Людська гідність у допоміжній професії соціального працівника — це не просто уявлення та ідея про статус людини, її позиції в соціальній роботі, а найважливіше право людини, яке дуже тісно пов’язане з правом людини на життя.

У структурі людського пізнання етиці належить важливе місце як одній із найдавніших філософських дисциплін, що займається мораллю, моральними цінностями та способами поведінки, які ведуть до застосування моральних законів у різних сферах життя спільноти.

Сьогодні критично-теоретичне тлумачення основних моральних проблем має своє вагоме практичне значення в прикладних етиках, які формулюють практично-етичні рішення щоденних проблем у стосунках етики до різних галузей науки та практики.

Вивчення та засвоєння методів впровадження етики корелює з сучасними тенденціями та гуманізацією в галузі науки, пізнання та практики, викликами для XXI століття, а також інтеграційними амбіціями Словаччини щодо приєднання до сучасного європейського духовного середовища.

На початку третього тисячоліття інтенсивно зростає потреба у фахівцях у галузі прикладної етики (соціальна етика, етика комунікації), а також професійних етик, до яких, безперечно, належить етика в соціальній роботі.

Людське життя залежить від особистісних стосунків і моральних здібностей, які розвиваються на основі взаємного обміну досвідом, що є виявом інтелектуального пізнання істини, застосування морального добра. Життя всіх людей, хоч і з різною інтенсивністю, спрямоване до особистісної зрілості.

Кожне людське життя має унікальну, неповторну та невід’ємну цінність і гідність, що випливає із самої суті «бути людиною». Головна місія кожного з нас — бути відповідальною людиною на всіх рівнях: бути відповідальним перед самим собою, перед навколишнім світом і, звісно, перед тими, хто потребує нашої допомоги — перед клієнтами. Цілком природно, що цих рівнів торкається кожна дія в межах соціальної роботи, яка є допомогою, підтримкою, служінням і супроводом. Тому нам дуже важко уявити цю діяльність за відсутності етичних контекстів.

Етика — це поєднання найбільш загального з найбільш приватним, це філософія людяності, філософія життя. Це наукова дисципліна, яка займається мораллю, моральним боком життя людини, її зовнішнього вияву, вчинків і ставлення до людей. Крім того, вона прагне вести людину до добра, досліджує людську поведінку з погляду її моральної цінності та намагається знайти мірило, яке дозволило б людині вирішити, що є добро, що є зло, чесність, нечесність (Mráz, 2001).

До ключових понять в етиці належить цінність. Цей термін неможливо точно визначити, проте можна окреслити його розуміння — цінності, пов’язані з людськими інтересами та потребами, з прийняттям рішень щодо дій, а також з етичними нормами та оцінюванням. Цінності ми можемо розуміти як будь-що, що має для нас значення; у конкретному сенсі це речі, які варті того, щоб їх прагнути. Етичні цінності мають свою основу в добрі, яке вони представляють; вони є пізнаваними та здійсненними лише в просторі свободи, а отже, притаманні лише людині. Дотримання етичних принципів і поведінки є особливо важливим у допоміжній професії соціального працівника. Специфікою допоміжних професій є той факт, що клієнт перебуває у залежній позиції від допоміжного працівника.

А якими мають бути етичні цінності в соціальній роботі? Мало б бути само собою зрозумілим, що вже «сама робота» є цінністю. Відомий чеський філософ F.X. Šalda каже: «Єдиний спосіб дізнатися, що в кому криється, — це допустити його до роботи».

З огляду на те, що ми займаємося цінностями в соціальній роботі, ми можемо розділити їх на кілька груп:

  1. Цінності моральної свідомості
  2. Цінності характерологічних рис людини
  3. Цінності міжособистісних стосунків
  4. Цінності людської діяльності.

Замислімося ближче над тим, що означають окремі групи цінностей для соціальної роботи: Загалом вкорінене уявлення, що моральність є справою вродженого почуття і «дана індивіду згори». Безумовно, це так, оскільки деякі люди справді більш чутливі до явищ, які потребують моральної оцінки (Mrázová, 2000). У межах цінностей моральної свідомості ми можемо говорити про певні етичні принципи, правила. Для соціальної роботи найважливішим є принцип гуманізму — принцип людяності (від лат. homo = людина, humanitas = людський), який також є принципом любові та поваги до людини. Принцип гуманізму наказує нам жити в житті не лише для себе, а насамперед для тих інших, хто нас потребує. Гуманізм — це позиція, яка виходить із віри в людські здібності, наголошення на людській гідності людини. Поняття людської гідності виходить із філософії, закріпленої у Загальній декларації прав людини. Кожна людина як представник людства — у нашій роботі соціальний клієнт заслуговує на повагу, честь і шану. Другим, не менш важливим принципом є принцип чесності та сумлінності в соціальній роботі. У вимозі сумлінності йдеться насамперед про дисциплінованість і самодисциплінованість у підході до виконання обов’язків. Сумлінність у соціальній роботі означає «бути на боці добра і протистояти злу». Чесність і сумлінність — це цінності, які вимагають моральної чистоти в усіх моральних вимірах людини.

