У житті нас спрямовує й щось вищеземне, ніж людський розум. Знайомий із багатьма людьми, які живуть у повній невіданні та у реальності, яку формує це суспільство. Вони не мають бажання дізнатися щось більше, взагалі не замислюються над тим, як працює життя. Теоретично їхнє життя простіше, але я боюся, куди це все прямуватиме. Адже кожен піддається колективному нигилизму, а люди перестають намагатися внести зміни у своє життя. Щодня нас бомбардують дезінформаціями зі ЗМІ, і ніхто не намагається щось зробити. Звісно, індивід цього не вистачає. Мені шкода від того, як люди йдуть із натовпом і дозволяють себе поглинути. Вважаю, що це наслідок часу й того, що кожен намагається якнайбільше нажитися лише для себе. Світ дуже матеріальний.

Телебачення, засоби масової інформації, політики та представники еліти приводять нас туди, де хочуть мати нас. Здається, вони хочуть, щоб ми жили у страху, і ніхто не висувався з ряду, бо інші могли б його послідувати. Тому вони постійно навіюють нам, що світ поганий, що немає грошей і що так має бути. Коли ми вмикаємо телебачення або йдемо на якийсь фільм у кіно, то помічаємо, що більшість сюжетів базується на війнах і вбивствах та на зради між людьми. З іншого боку, є бульварна преса, де ми дізнаємося лише те, хто з ким цього тижня живе і хто кого обдурив. Ніхто це не засуджує, усі сприймають це як норму. Так само нормально копатися в чужих життях, і люди ідентифікують себе з цим. Вони сприймають це як само собою зрозуміле і починають це копіювати: нас виховують до хворої поведінки.

Сімрічні діти живуть у віртуальній реальності. Вони грають у ігри, у яких вбивають, а своїх друзів бачать лише в школі та на фотографіях, які є у Facebook. Вони не виходять на вулицю і не грають у «прятки», як це робив я. Вони не встановлюють справжніх дружніх стосунків і не розуміють, що таке реальні стосунки і про що це. Вони не розпізнають своє оточення навколо себе та світ зовні. Їхні батьки знецінені турботами, грошима та думками про те, за що вони заплатять за квартиру, погасять кредит і що будуть їсти. Тому вони не вирішують проблему того, що їхнє дитя проводить за комп'ютером вісім годин. Результатом є розлучення та депресії, бо ми не можемо позбутися турбот. Ми все ще змушені вирішувати негативні речі.

Дорослі спілкуються через соціальні мережі. У статусах вони пишуть, як самі почуваються. Вони живуть паралельним життям. Усюди в інтернеті на них атакують реклами на речі, які їм зовсім не потрібні, але вони купують їх, бо на них п'ятдесятпроцентна знижка. Так, це спрощує життя, але це має свої межі. Сьогодні молодій людині важко встановити стосунки інакше, ніж у чаті або на іншому списку. Це демократія, і людина може обрати. Але з чого вона має обрати? Вважаю, що нас маніпулюють і показують нам лише те, що вони хочуть, щоб ми побачили.

Наближаються Різдва. Всі гіпермаркети переповнені зайвими речами. До скриньок ходять листівки, а в телебаченні нас бомбардують рекламами. Вони змушують нас купувати те, що нам не потрібно. Справжня суть Різдва втрачається. Головне, щоб люди витрачали гроші.

Кожна подія змінює хід життя. Помилки є частиною складного процесу формування людини, але не усвідомлюють цього кожен. Я багато думав над подіями, які відбулися в моєму житті не лише в недавньому, а й у далекому минулому. Можливо, саме таким чином я хочу позбутися відповідальності за свої помилки і тому живлю в собі думку, що те, що сталося, просто мало статися... що це доля і що ми просто спрямовані силою, яку ми не можемо побачити чи зрозуміти. Я дивився на своє життя майже з кожного можливого кута, який існує, і все більше переконаний у тому, що речі насправді не трапляються випадково. Я не стверджую, що життя кожного з нас написане наперед у якійсь великій книзі, але не вважаю, що все відбувається лише в цьому матеріальному світі і що нічого над нами немає. Наразі вважаю, що наше майбутнє залежить переважно від наших думок і від нашої віри в події, які ми хочемо притягнути до свого життя. Я помітив, що коли я щось дійсно хотів і просив про це не лише розумом, а головним чином серцем, то життя почало спрямовувати мене в правильному напрямку і почали відбуватися речі, які допомагали мені. Приходили правильні люди і відбувалися правильні події. Іноді це працює не зовсім так, як я уявляв, але я вірю, що ця Сила, яка є наді мною, має на це причину. Можливо, просто не той правильний час. Тому я більше не відчуваю гніву.

