Взаємодія між злочинцем та жертвою кримінального правопорушення небезпечного переслідування, так званого сталкінгу

JUDr. Alica Fedorová

Анотація: Метою цієї статті є з'ясування взаємодії між злочинцем та жертвою кримінального правопорушення небезпечного переслідування, так званого «сталкінгу», який загалом вважається специфічним різновидом насильства, головною ознакою якого є нав'язлива фіксація відомого або невідомого злочинця на певній особі, яку він згодом переслідує та виявляє до неї небажану та непрохану увагу. Сталкінг вважається відносно сучасним феноменом, і як відкрита проблема він обговорюється насамперед з погляду кримінології, кримінальної психології та кримінального права. Сталкінг як соціально-патологічне явище був закріплений у нашому правопорядку 1 вересня 2011 року у формі кримінального правопорушення небезпечного переслідування, коли Slovenská republika увійшла до числа країн, де небезпечне переслідування криміналізоване та класифікується як злочин. Оскільки проблематика кримінального правопорушення небезпечного переслідування є дуже широкою і її можна досліджувати з багатьох аспектів, ми детальніше зупинимося на сталкінгу з погляду судово-психіатричної оцінки злочинця та жертви цього злочину. Annotation: The aim of this is to clarify the mutual interaction between the perpetrator and the victim of the criminal act of dangerous stalking, the so-called stalking, generally considered a specific variant of violence, the main feature of which is the obsessive fixation of a known or unknown subsequent perpetrator on a certain person whom he harasses and shows unsolicited and unwanted attention. Stalking is considered to be a relatively modern phenomenon and as an open problem it is addressed primarily from the point of view of criminology, criminal psychology and criminal law. Stalking as a socio-pathological phenomenon was enshrined in our legal order on September 1, 2011 in the form of a criminal offense of dangerous stalking, when the Slovak Republic was included among the countries where dangerous stalking is criminalized and classified as a crime. As the issue of the criminal act of dangerous stalking is very extensive and can be examined from several aspects, we focus more closely on stalking, from the point of view of forensic - psychiatric assessment of the perpetrator and the victim of this crime. Foto: Rudolf Baranovič - fotoobrázky života okolo nás (2024)

1. Визначення поняття сталкінг

З віктимологічного погляду цікавим кримінальним правопорушенням є небезпечне переслідування, так званий сталкінг, суть якого полягає в тому, що тривалий час, систематично і часто відбувається психотерор, який чинить відомий, а іноді й невідомий злочинець. Справжнім мотивом переслідування є пошук контакту з близькою особою, отримання контролю над жертвою і, що не менш важливо, рішення злочинця знищити добробут, тобто психічне та фізичне здоров'я жертви.

До перших фахівців, які досліджували феномен небезпечного переслідування, належить американський судовий психіатр Park Dietz, якому після того, як сталкер скоїв замах на президента Ronald Reagan, було доручено розробити дослідження, метою якого було з'ясувати, чи можна в листах, адресованих особам з публічного життя, виявити сигнали, що свідчать про майбутнє насильство з боку переслідувача.

Сталкінг вважається злочином 90-х років XX століття, оскільки в цей період феномени переслідування привертають до себе значнішу увагу фахівців, що було викликано реальними випадками переслідування знаменитостей, які страждали від небажаної та докучливої уваги своїх прихильників.

Що стосується походження англійського слова stalking, то в мові мисливців воно означало «вистежування, або ж виснаження здобичі до смерті шляхом переслідування». З погляду кримінології сталкінг визначається як навмисне, свавільне переслідування та докучання іншій особі, що знижує якість життя та загрожує її безпеці.

Його прямим наслідком є серйозне порушення приватності, особистої свободи та людської гідності жертви, причому у більш серйозних випадках таке небезпечне переслідування може пошкодити психічне та фізичне здоров'я жертви або навіть загрожувати її життю.

Отже, переслідування можна загалом охарактеризувати як постійне та надмірне докучання іншій особі проявами небажаної уваги, в принципі, або нібито чи справжнім захопленням, або відчуттям гніву чи помсти. Мотивація злочинця, однак, може бути різною: від реакції на відмову до фінансової вигоди. Переслідування трапляється між особами, які мають або мали реальні стосунки (інтимні, робочі, сусідські), але також між особами, які ніколи не зустрічалися (переслідування знаменитостей, політиків). 1

2. Типові способи поведінки переслідувачів

Поведінка сталкерів з погляду проявів є досить різноманітною. Переслідувач може використовувати незаконні засоби (наприклад, знищення чужих речей, наклеп, шахрайство), але також законні та загалом нешкідливі методи (надсилання листів або подарунків, телефонні дзвінки тощо). Окремі дії самі по собі ще не становлять небезпечного переслідування, оскільки важливою є загальна структура і, особливо, ланцюжок цих дій.

