Навіть попри багато несприятливих обставин, які супроводжують соціальну педагогіку від початку і до сьогодні, те місце, яке вона посіла в системі наук про людину, виховання та суспільство, належить їй по праву. Вона стала невід'ємною і дуже важливою частиною всієї науки про виховання дітей та молоді, яка є методологічно та термінологічно охопленою. Методологія наук, до якої належить і соціальна педагогіка, — це певна наука про принципи, стратегії, процедури, інструменти та норми функціонування і розвитку, об'єктивного пізнання та практичного існування об'єктивної реальності.

Сутність соціального дослідження, яке є основним джерелом нових знань соціальної галузі — соціальної педагогіки, у сфері суспільних наук стикається з різними проблемами, що випливають із досліджуваного явища. У центрі уваги в будь-якому випадку перебуває людина, і тому слід використовувати гуманістично-соціальний підхід, який за своєю суттю близький до соціальної педагогіки (Kraus, 2008), і те саме має на увазі й соціальна робота.

Соціальна робота — це суспільствознавча дисципліна та сфера практичної діяльності. Її метою «є виявлення, пояснення, пом'якшення, а також вирішення соціальних проблем, якими є бідність, нехтування вихованням дітей, дискримінація певних груп, делінквентність молоді чи безробіття. Вона спирається, з одного боку, на рамки суспільної солідарності, а з іншого — на ідеал реалізації індивідуального людського потенціалу», як на це вказує Matoušek (2003). Специфічною діяльністю цієї наукової дисципліни, яку ми розглядаємо, є спрямування та покращення взаємного пристосування індивідів і соціального середовища, в якому вони живуть.

Соціальна педагогіка в наших краях пройшла складний розвиток і на сьогодні належить до однієї з найбільш мінливих, а також найбільш прогресивно розвинених педагогічних дисциплін, оскільки її метою є постійне переосмислення зв'язків із частими змінами суспільства. Те саме можна сказати і про соціальну роботу як наукову дисципліну. Соціальна педагогіка має глибоке історичне коріння, але як наука вона все ще відносно молода і багатьма сприймається як щось нове, як навчальна та наукова галузь, яка досі шукає своє міцне місце серед інших споріднених, гуманітарно орієнтованих дисциплін, як-от соціальна робота. Соціальна педагогіка має інтеграційний та трансдисциплінарний характер. З погляду практики соціальна педагогіка зосереджується і, зокрема, далі розвиває свої теоретичні знання з досліджень різних педагогічних, суспільних та інших наукових дисциплін. Найближче вона стоїть передусім до соціології, педагогіки і, звісно, також до соціальної роботи.

Соціальна педагогіка має зв'язок із галуззю під назвою соціальна робота. З огляду на те, що поняття соціальна робота не є однозначно визначеним, цей зв'язок не є уточненим. J. Hroncová (1999, с. 44) констатує, що «соціальна робота характеризується прямим, цілеспрямованим і підготовленим контактом соціального працівника з клієнтом (групою, спільнотою) з метою встановлення соціального діагнозу та здійснення соціальної терапії». Авторка далі зазначає, що соціальна педагогіка є радше теоретичною дисципліною, натомість соціальна робота виходить із практичної інтервенції — соціального піклування. За A. Salomonovou (In: Oláh, Schavel, 2006, с. 28), яку вважають піонеркою у сфері соціальної роботи, «метою соціального піклування є максимальний розвиток усієї особистості шляхом свідомого пристосування людини до її оточення або пристосування оточення до вимог і здібностей людини. Завданням соціальної роботи є: підтримувати та розвивати в людині здібності, якими вона володіє; зберігати та захищати ці здібності; запобігати та перешкоджати ущемленню інтересів людини і відновлювати втрачені здібності, репарувати та вирівнювати пошкодження, забезпечувати та захищати безпорадних».

За Mühlum-ом, ми знаємо сім можливостей визначення відносин між соціальною роботою та соціальною педагогікою:

  1. Теорема дивергенції: соціальна педагогіка та соціальна робота є однозначно відокремленими.
  2. Теорема субординації: соціальна педагогіка та соціальна робота перебувають у стосунках підпорядкування та надпорядкування.
  3. Теорема субституції: соціальна педагогіка та соціальна робота є взаємозамінними.
  4. Теорема ідентичності: соціальна педагогіка та соціальна робота збігаються.
  5. Теорема альтернативи: соціальна педагогіка та соціальна робота замінюються новими поняттями, такими як соціальна педагогіка = соціальне виховання, соціальна робота = соціальна терапія.
  6. Теорема конвергенції: соціальна педагогіка та соціальна робота взаємно зближуються.
  7. Теорема субсумпції: соціальна педагогіка та соціальна робота, попри специфічні фахові відмінності, настільки схожі, що утворюють спільну систему дій: соціальна педагогіка + соціальна робота = соціальні послуги.

