Вступ

За словами C. G. Jung, «фанатизм — це завжди ознака придушеного сумніву. У часи, коли Церква починає хитатися, її поведінка стає фанатичною або виникають фанатичні секти, оскільки прихований сумнів має бути погашений». (Jung, C. G. : Analytická psychologie. Jeji teorie a praxe. Praha : 1992, s. 163.) Для соціальної роботи це великий виклик — постійно перебувати в конфронтації з реальністю, з суміжними та граничними науковими дисциплінами, а також із собою — з власною теорією та практикою.

1 Соціальна робота як теоретико-емпірично-прикладна наука

«I. A. Bláha (1934, s. 17) розуміє соціальну роботу в широкому сенсі як діяльність соціального політика, вихователя, психолога, педагога або соціального гігієніста, який досліджує ширшу сферу проблем». (Novotná, V. – Schimmerlingová, V., 1992, s. 22.) Таким чином, соціальна робота охоплює знання та діяльність наукових дисциплін, які безпосередньо стосуються людини. За словами I. Tomeš, «соціальна робота є одним із інструментів соціальної політики». (Tomeš, I. In: Matoušek, O. a kol., 2001, s. 155) Демократичне плюралістичне суспільство, якщо воно зацікавлене у збереженні соціального миру, здійснює соціальну політику усунення матеріальної та соціальної скрути якомога ширших верств населення. Задля цього воно використовує теоретичні знання наук, які у своїй теорії охоплює також соціальна робота, і на основі емпіричних знань із практики застосовує оптимальний порядок вирішення соціальних проблем.

«Соціальна робота у вузькому розумінні, як її розуміють теоретики цієї галузі та висококваліфіковані фахівці, характеризується прямим, цілеспрямованим і підготовленим контактом соціального працівника з клієнтом (групою, спільнотою) з метою встановлення соціального діагнозу та виконання соціальної терапії». (Novotná, V. – Schimmerlingová, V., 1992, s. 22.) Соціальний працівник на основі наукового підходу та синтезу наукових знань наук і наукових напрямків, що служать людині, має допомагати клієнту подолати насамперед соціальну скруту. За словами Š. Strieženec, «розуміння життя людини в соціальній роботі завжди є позитивним. Його можна охарактеризувати як допомогу до самодопомоги». (Strieženec, Š., 2001, s. 8.) Це вимагає справді відповідального підходу соціального працівника не лише до самого клієнта, а й до знань про дану соціальну проблему.

При відповідальному виконанні своєї місії соціальний працівник повинен рахуватися з неминучістю проблем, які йому створюватимуть працівники деяких інших професій сфери допомоги, насамперед професій з економічним та медичним проникненням. Соціальна робота «вже у своїх американських початках утвердилася як професія, що допомагає людям, які стоять поза так званим більшісним суспільством, пристосуватися до цього суспільства». (Řezníček, I., 1994, s. 16.) Багаті спонсорські внески в деякі громадські об'єднання з гуманною етикеткою соціальної допомоги, які при цьому часто очолює одна й та сама особа, ніколи не можуть дійти до офіційно заявленої цільової групи. У наших законодавчих умовах справжнє спонсорство все ще є лише дарунком. (Zákon č. 595/2003 Z. z., § 50 ods. 1 písm. a) – b.) У ринковому механізмі ніхто нікому нічого задарма не дасть. Фінансові потоки, які проходять у межах бухгалтерського обліку на соціальні цілі, згідно з природними законами цього механізму, не можуть бути на них витрачені. «Ринковий механізм є соціально сліпим. Він розподіляє товари тим, хто може заплатити найбільше (має достатню кількість грошових одиниць — голосів), а не тим, хто їх найбільше потребує». (Lisý, J. a kol., 1998, s. 44) Отже, що стосується можливостей справжньої співпраці з іншими професіями, можливостей фінансування ефективної соціальної роботи, можливостей реалізації прав осіб у соціальній скруті, законодавчої підтримки соціальної роботи; усі ці сфери для соціальної роботи дуже обмежені, і наразі не існує сигналу, який би вказував на зміну в бік прогресу.

