За дверима багатьох словацьких домівок розгортаються нечувані людські трагедії, спричинені наркоманією одного з членів родини. Поки найближчі люди усвідомлять, що зіткнулися з серйозною проблемою, минає певний час. Коли ситуація поступово загострюється і стає нестерпною, коли проблеми починають наростати як снігова лавина й зачіпають дедалі ширше коло людей, тоді про біду дізнається й довколишнє оточення, адже сигнали, що вириваються назовні, вже неможливо не помітити. Утім, те, що мають змогу бачити сторонні спостерігачі, є лише дещицею справжніх страждань, через які проходить уся родина.

Сьогоднішні засоби масової інформації, як електронні, так і друковані, час від часу публікують життєву історію наркозалежного, розказану від першої особи. Ми ж хотіли б запропонувати нашим читачам погляд на проблему наркоманії «з іншого боку». Або сформулюймо це інакше: ми пропонуємо історію жінки — матері наркомана. Йдеться про особисту сповідь люблячої матері єдиного сина, якому наркотики зламали життя. Ми спробуємо змалювати для вас образ сильної жінки, яка пройшла крізь особисте пекло. Пекло спроб допомогти єдиній дитині, чиє життя рушиться просто в неї на очах, пекло надлюдських зусиль і самозречення, особистих падінь і невдач, безсонних та заплаканих ночей, почуттів розпачу й безпорадності. Обом головним героям нашої правдивої історії ми зі зрозумілих причин дали псевдоніми. Матір для цілей цієї статті зватимуть Марія, а її сина — Сімон.

Коли я вперше звернулася до Марії з проханням про інтерв'ю для журналу ProHuman, вона глибоко замислилася. За виразом її обличчя важко було зрозуміти, якою буде відповідь — позитивною чи негативною. Коротку мить взаємного мовчання вона перервала кількома раціональними запитаннями й після цього без вагань погодилася. Вона сказала, що якщо хтось це прочитає і це допоможе бодай одній родині, яка нині переживає подібні страждання, крізь які пройшла вона та її сім'я, то ця стаття матиме сенс.

Марія — тендітна, енергійна шістдесятирічна жінка, яка на свій вік має дуже добрий вигляд. Молодість і шарм, які вона випромінює, є природною частиною її особистості. Без макіяжу та спеціального догляду за шкірою й фігурою переді мною стоїть природно красива жінка. Протягом усієї нашої зустрічі вона розкута, щира й привітна. Її почуття гумору відразу підкорює мене, і ми не раз щиро сміємося разом. Коли вона починає розповідати про Сімона, то стає серйозною, але не занепадає духом. Кожне слово вона ретельно зважує. Вона з повагою ставиться до диктофона й охоче відповідає на мої запитання.

Яким був Сімон у дитинстві? Коли Сімон був малим, він слухався з півслова. З ним не було жодних проблем. Добре вчився, але пізніше трохи розлінився. У школі йому найкраще давалася математика. З самого малечку він захоплювався ремонтом мотоциклів та автомобілів. Постійно щось лагодив. Крім того, його дуже приваблювали комп'ютери. Він мріяв про те, що хотів би навчатися і працювати з комп'ютерами. Це йому дуже подобалося. Проблеми почалися лише у восьмому класі базової школи. Тоді він залишився на другий рік. У нього був друг, який підсадив його на толуол. Я не розуміла, що відбувається. Удома він постійно лише лежав. Я повела його до лікаря, щоб той обстежив його і з'ясував, чому Сімон постійно спить. Лікар виписав йому ліки й відправив нас додому. Мій чоловік наполягав на тому, щоб Сімон вивчився на муляра. Він хотів, щоб у хлопця в руках було справжнє ремесло. Але Сімон не хотів. Він радше вивчився б на автомеханіка. Сказав, що мулярська справа йому не до душі і він не знає, чи витримає там. Так і сталося. Ми віддали його туди, але він не довчився. Провчився лише рік. На той час він уже курив марихуану. Був загальмованим, втомленим і постійно куняв. Мені це не подобалося, але мені й на думку не спадало, що за цим може критися. У той час ми нічого не знали про марихуану. Це було в 1997 році, Сімону було шістнадцять років. Але проблем із ним іще не було. І я, і чоловік працювали, а Сімон допомагав нам по господарству. Слухався, прибирав, коли ми з чоловіком були на роботі, за всім удома наглядав... Тоді все ще було добре. Коли йому виповнилося вісімнадцять років, під час літніх канікул його двоюрідний брат Тібор (ім'я змінено — прим. авторки) запросив його в гості до своїх батьків. Оскільки це були наші родичі, ми дозволили. Але це була фатальна помилка. Рідний двоюрідний брат тоді вперше вколов Сімону героїн. І після цього все покотилося...

