Русини на Лемківщині
Русини з Польщі віддавна жили на своїй «Лемківщині» 2 Це було приблизно на території сучасного Малопольського та Підкарпатського воєводств, 3 тобто в південно-східній частині Польщі поблизу кордонів зі Словаччиною. Уся територія, на якій вони жили, простягалася над словацьким кордоном і над словацькими містами від Старої Любовні до Меджилабірців. Поняття «русин» у Польщі ніяк особливо не фіксувалося і не було предметом якогось перепису населення. 4
Русини, що жили біля польсько-словацьких кордонів, взаємно зустрічалися з обох боків держав. Їхня мова була спільною. У ній не існувало якихось великих відхилень. Вони торгували разом і підтримували між собою контакти. Це було ще до Другої світової війни. Контакти вони зберегли і під час війни, і невдовзі після неї. Разом вони брали участь у християнських прощах, і якщо було потрібно, то взаємно надавали одне одному притулок. Не було винятком, що русини як зі словацького, так і з польського боку поєднувалися в шлюбні союзи. Разом з українцями в Польщі вони переважно були частиною Греко-католицької церкви.
Друга світова війна
Під час Другої світової війни на лемківській території діяла Українська повстанська армія, 5 яка вела бої за цей регіон. Польський уряд прагнув захистити свій суверенітет. Русинів приєднали до української національності. Так було створено один національний цілий об'єкт шляхом об'єднання двох різних народів. Цей «український» народ мав бути виселений. Метою було запобігти можливим повторним боям, які б порушували цілісність Польщі. Самі лемки стали жертвою тодішньої національної політики держави. Необхідно зазначити, що русини не підтримували жодних збройних акцій, які б загрожували миру чи суверенітету держави. Вони також не були частиною Української повстанської армії. Попри це, сталися трагічні події в історії русинів-лемків. Цими подіями були три депортації, через які разом з українцями 6 вони були насильно виселені.
Депортація русинів та акція «Вісла»
Сама депортація лемків була розділена на три фази. 7 1-ша депортація була з 1940 року. Йшлося про їхню депортацію до СРСР. Вона забрала до 15 % людей русинської меншини ще під час Другої світової війни. 2-га фаза депортації відбувалася в 1945–1946 роках. Вона була масштабнішою за першу і знову вела до СРСР. Вона забрала до 60–70 % русинів, які жили на «Лемківщині». 3-тя фаза депортації називалася акцією «Вісла». Це була остання і історично найвідоміша фаза депортації цієї національної меншини. Лемки разом з українцями були виселені на західні території Польщі. Тобто в місця, звідки найперше були після війни примусово виселені німці. На ці місця спочатку прийшли поляки з СРСР, яких там розмістили одразу після війни. Щоб вони не були «самі», туди підселили і депортованих. Акцією «Вісла» була депортована решта русинів.
Перші дві депортації базувалися на «добровільності». Насправді вони не були добровільними. «Згідно з договором польського уряду та СРСР від 1944 року, українська меншина з Польщі мала бути депортована до СРСР, а з СРСР мали переселитися до Польщі жителі польської та єврейської національностей». (Šmigeľ, Syrný; 2004) Людей змушували виселятися. Агітатори, які приходили до людей, переконували, що в Радянському Союзі їм житиметься легше і що ситуація в Польщі погана, оскільки йде війна. «Під час другої депортації, у 1945 році, одразу після переходу фронту, ходили по хатах російські агенти і наполягали на від'їзді до Росії. «Тут гори — там рівнини. Це погана земля. Там прекрасні землі», — казали вони». 8 (Bogacz, 2019, с. 113) Деяких русинів вдалося переконати. Уся депортація була передусім насильницькою і базувалася на переконанні з погрозами.
Акція «Вісла» вже була депортацією на захід Польщі. Офіційним мотивом цієї акції було позбавлення Української повстанської армії її членської бази та продовольства. Виникає питання, чи йшлося тут про заселення післянімецьких областей, куди примусово прибували нові поселенці. (пор. Bogacz, 2019, с. 8) Необхідно додати, що цією депортацією прагнули порушити національний принцип — розбити групу русинів і таким чином прискорити їхню асиміляцію. Оскільки їхнє життя було тісно пов'язане з релігією, предметом депортації була ліквідація тамтешньої Греко-католицької церкви. «У цьому просторі Греко-католицька церква як представниця української національності в Польщі становила для комуністичного уряду певну небезпеку. Це випливало насамперед з її зв'язку з Ватиканом». (Kuzmová, 2010, с. 2) «Крім іншого, для офіційної урядової політики ця церква представляла українську національність». (Kuzmová, 2010, с. 1) А ця національність складалася також і з русинів...
