Виховання здоров'я як процес упродовж життя

Виховання здоров'я впродовж життя Проблематика здоров'я та гігієни життя з'являється у філософії та гуманітарних науках, зокрема в медицині, ще з античних часів. Сучасне зростання інтересу різних суспільно-наукових дисциплін до проблематики здоров'я пов'язане із загрозами, що виникають через культурно-цивілізаційні зміни, а також зміни довкілля. Здоров'я стає дедалі ціннішою категорією і водночас ширшою, ніж просто медичною проблемою. Виховання здоров'я в кожний період цивілізаційної історії людини було стабільною складовою освіти та навчання впродовж життя. Основні програмні документи, що стосуються навчання впродовж життя, наприклад, Біла книга Європейського Союзу, Меморандум про навчання впродовж життя та інші, зараховують проблематику виховання здоров'я до основних сфер освіти та навчання дорослих. Метою цієї статті є вказати на поняття виховання здоров'я та пов'язаних із ним понять у контексті необхідності освіти та навчання впродовж життя у питаннях здоров'я.

Зміст поняття здоров'я є надзвичайно широким. На нього можна дивитися з різних точок зору — об'єктивних і суб'єктивних, професійних і аматорських, індивідуальних і суспільних. Надати єдине визначення здоров'я сьогодні майже неможливо: лікар, наприклад, під поняттям здоров'я розуміє відсутність захворювання або травми, соціолог під поняттям здорова людина розуміє людину, здатну добре функціонувати в усіх притаманних їй соціальних ролях, гуманіст словами здорова людина назве людину, здатну позитивно долати життєві завдання, ідеаліст під поняттям здорова людина уявить людину, якій добре — тілесно, душевно, духовно та соціально (Křivohlavý, 2001). Сталий інтерес до проблематики здоров'я супроводжує людство з найдавніших часів. До концепції мудрого способу життя в античності належала і концепція здоров'я — жити здорово означало «жити мудро і добре». Грецьким словом ischio розуміли бути здоровим і сильним. Подібно грецьке hygiaio, відоме з сьогоднішнього терміна гігієна, означає бути здоровим і здатним до життя. Сюди належить і грецький термін holokteria — досконале здоров'я. Термінологія поняття здоров'я охоплює і терміни хвороби. У грецькій мові astheneia означає слабкість, а astheneo — слабшати (подібний термін маємо і в словацькій мові зі значенням астенічний, слабкий). До сфери грецьких виразів для людей, які є помірно хворими, належить arrostos — той, хто не є здатним (спроможним щось зробити). Nosos означало «хворобу». Сюди належить і термінологія одужання. Грецьке therapeuo (похідний термін терапія), або iaomai та apokathistemi означають одужувати. Вираз sothein у собі ніс три значення:

1. врятувати людину в загрозі життю — чи то втрати фізичного тіла, чи то в загрозі втрати сенсу життя,
2. допомога людині, щоб вона була «цілісною» людиною, здоровою не лише тілесно, а й душевно та духовно,
3. зцілити страждаючого.

З подібним ширшим розумінням здоров'я та зцілення ми зустрічаємося і в інших мовах. Наприклад, у єврейській мові привітання — побажання шалом — означало не лише цілісне здоров'я, а й внутрішній спокій і мир, людину як неподільного тілесного, душевного та духовного цілого. Означало також тенденцію до зрілості та процвітання, характеристику «безпечного поводження в житті та здійснення того, що людина собі намітила». При визначних подіях ми досі бажаємо на здоров'я і багато здоров'я як найважливішу цінність у житті. У двадцятому столітті ми зустрічаємося з широкою шкалою значень поняття здоров'я. Деякі визначення зосереджуються на здоров'ї тіла, інші розуміють здоров'я як товар або як таємничу силу, яку людина отримує при народженні і з якою повинна в житті обережно розпоряджатися (Brukkerová, 2005, 2008a, Křivohlavý, 2001). У фаховій літературі найчастіше наводиться визначення здоров'я зі статуту Всесвітньої організації охорони здоров'я від 1948 року: «Здоров'я — це стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороби чи недуги» (Constitution, 1978). Її значення полягає в тому, що вона не відстежує виключно об'єктивні показники здоров'я, а спирається і на суб'єктивне сприйняття здоров'я індивідом. Недоліком є натяк на ідеальний стан, а не точне і формальне визначення поняття (Liba, 2002).

