Визначення цілей є одним із важливих кроків індивідуального планування. Навіть у власному житті ми ставимо собі цілі й розмірковуємо, як їх досягнемо. Принаймні я сам так роблю. З іншого боку, маю досвід, що життя зазвичай іде своїм власним шляхом, а не за моїми планами та уявленнями. Отже, я вважаю, що корисно думати про свої цілі, але водночас необхідно залишати життю свободу і не чіплятися за свої цілі надто судомно. Життя, по суті, неможливо спланувати, і це добре. Якби це було можливо, ми б втратили багато сюрпризів і викликів, безліч різноманітних вражень. У ідеально спланованому житті ми б, зрештою, померли від нудьги.
При плануванні соціальної послуги ми повинні усвідомлювати, що ми не плануємо життя клієнта, а плануємо лише перебіг самої соціальної послуги. Однак, якщо йдеться про стаціонарну послугу, у якій клієнт проводить значну частину свого життя, життєве планування та планування послуги можуть почати переплітатися. І саме тут має діяти правило: важливо думати про цілі на майбутнє. Проте, якщо цілі та їх виконання стануть головним, на чому ми зосередимося, клієнт може втратити багато корисних речей, які може запропонувати йому індивідуальне планування.
Під час розмов із десятками працівників соціальних служб на курсах, присвячених індивідуальному плануванню, я дуже часто стикаюся з тим, що пошук «правильної» цілі стає для працівників найважливішим, на чому вони зосереджуються в індивідуальному плануванні. Хто має ціль, той переміг. Пошук цілі — це нічний кошмар, який завжди повертається через кілька місяців, тому що коли ціль «виконана», потрібно знову знайти іншу прийнятну ціль. Коротко кажучи, пошук цілі та її досягнення в індивідуальному плануванні часто переоцінюються і помилково розуміються. Надмірна зосередженість на сфері цілей може звести весь процес індивідуального планування на манівці. Тоді планування менше займається речами, які є важливими для клієнта, і надто сильно підпадає під вплив уявлень працівника.
Ціль знаходиться в майбутньому. Це певне уявлення про щось, чого ще немає, але що могло б бути. Проте взаємний контакт працівника і клієнта відбувається зараз, у теперішньому часі. Чим більше ми можемо зосередитися на тому, що відбувається саме зараз, тут і тепер, тим глибшим і живішим може бути наш контакт із клієнтом. Індивідуальне планування має вести саме до того, щоб стосунки працівника і клієнта поглиблювалися. Якщо ми занадто багато зосереджуємося на майбутньому, на цілях, на тому, що має бути інакше, ніж є зараз, може статися так, що якість і глибина нашого контакту з клієнтом послабляться.
Я б дозволив собі сказати, що головним сенсом індивідуального планування не є встановлення цілей та їх подальше виконання. Сенс індивідуального планування, безумовно, ширший, і кожен може сприймати його трохи інакше. Я вважаю важливим те, що індивідуальне планування дозволяє нам краще пізнати людину, з якою ми працюємо. Пізнати її потреби, прагнення та бажання. Зрозуміти, як виглядає її світ. Дізнатися, що ця людина сприймає як важливе, що їй потрібно для того, щоб бути задоволеною. Отже, йдеться про поглиблення стосунків із цією людиною, про краще розуміння та пізнання її потреб. На основі цього розуміння працівник може почати думати про те, як підтримати людину, як співпрацювати з нею, як допомогти їй у досягненні того, що є для неї важливим.
Отже, індивідуальне планування починається з фази пізнання та картографування. Разом із клієнтом ми шукаємо відповідь на вищезазначені питання. Результат картографування зазвичай називають особистим профілем, у якому підсумована ця важлива інформація. Тільки в цей момент, маючи на руках особистий профіль, ми можемо почати разом із клієнтом розмірковувати над встановленням певної цілі на майбутнє. При цьому ми спираємося насамперед на те, що є важливим із погляду клієнта. Звісно, ми беремо до уваги й думки інших осіб із оточення клієнта. Однак, якщо ми не маємо добре вивченого того, що клієнт сприймає як важливе і якими є його справжні потреби, майже неможливо встановити змістовну ціль і надавати соціальну послугу в корисний для клієнта спосіб. На практиці, проте, нерідко трапляється, що фази картографування, дослідження потреб клієнта та складання особистого профілю пропускаються. Планування в такому разі починається з того, що працівник сидить із ручкою в руці над формуляром і ламає голову над особистою ціллю. Або ставить клієнту запитання, яка його особиста ціль. Клієнт, однак, здебільшого не розуміє цього запитання і каже будь-що, аби від нього відчепилися. Або заявляє, що нічого не хоче і жодної цілі не має. Тому починати індивідуальне планування з цього запитання — дуже невдало.
У площині цілей та їх виконання мислять менеджери, підприємці, спортсмени та інші орієнтовані на результат люди. Звичайна людина, особливо користувач соціальної послуги, здебільшого не сприймає своє життя як проєкт. Вона не ставить собі менеджерськи точні довгострокові та короткострокові цілі й не оцінює регулярно успішність їх виконання. Інспірації зі сфери менеджменту в індивідуальному плануванні є очевидними (ціль має бути SMART, має бути викликом, мають бути встановлені точні критерії виконання тощо). Проте ми повинні розуміти, коли інспірація менеджментом може стати обмежувальною під час роботи в соціальних службах. Надмірний акцент на встановленні цілей та їх виконанні я вважаю одним із таких обмежень.
