Зв'язки між стилем прив'язаності та позицією дитини серед сиблінгів

Зв'язок між прив'язаністю та позицією дитини серед сиблінгів

Сьогодення пропонує картину поспішного способу життя, браку часу на спілкування з іншими. Ми женемося за досягненням найкращого місця на роботі, вищої зарплати, престижного становища в суспільстві, і при цьому забуваємо про те, наскільки важливими є стосунки з іншими. «З ким поведешся, від того й наберешся» — дуже популярна фраза, яка, проте, має велику змістовну цінність. Вже змалечку нас формують ті, хто нас оточує. Не інакше це відбувається і в дорослому віці. Однак чи замислювалися ми коли-небудь над тим, що саме ці особи — люди, з якими ми перебуваємо з перших моментів нашого життя, можуть мати суттєвий вплив на те, які стосунки ми будемо будувати в дорослості? Мама, яка має з нами сформований зв'язок ще до того, як ми з'явимося на світ, є для нас центральною постаттю. Родина як базова одиниця суспільства в багатьох випадках, якщо вона повна, складається з мами, тата і дітей. З ними ми контактуємо найчастіше, і вони нас формують. Часто ми засуджуємо людей, які піддаються залежності від наркотиків. Що, як це лише компенсація браку любові в їхньому житті? Саме на основі цих запитань ми в нашій роботі спробуємо запропонувати погляд на те, наскільки важливим для розвитку особистості зі здоровими стосунками є період дитинства та прив'язаність. Метою нашої роботи є висвітлення зв'язків між стилем прив'язаності та позицією дитини серед сиблінгів. У теоретичній частині ми зосередимося на проблематиці прив'язаності, визначимо такі поняття, як бондінг (bonding) та аттачмент (attachment), з'ясуємо теорію прив'язаності Bowlby. Ми розберемо типи та різні порушення прив'язаності. Надамо також короткий огляд сиблінгових констеляцій і вкажемо на вплив черговості народження на прив'язаність. Емпірична частина складається зі збору даних від респондентів шляхом випадкової вибірки, ми зосереджуємося на родинних стосунках та різниці у стилях прив'язаності, зумовленій черговістю народження. Метод, який ми використали для дослідження даних змінних, — це адаптована анкета у словацькій версії «Як я переживаю близькі стосунки» (Ako prežívam blízke vzťahy), оригінальну версію якої під назвою ECR – R (Experiences in Close Relationships) видали автори Fraley, Waller та Brennan у 2000 році.