Гнів — це неймовірно негативна емоція, яку важко контролювати. Можливо, ми ніколи цього не навчимося. Гнів приніс мені лише докори, тому я намагаюся його придушувати. Я боюся, що людина не є безодня і що всі емоції та почуття, які спробували придушити, деякий час глибоко під ребрами, колись проявляться і людина з цього зійде з розуму, або ще щось гірше. Нам слід знайти якийсь спосіб вивільнення, щоб ми могли це випустити. Найідеальнішим було б, щоб такі емоції не надходили до нашого життя, або принаймні таких позитивних було б більше. Але, на жаль, ми не живемо в ідеальному світі. Але я вірю, що я не сам у ньому і що коли я буду просити від серця, я досягну мети.

Я не розумію деяких речей, тому що все одно приходить щось погане, що змушує мене запитувати, чому... Але я вірю, що відповідь прийде, коли я буду готовий її зрозуміти. У всьому є свій час. Я не вірю, що речі трапляються випадково, бо кожна подія, яка відбудеться, навіть найменша дрібниця, залишає слід у нас, який вплине на наші наступні рішення. І не лише це. Повністю змінює хід нашого життя. Наприклад, така дурість, що ми пропустимо автобус. Через це нам доведеться йти пішки і ми зустрінемо людину, яка повністю змінить наше рішення. Або навпаки. Ми не зустрінемо людину, яка могла б вплинути на нас негативно. Завдяки цьому ми повернемося додому пізніше, це повністю змінить наш день і ми вирішимо організувати його інакше. Це дає нам простір для нових думок та ідей. Все це обертається навколо причини і наслідку.

Бог іноді має особливий смак до гумору, але попри це я все ще йому довіряю і вірю, що спрямовує наші кроки в правильному напрямку. Питання в тому, чи спрямовує він нас туди, куди ми хочемо, чи має з нами інший план. Можливо, це розділено, бо існують люди, у яких немає чітко поставленої мети і які не знають, куди на життєвому шляху вони хочуть дістатися. Бог торкається нас. Мабуть, він знає, що нам це потрібно. Що нам потрібно відчувати його присутність. Що нам потрібно підтримувати нашу віру й у себе самих. Але нам треба навчитися сприймати і приймати його спосіб звертання до нас. Слухати те, що він хоче сказати. Я вірю, що він поруч із нами і підтримає нас у тому, до чого ми хочемо дістатися.

Всі погані події пересувають нас десь вище. Я належу до людей, які намагаються витягти добре з речей, у яких маю відчуття, що мене буквально ховають у цей період. Життєві випробування я намагаюся сприймати як сходинки до неба. Небо високо, але людське рішення і віра здатні на неймовірні речі. Тож ходімо.

Вищезгадані рядки є свідченням студента першого курсу спеціальності «Соціальна робота». Молодої людини, яка замислюється над сенсом життя, над його спрямуванням та способом ставлення до самого себе, намагається знайти вихід із безвихідних ситуацій, і тому що складність і напруженість життєвих обставин, яких довелося чинити в недавньому минулому, змістили її мислення від легкої безтурботності, типової для її вікової категорії, у глибину філософсько-етичних і релігійних роздумів. Хоча вона не завжди знаходить відповіді на свої запитання і часто блукає в сумнівах, симпатичною є те, що вона не здавалася і свою постійно повертаюч невизначеність закріплює у вірі. У віру в Бога і в добро людини.

Франциск у своїх роздумах вказує на три ключові проблеми сьогодення, які є потенційною загрозою в нашій глобалізованому суспільстві: маніпуляція засобами масової інформації, віртуальна реальність і споживацтво.

