Робота з розвитку громад та місцевий розвиток є дедалі актуальнішим питанням політики в Європі. Воно часто залежить від конкретного регіону з його дійовими особами, сформованими політичним устроєм минулого століття. У той час як розвиток громад є інтегрованою частиною місцевого та регіонального врядування в країнах Західної Європи, він не настільки поширений у нових державах-членах ЄС, особливо в посткомуністичних країнах. Більшість людей у цих суспільствах досі відчувають глибоку недовіру та уникають вступу до будь-яких формальних організацій навіть у нових вільних і демократичних умовах (Howard, 2003).

Словаччина все ще проходить крізь роки трансформації — намагаючись зрозуміти громадську роботу як благо для місцевого самоврядування та розвитку громадянського суспільства (Střelcová, 2015). У Словаччині ми спостерігаємо та застосовуємо на практиці кілька фундаментальних стратегій роботи з громадами для вирішення їхніх проблем — надання соціальних послуг, адвокацію та розвиток громад. Громадський органайзинг (четверта стратегія громадської роботи) досі вкрай рідко використовується в цій країні, хоча він міг би бути дійсно потужним підходом до соціальних змін завдяки організації як демократично контрольованій інституції громади (Markovič Baluchová, 2017).

Метою цієї статті є визначення принципів громадської роботи в Словаччині, аналіз викликів розвитку громад, а також пропозиція конкретних рішень, здатних подолати наявні бар'єри.

Теорія розвитку громад

На різних континентах існують різні традиції розвитку громад. Згідно з International Association for Community Development (IACD, 2015), розвиток громад — це «сукупність практик і методів, спрямованих на використання вроджених здібностей і потенціалу, які існують у всіх людських спільнотах, щоб вони стали активними суб'єктами власного розвитку та організовувалися для вирішення ключових питань і проблем, що є для них спільними».

Процес розвитку громади починається з поширення інформації та анімації громади. Далі слідує визначення потреб і ресурсів, а також виявлення та навчання місцевих лідерів. Зрештою, це призводить до розробки плану та подальших процедур оцінювання (Střelcová, 2015). Іншими словами, люди зустрічаються у спільній дії, щоб трансформувати світ («співпраця»), лідерство спрямоване на об'єднання пригноблених («об'єднання заради визволення»), пригноблені організовуються для власних дій («організація»), а діалогічна культурна дія спрямована на соціальну трансформацію на основі визначення «генеруючих суб'єктів» (Freire, 2005). Основою теорії розвитку громад є повага до потреб людей та орієнтація на потенціал, а не на проблеми (Střelcová, 2015).

Види роботи в громадах або з громадами

Щоб проаналізувати громадську роботу в конкретних групах, необхідно провести розмежування між роботою з розвитку громад та іншими видами роботи в громадах. Розвиток громад можна дуже чітко відрізнити від надання послуг за визначенням, яке розглядає розвиток громад як «модель участі, яка розширює можливості громадян і спрямована на збільшення впливу громадян у сферах, що визначають їхнє життя, а також підтримує людей різного віку в їхній активній громадянській позиції» (Guerra, 2012).

Strieženec (2001) зазначає, що «використання соціальної роботи з громадою в деяких випадках є неминучим і в певних сферах видається єдино прийнятною формою». Проте він стверджує, що якщо «хороші політичні, соціальні, медичні чи освітні заходи не сприймаються громадою, вони не мають шансів досягти очікуваного результату» (Strieženec, 2001). Спираючись на висновок Стріженця, ми можемо виділити головну відмінність між соціальною роботою з громадами, соціальною громадською роботою та громадською роботою в мікрорайонах або роботою з розвитку громад. Вона полягає в підході: чи виконується робота для громади, як це відбувається в практиці соціальної роботи (і тому ризик зневаження є вищим), чи разом з громадою, як це закладено в підході, що базується на громадській роботі. Košková та Antalová (2003) розглядають роботу «з громадою та для громади» як процес розвитку, заснований на рівноправному партнерстві всіх учасників, що уможливлює обмін знаннями, досвідом і навичками з метою впровадження змін.