2 Соціальна робота та соціологія

Соціологія — це «наука про людське суспільство, про його виникнення та життя (...)». (Hartl, P. – Hartlová, H., 2000, s. 549 – 550) Для соціальної роботи її знання є фундаментом. За словами соціолога Š. Strieženec, це «наукова дисципліна, спрямована на емпіричні дослідження соціальної реальності та її картографування». (Strieženec, Š., 1996, s. 203) Безперечно, виникнення соціальної роботи ініціювала також загальна потреба застосовувати теоретичні висновки з емпіричних досліджень соціології на практиці в інтересах ефективної соціальної профілактики.

3 Соціальна робота та психологія

Š. Strieženec розуміє психологію як науку «про закономірності розвитку та функціонування людської психіки як особливої форми життєдіяльності. Психологія поділяється на так звану чисту (теоретичну) та прикладну». (Strieženec, Š., 1996, s. 177.) У психології досі було створено багато галузей і напрямків. Соціальна робота — це робота з людиною, яку вона як людину і сприймає. Кожен із цих напрямків містить позитивні елементи, але для соціальної роботи, мабуть, найбільш прийнятним є підхід, орієнтований на клієнта, за C. R. Rogers. Він «є, ймовірно, найвизначнішим гуманістичним автором, який вплинув на соціальну роботу. (...) За Rogers, суттєво, щоб працівник сфери допомоги в терапевтичних стосунках прагнув до конгруентності та правдивості, безумовного зворотного зв'язку та емпатії». (Navrátil, P. In: Matoušek, O. a kol., 2001, s. 203) Інший підхід є нарцисизмом, який є частиною синдрому розпаду та ініціює поглиблення неврозу клієнта та суспільства.

4 Соціальна робота та психіатрія

Психіатрія — це «медична наука про розпізнавання, профілактику та лікування психічних хвороб, про дослідження їхніх причин і патогенезу; термін вперше використав німецький лікар Johann Christian Reil (1803) у дослідженні про прояви божевілля „Рапсодія про психічні хвороби.“ (Hartl, P. – Hartlová, H., 2000, с. 470) Дотепер це дисципліна, яка не має дуже наукового підґрунтя, хоча її здійснюють медично освічені люди. Недавнє дев'ятнадцяте століття ознаменувалося намаганнями медично освічених людей підпорядкувати психічні проблеми біології. «Мистецтво індивідуалізації, яке в процесі запровадження стандартизованих схем діагностики та лікувальних процедур у 19-му та 20-му століттях майже втратило значення, становить важливий елемент поетичної медицини. Воно включає в себе те, що кожна хвороба та її перебіг, так, і кожна форма здоров'я виявляє поряд із загальними рисами й риси цілком індивідуальні, які можна лише з труднощами втиснути у звичні зразки лікарського підходу.» (Danzer, G., 2001, с. 53 – 54) Психіатрія без зрозумілого обґрунтування, а передусім без наукового обґрунтування з довгостроковим дослідженням, соматичні наслідки психічних проблем здебільшого видає за їхні причини й застосовує до них хімічні препарати, найчастіше нейролептики. (Річний обіг у торгівлі штучними вітамінами оцінюється в мільярди крон (мільйони EUR). У жодній країні поки що не вдалося через тиск фармацевтичних фірм законодавчо обмежити їхній вільний продаж і врегулювати їхній відпуск за рецептом. Фармацевтичні вироби, які впливають на психіку, є ще прибутковішою статтею.) Більшість так званих наукових доказів психіатрії є в дусі відомого жарту: «Спіймаємо зайця і б'ємо його, поки він не зізнається, що є левом.» Легкі та важкі неврози тенденційно здебільшого навішує діагнозами шизофренії, міжнародна класифікація якої також не має дуже наукового підґрунтя. Для деяких суверенних висновків психіатрії вона як справжня наука мала б конституюватися ще в античності, а дослідження про спадковість психічних хвороб розпочатися вже з народження Христа. Для проникнення в суть її існування добре повернутися до колективного несвідомого. «Колективне несвідоме відкрив Jung при вивченні несвідомого чорношкірих в Америці, де з'ясував, що архетипи не є колективними зразками, даними расовою спадковістю, а апріорними категоріями уяви, оскільки вони аналогічні у кожного білошкірого чи індіанця.(...) Архетипи — це зразки, мотиви, спільні для всього людства, які в нас дрімають і виринають без нашої волі та усвідомлення.» (Puškárová, M., 1997, с. 23) З бурхливим наступом науки в прогресивному 18-му та в 19-му столітті залишився вакуум після процесів над відьмами, на спалення яких вистачало вже лише підозри компетентної влади. Хоча процес над одержимими дияволом ще де-не-де відбувався (наприклад, «процес над відьмою відбувався в суді в пештській області ще в 1938 році (!)» (Hermann, I., 1998, с. 17 – 18), поступово перебирала соціальний статус інквізиторів так само ненаукова психіатрія. І тримає його донині. (Упродовж Другої світової війни її на мить від ролі ліквідатора небажаних і зайвих звільнили концентраційні табори.) Крім того, їй надає сьогодні великі повноваження і кримінальне право.