Часто трапляється, що в особистому профілі ми хоч і картографуємо багато важливих речей і потреб, але далі в індивідуальному плані зосереджуємося лише на одній із них, яка стає ціллю. Наприклад, ми з'ясовуємо, що для пана Карела важливо, щоб його ніхто не квапив, щоб він мав достатньо приватності й не мусив брати участь у багатьох спільних заходах, і щоб він міг регулярно зустрічатися зі своєю подругою, яка живе в іншому будинку. Далі ми з'ясовуємо, що ця людина воліє приймати душ, ніж ванну, що він не любить рис, зате обожнює картоплю, і що його дратує, коли інші люди через погану вимову його не розуміють.
При подальшому плануванні ми тепер маємо кілька можливостей. У найгіршому випадку в індивідуальному плані раптом з'являється, як грім серед ясного неба, ціль, яка взагалі не пов'язана з тим, що є для пана Карела справді важливим. Наприклад, «покращення прибирання в кімнаті». Одразу бачимо, що це скоріше бажання працівника, ніж ціль пана Карела.
Інша, набагато краща можливість — це вибір однієї важливої речі, на якій ми зосередимося і яка стане ціллю. Наприклад, зустрічі з подругою. Ціллю може бути те, що пан Карел матиме можливість зустрітися зі своєю подругою принаймні раз на день (якщо він зараз не має такої можливості). Ціллю може бути й тренування самостійного пересування, щоб пан Карел міг відвідати подругу сам, без допомоги працівника. Але якби ми в індивідуальному плані зосередилися лише на цій цілі, що станеться з іншими важливими речами з особистого профілю? Існує небезпека, що деякі працівники будуть квапити пана Карела, будуть «мотивувати» його до спільних заходів, у яких він не зацікавлений, і що пан Карел буде змушений, як і раніше, їсти тричі на тиждень рис, який йому зовсім не смакує.
В індивідуальному плані ми тому не повинні зосереджуватися лише на одній або двох цілях, а решту речей залишати осторонь. Індивідуальний план має охоплювати набагато ширше ціле. Планувальна команда має порадитися, як зробити так, щоб пана Карела ніхто не квапив. Як зробити так, щоб він міг залишитися вдома у своїй кімнаті, коли інші йдуть на прогулянку. Як забезпечити, щоб у його меню з’являлося менше рису і більше картоплі. Як покращити комунікацію з оточенням. Безумовно, було б зайвим формулювати всі ці речі як цілі та виписувати до них окремі кроки на заздалегідь визначеному формулярі. Головне — щоб команда (разом із паном Карелом) обговорювала ці речі, щоб дійшла конкретного рішення і це рішення було стисло записане в індивідуальному плані. Наприклад: «Ніхто з працівників не спонукатиме пана Карела до участі в активностях, щодо яких він чітко висловився, що не має до них інтересу». На цих прикладах ми бачимо, що зосередження на цілому з більших і менших речей, які є важливими з погляду клієнта, може бути кориснішим, ніж приділяти увагу та зусилля лише одній ізольованій цілі.
У житті кожної людини з’являються періоди, коли ми маємо якусь значущу ціль, над досягненням якої працюємо. Але є також періоди, коли такої цілі ми не маємо, приділяємо увагу радше меншим речам або просто насолоджуємося тим, що нам зараз добре ведеться. Залежить також від життєвої ситуації. Наприклад, обговорювати зі стотрирічною літньою людиною її довгострокові цілі було б, мабуть, дещо дивно. Користувач соціальної послуги не повинен бути змушений постійно розвиватися і безперервно в чомусь покращуватися. Навчання новим речам і навичкам відбувається певними циклами. Після періоду інтенсивного навчання, коли ми повністю в дії, має настати період інтеграції, удаваного спокою, коли новозасвоєна навичка глибше закріплюється. Отже, якщо в контакті з клієнтом не вдається виявити жодної виразної та змістовної цілі, це не означає, що процес індивідуального планування відбувається погано. Зазвичай це означає, що клієнту в цей період ведеться добре. Якби йому велося погано, ціллю, ймовірно, стало б вирішення незадовільної ситуації.
Якщо, отже, клієнту ведеться добре і він не має на цей момент жодної виразної цілі, ми можемо приділити більше уваги якісному опрацюванню особистого профілю та картуванню потреб клієнта. Ми можемо також спробувати використати метод «stay well plan» (план, як залишатися в гарному стані) — див. схему. Це одна з багатьох технік, що використовуються при плануванні, орієнтованому на людину (більше див. http://helensandersonassociates.co.uk ). Найперше ми зосереджуємося на картуванні та описі речей, які спричиняють те, що клієнту ведеться добре. Далі ми замислюємося над речами, які могли б цей добрий життєвий стан поставити під загрозу. На завершення ми встановлюємо конкретні кроки чи сфери, на яких ми повинні зосередитися при наданні послуги, щоб добрий стан клієнта зберігся якомога довше. Використання цієї простої техніки може бути для клієнта в деяких випадках набагато кориснішим, ніж намагання за будь-яку ціну вигадати та виконати якусь, на цей момент, можливо, дещо зайву ціль.
Автор: Mgr. Jiří Sobek Mgr. Jiří Sobek працює директором освітньої агенції Adpontes, яка пропонує курси індивідуального планування безпосередньо в закладах соціальних послуг. Курси ведуть досвідчені фахівці з практики, які спеціалізуються на людях з ментальними порушеннями та літніх людях. Більше інформації про цю ефективну та фінансово вигідну форму навчання ви отримаєте на www.adpontes.cz або за тел.: 723 176 746.
Ця стаття була опублікована в номері 9/2010 фахового журналу Sociální služby. Більше інформації можна отримати на вебсторінках http://www.socialnisluzby.eu та http://www.apsscr.cz.