Вступ

Соціальний працівник зобов'язаний виконувати свою роботу відповідно до етичних принципів. На відміну від теорії, їх застосування на практиці пов'язане також із проблемами, які вимагають від соціального працівника чутливого переосмислення свого підходу. Крім того, у практичній соціальній роботі можуть виникати ситуації, коли соціальний працівник опиняється перед дилемою між виконанням законного обов'язку та повагою до інтересу, який висловив клієнт. Вже на початку я хотіла б наголосити на можливій різниці між справжнім інтересом клієнта та інтересом, який клієнт подає як найкращий для себе згідно з власною оцінкою. Це відбувається в ситуації, коли соціальний працівник дізнається від клієнта про підготовлюваний, вчинюваний або вже вчинений злочин. Право вимагає від нього повідомити про цей факт органи кримінального переслідування, проте клієнт просить зберегти це в таємниці.

Спробуймо поміркувати, як впоратися з цією ситуацією без порушення права і водночас не розчарувавши довіру клієнта.

Погляд права

Чинний Кримінальний кодекс знає два склади злочинів, пов'язані з розглядуваною проблематикою, а саме: неповідомлення про злочин та непопередження злочину. Той, хто достовірним способом дізнається, що інша особа вчинила злочин або один із чітко визначених кримінальних правопорушень, зобов'язаний повідомити про це органи кримінального переслідування під загрозою покарання у вигляді позбавлення волі. Від цього обов'язку звільняється той, хто повідомленням поставив би себе або близьку особу (якою, однак, згідно із законом не можна вважати клієнта) під загрозу смерті, тілесних ушкоджень, іншої серйозної шкоди або під загрозу кримінального переслідування. Далі від обов'язку повідомити про вчинений злочин звільняється той, хто порушив би таємницю сповіді або умову конфіденційності особи в пастирській діяльності, а також той, хто повідомленням порушив би визнаний законом обов'язок зберігати конфіденційність (Zákon č. 300/2005 Z. z., § 340). Наступне положення Кримінального кодексу покладає обов'язок особисто або через іншу особу попередити вчинення або завершення злочину, про підготовку або вчинення якого особа дізнається, або принаймні вчасно повідомити про підготовку чи вчинення діяння. Звільнення від цього обов'язку поширюється, окрім підстав поставлення себе або близької особи під загрозу та підстав порушення таємниці сповіді, також на неможливість попередити злочин без значних труднощів (Zákon č. 300/2005 Z. z., § 341).

З наведеної дикції закону випливає, що соціальний працівник щодо вчиненого, вчинюваного або підготовлюваного злочину, або визначеного кримінального правопорушення, не має можливості мовчати, не порушивши закон.

Погляд Етичного кодексу

У професійних спільнотах, які надають великого значення своїй репутації, справою честі вважається повна повага та практичне втілення вимог до моралі професії, які виражені в кодифікованій формі в етичних (моральних) кодексах. Більшості кодексів притаманне те, що вони існують у професіях, де об'єктом інтересу є людина, оскільки виконання такої професії зачіпає все життя людини. Кодекс служить також як захист професійної приналежності, захищає від неправомірних нападів. На публіці він має викликати довіру, повагу та суспільне визнання здібностей, виконання, виражає вірність обов'язкам професії (Žilinek, 1997, s. 48).

Етичний кодекс ми можемо охарактеризувати як нормативну систему, що включає в себе моральні норми та принципи, яка є вираженням морального ідеалу певної професії, її головних цінностей, певною формою наказів та заборон у письмовій формі. Він служить як певна проекція виконання завдань у професії, так і як загальна інструкція, як слід поводитися в конкретних ситуаціях та у професійних стосунках. Його норми визначають поведінку, яку громадськість має право очікувати від фахівців, а також від їхніх працівників (Krsková, 1994, s. 32).

