Взаємозв'язок підліток-батьки з погляду повноти сім'ї в Жилінському краї
ВСТУП
Сімейне середовище не завжди є стабільним. Ми вказуємо на необхідність зміцнення резильєнтності сім'ї, яка є протективним фактором соціального розвитку кожного її члена. Відмінності виховного впливу в повній і неповній сім'ї ми детальніше досліджуємо в методологічній частині статті. Якщо дитина живе в повній сім'ї, це не означає, що вона менш вразлива. У цьому контексті Tisovičová (2007, с. 19) зазначає, що «негативний вплив на дитину може мати також сім'я, у якій є відносно добрі подружні стосунки, але батьки не вміють успішно впоратися зі своїми виховними завданнями». Наслідком невпевненого, патологічного взаємозв'язку батька та дитини/підлітка є «деприваційне пошкодження» внаслідок депривації материнської взаємодії. Йдеться про індивідуальне стимульне відчуження, до якого дійшла дитина в деприваційній ситуації. Це психічний стан, що проявляється певною поведінкою. Проте ця поведінка може зберігатися до періоду підліткового віку і навіть до дорослості. Як бажану батьківську поведінку можна визначити поведінку «емоційно теплу». За небажану вважається «гіперпротективна батьківська поведінка» та «відторгуюча батьківська поведінка».
У вступі ми вважаємо за необхідне навести деякі специфіки підліткового віку, який, згідно з Vágnerová (2012), пов'язаний із віком від 10 до 20 років, а згідно з Končeková (2010) — із віком від 12 до 20 років. Це період, у якому відбувається комплексна трансформація особистості, і це не лише на рівні фізичному, а й на рівні психічному та соціальному. Підлітковий вік є періодом так званого «вершини дитинства» (Říčan, 2004), у якому встановлюються фізичні та психічні складові особистості (Končeková, 2010).
На процес дорослішання можна дивитися з погляду різних теорій, як-от психоаналізу (значення статевого дозрівання, порушення особистісної рівноваги, інтелектуалізація), психосоціальних теорій (модель епігенетичного розвитку Erikson, пошук власної ідентичності) та теорії соціального навчання (розвиток здібностей і навичок, життєві ролі, правила). Період підліткового віку не обов'язково є привабливим для кожного індивіда з огляду на те, що він є надто складним і пов'язаним із відповідальністю, а також багатьма загрозами. Цей факт можна було б включити до проблематики так званого «психосоціального мораторію», яку детально розробив Erikson у своїх працях. Також і Říčan говорить у зв'язку з цим періодом про так званий «культ незрілості та відторгнення дорослості». (In Vágnerová, 2012). З огляду на вищезазначені факти можна припустити, що оцінка запам'ятованої батьківської поведінки в цей період не обов'язково відображає дійсність і може бути зумовлена поточним нестабільним станом особистості, який пов'язаний із періодом дорослішання — підлітковим віком.
1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ
Надмірно турботлива та опікунська мати (гіперпротективна) є емоційно залежною від своєї дитини — часто на шкоду іншим своїм стосункам і потребам. Результатом може бути побудова взаємозалежного зв'язку, з якого підліток не може природно вийти в дорослість («хибна сепарація»). Опікунські установки гіперпротективних матерів можуть ускладнювати природне виникнення конфліктів, які вважаються важливими сепараційними кроками. Подібні клінічні спостереження щодо причин залежності були зафіксовані у тривожних матерів. Ймовірно, що жінка з підвищеною схильністю до тривожного переживання, яке компенсує підвищену турботу, може парадоксально цією турботою дитину одночасно відштовхувати (відчуття переповненості материнською тривогою) і одночасно викликати в ній відчуття зобов'язання, що вона ніколи не може покинути матір і перестати про неї піклуватися. (Hajný, 2008).
Відторгуючий, нібито відсутній і віддалений батько не представляє для дитини, згідно з Hajný (2008), безпечний стосунок, у який вона мала б намагатися включитися. Вона залишається в сильному зв'язку з матір'ю. Батько, який традиційно представляє посередника між безпекою сім'ї (мати) та навколишнім світом і його вимогами, є відсутнім, і дитина таким чином не може «вийти назовні» із сімейного кола.