До другої групи цінностей — групи характерологічних рис людини — ми можемо зарахувати риси соціального працівника, які містяться в Етичному кодексі соціального працівника (1997): повага та порядність, надійність, ввічливість, бездоганність, наполегливість, тактовність, розсудливість. Безумовно, у соціальній роботі не допускається будь-яка грубість, вульгарність, оскільки етика в соціальній роботі повинна завжди бути спрямована на захист людської гідності.

Цінності міжособистісних стосунків — група цінностей, які є первинними в людській діяльності взагалі, не кажучи вже про соціальну роботу, яку людина без таких етичних цінностей навіть не повинна була б виконувати — дружба, любов, альтруїзм, емпатія та просоціальність. Виконувати роботу в соціальній сфері життя без дружби та любові до людини було б неможливо. Виміром діяльності, підтекстом кожного кроку в соціальній роботі мало б бути біблійне «люби ближнього свого, як самого себе». Альтруїзм представляє моральний принцип, який вимагає від людини придушити власний егоїзм і пожертвувати своїми інтересами на користь інтересів інших людей, вимагає безкорисливого служіння людям як принципу свого прийняття рішень і дій. Емпатія своєю чергою передбачає здатність людини вжитися в ситуацію проблеми іншої людини, означає бачити очима іншої людини та відчувати її серцем. Просоціальність означає здатність і готовність співпрацювати, вміти домовитися, бути готовим зробити для інших щось без очікування винагороди чи відплати.

Цінності людської діяльності. До зазначених цінностей належать – добрий вчинок, благодійність, філантропія. Соціальну роботу неможливо реалізувати без самовідданості, допомоги та доброчинності. Цінності людської діяльності є виявом ставлення людини до інших людей. У наш час міжособистісна комунікація часто характеризується взаємною ізоляцією людей. Її наслідком є неуважність, небажання допомогти іншим, байдужість та егоїзм. Ці цінності суперечать самій суті соціальної роботи, яка ґрунтується на цінностях співпраці, толерантності, людяності, готовності допомагати. Ключем до здорових і повноцінних міжособистісних стосунків є «здатність мати вуха для почуттів, прохань і проблем інших», відсунути на задній план власні бажання. Це, однак, вимагає часу, сили, компромісів і готовності ризикувати.

Соціальний працівник на основі особистого вибору хоче і працює з людьми та для людей з метою надання їм допомоги на професійному рівні. Цю роботу майже неможливо виконувати без здатності до оптимального соціального відчуття.

Соціальне відчуття становить насамперед здатність пізнати і зрозуміти ситуацію, в якій опинився клієнт. Емпатичне розуміння ситуації, в якій опинився клієнт, дозволяє соціальному працівнику обирати не лише оптимальну форму комунікації з клієнтом, але також і оптимальну міру допомоги.

Соціальне відчуття — це емоція, викликана моральними або духовними причинами та причинами безпосередньо органічними. Ми не можемо ототожнювати соціальне відчуття з альтруїзмом як моральним принципом, що полягає в безкорисливій допомозі — служінні іншим людям, у готовності жертвувати заради їхнього блага особистими інтересами. Людина, яка певним чином страждає, може бути самотньою, може бути не прийнятою у своєму оточенні. Вона, проте, не може мати постійного відчуття власної нереалізованості. Соціальне відчуття стосується поваги до загальноприйнятих цінностей соціального життя. Соціальне відчуття в жодному разі не є жалем.

У цьому контексті знову нагадаємо, що соціальна робота — це специфічна фахова діяльність, яка спрямована на покращення взаємного пристосування індивідів, сімей, груп та їхнього соціального середовища. У наш час вона сприймається як мультидисциплінарна та трансдисциплінарна наукова галузь, яка володіє спеціальними методами роботи і теоретично спрямована на сферу соціального піклування про індивіда, групу, спільноту чи суспільство, а також на підготовку фахівців у цій галузі (Levická, 2004).

