Освіта – шлях до якості життя у літньому віці Ми дотримуємося думки, що в суспільстві повинні мати своє місце не лише молоді, а й літні люди, а життєвий досвід і мудрість старих людей мають бути врівноважені активністю молодих людей. Старіння є природним процесом, що завершує біологічний розвиток людини. Старість і старіння є проблемою не лише індивідуальною, а й суспільною. Проблематика старості має біологічну, соціальну та психологічну сторони (Balogová, 2005). Зростання кількості літнього населення веде до підвищення уваги до питань старіння.

Соціальний статус літніх людей є низьким, і їм приписують негативні особистісні якості та низьку компетентність (Balogová, 2005). Тому важливо, щоб суспільство прийняло старість, оскільки літні люди становлять її невід'ємну частину. Метою суспільства має бути не сегрегація літніх і старих людей, а їх інтегрування в суспільство (Kalanin, 2008). Цю інтеграцію забезпечать правильні соціальні відносини, взаємодія між поколіннями, чимала доза толерантності, оскільки до літніх людей не можна ставитися як до об'єктів, якими ми маніпулюємо, а вони самі мають вирішувати свої справи. Якщо модель інтеграції не працює добре, виникає ізольованість і безпорадність. Літня людина має почуття невпевненості, тривоги, почуття відчуженості від суспільства.

Ми можемо погодитися з твердженням, що рівень суспільства оцінюється за тим, як суспільство здатне подбати про своїх старих, хворих членів у несприятливих ситуаціях. Втрачаючи літніх людей, суспільство втрачає багатство досвіду і творчий потенціал. У наш час ставлення суспільства до літніх людей є скоріше негативним. Літні люди становлять малий або ніякий економічний внесок для суспільства. Внаслідок цього відбувається дискримінація старих людей у суспільстві, про яку говорить теорія ейджизму. Йдеться про ставлення, яке виражає переконання про низьку цінність і некомпетентність старості, воно відображається у недооцінюванні старих людей і є проявом опору до старості (Balogová, 2003).

До важливих соціальних аспектів належить ставлення літніх людей до різних соціальних груп, особливо до сім'ї. До інших соціальних аспектів належить адекватне медичне та соціальне забезпечення літніх людей, їхній спосіб життя, корисна зміна способу проведення вільного часу тощо (Kalanin, 2003). Для успішного старіння необхідно, щоб літня людина пристосувалася до зменшення фізичних сил і здоров'я, змирилася з виходом на пенсію і зниженням доходу, створила позитивні стосунки між знайомими, змирилася зі смертю життєвого партнера і змогла відповідати соціальним і громадським вимогам. Ці складні завдання можна подолати лише тоді, коли людина є врівноваженою особистістю, з реальними життєвими цілями, реальною самооцінкою і достатньо широкою шкалою інтересів. Базовим кроком для успішного переживання кризи старіння є те, щоб людина прийняла факт, що вона старіє. Неправильно старість лише терпіти і пасивно їй піддаватися. Потрібно вміти її прийняти і позитивно до неї готуватися.

Якість життя у літньому віці

Якість життя зумовлена соціальним становищем, економічним забезпеченням і, не в останню чергу, станом здоров'я літніх людей (Balogová, 2003). Якість життя є водночас суб'єктивним переживанням свого стану і може бути хорошою навіть при несприятливому розвитку ситуації зі здоров'ям. Почуття самостійності, здатності та можливості вирішувати свою долю є дуже важливим для психічної рівноваги та здатності справлятися зі стресовими ситуаціями (Dirgová, 2010). Пріоритетом соціальної роботи є тому підтримання прийнятної якості життя кожного індивіда. Необхідно приділяти увагу проблематиці адаптації індивіда до старості, метою якої є підтримання функціональної рівноваги між індивідом і середовищем, яке його оточує. Оцінка якості життя стає одним з головних способів, як планувати та оцінювати результати соціальної та медичної допомоги, яка зумовлена підходом соціальних та медичних працівників до клієнтів. Вирішальною є задоволеність чи незадоволеність клієнта (Dirgová, 2010).