Спроба контакту за допомогою засобів комунікації Сучасний спосіб життя створює для переслідувачів дуже сприятливі умови, оскільки засоби комунікації надають цілком невибагливі та прості можливості для докучання обраній жертві. Переслідувач може виснажувати її систематично і без великих інвестицій. Із загального судження при цьому зрозуміло, що велика кількість телефонних дзвінків або інших контактів без належної предметної причини та без запиту, навіть проти волі жертви, перетинає допустиму межу. До більш витончених способів поведінки злочинця належить розміщення письмових повідомлень на робочому столі жертви, за склоочисниками автомобіля або навіть безпосередньо в її транспортному засобі. До цієї групи поведінкових дій належить також надсилання різних речей або менш символічних предметів, або ж залишення їх поблизу жертви. Спроби контакту, як правило, включають також залякування та погрози, але їх змістом можуть бути навіть нейтральні повідомлення або слова, сповнені любові та захоплення.

Пошук фізичної близькості до жертви, стеження Спостереження або охорона місця проживання жертви, стояння перед місцем її роботи або демонстративна присутність у місцях, де жертва проводить свій вільний час, є типовими проявами переслідувачів.

Очорнення, девальвація, тиск та психологічне виснаження Аж у половині випадків переслідування злочинець вдається до очорнення та неправдивих звинувачень. Цілком звичним є, наприклад, оприлюднення номера телефону жертви з тим, що вона надає сексуальні послуги телефоном, або подання фальшивого оголошення в будь-яку рекламну рубрику. До цієї групи також належать усі дії переслідувача, якими він хоче чинити тиск на жертву. Це може бути пошкодження її майна (проколювання шин автомобіля, складування сміття на її ділянці), проникнення в її приватне життя з метою викрадення певних символічних речей (фотографії, особисті світлини, спідня білизна). Особливими є, наприклад, також напади на домашніх тварин.

Спроби контакту через третю особу Цей стиль позначається як «stalking by proxy» (переслідування через посередника), і ми реєструємо його приблизно в третині випадків переслідування. Кривдник переконливо маніпулює своїм оточенням, а іноді й оточенням жертви. Він переконує її, наприклад, у тому, що жертвою переслідування насправді є він сам. Оточення згодом організовує взаємну зустріч, умовляє жертву бути розсудливою або інформує переслідувача про наміри справжньої жертви.

Фізичне насильство Серед фахівців існують різні думки щодо того, що саме ми можемо зарахувати до фізичного насильства при сталкінгу. Багато експертів вважають сталкінгом уже наполегливе гупання або копання дверей, інші працюють із суворішим визначенням і вважають фізичним насильством насамперед напад на осіб та сексуальні атаки, включаючи зґвалтування. Насильство у формі фізичних нападів майже завжди переводить сталкінг із категорії легших випадків до серйозніших справ. Синці, стусани та удари зазвичай сприймаються як сигнал підвищеної загрози для жертви. До серйозного фізичного нападу за допомогою зброї або задушення може дійти раптово навіть у ситуаціях, коли жертві раніше вдавалося уникати зустрічі зі своїм переслідувачем. Переслідувач загрожує своїй жертві також використанням автомобіля.

Особливістю екстремального фізичного насильства є його попереднє оголошення, яке полягає в тому, що переслідувач вдається до так званого авізо, що означає, що те, що він хоче зробити, він заздалегідь повідомляє своїй жертві. Він анонсує навіть найтяжчі злочини, як-от вбивство, і цілком відкрито повідомляє, коли його здійснить і яким способом його виконає.

