Тривога, побоювання та страх шкільної неуспішності у дітей з порушеннями навчання
Страх і тривога — це поширені емоції, які супроводжують людину протягом усього життя. Це негативні емоції, внаслідок яких відбувається погіршення, зниження або зниження якості життя.
У шкільному середовищі учні відчувають страх і тривогу під час оцінювання своєї успішності та виконання шкільних обов'язків. Оцінювання викликає в них відчуття успішності або неуспішності. Почуття страху та побоювання в цьому контексті є цілком обґрунтованими. Оцінка вчителя, серед іншого, визначає, чи вдалося їм досягти очікуваних результатів. У разі, якщо це не вдається, страх і побоювання зростають, виникає відчуття невдачі. Часто вони одночасно переживають страх і побоювання, пов'язані з реакціями найближчого оточення.
Тривога — це, як зазначає Praško (2008), звичайний стан організму, нормальна реакція на небезпеку або стрес. Вона спричиняє людині серйозніші проблеми лише тоді, коли є надмірно сильною щодо ситуації, яка її викликала, або триває занадто довго. Тривога готує організм до можливої небезпечної ситуації, а викликаний страх веде до негайної реакції організму в момент, коли з'являється небезпека. Хоча обидві емоції належать до менш приємних, вони, безумовно, корисні для людини. Тривога не шкодить людині, не спричиняє їй ні тілесних, ні психічних пошкоджень. Певна міра тривоги може навіть позитивно вплинути на нашу продуктивність. Проблемою вона стає тоді, коли ми не можемо тримати її під контролем.
Тривога проявляється тремтінням, сухістю в роті, підвищенням артеріального тиску, прискореним диханням і пульсом або підкошуванням ніг. Це відповіді організму на потенційну загрозу та неконкретні побоювання. Ці тілесні відчуття з'являються навіть у звичайних, нескладних ситуаціях, що часто призводить до того, що ми поступово уникаємо таких ситуацій. Коли людина відчуває тривогу, вона перестає робити речі, які викликають у неї тривогу. Через те, що вона перестає їх робити, вона починає менше вірити в те, що впоралася б з ними, і тому все частіше їх уникає (Praško, 2008).
Деякі тривоги є запрограмованими, інші — набутими шляхом навчання у своєму найближчому родинному середовищі. Нерідко вони передаються від матері до дитини. Як зазначає Matějček (1994), соціальне середовище, в якому дитина зростає, та виховний вплив, якому вона піддається, мають вирішальний вплив на дитину та розвиток її особистості. Відповідне виховне керівництво має заспокійливий, зміцнювальний, цілющий вплив. Невідповідне керівництво, навпаки, впливає на дітей послаблююче та обтяжливо. Професор Cyril Höschl (2004) у своїй лекції також згадує вплив матері на дитину, який зумовлює її стійкість до стресових ситуацій. Він зазначає, що якщо дитина зростає в безпечному середовищі і помірно піддається стресу, вона загартовується, і в неї формується відчуття безпеки. Вона вчиться розрізняти, що в невідомому світі означає справжню загрозу, а що ні. Разом із соціальним навчанням знижується рівень загальної тривоги, з якою ми народжуємося. Долаючи її, ми готуємося до подолання складних життєвих ситуацій.
Страх і тривога є частиною життя, і кожен переживає та долає їх на основі своєї генетичної спадковості та визначального впливу соціального середовища. Певна міра тривоги покращує нашу продуктивність і впливає на нашу успішність. Якщо ми зосередимося на дітях з порушеннями навчання, стає очевидним, що вони частіше піддаються ситуаціям, які призводять до інтенсивнішого переживання цих почуттів.
Дитина з порушенням навчання часто переживає шкільну неуспішність і сприймає школу інакше, ніж її успішний однокласник. Школа — це місце, де дитина найбільше стикається зі своїми можливостями демонструвати необхідну продуктивність і досягати бажаних результатів. Деякі діти не здатні їх досягти, оскільки не мають для цього передумов або не вміють використовувати свої здібності. Може виникнути формування негативних почуттів до школи та навчання. Вони починають відчувати страх перед невдачею. Їхні потреби в безпеці, визнанні, дружбі не задовольняються достатньою мірою. Школа стає для них місцем страху, тривоги, невпевненості та напруги (Ďurkovičová, 2011). Тривалий вплив стресу, пережита невдача та брак позитивного оцінювання нерідко призводять до порушення їхнього особистісного розвитку. Тривала напруга запускає невротичні симптоми, такі як головний біль, біль у шлунку, порушення сну, відсутність апетиту тощо. Страх, який переживають ці діти, є вираженням їхнього відчуття безпорадності перед труднощами, які вони мають (Zörklerová, 2013). Діти з порушенням навчання мають труднощі з розумінням і подальшою обробкою нового навчального матеріалу, що призводить до утворення дедалі більших прогалин у навчанні. Страх підвищує їхню невпевненість і нездатність зосередитися, вони впадають у паніку, коли мають продемонструвати результат. Страх створює бар'єри, вони сприяють поглибленню невдачі, невдача посилює страх. Утворюється коло, з якого дитина без допомоги ззовні здебільшого не може вийти сама (там само).