Соціальна педагогіка та соціальна робота не є двома абсолютно різними галузями, але вони не є і повністю ідентичними. Радше створюється уявлення про те, щоб об'єднати їх, конвергувати в одне ціле. Теза конвергенції говорить не про завдання, розпад або об'єднання обох сфер, а про спільний розвиток соціальної педагогіки та соціальної роботи в напрямку зростаючої гармонії з урахуванням їхньої самостійності та унікальності.

Різницю між соціальною педагогікою та соціальною роботою представляє і F. Vízdal. За його словами, метою соціальної педагогіки є допомога у важких життєвих ситуаціях людям, які мають проблему долати вимоги життя і потребують допомоги. «Йдеться, власне, про виховання індивідів із ризикових та знедолених соціальних груп. Натомість соціальна робота лише надає допомогу тим, хто опинився у важкій життєвій ситуації і потребує допомоги» (Vízdal 2006, с. 38).

Детальніше стосунками між соціальною педагогікою та соціальною роботою займається B. Kraus. За вказаним автором (2001), соціальна робота розвинулася в самостійну інтегровану дисципліну. Ця наукова галузь почала розвиватися лише після 1990 року, раніше вона практично не існувала. Ми зустрічаємося з нею передусім на соціологічних кафедрах. Йдеться про практичну науку, яка намагається через процес допомоги та контролю досягти соціальних змін індивідів, груп або спільнот, що перебувають у несприятливих економічно-соціальних ситуаціях, і дійти до їхнього функціонування відповідно до норм і цінностей даного суспільства. Вона дуже близька до практики, тому соціальна педагогіка іноді розуміється як теоретично-академічне підґрунтя соціальної роботи. Різницю між соціальною роботою та соціальною педагогікою B. Kraus (2001) вбачає у кількох аспектах:

  • Соціальна робота тісно пов'язана із соціальною політикою конкретної держави; соціальна педагогіка пов'язана з виховно-освітньою політикою в конкретному суспільстві.
  • Соціальна робота зосереджується на вирішенні несприятливих соціальних ситуацій;

У соціальній педагогіці йдеться більше про превенцію. (Спільні цілі обох наукових дисциплін ми можемо спостерігати насамперед у сфері вторинної та третинної превенції, яка спрямована на допомогу ризиковим особам, що її гостро потребують. І цього вимагає їхня життєва ситуація). — Наявність не лише соціально проблемних ситуацій у суспільстві виокремлює так звану цільову клієнтуру соціальної роботи; соціальна педагогіка орієнтується на все людське населення, у нього хоче впроваджувати здоровий спосіб життя. — Соціальна робота зосереджується на зміні у сфері дій та поведінки осіб; соціальна педагогіка прагне за допомогою соціального виховання, тобто процесу цілеспрямованого спрямування та формування особистості, змінити конкретну особистість. — Соціальна робота виходить із того факту, що стосунки між індивідом та людським суспільством порушені якоюсь відхиленням від встановленої норми — девіацією; соціальну педагогіку не цікавлять стосунки людини і суспільства крізь призму соціальної девіації, а йдеться про довгостроковий задум із конкретними цілями при формуванні здорового способу життя індивіда. — Соціальна робота як наукова галузь першочергово фокусується і вказує на потреби базові та фізіологічні; соціальна педагогіка радше цікавиться потребами найвищими, так званими метапотребами. — Соціальна робота цікавиться окремими клієнтами з прагматичною позицією, з метою мінімізувати ризик, пов'язаний із його діями; метою соціальної педагогіки є зміна особистості клієнта — індивіда. — У соціальній роботі важливим моментом є досягнення завершення роботи з клієнтом, а також виконання заздалегідь встановленої мети, коли робота з окремим клієнтом закінчується; соціальна педагогіка працює з людським індивідом і після усунення та подолання проблем.

B. Kraus (2008) вважає, що сучасний розвиток обох наук, як соціальної роботи, так і соціальної педагогіки, є необхідним. Звісно, необхідністю є вказувати на їхні відмінності, але особливо на практиці підходи соціальної педагогіки та соціальної роботи переплітаються. Соціальний педагог і соціальний працівник працюють з однаковою клієнтурою і з однаковими або подібними ситуаціями, з однаковими методами, і, що головне, вони прагнуть досягнення однакової мети.

Сучасні теоретичні підходи до вирішення стосунків соціальної педагогіки та соціальної роботи не є настільки однозначно визначеними. Логічно, що сучасна соціальна педагогіка як така набула характеру соціальної науки, що різні сфери проблем сприймає не лише з погляду виховання, а й суспільства. Тим самим поєднується виховання та окремі соціальні умови, і так поступово розвивається критично-емансипаційний підхід. Поєднання соціальної допомоги та виховання є первісною ідеєю соціальної педагогіки, так вона в собі охоплює перспективу соціальних наук. Вона наближається цим до соціальної роботи.

