Важливими суб’єктами в роботі з дітьми — під якими ми розуміємо дітей віком до 18 років — є органи соціально-правового захисту (далі SPO). Систему органів соціально-правового захисту складають крайові уряди та краї, муніципальні уряди громад з розширеними повноваженнями, муніципальні уряди та громади, Міністерство праці та соціальних справ, Управління з міжнародно-правового захисту дітей, а також фізичні та юридичні особи на підставі повноважень на здійснення соціально-правового захисту. Соціально-правовий захист дітей був визначений законом № 359/1999 Sb. До головних сфер соціально-правового захисту дітей належать профілактика порушень сприятливого розвитку дитини, заходи щодо захисту дітей у кризових ситуаціях, посередництво в усиновленні та прийомному догляді, відстеження розвитку дітей, які живуть у замісних сімейних формах догляду або в умовах інституційних закладів, і, зрештою, це також захист дітей від соціально-патологічних явищ. Цей закон суттєво підтримує співпрацю з іншими установами. Згідно із законом про соціально-правовий захист дітей, громади з розширеними повноваженнями також зобов’язані створити як спеціальний орган громади комісію з соціально-правового захисту дітей, що складається з членів муніципальних рад та фізичних осіб, які сприяють соціально-правовому захисту дітей, зокрема педагогічних працівників, психологів, медичних працівників, громадських об’єднань, церков та інших юридичних або фізичних осіб. (Zákon č. 359/1999 Sb.)
Провідним критерієм закону про SPO є інтерес і благополуччя дитини. У § 6 закону про SPO визначено, на яких дітей спрямований соціально-правовий захист. Це, зокрема, діти: чиї батьки померли, або не виконують обов’язки, що випливають з батьківської відповідальності, або не виконують чи зловживають правами, що випливають з батьківської відповідальності. Далі це діти, які були передані на виховання іншій фізичній особі, ніж батьки, або які ведуть пустий чи аморальний спосіб життя, або які неодноразово вчиняють втечі. Це також діти, щодо яких було вчинено кримінальний злочин, або діти, які неодноразово розміщуються в закладах, що забезпечують безперервний догляд за дітьми, або їхнє перебування в таких закладах триває довше ніж 6 місяців. Соціально-правовий захист також спрямований на дітей, які перебувають під загрозою насильства між батьками чи іншими особами, або які є шукачами притулку, розлученими зі своїми батьками. На всіх цих дітей спрямований соціально-правовий захист, якщо вищезазначені обставини тривають протягом такого часу або мають таку інтенсивність, що несприятливо впливають на їхній розвиток або є чи можуть бути причиною несприятливого розвитку дітей. (Krausová, Novotná, 2006, с. 160-161)
З дикції закону про соціально-правовий захист чітко випливає обов’язок інших установ надавати інформацію органам, що здійснюють цей захист. Згідно із законом про SPO, фахівець, який працює з дітьми, повинен контактувати з органом соціально-правового захисту відповідної громади з розширеними повноваженнями у певних ситуаціях. Цей обов’язок визначає § 10 закону про SPO (Krausová, Novotná, 2006, с. 163), який дослівно говорить: «…державні органи, уповноважені особи, школи, шкільні заклади та медичні заклади, або інші заклади, призначені для дітей, зобов’язані повідомити муніципальний уряд громади з розширеними повноваженнями про обставини, які свідчать про те, що йдеться про дітей, зазначених у § 6 абз. 1 (прим. авт.: див. вище), і це без зайвого зволікання після того, як вони дізнаються про такі обставини…».
Якщо цей обов’язок не буде виконано, вищезазначені установи чи фізична особа як уповноважена особа вчиняють адміністративне правопорушення згідно з § 59 закону про SPO, і їм загрожує накладення штрафу в розмірі до 50 000,- Kč.
У жодному разі не можна посилатися на обов’язок зберігати конфіденційність з боку вищезазначених установ.
Приклад із практики: Шістнадцятирічна Моніка довірилася в низькопороговому закладі для дітей та молоді польовому працівнику, що в школі вона є жертвою цькування з боку однокласників. Почалося це з відбирання перекусу, пізніше грошей, неадекватна поведінка з боку однокласників переросла в неодноразові фізичні напади. Моніка радилася з польовим працівником, хотіла втекти з дому, щоб не ходити до школи. Однак вона не хотіла повідомляти про всю справу в поліцію, боялася, що все лише погіршиться. Однокласники зрештою напали на Моніку так, що вона опинилася з легким струсом мозку в лікарні, всю справу вже вирішувала за ініціативою лікарні поліція. Під час подальшого розслідування Моніка зазначила, що вже довірилася з цією справою соціальному працівнику, який виправдовувався тим, що на основі стандартів низькопорогових закладів для дітей та молоді він захищав інтереси клієнтки і не хотів порушувати конфіденційність повідомленої інформації та її відчуття безпеки в даному закладі.