Психіатрію можна назвати також теоретично-прикладним дисципліною. Вона розробила теорію, яку застосовує на практиці. Психіатричне вирішення соціальної скрути клієнта зовсім не є адекватним. Воно не ґрунтується на досвіді. «З одного боку, від людини вимагається, щоб вона була нормальною, конформною і розумною, з іншого боку, вона живе в тривожному середовищі міського індустріального суспільства. Психіатричне поводження потім за допомогою своїх процедур (ліки, електричні шоки, терапія) намагається пристосувати цих індивідів ззовні і залишає їх напризволяще їхнім внутрішнім проблемам.» (Munková, G., 2001, с. 110) Психіатричний підхід є любов'ю до смерті і, отже, частиною синдрому розпаду.

Соціальна робота в справжньому сенсі слова не має з психіатрією жодних спільних точок. Крім іншого, практики психіатрії прямо або опосередковано ініціюють діяльність багатьох згубних культів і сект. Якщо на практиці доходить до співпраці професійного психіатра і соціального працівника, йдеться, мабуть, про цільовий симбіоз. Він не на користь клієнта.

5 Критерії для середовища ідеологічного перевиховання примусових культів і сект як наочний приклад максимально неетичного підходу

Культи і секти працюють часто в тому ж середовищі, що й соціальна робота, часто використовують такі ж або подібні методи, часто мають ту саму цільову групу, і так само часто свою діяльність називають соціальною роботою. Чи це збігається з реальністю, підкажуть деякі критерії, які може зафіксувати й повний дилетант. (Навіть використання технік комунікації з асертивності ще не означає асертивну людину й асертивну поведінку. Асертивними їх робить підхід до них і до партнера в комунікації та мислення. Так само навіть наукова раціоналізація діяльності культів і сект ще не обов'язково означає соціальну роботу в полі.)

Robert J. Lifton на основі ідеологічного перевиховання полонених у корейській війні в 20-му столітті, на яких його застосовували дуже успішно китайці, встановив вісім критеріїв для психічної маніпуляції. Якщо в якомусь середовищі вони застосовуються, воно перетворюється на середовище досконалої психічної маніпуляції. Йдеться про такі критерії:

  1. ,,контроль середовища,
  2. містична маніпуляція (планована спонтанність),
  3. вимога чистоти,
  4. культ визнання,
  5. священна наука,
  6. фразеологічна мова,
  7. вчення є понад людину,
  8. екзистенційне провізоріум.“ (Lifton, R. J., In : Hassan, S., 1994, с. 257)

