Стрес і навантаження в людського індивіда

Історія стресу та навантаження

Англосаксонські вчені, які досліджували навантаження з різних точок зору, використовували, і в наш час використовують, поняття стрес для позначення значення слова навантаження, тобто як його синонім. У минулому розуміння поняття стрес змістовно змінювалося залежно від того, з якими інтересами фахівців пов'язувався цей термін.

Батьком стресової ситуації вважається Hans Selye. Більшу частину свого життя він прожив у Канаді, народився у Відні, закінчив гімназію в Komárno та навчався в Німецькому університеті в Praze. Вже замолоду він працював над різними експериментами. Він з'ясував, що в різних умовах діють різні стресори, які викликають однакові патологічні зміни. Так виникла реакція, при якій тіло реагує на подразники однаковою відповіддю, і він позначив її як стрес (Bartůňková, 2010).

Якби ми подивилися назад в історію, то виявили б, що проблематикою навантаження та стресових ситуацій займалися лікарі, митці, письменники, біологи тощо ще до того, як ця проблематика потрапила в центр уваги психологічної науки. Навіть самому психологічному дослідженню та понятійному визначенню передувало те, що закономірності його дії люди використовували емпірично, досвідчено вже давно до цього. Прикладом є мистецькі твори, які допомагають нам усвідомити, що саме пов'язано зі стресовою ситуацією: від способу, як вона виникає, через її перебіг і аж до способів, як її можна вирішити, або які її наслідки для конкретних осіб. Навіть у самих фільмах, літературних, релігійних тощо творах ми можемо зустрітися з фактами, які пояснюють взаємодію того, що критичні стресові ситуації найкраще загартовують, але й викривають характер людини, що її особистість, образно кажучи, народжується і формується «у боротьбі».

У наш час поняття стрес використовується для найменування значення слова навантаження, тобто як його синонім. Однак в історичному розвитку залежало саме від фахівців і вчених, з яким інтересом вони дивилися на це поняття, тобто як вони використовували його у своїх працях. З цього випливає, що його змістове розуміння не було сталим, тобто воно історично змінювалося. Наприклад, у XVII столітті його використовували в кореляції з сумом, нещастям, стражданням чи труднощами. З розвитком фізики та її досліджень протягом XVIII та XIX століть цей термін зрозуміло пов'язувався з напруженням, силою, великим зусиллям або тиском. Лише в пізніший період, на межі XIX та XX століть, виникають роздуми, думки про навантаження як про причину порушеного здоров'я та психічних хвороб. Психологи та психіатри одночасно почали займатися цією проблемою під час Першої світової війни, коли внаслідок психічних розладів солдати не могли повною мірою пристосуватися до воєнних умов, як на це вказує авторка Bratská (2001), і ці розлади позначалися як «нервові потрясіння, втома від бою», а пізніше як стрес.

Автор Walter Bradford Cannon вважається одним із перших піонерів фізіології людських емоцій. У своїх дослідах на лабораторних тваринах він помітив, що якщо ці тварини були піддані страху або якимось іншим чином залякані, їхні перистальтичні хвилі (ритмічне скорочення м'язів травного тракту) у шлунку іноді раптово припиняли діяти. Cannon зібрав докази, які вказали на факт, що якщо тварина дуже збуджена, то її симпатична нервова система (частина автономної нервової системи) у поєднанні з гормоном адреналіном мобілізує її, активізує до негайної реакції «бий або біжи». Ці свої знання він підсумував у книзі Bodily Changes in Pain, Hunger, Fear and Rage (Walter, 2011).

Іншим відомим вченим, який займався дослідженням і реакцією лабораторних тварин на різні шкідливі подразники (наприклад, травма, холод, бактерії, спека тощо), був Hans Selye. У своїх дослідженнях він довів, що передня частина гіпофіза та кора надниркових залоз відіграють значну роль саме в реакціях на такі подразники. Його праці були внеском не лише для медичної науки, але й вплинули на експериментальні роботи та теоретичні розробки в психології. Selye не робив акцент на фізичних або біологічних факторах для виклику стресових станів, які досі були в центрі уваги фахівців, а підкреслював саме значення психологічних і соціальних факторів.