Для того щоб дитина могла створити належний зв'язок із матір'ю або батьком, ці люди повинні бути чутливими та сприйнятливими до її потреб, адекватно реагувати на сигнали, які їм надсилає дитина. Це звичайна, і, на думку багатьох авторів, нормальна ситуація, коли батьки іноді неправильно інтерпретують сигнали, через що потреби дитини залишаються незадоволеними. Однак, якщо батьки помічають, що їхня реакція не відповідала потребі дитини, вони можуть почати заново обмірковувати, яка інша відповідь була б доречнішою. Часто, проте, трапляється так, що батьки проектують на дитину свої власні бажання. Батько хоче, щоб його дитина якнайшвидше заснула, тому що він сам втомився. Проте можливо, що дитина ще не відчуває втоми і воліла б погратися з батьком. Тут виникає «класичний» конфлікт, і цілком зрозуміло, що батьки намагатимуться вкласти дитину спати навіть ціною того, що вона ще відносно бадьора. Іншим таким конфліктом можуть бути уявлення та бажання батьків щодо того, якою має бути поведінка їхньої дитини. Вони переносять свої очікування на дитину і бачать її такою, якою хочуть бачити. Якщо між уявленнями батьків і актуальною поведінкою дитини є різниця, у стосунках присутні непорозуміння. При частих необґрунтованих розбіжностях дитина відчуває стрес головним чином через те, що не може окреслити межі або відмовити в бажаннях батьків (Brisch, 2011). Важливими термінами в цій галузі, якими займаються багато авторів, є bonding (бондінг) та attachment (прив'язаність). Це саме тому, що дитина у свої перші роки життя беззахисна, потребує відчуття безпеки і налаштована на встановлення контактів. Прив'язаність до близької особи діє на дитину як захисний фактор проти соціальної дезадаптації. Bonding — це термін, який часто використовується, але рідко визначається. Найчастіше автори розуміють його як взаємну, значущу прив'язаність, при якій обидві сторони хочуть і очікують, що вона триватиме, і яка, якщо її перервати або закінчити, може призвести до значної загрози для зацікавлених сторін. Було запропоновано чотири практичні засоби, які допоможуть довести, чи відбувся бондінг, чи ні. Першим із засобів є час. Бондінг можливий після трьох, щонайбільше шести-дванадцяти місяців безперервного щоденного контакту. Другий засіб — поведінка. Дослідження показують, що зв'язок можна оцінювати за тим, як поводиться дитина. Вимірювання взаємодії між батьком і дитиною є третім способом доведення бондінгу. Сюди належить, наприклад, сила взаємних обіцянок і зобов'язань обох сторін. Добре «прив'язаний» батько — це той, хто хоче виховувати свою дитину протягом невизначеного часу, у добрі та злі дні, у часи радості та смутку. З іншого боку, необхідно зосередитися і зважити готовність дитини реагувати та приймати обіцянки. Залежно від віку дитини, зобов'язання може бути виражене словами або виведене з її поведінки. Останнім засобом для оцінки бондінгу є ідентифікація з родиною. Обізнаність більшої спільноти свідчить про те, що дитина сприймається як член родини. Спільнота знає, хто до кого належить. Для доведення зв'язку за допомогою цього критерію можна прийняти, щоб він охоплював також список ширшої родини, вчителів, друзів і сусідів. Якщо дитина перебуває в дитячому будинку, відповідальністю агентства при виборі прийомних батьків є врахування середовища, в якому дитина буде проживати. Важливо звернути увагу на екологічні, фізичні, емоційні, медичні та освітні переваги й ризики. Також для вибору має принципове значення наявність інших дітей у домогосподарстві прийомної родини (Kenny & Pollack, 2015). Оскільки саме батьки є найважливішими постатями в ранньому періоді, ми пропонуємо короткі характеристики значення батька і матері. У стосунках з дитиною батьки виявляють свою прихильність переважно фізичним контактом. Гра з батьком для дитини є більш захопливою. Батько сприймається як годувальник родини, той, хто піклується про матір і дітей, забезпечує матеріальну безпеку. Що стосується догляду, батьки повільніші і меншою мірою виявляють автоматичні дії, проте здатні до сильного зв'язку відразу після народження. Мати — та, хто допомагає дитині пізнавати світ і забезпечує їй безпеку. Зв'язок між матір'ю і дитиною створюється ще під час внутрішньоутробного періоду. Переважно їхні стосунки базуються на вербальному рівні. Втрата і смуток при невиношуванні дитини, передчасні пологи, невпевненість матері щодо дитини, її стану здоров'я та подальшого розвитку, тривала розлука дитини з матір'ю, алкоголь, наркотики або незрілість матері до появи дитини. Усе це може бути перешкодами у створенні бондінгу (Matulníková, 2011). Attachment розуміється як прив'язаність або закріплення. Attachment, особливо між людьми, визначається як прихильність або відданість, навіть любов, хоча зрозуміло, що існує також форма невдалої прив'язаності, ба навіть шкідливої, коли відбувається шкода особі. Однак attachment не можна розуміти як синонім слова любов чи прихильність. Також це не є загальним дескриптором стосунків між батьком і дитиною, які охоплюють взаємодію іншого з батьків і дитини, а також, наприклад, годування, стимуляцію, гру та вирішення проблем (Prior & Glaser, 2006).

Типи прив'язаності

Автор Brisch у своїй книзі Безпечна прив'язаність (2011) вказує на те, що саме немовлячий період є найважливішим для виникнення зв'язку. Оскільки існують різні типи, добре їх розрізняти, і відмінності стають помітними до кінця першого року життя дитини. Далі цей автор зазначає, що приблизно 60-65% створюють безпечну прив'язаність зі своєю матір'ю до кінця першого року життя. З батьком цей зв'язок створюється у 55% дітей. Лише 25% створюють невпевнено-уникаючу прив'язаність і 10% невпевнено-амбівалентну (тривожну) прив'язаність до своїх матерів.

Діти, чиї опікуни реагують на їхні запити чуйно, виявляють їм любов, дають їм відчуття безпеки, усвідомлення того, що вони можуть виражати навіть свої негативні емоції, здатні сформувати надійну прив’язаність. Вирішення проблем і труднощів з боку опікунів є організованим і безпечним, завдяки чому дитина шукає контакту, близькості цих людей. Вона точно знає, що може наблизитися, якщо перебуває у відчаї, оскільки впевнена в тому, що реакція іншої сторони буде чуйною. Ненадійно-уникаюча прив’язаність — цей тип прив’язаності також можна вважати організованим, оскільки дитина з упевненістю знає, як реагуватиме опікун. Переважно це, однак, висміювання, засудження, ігнорування дитини. На основі цих реакцій дитина може зробити висновок, що не прийде до опікуна в подібній відчайдушній ситуації. Ця стратегія уникнення також є ненадійною, оскільки підвищується ризик проблем із пристосуванням дитини. Діти, чиї опікуни реагують суперечливо, непередбачувано, чия поведінка містить способи, коли дитина очікує, що про її потреби подбають, формують тривожну прив’язаність. Дитина сподівається, що опікун не завжди може реагувати таким чином. Переважно цей тип прив’язаності пов’язують із підвищеним ризиком поганого соціального та емоційного налаштування дитини. Приблизно 15% дітей із середовищ із низькими психосоціальними ризиками та близько 82% із тих, хто перебуває у високоризикових ситуаціях, не використовують жодної з цих трьох згаданих організованих стратегій для вирішення стресу та негативних емоцій. Ці діти мають змішаний дезорганізований тип attachmentu. Цю дезорієнтовану дезорганізовану прив’язаність найкраще ілюструє незвичайна поведінка батьків, яку також називають лякаючою, дисоціативною, сексуальною або іншою атиповою. Існують докази, які свідчать про те, що опікуни, які демонструють таку поведінку, часто мають невирішені власні проблеми з минулого, як-от пригнічене горе, невирішені емоційні, фізичні чи сексуальні травми, або є іншим чином травмованими (наприклад, посттравматичний стресовий розлад, травмовані жертви домашнього насильства) (Benoit, 2004).

