Дванадцять місяців вона реалізовувала проєкти розвитку, які дають албанським дітям із виключених спільнот освіту, а отже, і шанс на краще життя. Більше про свої враження та досвід річного перебування в Албанії розповіла волонтерка з розвитку – Вероніка Зімова.

Вона вже давно виношувала план – у майбутньому працювати у сфері гуманітарної та розвивальної співпраці. Тому волонтерство стало для Вероніки логічною проміжною ланкою між університетом і польовою роботою у так званому краї, що розвивається. Після вивчення міжнародних відносин вона відгукнулася на актуальні вакансії волонтерів від організації ADRA Slovensko. Після успішної співбесіди відбулося обов’язкове стажування в братиславському офісі організації, що відряджає, передвід’їздний тренінг та ознайомлення з очікуваннями й завданнями від приймаючої сторони – ADRA Albánsko.

Вигляд на внутрішню частину Албанії

Робота з дітьми у виключеній спільноті

Оскільки Вероніка не вчителька і не психологиня, вона не була кваліфікована для безпосередньої роботи з місцевими дітьми. Як вона сама зазначає: «Я скоріше працюю для спільноти, ніж зі спільнотою. Я забезпечую адміністративну частину та реалізацію проєктних заходів. Проте це не означає, що я не виїжджаю «в поле». Але з-за офісного столу було б важко осягнути реальність, яка є вирішальною в цій роботі».

Тому вона намагається виїжджати з колегами безпосередньо до дітей. ADRA Albánsko впроваджує низку проєктів у регіоні Круя на північ від Тирани, спільним знаменником яких є додаткові заняття для дітей із порушеннями навчання, особливо з соціально вразливих сімей. Додаткове навчання відбувається у партнерських школах, а також у громадському центрі біля ромського поселення в місті Фуше-Круя.

«Щоб діти завершили шкільне навчання, самого лише додаткового викладання недостатньо. Тому ADRA Albánsko працює також із батьками, особливо у сфері просвітництва, профілактики та позитивного виховання. У випадку ромів, чия культура часто не висвітлює достатньою мірою потребу в освіті, проблемою є низька кількість зареєстрованих дітей у школах, нерегулярне відвідування та занедбане виховання, аж до різних форм зловживань. Саме тому ми тісно співпрацюємо із соціальними працівниками та вчителями – чи то на практиці, чи то в межах розбудови їхнього потенціалу у сфері освіти, прав людини або соціально-правового захисту дітей», – нагадує словацька волонтерка, яка працювала в Албанії протягом року.

Нещодавно приймаюча організація Вероніки, ADRA Albánsko, завершила важливий проєкт «Інтеграція після міграції», що стосувався людей, які разом із сім’ями повернулися з Німеччини назад до Албанії. Оскільки більшість так званих репатріантів (з англійської «Returnees») складається з неуспішних шукачів притулку ромського походження, Вероніці часто ставлять запитання, чи можлива інтеграція ромів у більшість суспільства і чому вони залишають батьківщину. Але на це складне запитання вона не наважується відповідати самостійно. Проте додає, що такі реінтеграційні та освітні проєкти мають сенс: «Суспільні зміни на краще не відбуваються за один день, а крок за кроком. Ми завжди намагаємося максимально залучати до проєктів відповідні державні органи, а також широку громадськість. Успіхом ми вважаємо вже те, що вчительки в школах, де ми працюємо, почали садити ромських дітей за передні парти разом з іншими, замість того, щоб вони сиділи десь позаду в кутку. Або те, що соціальна працівниця разом із нами відвідує ромську спільноту з метою моніторингу можливого нехтування батьківськими обов’язками, насильства щодо жінок чи дітей».

Вероніка Зімова наводить як позитивний приклад із практики (так звана «success story» безпосередньо з поля) активність самих молодих людей: «Мене тішить формування молодіжних волонтерських груп безпосередньо в школах, які самі виступають з ідеями щодо покращення свого оточення – від продажу власноруч виготовлених дрібничок з метою оновлення шкільної бібліотеки, через відвідування дитячого будинку, аж до вимог до представників місцевої влади встановити пішохідний перехід перед школою. У цьому полягає успіх проєкту: вони повністю самодостатні, і всі ідеї походять від них самих».

Безпека та гостинність в Албанії

Чи то в столиці Тирані, чи в подорожах Албанією, вона жодного разу не відчувала себе під загрозою. Те, що Албанія є небезпечною країною, вона сприймає скоріше як сумний стереотип, що передається з вуст у вуста. Вона побачила це одразу на реакції людей зі свого оточення, коли повідомила їм, що переїжджає на рік до Албанії. Проте вона закохалася в цю дивовижну країну і працює над перекладом невеликої збірки албанських легенд.