Vaillant (in Kalina et al. 2008) досліджував стосунки в сім'ях і ризик залежності. Не підтвердилося, що надмірно теплий і турботливий стосунок матері до дитини передував виникненню залежності. Значущим виявився стосунок дитини з батьком. Мало теплий і проблематичний стосунок дитини з батьком був виявлений у сім'ях, де пізніше у дітей з'явилася залежність.
Невідповідне сімейне виховання з погляду батьківської поведінки можна характеризувати по-різному, а саме: екстремальні вимоги до дитини (постійна напруга), емоційне перевантаження (забагато проявів любові веде до емоційної поверховості), надто низькі вимоги (емоційна поверховість; неуважність; надмірне опікунство; пасивне підкорення), неправильне соціальне підкреслення дитини (розпещеність, наслідком чого є незадоволеність і непристосованість), повне емоційне оточення (надмірна прихильність батьків), повна свобода, невідповідне емоційне середовище (відторгнення). (Werner in Tisovičová, 2007). На дитину та її розвиток впливають також батьківські установки, якими формується її поведінка в процесі соціалізації. Помилкові батьківські установки, згідно з ними, утримують дитину в залежності та в постійній напрузі. Ці небажані установки є результатом ворожої, контролюючої, відторгуючої, гіперпротективної та перфекціоністської поведінки батьків.
Pružinská (2005) вказує на важливість процесу прив'язаності та турботи батьків (опікунів) про дитину. У цьому випадку прив'язаність і турбота у стосунках дитини та батька (опікуна) є протективними факторами, які допомагають дитині (підлітку) утримати інтелектуальний потенціал, розвинути совість, зорієнтуватися у власних відчуттях, логічно мислити, долати стрес і фрустрацію, перебороти страх і побоювання, зменшити ревнощі, створювати міжособистісні стосунки в майбутньому, покладатися на себе і бути впевненим у собі.
Виховний стиль і рівень комунікації в сім'ї пов'язані також із типологією сім'ї. Matoušek (2013) описав «сімейні діагнози» на основі типології сімейної системи, яка містить елементи патології, тобто непрямий зв'язок з особистістю дитини та порушеним сімейним взаємозв'язком. Типологію утворюють: «перфекціоністські сім'ї» (невротичні, інтровертні, репресивні, тривожні); «егоцентричні сім'ї» (розщеплені, престижні, холодні); «невідповідні сім'ї» (зовнішньо залежні сім'ї, незрілі, неадекватні, дитячі); «асоціальні сім'ї» (девіантні, делінквентні, імпульсивні, агресивні). Негативний досвід взаємозв'язку разом із негативними та стресовими емоціями в сімейній системі відкладаються в активаційних механізмах генетичної структури (епігенетика) і передаються таким чином із покоління в покоління. (Fries in Ruppert, 2011). Стиль сімейного виховання, згідно з Hušvétyová та Schuller (2004), визначає поведінку та переживання індивіда в пізніший період.
При подоланні сімейних криз і проблем, згідно зі Špatenková a kol. (2004), важливими є її закріплені стратегії подолання. Готовність до можливих проблем у сімейному співжитті та їх вчасне виявлення є профілактикою поглиблення небажаних елементів. Інтервенція здійснюється за допомогою профілактичних програм та санації сім'ї. При глибших розладах використовуються методи кризової інтервенції, яка допомагає сімейній системі впоратися з тимчасовою втратою рівноваги.
Прямим інструментом методологічного підходу у сфері емоційної прив'язаності та батьківської поведінки є, згідно з Bowlby (1951), «первинна соціалізація та сімейне виховання», зміст і природа яких формують основу особистості. По суті, це міра емоційного насичення чи ненасичення (емоційна сатурація чи емоційна депривація), або ж створення емоційних зв'язків. Ці знання доведені емпірично. (In Nakonečný, 2009).