Подолання різних життєвих ситуацій у житті людей вважається індивідуальним веденням життя та соціально-суспільних ситуацій, і тут ми можемо розмістити та зарахувати виникнення соціальних проблем на бік людського суспільства. Зрештою, ми дивимося на цей варіант соціальної педагогіки як на повну соціально-наукову дисципліну, яка через нерозуміння реагує на проблеми суспільства, що їй не належать. На ці судження реагують окремі вчені та фахівці, які займаються науковою дисципліною про соціальну роботу. «Розвиток парадигми, орієнтованої на повсякденний, живий світ, який пов'язаний не лише з педагогічно-виховними, а й правовими, етичними, соціологічними та економічними факторами та питаннями, що займаються як соціальними проблемами та певними життєвими ситуаціями, так і питаннями подолання життєвих ситуацій» (Rauschenbach 1991, с. 287) має за завдання досліджувати та розбирати соціальна робота у своїй суті. Прихильники та фахівці у сфері соціальної роботи зазвичай вказують на суспільні контексти та умови, які стали дуже складними та непрозорими, і відповідно до цього зросли й вимоги до соціальної роботи як до наукової галузі. Вимоги до способу життя в суспільстві та подолання проблем людей стали такими складними, а можливості невдачі такими різноманітними, що потребують допомоги від науки, яка займається цими проблемами — соціальної роботи.

Між прихильниками соціальної педагогіки, науки про соціальну роботу, а також прихильниками теорій існує консенсус щодо того, що «професія, релевантна соціальній роботі, потребує наукового підґрунтя для рефлексії» (Geöppner 2008, с. 131). Соціальній роботі не послужить еклектичне та неконструктивне меню з якихось теорій, ані соціальна педагогіка, яка змінила свій характер на соціальну науку, і це з тієї причини, що соціальна робота має брати участь «у наданні можливості всім людям розвивати свій потенціал у найширших вимірах людського існування, з очевидним наміром розвиткових тенденцій та проявом співпричетності. За допомогою пізнання та конкретних аналізів теорій, які займаються людською поведінкою, використовувати загальнолюдські цінності для збагачення власних життів людей із повагою до рівності, справедливості та гідності всіх людей» (Strieženec, 2006, с. 139).

Наука про соціальну роботу є як основа рефлексії з погляду теорії науки незамінною, оскільки до практичних справ підходить справді відкрито та трансдисциплінарно і вміє забезпечити та насамперед перетворити окремі життєві проблеми пізнання на проблеми дії. І ті рефлексує, звісно, відстежує у трансдисциплінарній площині, і тим самим робить її практичною наукою, якою соціальна робота є. Novotná та Schimmerlingová (1992) говорять про соціальну роботу як про мистецтво ладнати з людьми та вести їх, і це на основі здобутих фахових знань та практичного досвіду. Як соціальна робота, так і соціальна педагогіка представляють цікаві випадки для широкомасштабного вивчення того, які переваги та вигоди нам певним способом бачення принесуть. Про це свідчать різні підходи при їх вирішенні, як це наводить J. Hroncová та кол. (2001) або P. Ondrejkovič.

Перший підхід є диференційованим, він типовий для англо-американської сфери, де є прагнення до відокремлення соціальної педагогіки та соціальної роботи. Соціальна робота в цьому розумінні виходить із американської моделі, і поняття Social work дистанціюється від «педагогізації своєї галузі». Другий підхід є ідентифікаційним, він ототожнюється із соціальною роботою та соціальною педагогікою під позначенням Socialwesen і є притаманним насамперед для німецькомовних країн. Третій підхід є конвергентним, він типовий для сучасних тенденцій, що спрямовані на зближення соціальної педагогіки та соціальної роботи в нашій країні, тобто у Словаччині.

Сучасний розвиток соціальної педагогіки та соціальної роботи, згідно з Kraus (2008) та іншими соціальними педагогами, які займаються цією проблематикою, «прямує до поступової конвергенції обох дисциплін та до мінімізації відмінностей між ними». Цілим, яке поєднує обидві наукові галузі, соціальну педагогіку та соціальну роботу, є соціальні послуги, що виражають інтерес суспільства до допомоги, підтримки та піклування про людей, які опиняються або опинилися у складних і подекуди навіть нерозв'язних життєвих, економічних чи соціальних ситуаціях.