Найвідоміші типи прив’язаності у дорослому віці: а) надійна / автономна ментальна репрезентація прив’язаності — індивіди вважають прив’язаність важливою, здатні розповідати як про позитивні, так і про негативні аспекти, б) відкидаюча / знецінююча ментальна репрезентація прив’язаності — індивіди уникають прив’язаностей, не можуть описати жодних спогадів із дитинства. Спогади або ідеалізують, або негативізують, в) заплутана ментальна репрезентація прив’язаності — спогади про дитинство індивіди часто негативізують, під час їхнього викладу виражають злість. Вони здаються розгубленими і часто суперечать самі собі, у стосунках з особами вони також переважно розгублені, г) невирішена / дезорієнтована ментальна репрезентація прив’язаності — є частою переважно в індивідів, які в дитинстві пережили травму, як-от сексуальне насильство, алкоголізм батьків, катування. У дорослому віці ці індивіди надають великого значення деталям у стосунках (Štefánková, 2011).

Діти можуть формувати багато стосунків прив’язаності, і цим покращують також свої соціальні моделі поведінки. Те, до кого дитина прив’яжеться, визначено насамперед тим, з якими людьми дитина найчастіше контактує, хто про неї піклується, а також складом домогосподарства, у якому дитина живе. Ми не можемо сумніватися в тому, що дитина найперше прив’язується до своєї матері, не кажучи вже про зв’язок, який вони мають між собою, сформований ще під час пренатального періоду. Наступними постатями для формування зв’язку, ймовірно, будуть: батько, старші брати та сестри, дідусі та бабусі. З цих людей дитина обере свою головну, а також другорядну постать для формування прив’язаності. Згідно з різними дослідженнями, біологічна мати є центральною (головною) постаттю, проте цю роль можуть виконувати й інші, наприклад, людина, яка піклується про дитину і поводиться з нею по-материнськи (Bowlby, 2010).

Порушення attachmentu

Дитина, яка має проблеми з attachmentu, — це та, у якої не спрацював перший важливий ключ, що має просувати її через вікові етапи розвитку. При такому збої відбувається порушення довіри, що ми можемо спостерігати і в наш час. Люди мають проблему комусь довіритися і будувати стосунки, які допоможуть їм почуватися краще. Порушення attachmentu можуть спричинити у дітей, наприклад, труднощі у функціонуванні, затримку або порушення розвитку, постійні неконструктивні моделі поведінки. Симптоми, які вказують на те, що прив’язаність може бути порушена, наприклад: дитина, що плаче, не заспокоюється навіть після того, як мама чи тато беруть її на руки, дитина не вирішує стресову ситуацію або вирішує свої потреби самостійно, дитина не виявляє емоцій, не реагує на стимули, взаємодії з іншими, дитина має недостатньо розвинену емпатію або не знає, як її виявити (Ježková & Černá, 2013). Серед основних автор Brisch (2011) наводить 2 порушення attachmentu. Недиференційоване порушення прив’язаності проявляється переважно у дітей із занедбаним емоційним вихованням, вони не мають специфічної особи, з якою мали б сформовану прив’язаність. Діти вирізняються меншою головою, а також загалом малим зростом — часто це пов’язують із тим, що дитина занедбана, і через це обмежене вироблення гормону росту та гормонів, які створюють нейронну мережу в мозку. Порушення прив’язаності, пов’язане з блокадою поведінки прив’язаності, є значущим для дітей, у яких формування зв’язку з особою для прив’язаності не вдалося, оскільки доросла особа, яка мала запропонувати дитині безпеку, підтримку, любов і чуйність, навпаки, поводилася з дитиною насильницьки та відсторонено. Дитина, проте, формує з цією особою прив’язаність, але вона супроводжується страхом, тривогою, дитина плаксива, і навіть малі негативні стимули можуть її вивести з рівноваги. Автор Brisch визначає цей тип також як «патологічне прив’язання до кривдника», причому кривдником є насильницька особа, до якої сформована прив’язаність.

