(Роль винагород і покарань у дошкільній освіті) Винагорода і покарання існують завжди в людському вихованні. Людська природа полягає в тому, щоб прагнути до винагород і уникати покарань. Це основні поняття в сучасній теорії поведінки живих істот. У звичайному розумінні винагорода і покарання — це фактори, що стимулюють активність. У випадку з винагородами йдеться про стимулювання оголошення приємного стану. А покарання у звичайному розумінні — це неприємний досвід через виконання небажаної дії. Тому це підвищує людську активність до кращої поведінки. Винагороди та покарання тісно пов'язані. Позбавлення винагороди діє як покарання, а уникнення покарання діє як винагорода.

Метою винагороди та покарання є заклик до позитивних змін у поведінці учня. Stanislaw Mika визначає покарання як негативну ситуацію, якої ми намагаємося уникнути, оскільки вона супроводжується неприємним емоційним станом (1). Використання покарання не може повністю усунути небажану поведінку, за допомогою покарання неможливо повністю усунути небажану поведінку, лише пом'якшити її на певний час. Суворе покарання також призводить до виникнення соціально небажаних ефектів, таких як закріплення та передача моделей агресивної поведінки в людських стосунках і перенесення агресивних реакцій на інших (2). Покарання з точки зору Czeslaw Czapówa повинно відігравати корекційну та профілактичну роль. Метою покарання має бути вдосконалення учня, і тому воно повинно підвищувати його впевненість у собі та можливість компенсації (3). Tadeusz Krajewski вважає, що покарання як метод виховання виконує свою функцію, якщо використовується свідомо, послідовно і водночас якщо воно пов'язане з тим, що було вчинено, так, щоб це викликало почуття провини, ознайомлювало дитину з його наслідками, навчало відповідальності та передбаченню результатів своїх дій, а також викликало бажання змінити свою поведінку (4).

Marian Grochociński наводить кілька правил, щоб покарання виконувало позитивну роль:

  • Адаптація покарань до дії та їх пов'язування;
  • Справедливість, яка пропорційна провині;
  • Послідовність і одностайність педагогів у покаранні;
  • Градація покарань залежно від важливості проступку;
  • Врахування індивідуальних особливостей, віку дитини та мотивів її поведінки;
  • Помірність у використанні покарань;
  • Різноманітний репертуар покарань (5).

Цікаве спостереження з педагогічної точки зору передає S. Mika, який зазначає: «що покарання належним чином виконує свої функції, коли між тим, хто карає, і тим, кого карають, існує емоційний зв'язок, розуміння та віра, симпатія, доброта і взаємне прийняття стандартів» (6).

Stanislaw Mika визначає винагороду як позитивну ситуацію, бажану для вашого організму, оскільки вона супроводжується приємним емоційним станом. Тому винагорода є позитивним підкріпленням (7).

Marian Łobocki зробив наступний поділ технік позитивного підкріплення. Він виділяє:

  • Техніку прямого винагородження (негайного);
  • Техніку укладання контракту;
  • Техніку послідовного винагородження, відому в літературі під назвою жетонного підкріплення (tokensystem) та економіки жетонів (token economy) (8).

Техніка негайного винагородження зазвичай використовується у випадках серйозних невдач у навчанні та розладів поведінки учня. У цій техніці застосовуються кілька основних правил, відомих як правила підкріплення:

  • підкріплення лише бажаних проявів поведінки з соціальної та педагогічної точок зору;
  • соціально та педагогічно бажана поведінка вимагає підкріплення відразу після прояву учнями, у разі переривання винагорода може бути шкідливою;
  • під час початкового підкріплення певної поведінки її слід підкріплювати щоразу, як тільки вона з'являється в полі зору вчителя;
  • коли підкріплювана поведінка починає з'являтися все частіше і задовільно, її слід підкріплювати періодично, а не постійно і систематично;
  • винагороду матеріальними речами, такими як книги, листівки, солодощі, слід поєднувати з підкріпленням соціального характеру, таким як висловлення похвали або визнання.

Техніка укладання контракту використовувалася Janusz Korczak і полягала в досягненні домовленості між вчителем і учнем. І це була двостороння домовленість. Це означає, що якщо учень виконав попередньо узгоджені умови щодо покращення своєї поведінки, він отримував винагороду, наприклад, дві цукерки. Однак, якщо ці умови не були виконані, він був зобов'язаний віддати дві цукерки вчителю, з яким уклав домовленість.