Дослідження свідчать про те, що встановлений у дитинстві тип емоційної прив'язаності між матір'ю та дитиною надалі розвивається як стиль опіки в сім'ї, який продовжується. Отже, він має тенденцію зберігатися і в наступні роки. Поведінка дитини несвідомо зумовлюється цим типом емоційної прив'язаності, при цьому він формує також її передумови до певних взаємодій, які можуть стабілізувати сприятливий розвиток або підтверджувати несприятливі моделі поведінки. (Hašto, 2005). Виховний стиль та рівень комунікації в сім'ї пов'язані також із типологією сім'ї. На дитину та її розвиток впливають також батьківські установки, якими формується поведінка в процесі соціалізації. «Хибні батьківські установки утримують дитину в залежності та постійній напрузі. У цьому контексті можна згадати про ворожу, контролюючу, відкидаючу, надмірно опікунську та перфекціоністську установки.» (Tisovičová, 2007, с. 19).
Hušvétyová, Schuller (2004, с. 8) зазначають, що: «стиль сімейного виховання впливає не лише на теперішню поведінку та переживання підлітків, а є детермінантою багатьох характеристик особистості в дорослому віці.»
З виховним стилем пов'язана також патогенна батьківська поведінка, яка несприятливо впливає на розвиток дитини та її стосунки з іншими людьми в майбутньому. Профілактичні заходи та запобігання порушенням дисгармонійних стосунків ми бачимо також у залученні соціального працівника до сфери узгодження батьківства та кар'єри матері. Частиною цього є також вчасне виявлення депривації, фрустрації чи синдрому скривдженої, зловживаної та занедбаної дитини в «ризикових» сім'ях, які характеризуються патогенною батьківською поведінкою.
Занедбуючі батьки не мають достатніх компетенцій для батьківської ролі або не мають достатньої мотивації до батьківства. Діти, які зазнають занедбаності, настільки пасивні, апатичні, непомітні та невиразні, що не можуть зацікавити своїх батьків. Діти часто є знедоленими, і тому не виправдовують очікувань батьків. (Vágnerová, 2008).
2 МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
Метою дослідження була ідентифікація та аналіз поширеності гіперпротективності, відкидання та емоційної теплоти в повних і неповних сім'ях на основі запам'ятованої батьківської поведінки та її сприйняття підлітками в Жилінському краї. Дослідницьку вибірку склали сто чотирнадцять молодих респондентів, які навчаються в гімназії, середній професійній школі та середньому професійно-технічному училищі в Жилінському краї, які розповіли про батьківські практики та їхній вплив на їхню особистість.
Соціально-демографічний склад респондентів на основі базового анамнезу надає далі дані про стать, вік, школу, яку вони відвідують, а також інформацію про повноту чи неповноту сім'ї, вік батьків чи кількість братів і сестер. Результати дослідження представлені на основі свідчень 80 жінок (70 %) та 34 чоловіків (30 %) віком від 15 до 18 років. У віці 15 років було 9,4% респондентів, і в такій же кількості були 16-річні респонденти. 17 років було 0,9% респондентів (N=1); 18 років — 66,1% респондентів (N=70) і 19 років — 14,2% респондентів (N=15). З повних сімей походило 79,3 % респондентів (N=88), а 20,7% респондентів (N=23) походили із сімей, які стали неповними (і тим самим ризиковими) внаслідок розлуки, розлучення або смерті одного з батьків. Середній вік матері становив 43,0 роки, а середній вік батька — 45,8 років. 105 респондентів, що складають 92,9 % від усієї дослідницької сукупності, мали 1-6 братів і сестер, причому 53,6 % учасників мали також старших братів і сестер. Позитивною несподіванкою стала низька кількість неповних сімей та респондентів, у яких помер один із батьків. Загальна кількість заповнених анкет становила 114, проте у восьми випадках респондент не вказав свій вік.
Використаним дослідницьким методом був скорочений опитувальник E.M.B.U. Опитувальник, який був використаний при реалізації дослідження, був спрямований на ретроспективну оцінку сприйнятої запам'ятованої батьківської виховної поведінки. Йдеться про скорочену версію оригінального 81-пунктового опитувальника E.M.B.U. з 15 субшкалами та двома додатковими запитаннями щодо послідовності та суворості виховної батьківської поведінки.
Скорочений опитувальник E.M.B.U. складається з 23 запитань, згрупованих у 3 субшкали: відкидання, емоційна теплота та гіперпротективність. На запитання респонденти відповідали окремо для батька та окремо для матері за 4-бальною шкалою Лайкерта: ніколи цього не було («ні, ніколи»), могло статися, але це було винятком («так, але рідко»), траплялося досить часто («так, часто»), завжди так було («так, здебільшого»). Окремі пункти з опитувальника s-E.M.B.U. можна використовувати також у межах інтерв'ю з метою збору анамнезу.