З сорокових років минулого століття до громадськості потрапляють праці лікарів (наприклад, Wolf), які наводять безліч хвороб, пов'язаних зі стресом і навантаженням, з якими людина стикається протягом свого життя. Першою монографічною працею, спрямованою на проблематику психічного стресу, вважається праця Grinker та Spiegel — Men under Stress (Чоловіки під тиском) 1945 року, яка розбирає реакції військових льотчиків, які піддалися психічному стресу під час боїв.

Значний інтерес до даної проблематики (дослідження навантаження) у психологів можна помітити особливо після Другої світової війни, коли отримані знання з попередніх років можна було застосувати в галузі трудової діяльності та навчання. П'ятдесяті роки минулого століття принесли для психології розвиток методології, планування експериментів і початки комплексного підходу в дослідженні навантаження.

У подальший період аж до сучасності можна бачити приголомшливе зростання інтересу психологів до проблематики навантаження та стресу на людину, доказом чого є також безліч праць і публікацій не лише у світовій, а й у нашій фаховій літературі, і вони часто складають змістову спрямованість доповідей на різних міжнародних конгресах, конференціях чи симпозіумах (Bratská, 2001).

Проблематика стресу та навантаження у людського індивіда

Різні фахові публікації та дослідження надають дуже схожі визначення термінів навантаження та стрес. Вони визначають їх як фізичний тиск переданої маси, тягар, надмірне виконання від людського індивіда, організації, машини при складних ситуаціях і різних обставинах, які виникають у суспільстві.

Термін стрес (з латинського слова stringo, stringere, strinxi, strictum — стягувати, стискати, затягувати) означає стан психічного навантаження, який виникає під дією руйнівного фактора на людського індивіда (Hartl, Hartlová, 2000). Першим автором, який займався теорією стресу і розробив вчення про стрес, був Hans Selye. Стрес він визначає як «неспецифічну реакцію організму на будь-яке навантаження, що покладається на організм» (In: Kilíková, 2006, с. 10). «Поняттям стрес позначаються всі ситуації, які викликають напруження, або ж так позначаються емоційні та психічні реакції на будь-які душевні та тілесні загрози» (Košč, 1996, с. 69). Автор Daniel (1984) визначив стрес у восьми пунктах, які його характеризують:

1. Стрес можна охарактеризувати як стан усього організму, скоріше ніж як справу середовища.
2. Стресовий стан викликаний диференційованими умовами середовища.
3. Індивіди відповідають на ті самі умови різним способом. Деякі швидко потрапляють у стресовий стан, інші є стійкішими.
4. Та сама людина може і не потрапити у стресовий стан при відповіді на ту саму стресову умову за різних обставин.

5. У стресових ситуаціях виникають послідовні інтраіндивідуальні, але різні інтеріндивідуальні психологічні форми відповіді.

6. Поведінка, що випливає з операцій, які викликають стрес, може бути однаковою або різною і залежить від ситуації.

7. Інтенсивність і масштаб стресового стану та пов’язана з ним поведінка не можуть бути передбачені безпосередньо після пізнання самих характеристик подразника, проте вимагається аналіз мотивації та ситуації, у якій діяв стресор.
8. Часові фактори можуть детермінувати значення даного стресора і, таким чином, інтенсивність і масштаб стресового стану, а також оптимум вимірювання ефекту.

