Віковий розрив між дитиною та заявником або заявниками на замісну сімейну опіку Девіз: «Кожна дитина має свою історію, яка є «оригінальною», дитина потребує любові, турботи та безумовного прийняття з боку дорослих». Фото: Peter Marek (2018)

Вступ

Суспільні зміни приносять із собою, серед іншого, економічні та господарські зміни, зміни у способі життя та стилі життя, і, що не менш важливо, зміни в сім'ях, зміни у плануванні сім'ї та батьківства. Молоді люди укладають шлюби в пізнішому віці, модно жити просто в партнерських стосунках або наодинці. Планування сім'ї зумовлене економічним забезпеченням, певними стандартами, належним житлом і, звісно, певною відповідальністю. Тоді як, з одного боку, багато молодих людей відкладають планування сім'ї на пізніший період, на пізніший фізичний вік, з іншого боку, вони не дуже розраховують на те, що з віком приходять і певні проблеми в репродуктивній сфері. Зростає кількість подружжів, які не можуть зачати власну дитину, і тому вони змушені вдаватися до інших альтернативних рішень, якими є прийомна опіка та усиновлення.

Подружжя або окремі особи, які вирішують обрати одну з форм замісної сімейної опіки, після проходження необхідних процедур вносяться до списку заявників на замісну сімейну опіку. За останні роки значно зростає кількість заявників на замісну сімейну опіку, що призводить до збільшення часу очікування на посередництво замісної сімейної опіки між дитиною та заявником. Тривале, багаторічне очікування також збільшує віковий розрив між дитиною та заявником. Поки заявники на замісну сімейну опіку доходять до етапу посередництва з дитиною/дітьми, їхній вік за роки очікування на дитину може зрости на кілька років.

Метою цієї статті є вказати на проблеми, які можуть виникнути при посередництві замісної сімейної опіки між дитиною та заявником з погляду вікового розриву.

Прийомна опіка не має в законі чітко визначеного вікового розриву між дитиною та прийомним батьком, оскільки прийомна опіка — це створення замісного сімейного середовища для дитини, яка не може з різних причин тимчасово або довгостроково виховуватися своїми батьками, або іншими членами сім'ї чи родичами. Прийомна опіка вважається так званою «перехідною станцією», поки біологічні батьки не владнають свої житлові та соціальні умови. Проте практика показує, що повернення дитини до своєї біологічної сім'ї є низьким. Діти, які були передані під прийомну опіку, залишаються у прийомних батьків до повноліття або до завершення навчання (переважно середньої школи), чи доки не стануть самостійними. У прийомній опіці діти природно адаптуються до прийомної сім'ї, і завдяки тривалому спільному проживанню з часом між прийомними батьками та дітьми виникає емоційний зв'язок, такий самий, як між батьками та дітьми. Проте в розумінні закону прийомна опіка має характер лише тимчасової опіки, яка не є постійним рішенням для дитини і закінчується повноліттям дитини.

Усиновлення

У разі усиновлення між усиновлювачем та усиновленим виникають такі ж стосунки, як між батьками та дітьми. Між усиновленим та родичами усиновлювача внаслідок усиновлення виникають родинні стосунки. Усиновлювачі мають при вихованні дітей таку ж відповідальність і такі ж права та обов'язки, як і батьки. (Закон № 36/2005 Зб. з.). Усиновлення вважається постійним рішенням на все життя, тому й закон № 305/2005 § 99 ч. 1 говорить: «Між усиновленим та усиновлювачем має бути належний віковий розрив». Як зазначає Pavelková B. у коментарі до Закону про сім'ю: «Метою усиновлення є симуляція якомога переконливіших справжніх сімейно-правових стосунків батьки – дитина» (C. H. Beck, 2011, стор. 564). Визначений ÚPSVR тому повинен при посередництві замісної сімейної опіки діяти в інтересах дитини, при цьому стикаючись із певними проблемами, пов'язаними з віковим розривом. Усиновлення є для дитини постійним рішенням.

Належний віковий розрив між дитиною та заявником

Визначені органи ÚPSVR, які здійснюють посередництво замісної сімейної опіки, останнім часом стикаються з проблемою «віковий розрив між дитиною та заявником».

Як ми вже згадували, у замісній сімейній опіці йдеться про дітей, придатних для прийомної опіки або усиновлення, та заявників на прийомну опіку та усиновлення. Більшість заявників на замісну сімейну опіку віддають перевагу усиновленню перед прийомною опікою, при цьому кількість дітей, придатних для прийомної опіки, значно вища, ніж дітей, придатних для усиновлення.

Коли ми замислюємося, який віковий розрив має бути між дитиною в замісній сімейній опіці та заявником, необхідно врахувати кілька факторів:

  1. Відкладання подання заяви до визначеного ÚPSVR – Заявники на NRS часто подають заяву лише після вичерпання всіх спроб допоміжних репродуктивних технологій, коли вони вже часто перебувають у віці, що межує з біологічною можливістю мати власну дитину. Окремо оцінюється вік заявниць, оскільки чоловіки можуть мати дітей і в старшому віці, тоді як у жінок репродуктивна здатність більше обмежена віком.
  2. Необізнаність людей щодо заяви на замісну сімейну опіку. – Люди часто не знають, що намагання мати власну біологічну дитину не виключає паралельного подання заяви на NRS. Водночас заявники на замісну сімейну опіку можуть попросити про відстрочку з різних причин, які приносить життя. Під час відстрочки заявники просуваються в черзі вгору і до них звертаються щодо посередництва замісної сімейної опіки лише тоді, коли вони скасовують відстрочку. Звісно, відстрочка не може мати довгострокового характеру.