Соціальна педагогіка повинна зберігати думку про те, що вона придатна для перейняття окремих завдань прикладної науки для соціальної роботи. З нашої точки зору, її слід розуміти як допоміжну науку та «співробітницю» для соціальної роботи, оскільки її підхід позитивно орієнтований на повсякденне життя та проблеми окремих осіб чи груп у суспільстві, які воно приносить із собою. Звісно, соціальна робота як наука своїми універсалістськими вимогами своєї програми є корисною і має допомагати у розвитку соціальної педагогіки в межах своїх можливостей та кордонів як науки. Бо наука — це «особлива форма людського пізнання за особливими правилами та процедурами, про які можна дискутувати» (Geöppner 2008, с. 144). Її найзагальнішою метою є дослідження світу таким, яким він мав би бути, або яким би ми його хотіли бачити.

Роздуми про соціальну педагогіку та соціальну роботу повинні, хочемо ми того чи ні, постати віч-на-віч. І обидва табори повинні взаємно вказати на свої сильні та слабкі сторони, при цьому взаємно та реципрокно допомагаючи одне одному. Хоча ми знаємо, що погляди та аргументи щодо обох наукових дисциплін іноді є різними, вони виникли не десятиліття чи століття тому, а поляризувалися ще на світанку епох. Принципово погляди соціальної педагогіки та соціальної роботи мали б зупинитися, і обидва табори мали б піти назустріч один одному, взаємно толерувати та приймати одне одного як частину суспільно-гуманітарних наук.

Соціальна педагогіка та соціальна робота перебувають у постійному розвитку, який зумовлений ситуацією в суспільстві, що постійно змінюється. І це як під впливом суспільних змін, пов'язаних із технізацією та глобалізацією світу, так і через зростання соціальних тем, які суспільство повинно вирішувати у різних формах.

У соціальній роботі, як і в соціальній педагогіці, діє правило, що більше, ніж у будь-якій іншій дисципліні, їхні цілі змінюються зі змінами суспільства у конкретний час і на конкретній території. Обидві наукові галузі мають свою історію, але все ще сприймаються як молоді науки, що шукають своє коло діяльності. Їхня власна діяльність, форми та методи надають їм великий творчий потенціал та можливості входити до найрізноманітніших сфер соціальної та педагогічної діяльності, які взаємно переплітаються. Навіть через ці взаємні переплетення ці дисципліни розвиваються самостійно, створюють власні теорії та коло практики, у якому будуть реалізовуватися, а отже, природно зустрічатися, бо мають багато спільного.

Автор: PaedDr. Slavomír Laca PhD. Список використаної літератури

  1. Geöppner H. J. – Hemmlän J. Rozprava o vede a sociálnej práci. Bratislava : Sv. Alžbeta, 2008. ISBN 978-80-89371-33-7.
  2. Hroncová, J. – Hudecová, A. – Matulayová, T. Sociálna pedagogika a sociálna práca. Banská Bystrica : Pedagogická fakulta UMB, 2000. ISBN 80-8055-476-5.
  3. Kraus, B. Základy sociální pedagogiky. Praha : Portál, 2008, ISBN 978-80-7367-383-3.
  4. Kraus B. - Poláčková, V. a kol. Člověk - prostředí – výchova. K otázkám sociální pedagogiky. Brno: Paido, 2001. ISBN 80-7315-004-2.
  5. Matoušek, O. Slovník sociální práce. Praha: Portál, 2003. ISBN 80-7178-549-0.
  6. Novotná, V. – Schimmerlingová, V. Sociální práce, jej vývoj a metodické postupy. Praha: Karolinum, 1991. ISBN 83-7164-109-5 26.
  7. Oláh, M. - Schavel, M. Úvod do štúdia a dejín sociálnej práce. Bratislava: Vysoká škola zdravotníctva a sociálnej práce sv. Alžbety n. o., 2006. ISBN 80-969449-6-7.
  8. Rauschenbach, Th. Das sozialpädagogische Jahrhundert. Analysen zur Arbeit in der Moderne. Weinheim: Juventa, 1991.
  9. Vízdal, F. Sociální pedagogika jako věda o formativním účinku sociálních interakcí. Brno: IMS In: Sociální pedagogika v teorii a praxi, 2006, ISBN 80-902936-7-0.

Публікації автора статті: PaedDr. Slavomír Laca, PhD

Základy sociálnej pedagogiky — Соціальна педагогіка проходить постійний розвиток у зв'язку з розвитком усього суспільства, яке позначене суспільними змінами, пов'язаними насамперед зі зростаючою технікою, автоматизацією та глобалізацією світу, а також зі зростаючою кількістю соціально-патологічних явищ у суспільстві.

Vybrané kapitoly z etiky pre sociálno-zdravotnícke profesie — У наш час ми можемо констатувати, що спостерігається велике зростання нових наукових знань про людину як про розумного індивіда на рівні людської популяції, аж до різної проблематики. На передній план дедалі помітніше виходять багатогранні та складні етичні питання щодо людського життя.