Сімон після першого внутрішньовенного введення наркотику не спав три дні. Його батьки й далі не здогадувалися, у чому річ. Марія була неспокійною, і зміна в поведінці Сімона її непокоїла. Коли на Різдво Тібор разом із друзями прийшов по Сімона й вони хотіли взяти його на дискотеку, Марія його відпустила.

На дискотеці друзі знову йому щось вкололи й «обібрали його». Забрали в нього й новий светр, який я незадовго до цього йому купила. Додому він прийшов лише наступного дня. Тоді я усвідомила, що ми маємо серйозну проблему. Сімон почав ставати агресивним. Це вже був не мій хлопчик. Як ви дізналися, що Сімон вживає наркотики? Після повернення з різдвяної вечірки він сам зізнався. Сказав мені, що хотів би з цим покінчити, але що це неможливо, це важко і він не знає, що робитиме.

За порадою місцевого католицького священника Марія разом із Сімоном почала їздити до міста П'єштяни на колоквіуми. Метою співбесід перед вступом була підготовка охочих з усієї Словаччини до вступу в спільноту, яка є частиною міжнародної християнської мережі. Сімон почав готуватися до поїздки в Меджугор'є, де мав пройти реабілітацію в захищеному середовищі. Тим часом він сам звернувся в обласному центрі й став на облік у центрі лікування наркотичної залежності.

Я бачила, що він хоче лікуватися і потребує когось, хто б йому допоміг. Я відчувала, що цією людиною маю бути я. У П'єштянах я була з ним тричі.

Після участі в п'яти колоквіумах Сімон мав вирушити до спільноти в Меджугор'є. Марія відверто зізнається, через що все тоді зірвалося.

У мене не було часу на подальші поїздки до П'єштян. Мені потрібно було ходити на роботу, а мій чоловік мені не допомагав. Ми почали сваритися. Усе було погано. Нам потрібні були гроші. Я мусила заробляти.

Якби Сімон поїхав до спільноти в Меджугор'є, Марія мусила б перший місяць провести там разом із ним. Це була дилема, яку вони з чоловіком не змогли розв'язати. Обоє працювали і не могли дійти жодного компромісу. Конфлікт у родині дедалі загострювався.

Хлопець почав масштабно вживати наркотики. Колов собі героїн, первітин і курив марихуану. З амбулаторним психіатричним лікуванням він не справлявся, у нього не було сили волі. Як уживання наркотиків позначилося на його стані здоров'я та поведінці? Він був агресивним, вульгарно лаявся і проклинав усе навколо. Був роздратованим, запальним, зухвалим і огризався мені, чого я раніше за ним ніколи не помічала. Терпіти це було неможливо. Це було страшно. У нього бували розширені зіниці й загалом очі ставали більшими, виряченими. Коли він сідав чи лягав, я бачила, як у нього страшенно тремтіли пальці на ногах. Коли приймав наркотик, то тремтів усім тілом.