Переформульовані запитання при зборі «звичайного» біографічного анамнезу щодо сприйнятої та запам'ятованої батьківської поведінки батьків були впорядковані у три пункти на основі суб'єктивних свідчень респондентів. Першим пунктом було «відкидання». Запитання були сформульовані так, щоб з'ясувати: дратівливість, гнів батька без причини; неадекватне покарання, критику в присутності інших; недооцінювання; брак любові; надання переваги брату чи сестрі, а також соромлення. Другим пунктом була «гіперпротективність», яку утворювали запитання, що з'ясовували, чи були батьки надмірно турботливими; чи вимагали пояснень за звичайних обставин; чи часто забороняли те, що іншим дозволено; чи викликали почуття провини; чи надмірно хвилювалися за безпеку дитини; чи втручалися в усі справи дитини або чи мали суворі правила і перебирали контроль над повсякденними справами. Третьою сферою свідчень була «емоційна теплота». Запитання з'ясовували, чи хвалили батьки респондентів; чи створювали стимулююче виховне середовище; чи адекватно цікавилися дитиною; чи мотивували, навчали та підтримували дозвіллєві заходи; чи були підбадьорливими та виявляли свою любов; чи були ніжними та теплими; а також те, чи пишалися вони респондентами при успіху.
2.1 ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ
Соціально-демографічний склад респондентів на основі базового анамнезу надає дані про стать, вік, школу, яку вони відвідують, а також інформацію про повноту чи неповноту сім'ї, вік батьків чи кількість братів і сестер.
Результати дослідження представлені на основі свідчень 80 жінок (70%) та 34 чоловіків (30%) віком від 15 до 19 років. Віковий розподіл респондентів, які розповіли про виховну поведінку батьків на основі своїх спогадів, наведено в таблиці 2, причому в опитуванні взяли участь 38 учнів гімназії, 38 учнів середньої професійної школи та 38 учнів середнього професійно-технічного училища. З повних сімей походило 88 (79,3%) респондентів. Двадцять три респонденти (20,7%) походили з сімей, які стали неповними (а отже, і ризиковими) внаслідок розлуки, розлучення або смерті одного з батьків.
Середній вік матері становив 43,0 роки, а середній вік батька — 45,8 років. 105 респондентів, що складають 92,9% усіх пробандів вибірки, мали 1-6 братів чи сестер, причому 53,6% пробандів мали також старших братів чи сестер. Позитивною несподіванкою стала низька кількість неповних сімей та респондентів, у яких помер один із батьків.
Оригінальний нескорочений опитувальник E.M.B.U. був протестований Perissom et al. (1980) на здоровій популяції зі 152 суб'єктів, яку складали 73 молоді солдати, 57 студентів-медиків, 15 студентів, а решту — персонал. Це була вибірка зі 108 чоловіків та 44 жінок. Аналіз пунктів першої половини продемонстрував подібні середні значення, тоді як у другій половині автори вже спостерігали значущі відмінності між балами, присвоєними батькам та матерям. Загалом було встановлено, що батьки отримували вищі бали в пунктах, що стосуються суворості, покарань та низького рівня залученості, тоді як матері — у пунктах, що стосуються залученості та прихильності. (In Poliaková, Mojžišová, Hašto, 2007).
Дослідження було спрямоване на виявлення зв'язків між типом батьківської виховної поведінки та повнотою сім'ї. На основі свідчень респондентів ми з'ясували, що найбільше переважає емоційна теплота, потім гіперпротективність і найменше — відторгнення, що було для нас позитивним висновком також з точки зору функціонування сімейної системи, яка формує основу особистості дитини, а також підлітка в дорослому віці. Ми досліджували зв'язок між гіперпротективністю матерів та батьків. Результати показали, що матері є більш гіперпротективними, ніж батьки.
Графік 1 Гіперпротективність матерів та батьків
Бали гіперпротективності ми отримали шляхом додавання балів за питання, що стосуються гіперпротективності в межах опитувальника s-E.M.B.U. Аналіз за допомогою критерію Вілкоксона показав, що різниця в гіперпротективності між обома батьками є статистично значущою (p<0,001). Стовпці відображають середнє арифметичне, а похибки відповідають стандартній помилці середнього. Зірочка позначає статистично значущу різницю.