У минулому спільно розділявані цінності та міфи, які позитивно визначали наші моделі поведінки, сьогодні деформовані і витіснені символічним, образовим мовою масових медіа, які наштовхують нас на своє комунікаційне смогом і нав'язують нам образ світу, яким ми мріємо, хоча він для нас недосяжний. Ідея Тадеуша Засепи (2002): «Сучасні медіа мають у своїй сутності силу створення символів, які відіграють важливу роль у формуванні морального середовища сучасної людини» у цьому випадку є ключовою і з неї треба виходити в нашому суспільному прагненні до усунення негативних наслідків, яких має медіа-маніпуляція у створенні цінностей, особливо в мисленні сучасної молоді.

У випадку гіперреальності медіа-моделей йдеться не про спотворення реальності, ні про викликання ілюзії реальності, а про симуляцію, яка повністю замінює реальність. Тобто йдеться про реальність моделі, яка є реальнішою за саму реальність. Її сутність полягає у зникненні відмінностей між істинним і оманливим, а отже і між реальним і симульованим (Бодрійяр, 1994). Засепа (2002) характеризує осіб, які належать до потенційно найнебезпечніших груп з точки зору залежності від інтернету та віртуальної реальності наступним чином:

  • люди, які до знайомства з інтернетом вже пережили емоційний розлад, який вимагав втручання психіатра, — колишні алкоголіки або люди з іншими залежностями,
  • чоловіки, які прагнуть влади, соціального статусу і панування,
  • жінки, які шукають підтримки у дружбі чи романтичних стосунках, які скаржаться на свого чоловіка і хочуть довіритися комусь,
  • молоді чоловіки до вісімнадцяти років зі слабким усвідомленням власної цінності.

Віртуальна реальність стає пасткою, у якій заглиблюється ізоляція особистості, що веде до того, що вона відмовляється від власної думки і ідентифікує себе з думкою більшості, згідно з якою «насправді нічого не відбувається, все у порядку, як є». У ширшому соціальному масштабі виникає спіраль мовчання (spiral of silence theory), яку треба розірвати впливом на окремих осіб, цілеспрямованою соціальною роботою. Чим раніше особистість зрозуміє, де закінчується вигадка і де починається реальне життя, тим більша ймовірність, що вона зможе сприймати реальність такою, якою вона є насправді. Вона зможе вирішувати свої проблеми, а не втікати від них.

Сьогоднішнє споживацьке масове суспільство разом із масовою медіа-культурою створило механізовану та стандартизовану людину, об'єкт економічних інтересів і щодня охоплює її цілим спектром задоволень, які в кінцевому підсумку притупляють, атомізують і дратують. Фрустрація виникає насамперед з усвідомлення того, що споживацький спосіб життя недосяжний для кожного. Одним із вихідних шляхів, як вийти під деструктивний вплив споживацтва, є повернення живих соціальних взаємодій на місце, з якого їх витіснив інтенсивний контакт із засобами масової інформації та гіперреальним світом кіберпростору.

Соціальна робота та консультування у спробі вирішення проблем, пов'язаних із вищезгаданими обставинами, мають зосередитися насамперед на кваліфікованій оцінці стану клієнта та точній ідентифікації джерела його проблеми (залежність від віртуальної реальності, патологічний вплив споживацтва, медіа) та оцінці адекватних ресурсів, які можуть бути використані для задоволення його потреб, зміни його поточних соціальних установок та переосмислення значення соціальних контактів. Важливо передавати знання, а не лише інформацію, і розірвати пасивне ставлення, яке не потребує правди і нічого не питає. Особі, здатній до сприйняття християнських цінностей, треба повернути спростоване право християнської етики в обсязі, який у вирішальній мірі позитивно вплине на її подальше життєве спрямування і допоможе їй не лише орієнтуватися в проблемах, а й взяти на себе адекватні стратегії для їх вирішення. Не менш важливим є оздоровлення сімейного середовища, щоб воно стало повноцінною базою для кожної потенційно загрозленої особистості.

Автори: František Ruman, Mgr. Lenka Jalilah Hrušková Використана література

BAUDRILLARD, J. 1994. Simulacra and Simulation. Michigan : The University of Michigan, 1994. 194 s. ISBN 0-472-09521-8. ZASĘPA, T. 2002. Médiá v čase globalizácie. 1. vyd. Prel. Marián Kováčik. Bratislava : LÚČ, 2002. 425 s. ISBN 80-7114-387-1