Кіберсталкінг Кіберсталкінг представляє особливу форму сталкінгу. Цей термін вперше використав Deirmenjian і охарактеризував його як сталкінг у кіберпросторі, тобто переслідування через інтернет. До кіберсталкінгу належить насамперед:

Надсилання докучливих електронних листів
Негативні повідомлення про жертву в різних чат-румах
Небажані презентації жертви в різних місцях інтернет-простору
Погрози через інтернет, електронний саботаж (завірусування комп'ютера, стеження в комп'ютері жертви, викрадення електронних даних тощо)

Інтернет надає справді широкі можливості для сталкерів, як анонімно, довгостроково та систематично гнобити обрану жертву. Кривдниками є переважно чоловіки, але в ролі жертви виступають насамперед жінки. І у випадку кіберсталкінгу є вища ймовірність того, що переслідувач і його жертва знайомі з реального світу і мали раніше ближчі або інтимні стосунки. З іншого боку, він є привабливим для ширшого кола переслідувачів, оскільки є легкодоступним. Без великих витрат та інвестицій він дозволяє постійно тероризувати жертву, причому навіть на великій відстані.

3. Види сталкінгу

Переслідування сьогодні сприймається як загальний термін, що охоплює різні види або типи цього комплексного явища. Далі ми надамо його розчленування на кілька зрозумілих варіантів. Більшість фахівців на першому кроці диференціюють переслідування на:

переслідування близьких осіб
переслідування чужих осіб

Сталкінг, який відбувається в межах існуючих чи завершених партнерських стосунків, або поза ними, може чинитися з різною інтенсивністю. Переслідувачі прагнуть збереження влади та контролю над жертвою. Коли їм не вдається повернути жертву у свою власність, вони навмисно тероризують втраченого партнера, щоб максимально зіпсувати йому життя. Якщо ж переслідувач зосереджується на чужій особі, йому йдеться не так про неї, оскільки він фактично навіть не знає її з прямого контакту. Мотивом є радше уявлення, яке переслідувач створив у своїй свідомості. Він може, наприклад, зациклитися на особі з місця роботи чи проживання, але також і на зовсім чужих особах, відомих радше з медіа.

Наступним критерієм диференціювання різних форм сталкінгу є його серйозність та інтенсивність. Варіанти інтенсивності сягають від простого докучання, через повторюване порушення особистої сфери жертви, аж до небезпечного переслідування, яке включає загрозу здоров'ю та життю жертви.

R. Löbmann розподіляє сталкінг за його інтенсивністю на два комплекси:

Помірний або легкий, що позначається як докучання
Тяжкий, агресивний, що позначається як небезпечне переслідування

Тоді як перша згадана форма представляє небажані спроби контакту через листування, телефонування, стеження, друга проявляється грубими образами та погрозами жертві, включаючи нищення її майна та напади на її здоров'я. До помірного сталкінгу часто вдаються жінки. Тяжкий сталкінг мають на сумлінні виключно чоловіки. Типове переслідування триває приблизно двадцять п'ять – двадцять шість місяців, але відомі також випадки, коли переслідування тривало до десяти років.

Інші дослідження займаються переслідуванням за типом стосунків, які між сталкером та його жертвою існували або все ще існують. Згідно з емпіричними даними, переслідування з'являється найчастіше у таких типах стосунків:

Особисті стосунки (любовні та партнерські стосунки, а також сусідські стосунки)
Робочі стосунки (ближче розрізняються трудові відносини та професійні стосунки, наприклад, колишній замовник або клієнт як переслідувач)
Медійно опосередковані стосунки (переслідування медійно відомих особистостей)

На питання, чому в цих стосунках взагалі з'являється феномен переслідування, відповідають дослідження, зосереджені на мотивації кривдника. Згідно з Mullen, ми можемо ідентифікувати у переслідувача п'ять головних мотиваційних моделей:

Реакція на відмову
Пошук інтимності та близькості за будь-яку ціну
Вентилювання ворожості та ненависті
Переслідування через брак компетенції вирішити ситуацію, що виникла, інакше
Переслідування як наслідок хижацької (агресивної) агресії

До подібної класифікації дійшов і Fiedler, який розрізняє наступні мотиваційні моделі або контекст сталкінгу:

Відновлення колишніх стосунків
Бажання або прагнення до інтимних стосунків
Недостатня соціальна спроможність
Немилість та злість щодо жертви
Сексуально мотивований сталкінг

Наведені мотиваційні моделі мають значення насамперед при поводженні зі сталкером. Наприклад, кривдники, які за будь-яку ціну шукають інтимності та близькості, часто бувають психічно порушеними. Деякі мотивовані прямо обсесивним бажанням налагодити стосунки з обраною жертвою, інші ж у контексті своєї порушеної особистості глибоко переконані, що сталкінг призведе до їхнього успіху. Деякі індивіди з цієї категорії страждають також на серйозні психічні розлади психотичного характеру. Правові заходи, однак, щодо них малоефективні або неефективні. Замість поліцейського втручання доречною є вчасна співпраця з психіатром.