Значення гіперпротективності як негативного фактора в розвитку особистості з'являється в дослідженні Parkesa, який зосередився на нееногенних депресіях і виявив специфічний стиль батьківської поведінки, який можна вважати фактором ризику для виникнення депресій. Ризикованою поведінкою була комбінація, коли мати або батько були гіперпротективними, сильно контролюючими, втручалися, не дозволяли розвинути власну автономію дитини, разом із нижчою емоційною теплотою (In Hašto, 2005).
Для визначення рівня відторгнення ми використали питання, що стосуються дратівливості, безпричинного гніву, що негативно впливає на дитину і викликає в неї почуття провини та меншовартості. Основою питань, що виявляють відторгнення, були також сфери поведінки батьків щодо братів чи сестер порівняно з респондентом, а також покарання за дрібниці, і те, чи відчував респондент себе суб'єктивно недооціненим. Ми припускали, що батьки будуть більш відторжливими, ніж матері. Різниця між балами, що стосуються відторгнення матері та батька, не була підтверджена (критерій Вілкоксона: p = 0,829, графік 2).
Графік 2 Бали відторгнення між матерями та батьками
Відторгнення ми кількісно оцінили як суму балів за питання, що стосуються відторгнення в межах опитувальника s-E.M.B.U. Різниця не була статистично значущою (критерій Вілкоксона: p = 0,829). Стовпці відображають середнє арифметичне, а похибки відповідають стандартній помилці середнього.
Головним інтересом дослідження був зв'язок між повнотою сім'ї та гіперпротективністю, відторгненням та емоційною теплотою з боку батьків. На першому етапі ми оцінювали цей зв'язок спільно для обох батьків, на наступному кроці ми зосередилися на оцінці цього зв'язку окремо у матерів та батьків. При порівнянні зв'язку повноти сім'ї та гіперпротективності обох батьків ми не виявили статистично значущого зв'язку (критерій Манна-Вітні: p = 0,286, графік 3 — ліві стовпці). Значущу різницю ми, однак, виявили при оцінці зв'язку повноти сім'ї та відторгнення з боку батьків (критерій Манна-Вітні: p<0,001, графік 3 — середні стовпці).
З точки зору дітей із повних сімей ми з'ясовували, чи є батьки більш емоційно теплими в повних сім'ях, ніж батьки дітей із неповних сімей (критерій Манна-Вітні: p=0,006, графік 3 — праві стовпці). Сума балів для обох батьків для даної сфери. Зірочка позначає статистично значущу різницю, а стовпці та похибки вказують на середнє арифметичне та стандартну помилку середнього.
Графік 3 Порівняння повних та неповних сімей з точки зору гіперпротективності, відторгнення та емоційної теплоти обох батьків
Далі ми окремо відстежували гіперпротективність у повних та неповних сім'ях у порівнянні матерів та батьків. При статистичній оцінці виявилася значуща різниця між обома батьками як у групі дітей, що походять із повної сім'ї, так і у тих, хто походив із неповної сім'ї. (Критерій Вілкоксона: для повних сімей — p<0,001, для неповних сімей — p=0,006). Зірочка позначає статистично значущу різницю, а стовпці та похибки вказують на середнє арифметичне та стандартну помилку середнього.
Графік 4 Гіперпротективність батьків та матерів у повній та неповній сім'ї
Гіперпротективність матерів, батьків порівняно з повнотою та неповнотою сім'ї — жодних значущих відмінностей не було зафіксовано. У гіперпротективності матерів та батьків не спостерігалося значущих відмінностей у тих, хто складав повну сім'ю, порівняно з тими, хто був частиною неповної сім'ї. (Критерій Манна-Вітні: матері — p=0,061, батьки — p=0,856).