Іншим автором, який займався стресом, був також Janis. У його визначенні стрес розуміється як зміна в організмі, яка в стані загрози може викликати високий ступінь напруження, зруйнувати усталені схеми повсякденного способу дії, послабити ментальну продуктивність і викликати неприємні суб’єктивні стани афективного виснаження. Автор Boroš (1999) зазначає, що найтиповішими проявами стресу є тривога, побоювання, хвилювання, страх і гнів, які людський індивід переживає в соціальному середовищі. Автор Křivohlavý визначає це поняття як «внутрішній стан людини, яка або прямо чимось загрожується, або очікує такої загрози, і при цьому вважає, що її захист проти несприятливих впливів не є достатньо сильним» (In: Oravcová, 2004, с. 287).

Представниця соціальної роботи Žiaková (2001) визначає стрес детальніше. Вона зазначає, що це така навантажувальна ситуація, яка вимагає розвитку підвищеної активності, коли людині не вистачає попередніх схем мислення, дії та поведінки, але цю стару схему вона повинна перетворити. Під стресом ми розуміємо навантаження, що походить із зовнішнього та внутрішнього середовища, яке порушує рівновагу організму та середовища. Це реакція на стресовий подразник або стресор.

Стресор — це чинник зовнішнього середовища, що викликає в організмі стан стресу, стресову реакцію (Hartl, Hartlová, 2000, с. 569). У медицині для зовнішніх стресових подій використовується поняття стресор, а для психічної та тілесної реакції організму на стресор — поняття стресова реакція. Стресором, тобто стрес-викликаючим подразником, можуть бути подразники із зовнішнього середовища, але також сигнали, що походять із внутрішнього середовища (Praško, 2003). Schreiber (1985, с. 20) розрізняє дві головні категорії стресорів: Соматичні стресори: Зовнішні фізичні впливи — холод, тепло, різні види випромінювання, зміни атмосферного тиску, шум, вібрації; Соматичні патологічні стани — голод, спрага, біль, іммобілізація, кровотеча, навантаження, хірургічне втручання. Психологічні стресори: Індивідуальні стресори — конфлікт, фрустрація, нездоровий спосіб життя, психічна втома, тривога через особисто нестерпну ситуацію; стресори через хворобу — болі, турботи, іммобілізація, госпіталізація; групові стресори — через конфлікти у стосунках у середовищі сім’ї, школи; соціальні стресори — недостатня фінансова винагорода, робоче перевантаження, втрата роботи, вихід на пенсію.

Класифікація стресу та стресорів у літературі є досить різноманітною. Важливо не забувати про диференційованість впливу стресора на конкретну людину. У однакових умовах немає такого подразника, який був би стресором для всіх людей, які йому піддаються.

Для визначення стресової ситуації є суттєвим «співвідношення між мірою (інтенсивністю величини, тиском тощо) стресогенної ситуації (стресора) і «силою» (здібностями, можливостями тощо) дану ситуацію подолати» (Bratská, 2001, с. 32). Про стресову ситуацію (про стрес) ми говоримо лише в тому випадку, якщо міра інтенсивності стресогенної ситуації є вищою, ніж здатність чи можливість даної людини цю ситуацію подолати. Загалом ідеться про так зване надлімітне — надграничне навантаження. Це веде до внутрішнього напруження (strain) і до критичного порушення рівноваги (гомеостазу) організму (Křivohlavý, 2003, с. 170 - 171). Стрес не є автоматично поганим, оскільки іноді він допомагає людині досягти поставленої мети (Melgosa, 1998, с. 20).

Стрес і навантажувальна ситуація — це не однаковий термін. Навантажувальну ситуацію спричиняє переважно вже згаданий стрес. Авторка Gáborová (2007) визначає навантаження як ті фактори внутрішнього світу людини, для яких є типовими ознаки, як-от неочікуваність, тривалий час цього стану та його інтенсивність.