Порівняно з адвокацією, розвиток громад підтримує та використовує людський капітал. Він посилює процес зростання навичок і знань індивідів, груп і громади в цілому, що є результатом неформального процесу навчання, обумовленого активністю людей у громаді. Розвиток громад працює з потенціалом, який уже існує всередині громади — зі здібностями, навичками, знаннями та спроможністю її жителів, членів об'єднань і представників інституцій (Střelcová, 2015).

Головна мета розвитку громад — розбудова активних і стійких громад, заснованих на соціальній справедливості та взаємній повазі. Крім того, його завданням є запобігання та усунення бар'єрів, які не дозволяють людям брати участь у вирішенні питань, що впливають на якість їхнього життя. Розвиток громад покликаний допомагати окремим особам і громаді розуміти свої проблеми, навчати й мотивувати людей до самодопомоги та незалежності; він підтримує розвиток громадського життя (Husárik, Miková, 2012). Основою іншого виду громадської роботи — громадського органайзингу — є люди з проблемою, які самі визначають свою спільноту й приймають рішення щодо проблем, які вони прагнуть вирішити; рішень, які вони хочуть реалізувати; та методів, які вони використовуватимуть для досягнення своїх цілей (Markovič Baluchová, 2017).

Громадська робота не ототожнюється з соціальною роботою з громадами, оскільки вона не має характеру суто соціальної роботи, а взаємодіє з потенціалом громади. Розвиток громад набуває сенсу завдяки сталості та залучає громаду до процесу розвитку й планування (Henderson, Thomas, 2007).

Участь громад у Словаччині

Участь (партисипація) посідає центральне місце в розвитку громад. За словами Aref та Redzuan, найвищий рівень визначається як справжня участь, яка більше зосереджена на розширенні прав і можливостей (емаунверменті). На цьому рівні люди з громади мають владу та контроль над процесом ухвалення рішень. Проміжний рівень позначається як символічна участь. На цьому конкретному рівні з членами громади проводяться консультації, і вони виступають партнерами у проєктах і програмах за умови регулярної взаємодії. Найнижчий рівень участі громади визначається як неучасть. На цьому конкретному рівні жителі громади лише інформуються про плани, рішення та дії. Крім того, на рівні неучасті присутній певний ступінь маніпулювання громадою задля влади та контролю (Aref, Redzuan, 2009). Усі ці рівні спостерігалися в межах громад, створених уразливими групами в Словаччині протягом останніх 15 років.

Розбудова колективних дій відіграє ключову роль у теоретичних напрацюваннях у галузі розвитку громад. Таким чином, партисипація, розбудова потенціалу, залучення або розширення прав і можливостей громад явно беруть свій початок у подібних теоретичних дослідженнях. Стратегія залучення громади спрямовує людей щодо того, як вони взаємодіють зі своїми громадами та організаціями у сфері надання послуг.

У Словаччині кількість неурядових організацій зросла в геометричній прогресії, як і рівень зайнятості в третьому секторі. Проте у скандинавських країнах кількість НУО більш ніж утричі вища (Bútora, Bútorová, Strečanský, 2012). У період, коли Словаччина стала незалежною державою внаслідок поділу Чехословацької республіки на дві держави, у всій країні налічувалося лише близько 6000 неурядових організацій (Dudeková, 1998). Через два десятиліття ця кількість зросла до понад 32 000 створених НУО (Bútora, Bútorová, Strečanský, 2012).