Зрушення у визначенні поняття здоров'я приносить пізніший заклик ВООЗ «Здоров'я для всіх до 2000 року», в якому з'являється визначення здоров'я як «здатність вести соціально та економічно продуктивне життя» (Dunovský et al., 1999). Здоров'я таким чином перестає бути метою саме по собі, а стає засобом для здійснення гармонійного життя людини. Наведені визначення можна розуміти як певне зусилля щодо поєднання об'єктивних показників із даними суб'єктивними та соціальними. Метою є комплексне відстеження загального стану індивіда. Підкреслення одного підходу — або лише об'єктивних, або суб'єктивних факторів — веде до спрощення, яке може зашкодити індивіду. Профілактична медицина прагне квантифікувати ризикові симптоми, які можуть увійти в суперечність із суб'єктивними відчуттями людини (Liba, 2002).

Здоров'я людини, отже, можна розуміти як певний миттєвий стан, але й як процес, що триває і має свою динаміку. З наукового погляду ми розрізняємо різні ступені здоров'я, так само як різні ступені хвороби. Бажаним станом є так зване позитивне здоров'я. Його досягнення є довгостроковою метою передусім профілактичних наукових галузей, а також профілактичних зусиль і заходів суспільства. Позитивний аспект здоров'я зосереджується на підтримці моментів, які підтримують і зміцнюють добрий стан індивіда. Він виходить, згідно з Břicháček (1987), з наступного досвіду:

1. специфічні форми поведінки підвищують ризики виникнення серйозних захворювань (невідповідний спосіб життя, неправильний режим харчування, паління тощо),
2. поведінка індивіда може систематично і цілеспрямовано змінюватися і тим самим знижувати ефективність ризикових факторів,
3. цілеспрямовано обрані програми, спрямовані на зміни поведінки, є економічно менш витратними, ніж додаткове лікування вже виниклих або розвинених розладів чи захворювань.

Здоров'я людини має низку аспектів, які відображаються в теоретичних міркуваннях. З певним спрощенням ми можемо визначити чотири категорії, причому зазначені категорії насправді переплітаються і вказують на те, що спрощені погляди на категорію здоров'я не досягають мети (Dunovský et al., 1999):

1. підхід цілісний (холістичний), який підкреслює розуміння людини (і соціальних груп) як неподільного та інтегрованого цілого з прийняттям біологічних, психологічних та соціальних складових,
2. підхід динамічний, який аналізує мінливість стану здоров'я в часі і розуміє здоров'я як мінливе явище, що реалізується в перспективі всього життя,
3. підхід соціальний, який зараховує індивіда до ширшої мережі соціальних відносин — сімейних і групових — і розглядає здоров'я в соціальних контекстах,
4. принцип інтерактивний, який відстежує людину в її ширшому (природному та політичному) середовищі.

Виховання здоров'я

Актуальне створення термінології є необхідним для обміну досвідом, оцінки досягнутого рівня, а також подальшого розвитку теорії та практики кожної наукової дисципліни. Створення єдиної термінології є не лише надзвичайно потрібним, а й складним. Термінологічний апарат у сфері охорони здоров’я містить багато понять, запозичених із суміжних дисциплін (психології, педагогіки, соціології, мистецтва тощо). Іноді використовуються архаїчні та багатозначні поняття й визначення, що може призвести до непорозумінь у науковій та практичній роботі. Вже Міжнародний словник медичної освіти (1983) був результатом спроби уніфікації та впорядкування термінології, створення «спільної мови» фахівців та всіх, хто бере участь у роботі з медичної освіти. Уніфікація термінології може сприяти більш раціональному використанню можливостей медичної освіти у підвищенні рівня обізнаності про здоров’я, а також сприяти підвищенню потенціалу здоров’я населення. Медична освіта історично тривалий час була органічною частиною виховання та освіти дорослих. Це підтверджується і тим фактом, що гасло «медична освіта» ми знайшли відносно широко розробленим у доступних нам педагогічних словниках, або у словниках виховання та освіти дорослих, таких як Pedagogická encyklopédia Slovenska (1985), термінологічний та тлумачний словник Výchova a vzdelávanie dospelých – Andragogika (2000) та Výkladový slovník vzdělávání dospělých (Palán, 1997).