4. Кривдники сталкінгу

У межах Словацької Республіки ми майже не зустрічаємося з дослідженнями переслідування або стеження, проте за кордоном усе навпаки. Вже від початку дев'яностих років з'являються емпіричні дослідження, які описують та пояснюють різні аспекти цієї загальносуспільної проблеми.

Саме дослідження правопорушників належить до найчастіших інтересів фахівців із багатьох галузей. Різні психологічні дослідження намагаються зафіксувати, які риси характеру є типовими для правопорушника, тому ми можемо розуміти їх як особистісне підґрунтя, що полегшує виникнення небезпечного переслідування. З методологічного боку більшість досліджень зберігають свій класичний дизайн. Група переслідувачів піддається численним психологічним тестам, шукаються спільні характеристики, а результати зазвичай порівнюються з контрольною групою.

Наразі найвідомішу типологію переслідувачів розробили Boon та Sheridan, які виходили з детального аналізу 124 випадків переслідування. Крім того, в ній обидва автори використали свій багатий досвід роботи зі сталкінгом. Далі я наводжу принаймні стислу характеристику окремих типів переслідувачів, яку доповнюю рекомендованими процедурами та рішеннями.

Переслідування колишнім партнером, т. зв. domestic stalker Аж 50 % усіх випадків охоплює саме переслідування колишнім партнером. У середньому колишні партнери є більш насильницькими, ніж невідомі переслідувачі або сталкери, які хоч і знають жертву, але не мали з нею жодних інтимних стосунків. Наразі здається, що одним із найстійкіших предикторів насильства є зв'язок переслідувача з попереднім домашнім насильством. Мотивація до переслідування випливає вже з попередніх стосунків. Переслідувач почувається відкинутим партнером і у своїх переживаннях прив'язаний до минулого. У нього домінують почуття ненависті та ворожості до жертви. Він важко переносить успіхи жертви після розриву з нею. Саме цією емоційністю та орієнтацією на минуле він діаметрально відрізняється від т. зв. садистичного сталкера, який орієнтований на теперішнє, а його насильство є холодним і прорахованим. 2

У відповідь на ці знання проблематика переслідування колишнім партнером виокремлюється як специфічна проблема, що потребує специфічних підходів для аналізу та оцінки конкретного випадку. У випадку ex-partner stalking необхідно оцінювати виникнення, розвиток і, особливо, спосіб завершення конкретних стосунків. Деякі жертви уникають прямого спілкування про завершення стосунків, наприклад, надсилають лише SMS-повідомлення, переїжджають без жодного слова або обирають начебто ощадливі способи завершення стосунків, які майбутній сталкер сприймає скоріше як надію. Однозначні, прозорі та коректні способи завершення стосунків з боку майбутньої жертви уможливлюють і зумовлюють висновок, що йдеться про ex-partner stalking, який ми можемо залежно від інтенсивності та тривалості зрештою переслідувати саме як кримінальний злочин небезпечного переслідування. 3

Переслідування засліпленим (некомпетентним) шанувальником, т. зв. infatuation harassment Поширеність цього явища становить приблизно 18 %. За віком розрізняють молодого шанувальника та шанувальника середнього віку. З феноменологічного боку мішенню переслідування є скоріше ідол, ніж жертва. Ідол є центром переживань правопорушника, оскільки домінує в його фантазіях. Переслідувач хоч і прагне контактів з ідолом, проте у нього не зафіксовано підвищеного ризику фізичної агресії. У випадку молодого шанувальника рекомендується психологічне консультування та психологічна інтервенція, яка включає поступові та обережні кроки, що вели б до зміни його когнітивної перспективи. У шанувальників середнього віку в принципі застосовується такий самий підхід, який водночас доповнюється припиненням будь-яких фізичних контактів із жертвою.

Переслідування «засліпленим шанувальником» представляє м'якший варіант явища, який має форму домагань через нібито закоханість. Об'єкт інтересу є скоріше об'єктом кохання, ніж жертвою, що перебуває під загрозою. Сталкер не планує шкодити обраній особі та завдавати їй болю, оскільки його поведінка включає елементи обожнювання, захоплення та любовного засліплення. Не йдеться про контроль, помсту чи садистське бажання абсолютного володіння жертвою. Засліплений шанувальник орієнтований на майбутнє, прагне романтичних стосунків із обраною жертвою. У його переживаннях домінує ідеалізований образ, оскільки кохана істота присутня у нього всюди.

