитиною, діагностує причини, що спричиняють ускладнення в її житті, встановлює корекційно-виховні заходи з урахуванням конкретної дитини та її родини і водночас визначає спосіб втручання,

• групова метода – має колективний характер. На індивіда здійснюється вплив через малу групу. Метою є психосоціальний вплив на сім'ю. Соціальний педагог встановлює соціальний діагноз, пропонує соціальну терапію, а також, за потреби, інтервенції. У роботі він використовує психогенетичну бесіду, за допомогою якої досліджує окремі періоди дитинства, підліткового віку та дорослості членів сім'ї,

• комунітарна метода – має комплексний характер. Її метою є задоволення потреб індивіда через установи та громадські організації у найближчому оточенні. Метода охоплює заходи та діяльність, спрямовані на позитивний вплив на соціальне середовище. Метою методи є здійснення медичного та виховного впливу на громадян, спрямування їх до відповідального шлюбу та батьківства, а також боротьба проти жорстокого поводження з дітьми та їх занедбаності. Соціальний педагог має можливість впливати на громаду через лекції, бесіди та мас-медіа.

У роботі з ромською сім'єю та їхніми дітьми можна використовувати також наступні методи соціально-педагогічної допомоги, які наводить Z. Bakošová (2005):

• метода компенсації невідповідних стимулів – полягає у заміні відсутніх стимулів середовища, які порушують цілісність особистості ромської дитини. Компенсувати недоліки можна пропозицією різних інших альтернатив, проте соціальний педагог повинен бути обережним, щоб своєю пропозицією та подальшою нерішучістю клієнта не спричинити його маніпулювання,
• метода зміцнення власної компетентності – йдеться про аналіз способу життя дитини, який пов'язаний з її ціннісною орієнтацією. Доцільно, щоб дитина, молода людина чи батьки зрозуміли, що вони мають свої права, свою особисту свободу та право на прийняття рішень, що вони самі є співавторами власного життя,
• метода пропозиції стимулів, що випливають з індивідуальних потреб – вимагає від соціального педагога здатності підходити до дитини індивідуально,
• метода планування позитивної перспективи – з огляду на те, що для ромського етносу важливою є сучасність, а не майбутнє, зусилля соціального педагога спрямовані на те, щоб показати ромській дитині чи сім'ї позитивні перспективи на майбутнє, наприклад, вказуючи на важливість освіти для працевлаштування на ринку праці, а також для подолання поточних проблем,
• метода підтримки, орієнтованої на самореалізацію – незадоволення потреб у самореалізації призводить до багатьох фрустрацій. Дитина через самореалізацію підтверджує свою ідентичність, автономію, її спрямовують до самостійності. Соціальний педагог може запропонувати дитині ті можливості самореалізації, які є для неї чи її батьків невідомими або недоступними,
• превентивні методи – соціальний педагог може здійснювати переважно первинну та вторинну профілактику, чи то у формі просвітництва, лекцій або різних бесід, на які він може запрошувати також фахівців з інших галузей, наприклад, юристів, лікарів, соціальних працівників тощо.

Можемо констатувати, що соціальний педагог у своїй роботі стикається з великою кількістю різних методів, з яких, залежно від серйозності проблеми та типології клієнта, він обирає та застосовує найбільш відповідний. Саме якісні особистісні передумови та фахова освіта дозволяють соціальному педагогові виконувати вимоги індивідуального догляду та обирати належні форми й методи виховного та соціального впливу так, щоб не допустити маніпулювання клієнтом.

Соціальний педагог у своїй роботі не зосереджується лише на допомозі окремим особам чи конкретній сім'ї, його допомога є необхідною в межах усієї ромської громади. Метою його соціально-педагогічної допомоги в ромських поселеннях має бути покращення життєвої ситуації її мешканців, причому Lehoczká (2005) до специфічних цілей відносить:

• покращення особистої гігієни – навчання ромських сімей догляду за своїм тілом, здоров'ям,
• покращення відвідуваності дітьми школи – пробудження у дітей інтересу до навчання, прагнення до нових знань. Дуже важливим тут, на нашу думку, є переконати та пояснити самим батькам дітей, яке значення може мати школа для їхнього майбутнього, щоб батьки відправляли дітей до школи з метою, щоб вони були освіченими та мали кращі можливості в майбутньому,
• змістовне використання вільного часу – робота соціального педагога з ромськими дітьми може бути в цьому випадку дуже корисною, з огляду на те, що він може навчити їх ефективно використовувати свій вільний час, і тим самим запобігати виникненню соціально-патологічних явищ у ромських дітей та молоді,
• набуття навичок ведення домашнього господарства – багато ромських дівчат уже в молодому віці стають матерями і часто ще не вміють навіть готувати, доглядати за домашнім господарством. У цьому напрямку соціальний педагог може організовувати для них різні лекції, бесіди, курси кулінарії та догляду за дитиною і домом.