Згідно з Етичним кодексом соціальних працівників, прийнятим Загальними зборами Асоціації соціальних працівників у Словаччині в 1997 році, соціальний працівник, серед іншого, допомагає людям у розвитку здібностей, які дозволять їм вирішити їхні індивідуальні або колективні соціальні проблеми, причому він несе відповідальність насамперед перед своїми клієнтами, має поважати приватність клієнта та конфіденційність інформації, отриманої під час своєї роботи. Свою роботу він вважає служінням (Mydlíková a kol., rok neuvedený, s. 44).

Правові та моральні норми

Право і мораль регулюють значною мірою одні й ті самі суспільні відносини. Це означає, що суттєві частини людської поведінки врегульовані одночасно мораллю і правом. Дії окремих осіб та інших суб'єктів можна оцінювати за обома нормативними системами. Тому важливо досліджувати взаємозв'язок права і моралі. Об'єктивне право міститься в правових нормах. З нього випливають суб'єктивні права або у формі повноважень, тобто можливості скористатися пропозицією права, або у формі обов'язків, тобто необхідності щось робити, не робити, дати або терпіти. Правові норми зобов'язують нас ззовні і є примусовими з боку державної влади.

Моральні норми зобов'язують людину зсередини, і їх дотримання — якщо вони не містяться в правовій нормі — є примусовим лише через громадську думку. Основним теоретичним джерелом дослідження проблематики моралі та етики є етика, яка досліджує людську поведінку з погляду її моральної цінності і прагне знайти мірило, яке дозволило б людині вирішити, що є добро, що зло, честь, нечесність тощо (Čečotová, 2005, s. 17).

Можна констатувати, що в розглядуваній проблематиці правовою нормою є Кримінальний кодекс, а моральною — Етичний кодекс. Існує можливість порушити правову норму через її суперечність із моральною нормою, що випливає із сумління діючої особи. Але такий підхід повинен обов'язково враховувати санкції за порушення права.

Теоретичні міркування — філософське обґрунтування дотримання права

Людину характеризують дві якості — розум і вільна воля. Самі по собі, однак, вони ще не роблять людину доброю і такою, що правильно вирішує та діє. Для цього ще необхідне почуття любові. Любов до себе і всіх людей разом із розумом і вільною волею — це людяність і це таємниця моралі. Якщо мені клієнт довіряється, що його катують, чи є стосовно нього людяним і моральним мовчати про це?

Стародавнім критерієм оцінки правильної дії є так зване золоте правило: чого не хочеш, щоб інші робили тобі, не роби й ти їм. Це означає, що нікому ми не повинні завдавати того, що було б спрямоване проти його щастя і блага. Якщо я не повідомлю про заподіяння шкоди моєму клієнту, чи дію я відповідно до його щастя і блага?

Багато філософів вважають найдосконалішим божественний закон — lex divina, який є втіленням істини, правильності та добра. Він коригує недосконалості людського закону — lex humana в тому сенсі, щоб жодне зло не залишилося забороненим і непокараним (Machalová, 1999, s. 57). Чи правильно, щоб зло залишалося непокараним?

Якщо ми говоримо про право і мораль, ми не можемо оминути справедливість. Арістотель порівнює справедливість із спокійним, рівноважним станом. Якщо мій клієнт не живе в спокої, чи справедливо не намагатися встановити справедливість стосовно нього принаймні дотриманням права, яке мало б гарантувати справедливість?

Метою соціального консультування є підвищення якості життя клієнта. Це важливіше, ніж побоювання щодо правопорушника, і навіть важливіше, ніж поблажливість до нього у разі неповідомлення про злочинну діяльність. Метою консультування є, по суті, усунення патології, допомога клієнту в досягненні незалежності від інших людей, підтримка особистісного зростання клієнта, підвищення якості життя, вирішення потреб людини в біді, її психічне та фізичне здоров'я (Mydlíková a kol., 2002, с. 9). Чи не сприятиме повідомлення про злочинну діяльність, що стосується клієнта, усуненню його патологічної ситуації?