Успішність адаптації до старості залежить від індивідуального, особистого оснащення індивіда, але також від міри допомоги та підтримки з боку суспільства. Людина для життя і для виживання потребує інших людей (Kalanin, 2008). Соціальні працівники орієнтуються насамперед на міжпоколіннєві відносини та зв'язки, або на їх дефіцит у житті старих людей та його наслідки. Увага приділяється також питанню економічного забезпечення літніх людей. Достатнє економічне забезпечення дозволяє якісне проживання старості. Адаптаційну здатність літніх людей знижує також наявність соматичних захворювань, причому діє правило, що ризик адаптаційної невдачі зростає при серйозному захворюванні або втраті мобільності (Kalanin, 2003). Комплексна турбота про громадян похилого віку включає тому аспекти медичної, психологічної, економічної та соціальної допомоги. Стара людина часто в сьогоднішній метушливий час дезорієнтована, втрачає свої життєві фізичні та психічні здібності. Вона потребує певної міри необхідної допомоги при забезпеченні необхідних життєвих дій і звичок.

У світі доживає до старості все більше людей, які прагнуть якості життя і на цьому відрізку життя. З подовженням середнього людського віку проживання старості набуває нової якості. Старість представляє період життя зі специфічними якостями. Тому важливо вказати на право на гідну старість і замислитися над можливостями, як змінити сучасне сприйняття старих людей у суспільстві. Навіть старій людині ми повинні залишити право вирішувати про себе і власне життя, бо людська гідність є незалежною від віку чи здоров'я, і саме тому людина не може зазіхати на гідність іншої людини (Štefko, 2003).

Духовність як атрибут якості життя

При дослідженні якості життя, суб'єктивних почуттів при проживанні літнього віку ми часто зустрічаємося також з поняттям духовність. Духовність є одним з атрибутів якості життя (Štefko, 2003). Старіння охоплює весь біо-психо-соціально-духовний спектр життя індивіда, причому і духовний аспект належить до образу літньої людини. Духовність неминуче належить до життя літньої людини, надає йому певний сенс. Релігійність доповнює особистість літньої людини врівноваженістю з життям, так званим спокоєм у душі, збагачує її мудрістю, загальноприйнятим досвідом людства тощо (Kalanin, 2003). Саме людська гідність стала основою для персональної норми, на якій будують усі справедливі етичні системи суспільства. Людська гідність є невід'ємною цінністю кожної людини, яка випливає з факту бути людиною в усій повноті людського існування, від зачаття до природної смерті (Štefko, 2003).

Освіта у літньому віці

У сучасній геронтології все більша увага приділяється так званим вітальним механізмам життя, які підтримують можливості індивідів сповільнювати несприятливі зміни, пов'язані зі старінням. Однією з можливостей є створення так званої другої життєвої програми, наповненням якої можуть бути освітні заходи різного роду (Balogová, 2005). Дуже популярними є інституційні та дозвіллєві типи освітніх програм, як-от університети третього віку, лекційні цикли в межах клубів пенсіонерів та фахові зустрічі в об'єднаннях людей похилого віку. Вільний час, яким розпоряджаються літні люди, необхідно доцільно заповнювати. Потрібно, щоб люди похилого віку повернулися до активної діяльності, щоб вони долучилися до суспільно корисної праці, або ж отримали шанс продемонструвати свій досвід також у робочому процесі (Drgová, 2010).

Теорії активного старіння в центрах старіння передбачають збереження потреб навіть у похилому віці – особливо потреби в активній діяльності та корисності. Однак їх зменшення відбувається з виходом на пенсію. Люди похилого віку, які навчаються в університетах третього віку, меншою мірою страждають від депресій, мають підвищену мотивацію здобувати нові знання, відчувають потребу якісно використовувати вільний час і на рівні переживань є більш оптимістично налаштованими, почуваються краще, молодше і здоровіше (Křivohlavý, 2011). Бажано не виключати людей похилого віку з процесу освіти, яка вже перестає бути виключною підготовкою до певної професії, а стає засобом для довічного розвитку людської особистості.

