Насильство може зазнати кожна жінка на вулиці, на роботі, проте більшість насильницьких дій щодо жінок вчиняється вдома. Багато людей, однак, ігнорують цей феномен або навіть применшують його значення. Частина суспільства ігнорує насильство, частина вважає, що жінки самі на це напрошуються. Лише жінки, які пережили і переживають насильство, знають, що їхня проблема набагато складніша і вони не здатні вирішити її без захисту та гарантій суспільства. Жінки, які зазнають насильства, потребують відчуття безпеки та можливості звернутися зі своєю проблемою до того, хто їм допоможе.
Сучасний стан насильства щодо жінок
Для означення феномену насильства в нашій та закордонній літературі використовується кілька термінів, які базуються на різних концепціях і охоплюють проблему в ширшому або вужчому обсязі. Одним із головних спірних моментів у цій сфері є обсяг визначення насильства щодо жінок. Багато фахівців вимагають дуже широкого визначення, сенс якого вбачають у тому, що воно дозволило б оцінювати багато порушень прав людини щодо жінок як прояви насильства, або ж будь-яке структурне явище, що підтримує гендерно зумовлену дискримінацію, можна було б вважати насильством.
Прикладом такого визначення насильства є визначення в проекті Панамериканської конвенції про запобігання насильству щодо жінок /Pan American Treaty against Violence/: «Будь-яка дія, нехтування або поведінка, наслідком якої є фізичне, психічне, сексуальне або душевне страждання, пряме чи непряме, через обман, брехню, провокацію, погрозу, примус або будь-яким іншим способом щодо будь-якої жінки, з метою або ефектом її залякування, покарання, приниження або примусу до ролі, визначеної стереотипами, заперечення її людської гідності, сексуального самовизначення, фізичної, моральної або душевної цілісності, або підрив безпеки її особи, її самоповаги чи зниження її фізичних або ментальних можливостей/потенціалу». (1)
Насильство — це кожна форма заподіяння шкоди, прояву панування, зловживання владою, погроз, фізичного, сексуального та психологічного тиску. Домашнє насильство або насильство щодо жінки в інтимних стосунках — це «фізичне, сексуальне, емоційне та психологічне знущання над жінкою з боку чоловіка, з яким вона перебуває або перебувала в інтимних стосунках. Це насильство може бути актуальним, таким, що загрожує, або може йтися про спробу». (2) Насильство щодо жінок — це будь-який «прояв вербальної або фізичної сили, примусу або позбавлення, що загрожують життю, які спрямовані на окрему жінку або дівчину і які спричиняють фізичну або психічну шкоду, приниження або навмисне обмеження свободи і які підтримують підпорядкованість жінки».(3)
Насильство найчастіше означає одноразовий фізичний акт або процес, під час якого людина завдає шкоди іншій людині. Інша характеристика насильства говорить про будь-який акт, включаючи нехтування, що впливає на життя, фізичну та психічну цілісність або свободу індивіда чи шкодить розвитку його особистості.(4) Heise, Pitanguy та Germain пропонують визначати насильство щодо жінок наступним чином: «Насильство щодо жінок — це будь-який прояв вербальної або фізичної сили, примусу або позбавлення, що загрожують життю, які спрямовані на окрему жінку або дівчину і які спричиняють фізичну або психічну шкоду, приниження або навмисне обмеження свободи і які підтримують підпорядкованість жінки».(5)
У зв'язку з насильством існує багато хибних, але міцно вкорінених уявлень, наприклад, що насильство є наслідком зловживання алкоголем, бідності, безробіття, що воно трапляється лише в певних соціальних верствах, що це психічна хвороба. Навіть сьогодні дуже поширеною є думка, що жінки провокують, толерують, потребують або навіть люблять певну міру насильства. Такі міфи, які легітимізують певну міру насильства, формують ставлення суспільства, а також професійних працівників, які працюють із жінками, що зазнали насильства.