При оцінці зв'язку відторгнення матерів та батьків і повноти сім'ї ми виявили лише різницю між відторгненням у батьків — батьки з неповних сімей були більш відторжливими (критерій Манна-Вітні: p=0,001). Ця різниця, однак, не спостерігалася у матерів (відторгнення матерів не було різним залежно від повноти сім'ї; (критерій Манна-Вітні: p=0,138). Відторгнення з боку матері та батька було напрочуд порівнянним у повних (критерій Вілкоксона: p=0,921) та неповних сім'ях (критерій Вілкоксона: p=0,721). Зірочка позначає статистично значущу різницю, стовпці та похибки вказують на середнє арифметичне та стандартну помилку середнього.
Графік 5 Відторгнення у матерів та батьків у порівнянні в повній та неповній сім'ї
Наприкінці аналізу ми зосередилися на емоційній теплоті з боку обох батьків. Статистичні тести показали значну різницю в порівнянні емоційної теплоти матерів і батьків у повній та неповній сім’ї з більшою теплотою матерів порівняно з батьками (критерій Вілкоксона: для повної сім’ї – p<0,001; для неповної сім’ї – p=0,009). Емоційна теплота батьків була значно більше зумовлена повнотою сім’ї, ніж емоційна теплота матерів (критерій Манна-Вітні: p=0,990 для матерів, p<0,001 для батьків).
Детальні результати наведено на графіку 6, де ми порівнюємо емоційну теплоту матерів і батьків із повних та неповних сімей. Зірочка позначає статистично значущу різницю, а стовпці та лінії похибок позначають середнє арифметичне та стандартну помилку середнього.
Графік 6 Порівняння емоційної теплоти батьків і матерів у повній та неповній сім’ї
ВИСНОВОК
Проведене дослідження довело зв’язок між виховною поведінкою батьків та повнотою або неповнотою сім’ї. Повні сім’ї є стабільнішими та емоційно теплішими порівняно із сім’ями, які не є повними. Матері є більш гіперпротективними, ніж батьки. При порівнянні з погляду повноти сім’ї було виявлено відмінності у відкидаючій поведінці батьків. Батьки, які живуть у неповних сім’ях, є більш відкидаючими, ніж батьки, які живуть у повній сім’ї. Батьки, які живуть у неповній сім’ї, є менш емоційно теплими, ніж батьки, які живуть у повній сім’ї. Очевидним є також те, що мати, яка живе в неповній сім’ї, є більш гіперпротективною, ніж мати, яка живе в повній сім’ї. У батьків були отримані такі ж результати. Батьки, які живуть у неповній сім’ї, є більш відкидаючими, ніж батьки з повної сім’ї. У порівнянні емоційної теплоти з боку батька та матері в повній сім’ї очевидно, що матері є більш емоційно теплими, ніж батьки. Значуща різниця була зафіксована також у зв’язку з батьком із неповної сім’ї, який є менш емоційно теплим, ніж батько, який живе в повній сім’ї.
Основою повноцінного життя в дитинстві, підлітковому віці, а також у дорослості є повнота сім’ї, а також емоційно теплий тип батьківської поведінки, який через трансгенераційний процес передачі передається нащадкам. Стосунковий зв’язок між дитиною та батьком є основою здорового психічного розвитку в майбутньому, причому важливим є також тип батьківського виховного впливу. На основі батьківських установок у дитини формуються основи її особистості. Основою особистості є сім’я та процес соціалізації, що опосередковується для дитини батьківською виховною поведінкою. Порушення у вигляді відсутності батьківської поведінки, або гіперпротективного чи відкидаючого батьківського виховного впливу може бути загрозливим для подальшого розвитку особистості дитини. З виховним впливом пов’язана також структура сім’ї, прищеплювані цінності, психосоціальна підтримка, а також мотивація та воля. Усе це є основними передумовами здорового психосоціального розвитку, який є необхідним для повноцінного життя. Ми вважаємо, що необхідно приділяти цій проблематиці підвищену увагу з боку соціальних працівників, а також широкої фахової та громадської спільноти. До нашої уваги потрапляє той факт, що повнота сім’ї прямо впливає на здоровий біо-психо-соціально-духовний розвиток особистості.
На завершення вважаємо за важливе наголосити на обмеженнях дослідження. Одним із обмежень дослідження є нерепрезентативність обраної дослідницької вибірки, на основі чого неможливо узагальнити результати дослідження для загальної популяції підлітків у Словацькій Республіці. Іншим обмеженням дослідження є також регіональна спрямованість дослідження, яка може не відображати дійсність із погляду кількох регіонів як цілого.
