Навіть у передріздвяний період можна помітити не лише на вулицях Братислави людей, які під егідою Nota Bene намагаються продати перехожим вуличний журнал, що існує в Словаччині вже 12 років. Про продаж Nota Bene справжніми продавцями, а також про усунення псевдопродавців, але передусім про соціальну роботу з бездомними людьми розповідає Ivan Lorenc — юрист і насамперед соціальний працівник із OZ Proti prúdu.
З бездомними людьми в Братиславі ви працюєте сім років. Як людина обирає цей напрям соціальної роботи? Передусім це не було якимось продуманим рішенням. Але, як це часто буває, радше збігом щасливих обставин. Усе почалося з лютої зими на зламі 2005–2006 років. Тоді я працював офіціантом в одній із братиславських кав'ярень, і мені здалося гарною справою стати волонтером у наметовому містечку, облаштованому для екстреної допомоги людям на вулиці (щоб вони не замерзли просто неба).
Чи використовуєте ви свою базову юридичну освіту в цій роботі (для допомоги нужденним)? Спочатку я почав допомагати з базовими юридичними консультаціями, і лише значно пізніше (після проходження кількох тренінгів та здобуття досвіду) моя робота стала більше схожою на соціальну роботу. Безумовно, також завдяки дуже хорошій соціальній працівниці, яка тоді працювала в нашій громадській організації. Зараз я дуже вдячний за здобуте поєднання освіти. Це дає мені змогу бачити проблеми людей з різних точок зору. Ми й надалі допомагаємо в організації з базовими правовими питаннями, прагнемо захищати права наших клієнтів. До того ж із соціальною надбудовою, яка сприймає людину дещо ширше.
Які види програм, проєктів, допомоги, підтримки чи консультування пропонує OZ Proti prúdu? Основним напрямом є можливість для продавців заробити гроші на продажу журналу Nota Bene. Я дуже поважаю всіх людей, які починають продавати вуличний журнал. Для них самих (але часто й в очах громадськості) це ніби публічне визнання того, що щось у їхньому житті пішло не так, як хотілося. Водночас це перший крок до покращення якості їхнього життя. Із продажу нашого журналу все ніби починається. Далі може йти індивідуальне або групове соціальне консультування, а також участь у різноманітних дозвіллєвих заходах за інтересами (як-от чемпіонат світу з футболу серед бездомних людей). OZ Proti Prúdu є також видавцем кількох книг, авторами яких є теперішні або колишні продавці Nota Bene. Дві з них просто зараз є в передріздвяному продажу в наших продавців. Деякі проєкти вже давно відокремилися або пов'язані з нами через наших продавців. Чудове Divadlo bez domova вже стало досить відомим.
Ви відповідаєте за групове консультування продавців і продавчинь Nota Bene. Як виглядає така зустріч, яка її мета? Групову роботу ми розпочали ще кілька років тому, і вона має різні форми. Спочатку ми почали з груп для продавців-початківців, які мали на меті полегшити людям входження в проєкт і визначити базові правила продажу, встановити межі. Зараз завдяки грантовій підтримці ми розвиваємо групову роботу, яка має охопити всіх активних продавців. Це зустрічі продавців, на яких завдяки зворотному зв'язку та груповій динаміці ми намагаємося підтримати їхні продажі, надати їм інший погляд на самих себе і таким чином розвинути їхні комунікативні та соціальні навички. Водночас ми намагаємося передати їм інформацію, яка може стати в пригоді пізніше або опосередковано. Проте іноді це й горезвісний сміх крізь сльози. Наприклад, зустріч щодо можливості реструктуризації боргів та її правового регулювання в Словаччині врешті-решт завершилася тим, що клієнти самі для себе з'ясували: цим шляхом іти не варто (парадоксально, саме через високу вартість самого процесу списання боргів), і вони можуть спрямувати свою енергію на щось інше...
