Акцент на індивідуальності, її розвитку та активності, такий характерний для сьогодення, природним чином переноситься й у сферу соціальних послуг. Традиційна система лікування та догляду поступово замінюється індивідуалізованою підтримкою. Суттєвою частиною цього процесу є пошук підходів до людей з інвалідністю та способів роботи, які б стимулювали їхню власну активність.

Поняття активізації поширилося з новим законом про соціальні послуги, який визначає її як одну з видів діяльності, що надаються у соціальних послугах. Згідно з Мgr. Hanuše, керівника відділу соціальних послуг та соціальної інтеграції Міністерства праці та соціальних справ, який брав участь у підготовці закону, точного визначення того, що таке активізаційна діяльність, не існує — метою творців закону було створення лише певного рамки, яку б надавачі послуг заповнювали на свій розсуд; загалом же йдеться про сукупність діяльностей, що спрямовані на розпочаття активності, яка призведе до соціальної інтеграції або навчання стратегіям подолання труднощів, пов'язаних з інвалідністю.

Законодавче визначення, отже, досить широке. Вважаю, що ця перевага на практиці недостатньо використовується. На веб-сайтах надавачів послуг, а також у дипломних роботах студентів, активізація згадується переважно у зв'язку з дозвіллям. Зокрема в установах для постійного проживання застосовуються фахівці, які для клієнтів створюють різні активізаційні програми. Де-факто це ерготерапевти та педагоги дозвілля, в інших місцях — безпосередньо активізатори. Пропозиція діяльностей для клієнтів є надзвичайно широкою — від спорту та музики через рукоділля та «мозковий джоггінг» до арт-терапії та екотерапії. Загалом кажучи, це керовані суспільно-культурні заходи, які безперечно мають своє значення та ефективність. Вони проте є «високопороговими» і вимагають від клієнтів принаймні певного рівня мотивації, уваги, соціальних навичок. Тому зазвичай вони доступні лише людям із легкими типами порушень. Ніде в законі, однак, не йдеться про те, щоб якусь групу клієнтів було виключено з активізаційної діяльності, незалежно від віку чи ступеня обмеження можливостей. Клієнти зі змішаною інвалідністю або прикуті до ліжка мають таке саме право на увагу та стимули з навколишнього середовища, як і інші. Вони потребують іншого підходу та іншого типу діяльностей, ніж згадані вище.

Не всі надавачі послуг мають працівників, навчених у відповідних техніках (наприклад, у базальній стимуляції), не всюди вже застосовується пре-терапія. Там, де персонал не знає, що робити, на сцену виходить спеціальний педагог або психолог. Метою творців закону, однак, точно не було делегування активізаційної діяльності в руки фахівців, яких у закладі найменше. Активізувати клієнтів можуть всі працівники служби (включаючи керівника та кухарок); фахівці мають бути насамперед ініціаторами, наставниками та гарантами. Давайте подивимося, що ще, крім дозвілля, може ховатися під словом активізація.

Якщо вийти з самого поняття, то нас повинне викликати активність, тобто діяльність або динамічність. Біологічним вихідним пунктом для визначення її змісту може слугувати той факт, що з усіх тварин людина у своєму (еволюційному) розвитку дійшла найдалі. Це було можливим, зокрема, завдяки тому, що вона дуже ефективно використовувала мозок і створила специфічний спосіб комунікації. З огляду на те, наскільки значно за останні роки поширилися наші знання в області нейрології та нейробіології, ми знаємо більше про функціонування людського мозку і краще розуміємо, як його розвивати. Для розвитку мозку необхідна його активність і справедливо, що чим більше мозок використовує людина, тим більше він розвивається. Сутністю є створення нових зв'язків — синапсів — між окремими мозковими клітинами. Якщо людина використовує мозок не звичним способом, між мозковими клітинами або створюються нові зв'язки, або поглиблюються ті попередні — навіть якщо пошкоджені. Це не означає, що людина зобов'язана прямо зараз складати симфонії або вирішувати складні математичні задачі, достатньо творчо мислити. З фізіологічної точки зору, отже, активізацією є будь-яка ситуація, у якій мозок змушений обробляти або нові подразники, або поводитися з відомими іншим способом. Дослідження доводять, що мозок, який працює лише в постійних схемах і не розвивається, наприклад, значно більше піддається ризику деменції. З психологічної точки зору з поняттям активізації пов'язана людська потреба сприймати, пізнавати та контролювати себе та своє оточення.

З вищевикладеного випливає, що активність, а отже й активізація, завжди пов'язана з новими, не звичними подразниками. У більшості клієнтів здатність забезпечити собою достатню кількість подразників з оточення послаблена, тому їх слід пропонувати або посередовувати. Однак тип та інтенсивність подразників мають бути відповідними стану клієнта. Так само, як необхідно оцінювати індивідуальні потреби кожного клієнта, ми повинні реалістично враховувати й їхні можливості. Тоді як для відносно самодостатнього клієнта активізацією є плетення кошиків та поїздка до замку, для людини з прогресуючою деменією так само сильним враженням може бути масаж ніг.

Слово активізація, можливо, викликає враження, що його змістом мають бути насамперед різноманітні складні заходи, тобто наприклад освітні, розважальні, терапевтичні та реабілітаційні програми. Вони безперечно належать до нього, але було б шкода обмежити розуміння активізації лише ними. Згідно з соціологами, подібні заходи займають у житті звичайного європейця приблизно 12 % часу. У решті часу ми вчимося, працюємо, піклуємося про себе та домогосподарство. День клієнта, наповнений у добрій вірі переважно керованими активізаційними програмами, має іншу структуру, ніж день звичайної людини.

Тут виникають два питання: як активізувати поза підготовленими заходами і де все ще брати ці нові подразники? Відповідь не складна. Якщо вважати активізацією будь-яку діяльність, результатом якої є активність клієнтів, значно розширяться можливості того, що можна робити в рамках активізації, а також можливості всього персоналу взяти в це участь. Я б порадила виходити з природних ситуацій, які нормально відбуваються і які приходять ad hoc — від самообслуговування починаючи і випадковою зустріччю в коридорі закінчуючи. Зосередження на повсякденних і звичайних речах приносить ситуації, які можна охопити нестандартним способом і надати таким чином нові подразники, на які клієнт може реагувати. Звісно, мова йде не про результат як про сам процес взаємодії. Конкретні приклади того, як такий підхід може працювати на практиці, я хотіла б запропонувати вам у наступній статті в наступному номері журналу Соціальні послуги.

Спеціалізований журнал Соціальні послуги — серпень / вересень 2011 Більше інформації можна отримати на веб-сайтах http://www.socialnisluzby.eu та http://www.apsscr.cz.