Ще до здійснення «акції Вісла» лунали оголошення та інформація для громадськості, щоб готувалися до від'їзду. Треба було збиратися в дорогу. Деякі люди повірили в це. Вони готували їжу, адже що, якби довелося виїхати. Люди заздалегідь приготували картоплю, яку спекли, та інші продукти. Коли прийшла польська армія, яка мала дбати про їхнє «краще майбутнє», вони застрибнули на вози, які самі дістали, і ті мали доставити їх до поїздів. Ті вже транспортували їх у невідомість. У всьому цьому неорганізованому хаосі люди брали своє господарство, насамперед свійських тварин — коней, велику рогату худобу та птицю. Частина тварин, як-от качки та собаки, залишилися вдома на Лемківщині разом із сільськогосподарським реманентом. «Акцією «Вісла» було вивезено 20–25 тис. лемків». 9 (Bogacz, 2019, с. 8) Лемківщина цією акцією була знелюднена.
Дорога в невідомість
Армія виганяла русинів з дому, на яких пізніше чекав поїзд. Люди не встигли набрати багато їжі на весь час подорожі. Зрештою, на довгу невідому дорогу її потрібно було більше. Крім іншого, були травень і червень. У цей час було спекотно. Люди сіли в поїзди, які не мали пасажирських вагонів. Це були вагони, що служили для транспортування товарів. У цих вагонах жило багато людей і родин разом зі своїми тваринами та продуктами, які встигли нашвидкуруч набрати. В один вагон вміщувалися дві великі родини з худобою та багажем. З гігієнічного погляду це було надзвичайно непридатне житло. Сморід худоби, зіпсоване м'ясо, що смерділо як перекус на довгу дорогу, недостатня гігієна... і до того ж дорога була надто довгою.
Часто траплялося, що поїзди зупинялися на довгий час. Одна дорога тривала навіть два тижні. Коли вони зупинялися, лемки шукали воду для себе і худоби. Бідність кричала з цієї нелегкої дороги. Коли вони виходили з поїзда, на полях шукали будь-що, аби було хоч щось поїсти їм і тваринам. Деякі поляки поводилися дуже людяно. Вони відчували, що щось відбувається і що це несправедливість. Депортованим надавали якусь їжу. Інші ж боялися, що в них з полів щось заберуть, і тому виганяли русинів.
Родини лемків під час транспортування були піддані великим випробуванням. Батьки з дітьми їхали потягом лише до певної ділянки. Потім дітей відокремили від батьків. Їх висадили на вантажівки, звідки перевезли в інші місця. Лише згодом батьків доправили на залізничні станції, у місця, де на них чекали їхні власні діти. Це спричинило для них велику травму. Вони самі залишилися «чекати» на батьків, навіть разом із тваринами. Це було для них шоком. Вони не знали світу. Певний час вони залишалися в чужих містах без батьків.
Щоб цього було замало, створили табори для затриманих. Такий табір знаходився, наприклад, у Jaworzne. Записували, хто був депортований. Серед них вишукували людей з інтелігенції. Йшлося про вчителів, священників, вищих посадовців, які могли бути політично «небезпечними». Державна безпека заарештувала їх і інтернувала до таборів. Вони були заарештовані, допитані та розлучені зі своїми родинами. Часто, якщо дехто через роки повертався назад, це було незадовго до кінця їхнього життя. Вони були знищені таборами, які підірвали їхнє здоров'я. Не кожен із них мав щастя знайти свою родину, оскільки чимало з них загинуло в таборах.