За опорний підхід до таксономії навантажувальних ситуацій є систематичне сортування за Mikšík (1990). За основні типи навантажувальних ситуацій, які ведуть до психічної інтеграції або дезінтеграції особистості, він вважає (Mikšík, 1990, с. 73 - 77): Неприйнятні завдання та вимоги — перевантаження людини кількістю вимог понад її тілесні та душевні сили, нехтування закономірностями діяльності організму та незадоволення потреб, амбіцій і тенденцій людини; супровідним явищем є виникнення хронічної втоми чи виснаження; Проблемні ситуації — орієнтуватися в незвичних умовах і засвоїти нові схеми поведінки, життєві умови, досі непізнані, непережиті ситуації, які є: а) адаптаційного типу — екзистенційні умови вимагають перетворити звичний спосіб життя та поведінки; б) креативного типу, вимагають засвоєння нових способів вирішення; Ситуації вирівнювання з перешкодами — завади при досягненні мети в даному напрямку, або при обраних способах, які викликають психічний стан фрустрації з переживанням розчарування та марності намірів і зусиль; вони часто ведуть до необдуманого вирішення ситуації, причому вирішення вимагає цілеспрямованого регулювання поведінки; Конфліктні ситуації — у процесі прийняття рішення, як діяти, коли на індивіда діють однаково сильні тенденції протилежного напрямку, у коливанні між можливими альтернативами вибору, нерішучі позиції щодо наслідків вибору або щодо відхилення рішення; адекватність вирішення значною мірою залежить від особистісних рис, які пов’язуються з ризикованою поведінкою; Стресові ситуації — руйнівна обставина діє в час реалізації цільової діяльності так, що своїм тиском порушує оптимальний перебіг, умови руйнівно втручаються в психічні функції, напр. умови несприятливого, атипового середовища, реалізуючі діяльності, часовий дефіцит в умовах загрози, а також антиципація наслідків помилкового виконання, або тиск «відповідальності» у найширшому розумінні слова.

Межі між окремими типами навантажувальних ситуацій не є точно визначеними, часто доходить до їхнього зсуву. У реальному житті, наприклад, фруструюча ситуація набуває в етапі вирішення вигляду конфліктної ситуації, людина може також розуміти ситуацію як актуальну загрозу існуванню свого життя, і тим самим ситуація стає стресовою. До таких зсувів доходить, якщо не розрізняються окремі складові ситуацій, напр. походження, якість навантаження та стресу. Авторка Vágnerová (2004) зосередилася на різних підходах, які спричиняє навантажувальна ситуація. Серед найважливіших належать:

Навантаження, опрацьоване як виклик. Для людини навантаження може бути викликом, щоб подолати саму себе, свої сили, і після подолання навантажувальної ситуації людина почувається розслабленішою, сповненою позитивних емоцій та позитивних реакцій. Якщо результат від подолання навантаження є задовільним, зміцнюється також самосвідомість і впевненість людини.

Навантаження, що стимулює потребу в захисті та втечі. Людина, яка сприймає переживання певної ситуації як важчі та вважає її нездоланною, намагається реагувати втечею. Це означає, що вона тікає від навантаження. Ця втеча може вплинути і на її впевненість у собі, особливо у випадках, якщо втеча від навантаження є частою. Відчуття нездоланого навантаження дає негативні відгуки, які можуть впливати на її продуктивність, а також на ставлення.

Погляд на прояви та ступені стресу у людини

Ми самі знаємо, що пережитий стрес виходить переважно з двох існуючих факторів. Першим є зовнішнє оточення, до якого ми можемо зарахувати середовище на роботі, в школі, сім'ї, а також життєве середовище, в якому ми перебуваємо. Другим фактором є наше внутрішнє середовище, оскільки стрес ми можемо викликати самі. На основі наведених факторів людина сама створює певну бар'єру, за допомогою якої захищається від стресу.

При психічному навантаженні жива система своїми здібностями активує запасні джерела енергії, що також розуміється як якісно посилене навантаження. Тим самим виникає тривожна зміна в організмі. При стресі відбувається напруження ситуаційних умов, внутрішній тиск і втома. Стрес ми оцінюємо зі здоров'яного аспекту за мірою (кількістю), силою (якістю) та частотою. Стрес стає ризиковим до певної міри (Račková, 2010, с. 142).

