Дитячий малюнок досліджували психологи, які намагалися через нього зрозуміти його значення та діагностичні можливості, педагоги, які займалися питанням, як за допомогою малюнка підтримати розвиток особистості, а також митці, для яких дитячий малюнок був натхненням. Новий вимір аналіз малюнка отримав із усвідомленням того, що, подібно до іншої поведінки людини, він надає інформацію про емоційне переживання, особистість та стосунки дитини. У цьому контексті останні шістдесят років у межах психологічної діагностики та психотерапії (отже, і арттерапії як частини експресивних терапій, що використовується для широкого кола дитячої клієнтури) розвивається також проєктивна діагностика та її невід’ємні складові — проєктивні техніки.

У психологічній літературі термін «проєкція» закріпився завдяки психоаналізу. S. Freud описав його як один із психічних захисних механізмів. Авторство терміна «проєктивні техніки» приписують Lawrence K. Frank, який публічно використав цей термін у 1939 році та порівняв їх із рентгенівськими променями.

Проєктивні техніки визначають Hartl, Hartlová (2010) як методи, що ґрунтуються на дослідженні особистості за допомогою неусвідомлених, проєктивних процесів, які розкривають емоції, бажання, погляди та риси характеру досліджуваної особи.

Проєктивні методи характеризуються не лише природою стимульного матеріалу, а насамперед підходом до інтерпретації результатів тестування. У проєктивних техніках йдеться про малоструктуроване завдання, яке дозволяє майже необмежену кількість відповідей, глобальний підхід до оцінки особистості та зазвичай ефективність у виявленні прихованих, латентних або неусвідомлюваних аспектів особистості.

Недоліком проєктивних методів є проблематична валідність та інтерпретація, яка часто залежить від особистості адміністратора, далі — трудомісткість при оцінюванні з акцентом на час, ґрунтовна теоретична підготовка адміністратора та його великий досвід використання відповідного проєктивного методу.

У широкому арсеналі проєктивних технік своє міцне місце знайшов дитячий малюнок.

Як тільки дитина вміє зображувати форми та предмети, вона починає неусвідомлене опредметнення — проєкцію особистих почуттів. Малювання є здебільшого для дітей приємною та привабливою діяльністю, при цьому усувається страх чи небажання виражати себе через творчість.

З усіх засобів, які має психолог у своєму розпорядженні для глибшого пізнання дитини та дослідження її особистості, малювання представляє найбільш відповідний спосіб вираження, адже малюнком дитина «графічно розповідає», не обов’язково залучаючи до цього усне мовлення. Дитина тут розкриває змісти, про які їй було б нелегко розповісти або тому, що вона ще не має для цього слів. Змісти розуму, подібно до сну, завуальовані у форму, яка навіть їй самій не є очевидною — вона використовує образи та символи, які пом’якшують суворість та нагальність змістів переживань (Davidová, 2001).

Vágnerová (за: Říčan, Krejčířová et al.) уточнює:

  1. Малюнок може надати орієнтовну оцінку рівня розвитку розумових здібностей. Для цієї мети він служить насамперед у дошкільному та молодшому шкільному віці; у пізнішому віці цю диференційну здатність він втрачає, оскільки малювальні навички вже сформовані.
  2. У малюнку відображаються також деякі особистісні характеристики дитини, насамперед емоційно забарвлена якість самооцінки, але й, наприклад, ставлення до інших людей.

Малюнок є вираженням думок, почуттів та прагнень, у яких відображаються психічні та інші процеси, у них відображається рівень сенсомоторики, візомоторна координація, темперамент, емоційне переживання та ставлення дитини до себе та до інших людей.

У цьому контексті використовуються насамперед тематичні малюнки, такі як малюнок людської постаті або сім’ї. Так у зв’язку з проєктивними методами ми говоримо про графічні проєктивні методи, куди відносимо Тест малюнка людської постаті, Тест малюнка сім’ї, Тест малюнка зачарованої сім’ї та інші.

У 1926 році F. Goodenoughová створила Тест малюнка людської постаті, при конструюванні якого вона виходила з припущення, що дитячий малюнок закономірно розвивається і його розвиток проявляється збільшенням деталей, а також зростаючою правильністю та точністю, тому він може використовуватися і донині використовується як метод для орієнтовної оцінки розумових здібностей дитини.

Тест у 1968 році розширив і ревізував D. B. Harris, у чеській версії відомий Тест малюнка постаті Šturma, Vágnerová. У цьому тесті передбачається, що дитина ідентифікує себе з намальованою постаттю і приписує їй такі властивості та ознаки, які має сама. Але намальована постать може репрезентувати також бажання дитини або особу, яка їй дуже близька. Тому результати цього методу необхідно перевірити наступною розмовою з дитиною та використанням інших тестових методів. Цей корисний тест використовується для пізнання дитячої особистості, коли ми маємо підозру на розумові, емоційні чи адаптаційні дефіцити.

З малюнком сім’ї як проєктивним методом у дитячій психологічній діагностиці ми зустрічаємося активно з тридцятих років двадцятого століття. Малюнок сім’ї та його модифікацію — малюнок зачарованої сім’ї — запровадили Matějček разом зі Strobachovou (1981).

Цей тематичний малюнок рекомендують у дітей від шести до дванадцяти років, винятково поза цим віковим діапазоном. Дошкільнята не є настільки розвиненими у малюванні, щоб могли задовільно зобразити свої уявлення про сім’ю, а діти підліткового віку бувають критичними до своїх результатів, що є серйозною перешкодою у їхньому вільному малювальному вираженні.

