Економічні моделі на «службі» соціальної політики

Економічні моделі на «службі» соціальної політики

Автором економічного підходу до погляду на життя, за допомогою якого ми можемо аналізувати соціальні проблеми у широких сферах життя, є лауреат Нобелівської премії з економіки Gary S. Becker (* 02.12.1930 - † 03.05.2014). Економічний погляд на життя та людську поведінку ґрунтується на повному прийнятті передумови, що індивіди діють не виключно егоїстично з акцентом на прибуток, а їхні рішення та вподобання зумовлені багатьма факторами, такими як минуле, сім'я, альтруїзм, егоїзм, освіта, здоров'я, доходи, здатність передбачати наслідки власних рішень, життєві можливості тощо.

Індивід діє як раціональна істота у всіх життєвих ситуаціях (включаючи вчинення злочину) з метою максимізації особистої вигоди на основі комплексного «пакета» власних вподобань. Під людськими вподобаннями ми розуміємо аксіоми людської поведінки, що проявляються через задоволення конкретних бажань індивіда. Багато економічних теорій виходять із припущення, що основа людських вподобань залежить від біологічних потреб індивіда. Однак це не відповідає реальності в економічно розвинених країнах. Вподобання в багатьох випадках значно виходять за межі забезпечення необхідних потреб, таких як рідини, притулок, продукти харчування або простір для відновлення сил і відпочинку. Значна частина вподобань індивіда, який живе у світі «необмеженого доступу» до послуг і товарів, побудована на попередньому особистому досвіді, соціальних взаємодіях, впливах референтних груп, батьках, впливі реклами, прихильності, провині, ненависті, дитячих враженнях та багатьох інших факторах. Індивід здійснює свій вибір споживання на основі максимізації вигоди власних вподобань, які мають ендогенну природу, залежну від минулого, теперішнього та майбутнього споживання. Максимізація вигоди — це питання не лише використаних благ і послуг у конкретний час, а й охоплює цілу низку звичок, соціальної, культурної та політичної поведінки.

Індивід може відчувати огиду до своїх справжніх вподобань і бажати, щоб вони були іншими, тобто він намагатиметься коригувати їх і змінювати до вигляду бажаних вподобань або, можливо, перевести їх принаймні на рівень прийнятних. Незадоволеність індивіда власними вподобаннями випливає з ліміту його фактичних запасів капіталу, набутого в минулому, який обмежує максимізуючий вибір незалежно від міри відмови від розміру та виду «успадкованого» капіталу. Значний вплив на вибір або вподобання індивіда виникає внаслідок суперечності між бажаним і фактичним капіталом. Індивід намагатиметься знецінити ефекти капіталу, який знижує його вигоду, і збільшувати впливи та інвестиції в капітал, що максимізує вигоду. Справедливо, що вподобання впливають на результат і водночас самі зазнають зворотного впливу з його боку. На здатність раціонально розрізняти окремі види капіталу та їхні наслідки впливають різні фактори, такі як, наприклад, звичка до певної поведінки, враження та досвід з дитинства, тиск референтних груп та багато інших соціальних взаємодій. Ставлення та поведінка близьких людей мають сильно обмежувальний вплив на вибір індивіда. Раціональність характеризується інакше, ніж в інших економічних моделях. Раціональність індивіда зумовлена вищезазначеними факторами, причому індивід діє передбачливо і послідовно в часі з метою отримати вигоду від власних зусиль через максимізуючу дію.

Соціальні, особистісні та культурні фактори впливають на моделювання вподобань через особистий і соціальний капітал. Обидва види капіталу становлять лише сегмент загального людського капіталу індивіда, причому часто вони мають більший вплив на майбутні доходи та вигоди осіб, ніж їхня здобута освіта чи професійна підготовка. На власне майбутнє ми впливаємо через регулювання інвестицій та запасів особистого капіталу. Поведінка індивіда в теперішньому часі може підвищити майбутню вартість особистого капіталу. Він з часом зменшується на основі психологічного та біологічного знецінення індивіда та наслідків рішень з минулого. Попит на блага та досвід, що підвищують майбутній особистий капітал, стимулюється у випадку, якщо цей капітал підвищує вигоду індивіда, і навпаки, обмежується у випадку, якщо він її знижує. Індивід буде тим більше інвестувати у власний особистісний капітал (наприклад, здоров'я, освіту), чим більше він очікує на отримання прибутку від цих інвестицій у майбутньому. Безробіття, розлучення, бідність та інші життєві досвіди індивіда сприяють формуванню вподобань шляхом впливу на майбутнє накопичення особистого капіталу. Сучасні вподобання індивіда зумовлені минулим, яке він уже не може змінити (дитинство, сім'я, батьки), проте також і власними помилковими рішеннями, які він прийняв. Помилки, зроблені через власні рішення, можна пом'якшити здатністю індивіда уявити їхні наслідки або уявити вигляд майбутніх вигод від власних рішень.