Людина розпізнає небезпеку, оскільки має для цього диспозиції, які викликані сигналами. Стрес проходить від початку до завершення у трьох фазах:

1. Тривожна, мобілізаційна

• ця фаза попереджає, що стресовий фактор присутній. Як перші з'являються тілесні реакції. Людина досягає вирішення стресової ситуації, якщо усвідомлює її виникнення, тому можуть не настати жодні наслідки (Račková, 2010, с. 142). Автор Melgosa стверджує, що якщо стресова ситуація починає людині «переростати через голову» і індивід усвідомлює, що вже не має достатньо сили, з'являються відчуття справжнього стресу, тому цю ситуацію ми називаємо тривожною фазою. Вона викликана окремими подразниками (тут присутнє лише одне джерело стресу), групою подразників (йдеться про кілька обставин, які сукупно викликають стрес) (Melgosa, 1998, с. 25).

2. Резистентності, опірності

• настає тоді, якщо стрес перевищує тривожну фазу. Після цієї фази в організмі створюється специфічний захист, який захищає організм навіть попри зменшення резервів.

3. Виснаження

• при цій останній фазі людина стає тривожною (хворобливий стан неспокою як симптом багатьох психоневрозів). Ці симптоми можуть виступати одночасно, окремо або послідовно один за одним. За звичайних обставин, якщо настає стресова ситуація, стрес виходить на поверхню, а потім зникає. Але якщо стресори (причина стресу) діють далі, послаблюється імунна система людини. У такому випадку можуть з'явитися симптоми грипу, застуди, мігрені, болі в хребті, або навіть алергічні реакції та шкірні хвороби (Račková, 2010, с. 142).

Події, які сприймаються як навантажувальні, є характерними «некерованістю, непередбачуваністю та мірою, яка представляє виклик для меж наших здібностей та самосприйняття» (Lazarus, Folkman, 1984, с. 56). Існують міжіндивідуальні відмінності в мірі оцінки однієї й тієї ж події як некерованої, непередбачуваної та такої, що чинить тиск. Оцінка значною мірою впливає на сприйняття події як стресової. Кількість і якість пережитого стресу виражають чотири ступені психічного навантаження (Mikšík, 2007): Звичайне навантаження – вимоги відомі, ми вже з ними зустрічалися, вони не стимулюють розвиток особистості та ведуть до використання стереотипних і заавтоматизованих способів дії та поведінки. Підвищене навантаження – ситуації, в яких не вистачає звичайних усталених способів вирішення, дії та реагування, вони є для людини новими і вимагають підвищених зусиль та засвоєння нових навичок і соціальних компетенцій; вимагають зміни усталених способів поведінки без виникнення негативних наслідків стресу. Граничне навантаження – з'являється виразна невідповідність між оснащеністю, підготовленістю та вимогами зовнішнього середовища до людини, передбачає використання психічних резервів, супровідним явищем є негативні наслідки, такі як функціональні порушення психічної діяльності, порушення поведінки; в організмі відбуваються виразні фізіологічні зміни, зростає кількість небажаних наслідків для психіки та загалом для стану здоров'я людини. Екстремальне навантаження – між вимогами зовнішнього середовища та можливостями людини, необхідними для їх подолання, виникає суперечність, людина піддається нерозв'язній для неї стресовій ситуації, психічний збій супроводжують виразні порушення в поведінці, зміни у фізіологічних та психічних процесах в організмі, часто з тривалими негативними наслідками стресу для здоров'я, при тривалості — також до порушення соціальних зв'язків. За Charvát (1969) психічний стан екстремального навантаження, що позначається як стрес, з'являється також після накопичення кількох менших навантажень протягом короткого проміжку часу.