Реалізаторами завдань соціальної роботи у практичному вигляді є соціальні працівники. Соціальні працівники допомагають у розвитку самоповаги та власної відповідальності індивідів. Діяльність, завдання та обов'язки соціального працівника є досить чітко визначеними. З питаннями особистості соціального працівника ми стикаємося у нас переважно у зв'язку з вирішенням питань етики соціальної роботи. Основою етики соціальної роботи є гуманістичні цінності та ставлення суспільства до людини, які розвивалися протягом людського співжиття. Вона не повинна суперечити етиці суспільства і навпаки. Етика, як система наукового пізнання моралі у взаємних стосунках індивіда і суспільства, створює правила для виконання професійної соціальної роботи, які містяться в Етичному кодексі соціального працівника, що був прийнятий ще в середині XX століття. Важливо, щоб соціальний працівник принаймні підтримував певний етичний стандарт у виконанні своєї професії, проте, за можливості, далі розвивав і підвищував свій етичний рівень (Levická, 2000).

Етичний кодекс експліцитно перераховує всі якості, навички та компетенції, якими має володіти соціальний працівник. Він сформульований так, щоб слугувати як путівник повсякденної поведінки соціальних працівників у професійних стосунках з тими, кому вони служать — з клієнтами, колегами, роботодавцями, з іншими особами, з людьми інших професій.

Кодекс побудований на базових цінностях соціальної роботи як професії, які включають цінність, визначення та унікальність усіх людей.

На соціальну роботу як специфічну фахову діяльність поширюються також загальні ознаки професійної етики, яка займається етичними дилемами, проблемами цінностей, що виникають під час роботи фахівців, а також специфічними питаннями, якими є організація та дисципліна в професії.

Про важливість і необхідність соціальної роботи в сучасному соціальному суспільстві неможливо сумніватися, і так само неможливо сумніватися в тому, що цю роботу може виконувати лише професіонал, який має не лише знання, досвід, навички, який діє відповідно до етичних норм і цінностей, але який також має «серце на правильному місці».

Висновок

Кожен, хто приймає норми, принципи та цінності соціальної роботи, які становлять основну частину цієї професії, повинен діяти у згоді з ними не лише у своєму професійному, а й у приватному житті. Соціальний працівник у своїй роботі щодня стикається з людяністю та гідністю. З одного боку, працівник повинен поважати свою гідність, а з іншого боку, повинен поважати гідність своїх клієнтів, тому вся соціальна робота ґрунтується на взаємній повазі до цінності та гідності всіх людей і на правах, які з цього випливають. Чому саме збереження гідності та людяності є таким важливим у соціальній роботі? Гуманний і людяний підхід із повагою до гідності кожної людини можна вважати інвестицією в майбутнє.

Автор: Doc. PhDr. Mária Dávideková, PhD.

Список бібліографічних посилань

[1] BEŇO, Pavol. 2004. Komunikácia s umierajúcim pacientom. Bratislava : Speculum nostrum, 2004, ročník 5, č. 4, s. 101-102. [2] LEVICKÁ, Jana. 2000. Sociálna práca ako vedecká disciplína. In: Sociálna práca a zdravotníctvo l, 2000, 1, s. 7-16. [3] LEVICKÁ, Jana. 2004. Základy sociálnej práce. Trnava : Spoločnosť pre podporu vedy a vzdelávania na FZaSP, 2004. 170 s. ISBN 80-968952-3-0. [4] MRÁZ, Martin. 2001. Etika. Trnava : Trnavská univerzita, 200l. 139 s. ISBN: 80-88774-66-7. [5] MRÁZOVÁ, Alžbeta. 2000. Etické aspekty sociálnej práce. In: Sociálna práca a zdravotníctvo 1, 2000, 1, s. 43-46.

Лекція прозвучала на міжнародній науковій конференції Aplikovaná etika v sociálnej práci a ďalších pomáhajúcich profesiách, яка відбулася 20 – 21 жовтня 2010 року в П'єштянах і була опублікована у збірнику з цієї конференції: MÁTEL, A. – SCHAVEL, M. – MÜHLPACHR, P. – ROMAN, T. 2010. Aplikovaná etika v sociálne práci a ďalších pomáhajúcich profesiách. Zborník z medzinárodnej vedeckej konferencie. Bratislava : VŠZaSP sv. Alžbety. 413 s. ISBN 978-80-89271-89-4.