Наявність громадських центрів для вразливих груп

Громадські центри в Словаччині, як і в інших посткомуністичних країнах Східної Європи, досі є відносно невідомим і новим явищем. Перші громадські центри були засновані у 2003 році в межах проєкту «Support for community center’s creation in Slovak republic». Фінансовані через Program Phare як частину фондів ЄС, ці центри стали інструментом інтеграції місцевих ромських громад (Korpesio, 2012). Останніми роками спостерігається тенденція до значного розширення практики центрів, спрямованих на підтримку маргіналізованих груп (зокрема ромів). Загалом громадські центри такого типу покликані створити умови для надання послуг денного центру для дітей та сімей, кар'єрного консультування та консультування з працевлаштування, освітніх заходів та інших допоміжних послуг. Кількість таких громадських центрів у Словаччині у 2012 році досягла 100 (Korpesio, 2012). У вересні 2014 року відповідно до Національного проєкту під назвою Community Centers було встановлено стандарти для громадських центрів у Словаччині (Implementing Agency for Operational Programme Employment and Social Inclusion – IA OPESI, 2014). Місія визначених центрів чітко сформульована як «реагування на прогалини в розвитку громад та соціальній інтеграції на місцевому рівні». Стандарти стосуються жителів маргіналізованих ромських громад, безробітних, сегрегованих та ізольованих груп, дітей та молоді з груп ризику, соціально виключених осіб або працівників із низькими доходами та осіб, які перебувають за межею бідності, і визначають, що «створення громадських центрів у нашому регіоні головним чином пов'язане з ромськими громадами» (IA OPESI, 2014).

Робота з громадою на рівні мікрорайонів має інклюзивний характер. Згідно з наведеним визначенням зазначених Стандартів, громадська робота має «здійснювати превентивний вплив на соціально незахищені групи громадян, а також на громадян, які перебувають під загрозою соціального відчуження, і тим самим запобігати виникненню невідкладних кризових ситуацій». Громадські центри будують мости між більшістю та меншістю у спільному діалозі та діяльності (IA OPESI, 2014).

Громадський центр є простором для зустрічей громадян, де вони можуть краще висловити свої ідеї щодо громади та всередині неї і тим самим зробити свій внесок у розбудову громадянського суспільства.

Виклики розвитку громад

Існує багато викликів (у словацькому контексті переважно бар'єрів), які можуть перешкоджати як залученню громади, так і участі в ній. Зазначені бар'єри (Dukeshire and Thurlow, 2002; Střelcová, 2015) для залучення громади є такими: 1. Слабке почуття приналежності; 2. Слабкі соціальні мережі; 3. Відсутність або негативний характер сусідських відносин; 4. Неактивне вуличне життя, мало можливостей для взаємодії в громаді та недостатність належних і доступних громадських просторів; 5. Відсутність доступу до інформації; 6. Умови життя, які вважаються поганими або неналежними; 7. Низька обізнаність про місцеві організації та обмежене асоціативне життя; 8. Обмежені ресурси громади; 9. Слабкі або відсутні звички волонтерства; 10. Висока плинність мешканців; 11. Відсутність або низький рівень очікувань, пов'язаних із мікрорайоном; 12. Відсутність або мінімальні позитивні зміни, помічені членами громади в мікрорайоні; 13. Неадекватна соціальна інфраструктура та послуги, а також обмеження пішохідної доступності; 14. Певна напруженість у громаді; 15. Нерозуміння або плутанина щодо ролі громадського та сусідського центру; 16. Недооцінка цінності місцевої участі та залучення громади; 17. Низький особистий інтерес до місцевих проблем, місцевого самоврядування та представництва; 18. Брак довіри до місцевого представництва та адміністрації; 19. Історично сформовані негативні відносини з державними установами; 20. Однорідність сусідської громади.

Висновок та потенційні рішення на майбутнє

Виклики розвитку громад, з якими ми стикаємося в Словаччині, дуже часто є спільними для всього регіону ЦСЄ. Словаки стикаються з труднощами щодо довіри як до адміністративного та політичного представництва, так і до сусідів чи членів громади. Вони також залишаються пасивними у волонтерській роботі та громадських організаціях. Для сприяння розвитку та забезпечення сталості громад після аналізу поточного стану важливо враховувати індивідуальний характер громад і потреби місцевих жителів, які дуже часто складаються з уразливих верств населення. Для успішної роботи з громадою в будь-якій спільноті чи мікрорайоні найважливішим є групова ідентичність і той факт, що вона вже сформована та самоусвідомлена (Střelcová, 2015).