Теорія attachmentu Bowlbyho

«Спеціальну перевагу цієї парадигми я вбачаю в тому, що вона дозволяє новим і просвітницьким способом концептуалізувати людську схильність до встановлення сильних зв’язків з певними іншими людьми та пояснювати багато форм емоційних та особистісних розладів, включаючи тривогу, гнів, депресію та емоційне відчуження, які викликаються небажаною розлукою та втратою.» (Hašto, 2005, с. 69)

Згідно з Bowlby, поведінка під час формування прив’язаності та поведінка при вже сформованій прив’язаності має інстинктивну природу. Під час прив’язаності у дитини розвиваються й інші різноманітні форми поведінки, спрямованої на встановлення контакту, які активуються лише тоді, коли це необхідно. Наприклад, якщо щось викликає у дитини страх, або якщо дитина перебуває в чужому середовищі, чи при втомі. Така поведінка, спрямована на встановлення контакту, минає, якщо середовище для дитини є добре знайомим або вона бачить особу, з якою має сформовану прив’язаність. Bowlby далі у своїй теорії припускає, що формування, підтримання, а також переривання прив’язаності пов’язані з великим сплеском емоцій. Встановлення прив’язаності він описує як закоханість, підтримання зв’язку — як любов. Втрата пов’язана зі смутком і страхом, загроза втрати викликає тривогу, проте дуже ймовірно, що обидва стани викликають у дитини також і злість. Міцний зв’язок дитина переживає як радість, безпеку, спокій і добробут (Hašto, 2005).

Сиблінгові констеляції

Більшість людей знають, яке місце у своїй сім’ї вони займають, проте мало хто цікавиться тим, які функції, обов’язки та права випливають із даної позиції індивіда в сім’ї. Alfred Adler, представник індивідуальної психології, австрійський психіатр і психолог, першим зауважив, що черговість народження дитини значною мірою впливає на її особистість. Впадає в очі, що первістки, або ж єдині діти, є сильно мотивованими особистостями, які йдуть до своєї мети. Середні діти скоріше орієнтуються на мистецтво, проте їхню особистість важко оцінити, їх називають непередбачуваними. «Бенджаміни» сім’ї, або ж наймолодші, часто є тими, хто перекладає відповідальність на інших, проте вони є хорошими розважальниками, екстравертні, і більш-менш негативним є те, що завдяки своїй позиції вони можуть легко маніпулювати іншими. Однак ми не можемо стверджувати, що саме завдяки черговості народження ми можемо фіксовано визначити тип даної особистості. Існує 5 основних позицій черговості народження: 1. найстарша — первісток, 2. друга дитина, 3. середня, 4. наймолодша, 5. єдина дитина (Szobiová, 2007).

Вплив черговості народження на тип аттачменту

Bowlby припускав, що формування прив’язаності в ранньому дитинстві є основою для майбутніх стосунків. Hazan і Shaver використали теорію аттачменту як рамку для розуміння любовних стосунків у дорослому віці. Вони припускали не лише вплив ранніх стосунків на стосунки в дорослому віці, а й те, що романтичне кохання саме по собі є процесом ставання прив’язаним і поділяє схожість з тим, як проявляється прив’язаність до об’єкта прив’язаності в дитинстві. У їхньому дослідженні респондентів просили вибрати опис, який найкраще характеризує їхній зв’язок. Дорослі з різними стилями відрізнялися, як і передбачалося, у способі, яким вони переживали кохання. Результати вказали, наприклад, на те, що люди з надійною прив’язаністю мали в дорослому віці щасливі стосунки, сповнені довіри та дружби, тоді як стосунки людей з тривожною прив’язаністю характеризувалися ревнощами, обсесивною зацикленістю на своєму партнері та емоційними падіннями й злетами. Дослідження Hazan і Shaver, як зазначають Collins і Read (1990), було важливим кроком у напрямку відкриття зв’язку між початковим закріпленням у дитинстві та досвідом кохання в дорослому віці. Дослідження в Пенсільванії в університеті Mercyhurst від 2008 року, проведене дослідниками Emily Mc Guirk та Terrym Pettijohn, базувалося переважно на ідеї, що черговість народження може впливати на людей у їхній поведінці та стосунках. Передбачалося, що єдині діти та найстарші сиблінги матимуть з найбільшою ймовірністю однаковий тип прив’язаності. Прогноз щодо наймолодших та середніх дітей говорив про різний тип прив’язаності. 54,17 % учасників дослідження вказували як тип прив’язаності надійний, 39,58 % — уникаючий і 6,25 % — тривожний. Серед учасників, чия позиція в сім’ї була середньою, виявлялося аж 57,14 % ненадійного закріплення. 66,66 % єдиних дітей були надійно прив’язаними. Ці результати можуть вказувати на те, що на виникнення прив’язаності, попри несигніфікантний зв’язок між прив’язаністю та сиблінговою позицією, може впливати також позиція, яку має дитина. Середні діти повинні змагатися за увагу батьків зі своїми сиблінгами. Єдиним дітям, своєю чергою, до формування надійної прив’язаності може допомагати й те, що любов вони приймають не лише від батьків, а й від інших дорослих зі свого оточення.