Окрім поняття медична освіта, у фаховій літературі використовувалися інші терміни, практично як синоніми. У старішій літературі це насамперед терміни медична просвіта та медичне виховання (напр. Ganický et al., 1962). У сучасній медичній літературі найчастіше з’являється термін медична освіта, останнім часом передусім термін виховання до здоров’я. До 80-х років минулого століття у нас більше прижилося позначення медична освіта / медичне виховання. Йшлося про підкреслення значення медичних заходів, як-от вакцинація, висвітлення медичного аспекту проблематики. Сьогодні акцент робиться не лише на отриманні медичної інформації, а насамперед на формуванні активного ставлення людини до захисту та підтримки свого здоров’я, тому багатьом сучасним авторам здається більш доречним позначення виховання до здоров’я (Beniak, Beniaková, 2003, MZ SR, 1996). У міжнародній термінології ми знайдемо: англійською Health Education, французькою Éducation pour la santé, німецькою Gesundheitserziehung та російською Sanitarnoje prosveščenije (Medzinárodný, 1983).

Медична освіта є динамічним поняттям, визначення цього поняття тому є дуже складним і через своє екстенсивне охоплення не завжди єдиним. Ще один термін із близьким змістом, який останніми роками віддається перевага насамперед у медичній літературі, — це зміцнення здоров’я - Health Promotion. Зміцнення здоров’я визначається як процес, що дозволяє людям взяти контроль над своїм станом здоров’я. На суспільному рівні йдеться про комплекс законодавчих заходів та загальносуспільних і громадських програм, що служать для збереження або покращення здоров’я (Hegyi, et. al., 2004). Виховання до здоров’я — це близький термін, який позначає процес, що веде до відповідального використання медичної інформації. Сьогодні, однак, необхідно сприймати виховання до здоров’я не лише як передачу інформації, а й як процес, спрямований на зміну поведінки (Wiegerová, 2000). Більш розгорнуте визначення медичної освіти ми знайдемо у Terminologický slovník andragogiky (2000), який розглядає медичну освіту у трьох площинах. Він розуміє її як:

1. міждисциплінарну медичну галузь, місією якої є надавати та поширювати знання, ставлення та навички, спрямовані на захист та підтримку здоров’я в окремих осіб та груп населення.
2. медико-андрагогічно-педагогічну галузь мультидисциплінарного характеру, місією якої є поширювати та формувати знання, ставлення та навички населення, спрямовані на захист та підтримку здоров’я.
3. виховно-освітню просвітницьку діяльність, спрямовану на активне ставлення до здоров’я, підвищення обізнаності про здоров’я та медичних знань, розширення турботи про здоровий спосіб життя людей та створення здорового довкілля з метою підвищення якості життя.

Перша площина наведеного визначення представляє специфічну медичну галузь. Це площина, незамінна для змістовної якості медично-освітніх заходів. Вона стосується насамперед лікарів — доповідачів на заходах з медичної освіти. Друга площина розширює медичний аспект аспектами андрагогічно-педагогічними в межах галузі мультидисциплінарного характеру, місією якої є поширювати та формувати знання, ставлення та навички населення, спрямовані на захист та підтримку здоров’я. Обидва наведені визначення акцентують наукове підґрунтя медичної освіти. З погляду андрагогіки не менш важливою є третя площина цього дефініційного визначення. Медичну освіту ми можемо визначити також як процес, за допомогою якого окремі особи та групи людей вчаться поводитися у спосіб, що веде до підтримки, підтримання або відновлення здоров’я. Медичну освіту, отже, ми можемо визначити також як «виховно-освітні заходи, які підтримують розуміння проблем зі здоров’ям, розвивають ставлення до здорового способу життя, гігієнічні навички та медичні практики відповідно до медичних потреб окремої особи, сім’ї та громади» (Švec, 2002).