Поширені міфи та упередження не дозволяють жінкам, які постраждали від насильства, говорити про свою ситуацію. Вони також перешкоджають тому, щоб жінки отримали адекватну допомогу. Це призводить до того, що жінки шукають провину в собі і не наважуються вийти зі своєю проблемою на публіку. Про ці міфи згадують авторки Cviková та Juráňová, які ми розбираємо.
1. міф: Це не насильство, ті двоє просто «сваряться»
. Між сваркою та насильством є суттєва різниця. При сварці йдеться про конфлікт двох осіб, які є приблизно однаково сильними. При сварці здебільшого йдеться про конфлікт інтересів, і кожна зі сторін намагається відстояти свої інтереси. Якщо ж між ними є нерівність сили та влади (наприклад, одна особа фізично сильніша, озброєна або розпоряджається фінансами), виникає небезпека, що сильніша сторона зловживе своєю перевагою для відстоювання своїх інтересів. Тоді сварка перетворюється на насильство. Одна зі сторін підкоряється. Жінки також у нашому суспільстві в багатьох сферах мають послаблену позицію.
2. міф: Насильство трапляється лише в «проблемних» сім'ях
. Насильство може вразити кожну жінку незалежно від приналежності до соціальної верстви, культури та релігії і незалежно від віку. Враження, що насильство стосується лише «проблемних» сімей, виникає тому, що в деяких групах суспільства насильство приховується більше, ніж в інших. Для жінок із тих груп, де розмови про досвід насильства є дуже табуйованими, тому ще важче шукати та отримати допомогу. Для багатьох жінок оприлюднення насильства має серйозні наслідки, наприклад, може постраждати репутація сім'ї, чоловік може втратити роботу.
3. міф: Насильство в сім'ї — це приватна справа, держава не повинна в це втручатися.
Жінка, яка просить когось про допомогу, цим уже вирішила оприлюднити свою проблему. Насильницькі дії, згідно з нашими законами, є караними незалежно від того, чи вчиняються вони в сім'ї, чи поза нею. Крім того, велику частину насильницьких дій складають т.зв. офіційні делікти, це означає, що їх переслідує держава. Держава, отже, зобов'язалася втручатися також у випадках насильства в сім'ї.
4. міф: Жінки просто вигадують, щоб отримати квартиру або переваги при розлученні.
Реальність така, що приховане насильство при насильницьких діях у сім'ї значно перевищує кількість повідомлених випадків. Дуже ймовірно, що насильство ніхто не оприлюднить і не повідомить про нього. Жінки набагато частіше приховують або применшують насильство, ніж перебільшують у цьому напрямку.
5. міф: Жінки, мабуть, хочуть, щоб над ними знущалися, інакше б вони покинули кривдника.
Жінки, які переживають насильство, пробують усе можливе, щоб змінити ситуацію. Вони хочуть, щоб насильство припинилося, часто, однак, бажають зберегти стосунки чи шлюб. Лише коли всі їхні спроби зазнають невдачі, вони шукають допомоги поза сім'єю. Деякі чоловіки контролюють своїх жінок так, що жінки бояться говорити з кимось про те, що переживають. Не всі жінки можуть звернутися до родичів чи знайомих. Вони бояться, тому що навіть там вони не в безпеці. Багато жінок не мають грошей і не знають, куди звернутися. Багато жінок мають страх перед погіршенням фінансової ситуації, перед втратою житла.
6. міф: Жінки «провокують» насильство або якимось чином його «заслуговують»
. Така позиція легітимізує вчинення насильства в певних ситуаціях, провину за насильство приписує жертвам, а чоловіків, які вчиняють насильство, звільняє від відповідальності. За «провокацію» часто вважають уже те, що жінка прийшла трохи пізніше з роботи, має на щось власну думку, відвідає свою подругу або дозволить собі критикувати чоловіка. Чоловіки часто відчувають як провокацію поведінку, яку самі щодо себе вважають само собою зрозумілою. Насильницькі дії вони виправдовують тим, що жінка критикувала таку саму «хибну» поведінку чоловіка.