Matějček (1997) спрямовує увагу на причини виникнення труднощів і додає, що власна причина труднощів хоч і знаходиться в дитині, але сама дитина в цьому абсолютно невинна. Механізми, якими виникли труднощі, знаходяться цілком поза її досяжністю. Найчастіше вони зумовлені генетично або несприятливими впливами до, під час і після народження. Проблема виникає тоді, коли важливим особам з найближчого оточення дитини ці причини невідомі. Тоді відбувається неправильне тлумачення та нерозуміння їхніх зовнішніх проявів.
Фахівці (спеціальні та лікувальні педагоги, психологи та ін.) відіграють значну роль у правильному розумінні тлумачення проявів проблеми. Їхнє завдання — вести дитину до того, щоб вона знайшла свою власну цінність, спрямовувати увагу дитини на успіхи, яких вона досягла. Ця зміна часто є достатньою для вирішення ситуації та веде до покращення — підвищення самооцінки. Середовище, в якому панує постійне висміювання, пошук помилок і критика, загрожує психічному здоров'ю. Ті, хто вас підтримує і заохочує, допомагають вам віддати від себе найкраще і розвинути ваші здібності до максимально можливої міри. Надання емоційної підтримки впливає на нашу самооцінку, яка є джерелом успіху. Якщо ми її не отримуємо, наша самооцінка поступово підточується і повільно руйнується повністю (Harley, 2008).
При роботі з дітьми, які мають діагностоване порушення навчання, важливо надати їм не лише емоційну підтримку, але також, як зазначає Matějček (1997), намагатися пізнавати дитину і розуміти її.
Matějček (1997) розробив систему рекомендацій, принципів, засвоєння та застосування яких допомагає запобігти багатьом труднощам, які могли б за інших обставин виникнути.
- Зосередитися більше на допомозі дітям та їхньому керівництві, ніж на швидкому досягненні самостійності.
- Адекватно розподілити навантаження та відпочинок. Не забувати про те, що на подолання шкільних обов'язків вони витрачають надмірні зусилля, і тому доцільно навчити їх добрим звичкам та відповідним робочим процедурам.
-
Під час домашньої підготовки до школи зосередитися на передбаченні ситуацій, у яких діти могли б зазнати невдачі. Суттєвим є зупинити їх, привести до правильного рішення і відразу похвалити. Похвала та визнання підвищують самооцінку дитини.
-
Спрямовувати увагу дітей на те, чого вони досягли. Наприклад, шляхом доведення їм їхніх знань, не фокусуючись на тому, чого вони не знають.
- Під час роботи з дітьми дотримуватися правила, що інтерес веде за собою увагу. Це означає робити навчання для дитини привабливим і, наскільки це можливо, цікавим.
- Ніколи не забувати про слова підтримки, похвалу та важливість формування й захисту впевненості дитини у власних силах.
- Метою роботи з дітьми з порушеннями навчання та їхніми сім'ями є приведення їх до розуміння того, що успіх — це не отримання бажаних оцінок, успіх полягає у виконанні шкільних обов'язків без стресу, тривоги та без втрати власної гідності.
- Під час роботи з дітьми з порушеннями навчання слід пам'ятати про їхню мужність. Адже мужність — це не лише зробити щось надзвичайне, а й витримати щось надзвичайне та позитивно це опрацювати.
Автор: Mgr. Liliana Šimečková, PhD. лікувальний педагог Використана література: ĎURKOVIČOVÁ, T., 2011. Problémy a poruchy žiakov s učením, zdroj internet: http://spsdub.edupage.org/files/70fc76c5871ff913898232765584de26 HARLEY, W.,2008. Moje túžby, tvoje túžby. Bratislava: Porta libri, 2008. ISBN 978-80-89067-49-7 HŐSCHL, C., 2004. Strach a úzkosť sa prejavujú úplne odlišne a majú aj iný zmysel. Psychiatrická klinika LF UPJŠ, Košice – nepublikované prednášky. MATĚJČEK, Z. , DYTRYCH, 1997. Jak a proč nás trápi děti. Praha: Grada, 1997. ISBN 80-7169-587-4. MATĚJČEK, Z. , DYTRYCH, 1994. Dítě, rodina a stres, Praha: Galén, 1994. ISBN 97880858024063 PRAŠKO,J. a kol., 2008. Úzkost a obavy. Praha: Portál, 2008. ISBN 978-80-7367-986-6 ZŐRKLEROVÁ, R., 2013 Špecifické poruchy učenia a správania Nauč ma správne čítať, písať a rátať, zdroj internet: http://www.predys.szm.com/spu123.htm