Дослідницька вибірка та метод

Дослідницька вибірка у представленому нами дослідженні складалася зі 100 респондентів, з них жінок було 71, що становить 71 %, і чоловіків 29 — 29 %. До дослідження вони долучилися добровільно, були ознайомлені з метою дослідження та зі збереженням їхньої анонімності. Анкети респонденти заповнювали онлайн. Вікова категорія не була суворо визначена, тому в дослідженні взяли участь респонденти віком від 17 до 49 років. Найвище представництво мали 22-річні (20 респондентів). Середній вік жінок становив 22,94, а середній вік чоловіків — 22,34.

У дослідженні було використано переглянуту анкету ECR-R (Experiences in Close Relationships Inventory- Revised), створену Fraley (2000). Оригінальну версію у 1998 році створили Brennan, Clark і Shaver. До словацької версії її адаптували Bieščad і Hašto у 2009 році. Переклад з оригінальної версії вважається адекватним. Про це свідчить і висока внутрішня узгодженість окремих пунктів анкети. Шкала складається з двох субшкал по 18 пунктів — перші вісімнадцять спрямовані на тривожність у стосунках, другі вісімнадцять — на уникання у стосунках. Респонденти відповідають за допомогою семибальної шкали типу Лайкерта (1 — цілком не згоден до 7 — цілком згоден). Для визначення внутрішньої узгодженості ми розрахували альфу Кронбаха (α = 0,921) і результати вважаємо достатніми для застосування цього інструменту. Твердження типу: «Я боюся, що втрачу любов партнера / партнерки.», «Я досить сильно переймаюся своїми стосунками.» належать до шкали тривожності у стосунках. «Я волію не надто зближуватися з партнером / партнеркою.», «Я почуваюся незручно, коли відкриваю своє внутрішнє «я» партнеру / партнерці.» є твердженнями зі шкали уникання у стосунках (Lečbych & Pospíšilíková, 2012). Ще однією частиною анкети були питання щодо віку, статі, кількості сиблінгів та сиблінгової позиції, на які повинні були відповісти учасники.

Дослідницькі гіпотези

Загальна гіпотеза номер 1: Припускаємо, що існує різниця в типі прив’язаності між чоловіками та жінками.

• Гіпотеза 1a: Припускаємо, що існує вища ймовірність виникнення надійної прив’язаності у жінок, ніж у чоловіків.

Загальна гіпотеза номер 2: Припускаємо, що кількість сиблінгів має вплив на тип прив’язаності.

• Гіпотеза 2a: Припускаємо, що первістки та наймолодші мають однаковий тип прив’язаності.
• Гіпотеза 2b: Припускаємо, що існує висока поширеність надійної прив’язаності у єдиних дітей.
• Гіпотеза 2c: Припускаємо, що існує різниця в типі прив’язаності між другими дітьми та єдиними дітьми.
• Гіпотеза 2d: Припускаємо, що жінки, які займають позицію другої дитини в сім’ї, мають уникаючий тип прив’язаності.

Загальна гіпотеза номер 3: Припускаємо, що існує сигніфікантний зв’язок між типом аттачменту та сиблінговими констеляціями.

Аналіз результатів

Зібрані дані ми опрацювали за допомогою статистичної програми SPSS 21.0 (Statistical Package for the Social Sciences). З опитувальника «Як я переживаю близькі стосунки» ми отримали дані від респондентів і оцінили, який тип прив'язаності вони мають. Шкала була широкою, причому цікавим висновком стало те, що приблизно однаковий відсоток жінок і чоловіків мають однаковий тип прив'язаності. Найменше представництво в обох статей мала уникаюча прив'язаність, найчастіше зустрічався надійний тип прив'язаності (див. Таб. 1).

Таб. 1 Типи прив'язаності у чоловіків і жінок

У межах нашого дослідження ми зосередилися на типах прив'язаності та їхніх відмінностях залежно від позиції серед сиблінгів. У дослідженні взяли участь 6 єдиних дітей, 39 первістків, 32 других дітей, 13 наймолодших учасників і 10 тих, хто походив з багатодітних сімей і займав іншу позицію, наприклад, четвертий з п'яти сиблінгів. У таблиці наводимо огляд поширеності прив'язаності залежно від позиції серед сиблінгів. Отриманий бал в опитувальнику свідчив про тип прив'язаності, учасники також вказували, яку позицію вони займають.

Таб. 2 Частота виникнення типу прив'язаності залежно від позиції серед сиблінгів

У жінок переважав надійний тип прив'язаності. Ненадійний тип прив'язаності мали 33,3% жінок, що належало до найбільш поширених. 28,6% становив тип тривожної прив'язаності, і однакову частку в 19,05% мали надійна та уникаюча прив'язаність. Ці дані ми відображаємо графічно.