Фіксований переслідувач із психічними розладами За рівнем небезпеки розрізняють два підтипи фіксованих переслідувачів, а саме: менш небезпечний фіксований переслідувач та фіксований переслідувач із підвищеною небезпекою. Менш небезпечний фіксований переслідувач зосереджується на жінках, з якими входить у контакт, наприклад, колегах або клієнтках. Страждає на розлад особистості та психопатію. Живе в ілюзорному уявленні про реальність ідеальних стосунків і має відчуття, що жертва бажає контакту з ним. Контакт із реальністю, проте, збережений. Лише зрідка вдається до сильних погроз, але вирізняється скоріше здатністю до маніпуляції. І в цьому випадку рекомендується абсолютне припинення контакту між переслідувачем і жертвою.

Другим підтипом є фіксований переслідувач із підвищеною небезпекою, який характеризується більш серйозним ступенем психічного порушення (наприклад, межовий розлад або епізодична шизофренія). Більш ніж імовірно, що через свою проблемну поведінку він уже перебував під наглядом психіатричного закладу. В його анамнезі зустрічаються сексуальні домагання та агресивні прояви. Він бомбардує жертву спробами контакту і у своїй поведінці є непередбачуваним. З'являється в нерегулярні проміжки часу в різних місцях. Типовими жертвами є жінки, але також і чоловіки, які мають вищий соціальний статус, як-от знаменитості або визначні та привабливі особи в певному локальному середовищі.

Садистичний переслідувач Домінуючою ознакою садистичного переслідувача є контроль над життям жертви, помітна схильність до ескалації її контролю та залякування, причому правопорушник діє з помітною емоційною холодністю. Правопорушник сприймає навіть своє оточення як психопатичні особистості. Щодо жертви чергуються прояви насильства та доброти, і жертва таким чином втрачає здатність орієнтуватися. Типовими є висловлювання на кшталт «помремо разом».

Таку жертву необхідно негайно ізолювати від переслідувача, навіть необхідно приховати її місцеперебування, оскільки правопорушник має тенденцію знову її знайти та отримати над нею повний контроль. Садистичний переслідувач вирізняється вправністю у спілкуванні, виділяється в маніпуляції та у громадськості на перший погляд справляє гарне враження. Насправді ж він егоцентричний, фальшивий, зарозумілий і поверхневий. Має низьку емоційність, оскільки не знає докорів сумління чи почуття провини. Його поведінка є паразитичною та безвідповідальною. Правопорушниками є здебільшого чоловіки, у ролі жертви можуть виступати обидві статі. Обсесія сталкера при цьому безперервно зростає, оскільки йому йдеться про максимальний контроль над жертвою. Сталкер здебільшого вишукує позитивно налаштовану, дружню, веселу та успішну в житті особу. З його погляду така особа відповідає всім критеріям, щоб він міг її знищити. Переслідувана особа знає сталкера лише поверхнево, наприклад, вони живуть поруч або мають лише робочий контакт.

У початковій фазі сталкер презентує себе як дружня людина, але його дії згодом спрямовуються на негативні цілі, а саме — стривожити жертву або позбавити її життєвої енергії. Садистський переслідувач обирає спочатку субтильні методи і подає сигнали, «що він тут». Жертві він залишає повідомлення, наприклад, у замкненому автомобілі або на робочому столі. Іншим разом він спочатку пошкоджує її транспортний засіб, а потім пропонує, що відремонтує його. Метою його дій є психологічне ослаблення жертви та демонстрація своєї влади над нею. Він також використовує родину жертви та її друзів. У розвиненій фазі переслідування він погрожує жертві. Ще однією типовою ознакою є період удаваного спокою, коли сталкер припиняє дії, а потім знову починає.