Лемки на «кінцевій» мусили переходити з місця на місце і шукати собі житло. Вони потрапляли лише в ті місця, де жило більше людей. Вони оселялися в господарських будинках або в будинках, де жило кілька родин. Худоба, яку лемки взяли з собою під час депортації акцією «Вісла», служила їм у господарствах, куди вони прийшли. Вони «тулилися» в будиночках на нових місцях, де жило багато родин. Депортованих на нових місцях не вітали. Часто виникали конфлікти. Деякі оселилися також у колгоспах. Будувати будинки вони одразу не могли, оскільки не мали коштів на їхнє будівництво.
Місця, які були залишені під час акції «Вісла» на Лемківщині, були відкриті для поляків. Ті могли вибрати краще місце. Це були поляки з околиць Лемківщини або навіть з районів міст Zakopane, Nowy Targ. У даних областях жило більше людей, тому їм було легше знайти своє господарство на Лемківщині.
Лише через 10 років після акції «Вісла», у 1957 році, лемкам дозволили повернутися. Це було нелегко. Часто це було навіть неможливо. Ті, хто хотів повернутися, спочатку мали викупити власне господарство у держави, а потім ще й у поселенців, які заселилися на дане місце. Потрібно було наново обробляти сільськогосподарську землю, оскільки дані ділянки часто були зарослі. Поляки на них тривалий час не господарювали. Назад, на своє початкове місце, повернулося лише мало лемків. Інші русини шукали нові місця, в яких можна було б оселитися і жити.
Наслідки акції «Вісла»
Депортація русинів завдала величезної шкоди. Травми дітей, кривди людей, майнові втрати, втрати здоров'я чи життя в концентраційних таборах, виселення з рідного краю, голод, бідність, невідповідне житло на нових місцях, міжособистісні конфлікти, насильницька асиміляція та розділення родин, несення провини за антикомуністичні погляди Української повстанської армії, пізніше погане житло, втрата дому та соціального контакту зі своїми... Крім іншого, їх записали як українців, тобто як народ, до якого вони ніколи не належали.
Лемки були розсіяні по всій Польщі. Діяв принцип, що 1 село може мати максимум 3 русинські родини. Пізніше для лемків відкрили українські школи, щоб їх українізувати. Ті, хто був депортований під час перших двох депортацій до СРСР, ніколи не повернулися. А з тих, хто був депортований акцією «Вісла», на свою лемківську землю повернулося мало. Лише через роки лемки змогли щось будувати. Це було нелегко. Треба було просити уряд, щоб щось отримати. Коли їм вдавалося щось отримати, вони отримували це в меншому розмірі, або щось, що було в дезолатному стані чи вкрадене. І так вони переїжджали також в інші області Польщі, залежно від того, хто що знайшов для житла, або якщо з'являлася якась можливість працевлаштування.
Сьогоднішня ситуація лемків у Польщі
У 2001 році русинська мова – лемківська мова – була кодифікована. Сьогодні русини в Польщі мають свою граматику і власний словник. У початкових і середніх школах відбувається викладання русинської мови. Лемківська мова колись була природною частиною життя польських русинів. Сьогодні вона не так часто використовується.
У наш час перекладаються книги русинською мовою, серед яких є і відомі назви. Деякі молоді люди в Польщі відчувають себе русинами, хоча їх небагато. Вони мають фольклорні гурти, в яких танцюють. Вони на високому рівні (Kičera). Також існують народні гурти, які грають відомі народні русинські пісні, що звучать на громадських заходах. У Польщі функціонують аж 2 русинські радіостанції. Одна з них лише інтернетна, інша має також власну частоту. Радіо з власною частотою можна налаштувати в околицях Лемківщини, Gorlice і в «чужині» – тобто на землі, куди були насильно депортовані русини. І там можна слухати русинське радіо. Там, де частоти вже не вистачає, на допомогу приходить інтернет, який дозволяє слухати його й іншим.
Щороку організовуються культурні та фольклорні заходи. Дуже відомими є також фестивалі русинських колективів «Watry». Вони організовуються, наприклад, у Zdynia, Michalow, Lugi тощо. Це дозволяє зустрітися русинам, їхнім нащадкам, молоді та іншим.
Лемківська мова порівняно з русинською мовою в Словаччині, яка також є в кодифікованій формі, дещо відрізняється. У часи, коли контакти між русинами з обох боків держав були активними і відбувався перетин кордонів, існувало багато спільних слів. З часом під багатьма впливами ці русинські мови почали в чомусь відрізнятися одна від одної. Проте не йдеться про великі відхилення, які спричинили б мовний бар'єр.