Графік 1 Поширеність типів прив'язаності у других дітей жіночої статі

Жінки та чоловіки у відсотковому співвідношенні досягли однакових значень у типах прив'язаності. Незначне відхилення виникло у жінок з тривожною прив'язаністю, де вони мали менше представництво, ніж чоловіки. Використовуючи критерій хі-квадрат, ми дійшли висновків, що різниця між чоловіками та жінками у прив'язаності не є значущою. Для досягнення більш релевантних висновків ми вирішили зрівняти групи чоловіків і жінок, щоб вони були порівнянними. До двадцяти дев'яти чоловіків нашого дослідження ми обрали віково подібних жінок. Середній вік чоловіків становив 22,34, середній вік жінок — 22,37. Знову, використовуючи хі-квадрат, ми спостерігали за прив'язаністю. Значущість і в цьому випадку була вищою за 0,05, що нам повторно не підтвердило зв'язок між статтю та прив'язаністю. Отже, прив'язаності у чоловіків і жінок нашого дослідження зустрічаються в однакових пропорціях.

Первістки та наймолодші виявляли надійну прив'язаність у більшості випадків (61,5% надійно прив'язаних первістків і 46,1% надійно прив'язаних наймолодших). Однак у наймолодших було також значне представництво ненадійно прив'язаних (30,8%), що у первістків зустрічалося лише зрідка (17,9%). Гіпотезу про подібність у типі прив'язаності у цих учасників ми приймаємо, оскільки статистично значуща різниця не підтвердилася. Додаємо також графічне відображення поширеності типів прив'язаності у первістків і наймолодших.

Графік 2 Поширеність типу прив'язаності у первістків і наймолодших

Закордонні дослідження вказують у єдиних дітей переважно на наявність надійної прив'язаності (аж 66,66%), що ми передбачали і в нашому дослідженні. Це явище в досліджуваній нами вибірці не підтвердилося. Тривожна прив'язаність у єдиних дітей могла бути спричинена стриманим підходом батьків під час дитинства або негативним досвідом стосунків учасників. Це явище могло б бути предметом подальшого дослідження.

Різниця у прив'язаності у других дітей та єдиних дітей була значною. Вищий відсоток ненадійно прив'язаних других дітей (37,5%) міг бути зумовлений суперництвом за батьківську любов з іншими сиблінгами. Значущість вища за 0,05 підтверджує, що подібність у типі прив'язаності в учасників на цих позиціях відсутня.

Аналізуючи типи прив'язаності у других дітей жіночої статі, ми дійшли висновків, що приблизно третина з них були ненадійно прив'язаними або мали тривожний тип прив'язаності. Загальновідомо, що жінки переживають відсторонення або розлуку з коханою людиною емоційніше, що могло спричинити виникнення цих типів прив'язаності у зв'язку з попередніми автопсіями (власним досвідом).

При багатодітних сім'ях і представництві певної позиції виявилося, що більшість учасників мають ненадійний або тривожний тип прив'язаності (40%). Ми припускаємо, що саме кількість сиблінгів могла зумовити виникнення цих типів прив'язаності в учасників.

Зв'язок між типом attachment та позицією серед сиблінгів частково підтвердився, часткові гіпотези довели зв'язок у деяких аспектах. Використовуючи V Крамера зі значенням значущості 0,002 та значенням коефіцієнта кореляції 0,365, ми вказали на середній ефект позиції серед сиблінгів на прив'язаність.

ДИСКУСІЯ

Adler як один з небагатьох теоретиків надавав великого значення сім'ї та сиблінговій констеляції. Виходячи з його теорії, ми передбачали значний зв'язок між змінними — прив'язаність та сиблінгові констеляції.

Гіпотези ми встановили так, щоб вони вказували на подібності чи відмінності у змінних, чи то на основі статі, чи то конкретної позиції. Спираючись на теоретичні знання з попередніх досліджень у цій галузі, як-от дослідження автора Del Guidice від 2009 року, яке вказувало на вищий відсоток чоловічого уникання та жіночої тривожності на основі того, що дівчата досягали вищих балів у відповідях на запитання, що стосуються взаємодії мати — дитина, з чого дослідники зробили висновок, що саме тому класифікація у дівчат може бути зміщена більше до надійної або тривожної категорії, тоді як у хлопців відсутність цієї взаємодії та підвищена агресія з боку батьків спричиняє виникнення уникаючої або дезорганізованої прив'язаності, ми передбачали різницю в типі прив'язаності у чоловіків і жінок. Окремі варіації в межах статі автори вважають спричиненими відмінностями в дитячій спроможності в емоціях та регулюванні поведінки, що корелює з якістю прив'язаності (Toth, Lakatos & Gervai, 2013). Дослідження Karina Weichold від 2013 року принесло такі результати: 70% дівчат надійно прив'язаних, 60% ненадійно прив'язаних хлопців (з яких 47% мали дезорганізований тип прив'язаності). Weicholdová зауважила, що виникнення дезорганізованої прив'язаності у хлопців могло бути спричинене порушеним сімейним середовищем. Порівняно з цими результатами, наше дослідження не виявило значущої різниці у чоловіків і жінок у типі прив'язаності. Ми припускали, що це могло бути спричинено асиметрією дослідницької вибірки, тому ми порівняли чоловіків з обраною, віково подібною групою жінок і порівняли їхні типи прив'язаності. Різниця, однак, підтверджена не була.