Вищезгадані 20 бар'єрів означають обмеження для громадської роботи в конкретних групах. Усі вони зазвичай присутні у вразливих громадах, принаймні певною мірою. Щоб рухатися далі та подолати їх, пропозиція фасилітаторів громади може стати рішенням на майбутнє (Dukeshire, Thurlow, 2002; Střelcová, 2015). Запропоновані фасилітатори є такими: 1. Стимули та позитивні очікування; 2. Соціальний капітал і ресурси громади; 3. Лідери груп, які користуються довірою, та місцеві представники; 4. Регулярність заходів; 5. Почуття спільноти; 6. Зміцнені соціальні зв'язки та позитивні сусідські відносини; 7. Поінформованість; 8. Асоціативне життя; 9. Міцні волонтерські звички; 10. Цінність місцевої участі та залученість громади.

Ці фактори можуть допомогти побудувати громади, які могли б бути більш інклюзивними, згуртованими, динамічними та безпечними. Громадські організації зі своїми громадськими центрами відіграють вирішальну роль у розбудові зв'язків між людьми та групами, підтримці розвитку потенціалу громад та наданні голосу вразливим групам.

Автор: PhDr. et RNDr. Božena Markovič Baluchová, PhD. Department of Development and Environmental Studies, Faculty of Science, Palacky University in Olomouc Список використаних джерел

  1. Aref, F., Redzuan, M., 2009: Assessing the level of community participation as a component of community capacity building for tourism development, Europ. J. Soc. Sc., 8 (1), 68-75 p.
  2. Bútorová, Z., Bútora, M., Strečanský, B., 2012: Aktívne občianstvo a mimovládny sektor na Slovensku: Trendy a perspektívy, Bratislava: Včelí dom. 52 pp., ISBN 978-80-970885-0-7.
  3. Dudeková, G., 2014: Dobrovoľné združovanie na Slovensku v minulosti. [Online: http://www.dejiny.sk/eknihy/gd.htm].
  4. Dukeshire, S., Thurlow, J., 2002: Challenges and Barriers to Community Participation in Policy Development, Rural Communities Impacting Policy Project, Atlantic Health Promotion Research Centre at Dalhousie University and the Coastal Communities Network, Nova Scotia. 1-4 pp., ISBN 0-9780913-2-9.
  5. Freie, P., 2005: Pedagogy of the oppressed (30th Ed), NY: Continuum, 181 p. [Online: http://www.msu.ac.zw/elearning/material/1335344125freire_pedagogy_of_the_oppresed.pdf].
  6. Guerra, S., 2012: Keeping the Community Whole Unit for sustainability Sagene municiple district, District Sagene Municipality of Oslo, Norway.
  7. Henderson, P., Thomas, D.N., 2007: Skills in Neighbourhood work, (Translation). Nitra: Centrum komunitního rozvoja. ISBN 978-80-969638-4-3.
  8. Howard, M.M., 2003: The Weakness of Civil Society in Post-Communist Europe, Cambridge: University Press, 27 pp. [Online: http://assets.cambridge.org/97805218/12238/sample/9780521812238ws.pdf].
  9. Husárik, M., Miková J., 2011: Správa o činnosti komunitného centra Sásová za obdobie apríl 2011 až december 2011, Mesto Basnká Bystrica. [Online: http://www.banskabystrica.sk/index.php?id_menu=63165].
  10. Košková, Š., Antalová, I., 2003: Príručka objavovateľa stratených území, Bratislava: Nadácia Milana Šimečku, 215 p., EAN 9788089008155.
  11. Markovič Baluchová, B., 2017: Presence of Community organizing in Slovak practice, Bratislava: Media about Development. [Online: https://mediaaboutdevelopment.wordpress.com/2017/04/20/presence-of-community-organizing-in-slovak-practise/].
  12. Korpesio, C., 2012: Komunitné centrá na Slovensku. Bratislava: Prohuman. [Online: http://www.prohuman.sk/socialna-praca/komunitne-centra-na-slovensku].
  13. Strieženec, Š., 2001: Úvod do štúdia sociálnej práce. Trnava: Tripsoft. 19 pp., ISBN 80-968294-6-7.
  14. Střelcová, V., 2015: Komunitná práca v mestských susedstvách (Prípadová štúdia sídliska Sásová na Slovensku a Telheiras v Portugalsku), Bratislava: FSEV UK, Ústav verejnej politiky, 146 p.