Сімон був виснаженим, слабким, страждав на відсутність апетиту, схуд. Утікав із дому до районного центру. Додому повертався під кайфом пізно ввечері або вночі.

Коли повертався додому, переважно спав. Мені не можна було нічого йому сказати, не можна було чіплятися до нього, бо він відразу ставав агресивним, страшенно лаявся і ображав мене. Я не могла від нього нічого вимагати чи очікувати. Навіть якщо він мені щось обіцяв, що в чомусь допоможе або щось зробить, він цього не виконував. Погрожував мені, що повіситься.

Чоловік Марії намагався вирішувати ситуацію по-чоловічому — фізичною силою. Батькові удари ставали причиною станів, у яких Сімон погрожував матері самогубством. Марія страждала, бо не знала, як допомогти синові, і водночас намагалася підтримувати стосунки між Сімоном та його батьком на терпимому рівні. Вона виконувала роль буфера між обома чоловіками. Стосунки в родині хиталися в самих основах, патологічна міжособистісна комунікація ще більше поглиблювала кризу. До всього цього додався ще один удар: у Сімона діагностували токсичний психоз. Це психотичний розлад, спричинений вживанням наркотиків. Клінічна картина токсичного психозу дуже схожа на шизофренію. Він проявляється після вживання наркотику і після припинення його прийому спонтанно минає за кілька днів. Проте існує серйозний ризик збереження психічного розладу навіть після повної відмови від наркотику. Особа, яка страждає на це психіатричне захворювання, часто буває небезпечною як для себе, так і для свого оточення. Марія згадує психотичні епізоди після інтоксикації Сімона:

Удома йому заважало все металеве. Ложечки, виделки, усе, що було з металу, викидав на смітник. Навіть тарілки. Коли я поверталася з роботи додому, рятувала зі сміттєвого контейнера власне майно. У Сімона було відчуття, що він матиме спокій лише тоді, коли в будинку нічого не буде. З вулиці він збирав залізо, папери і все зносив додому в контейнер.

Сімон мав стани тривожності та страждав від манії переслідування. У нього були слухові й зорові галюцинації, він був надмірно підозріливим і переживав аномальні емоції. Стрибки думок, якими він страждав, значно ускладнювали спілкування з ним. Марія згадує, як Сімон постійно говорив страшенно швидко й уривчасто, і вона не могла вловити перебіг його думок. Вона також згадує, як не спала цілими ночами, прислухаючись до нічних звуків і завмираючи від страху перед тим, що Сімон може вчинити у стані потьмарення свідомості. Вона боялася, щоб він не заподіяв собі шкоди, особливо після того, як одного разу вночі він склав на подвір’ї величезний хрест із засклених віконних рам, що там лежали.

Я благала Сімона не приймати наркотики. Намагалася допомогти йому, як тільки могла. У будинку почали зникати гроші та речі, які Сімон продавав, щоб мати за що купити героїн.

Спочатку Марія не могла припустити думки, що її обкрадає власний син, якому вона з доброї волі була готова віддати все. Як і кожна добра мати. Їй було важливо, щоб її хлопчик не мав ні в чому потреби, щоб він був щасливим і задоволеним. Їй це вдавалося, доки все не розбилося об наркотики. У паніці та жаху вона раптом усвідомила, що мусить замикати від Сімона цінні речі та гроші. Попри це, вона вміла зберігати холодний розум і вирішувала проблеми раціонально. Вона була пильною і намагалася тримати ситуацію під контролем. Вона вгамовувала гнів чоловіка щодо Сімона та гасила пожежі сімейних сварок і криків. Сьогодні вона вже зі сміхом розповідає, що навіть тепер, через стільки років, у неї на підсвідомому рівні залишився певний «тік», через який вона має схильність ховати гроші в бюстгальтер.