1. контроль середовища – за R. J. Lifton, це, по суті, «контроль комунікації в даному середовищі.» (Lifton, R. J., In : Hassan, S., 1994, с. 258) Його можна реалізувати як прямим спостереженням, так і відданими інформаторами з лав членів, і новотворами, які новачки засвоять. M. S. Peck культ у пейоративному сенсі також характеризує так званою особливою мовою. За його словами, «чим ближче має дана організація до культу, тим більш дивною буває ця внутрішня мова. Зрештою вона нагадує таємну мову, яку розуміють лише посвячені і яка є цілком неперекладною.» (Peck, M. S., 1994, с. 198) Посвяченими є її творці та шановане внутрішнє коло, тобто менеджери організації. Тому вони можуть за допомогою способу, яким її пересічні члени використовують, контролювати також їхнє мислення.

2. містична маніпуляція (планована спонтанність) – «Містики — це люди, які мають дуже чіткі переживання процесів колективного несвідомого.» (Peck, M. S., 1994, с. 198) Кожна людина пережила в житті подію, яка їй своїм перебігом і атмосферою нагадувала щось зі Святого Письма. Містики — це люди, які таке переживають частіше з різних причин. Примусова організація запускає процеси, результатом яких має бути і часто буває ілюзія подібних переживань. Саме так це роблять, наприклад, шлюбні шахраї або жінки з метою через одруження отримати фінансове забезпечення.

3. вимога чистоти – «абсолютне очищення — це процес, який ніколи не закінчується. Часто він є частиною ритуалу; і як джерело звинувачень та сорому він тісно пов’язаний із процедурою сповіді». (Lifton, R. J., In: Hassan, S., 1994, с. 260) По суті, йдеться про постійну потребу важкого невротика безперервно митися. Важким невротиком є примусова організація, яка має потребу стимулювати членів до безперервного поділу всього на чорне і біле. З вимогою чистоти тісно пов’язаний фанатизм. «Виразом fanaticus позначали людину, одержиму храмовим культом, релігійного фанатика. У сучасній мові під фанатизмом розуміють надмірну, некритичну відданість якомусь переконанню». (Bley, S., 1998, с. 33)

4. культ сповіді – Йдеться про сумнівний психотерапевтичний метод «гарячого крісла». Через зловживання негативною груповою динамікою публічна сповідь перетворюється на посипання голови попелом та зобов’язання на користь організації. (Навіть попри критику чільних представників католицької церкви виникають спільноти мирян-католиків, які на закритих зустрічах взаємно сповідаються у своїх гріхах, а присутні висловлюються щодо них. Однозначно йдеться про примусові групи.) 5. священна наука – За R.J. Lifton, «відповідним, проте не єдиним прикладом є Церква об'єднання. Вона використовує сучасні тенденції поєднувати священну систему догматичних принципів із вимогою наукового підходу до людської поведінки та психології». (Lifton, R. J., In: Hassan, S., 1994, с. 261) Те, що авторитет визначить як наукове, некритично вважається таким. У межах ідеології організації йдеться також про важко розпізнавану синтезу досконалих наукових знань і методів із ненауковими та кон'юнктурними висновками й методами.

6. фразеологічна мова – Lionel Trilling назвав словник новотворів «мовою тих, хто не мислить». (Lifton, R. J., In: Hassan, S., 1994, с. 261) Окрім контролю середовища та мислення для менеджменту групи, довготривале насильство, яке спричиняє його використання і для самої жертви, справді веде аж до промивання мізків і, як наслідок, до зміни ідентичності. За Z. Vojtíšek, «простими істинами і, як правило, єдиним рецептом на всі питання авторитет легко заповнює відчуття порожнечі, яке може бути особливо в споживацькому суспільстві і особливо в певних життєвих ситуаціях відчуватися дуже болісно». (Vojtíšek, Z., 1998, с. 20)