7. міф: Жінки самі обирають партнерів, які їх кривдять.
Жодна жінка не хоче, щоб її хтось бив, ґвалтував або вбив. На початку стосунків тирани зазвичай ще не вдаються до насильницьких засобів. Насильницька поведінка здебільшого починається після певного часу спільного життя. Приховані форми насильства часто пов’язуються з позитивно сприйнятими традиційними цінностями, тому важко усвідомити, коли починається зловживання владою, контролем та гнобленням. «Лицарський захисник» непомітно стає контролюючим чоловіком, шалена закоханість змінюється на шалені ревнощі, запевнення «я від тебе божеволію» змінюється на твердження «я маю право на тебе і на твоє тіло».
8. міф: Чоловіки кривдять жінок, тому що самі в дитинстві зазнали насильства.
Чоловіки, які вчиняють насильство, хоч і часто в дитинстві зазнавали насильства, і власні переживання насильства є певним «ризиковим» фактором, який може призвести до того, що людина поводиться насильницьки. Проте це автоматично не означає, що замкнене коло насильства має неминуче продовжуватися. Негативний досвід дитинства може призвести і до надзвичайно відстороненого ставлення до насильства, як це є у багатьох чоловіків.
9. міф: Основною причиною чоловічого насильства є алкоголізм.
Чоловіки, які кривдять своїх жінок, вчиняють насильство тоді, коли вони п’яні, але й тоді, коли вони тверезі. Алкоголь не є причиною насильства, він лише його стимулятор. Він знімає бар’єри, і тому агресивні імпульси посилюються. Стан сп’яніння використовують насильницькі чоловіки як аргумент, щоб не брати на себе відповідальність за свої дії.
10. міф: Чоловіки кривдять жінок тому, що не можуть висловити свої почуття іншим способом.
Насильницькі дії у приватній сфері загалом розуміються як суто афективна поведінка – чоловік просто іноді «вибухає», нібито не вміє інакше поводитися зі своїми почуттями. Цей аргумент ігнорує той факт, що насильницька поведінка, як правило, є вибірковою. Чоловіки навіть у стані сильного афекту не вдарять свого начальника, проте свою жінку часто так.
11. міф: Кривдження припиниться, він може змінитися.
Сімейна терапія, яка намагається розробити стратегію вирішення насильства, часто пов’язана з вищим ризиком для жінки, яку кривдять. Терапія підтримує виправдання чоловіка, що вона має проблему і її треба більше звинувачувати за насильство, ніж його, тому і вона повинна пройти терапію. Рішенням для припинення насильства тут є те, що обоє повинні змінити свої стосунки. Проте вона не несе відповідальності за його насильство, це його поведінка становить проблему. Багато жінок живуть із насильником і сподіваються, що він перестане бути насильницьким.
12. міф: Він може бути хорошим батьком, навіть якщо б’є матір дітей.
40–70 % дітей жінок, які зазнають насильства, кривдить їхній батько або партнер їхньої матері; 30 % цих дітей зазнають сексуального насильства. Міжнародні дослідження показали, що 90 % дітей жінок, які зазнають насильства, стають свідками насильства. Згідно зі Всесвітньою організацією охорони здоров’я, навіть діти, які є свідками кривдження, вважаються дітьми, які зазнають насильства.