Деякі громади в Польщі зареєстровані також як русинські громади. Існує можливість двомовних позначень назв громад, якщо про це вирішить місцеве самоврядування. Закон це дозволяє. У наш час це такі громади, як, наприклад, Kunkova, Gladyšiv, Biľanka, Novyca, Ždynia, Konečna.
Щороку відбувається лемківська проща під час літніх канікул. Вона дозволяє зустрітися віруючим русинам, полякам і словакам. Влітку приїжджають лемки, які оглядають місця, звідки походили їхні предки, тобто там, де їхнє коріння. Також на прощі є й інші, хто не живе цим національним принципом, оскільки ця проща є пам'яттю про іншу прощу, коли русини з Польщі йшли до Gaboltov, у словацьку частину. При поверненні додому на Лемківщину, на горі Jawor за кілька метрів від польсько-словацького кордону їм з'явилася Богородиця. Сама проща завершується на горі Jawor, храм якої знаходиться в безпосередній близькості до словацького кордону. У цих прощах беруть участь люди також зі Словаччини, які не мають русинського коріння.
Висновок
На сьогодні, згідно з останнім переписом населення 2011 року, до русинської національної меншини в Польщі зараховують себе 10 500 мешканців. 10 Конституція Польщі гарантує польським громадянам, які належать до національних та етнічних меншин, свободу зберігати та розвивати власну мову, підтримувати звичаї та традиції, а також розвивати власну культуру (пор. ст. 35 Конституції Польщі). Це стосується і тамтешніх русинів, яким у минулому такі права були відмовлені. Попри депортації русинів, які прискорили їхню асиміляцію, сьогодні не бракує зусиль, щоб зупинити її або принаймні частково регулювати. Час покаже, чим усе це закінчиться і яким буде майбутнє русинів-лемків. Тому завданням держав є надання національним меншинам, що проживають на їхній території, свободи розвивати власну мову, підтримувати власні звичаї та традиції, не порушуючи при цьому демократичного устрою та суверенітету держави.
Автор: PhDr. JUDr. PhDr. Stanislav Bujda, PhD
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
BOGACZ, J.: Co można zabrać w ciągu godziny. Wspomnienia mieszkańców Krynicy i okolic. Krynica-Zdrój : Uniwersytet Rolniczy, im Krakow, 2019. 120 s. ISBN 978-83-954184-1-9. KUZMOVÁ, D.: Gréckokatolícka cirkev v povojnovom Poľsku 1945 – 1947. In: https://www.pulib.sk/web/kniznica/elpub/dokument/chovanec2/subor/29.pdf (25. 5. 2021, 19:00) Šmigeľ, M. – Syrný, M.: Dve strany ukrajinského nacionalizmu. In: http://www.historiarevue.sk/index.php?id=2004smigelsyrny1112 (20. 5. 2021, 15:30) Konstytucja Rzeczypospolitej Polskiej, Dz.U. 1997, NR 78 poz. 483 https://stat.gov.pl/files/2f606ff1289eb7bbe4f5a66bdfa70ecd (15. 6. 2021, 17:00)
1 Йдеться про греко-католицьких та православних вірян, які проводять св. літургії за візантійським обрядом. 2 Територія, яку населяли русини в Польщі. 3 Воєводство — це позначення вищої адміністративно-територіальної одиниці в Польщі. 4 Лише після 1945 року в Польщі проводилися певні переписи, причому вони не розрізняли українців та русинів. 5 Ці військові підрозділи виступали як третя військова сила, що грала на обидва боки. Їхньою метою було згодом здобути самостійну Українську державу, незалежну від СРСР. Вони чекали на воєнний конфлікт, який мав відбутися між Радянським Союзом і державами-переможницями Заходу після Другої світової війни. Захід зрештою мав допомогти їм вибороти власну державу. 6 Було простіше виселити національну меншину, яка порівняно з більшістю поляків була нечисленною, хоча в лемківському регіоні вона становила більшість. 7 Найбільше депортованих русинів було на схід Європи. 8 Переклав Stanislav Bujda. 9 Переклав Stanislav Bujda. 10 https://stat.gov.pl/files/2f606ff1289eb7bbe4f5a66bdfa70ecd