7. вчення є понад людину – M. S. Peck назвав цей критерій Бог у полоні. «У своєму викривленому ставленні до Бога і своїй задоволеності догматизмом культи завжди якось відчувають, що тримають Бога в руках, що вони його захопили». (Peck, M. S., 1994, с. 198) Людина як образ Божий порівняно з ідеологією згубної організації є лише «собачим голосом». При спробі домогтися бодай частки власних прав людини в неї викликають відчуття провалу, називають параноїдальною, запускають проти неї черговий механізм цькування, організація розриває з нею всі зв'язки або дає вказівку її вбити. Z. Vojtíšek у 1998 році називає це недооцінюванням розуму. «Це часто ховається за наукою (наприклад, твердженням, що ліва півкуля мозку занадто розвинена на шкоду правій, емоційній), або ж розуму приписують передусім війни, катастрофи та загрози XX століття. Досвід, почуття та переживання ставлять вище за розум». (Vojtíšek, Z., 1998, с. 21.) (Навішування ярлика діагнозу легкої мозкової дисфункції на дитину, яку катують, експлуатують та ігнорують, — це саме такий випадок. Гіперактивність та гіпоактивність свідчать якраз про досконале функціонування її центральної нервової системи.) 8. екзистенційне провізоріум – як підказує назва цього критерію, йдеться про життя в постійній невпевненості, яку члени організації компенсують груповим нарцисизмом — гордістю за приналежність до неї. Якщо член організації не має наміру розділяти таке провізоріум, на нього здебільшого чекає ярлик ворога. Таким, наприклад, за версією Церкви саєнтології, є кожен, хто висловить про неї щось інше, ніж похвалу. За словами її засновника L. R. Hubbard, «може бути позбавлений майна (...), або йому може бути завдано шкоди будь-яким способом будь-яким саєнтологом, без того, щоб відповідний саєнтолог був дисциплінарно покараний». (Škvaril, R., 1995, с. 40.)

Висновок

Англійський позитивістський філософ H. Spencer (1820 – 1903), автор органістичної теорії суспільства, представник еволюціонізму та соціального дарвінізму, «шукав паралель між біологічним і суспільним організмом, а також між біологічною і соціальною патологією». (Hroncová, J., In: Hroncová a kol., 2004, с. 6) Його неадекватний підхід був мішенню багаторазової обґрунтованої критики. Людина є беззаперечно також біологічною істотою. Соціальна патологія закономірно має щось спільне з відмовою організму, з його ураженням ззовні (вірусом, інфекцією...), чи з деформацією організму злоякісними або доброякісними пухлинами. Наприклад, при цькуванні, яке також ініціює і підтримує культову залежність, зазвичай використовується вираз «справжній вірус цькування». (Kolář, M., 1992, с. 27) Йдеться про запуск механізму шкідливої поведінки, тобто про активування певних архетипів у колективному несвідомому людей у класному колективі. (C. G. Jung силу такої зарази демонструє на прикладі приходу фашизму та гітлеризму: «Звісно, ми не будемо називати фашизм або гітлеризм ідеями. Це архетипи, тому ми можемо сказати: Дайте людям архетип, і весь натовп рушить як один чоловік, і ніхто йому не протистоїть. Оскільки архетипові образи мають цю величезну динамічну силу, ви не можете їх спростувати аргументами». (Jung, C. G., 1992, с. 173) У дусі філантропії необхідно при оцінці людини довіряти власним почуттям, але водночас необхідно зберігати певний «вертолітний» погляд з висоти. Це допомагає не лише в ефективній комунікації між індивідами, а й між культурами.

При оцінці людини також дуже небезпечними є архаїзм та нігілізм, коли йдеться про параметри для оцінювання. Наприклад, S. Freud хоч і після тривалого періоду знову відкрив для громадськості несвідому частину людської психіки, але, як показала практика, не лише за C. G. Jung, «психологія Freud стосується насамперед його самого». (Říčan, P., 2002, с. 178) Як випливає з наведеного, при формуванні судження про людину доречною є не лише стриманість, а й розуміння людини як справжньої біо-психо-соціальної істоти.