З погляду здійснення соціально-правового захисту дітей, саме органи SPO збирають та оцінюють інформацію про розвиток дитини, про її життєву ситуацію, і на основі цієї інформації працівники SPO повинні використовувати відповідні заходи. Працівники SPO, однак, зобов’язані зберігати конфіденційність щодо обставин, з якими вони ознайомилися під час здійснення соціально-правового захисту дітей або у прямому зв’язку з цим. Закон про SPO наводить винятки, обов’язкова конфіденційність порушується, наприклад, у відносинах із судом, органами, що здійснюють кримінальне провадження, адміністративними органами чи службою пробації та медіації. Обов’язок зберігати конфіденційність триває і після закінчення трудових відносин працівника органу соціально-правового захисту дітей, без часового обмеження. (Špeciánová, 2005, с. 27)
Надання інформації на підставі кримінальних норм — обов’язок повідомлення
Важливе визначення того, коли потрібно діяти на користь дитини, тобто надати інформацію, навіть проти її волі, ми знайдемо в Кримінальному кодексі, ми говоримо тоді про так званий «обов’язок повідомлення». Це означає, що ми повинні запобігти або повідомити, якщо дізнаємося, що хтось готує, вчиняє або вчинив певний кримінальний злочин. Перелік цих кримінальних злочинів наведено в Кримінальному кодексі (Trestní zákoník, 2009) у §367 та §368. У випадках з дітьми ми можемо найчастіше на практиці зустрітися з обов’язком запобігти нижчезазначеним кримінальним злочинам (§ 367 TrZ), які злочинець готує або вчиняє:
- незаконне виробництво та зберігання наркотичних і психотропних речовин та отрут,
- катування довіреної особи,
- вбивства,
- розбої,
- зґвалтування,
- сексуальне насильство,
- крадіжки, якщо цим діянням завдано шкоди великого розміру.
Запобігти кримінальному злочину можна також його своєчасним повідомленням прокурору або поліції. (Trestní zákoník, 2009)
Обов’язок повідомити про кримінальний злочин (§ 368 TrZ) без зволікання прокурору або поліції ми маємо у випадку, якщо дізнаємося, що хтось вчинив, наприклад, кримінальні злочини (Trestní zákoník, 2009):
- підробка та зміна грошей,
- катування довіреної особи,
- вбивства.
Кримінальних злочинів, на які поширюється обов’язок повідомлення, у Кримінальному кодексі зазначено більше. Я обрала такі кримінальні злочини, якими можуть бути загрожені діти, або як жертви, або як злочинці. Я виходжу також із досвіду, коли про зазначені кримінальні злочини, вчинені щодо дітей чи вчинені дітьми, знала особа з їхнього близького оточення і правильно не втрутилася — тобто не запобігла чи не повідомила про діяння. Ця людина потім може бути сама покарана позбавленням волі на строк до трьох років.
*Приклади з практики:
Чотирнадцятирічну Радку досить регулярно сексуально експлуатував і ґвалтував співмешканець її матері. Усе відбувалося в густонаселеній багатоквартирній забудові, у той час, коли мати Радки була на роботі. Під час розслідування з’ясувалося, що сусіди в багатьох випадках чули, як Радка кликала на допомогу, звуки боротьби та крики, вони також знали, що вітчим завжди вмикав музику голосніше, щоб заглушити її крики. Як пояснення того, чому вони не допомогли Радці і принаймні не повідомили про справу в поліцію, вони відповіли, що вітчим Радки — такий дивний чоловік, і що вони його боялися, бо він би їм напевно помстився… Директору школи загрожувало кримінальне переслідування, оскільки він дізнався від батьків, що один із його підлеглих сексуально експлуатує маленьких хлопчиків. Директор вирішив ситуацію звільненням працівника, чим наразив на подібну небезпеку інших хлопчиків, які могли бути експлуатовані.*
Немало випадків, коли професіонали, які працюють з дітьми, не знають, як діяти. Можна зрозуміти, що звернутися до поліції і, можливо, свідчити в поліції чи в суді вимагає певної громадянської мужності. Однією з можливостей у цих випадках є звернення до органу соціально-правового захисту, який є в кожній громаді з розширеними повноваженнями (уповноваженій на виконання державного управління), і який подасть заяву про вчинення кримінального правопорушення.