Уявний капітал зумовлює міру благ і вподобань індивіда, а також загальний розподіл майбутніх вигод. Шкідливі звички, як-от наркотики або алкоголь, зменшують вигоду індивіда через постійне зниження здатності адекватно передбачати наслідки власних рішень. Чим більше індивід орієнтує свої рішення на теперішній час, тим більше він створює звички та інші вподобання, що знижують їхню корисність у майбутньому, і навпаки. Чим більше дія відкрита до майбутнього, тим більше вона підвищує їхню корисність у майбутньому, навіть ціною певного моментального обмеження. «Короткозорі індивіди» не можуть зважити вплив теперішнього споживання на майбутню вигоду та майбутнє споживання. Невизначеність, що випливає з незнання наслідків власних рішень, є однією з причин, чому індивіди лише частково є творцями свого «щастя та долі». Чим більше індивід віддає перевагу негайному споживанню та вигодам, що з нього випливають, тим нижчими будуть доходи від таких інвестицій. Для осіб, позначених тривалим перебуванням у бідності, характерні нетерплячість та життєві стратегії, орієнтовані на теперішній час. Тоді як «середні верстви» або «соціальні еліти» віддають перевагу довгостроковим інвестиціям (освіта, кар'єра, здоров'я, контакти тощо), чим багаторазово підвищують прибутковість власних інвестицій. У випадку, якщо реальні блага індивіда не покривають його базових потреб, він лише з великими труднощами зможе розподіляти капітал на майбутні інвестиції, що значною мірою знижує його здатність віддавати перевагу майбутнім вигодам і радості від отриманих таким чином доходів.

Важливою складовою капіталу індивіда є соціальний капітал. Він переважно залежить не від прийнятих індивідом рішень, а від вибору та дій референтної групи, до якої належить індивід, або від інших осіб, що входять до його соціальної мережі (сім’я, сусіди, друзі тощо). Як тільки соціальна мережа чітко визначена і задана, індивід має лише дуже обмежені можливості впливати на розвиток власного соціального капіталу. З цієї причини індивід має меншу можливість впливати на цей тип капіталу, на відміну від особистого капіталу або капіталу уяви. Інвестиції в соціальний капітал можуть збільшувати вигоду, що з нього випливає, проте можуть її і зменшувати. Залежність соціального капіталу від поведінки інших (наприклад, референтної групи, соціальної мережі, членів сім’ї) може створювати суттєві зовнішні ефекти, що означає, що наслідки та впливи рішень інших людей передаються індивіду через контакти та взаємодії.

Звички, традиції та культура

Звички індивіда, сформовані на ранній стадії життя, постійно впливають на його поведінку, навіть у тому випадку, коли зовнішнє середовище докорінно змінюється. Звички з дитинства змінюються важко, особливо тоді, коли їх зміна не обов’язково є вигідною для індивіда. Батьки та родичі своїм вихованням і турботою про дитину створюють середовище, в якому вирішують, що вона буде їсти, читати, які матиме інтереси, ставлення до розлучень, політичну орієнтацію та багато іншого. Традиції та звички прямо залежать від вибору з минулого, що водночас створює простір для «передбачення» вибору та поведінки індивіда в майбутньому.

Звички індивіда, сформовані на ранній стадії життя, постійно впливають на його поведінку, навіть у тому випадку, коли зовнішнє середовище докорінно змінюється. Звички з дитинства змінюються досить важко, особливо тоді, коли їх зміна не обов’язково є вигідною для індивіда. Батьки та родичі своїм вихованням і турботою про дитину створюють середовище, в якому вирішують, що вона буде їсти, читати, які матиме інтереси, ставлення до розлучень, політичну орієнтацію та багато іншого. Традиції та звички прямо залежать від вибору з минулого, що водночас створює простір для «передбачення» вибору та поведінки індивіда в майбутньому.