Університети третього віку як форма освіти для людей похилого віку

Негативні прояви старості залежать не лише від віку, а часто є наслідком почуття самотності та виключення з життя суспільства (Křivohlavý, 2011). Саме досвід університетів третього віку, які виникли також у Словаччині, вказує на те, що навіть літня людина може почуватися корисною як у сім'ї, так і в суспільстві. Університет третього віку (УТВ) є однією з прогресивних форм освіти людей похилого віку. УТВ не надає цілісної вищої освіти, хоча обсяг і рівень інформації, що передається, є «вищою освітою», оскільки на УТВ своїм слухачам читають лекції викладачі вищих навчальних закладів. Освіта в УТВ розподілена на кілька семестрів з різною фаховою спрямованістю. Університет третього віку пропонує людям похилого віку навчання в найрізноманітніших сферах життя і таким чином розширює рівень сучасного стану їхніх знань. Отримання знань на лекціях спонукає слухача також до самостійної освітньої діяльності та доповнення інформації в тій галузі, яку він уже знав, або ж вибору для розширення знань нової галузі пізнання, яка його завжди цікавила, але через брак часу в продуктивному віці він не встигав нею займатися. Освіта таким чином стає життєвою програмою людини похилого віку. Мотиви до навчання є різними, проте мета завжди однакова – зберегти реальний погляд на світ, знайти сенс життя і порядок днів, підтримувати соціальні контакти з людьми з однаковими інтересами та потребами.

Здатність проходити освітні заходи позитивно впливає на самообраз, самовпевненість літньої людини та сприйняття цінності самого себе. Слухач чи випускник університету третього віку, який зміг інтегруватися в соціальні взаємодії, може дуже позитивно впливати також на спосіб мислення свого оточення, оскільки неактивні літні люди часто живуть у соціальній та душевній ізоляції і мають схильність до догматичного мислення та негативної оцінки явищ.

Демографічні зміни створюють для освіти в університетах третього віку нові виклики. Тому доцільно рефлексувати вимоги до освіти людей похилого віку, розширювати пропозицію навчальних дисциплін, актуалізувати сфери інтересної освіти та мати на увазі також рівень освіти студентів, що приходять, які нерідко мають вищу освіту. Так УТВ можуть сприяти підготовці до мудрого і доброго старіння своїх слухачів.

Висновок

Тенденція підбивати підсумки власного життя, зрозуміти його, переоцінити весь свій досвід належить до закономірних явищ у похилому віці. Літні люди, які раптово відлучені від своєї роботи і вже не можуть запропонувати свої знання на ринку праці, почуваються виключеними також з освітнього процесу. Якщо літні люди отримують можливість активно брати участь у суспільному, культурному та громадському житті, це має позитивний вплив на якість їхнього життя. Люди похилого віку повинні активно цікавитися загальносуспільними подіями та корисно проводити свій вільний час.

Автор: PhDr. Mgr. Eva Dirgová PhD.

ЛІТЕРАТУРА

BALOGOVÁ, B.: Seniori. Prešov: Akcent Print, 2005. 157 s. ISBN 80-969-274-18. DIRGOVÁ, E.: Kvalita života seniorov – zrkadlo spoločnosti. In: Disputationes Scientificae Universitatis catholicae in Ružomberok. -Ružomberok: Katolícka univerzita, 2010, roč. 10, č. 1, S. 91-105. -ISSN 1335-9185. KALANIN, P.: Starý človek medzi nami. Ružomberok: PF KU, 2003. 148 s. ISBN 80-89039-31-6. KALANIN, P.: Súčasné problémy starého človeka. In.: Verbum, roč. 14, (2003), č. 2, ISSN 1210-1605. KALANIN, P.: Vybrané kapitoly z medicínskej etiky. Ružomberok: PF KU, 2003, 180 s. ISBN 80-89039-30-8. KALANIN, P.: Základy paliatívnej starostlivosti v geriatrii. Ružomberok: PF KU, 2008. 103 s. ISBN 978- 80-8084-283-3. KŘIVOHLAVÝ, J: Stárnutí z pohledu pozitivní psychologie. Praha: Grada, 2011. ISBN 978-80-247-3604-4. ŠTEFKO, A. – KALANIN, P.: Pohľad na ľudskú dôstojnosť. In.: STUDIA THEOLOGICA, roč. 4, (2002), č. 1. ISSN 1212-8570. ŠTEFKO, A.: Dôstojnosť človeka v starobe, chorobe a zomieraní. Bratislava, 2003. 145 s. ISBN 80 -7141-429-8.