Далі ми зосередили увагу на зв’язках учасників на основі їхньої позиції в сім’ї. Зокрема, ми досліджували подібність прив’язаності у первістків і наймолодших, а також відмінності у прив’язаності у других дітей та єдиних дітей у сім’ї. Гіпотези щодо цих взаємозв’язків підтвердилися. 61,5% первістків і 46,1% наймолодших мали надійний тип прив’язаності, що порівняно з дослідженням McGuirka та Pettijohna демонструє збіг. Що стосується відмінностей у прив’язаності других дітей та єдиних дітей, то це було очікувано, оскільки позиція другої дитини є менш вигідною через необхідність змагатися за увагу, тоді як позиція єдиної дитини передбачає увагу та любов не лише від батьків, а й від інших людей з оточення. Відхилення гіпотези про тип прив’язаності у єдиних дітей було несподіваним, оскільки ми з великою впевненістю очікували надійну прив’язаність, проте аж 66% виявили тривожний тип прив’язаності, що також суперечило дослідженню McGuirka та Pettijohna, у яких у дослідженні 66% єдиних дітей мали надійний тип прив’язаності. Автор Brisch зазначає, що батьки дітей із тривожним типом прив’язаності, ймовірно, також мають цей тип прив’язаності. Предметом подальшого детальнішого вивчення могли б стати типи прив’язаності батьків єдиних дітей, які брали участь у нашому дослідженні.

За допомогою розрахунку коефіцієнта кореляції ми намагалися вказати на зв’язок між аттачментом (прив’язаністю) та сиблінговими констеляціями, оскільки ми досліджували взаємозв’язок, а не причинно-наслідкові зв’язки. Результат був статистично значущим, а ефект черговості народження на тип прив’язаності виявив середній ступінь (V Крамера = 0,365; p = 0,002).

ВИСНОВОК

Головним наміром нашої роботи було вказати на зв’язки між типом прив’язаності та сиблінговою позицією. У теоретичній частині ми визначили такі поняття, як аттачмент (прив’язаність) та бондінг, а згодом диференціювали їх. Далі ми вказали на різні типи прив’язаності, а також на розлади прив’язаності. Стисло ми подали інформацію про відому теорію прив’язаності Bowlby. Ми спробували узагальнити знання про сиблінгові позиції. Ми запропонували огляд досліджень у сфері прив’язаності у зв’язку з сиблінговою позицією.

Метою нашого дослідження було вказати на зв’язки між типом прив’язаності та сиблінговою позицією. З огляду на поставлену мету ми сформулювали відповідні гіпотези щодо цієї проблематики. Загальні гіпотези представляли сфери, на яких ми хотіли зосередитися, а саме: встановлення існування відмінностей у типі прив’язаності на основі статі, а також відмінностей у типі прив’язаності у зв’язку з сиблінговими констеляціями, як, наприклад, припущення, що первістки та наймолодші мають однаковий тип прив’язаності. Наші результати показали певну подібність із результатами дослідження Guirka та Pettijohna. Несподіваним висновком стало те, що аж 66% єдиних дітей у нашій дослідницькій групі становлять особи з тривожним типом прив’язаності, тоді як у вищезгаданому дослідженні 66% єдиних дітей мали надійний тип прив’язаності. Гіпотеза, що передбачала однаковий тип у первістків та наймолодших, підтвердилася, що корелює зі згаданим дослідженням. Беручи до уваги те, що ми дійшли цих висновків за допомогою кореляцій, ми не можемо говорити про те, що є причиною, а що наслідком. Часткові гіпотези демонструють певний зв’язок між прив’язаністю та сиблінговими позиціями; за допомогою коефіцієнта кореляції Крамера було підтверджено значущий зв’язок між даними змінними, проте він продемонстрував лише середній ефект впливу черговості народження на прив’язаність. Як зазначає сам Bowlby у своїй теорії, вплив сімейного середовища на особистість людини може бути сильнішим за генетику або фізичні травми, тому здається, що вплив сімейного середовища може бути сильнішим за черговість народження, тобто в межах сім’ї вплив є послідовним незалежно від черговості. Однак це суто теоретично і могло б бути предметом подальшого дослідження.

Ми беремо до уваги, що на результати нашого дослідження можуть впливати численні фактори. Велику роль може відігравати, наприклад, негативний попередній досвід у стосунках, який призвів до зміни ставлення людини до інших. У людей такий досвід міг зумовити виникнення страху відторгнення, покинутості або дискомфорту в ситуації, коли людина залежить від іншої. Подальше дослідження могло б більше зосередитися на стосунках пробандів у дорослому віці або, навпаки, зайнятися минулими, невдалими стосунками, які могли мати вплив на розвиток сучасних стосунків.

На завершення ми хотіли б звернути увагу на значення прив’язаності. На основі теорії ми висловлюємо думку, що корисно, якщо батьки ставляться до дітей у сім’ї однаково. Це складно, і важко усвідомити, чи є ставлення, яке батько чи мати займають щодо дитини, однаковим для всіх дітей. Однак для стабільного та позитивного розвитку особистості створення зв’язку принаймні з однією особою є дуже важливим.

