Діти як жертви домашнього насильства Jana Vallová, Jozef Božik Згідно зі статистичними оглядами, для дітей (як вікової категорії) сім'я є відносно небезпечним середовищем. Цю констатацію можна розуміти як певну загальну тенденцію, що відображає позицію слабшого щодо дорослого та залежність від нього. Для дитини сім'я є небезпечним середовищем тоді, коли в ній їй загрожує реальне насильство.

Насильство в сім'ї може набувати різних форм. Специфікою сімейного та домашнього середовища є гетерогенність його членів. З погляду можливого виникнення агресії необхідно враховувати контекст, пов'язаний із віком і статтю. Характеристика конкретних форм насильства є дуже важливим питанням, і тому слід чітко визначити, що є, а що не є поганим поводженням. У цьому контексті Browne та Hubert виділяють п'ять видів жорстокого поводження та зловживань і два види нехтування як форми неналежного поводження: Жорстоке поводження та зловживання: - фізичне насильство (насильницький примус, невипадкові травми тощо), - сексуальне насильство (напад, зґвалтування, інцест), - психологічне (ментальне) насильство (залякування), - емоційне насильство (емоційні зловживання), - матеріальне (економічне) насильство (матеріальні зловживання). Нехтування: - умисне нехтування, - неусвідомлене нехтування.

Умисне нехтування можна охарактеризувати як відмову від обов'язкового піклування або нехтування ним, включно зі свідомим і навмисним намаганням спричинити фізичний та емоційний стрес, наприклад умисне залишення без нагляду, умисна відмова в наданні харчування, медичної допомоги тощо.

Неусвідомлене нехтування — це нездатність забезпечити обов'язковий догляд, за винятком свідомого та навмисного заподіяння фізичного й емоційного дискомфорту. Найбільше уваги стосовно дітей у домашньому середовищі приділялося неналежному поводженню з боку батьків або вихователів. Ця проблематика відома як синдром CAN. CAN є абревіатурою англійського виразу Child Abuse and Neglect. У нас використовується назва «синдром скривдженої, зневаженої та занедбаної дитини» (синдром жорстокого поводження з дитиною). Термін CAN-синдром уперше був використаний у 1991 році, і його основним змістовим наповненням було фізичне насильство.

Жорстоким поводженням, зловживанням і нехтуванням вважаються будь-які невипадкові, запобіжні, свідомі, а також несвідомі дії батьків, вихователів або іншої особи щодо дитини, які є неприйнятними або засуджуваними в даному суспільстві та які шкодять фізичному, психічному й соціальному стану дитини та її розвитку або спричиняють смерть.

Синдром скривдженої, зневаженої та занедбаної дитини можна також визначити як погіршення фізичного, психічного і соціального стану та розвитку дитини, що виникає внаслідок будь-якої невипадкової поведінки батьків або іншої дорослої особи, яка в цьому суспільстві оцінюється як неприйнятна. Таке заподіяння шкоди має серйозні наслідки для розвитку індивіда та його становища в суспільстві. Постраждала від насильства особа сама може стати кривдником.

Синдром CAN — це сукупність несприятливих симптомів у найрізноманітніших сферах стану розвитку дитини та її становища в суспільстві, передусім у сім'ї. Ці симптоми є результатом здебільшого навмисного заподіяння шкоди дитині, спричиненого або чиненого найчастіше її найближчим оточенням.

Жорстоке поводження, як правило, є не одноразовим актом насильства, а тривалим процесом, суть якого полягає в несправедливому використанні фізичної, психічної або соціальної влади щодо інших, найчастіше щодо тих, хто з найрізноманітніших причин не здатний захистити себе сам. Цей процес може тривати недовго, але може тривати й роками, може збільшувати або зменшувати свою інтенсивність, може почати розвиватися з, на перший погляд, незначних причин.

Жорстоким поводженням можна назвати діяння, спрямовані на встановлення деспотичної влади, яка діє свавільно і спирається на насильство. Жорстоке поводження, насильство та нехтування дітьми не є новою проблемою, а супроводжує людство від початку його існування, хоча, звісно, не в сучасному розумінні як насильство над дитиною, а як складова культури того чи іншого суспільства, його стилю життя, визнаної системи цінностей, методів і способів виховання. У минулому це був продаж дітей у рабство та нелюдське поводження з дітьми, залучення до праці у важких нестерпних умовах, часте вбивство дітей з інвалідністю, які були лише тягарем для суспільства, передчасне залучення дітей до світу дорослих, а також особливі види навмисного заподіяння тілесних ушкоджень, застосування жорстких і суворих покарань.

У Конвенції про права дитини караним поводженням з дітьми вважаються: - вербальні напади, - садистська та принизлива поведінка, - емоційна холодність або відторгнення, - завищені вимоги та претензії до неповнолітнього, - суперечливі та безглузді накази.