Автор: PhDr. Michaela Dávidová, PhD. Словник скорочень
s-E.M.B.U – скорочений метод кількісного дослідження для вивчення запам’ятованої батьківської поведінки; шведський акронім для Egna Minnen Beträffande Uppfostran; («My memories of upbringing») – мої спогади про те, як мене виховували.
Анамнез – з’ясування причин розладу, хвороби, ситуації, що виникла. Депривація – стан серйозного тривалого незадоволення життєво важливих психічних і соціальних потреб (стимулів, безпеки, стосунків, визнання); хронічне незадоволення потреб; нестача в психічній площині. Дисгармонія – невідповідність. Епігенетика – генетична структура сімейних моделей і досвіду, що передається з покоління в покоління. Фрустрація – психологічний стан, викликаний перешкодами, які загрожують або унеможливлюють задоволення певної потреби, бажання, прагнення. Ворожість – неприязне, агресивне ставлення до себе або іншої особи; схильність завдати шкоди іншій людині; ворожість. Гіперпротективність – надмірна, підвищена турбота; неадекватне оберігання. Невротичний – пов’язаний із невротизмом, невротичним розладом, для якого характерна емоційна нестабільність особистості та тривожність. (Hartl, Hartlová, 2010). Патогенний – такий, що спричиняє певний вид патології, аномалії, розладу чи хвороби. Протективний – захисний. Резильєнтність – стійкість, витривалість, гнучкість.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
HAJNÝ, M. 2008. Psychologické, vývojové a rodinné faktory vzniku závislosti. In KALINA, K. a kol. 2008. Základy klinické adiktologie. Praha : Grada publishing, 2008. 392 s., ISBN 978-80-247-1411-0. s. 41-52.
HARTL, P. – HARTLOVÁ, H. 2010. Veľký psychologický slovník. Praha : Portál, 2010. 800 s. ISBN 978-80-7367-686-5.
HUŠVÉTYOVÁ, J. - SCHULLER, S. I. 2004. Štýly rodinnej výchovy a ich možný dopad na vznik problémového správania detí. In HELLER, D. - PROCHÁZKOVÁ, J. – SOBOTKOVÁ, I. (eds.). 2004. Svět žen a svět mužů : polarita a vzájemné obohacování : sborník příspěvků z konference Psychologické dny. [CD-ROM]. Olomouc: Univerzita Palackého, 2005. ISBN 80-244-1059-1.
KALINA, K. et al. 2008. Základy klinické adiktologie. Praha : Grada publishing, 2008. 392 s. ISBN 978-80-247-1411-0.
MATOUŠEK, O. 2013. Metódy a řízení sociální práce. Praha : Portál, 2013. 400 s. ISBN 978-80-2620-213-4.
NAKONEČNÝ, M. 2009. Sociální psychologie. 2. vyd. Praha : Academia, 2009. 498 s. ISBN 978-80-200-1679-9.
POLIAKOVÁ, M. – MOJŽIŠOVÁ, V. – HAŠTO, J. 2007. Skrátený dotazník zapamätaného rodičovského správania ako výskumný a klinický nástroj s – E. M. B. U. Psychiatria – Psychoterapia – Psychosomatika, 14, 2007, č. 2-3, s. 79 -88.
PRUŽINSKÁ, J. 2005. Psychológia osobnosti. Bratislava : Občianske združenie Sociálnej práce, 2005. 152 s. ISBN 80-89185-05-3.
RUPPERT, F. 2011. Symbióza a autonomie. Traumata z narušeného systému rodinných vazeb. Praha : Portál, 2011. 272 s. ISBN 978-80-262-0004-8.
ŠPATENKOVÁ, N. a kol. 2004. Krize. Psychologický a sociologický fenomén. Praha : Grada Publishing, 2004. 132 s. ISBN 80-247-0888-4.
TISOVIČOVÁ, A. 2007. Poruchy správania a ich klasifikácie. Ružomberok : Katolícka univerzita – pedagogická fakulta, 2007. 114 s. ISBN 978-80-8084-161-4.
VÁGNEROVÁ, M., 2008. Psychopatologie pro pomáhající profese. 4. Vyd. Praha : Portál, 2008. 872 s. ISBN 978-80-7367-414-4.