Ми вважаємо за правильне підтримати батьків у тому, щоб вони уникали зайвого навішування ярликів на своїх дітей або фаворитизму щодо однієї з дітей, і щоб вони не боялися у питаннях виховання та зближення звертатися, наприклад, і по фахову психологічну допомогу.

Стосунки з батьками, наповнені любов’ю та безпекою, можуть бути якісною інвестицією для майбутніх стосунків дитини.

Автор: Mgr. Barbora Molčanová Бібліографія

Bowlby, J. (2010). Vazba: Teorie kvality raných vztahů mezi matkou a dítětem. Praha: Portál. ISBN 9788073676704

Brisch, K. (2011). Bezpečná vzťahová väzba: Attachment v tehotenstve a prvých rokoch života. Edukačný program pre rodičov SAFE. Vydavateľstvo Trenčín. ISBN 978-80-88952-67-1

Benoit, D. (2004). Infant – parent attachment: Definition, types, antecedents, measurement and outcome. In: Journal of Paediatrics and Child Health. [online]. Dostupné na: http://tinyurl.com/zy9ou9z

Collins, N. L., Read, S. J. (1990). Adult attachment, working models, and relationship quality in dating couples. Journal of Personality and Social Psychology, 58, 644-663. [online]. ISSN 1939 - 1315. Dostupné na: http://tinyurl.com/zcfau4k

Del Giudice, M. (2009). Sex, attachment, and the development of reproductive strategies. Behavioral and Brain Sciences, 32, 1–67. [online]. Dostupné na: https://marcodgdotnet.files.wordpress.com/2014/04/delgiudice_2009_reproductive_strategies-bbs.pdf

Fraley, R. C., Waller, N. G., & Brennan, K. A. (2000). An item-response theory analysis of self-report measures of adult attachment. Journal of Personality and Social Psychology, 78, 350-365.

Hašto, J. (2005. Vzťahová väzba: Ku koreňom lásky a úzkosti. Trenčín: Vydavateľstvo F. ISBN 808895228X

Ježková, Z., Černá, R. (2013). Attachment: o důležitosti citového pouta v životěm o jeho poruchách a léčení. [online]. Dostupné na: http://www.sancedetem.cz/srv/www/content/pub/cs/clanky/attachment-o-dulezitosti-citoveho-pouta-v-zivote-o-jeho-poruchach-a-leceni-89.html

Kenny, J., Pollack, D. (2015). Bonding in the Child Placement Process: A Psychological and Legal Perspective. In: Policy and Practise. 2015, vol. 73, no. 6. [online]. Dostupné na: https://www.questia.com/magazine/1G1-439633093/bonding-in-the-child-placement-process-a-psychological

Lečbych, M., Pospíšilíková, K. (2012). Česká verze škály Experiences in Close Relationships (ECR): Pilotní studie posouzení vztahové vazby v dospělosti. In:

E – psychologie: Elektronický časopis ČMPS, річник 6, № 3. [онлайн]. ISSN 1802 - 8853. Доступно за адресою: http://e-psycholog.eu/pdf/lecbych-pospisilikova.pdf

Matulníková, Ľ. (2011). Význam bondingu v skorom postnatálnom období. Bonding – зв'язок, прив'язаність. In Mosty k rodine – časopis o sociálnej práci s rodinou a deťmi, річник 2, № 2, с. 6. [онлайн]. ISSN 1338-2713. Доступно за адресою: http://www.mostykrodine.sk/mosty4down.pdf

McGuirk, E., Pettijohn, T. (2008). Birth Order and Romantic Relationship Styles and Attitudes in College Students. [онлайн]. Доступно за адресою: http://www.tpettijohn.net/academic/McGuirkPettijohn_BirthOrderandRomanticRelationships.pdf

Prior, V., Glaser, D. (2006). Understanding Attachment and Attachment disordes: Theory, Evidence and Practise. Jesica Kingsley Publishers London. ISBN eBook 1846425468. 288 с.

Szobiová, E. (2007). Osobnosť a tvorivosť v Adlerovskej psychológii. In: Psychológia a patopsychológia dieťaťa, 2007, № 1-2. [онлайн]. ISSN 0555-5574. Доступно за адресою: http://tinyurl.com/grqydm4

Štefánková, Z. (2011). Citová vazba a sociální adaptace v rané adolescenci. Дисертаційна робота. Brno: Masarykova univerzita, Fakulta sociálních studií. Katedra psychologie.

Toth, I., Lakatos, K., Gervai, J. (2013). Gender differences in children’s responses to attachment story stems: True or artefacts? In: The International Society for the Study of Behavioural Development Bulletin. [онлайн]. Доступно за адресою: http://real.mtak.hu/6430/1/real_6430.pdf

Weichold, K. (2013). Introduction to New Directions in Early Attachment Research. In: The International Society for the Study of Behavioural Development Bulletin. [онлайн]. Доступно за адресою: http://www.issbd.org/resources/files/434a8cc2ec6499fea9a5554bc3918d3d