Культура та традиції — це спільно поділювані цінності та преференції, що передаються з покоління в покоління через сім’ю, етнічну групу, референтну групу, соціальний клас тощо. Відмінності в культурах створюють значні розбіжності в преференціях та споживанні їх носіїв. Культуру можна розуміти як сукупність настанов, контрольних механізмів, правил, інструкцій для керованої поведінки в тому чи іншому суспільстві, причому згадані контрольні механізми індивід може змінити лише з великими зусиллями. Культура хоч і може змінюватися з часом, проте значно повільніше, ніж інші види соціального капіталу, на компоненти якого індивіди мають більший вплив, ніж на саму культуру. Культура має значний вплив на поведінку індивіда, причому сама поведінка має лише суттєво обмежений вплив на культуру.

Народжуваність та розлучуваність

Економічні аналізи не оминають і таку серйозну тему, як плідність та зростання народжуваності. Зазначена проблематика є актуальною майже в усіх індустріально та економічно розвинених країнах. У минулому в теорії плідності була популярною модель плідності Malthus, яка ґрунтувалася на припущенні, що зростання або зниження народжуваності в країні залежить від доходів у тому чи іншому суспільстві. Якщо доходи будуть зростати, народжуваність буде підвищуватися, і навпаки: чим нижчим буде дохід, тим нижчою буде народжуваність. Зазначена модель не здатна достатньою мірою пояснити дедалі сильніше соціальне явище постійного зниження народжуваності в економічно розвинених країнах. Модель плідності Malthus приділяє мінімальну увагу витраченому часу та його ціні, яку батьки повинні інвестувати у виховання та догляд за дітьми. В економічно розвинених країнах вартість часу постійно зростає, і час стає дедалі дорожчим. Вартість часу підвищує витрати на виховання дітей і тим самим знижує попит батьків на великі сім’ї з більшою кількістю дітей. Ціна інвестованого часу є лише однією з причин зниження народжуваності. Постійний тиск суспільства на дедалі дорожчі та часозатратніші інвестиції в освіту та кваліфікацію дітей стимулює батьків віддавати перевагу стратегіям з меншою кількістю дітей, але «якісніше» підготовлених до життя. З іншого боку, у низькодохідних сім’ях, позначених бідністю та тривалим безробіттям, зниження народжуваності не матиме такого драматичного виміру. У сімей з низькою вартістю часу та низькими витратами на освіту і майбутню кваліфікацію, що дозволяє краще працевлаштуватися на ринку праці для власних дітей, народжуваність буде стагнувати або зростати, незалежно від рівня їхніх доходів. Це означає, що зниження допомоги в матеріальній скруті для сімей, які живуть у бідності, не означатиме автоматичного зниження народжуваності в таких сім’ях. Після застосованих «соціальних реформ» у сфері допомоги для бідних у 2004 році та тенденції до їх зниження, що триває до сьогодні, бажаного ефекту не досягнуто. Обґрунтованість реформ перед суспільством нерідко захищають саме з метою зниження народжуваності в осіб, що живуть у найвідсталіших нетрях, так званих «ромських поселеннях». Ще одним фактором, що підвищує народжуваність у низькодохідних сім’ях, є можливе збільшення доходу сім’ї залежно від кількості дітей. Діти стають відносно вже в ранньому віці носіями доходів для сім’ї, тоді як у сімей з вищим економічним статусом усе навпаки. Тут діти є представниками постійно зростаючих витрат та вартості часу (освіта, гурткова діяльність, дозвілля, здоров’я тощо). У бідних сім’ях діти «забезпечують доходи» власною працею, як-от допомога при зборі сировини для її вторинної переробки, жебрацтво, дрібні допоміжні роботи в сусідстві, крадіжки, а також через державні соціальні допомоги та виплати в матеріальній скруті. Витрати бідних батьків на догляд за дітьми є відносно низькими і, крім того, компенсуються доходами дітей. Народжуваність у вражених бідністю локаціях можна природно знизити шляхом підвищення вартості часу у жінок, парадоксально, але не у чоловіків. Теза про підвищення вартості часу у жінок ґрунтується частково на їхній дискримінації та на «відносно» малих біологічних відмінностях у навичках виховання дітей, які природно призводять до поділу праці в сім’ї. Це проявляється у жінок їхньою спеціалізацією на вихованні дітей, а у чоловіків — на економічній діяльності, що, однак, у випадку безробітного або непрацездатного чоловіка означає забезпечення мізерного доходу для сім’ї, а оскільки жінка залишається в економічному затінку внаслідок «спеціалізації», це призводить і до незапланованого збільшення кількості дітей. Програми, що підтримують зайнятість та додаткову освіту, повинні бути більшою мірою спрямовані на жінок та матерів (у якомога молодшому віці), чим підвищиться їхня вартість часу і водночас забезпечиться дохід, необхідний для подальших можливих інвестицій у сім’ю.