Жорстоке поводження з дитиною в сім'ї становить надзвичайно складну проблему за своїм походженням, проявами та наслідками. Ідеться не про одноразове покарання, а про повторюване насильство, яке є дуже жорстоким, брутальним і безжальним. Причиною грубості та насильницьких дій, вчинюваних над дітьми, може бути дисфункціональна сім'я, часте вживання великої кількості алкогольних напоїв, наркотиків, неспроможність батьків як вихователів, нереалістичні, завищені вимоги та очікування від своїх дітей. Жорстоке поводження може мати активну або пасивну форму. В активній формі йдеться про приниження, висміювання, образи, глузування. Крім того, це надмірні психічні покарання, цькування, примусова ізоляція, особливо в темряві, залякування, що може призвести до важких психічних травм. Жорстоке поводження з дітьми охоплює комплекс життєвих умов, дій та бездіяльності (нехтування), які призводять до обмеження права дітей на життя, виховання та реальну підтримку. У пасивній формі йдеться про недостатню стимуляцію, нехтування базовими психічними потребами.

Сучасний погляд на жорстоке поводження з дітьми та нехтування ними представляє визначення Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO) від 1999 року. Жорстоке поводження з дітьми та нехтування ними — це всі форми фізичного чи емоційного поганого поводження, сексуального насильства, нехтування або комерційної чи іншої експлуатації, результатом яких є фактична або потенційна шкода здоров'ю дитини, її виживанню, розвитку чи гідності в контексті стосунків відповідальності, довіри або влади.

Жорстоке поводження та занедбання дітей згідно з WHO (1999) охоплює п’ять основних форм неналежного поводження з дітьми: фізичне насильство, сексуальне насильство, недбалість і занедбання, емоційне насильство та експлуатацію. Фізичним насильством над дітьми вважається реальна або потенційна фізична шкода, спричинена дією чи бездіяльністю в контексті нагляду батьків або особи, відповідальної за дитину, у межах стосунків, які передбачають відповідальність, довіру та владу. Сексуальним насильством над дитиною є її залучення до сексуальної активності, якої дитина повною мірою не розуміє, не здатна дати усвідомлену згоду або до якої дитина не готова з огляду на свій розвиток і не може дати згоду, чи яка порушує закони та є табуйованою в цьому суспільстві. Недбалістю та занедбанням є неуважність або нехтування обов’язками в усіх сферах, якими має опікуватися вихователь, як-от здоров’я, освіта, емоційний розвиток, харчування, захист і безпечні умови для життя в межах можливостей, доступних сім’ї чи опікунам. Занедбання — це наражання дитини на небезпеку з погляду здоров’я, фізичного, ментального чи соціального розвитку. Емоційне насильство включає неспроможність забезпечити середовище, придатне для розвитку дитини та сприятливе для її здорового розвитку. Комерційна та інша експлуатація дитини стосується використання дітей для праці чи іншої діяльності, з якої хтось інший отримує вигоду. Це може стосуватися використання дитячої праці або дитячої проституції.

Сучасне суспільство можна охарактеризувати як суспільство, орієнтоване на дітей. Людство від самого початку в різних культурах і формах супроводжують жорстоке поводження, насильство чи занедбання дітей. Дитина сама не здатна захиститися. Батьки не усвідомлюють, що дитина від них залежить, і, що найгірше, є батьки, які зловживають цією залежністю дитини, часто в дуже жорстокий спосіб.

Вищий рівень поширеності неналежного поводження та занедбання дітей частіше пов’язаний із бідністю та низьким рівнем здобутої освіти батьків, неповними сім’ями, залежністю батьків від алкоголю, наркотиків чи інших психоактивних речовин, а також агресивністю.

Сексуальне, фізичне насильство та занедбання дітей у сім’ях мають довготривалі наслідки. Вони не обов’язково проявляються в кожної дитини, яка зазнала жорстокого поводження. Проте подолання наслідків є необхідним і складним. Багато дітей, які постраждали від насильства, мають проблеми в пізніший період, зокрема й у дорослому віці. Проблеми можуть виникати в партнерських стосунках, у подружньому житті, а також у вихованні власних дітей.

  1. BROWNE, K., HERBERT, M.: Preventing Familiy Violence. Chichester: Wiley, 1996.
  2. DUNOVSKÝ, J. et al.: Týrané , zneužívané a zanedbávané dítě. Praha: Grada, 1995.
  3. FISHER, S. – ŠKODA, J.: Sociálni pedagogika. Praha: Triton, 2008.
  4. LOVAŠ, L.: Agresia a násilie, Psychológia ľudskej agresie a jej podoby v domácom prostredí, v škole, v práci, vo väzniciach a v športe: Pegas, 2010.
  5. OLÁH, M.: Sociálnoprávna ochrana detí. Prešov: PBF, 2005.
  6. OLÁH, M.: Supervízia v sociálnej práci. Prešov: PBF, 2005.
  7. OLÁH, M.- ROHÁČ. J.: Sociálnoprávna ochrana detí a sociálna kuratela. Bratislava: VŠZaSP sv. Alžbety, n. o., 2008.
  8. ONDREJKOVIČ, P.: Negatívne stránky individualizácie mládeže. Bratislava: Pegagogická fakulta UK, 2000.