Часто як причину втрати житла ми чуємо фразу: «У цьому винен капіталізм». Як у Словаччині насправді визначається бездомність — хто загалом підпадає під це визначення (і чому)? Бездомна людина — це особа: без притулку; без житла; яка проживає в нестабільних умовах (не має достатнього доходу) або в неналежних умовах (забагато людей в одному місці, поганий стан помешкання — без електроенергії тощо). Проте це визначення було б кориснішим, якби воно стало частиною правової системи. Важливіше усвідомити, що люди утворюють спільноту, де кожному окремо буде настільки добре, наскільки добре буде цілому — тобто індивідуальні свободи та рівень життя залежать і від того, хто саме долучається до створення цінностей. Простіше кажучи: коли людям буде де помитися і де жити; коли вони матимуть де змістовно проводити час, самореалізовуватися і працювати, тоді й рівень життя покращиться для нас усіх. Тому я вважаю сумним і помилковим постійне нарікання на те, що суспільство розплачується за інших, так званих асоціалів… Проблема може полягати в неякісній соціальній роботі, а також у функціонуванні державних інституцій і всього суспільства. Капіталізм як суспільний лад у цьому не винен — це лише поняття, зміст якого визначають і наповнюють конкретні люди.
З чим до вас найчастіше звертаються «ваші» продавці та продавчині? У чому їм потрібна порада чи допомога? Проблеми, з якими до нас звертаються люди, бувають різними й залежать від ступеня залученості до проєкту. Для когось найважливішим є вирішення питання з місцем продажу. Інші вважають пріоритетним: допомогу в пошуку житла, допомогу в оформленні документів або виплат із матеріальної скрути, пенсій. У деяких клієнтів консультування є дуже комплексним і охоплює, наприклад, сімейні стосунки або допомогу у вирішенні проблем зі станом здоров'я, психологічних труднощів чи виборі подальшого життєвого шляху.
Які завдання ви відмовляєтеся робити для них або замість них? Як ви мотивуєте їх набувати трудових навичок, нових умінь? Наша робота ґрунтується передусім на бесідах, після яких (за потреби) може здійснюватися супровід та інтервенція в різноманітних установах (службах зайнятості, місцевих органах влади чи лікарнях). Словаччина — сувора країна до людей з інвалідністю в будь-якому її прояві. Тому іноді необхідне й наше втручання у формі захисту прав наших продавців. Утім, ми намагаємося не брати на себе забагато обов'язків, які належать іншій стороні (а не нам). Я не сприймаю цей проєкт як благодійний, хоча благодійність має своє місце в суспільстві.
Чи можете ви навести якусь «success story» — позитивний приклад когось із ваших клієнтів або клієнток?
Success story — це вже те, що хтось починає продавати журнал! Адже наші продавці повинні спочатку купити його за пів ціни, вони мають навчитися планувати та вести господарство. Ходити на роботу з вулиці або з нічліжки — справді дуже важко. Продаж журналу дещо схожий на роботу. Успіхом є вже те, коли людина починає піклуватися про себе сама або про своїх близьких. Чи вдасться їй знайти постійну роботу або житло (згідно з очікуваннями інших), уже залежить від багатьох обставин. Не можна очікувати, що в час, коли для багатьох людей у SR нелегко знайти належну роботу та житло, люди з вулиці почнуть за короткий час працевлаштовуватися та купувати квартири в кредит... Тут важливими критеріями є вік, освіта, стан здоров'я, сімейні обставини, але, безумовно, і стан суспільства. Іноді позитивним є навіть те, що наші продавці знову починають сплачувати аліменти на своїх дітей або виплачувати борги. Але в об'єднанні є й приклади, коли людям справді вдалося суттєво покращити своє життя.
У чому полягає принцип допомоги людям через продаж щомісячника Nota Bene? За скільки вони купують журнали, за яку суму їх продають і що з цього, власне, мають? Журнал продавець купує у нас за пів ціни, а продає зараз за 1,40 євро. З прибутку він має оплачувати базові потреби. Вартість одного ліжка у двомісній кімнаті коливається від 100 до 150 євро на місяць. Якщо до цього додати витрати на харчування, одяг чи медичні витрати, то виявиться, що ця сума перевищує, наприклад, прожитковий мінімум.
Скільки реальних продавців і продавчинь журналу Nota bene ви зараз реєструєте в SR, і скільки конкретно в Bratislave? У Bratislave за 12 років зареєстровано понад 2500 продавців (довгостроково активними є близько 160 з них). Це ті продавці, які мають закріплене місце продажу і щонайменше раз на тиждень приходять до нас купувати журнали.