Школа, що сприяє здоров’ю

Виховання та освіта щодо здорового способу життя має своє значення у контексті всього життя. У фаховій літературі дана проблематика є найбільш розробленою стосовно молодших вікових категорій. Проєкт Шкіл, що сприяють здоров’ю, у Словацькій Республіці реалізується з 1992 року. Він виник з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я, Ради Європи та Європейського парламенту. Метою проєкту є насамперед зміцнення здоров’я у школах та профілактика захворювань у значенні стратегій захисту здоров’я, виховання до здоров’я та медичної профілактики. Здорова школа спрямована на те, щоб учні, вчителі та працівники вели здоровий спосіб життя. Концепція пропонує можливості створювати безпечне та таке, що зміцнює здоров’я, соціальне та фізичне середовище для життя всіх залучених сторін.

Головні цілі проєкту:

• створення здорового довкілля та його захист, турбота про особисте здоров’я та екологічна освіта,
• гуманізація та демократизація виховно-освітнього процесу,
• підтримка психічного, фізичного та соціального здоров’я,
• раціональний режим харчування, питний режим, здоровий спосіб життя,
• підтримка та захист здоров’я, загартовування, профілактика захворювань,
• підтримка рухової активності та спорту, розвиток фізичної витривалості та активне використання вільного часу,
• підвищення безпеки праці, зниження ризику травматизму,
• профілактика залежностей. (Tomková, 2009)

Виховання щодо здоров’я в школах як засіб ефективної первинної профілактики проблем зі здоров’ям та соціально-патологічних явищ наразі не структуроване як окремий навчальний предмет. У межах навчальної програми теми про здоров’я та профілактику є частиною таких предметів, як, наприклад: природознавство, краєзнавство, етичне виховання, історія, громадянське виховання, фізичне виховання, біологія тощо. Вони охоплюють широку сферу освітнього впливу з метою насичення належним обсягом інформації, знань та навичок разом із формуванням і стабілізацією очікуваних ставлень, інтересів та ціннісних критеріїв. (Liba, 2007) Курикулярними питаннями виховання щодо здоров’я займається передусім A. Wiegerová (2005), яка у своїй праці обстоює встановлення виховання щодо здоров’я як окремого предмета в інституційній системі виховання та освіти в Словаччині. Словацька мережа шкіл, що підтримують здоров’я, спирається на інноваційну Національну програму підтримки здоров’я та на всесвітні програми Всесвітньої організації охорони здоров’я (WHO) і її поточну програму «Здоров’я 21». У тому ж дусі реалізується національний проєкт «Здорова дитяча дошкільна установа».

Цілі та завдання виховання щодо здоров’я

Згідно з Концепцією галузі «Виховання щодо здоров’я», яку видало Міністерство охорони здоров’я Словацької Республіки 7 травня 1996 року, головною метою виховання щодо здоров’я є зміцнення, охорона, підтримка та мотивація активної участі населення в турботі про своє здоров’я, а тим самим і про здоров’я всього суспільства. Концепція водночас встановлює часткові цілі виховання щодо здоров’я, згідно з якими необхідно досягти того, щоб мешканці здобули правильні знання про своє здоров’я, набули правильних ставлень і звичок, здійснювали активний, свідомий, особистий та ефективний захист індивідуального та суспільного здоров’я (Ministerstvo zdravotníctva Slovenskej republiky, 1996). Beniak та Beniaková (2003) вважають домінантним завданням санітарної освіти підвищення рівня усвідомлення здоров’я, рівень якого зумовлений об’єктивними та суб’єктивними факторами. Санітарна освіта діє в напрямку формування свідомого ставлення до здоров’я, сприяє формуванню культури здоров’я і, передусім, проспективної поведінки щодо здоров’я. Поведінка щодо здоров’я є відображенням ставлення до здоров’я. Вона може бути позитивною — такою, де не потрібна зміна в напрямку зміцнення здоров’я, і негативною — такою, де потрібно шукати адекватні методи та форми для зміни поведінки в напрямку посилення здоров’я. Позитивна поведінка щодо здоров’я згідно з Wiegerová (2000) характеризується:

• активностями, спрямованими на покращення свого фізичного та психічного стану,
• відмовою від таких форм поведінки, які шкодять власному здоров’ю та здоров’ю інших людей,
• участю в підтримці здоров’я, у формуванні середовища, яке підтримує здоров’я,
• створенням адекватних робочих та життєвих умов, формуванням позитивного ставлення до навколишнього середовища.