Вирішення справ щодо садистського переслідувача є дуже складним. Конфронтація з ним не веде до жодної зміни поведінки. Зазвичай він діє дуже хитро і намагається мінімізувати ризик кримінального переслідування, оскільки навіть знається на судочинстві, і цим доводить, що ніхто не може йому нічого зробити. Загалом у цих випадках рекомендується поєднання репресивних і терапевтичних заходів. 4

5. Психопатологічна характеристика сталкерів та їхня судово-психіатрична експертиза

У випадках, коли йдеться про продуману діяльність, мотив якої є усвідомленим, сталкінг вчиняють переважно індивіди, які страждають на розлади особистості. Найчастіше йдеться про особистостей із дисоціальними, параноїдними, нарцисичними, шизоїдними, обсесивними чи емоційно нестабільними характеристиками. Виходять із припущення, що індивід із розладом особистості має свій пізнавальний апарат неушкодженим і здатний усвідомити, що вчинок не відповідає соціальним та етичним нормам. Навіть базові механізми регуляції поведінки при розладах особистості збережені, тому немає підстав для визнання істотно зниженої здатності керувати своїми діями. Неістотне зниження можна прийняти, якщо вчинок пов'язаний із емоційно сильно зарядженим переконанням. Проте необхідно усвідомлювати, що навіть індивід із розладом особистості може психічно захворіти, і саме тому завжди важливо враховувати індивідуальні обставини кожного випадку.

Переслідування у сталкерів, які страждають на сексуальну девіацію, спрямоване на мету задовольнити власні девіантні сексуальні бажання. При судово-психіатричній експертизі важливо, що сексуальна девіація не змінює здатності розпізнавати характер своїх дій. Хоча здатність керувати девіантними потягами є такою ж, як здатність керувати нормальними сексуальними потягами, у судово-психіатричній практиці існує конвенція, що якщо підтверджується девіація у справжньому розумінні цього слова, підсудному визнається істотне зниження здатності керувати своїми діями. Отже, експерти надають суду підстави для констатації стану обмеженої осудності. Таким чином підсудному злочинцю із сексуальною девіацією дозволяється пройти примусове сексологічне лікування.

Інша ситуація виникає у сталкерів, які страждають на один із розладів спектра психотичних розладів, у межах яких найчастішою мотивацією їхньої поведінки є еротоманічне марення. Якщо злочин скоєно під час гострого нападу психотичного розладу і він є хворобливо мотивованим, при судово-психіатричній експертизі, як правило, визнається відсутність у злочинця здатності розпізнавати характер своїх дій та керувати ними. У цих злочинців необхідне примусове психіатричне лікування, переважно в стаціонарній формі, яке, окрім лікувального впливу на стан, веде також до переривання контакту між сталкером і жертвою. Короткостроково, проте, сталкінг може з'явитися і як реакція на пережитий серйозний життєвий стрес (найчастіше розлучення, розрив стосунків), навіть у осіб, які не страждають на жоден діагностований психічний розлад. 5

6. Жертва сталкінгу

Жертвою сталкінгу може стати кожен, незалежно від віку, статі, соціального статусу, культурного середовища, зовнішності чи сексуальної орієнтації. Зі статистичного погляду типовою жертвою є скоріше самотня людина, що живе без партнера, або особа невдовзі після розриву стосунків. На думку деяких фахівців, у жертви часто спостерігається схильність до субмісії та пасивного підкорення у стосунках, тому їй складніше однозначно і переконливо сказати залицяльнику чи експартнеру, що вона не зацікавлена в контакті.

Особливий випадок становить сталкінг із погляду віктимології, оскільки це не одноразовий вчинок, з яким жертва поступово змириться. Сталкінг приносить із собою багаторазову та триваючу віктимізацію, яка складається з безлічі дрібних інцидентів. Ризик того, що подальші дії будуть продовжуватися, є значним, оскільки жертва почувається постійно під загрозою. Більшості жертв не йдеться про кримінальне переслідування чи санкції щодо переслідувача, оскільки їхня особистість зосереджується насамперед на відновленні порушених стосунків.

Початок переслідування виникає в момент, коли жертва власним діагностичним судженням доходить висновку, що зусилля переслідувача сприймає як небажані та непрохані. Непрохані прояви та інтереси стають сталкінгом тією мірою, якою жертва доходить переконання, що переслідувач втручається в її приватне життя, порушує його і здобуває над ним контроль. Жертві дуже важко відрізнити нешкідливі прояви інтересу та непроханої уваги від небезпечних проявів. З погляду жертви передбачення розвитку подальших подій неможливе, оскільки жертва змушена чекати, що буде відбуватися далі. Багато жертв мають, наприклад, бажання постійно озиратися назад і стежити, чи не перебуває переслідувач десь поблизу.