Приклад доброї практики: У межах терапевтичної роботи з п'ятнадцятирічною Їржиною соціальна працівниця дізналася про її сексуальну експлуатацію в дитинстві. Вона спонукала батьків Їржини звернутися до органу соціально-правового захисту дітей (далі OSPOD) відповідної громади, проте водночас повідомила OSPOD сама. OSPOD подав заяву про вчинення кримінального правопорушення до поліції, і під час розслідування з’ясувалося, що сексуальна експлуатація була довготривалою, і та сама людина сексуально експлуатувала ще двох інших неповнолітніх дітей. У Їржини судовий експерт виявив тривалі наслідки у вигляді посттравматичного стресового розладу.
Законом № 218/2003 Зб., про відповідальність молоді за протиправні діяння та про судочинство у справах молоді, встановлено співпрацю органів, що здійснюють кримінальне провадження, з органами соціально-правового захисту дітей. Тут також встановлено обсяг заборони на оприлюднення інформації. Загалом діє заборона будь-яким способом оприлюднювати інформацію, у якій вказано ім’я, прізвище неповнолітнього або яка містить інформацію, що дозволила б ідентифікувати неповнолітнього, якщо законом прямо не передбачено інше. (Špeciánová, 2005, с. 68) Ця заборона, зрозуміло, не стосується співпраці з органами SPO. Знову ж таки, надання всієї доступної інформації про дитину, отриманої в межах кримінального провадження, є важливим для працівників SPO, щоб вони могли кваліфіковано працювати з дитиною.
Роль інших установ у наданні інформації, що стосується дитини
Поняття командної роботи та мультидисциплінарної співпраці останнім часом згадуються у зв’язку з сучасною соціальною роботою. Мультидисциплінарна команда базується на ідеї співпраці спеціалістів та координації дій. Це не ієрархічна система, представники окремих професій вносять у команду специфічні навички та співпрацюють з іншими установами, а також з особами, що належать до соціальної мережі клієнта. (Matoušek, Koláčková, Kodymová et al., 2005) На практиці виявилася потреба у ще тіснішій мультидисциплінарній співпраці у вирішенні конкретних справ, якими одночасно займалося кілька суб’єктів (наприклад, OSPOD, поліція, центр виховної опіки, школа, низькопороговий заклад для дітей та молоді). З цієї потреби виникло прагнення до різних форм мультидисциплінарної співпраці, таких як, наприклад, різні мультидисциплінарні команди, форми case management, конференції щодо випадків чи Система вчасного втручання (1) .
Навіть у цих випадках мультидисциплінарної співпраці діє правило, що кожна установа має право на отримання лише такої інформації, яка є необхідною для подальшої роботи з дитиною. Найбільше інформації про дитину збирає орган SPO, працівники якого покликані вирішувати складні ситуації в житті дитини відповідним чином, тобто також на основі достатньої кількості необхідної інформації. Дещо перебільшуючи, можна сказати, що навіть у наданні інформації захищається інтерес і благополуччя дитини, як це встановлює закон про соціально-правовий захист дітей.
Автор: PhDr. Daniela Květenská, Ph.D. Список бібліографічних посилань
[1] KRAUSOVÁ, Lucie – NOVOTNÁ, Věra. 2006. Sociálně-právní ochrana dětí. Praha : ASPI, a.s., 2006. 228 s. ISBN 80-7357-214-1. [2] MATOUŠEK, Oldřich – KOLÁČKOVÁ, Jana, – KODYMOVÁ, Pavla et al. 2006. Sociální práce v praxi. Praha: Portál, 2005, 351 s. ISBN 80-7367-002-X. [3] ŠPECIÁNOVÁ, Šárka. 2005. Právní manuál pro sociálně-právní ochranu dětí. Praha : Linde nakladatelství s. r. o., 2005. ISBN 80-86131-61-0. [4] Trestní zákoník. Zákon č. 40/2009 Sb. ze dne 8. ledna 2009. In Sbírka zákonů České republiky. 2009, částka 11. Dostupný také z WWW: http://portal.gov.cz/wps/portal/_s.155/701/_s.155/701?l=40/2009
(1) Система вчасного втручання — це назва для системного поєднання установ, що займаються злочинністю дітей та молоді. Система базується на комп’ютерному поєднанні та подальшій співпраці всіх суб’єктів на території певного міста.
Лекція була виголошена на міжнародній науковій конференції Aplikovaná etika v sociálnej práci a ďalších pomáhajúcich profesiách, яка відбулася 20 – 21 жовтня 2010 року в П'єштянах і була опублікована у збірнику цієї конференції: MÁTEL, A. – SCHAVEL, M. – MÜHLPACHR, P. – ROMAN, T. 2010. Aplikovaná etika v sociálne práci a ďalších pomáhajúcich profesiách. Zborník z medzinárodnej vedeckej konferencie. Bratislava : VŠZaSP sv. Alžbety. 413 s. ISBN 978-80-89271-89-4.