Підсумовуючи, можна констатувати, що виховання щодо здоров’я ми вважаємо передусім цілеспрямованою, систематичною виховно-освітньою діяльністю, спрямованою на створення правильних знань, навичок, звичок та ставлень у питаннях охорони та зміцнення здоров’я. Це важливий засіб розвитку здоров’я та профілактики захворювань (Brukkerová, 2006). Метою виховання щодо здоров’я є оснащення індивідів так, щоб вони могли приймати рішення у справах, які впливають на їхнє здоров’я та відчуття життєвого благополуччя, розширення їхніх знань, створення та зміна їхніх життєвих ставлень, цінностей, поглядів та створення правильних навичок і звичок. Виконання цієї мети залежить від зовнішніх (матеріальне та соціальне середовище людини) та внутрішніх умов (саме усвідомлення здоров’я людиною). Зміст виховання щодо здоров’я складають вибрані медичні відомості, пов’язані з охороною та розвитком здоров’я, які відрізняються залежно від того, чи йдеться про первинну санітарну освіту (спрямовану скоріше на здорове населення, метою є профілактика та підвищення якості життя), вторинну санітарну освіту (навчання пацієнта про його стан та зміни в його поведінці для дотримання лікувального режиму) або третинну санітарну освіту (що дозволяє пацієнтам та їхнім близьким якнайкраще використовувати актуальні можливості стану здоров’я та профілактику ускладнень). Метою санітарної освіти є не медична освіта для непрофесіоналів, а їхнє виховання до належної, корисної для здоров’я поведінки (Jarošová, 1998). Якісне виховання щодо здоров’я з доказовими результатами можливе лише за умови взаємної співпраці всіх залучених реалізаторів санітарно-освітніх активностей — медичних, педагогічних, культурно-просвітницьких працівників, урядових та неурядових інституцій, церковних організацій та професійних об’єднань, що активізуються в галузі розвитку здоров’я людини (Brukkerová, 2006, 2008b).

Висновок

Якщо коротко підсумувати сказане — здоров’я є вихідною передумовою існування та функціонування інших цінностей. Особисту поведінку багато авторів вважають однією з найважливіших детермінант здоров’я. Виховання та інтеріоризація навичок здорового способу життя становить одне з визначальних завдань виховання щодо здоров’я в родині, школі та інших компонентах суспільства, що беруть у цьому участь. Помітним є загальний зсув до думки, що здоров’я є передусім справою власної відповідальності за життя. Antoine de Saint-Exupèry свого часу висловив думку: «Людина велика тим, що відчуває відповідальність». Ця ідея набуває особливого значення у ставленні до здоров’я. Тим, як ми живемо, ми відповідаємо передусім перед собою та своїми близькими. Відповідальність є гармонійним доповненням нашої свободи (Schultz, 2002). У контексті наведеного роль довічного виховання та освіти у ставленні до здоров’я є незамінною.

Автори: Zuzana Filípková, Darina Brukkerová Факультет громадського здоров’я, Slovenská zdravotnícka univerzita, Bratislava Література**

BENIAK, M., BENIAKOVÁ, J. Zdravotná výchova. In Vademecum Medici. Martin: Osveta, 2003, s. 67 - 70. ISBN 80-8063-115-8. BRUKKEROVÁ, D. Sociológia zdravia a choroby. Bratislava: Slovenská zdravotnícka univerzita, HERBA s.r.o., 2005. 64 s. ISBN 80-89171-29-X. BRUKKEROVÁ D. Sociologická analýza starostlivosti o svoje zdravie. In Zborník z 2. medzinárodnej vedeckej konferencie, 24. a 25. november 2006, Deficit starostlivosti o seba a jeho vplyv na zdravie. Bratislava: Slovenská zdravotnícka univerzita, 2006, s. 88 - 97. ISBN 80-969611-0-1. BRUKKEROVÁ, D. Zdravie očami sociológa. Bedeker zdravia, 2008a, č. 4, s. 107. BRUKKEROVÁ D., GAJDOŠÍK J., KNEZOVIČ R. Formovanie postoja k podpore zdravia v rodine. In Selko D. Psychológia zdravia v praxi. Bratislava: MAURO Slovakia s.r.o., 2008b, s. 74 - 82. ISBN 978-80-968092-5-7. BŘICHÁČEK, V. Zdraví jako biosociální proces. Čs. pediatrie, 1987, 42, s. 390-394. DUNOVSKÝ, J. et al. Sociální pediatri : vybrané kapitoly. Praha: Grada Publishing, 1999. 284 s. ISBN 80-7169-254-9. GANICKÝ, B., VANČUROVÁ, Ľ. Zdravotnická osvěta. Praha: SZN, 1962. 176 s. HEGYI, L., TAKÁČOVÁ, Z., BRUKKEROVÁ, D. Výchova k zdraviu a podpora zdravia. Bratislava: SZU, Herba, s.r.o., 2004. 149 s. ISBN 80-89171-20-6.

