Multan – південно-західна частина Пенджабу, 30. 10. 2010. Роздавати щось безкоштовно іноді може бути ризиковано. Навіть за найкращої підготовки та продуманих критеріїв не уникнути того, що дехто – тихі та непробивні – будуть обділені, а інші – завжди готові «подбати» про себе та родину (якщо можливо, ще й про запас) – знову ж таки ображені, коли їхню жадібність викрито й відкинуто. Недарма дистрибуція матеріальної допомоги належить до найсерйозніших загроз безпеці для гуманітарних працівників у будь-якій точці світу. Нашою перевагою є те, що у більшості сіл ми вже два місяці надавали медичну допомогу, і люди нас знають. Попри це, для роздачі гігієнічних наборів ми обрали більшу обережність з погляду вибору відповідних пунктів дистрибуції, а також посиленого захисту з боку місцевої поліції та армії. У перший день дистрибуції ми розділилися на чотири команди, що складалися з волонтерів – студентів з BeaconHouse National University в Лахорі та волонтерів із партнерської організації Hayat Foundation з Muzaffargarh. У кожній команді також було по одному або два представники ADRA. У закритому дворі біля головної дороги в Shah Jamal власник дозволив нам облаштувати тимчасову парковку та перевантажувальний пункт. Коли ми запитали його про ціну за дводенне використання його двору, він сказав, що не може взяти від нас гроші, тому що ми допомагаємо його людям і його обов'язок – прийняти нас у своєму дворі та домі. Гігієнічні набори прибули двома вантажівками, і ми перевантажували їх на малі вантажні автомобілі, якими можна було дістатися сіл.

Закритий двір виявився необхідністю і правильним вибором. Адже серед людей швидко поширилася звістка про привабливі на вигляд сумки з цінним вмістом, і багато хто намагався або «ввічливим» жебракуванням, або «нахабно» – вихоплюванням – отримати хоча б одну. Проте пакунки призначалися лише тим, кому попереднього тижня було роздано купони і чиє ім'я та номер посвідчення особи були внесені до списку. Критерієм було те, що родина мала серйозно пошкоджений або зруйнований будинок і не володіє землею, трактором, автомобілем чи мотоциклом. Під час ідентифікації бенефіціарів ми, звичайно, мусили покладатися на місцевого лідера або старійшин села, проте багато родин ми відвідали й особисто.

Моїй команді випало село Usman Kuria, де тривалий час працював лікар Aijaz. Для роздачі ми обрали місцеву початкову школу. Медичний пункт не має воріт, і було б складніше контролювати людей на вулиці. Натомість школа мала ворота аж надто добре зачинені – виявилося, що сторож загубив від них ключі. Вантажівка з сумками та пікап із командою залишилися зовні, а селяни сходилися. Ставало трохи «гаряче», проте місцева поліція користувалася достатнім авторитетом, і жодних сутичок не сталося. Тож дистрибуція розпочалася з «урочистого» збивання навісного замка на шкільних воротах, що водночас дещо розрядило напругу, викликану нетерпінням очікуючого натовпу.

Під навісом біля входу до шкільної будівлі ми облаштували імпровізовану канцелярію. Пакунки з вантажівки склали в задній частині. Двоє волонтерів мали перед собою списки отримувачів з Usman Kuria та навколишніх поселень. Один волонтер працював комірником і подавав сумки, інший розпакував один пакунок для зразка, щоб пояснити отримувачам, що саме вони отримали і як цим користуватися. Від Всесвітньої організації охорони здоров'я ми в останню мить отримали москітні сітки та таблетки для знезараження води, які додавали кожному окремо, оскільки не було часу вкласти їх у сумки. Поліцейські впускали всередину лише людей з купонами невеликими групами. Кожен купон мав номер, також мали збігатися ім'я та номер посвідчення особи у списку. Трапилося й кілька непорозумінь, коли по пакунок прийшов інший член родини, ніж зареєстрований, але все успішно з'ясувалося. В Usman Kuria ми роздали гігієнічні набори для понад 200 родин. Загалом у перший день дистрибуції ми видали аж 1400 гігієнічних наборів у шести місцях. На другий і третій день ми вже лише з однією командою та без студентів-волонтерів роздали по 200 наборів. На цьому дистрибуцію було завершено – усі 1800 гігієнічних наборів передали людям, постраждалим від повеней. Загальна вартість цієї матеріальної допомоги становить 54 000 євро.

Тим часом Rainer продовжував підготовку до наступної важливої дистрибуції – питної води для Shah Jamal та навколишніх сіл. На першому етапі цього проєкту водоочисна станція буде розміщена в клініці в Shah Jamal, а автоцистерни забезпечуватимуть розвезення питної води. Очисна установка здатна виробляти до 5000 літрів води на годину. Для того щоб її можна було використовувати, потрібно було зробити кілька модифікацій електричного та водопровідного обладнання. Наприкінці тижня ми успішно наповнили та відправили перші цистерни з питною водою. Після повернення Rainer до Німеччини опіку над очисною установкою візьме на себе підрядна компанія з Лахора.

У четвер офіційно завершила роботу наша медична команда. У неділю більшість лікарів та медсестер повертається до Карачі. Спільну прощальну вечерю та «дебрифінг» ми провели в готелі Ramada в Мультані. Ми оцінили позитивні та негативні аспекти проєкту, і всі члени медичної команди отримали подячні листи та футболки ADRA на пам'ять. Після короткої перерви роботу в Shah Jamal продовжать лікар Abid, медсестра Sharoon та санітар Kamran. Фармацевтка Maria Pia також залишиться у складі команди, однак візьме на себе більше управлінських обов'язків. Іноземні колеги Kurt та Alex також на короткий час повертаються до своїх домівок у Бразилії та Румунії. Наступного тижня на нас чекає велика нарада та адміністративна робота в Лахорі, потім ми з Simson готуватимемо подальшу роботу команди в Shah Jamal, а в Мультані підшукаємо відповідне орендоване приміщення для офісу та проживання для подальших операцій у цьому регіоні.

Daniel Dräxler, директор ADRA Slovensko, протягом трьох місяців (вересень – листопад 2010 р.) був координатором медичної команди ADRA під час надання гуманітарної допомоги після повеней у Пакистані. Він очолював міжнародну команду (3 лікарі, 6 медичних працівників та 1 фармацевт), яка працювала в південно-західній частині Пенджабу, в окрузі Muzaffargarh. У спільному проєкті міжнародної мережі ADRA було використано також 20 тисяч євро, наданих Міністерством закордонних справ СР у рамках програми SlovakAid. Про роботу в Пакистані він писав у блозі на сайті http://www.adra.sk. Його книжкове видання готує видавництво Advent Orion.

Стаття вийшла в бюлетені Rozvojová pomoc - Jar 2011. Його видає Platforma mimovládnych rozvojových organizácií (MVRO), яка є об'єднанням юридичних осіб – парасольковою організацією 31 (23 дійсних членів та 8 спостерігачів) словацьких неурядових організацій, що займаються переважно закордонною допомогою з розвитку та гуманітарною допомогою.