Однією з інших можливостей, як робота соціального педагога може сприяти покращенню якості життя ромських сімей, є саме виховання, або ж перевиховання дорослих ромів. D. Selická (2009) як причину цього перевиховання наводить потребу позитивного впливу батьків на своїх дітей. Тому вона рекомендує постійну та систематичну соціально-виховну роботу з ромською сім'єю і пропонує організувати клубні зустрічі фахівців з ромськими батьками, причому зазначені фахівці мають бути переважно зі сфери соціальної роботи, педагогіки, психології, медицини, права та економіки. Ми вважаємо це дуже хорошою ідеєю, яка мала б реалізовуватися з кількох причин. Однією з них, на нашу думку, є вже те, що таким чином ромські сім'ї могли б навчитися змістовно та розумно розпоряджатися грошима, оскільки в наш час ще трапляються випадки, коли сім'я витрачає всі гроші в день, коли їх отримує. Потрібно, щоб вони вміли розпоряджатися фінансами так, щоб могли забезпечити своїм сім'ям регулярне харчування та одяг.

Значення соціального педагога в роботі з ромською сім'єю ми вбачаємо також у його застосуванні в шкільному середовищі, в якому ми можемо сприймати соціального педагога як помічника та захисника як учнів, вчителів, так і батьків, а також як медіатора при вирішенні конфліктів, координатора співпраці між школою та ромською сім'єю, сім'єю та фахівцями і, зрештою, як організатора дозвіллєвих та превентивних заходів для ромських дітей та молоді.

Автор: Mgr. Ivana Šuhajdová Використана література:

BAKOŠOVÁ, Z.: 2005. Sociálna pedagogika. Bratislava: Slovenské pedagogické nakladateľstvo, 2005. 165 s. ISBN 80-10-00485-5 ČONKOVÁ, A.: 2007. Rodinné prostredie rómskych detí. In Vychovávateľ. Bratislava: EDUCATIO. ISSN 0139-6919, 2007, roč. LIV, č. 8, s. 10 - 13 HELUS, Z.: 2007. Sociálni psychologie pro pedagogy. Praha: Grada Publishing, 2007. 280 s. ISBN 978-80-247-1168-3 KOVAŘÍKOVÁ, M. et al.: 1998. Pedagogicko-psychologická problematika romských žáku ve vztahu k jejich školní úspešnosti. Ústi nad Labem: Univerzita Jana Evangelisty Purkyně, 1998. 105 s. ISBN 80-7044-225-5 KUMANOVÁ, Z., DŽAMBAZOVIČ, R.: 2002. Rómska rodina: na rozhraní medzi tradicionalitou a modernitou. In VAŠEČKA, M.: ČAČIPEN PAL O ROMA – Súhrnná správa o Rómoch na Slovensku. Bratislava: Inštitút pre verejné otázky, 2002. ISBN 80-88935-41-5. s. 503 – 526 LEHOCZKÁ, L. 2005. Identita Rómov a multikulturalita (Úloha kultúrnych odlišností vo výchove rómskych detí) . In Vychovávateľ, 2005, roč. 51, č. 10, s. 27-30, ISSN 0139-6919

LIÉGEOIS, J. P.: 1995. Roma, Gypsies, Travellers. London: Council of Europe, 1995. 271 с. ISBN 92-871-2349-7 MATULAY, S.: 2000. Ромський етнос. В: Rómovia včera dnes a zajtra. Збірник матеріалів конференції Спішська Нова Вес. 1-ше вид. Нітра: KRK Педагогічний факультет UKF, ISBN 80-8050-302-8. с. 42 – 48 ŘIČAN, P.: 1998. S Romy žít budeme – jde o to jak. Прага: Portál, 2008. 149 с. ISBN 80-7178-410-9 SELICKÁ, D.: 2006. Методи та форми роботи соціального педагога при роботі з ромським поселенням. В: Sociálny pedagóg. Збірник доповідей з наукової конференції з міжнародною участю. Братислава: Університет Коменського, 2006. ISBN 80-223-2205-9. с. 116 – 119 SELICKÁ, D. 2009. Соціальна робота з ромською сім'єю. В: Vychovávateľ, 2009, рік 57, № 6, с. 23-26, ISSN 0139-6919 ŠEBKOVÁ, H.: 1996. Роль найстаршого сина в ромській сім'ї. В: Romano Džaniben. Прага: Romano džaniben, 1996. № 1-2, с. 52 – 57 VODIČKA, K.: 2003. Роми в Словаччині: Перешкода на шляху до Європейського Союзу? В: Fórum občianskej spoločnosti. Братислава: Kalligram, 2003. ISSN 1335-2296. с. 12 – 15 ŽIGOVÁ, A.: 1996. Роль найстаршої сестри в ромській сім'ї. В: Romano Džaniben. Прага: Romano džaniben, 1996. № 1-2, с. 60 – 71