Наше суб'єктивне переживання невідповідності, розбіжності між вимогами, які до нас висуває зовнішнє оточення, і нашими передумовами ці вимоги подолати, може набувати різної величини та відмінної якісної форми. Саме цю кількість і якість пережитої невідповідності виражають ступені психічного навантаження. Автор Mikšík (1969, с. 24), провідний фахівець у цій проблематиці, їх зобразив за допомогою такої схеми:

Висновок

Науки про людину в наш час приймають розуміння людини як цілого, що складається з інтегральної єдності всіх її екзистенційних компонентів. В окремих студіях про людину відображається мультидисциплінарна спрямованість з метою досягти прогресу в різних питаннях, пов'язаних із проблематикою стресу та навантаження у людини як консистентного буття в соціальному середовищі.

У повсякденному житті ми зустрічаємося з людьми, які певним чином відрізняються від більшості. Такі люди створюють стосовно більшості населення меншість, яка є природною та звичайною частиною суспільства. Сучасна доба, в якій ми живемо, є новою, неозорою, часто незрозумілою, повною серйозних економічних і технічних змін і, особливо, соціальних, економічних та психічних проблем, які приносять нам стрес і навантаження.

Навантаження і стрес є частиною нашого щоденного життя, ми зустрічаємося з ними на роботі, в сім'ї та в інших сферах життя. Зміни проявляються не лише в емоційному переживанні, поведінці та діях, але й на тілесному рівні. Тривалий стрес або його прояви можуть мати вплив на загальний стан людини та її життя в суспільстві.

Автори: Slavomír Laca, Veronika Kočišová Список використаної літератури BARTŮŇKOVÁ, S. 2010. Mechanismy. Praha: Univerzita Karlova Praha, 2010, 137 s. ISBN 978-80-2446-1874-6 BRATSKÁ, M. 1992. Vieme riešiť záťažové situácie? Bratislava: SPN BRATSKÁ, M. 2001. Zisky a straty v záťažových situáciách alebo Príprava na život. Bratislava: Trede Leas, s. r. o., 2001, 325 s. ISBN: 80-70-94-29-24 GÁBOROVÁ, Ľ., GÁBOROVÁ, Z., 2007. Človek v sociálnom kontexte. Prešov: LANA, 2007, 173 s. ISBN: 80-969053-8-4 HARTL, P., HARTLOVÁ, H. 2000. Psychologický slovník. Praha: Portál

KŘIVOHLAVÝ, J. 2003. Sociální opora v intervenčních programech. Československá psychologie, 46, 4, с. 340 - 347 KOŠČ, M. et al. 1996. Retrospektíva, realita a perspektíva psychológie na Slovensku. Bratislava: Stimul LACA, P.: Masmédiá a ich morálna hodnota. In: Logos – Revue gréckokatolíkov na Slovensku, Prešov 4/2003, с. 12 - 13, ISSN 1335-5910 LAZARUS, R. S., Folkman, S. 1984. Coping and adaptation. In W. D. Gentry, Handbook of behavioral medicine (pp.282 - 305). New York: Springer MELGOSA, J. 1998. Zvládni svoj stres! Vrútky: Advent Orion s. r. o., 1998. 190 с. ISBN: 80-8871-981-X PASTERNÁKOVÁ, L.: Metódy výchovy uplatňované v rodinách. In Vychovávateľ č. 6, roč. 58, Bratislava: Educatio, 2010. ISSN 0139-6919 STEINBERG, L., MORRIS, A. S., 2000. Adolescent development. Annual Review of Psychology, 52, pp 83 - 110, 282 - 305). New York: Springer VÁGNEROVÁ, M. 2004. Základy psychológie. Praha: Karolínum, 2004, 356 с. ISBN: 80-246-0841-3 WALTER B. C. Changes in pain, hunger, fear and rage Тілесні зміни при болю, голоді, страху та гніві. [цитовано 26. 1.012]. доступно в інтернеті http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/pmc1447286 ŽIAKOVÁ, E. a kol., 2001. Psychosociálne aspekty sociálnej práce. Prešov: Grafotlač, 2001. 192 с. ISBN: 80-8068-060-4