Малюнок сім’ї можна сприймати як символічне опрацювання констеляції первинної соціальної групи — сім’ї, так, як її дитина сприймає та переживає і як оцінює її окремих членів. Спосіб зображення власної сім’ї виражає її погляди, ставлення, почуття. Дитина зобразить свою сім’ю так, як вона їй видається з її суб’єктивного погляду. У цьому малюнку вона проявить минулий досвід, який на неї вплинув, бажання, як би майбутнє могло виглядати (антиципація майбутнього); малюнок може бути опрацьований так, щоб містити всі бажані зміни, які в реальності неможливо очікувати.

Малюнок сім’ї важливо використати як стимул для розмови з дитиною, і цей малюнок має суттєву інформаційну цінність.

Тест малюнка зачарованої сім’ї виник більш-менш випадково у п’ятдесятих роках минулого століття. Його публікація з’явилася у 1957 році.

Тест малюнка зачарованої сім’ї є дуже корисною проєктивною методикою, яку почали використовувати Matějček та Strohbachová (1981). Автори обрали символіку тварин, оскільки вона здавалася їм більш зрозумілою та доступною, ніж символіка рослин і речей (сьогодні використовується також символіка рослин і речей). Досвід роботи з цим тестом, також у поєднанні з тестом малюнка сім’ї, особливо у дітей шкільного віку, є дуже хорошим, і його значення при дослідженні сім’ї є незаперечним. Символічне вираження окремих постатей дитина може не усвідомлювати, і тому вона здатна висловити на папері інформацію, яку важко було б вербалізувати.

Головна сила цього методу, підкреслюють Matějček та Stohbachová (1981), полягає у концепції «ключових осіб».

Значення перетворення членів сім'ї на тварин полягає в можливості спостерігати за характерологічними особливостями окремих членів сім'ї, які тут на основі вільних асоціацій проектуються на загальні характери, що приписуються окремим тваринам. Мати найчастіше зображується у вигляді птаха, потім кішки. Батько найчастіше перетворюється на хижака, потім на собаку.

Малюнок зачарованої сім'ї суттєво доповнює погляд дитини на власну сім'ю, насамперед щодо розподілу ролей, влади та статусів, вказує на приховані конфлікти, суперництво, почуття меншовартості (Langmeier, Krejčířová, 1998).

При оцінці емоційного сприйняття в сім'ї важливо поєднувати малюнок сім'ї з малюнком зачарованої сім'ї, оскільки малюнок сім'ї хоч і розкриває цю проблематику, але символіка тварин, з одного боку, краще відображає емоційні стосунки дітей до батьків, а з іншого боку, представляє глибше проникнення в емоційну атмосферу в сім'ї, оскільки дозволяє після розмови поставити дитині більшу кількість запитань.

При використанні проективних методів, зокрема малюнка людської постаті, малюнка сім'ї та малюнка зачарованої сім'ї, слід бути обережним, і необхідно використовувати їхні результати як орієнтовні. Обидва тестові методи покращують контакт із дитиною-клієнтом для полегшення вербалізації.

Малюнкові проективні тести зазвичай використовуються в клінічній практиці, і їх багато. Немає жодної причини залишати малюнкові методи для використання виключно психологами. Навпаки, їх можна роз'яснити й фахівцям інших професій, які займаються емоційними та соціальними зв'язками дітей, оскільки емпатична розмова з дитиною не є лише доменом психологів, її має бути здатним вести будь-хто, хто входить із дитиною в особистий контакт, навіть на короткий час.

Малюнкові методи може використовувати соціальний працівник як первинне заглиблення, щоб мати змогу замислитися над дитиною та її стосунками й зіставити їх з іншими методами та фахівцями, щоб мати змогу налагодити контакт із дитиною та відкрити комунікацію з нею, виходячи при цьому з факту, що малюнок імітує дійсність так, як її сприймає дитина, або хотіла б сприймати.

Соціальний працівник повинен пов'язати отриману інформацію з актуальною особистою ситуацією клієнта з розмови або з інших діагностичних процедур. До етики роботи соціального працівника належить також готовність у належний спосіб запропонувати дитині зворотний зв'язок, відповісти на можливі запитання. Передумовою є взаємна співпраця, довіра та пояснення, що насправді не йдеться про тест на малювальні здібності.

Автор: PhDr. et Bc. Jaroslava Mihalovičová Список бібліографічних посилань:

Davidová, R. : Kresba jako nástroj poznání dítěte. Praha: Portál 2001, 205 s. Hartl, P. – Hartlová, H.: Velký psychologický slovník. Praha: Portál 2010, 797 s. Langmeier, J. – Krejčířová, D.: Vývojová psychologie. 3. přepracované a doplnené vydání. Praha: Grada Publishing 1998, 344 s. Vágnerová, M.: Vývojová psychologie. Praha: Karolinum, nakladatelství Univerzity Karlovi, 1999, 353 s. Matějček, Z. – Strohbachová, I.: Kresba začarované rodiny. In: Československá psychologie, roč. 25, 1981, č. 4, s. 316 – 325 Šturma, J. – Vágnerová, M.: Kresba ľudskej postavy. Bratislava: Psychodiagnostické a didaktické testy, n. p. 1982 Vybíral, Z. – Roubal, J.: Současná psychoterapie. Praha: Portál 2011, 744 s.