Аналіз поведінки та вподобань сім’ї ґрунтується на максимізаційній поведінці, інвестиціях у людський капітал, розподілі часу та дискримінації щодо жінок. Чоловік і жінка приймають рішення укласти шлюб, створити сім’ю або розлучитися як наслідок ретельно зваженого порівняння доходів і витрат з метою максимізації власної вигоди. Рішення укласти шлюб приймається остаточно лише тоді, коли після порівняння переваг і недоліків уявна шалька терезів схиляється на користь шлюбу. Тому багато бідних жінок і чоловіків віддають перевагу спільному проживанню поза шлюбом. Не випливає надто багато переваг з укладення шлюбу в такому «химерному економічному світі» чоловіків і жінок, які живуть у бідності.

Значною мірою аналогічно відбуватиметься і рішення про розлучення. У разі, якщо завдяки розлученню один із подружжя забезпечить собі підвищення власного добробуту, він, безумовно, буде схильнішим до рішення про припинення цього шлюбу. У багатих сімей імовірність розлучення нижча, ніж у сімей, що живуть у бідності. Очевидно, що перебування заможних пар у шлюбі приносить обом вищу вигоду, ніж це є у бідних пар. Жінка, яка живе у шлюбі, позначеному постійною бідністю з хронічно безробітним чоловіком, буде схильнішою зважувати переваги чи недоліки, що випливають із такого шлюбу.

Економічний погляд на сім’ю

Функціонування відносин та взаємодій, що відбуваються в сім’ї, ми можемо окреслити також за допомогою певної схеми розподілу доходів і добробуту між її членами. Дохід сім’ї складається не лише з грошового доходу, але включає в себе також значну цінність часу, призначеного для домашнього господарства. Турбота голови сім’ї про добробут членів власної родини генерує певну міру захисту від несприятливих і неочікуваних подій усім членам сім’ї (включаючи голову сім’ї). Якби внаслідок несприятливих обставин знизився дохід хоча б одного з членів сім’ї, голова сім’ї відреагує заходом внутрішнього перерозподілу доходів у сім’ї. Шляхом перерозподілу він намагатиметься компенсувати виниклу втрату члену сім’ї шляхом підвищення його внеску приблизно у розмірі, що дорівнює його втраті. Цей внутрішній перерозподіл матиме наслідком зниження споживання самого голови сім’ї, а також зниження внесків на користь інших членів сім’ї. По суті, вся сім’я нестиме наслідки несприятливої ситуації одного з її членів. У разі, якщо доходи в сім’ю цього охопленого несприятливою «долею» члена сім’ї є незначними, він може бути впевнений у «сімейному страхуванні», бо зниження його власного доходу не вплине на сімейний дохід, а новий перерозподіл доходів між членами сім’ї призведе лише до маргінального зниження споживання всіх членів сім’ї. Частка, якою член домогосподарства робить внесок у бюджет, перебуває у зворотній пропорції до розміру сім’ї. Достатньо великі сім’ї здатні виробити «достатнє страхування» для власних членів, проте лише у випадку, якщо внутрішній сімейний перерозподіл відбувається вільно і недирективно. Втрата неповноцінної та погано оплачуваної роботи одного члена домогосподарства не обов’язково призводить до автоматичного краху домашньої фінансової системи, і це через існування «сімейного страхування». З цієї причини навіть мотивація утримання робочого місця у даного члена сім’ї може мати свої резерви.