JAROŠOVÁ, D. Санітарна освіта в роботі медсестри. В: Збірник матеріалів 3-ї міжнародної конференції з освіти в галузі медсестринства «Комунальне медсестринство в первинній медико-санітарній допомозі». Martin: JLF UK v Martine, 1998, с. 27 - 28. ISBN 80-88866-06-5. KŘIVOHLAVÝ, J. Психологія здоров'я. Praha: Portál, 2001. 280 с. ISBN 80-7178-551-2. LIBA, J. Виховання до здоров'я та профілактика наркотичних залежностей. Prešov: MPC, FHPV PU, 2002. 121 с. ISBN 80-8045-271-7. LIBA, J. Здоров'я в контексті освіти. Prešov: Prešovská univerzita v Prešove, pedagogická fakulta, 2007. 255 с. ISBN 978-80-8068-539-3 Міжнародний словник санітарної освіти. Bratislava: Ústav zdravotnej výchovy, 1983. 100 с. Ministerstvo zdravotníctva Slovenskej republiky. Концепція галузі «Виховання до здоров'я». В: Vestník MZ SR, 1996, випуск 14 - 15, № SOZO-2297/1996-8/04/Mi, с. 169-171. PALÁN, Z. Тлумачний словник освіти дорослих. Olomouc: DAHA, 1997. 159 с. ISBN 80-902232-1-4. Pedagogická encyklopédia Slovenska : P-Ž : II. diel. Bratislava: Veda, 1985. 704 с. SCHULTZ, J. Лагідні підбадьорення на кожен день. Praha: Portál, 2002. 384 с. ISBN 80-7178-704-3. ŠVEC, Š. Основні поняття в педагогіці та андрагогіці. Bratislava: Iris, 2002, с. 154 - 273. ISBN 80-89018-31-9. TOMKOVÁ, E. Підтримка здоров'я в галузі освіти. В: Moderná škola. Доступно на веб-сайті: http://www.modernaskola.sk/Index,c394/Podpora-zdravia-v-rezorte-skolstva [12.11. 2009] Виховання та освіта дорослих - андрагогіка: термінологічний та тлумачний словник. Bratislava: SPN, 2000. 554 с. ISBN 80-08-02814-9. WIEGEROVÁ, A. et al. На шляху до здоров'я. Bratislava: Iuventa, 2000. 64 с. ISBN 80-88893-47-X. WIEGEROVÁ, A. Вчитель - школа – здоров'я. Bratislava: Regent, 2005. 163. ISBN-80-88904-37-4. World Health Organization. Constitution of the World Health Organization : Basic Documents. Geneve : WHO, 28-th Edition, 1978, p. 1 - 3.

Матеріал було представлено на 5-му щорічному заході конференції під назвою «Психологія здоров'я 2010», яка відбулася 19 травня 2010 року в Братиславі. Конференцію організувала секція психології здоров'я SPS при SAV у співпраці з секцією здоров'я Ministerstvo zdravotníctva SR. У підготовці заходу також брали участь: Národný ústav srdcových a cievnych chorôb v Bratislave, VŠZaSP sv. Alžbety v Bratislave, Kancelária WHO na Slovensku, KISH Košice, Katedra psychológie FF KU v Ružomberku та Katedra psychológie FF TU v Trnave.

Збірник матеріалів 5-ї конференції з психології здоров'я, Братислава, 2010 був виданий лише в електронній формі Доступність: http://www.prohuman.sk/psychologia/zbornik-prispevkov-z-konferencie-psychologia-zdravia-2010