З погляду культури та природи Албанія, на думку словацької волонтерки, справді має що запропонувати: «У популярних містах і особливо на узбережжі туризм дуже розвинений, включно з необхідною інфраструктурою. Реалії у внутрішніх районах зовсім інші, але від того «дикість» албанських долин і гір є ще привабливішою. Хижих звірів боятися не варто (хіба що в так званих Проклятих горах на півночі, де можна зустріти ведмедів), єдина дика істота, яку я зустріла в лісах, була черепаха...» Вероніка ще додає цікавий факт – через Албанію тече одна з останніх диких річок Європи – Вйоса.

Що стосується гостинності, албанці підносять її на зовсім новий рівень. Комфорт і безпека гостя в домі або іноземця в їхній державі є для них питанням честі та гідності. Саме так, як це наказує албанський суспільний кодекс уже протягом століть. І це відчувається.

«Оскільки християни та мусульмани живуть там у мирі та злагоді вже багато років (до того ж змішані шлюби є цілком звичним явищем), наприклад, Різдво там виглядає в кожній родині по-різному. Але так само, як і в нас, Різдво – це шалена гонитва за подарунками, різдвяний пунш і, головне, родина. Тирана на Різдво виглядає просто чудово, різдвяної ілюмінації не уникають навіть урядові будівлі», – додає з усмішкою Вероніка Зімова.

Особистісний ріст саме завдяки волонтерству

Робота в команді албанської ADRA була дуже динамічною, до того ж усі дотримувалися правила: «одна голова добре, а дві – краще». Тому вона як волонтерка, але водночас повноцінна членкиня команди, брала участь у створенні та впровадженні багатьох проєктів. Крім того, вона спробувала себе в підготовці оцінювальних анкет, створенні вебсайту та дизайні брошур.

Вероніка протягом минулого року в Албанії навчилася багатьом новим навичкам. З професійного боку йшлося насамперед про написання проєктів: «Я бачу різницю між проєктом, який я писала в лютому (після приїзду до албанської ADRA зі Словаччини), і тим, що я писала перед від’їздом. Я відчуваю тенденцію до покращення, хоча простір для розвитку знайдеться завжди».

Але найбільшим викликом для неї стала робота з соціальними мережами, яким вона завжди чинила опір. Тут же це була обов’язкова програма (в межах видимості локальних проєктів, підвищення обізнаності про проблематику, а також оновлень і звітів про її перебування), тому вона навчилася використовувати Facebook та Instagram для інформування про свою діяльність. «Також я навчилася краще сприймати мову тіла, оскільки мови я не розуміла, а невербальна комунікація є дуже важливою в щоденному спілкуванні. І оскільки я вперше жила за кордоном зовсім сама, я дізналася про себе, що я досить здібна майстриня на всі руки...», – гордо зізнається словацька волонтерка.

Після повернення до СР вона хотіла б залишитися в неурядовому секторі, оскільки співпраця у сфері розвитку та гуманітарна допомога залишаються її мрією та довгостроковим планом.

Окрім волонтерства у сфері розвитку, з’явилося і гуманітарне волонтерство

ADRA Slovensko має перевагу знання місцевого середовища, і це не лише завдяки чудовій співпраці з ADRA Albánsko, а й завдяки безперервності відправлення волонтерів до перевірених та сертифікованих організацій. До того ж, кожному волонтерському перебуванню передує обов’язкове двомісячне стажування в братиславському офісі. Також важливо правильно визначити свою особисту мету та мотивацію – знати, чого очікувати від життя та роботи в цій країні.

Вероніка безперечно рекомендувала б таке волонтерство у сфері розвитку своїм одноліткам, оскільки «життя та робота в чужій країні є неймовірним джерелом самопізнання, розширює наші горизонти та вчить нас бути більш розуміючими, більш толерантними. Людина не повинна боятися і має бути відкритою до цієї країни, її людей та їхньої культури. Тільки так ми можемо навчитися чогось у них, і навпаки: вони – у нас. Це завжди про взаємодію (дію – реакцію) та повагу. Хто не виїде, той нічого подібного вдома повністю не відчує».

У Словаччині з’являється все більше пропозицій щодо подібних волонтерських поїздок. Словацька ADRA відправляє до Албанії не лише волонтерів у сфері розвитку за підтримки SlovakAid (програма MZVaEZ SR), але нещодавно до цього додалася також підготовка та відправлення гуманітарних волонтерів завдяки ініціативі EU Aid volunteers. «Це величезний шанс як для особистісного зростання окремих людей, так і для конкретної допомоги нужденним. Варто обов’язково спробувати», – підбадьорливо підсумовує Вероніка.

Текст: Boba Markovič Baluchová Фото: Архів Veronika Zimová www.adra.sk