Кожне суспільство, навіть сучасне постмодерне, має механізми, які легітимізують, затуманюють, заперечують і тим самим плекають насильство. Навіть там, де окремі насильницькі дії могли б бути засуджені. Різні механізми, від усної традиції до офіційних освітніх та правових систем, визначають норми припустимої поведінки чоловіків і жінок. «Ці норми люди засвоюють з дитинства в сім’ї і утверджуються в них під тиском оточення, суспільних інституцій та засобів масової комунікації. У багатьох спільнотах діти вчаться, що чоловіки є домінантними і що насильство є прийнятним способом вирішення конфліктів»(6). Міжкультурні дослідження вказують на те, що хоча насильство, яке чиниться щодо жінок, є інтегральною частиною майже всіх культур, існують спільноти, які не знають гендерного насильства, і від таких постмодерне суспільство мало б взяти приклад.
Висновок
Проблема насильства, яке чиниться щодо жінок, досі вважається приватною справою. Жінки в усіх сферах у постмодерному суспільстві все ще залишаються в невигідному становищі. Жінки, які зазнають зловживань, часто перебирають на себе провину та відповідальність за насильницькі стосунки. Зі своєю проблемою вони почуваються самотніми. Дуже важливо, щоб про проблему говорили і щоб ця проблема якось вирішувалася в сучасному постмодерному суспільстві. Насильство, яке чиниться щодо жінок, безумовно, має суспільні причини та наслідки, і тому необхідно, щоб до його запобігання та усунення підходили із загальносуспільної точки зору.
Автори: Slavomír Laca, Lenka Pasternáková Використана література: 1. FINAL REPORT OF ACTIVITIES OF THE EG-SVL: Group of combating violence aga inst woman. Strausburg: Councile of Europe, 1997. 2. HEISE, L., PITANGUY, J., GERMAIN, A.: Násilie páchané na ženách – skrytá ujma na zdraví. Bratislava: Aspekt, 1998. 3. PIATA ŽENA: Aspekty násilia páchaného na ženách. Bratislava: Aspekt, 2001. 4. SOPKOVÁ, E.: Problém, o ktorom sa mlčí. Bratislava: Aspekt, 1998, č. 3. 5. TOKÁROVÁ, A.: Sociálna práca. Filozofická fakulta Prešovskej univerzity, Prešov: 2002, ISBN 80-8068-086-8.
(1) Final report of activities of the EG-S-VL, Group of Specialist for combating violence against women. Councile of Europe, Strausburg, June 1997, p. 12 (2) SOPKOVÁ, E: Problém o ktorom sa mlčí. Aspekt, 3, 1998, s. 22 (3) PIATA ŽENA: Aspekty násilia páchaného na ženách. Aspekt, 2001, s. 34 (4) TOKÁROVÁ, A.: Sociálna práca. FFPU: Prešov, 2002, s. 356 (5) HEISE, L.; PITANGUY, J.: Násilie páchané na ženách – skrytá ujma na zdraví. Aspekt, Bratislava, 1998, s. 55 (6) HEISE, L. et. al.: Násilie páchané na ženách – skrytá ujma na zdraví. Aspekt, Bratislava, 1998, s. 29
Доповідь була представлена на V щорічній науковій конференції з міжнародною участю під назвою 'Sociálno-patologické javy a marginalizované skupiny', яку організували Ústav Kráľovnej Pokoja z Medžugorja Bardejov, Institut mezioborovych studii Brno, Filozoficka fakulta UPJS Kosice, і яка відбулася 8 жовтня 2010 року в Бардієві.
Публікації автора статті: PaedDr. Slavomír Laca, PhD
Základy sociálnej pedagogiky - Соціальна педагогіка проходить постійний розвиток у зв’язку з розвитком усього суспільства, яке позначене суспільними змінами, пов’язаними насамперед із зростанням техніки, автоматизацією та глобалізацією світу, але також із зростаючою кількістю соціально-патологічних явищ у суспільстві.
Вибрані розділи з етики для соціально-медичних професій - На сьогодні ми можемо констатувати, що спостерігається значне зростання наукових знань про людину як про розумного індивіда на рівні людської популяції, аж до різноманітної проблематики. Дедалі виразніше на перший план виходять численні та складні етичні питання щодо людського життя.