Автор: PhDr. Peter Ďurkovský Список бібліографічних посилань

[1] BLEY, S. a kol. 1998. Malý slovník sekt. Kostelní Vydří: Karmelitánske nakladatelství, 1998. ISBN 80-7192-246-3. [2] DANZER, G. 2001. Psychosomatika. Praha: Portál, 2001. ISBN 80-7178-456-7. [3] ĎURKOVSKÝ, P. 2008. Kresťanské kresťanstvo v každodennej komunikácii. In: Význam kultúrneho dedičstva sv. Cyrila a Metoda pre Európu. Nitra: Univerzita Konštantína Filozofa v Nitre. Filozofická fakulta, 2008. ISBN 978-80-8094-455-1. [4] ĎURKOVSKÝ, P. 2008. Pater familias a právne postavenie manželky a detí v rímskej rodine. Diplomová práca. Banská Bystrica: Právnická fakulta Univerzity Mateja Bela v Banskej Bystrici, 2008.

[5] ĎURKOVSKÝ, P. 2009. Podiel kazateľa v úspešnej prevencii kultovej závislosti (Частка проповідника в успішній профілактиці культової залежності). In: Homiletická činnosť cirkví a kvalita súčasného života (Гомілетична діяльність церков та якість сучасного життя). Banská Bystrica: Katedra evanjelikálnej teológie a misie. Pedagogická fakulta Univerzity Mateja Bela v Banskej Bystrici. Združenie evanjelikálnych cirkví v Slovenskej republike, 2009. ISBN 978-80-8083-716-7. [6] ĎURKOVSKÝ, P. 2005. Právo a hodnota slobody (Право та цінність свободи). Záverečná práca (Випускна робота). Banská Bystrica: Právnická fakulta Univerzity Mateja Bela v Banskej Bystrici, 2005. [7] ĎURKOVSKÝ, P. 2007. Výskyt sociálnopatologických javov ako dôsledok týrania, zanedbávania a zneužívania v rodine (Виникнення соціально-патологічних явищ як наслідок жорстокого поводження, нехтування та зловживань у сім'ї). Diplomová práca (Дипломна робота). : Pedagogická fakulta Univerzity Mateja Bela v Banskej Bystrici, Katedra sociálnej práce, 2007. [8] HARTL, P. – HARTLOVÁ, H. 2000. Psychologický slovník (Психологічний словник). Praha: Portál, 2000. ISBN 80-7178-303-X. [9] HERMANN, I.: Psychológia antisemitizmu (Психологія антисемітизму). Nové Zámky: PSYCHPROF, 1998. ISBN 80-968083-03. [10] HRONCOVÁ, J. 2004. Úvod do sociálnej patológie (Вступ до соціальної патології). In: HRONCOVÁ, J. a kol.: Sociálna patológia (Соціальна патологія). Banská Bystrica: Univerzita Mateja Bela, Pedagogická fakulta, 2004. ISBN 80-8055-926-0. [11] JUNG, C. G. 1992. Analytická psychologie. Jeji teorie a praxe (Аналітична психологія. Її теорія та практика). Praha: Academia, 1992. ISBN 80-200-0418-1. [12] KOLÁŘ, M. 1997. Skrytý svět šikanování ve školách (Прихований світ цькування у школах). Praha: Portál, 1997. ISBN 80-7178-123-1. [13] LIFTON, R. J. 1994. Budoucnost nesmrtelnosti a jiné eseje pro nukleární věk (Майбутнє безсмертя та інші есе для ядерної епохи). In: HASSAN, S.: Jak čelit psychické manipulaci zhoubních kultů (Як протистояти психологічній маніпуляції згубних культів). Brno: Nakladatelství Tomáše Janečka, 1994. ISBN 80-85880-03-2. [14] LISÝ, J. a kol. 1998. Ekonómia. Všeobecná ekonomická