Деякі фахівці тому говорять про спіраль сталкінгу, яка включає три повторювані фази. Перша фаза характеризується власною активністю сталкера (надсилання SMS, телефонний дзвінок, лист), яка у жертви викликає страх і приносить їй значний стрес. Він поступово вщухає, і відкривається друга фаза, у якій настає певне заспокоєння і жертва оговтується від шоку. Ця стадія, проте, триває недовго, і настає третя фаза, у якій домінують неприємні очікування та побоювання щодо подальших дій сталкера. У переживаннях жертви знову зростає рівень стресу.

Унаслідок того, що поведінку переслідувача ми можемо важко передбачити, жертва дуже швидко потрапляє саме в третю фазу, у якій переживає стрес, побоювання та безпорадність, оскільки не знає, що буде далі. Жертва таким чином потрапляє у стан постійної тривоги, страху та підвищеної уваги, поєднаної з неспокоєм і підозрілістю. Сталкер повністю контролює їхнє життя. 6

Питання про те, чи існують особи, які є більш схильними до того, щоб стати жертвами сталкінгу, викликає у багатьох фахівців розгубленість. Хоча з одного боку ми могли б сказати, що жертви самі винні у своїх проблемах, з іншого боку очевидно, що вищий ризик віктимізації загрожує, наприклад, особам, відомим широкому загалу, де відбувається т. зв. сталкінг знаменитостей. Однак при контакті зі «звичайними» жертвами сталкінгу з’ясовується, що існує певна підгрупа жертв, чия характеристика, ймовірно, сприяє виникненню сталкінгу. Вже перші дослідження сталкінгу з середини вісімдесятих років зафіксували у деяких опитаних жінок, яких переслідували їхні колишні партнери, низку однакових ознак. Ці жертви справляли враження аж надмірної доброзичливості та приязності, через що їм було важче висловлювати чоловікам свою негативну позицію та відмову. Досить рішуче сформулював свою думку про жертв і кривдників сталкінгу відомий експерт з безпеки de Becker, який сказав, що: «Чоловіки, які не вміють відпускати, обирають жінок, які не вміють сказати ні». Також німецькі дослідження вказують на те, що серед жертв сталкінгу є помітна кількість жертв з ознаками міжособистісної залежності та зниженої впевненості в собі.

Отже, на перший план виходить питання, коли особа починає почуватися жертвою сталкінгу і коли, власне, виникає перцепція жертви? Емпіричні дослідження доводять, що жертви мають різну фрустраційну толерантність. Тут також діє т. зв. гендерний ефект, що означає, що жінки зазвичай почуваються під загрозою раніше, ніж чоловіки. Перцепція жертви найчастіше пов’язана з почуттям загрози та страху в момент, коли особа, яку переслідують, починає усвідомлювати, що не може вплинути на дії переслідувача або зупинити їх. У межах валідизації жертва схиляється до переконання, що сталкер проти її волі впливає на її життя, або ж здобуває над своєю жертвою владу та контроль. 7

7. Підходи до вирішення проблеми сталкінгу

Сталкінг являє собою комплексний психологічний та соціальний процес, за яким ховаються різні мотиви, емоції, поведінка, взаємодії, а також різні варіанти психопатології. Кожен випадок демонструє різну динаміку. При врахуванні всіх цих аспектів стає зрозуміло, що не може існувати єдиної стратегії, яку ми могли б застосувати універсально до всіх випадків переслідування. Для зупинення сталкінгу існують різні можливості інтервенції.

До головних стратегій жертви, якими ми можемо сприяти припиненню сталкінгу, належить: Послідовно ігнорувати спроби контакту. Жертва повинна чітко і переконливо сказати сталкеру, що не бажає підтримувати з ним жодних контактів. Формулювання відмови має бути з погляду сталкера обґрунтованим. Переслідувачі мають схильність перекручувати реальність на основі раціоналізації та ідеалізації. Прикладом може бути попередження: «Я не можу бути з тобою, у мене є хлопець». Для сталкера з цього випливає логічний висновок, що якби у неї не було хлопця, то вона мала б інтерес до мене. Для відмови від контакту необхідно витримати нульову реакцію. Досить частою помилкою є непослідовність з боку жертви, яка довго залишається в блокуванні спроб контакту, але зрештою не витримує і після багаторазового дзвінка телефону все ж таки піднімає слухавку. Для сталкера це є свого роду заохоченням. Жертву необхідно застерегти також від запрошення на т. зв. останню зустріч, оскільки це лише фальшива обіцянка, яку переслідувач ніколи не дотримає.