Серйозні проблеми Сімона з наркотиками почалися в 1999 році, коли йому було вісімнадцять років. Через що вам довелося пройти за ці неповні 15 років? Сімон тричі проходив стаціонарне лікування, крім того проходив амбулаторне психіатричне лікування. Нічого йому не допомагало, тому що він мав слабку волю й ніколи не міг довго утримуватися від наркотиків. Коли повертався додому з лікування, усе було гаразд. Але через два-три тижні або він сам шукав своїх друзів, які постачали йому наркотики, або вони знаходили його. Це було жорстоко. Я була у відчаї. Щоразу, коли він коловся, у нього проявлялися симптоми токсичного психозу. Це постійно погіршувалося. Його психіка була настільки порушена, що він не знав, що із собою робити, і не розумів, що з ним коїться. Він був абсолютно несамовитий... По місту й на подвір'ї збирав камінці та казав, що вони дихають. Я не могла на це дивитися. Мені було страшенно боляче. Я викликала швидку та поліцію, щоб його забрали на лікування. Потім він уже відмовлявся від лікування.

Марія влаштувала Сімону перебування у змішаній терапевтичній спільноті з довготривалою програмою ресоціалізації, високоструктурованим режимом і диференційованим контролем відповідно до окремих фаз програми ресоціалізації. Незабаром після прибуття Сімон утік зі спільноти.

Я не знала, що робити. Зрештою я подала до суду заяву про позбавлення його дієздатності й стала опікункою Сімона. Завдяки цьому мені вдалося досягти теперішнього стану. Я знайшла для Сімона нового лікаря й дуже задоволена, тому що лікар призначив йому правильні ліки, які йому допомагають. Сімон уже навіть починає щось робити. Покосить траву, помиє підлогу. Цього тижня я спонукала його пофарбувати кімнату. Я тішуся з цього. Повільно, поступово направляю його до того, щоб він щось робив, щоб його тіло мало хоч якийсь рух, щоб у нього був регулярний режим.

Той факт, що Марія позбавила Сімона дієздатності, щось у ньому зрушив. За її словами, він тоді схаменувся, і пригнічені залишки його раціональності спалахнули в голові як застережна червона лампочка. Марія відверто сказала Сімону, що вчинила так тому, що вже не може дати йому ради, і це єдине можливе рішення для порятунку його життя. Сімон почувався приниженим і посоромленим через учинок матері, але опрацював свої почуття у правильному напрямку. Можливо, також завдяки тому, що Марія пообіцяла йому: коли він відновить здоров’я, наведе лад у житті й зможе самостійно піклуватися про себе, вона поверне йому дієздатність. Сімон міцно вхопився за її обіцянку й почав утримуватися від наркотиків. Він погодився на амбулаторне лікування в нового лікаря, якому довіряє та якого поважає. Зараз Марія чекає на судове рішення, яким Сімону буде призначено кількамісячне стаціонарне лікування.

Якби я не зробила той вирішальний крок і не позбавила Сімона дієздатності, можливо, зараз його вже не було б серед живих, настільки все було погано. Він справді перебував у такому стані, що довго не витримав би. Цим я досягла також того, що він слухняно ходить зі мною до лікаря. Інакше я б його нікуди не затягнула. Вдома прийме таблетку — і все гаразд. Більшу частину дня він хоч і спить, але я рада, що він не вештається надворі й не має доступу до наркотиків.

Сімон уже рік як позбавлений дієздатності, і стільки ж часу Марія чекає на судове рішення про призначення стаціонарного лікування. З невдоволенням у голосі вона констатує затяжний характер судового процесу.

Дуже довго це триває! Суди не роблять того, що мали б робити. Є багато хронічних алкоголіків і наркоманів, які терміново потребують лікування. Але ж така людина добровільно до закладу не ляже! Їхні родичі страждають через те, що хотіли б віддати їх лікуватися, але не можуть, бо в суді страшенно довго вивчають справи й надто пізно виносять рішення. Це дуже затягується, іноді триває навіть два роки.