teória (Економіка. Загальна економічна теорія). Bratislava: Iura Edition, 1998. ISBN 80-88715-43-1. [15] MUNKOVÁ, G. 2001. Sociální deviace (Соціальна девіація). Praha: Univerzita Karlova v Praze, Nakladatelství Karolínum, 2001. ISBN 80-246-0279-2. [16] NAVRÁTIL, P. 2003. Humanistické a existenciálne teórie (Гуманістичні та екзистенційні теорії). In: MATOUŠEK, O.: Základy sociální práce (Основи соціальної роботи). Praha : Portál, 2003. ISBN 80-7178-473-7. [17] NOVOTNÁ – SCHIMERLINGOVÁ, V. 1992. Sociální práce, její vývoj a metodické postupy (Соціальна робота, її розвиток та методичні процедури). Praha: Univerzita Karlova v Praze, vydavatelství Karolínum, 1992. ISBN 80-7066-483-5. [18] PECK, M. S. 1994. Dále nevyšlapanou cestou (Далі нетоптаною дорогою). Olomouc : Votobia, 1994. ISBN 80-85885-12-3. [19] PUŠKÁROVÁ, M. 1997. Múdry starec (Мудрий старець). Bratislava : SOFA, 1997. ISBN 80-85752-31-X. [20] ŘÍČAN, P. 2002. Psychologie náboženství (Психологія релігії). Praha : Portál, 2002. ISBN 80-7178-547-4. [21] ŘEZNÍČEK, I. 1994. Metody sociální práce (Методи соціальної роботи). Praha : Sociologické nakladatelství Slon, 1994. ISBN 8085850-00-1. [22] STRIEŽNEC, Š. 1996. Slovník sociálneho pracovníka (Словник соціального працівника). Trnava : 1996. ISBN 80-967589-0-X. [23] STRIEŽENEC, Š. 2001. Úvod do sociálnej práce (Вступ до соціальної роботи). Trnava: TRIPSOFT, 2001. ISBN 80-968294-6-7. [24] ŠKVARIL, R. 1995. Had leze z víry (Змія виповзає з віри). Praha: Talpress, 1995. ISBN 80-85609-93-2. [25] TOMEŠ, I.: Sociální politika, sociální služby a sociální práce (Соціальна політика, соціальні послуги та соціальна робота). In: Matoušek, O.: Základy sociální práce (Основи соціальної роботи). Praha: Portál, 2003. ISBN 80-7178-473-7. [26] VOJTÍŠEK, Z.: Netradiční náboženství u nás (Нетрадиційні релігії у нас). Praha: Dingir, 1998. ISBN 80-902528-0-X. [27] Zákon č. 595/2003 Z. z.: Zákon o dani z príjmov v platnom znení (Закон № 595/2003 Зб. з.: Закон про податок на прибуток у чинній редакції). [28] Zákon č. 300/2005 Z. z. v znení zákona č. 650/2005 Z. z.: Trestný zákon (Закон № 300/2005 Зб. з. у редакції закону № 650/2005 Зб. з.: Кримінальний кодекс). [29] Zákon č. 301/2005 Z. z.: Trestný poriadok (Закон № 301/2005 Зб. з.: Кримінально-процесуальний кодекс).

Лекція була прочитана на міжнародній науковій конференції Прикладна етика в соціальній роботі та інших допоміжних професіях, яка відбулася 20 – 21 жовтня 2010 року в П'єштянах і була опублікована у збірнику цієї конференції: MÁTEL, A. – SCHAVEL, M. – MÜHLPACHR, P. – ROMAN, T. 2010. Aplikovaná etika v sociálne práci a ďalších pomáhajúcich profesiách (Прикладна етика в соціальній роботі та інших допоміжних професіях). Zborník z medzinárodnej vedeckej konferencie (Збірник міжнародної наукової конференції). Bratislava : VŠZaSP sv. Alžbety. 413 s. ISBN 978-80-89271-89-4.