Уникати зустрічі та йти з дороги сталкера Рекомендацію, щоб жертва уникала сталкера, переслідувані особи вважають несправедливою, оскільки їм здається нечесним, що вони самі нічого поганого не зробили, і попри це мають змінити свої звичні життєві звички. Зміна життєвих звичок майже завжди означає переривання початкових контактів та інші суттєві соціальні обмеження. Саме тут діє правило прагматичного підходу.

Документувати сталкінг Першою реакцією на черговий лист, SMS чи електронний лист буває імпульс знищити таке повідомлення. Однак це помилковий підхід, оскільки правильна стратегія полягає в документуванні та архівуванні всіх дій сталкера. Мають бути задокументовані всі дії сталкера, наприклад, спроби знайти жертву на її робочому місці, стояння перед місцем проживання тощо. Щодо пошкоджених речей навіть рекомендується їх фотодокументація. Так зібрана інформація є цінною не лише для можливого правового провадження у справі, але й є необхідною для оцінки ризиків подальшої ескалації.

Оприлюднити сталкінг, інформувати про нього оточення Жертви переслідування не повинні приховувати від свого оточення, навіть на робочому місці, інформацію про те, що відбувається. Вчасне оприлюднення сталкінгу в приватному та робочому середовищі підвищує можливості захисту жертви і навіть запобігає тому, щоб сталкер маніпулював її оточенням. До цього він має можливість особливо тоді, коли він першим надає фальшиву інформацію про те, що навколо особи, яку переслідують, щось відбувається. Оскільки діє ефект першої інформації, для жертви згодом дуже важко спростовувати неправду, яку навів переслідувач. Вчасне інформування оточення з погляду жертви є наступальною стратегією, яка зазвичай зміцнює її почуття власної сили та компетентності.

Шукати допомогу та підтримку Пошук допомоги та підтримки також вважається активною стратегією, яка зменшує стани пасивності та безпорадності. Світська та фахова допомога має в першу чергу вести до розвіювання хибних міфів про сталкінг. Уявлення жертви про те, що це її провина або що з цим нічого не можна вдіяти, є притаманними для жертви в соціальній ізоляції. Допомога та підтримка ззовні надає жертві об’єктивні погляди на її почуття та зміцнює її ресурси для знаходження відповідних стратегій вирішення. 8

Висновок

Сталкінг являє собою актуальну тему, яка, попри високий ризик, часто недооцінюється і їй не приділяється достатньої уваги. Взаємодія кривдника з жертвою викликає при оцінці кожного кримінального злочину ex post низку питань, якими необхідно згодом займатися. Саме стосунки особистості жертви та кривдника злочину є специфічною формою взаємодії, оскільки йдеться не про односторонній процес, а про процес, у якому присутній зворотний зв’язок, і оцінка будь-якого кримінального злочину, тобто не лише злочину небезпечного переслідування, без цього факту не була б ні фахово правильною, ні справедливою.

Авторка: JUDr. Alica FedorováUPJŠ v Košiciach, Právnická fakulta, externá doktorandka, Katedra dejín štátu a práva

1ČÍRTKOVÁ, Ľ. Moderní psychologie pro právniký. Praha: GRADA Publishing, a.s., s. 53-55. 2ČÍRTKOVÁ, Ľ. Moderní psychologie pro právniký. Praha: GRADA Publishing, a.s., s. 55-74 3ČÍRTKOVÁ, Ľ. Viktimologie pro forenzní praxi. Praha: Portál s.r.o.., s. 56-57 4ČÍRTKOVÁ, Ľ. Moderní psychologie pro právniký. Praha: GRADA Publishing, a.s., s. 74-79 5http://www.solen.sk/pdf/cda2fba8655800c0f04ed9ca718f3db7.pdf 6ČÍRTKOVÁ, Ľ. Moderní psychologie pro právniký. Praha: GRADA Publishing, a.s., s. 82-85 7ČÍRTKOVÁ, Ľ. Viktimologie pro forenzní praxi. Praha: Portál s.r.o.., s. 55-57 8ČÍRTKOVÁ, Ľ. Moderní psychologie pro právniký. Praha: GRADA Publishing, a.s., s. 89-90