Зареєстровані та навчені у вас продавці й продавчині (з присвоєним реєстраційним номером і місцем продажу) часто говорять про «боротьбу за район» із так званими «чорними продавцями». Що це означає? Журнал Nota Bene поступово став брендом, який свідчить про активне прагнення людини-продавця покращити своє життя. Є багато людей, які цінують цей принцип. Це, звісно, приваблює інших — зловживати цим у певний спосіб. Тому трапляється, що на вулицях з'являється багато людей, які не мають права продавати журнал Nota Bene (через порушення правил продажу або через те, що продаж журналу виходить за межі їхніх можливостей). Часто вони насправді навіть не продають журнал (отримують його іншим шляхом, нерідко нелегально) і використовують його лише як засіб викликати співчуття та отримати гроші від перехожих, потенційних покупців. Я розумію їхню ситуацію, навіть маю до неї співчуття, але, з іншого боку, вони псують репутацію проекту та офіційним продавцям.
Як звичайні покупці можуть розпізнати цих фальшивих продавців і допомогти усунути це явище? Наші можливості вирішення проблеми з нелегальним продажем обмежені, тому нам дуже допомагає, якщо люди справді купують журнал в офіційних продавців, які стоять на закріплених місцях із посвідченням, де зазначено місце продажу та реєстраційний номер (який збігається з номером, надрукованим на журналі).
Скільки журналів на місяць у середньому продають продавці й продавчині і від чого це залежить? Щомісячні продажі у різних продавців дуже відрізняються. Адже багато хто з них, окрім продажу Nota Bene, має тимчасові підробітки, або їх обмежує стан здоров'я чи вік. Коли продавець тільки починає продавати і за перший місяць реалізує 50 примірників, це хороший результат. Кожен, хто хоче продавати понад 100 примірників на місяць, повинен приходити на своє місце продажу дуже регулярно і справді вміти спілкуватися з клієнтом, з покупцем.
Що відбувається наприкінці місяця з журналами, які продавці й продавчині вже не можуть продати (і мали б уже придбати новий випуск)? Старіші журнали продавці можуть повернути (у співвідношенні: два старі за один новий номер журналу). Загалом повернених журналів не так багато (оскільки в такому разі самі продавці зазнавали б збитків).
Скільки років продає NB ваш продавець чи продавчиня з найдовшим стажем (і як змінилося його/її життя за ці роки)? У нас досі є активна продавчиня номер 1. Хоча журнал вона продає вже лише зрідка. Тут також видно, що значення журналу полягає (окрім заробітку грошей) ще й у налагодженні людських контактів та самореалізації.
Nota Bene цими днями святкує свою 12-ту річницю діяльності. У чому можна помітити різницю чи поступ? Які плани має об'єднання на майбутнє? Це запитання скоріше до керівництва організації, ніж до мене. Утім, я радий, що організація досі існує, що вона пропонує унікальний засіб допомоги людям, які опинилися в скруті, — за допомогою журналу Nota Bene. Мені подобається, що за якістю він не поступається іншим щомісячникам у Slovensku. Продавцям не доводиться соромитися того, що вони пропонують. І протягом тривалого періоду консультування вдалося, я вірю, допомогти багатьом продавцям (а також їхнім сім'ям та оточенню, на яке вони впливають). Те, як організація виглядатиме і які послуги надаватиме в майбутньому, залежить однаково як від людей, які в ній працюють, так і від суспільства, яке створює потреби та можливості.
Три продавчині Nota Bene у період Адвенту заробляли на життя також як продавчині вживаного одягу на Prvom charitatívnom blšom trhu в Bratislave (завдяки співпраці з OZ Pluto). Як ви оцінюєте такі заходи та форми співпраці? Співпраця організацій зі схожим спрямуванням, безперечно, могла б принести велику користь. Адже одне об'єднання не може задовольнити всі потреби людей, які виникають у житті. Тому й те, що продавчині змогли спробувати себе у продажу одягу на благодійному блошиному ринку, можна сприймати як новий виклик, нову можливість, новий досвід. Наскільки сильно і яким чином це може їм допомогти, ми зараз, можливо, навіть не уявляємо.