  3. Збільшення часу очікування на дитину – Час очікування на дитину постійно збільшується внаслідок зростання кількості заявників на замісну сімейну опіку. Навіть якщо заявники записані у віці, який є «належним», важко передбачити, коли вони просунуться в черзі на перше місце. Все залежить від вимог та критеріїв заявників щодо прийняття дитини/дітей у сім'ю. Поки заявники доходять до бажаної дитини, їхній вік може збільшитися на кілька років, що потім спричиняє проблеми при прийнятті судом рішення про передачу дитини під їхню опіку.

  4. Критерії заявників щодо дитини – Вимоги заявників щодо дитини/дітей зазвичай стосуються віку від новонародженого до кількох років (наприклад, 0–6 років), найчастіше ж від 0 до 1 року життя дитини, коли адаптація дитини до заявників, до формування прив’язаності та нового середовища є найбільш прийнятною. Зростає кількість заявників, які зацікавлені в усиновленні рідних братів і сестер, сиблінгових пар. Ще одним пріоритетом заявників є походження дитини – представник мажоритарного етносу, фізіологічно здорова, придатна до усиновлення, причому таких дітей небагато. У більшості дітей матері є наркозалежними, HCV-позитивними або мають сифіліс. Часто йдеться про поєднання зазначених діагнозів. Проте більшість дітей не успадковують захворювання від своїх матерів або ж діти проходять лікування. Майже у 90 % заявників пріоритетним є інтерес до дитини мажоритарного етносу, а інтерес до дітей іншого етнічного походження є значно нижчим.

  5. Форми замісного сімейного догляду та диспропорція кількості «бажаних» дітей до кількості «заявників» – Останнім критерієм заявників є форма замісного сімейного догляду. Понад 90 % заявників віддають перевагу формі усиновлення перед прийомним доглядом, причому кількість дітей, які потребують прийомного догляду, значно вища, ніж дітей, які потребують усиновлення.

  6. Недостатнє усвідомлення майбутнього – Заявники на замісний сімейний догляд у своєму актуальному віці почуваються енергійними та здатними забезпечити виховання та догляд за дитиною на момент її усиновлення. Проте вони забувають про дуже важливий факт: «до свого віку додати мінімум 18 років життя», тобто час, поки дитина досягне повноліття. Також вони забувають про «погляд дитини», її сприйняття віку батьків як «старих», наприклад, порівняно з батьками своїх однолітків.

Уповноважений ÚPSVR Bratislava веде облік заявників на замісний сімейний догляд віком від 25 до 60 років, що становить різницю у віці майже у 2 покоління, причому зростає кількість заявників віком 40 років і старше. Отже, збільшується кількість заявників, які стають біологічними батьками у віці, коли в їхнє життя мала б прийти роль дідуся чи бабусі, а не батька чи матері, тобто вони входять у «статус батьків» з різницею в одне покоління. Стати біологічним батьком у «постпродуктивному» віці може бути складно і вимагає чималих зусиль з боку заявників.

Висновок

Основою будь-якого суспільства є сім’я, формальна чи неформальна, повна чи неповна, у якій виховуються діти, формуються соціальні зв’язки та стосунки, засвоюються моделі поведінки та цінності, і зростає майбутнє покоління, тому батьківство та материнство не слід відкладати. Людина часто не може вплинути на вік, у якому зустріне супутника життя, ні на те, чи не виникне в одного з них проблем із народженням власної біологічної дитини.

У разі виникнення життєвих обставин, які змушують особу чи подружжя вирішувати цю життєву ситуацію шляхом подання заяви на замісний сімейний догляд, це не повинно відбуватися у пізньому віці. Якщо ж станеться так, що вони вирішать взяти дитину в пізнішому віці, ці заявники, окрім свого бажання мати дитину, повинні думати насамперед про дитину, про її вік, про її потреби та свою здатність забезпечувати належний догляд і виховання дитині навіть у своєму похилому віці. У такому разі заявникам, мабуть, було б доцільніше розглянути форму прийомного догляду, ніж усиновлення.

Насамкінець необхідно зазначити, що потенційним заявникам на замісний сімейний догляд варто з’ясувати необхідну інформацію у фахівців, зокрема соціальних працівників ÚPSVR, які займаються питаннями замісного сімейного догляду, і не приймати до уваги роздуми та дописи на різних інтернет-форумах, які часто викривляють реальність і не надають релевантної інформації.

Автор: Mgr. Zuzana Haťapková Авторка допису працює в ÚPSVR Bratislava, відділ соціально-правового захисту дітей та соціальної опіки.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

PAVELKOVÁ, M. 2011. Zákon o rodine. Komentár. Bratislava: C. H. Beck, 2011. 680 s. ISBN 978-80-8960-315-2.

Zákon č. 36/2005 Z. z. o rodine a o zmene a doplnení niektorých zákonov.

Zákon č. 305/2005 Z. z. o sociálnoprávnej ochrane detí a o sociálnej kuratele a o zmene a doplnení niektorých zákonov.