Багато років тому, коли Сімон постійно впадав у рецидиви, батько його друга-наркомана обрав доволі жорсткий спосіб лікування. Марія буквально розповідає:

Батько ланцюгом прикував його до радіатора і відшмагав. Носив йому їсти й не відпускав нікуди, поки хлопець не прийшов до ладу. Це спрацювало. Він одружився, має двох дітей — усе гаразд. Це був найкращий друг Сімона.

Зараз він у відносно доброму стані. Його стан здоров’я хоч і не стовідсотковий, але ті сімдесят відсотків я вважаю успіхом. І поведінка в нього стала кращою. Я задоволена, що він нікуди не ходить і нічого не вживає. Тішить мене й те, що його ставлення до мене не змінилося, що його досі тягне до мене — коли в нього якась проблема чи коли йому щось потрібно, він приходить до мене. Коли він вживав наркотики, то шукав самотності. Зачинявся в кімнаті й нікого біля себе не терпів. Навіть мене. Лягав і спав з розплющеними очима. Та, на жаль, це в нього залишилося й тепер, коли він чистий. Ох, ця самотність! Хоче бути тільки наодинці й переважно в темряві. Колись мав друзів, умів розважатися, був веселим, а тепер тільки сам і сам... Залишилося в нього й те тремтіння пальців на ногах. Вони вже не тремтять у нього так сильно, як тоді, коли він вживав наркотики, але я й досі це помічаю. Я дуже боюся того, що якщо він не знайде якоїсь дівчини, яка його любитиме й піклуватиметься про нього, то йому буде дуже зле. Бо коли я помру, йому кінець, ніхто йому не допоможе. Люди злі, і він мусить набратися розуму, щоб зуміти вести власне, гідне життя. Наразі я радію тому, що Simon нікуди не ходить, він удома, у спокої. Він приходить до норми, набрав вагу, і я була б дуже рада, якби він уже був цілком здоровий, щоб міг собі когось знайти. Тоді я вже буду цілком спокійна. Що б ви порадили родинам, які мають зі своїм родичем схожі проблеми, як ви із Simon? Я безумовно порадила б їм бути терплячими. Спілкуватися з такою людиною спокійно й без зайвих негативних емоцій. Терпіння, самопожертва й любов. А коли ситуація вже стає некерованою, раджу звернутися до суду, позбавити дієздатності щодо вчинення правочинів і віддати його на лікування. Дуже важливо знайти хорошого лікаря. Ми пройшли величезну кількість лікарів, перш ніж зупинилися на тому, який зараз опікується Simon, і Simon йому довіряє та поважає його. Потрібно знайти такого лікаря, який співпереживає пацієнту, розмовляє з ним і приділяє йому час. Раніше ми просиджували в приймальні цілий день, а коли нарешті потрапляли до кабінету, то за п’ять хвилин уже були на вулиці. Нинішній лікар мені подобається, і я ним дуже задоволена. Препарати діють, і зараз Simon почувається добре.

Simon зараз перебуває на програмі замісної терапії препаратом Suboxon і приймає антипсихотики. Залежно від того, наскільки ефективним буде лікування, він пізніше вступить на стаціонарне лікування або продовжить амбулаторну терапію. Mária, попри кількарічні потрясіння, вдалося втримати родину разом.

Подяка

Дякую Mária за те, що вона охоче пішла мені назустріч і відкрила не лише двері своєї оселі, а й свого серця. Я ціную її щирість і прямоту, які справили на мене сильне враження. Захоплююся її справжньою людяністю, що виявилася у відвазі відкрито визнати власні помилки та невдачі. Сила людського духу полягає в здатності відштовхнутися від дна власного лиха та без зайвих пишномовних слів гідно йти життям далі. Ця сила для мене уособлена в Mária. Дякую за те, що я змогла на мить стати частиною її часопростору.

Автор: Mgr. Lenka Jalilah Hrušková

Стаття була авторизована. Mária в ній нічого не змінила.