Техніка поступового винагородження часто називається економікою жетонного підкріплення, системою жетонного підкріплення. Вона поєднує властивості обох обговорених вище технік. Вона базується на позитивному підкріпленні бажаної поведінки або шкільних досягнень. Спочатку їх підкріплюють балами або символічними речами (фішками), і лише потім у формі матеріальної винагороди. Наприклад, щоразу, коли учень старанно виконує домашнє завдання, він отримує один бал, і в результаті за 10 і 20 балів відповідно його винагороджують (9).

Покарання і винагорода в дошкільній освіті відіграють дуже важливу роль. Це дозволяє нам винагороджувати та закріплювати хорошу поведінку й усувати погану. Вміле використання позитивного підкріплення та покарання чудово впливає на освітній процес дитини. Maria Przetacznikowa вважає, що винагорода і покарання мають контрольну функцію щодо поведінки дітей. Винагорода інформує про успіх — учень не змінює свою поведінку. Покарання, однак, вказує на невдачу, провокує правильні дії та зміну їхньої поведінки (10). Вчитель повинен пам'ятати, що кожна дитина є індивідуальною одиницею, і тому покарання та винагорода повинні бути адаптовані до розумових і фізичних можливостей дитини. Слід зазначити, що часте використання покарань не приносить позитивних результатів. Покарання слід замінити похвалою та позитивним підкріпленням, і таким чином намагатися отримати позитивні результати в освітньому процесі.

Авторка: MA Małgorzata Myszka Кафедра викладання Кафедра початкової шкільної освіти Університет природничих та гуманітарних наук у Siedlce, Польща Література: ANGIELCZYK, A. 1994. Kara-metodą wychowania? In Edukacja i dialog, vol 6/59, 1994. CLIFFORD, H. 2006. Dyscyplina i kierowanie klasą, Warszawa: PWN, 2006, 128-158 p. CZAPÓW, CZ. 1968. Rodzina a wychowanie. Warszawa: Nasza Księgarnia, 1968, 195 p. GROCHOCIŃSKI, M. ml. 1979. Kultura pedagogiczna rodziców. In ZIEMSKA, M. (ed.) Ziemska Rodzina i dziecko. Warszawa: PWN, 1979, p. 324. KRAJEWSKI, T. 1960. Nagroda i kara w wychowaniu In Życie Szkły, vol 11, 1960, p. 25. ŁOBOCKI, M. 1992. ABC wychowania. Warszawa: WSiP, 1992, 113 p. MIKA, S. 1966. Społeczne aspekty karania. In Psychologia Wychowawcza, vol. 4, 1966, p. 380-38.

PRZETACZNIKOWA, M., WŁODARSKI, Z. 1986, Psychologia wychowawcza. Варшава: PWN, 1986, 53 с.

1) MIKA, S. 1966. Społeczne aspekty karania. В: Psychologia Wychowawcza, том 4, 1966, с. 380. 2) MIKA, S. 1966. Społeczne aspekty karania. В: Psychologia Wychowawcza, том 4, 1966, с. 380. 3) CZAPÓW, CZ. 1968. Rodzina a wychowanie. Варшава: Nasza Księgarnia, 1968, 195 с. 4) KRAJEWSKI, T. 1960. Nagroda i kara w wychowaniu. В: Życie Szkły, том 11, 1960, с. 25. 5) GROCHOCIŃSKI, M. ml. 1979. Kultura pedagogiczna rodziców. В: ZIEMSKA, M. (ред.) Ziemska Rodzina i dziecko. Варшава: PWN, 1979, с. 324. 6) MIKA, S. 1966. Społeczne aspekty karania. В: Psychologia Wychowawcza, том 4, 1966, с. 390. 7) MIKA, S. 1966. Społeczne aspekty karania. В: Psychologia Wychowawcza, том 4, 1966, с. 390. 8) ŁOBOCKI, M. 1992. ABC wychowania. Варшава: WSiP, 1992, 113 с. 9) ŁOBOCKI, M. 1992. ABC wychowania. Варшава: WSiP, 1992, 134 – 162 с. 10) PRZETACZNIKOWA, M., WŁODARSKI, Z. 1986, Psychologia wychowawcza. Варшава: PWN, 1986, 53 с.