У випадку сімей, що отримують допомогу та доплати до допомоги у матеріальній скруті, втрата неповноцінної та високопрекаризованої зайнятості матиме лише низьку цінність відчутної «втрати». Наслідки для багатодітної сім’ї будуть пом’якшені саме за допомогою сімейного страхування. Ключовим фактором є не стільки сама «зайнятість та її можлива втрата», скільки комбінація зайнятості постійного характеру та розміру реальних доходів, розподілених через працевлаштованого члена сім’ї на користь сім’ї, що у разі втрати краще оплачуваної роботи підвищить наслідки для сім’ї через зниження їхнього споживання та загального добробуту. У випадках тимчасових і високопрекаризованих робочих місць члени сімей віддадуть перевагу стабільності доходу через соціальні трансферти перед нестабільним і непевним доходом, навіть якщо він трохи вищий.

Інші члени сім’ї, які не є головою сім’ї, також будуть мотивовані до максимізації доходу та споживання сім’ї, навіть у випадку, коли вони не є альтруїстичними щодо решти сім’ї. Егоїстичний член сім’ї, який отримує ресурси від батьків, братиме до уваги власні дії та наслідки, що з них випливають для сім’ї. У разі, якщо наслідки будуть негативними, голова сім’ї автоматично знизить обсяг перерозподіленого споживання, подарунків на цього члена сім’ї, що матиме наслідком зниження його споживання та загального добробуту. Тому навіть егоїстичний член сім’ї поводитиметься як альтруїстичний, і це з причини усунення санкційного механізму з боку сім’ї, чим він підвищить власний добробут. З цієї причини діти з багатших сімей менш «схильні» до вчинення злочинності, а також до інших соціально-патологічних явищ, бо доходи від даних активностей у жодному разі не врівноважать втрату доходу від власної сім’ї. Наведений механізм забезпечує вигіднішу позицію для соціалізації та коригування поведінки членів домогосподарства більш-менш на суспільно прийнятному рівні.

Сім’ї, які не володіють достатнім доходом або живуть у бідності, позбавлені цього виду механізму. Егоїстичний член сім’ї не має причини поводитися альтруїстично, корисливо щодо сім’ї, оскільки не загрожує жодна втрата доходу від сім’ї, і це з причини того, що жодного такого перерозподілу доходів не існує або він існує у мінімальній формі. Якщо член сім’ї шкодить своєю поведінкою сім’ї (напр., вчиненням злочинів, прогулами), можливий прибуток від наведеної діяльності залишається на його користь (прибуток від злочинної діяльності, час, проведений поза школою з друзями), тоді як негативні наслідки (напр., погана репутація сім’ї) падають на всіх членів сім’ї. Будь-яке скорочення допомоги у матеріальній скруті та доплат сім’ям у зв’язку з вчиненням злочинів та правопорушень її членами (а це особливо у неповнолітніх) суттєво не вплине на частоту або тяжкість вчинених майбутніх злочинів окремими членами сім’ї. Батьки бідних сімей будуть «тягнути за коротший кінець» при вихованні власних нащадків, і це саме з причини недостатніх доходів та наступного можливого перерозподілу споживання та добробуту на користь інших членів сім’ї.

Автор: PhDr. Martin Brňak, PhD. Список бібліографічних посилань

[1] BECKER, S. G. 1997. Teorie preferencí. Praha: Liberálny institut, Grada Publishing, 1997. 352 s. ISBN 80-7169-463-0 [2] BECKER, S. G. 1995. Human capital and Poverty alleviation. [online]. [2014-03-11]. Dostupné na internete: http://wwwwds.worldbank.org/external/default/WDSContentServer/WDSP/IB/1995/03/01/000009265_3970702134116/Rendered/PDF/multi0page.pdf [3] BECKER, S. G. 1992. Ekonomický způsob pohledu na život - Přednáška při příležitosti udělení Nobelovy ceny. [online]. [2014-02-17]. Dostupné na internete: http://tucnak.fsv.cuni.cz/~hajek/Metodologie/texty_seminar/Becker.doc [4] BECKER, S. G. – MURPHY, M. K. 1988. A Theory of Rational Addiction. [online]. [2014-02-16]. Dostupné na internete:

https://www.iei.liu.se/nek/730A17/artiklar/1.283076/Becker-Murphy.pdf [5] BECKER, S. G. 1981. A treatise on the family. [онлайн]. [2014-03-10]. Доступно в інтернеті: https://brunofvieira.files.wordpress.com/2012/12/gary-becker-a-treatise-on-the-family.pdf [6] BECKER, S. G. 1965. A theory of allocation of time. [онлайн]. [2014-03-09]. Доступно в інтернеті: http://www.unc.edu/~shanda/courses/plcy289/Becker_EJ_Time.pdf