У тексті преамбули Етичного кодексу соціальних працівників СР ми читаємо: «Соціальні працівники у своїй роботі керуються Міжнародним етичним кодексом та іншими міжнародно визнаними нормами, а також нормами, які вони самі формулюють і приймають, щоб створити національні рамки своєї діяльності у відповідному культурному, соціальному, правовому та економічному контексті на всіх рівнях». (Kódex in Mydlíková, рік не вказано, с. 44). Отже, якщо соціальний працівник здійснює свою діяльність у правовому контексті, чи може він порушувати чинне право в державі?

Згідно з Етичним кодексом, соціальний працівник з усіх сил прагне досягнення та підтримки високого професіоналізму під час виконання своєї роботи. Не зрадити довіру клієнта — це, безумовно, професійно. Чи не є так само професійно не порушувати закон?

Соціальний працівник у своїй роботі вважає першочерговим зобов'язанням служити. Наскільки послужить клієнту неповідомлення про злочинну діяльність, яку щодо нього вчиняє інша особа, або яку вчиняє сам клієнт щодо когось іншого?

Згідно з Етичним кодексом, соціальний працівник несе відповідальність також перед суспільством, а саме шляхом підтримки його загального блага (Kódex in Mydlíková, рік не вказано, с. 45). Кодекс у загальному розумінні повинен захищати не лише інтереси клієнта, інтереси конкретної професії, а й публічні інтереси, і повинен поважати інтереси громадськості (Hanuláková, 1997, с. 55). Чи не є захист суспільства від злочинців інтересом громадськості і чи не сприятиме його реалізації також обов'язок повідомлення?

Практичні засади

Консультування має допомогти клієнту мобілізувати свої внутрішні, психічні сили та ресурси, а також зовнішні можливості його оточення для того, щоб за допомогою консультанта він зміг вирішити проблему більш-менш самостійно. У кожній допоміжній професії важливо поважати право клієнта на самовизначення, на вільне прийняття рішень та вибір. У позитивному значенні йдеться про створення умов, які дозволять клієнту стати більш самовизначеним, що означає допомогти йому досягти стану, в якому він матиме здатність бачити досяжні можливості. Соціальні працівники повинні поважати та підтримувати людське право на здійснення власного вибору та рішень за умови, що це не загрожує правам та законним інтересам інших (Mátel, 2010).

Без наміру повернути подолану концепцію професійного патерналізму, все ж таки під час виконання соціальної роботи можуть виникнути ситуації, коли необхідно захистити клієнта, навіть від його неправильних вимог чи їх наслідків. Партнерські стосунки між консультантом та його клієнтом мають поважати автентичність клієнта, приймати його відмінності, вміти співпереживати його актуальній ситуації, а також мотивувати та заохочувати клієнта до змін, допомагати йому і разом з ним шукати оптимальні моделі поведінки та функціонування у світі (Mydlíková, 2002, с. 9). Соціальний працівник має допомогти клієнту зрозуміти його можливості, а також наслідки, які приносять окремі варіанти вибору та рішення клієнта. Ідеалом є привести клієнта до рішення, яке буде рішенням, що покращує його становище, і водночас відповідає захисту прав та інтересів громадськості.

Про проблематику обов'язку повідомлення про злочин згідно з Кримінальним кодексом можна міркувати не лише з позиції соціального працівника, а й самого клієнта як громадянина держави, який також пов'язаний правом. Припинення протиправного поводження, приниження та заподіяння шкоди має переважити будь-які побоювання щодо помсти тирана. Соціальний клієнт після доносу все ж таки не залишається сам на сам напризволяще злочинцю.

Моральний та професійний обов'язок соціального працівника поважати приватність клієнта та зберігати конфіденційність інформації, отриманої під час своєї роботи, все ж таки не обов'язково має суперечити обов'язку повідомлення згідно із законом, якщо дотримуватися чуйного підходу. Йдеться лише про переконання клієнта в тому, що є, а що не є в його власних інтересах, щоб він сам відмовився від вимоги не повідомляти про злочинну діяльність.

Висновок

Після звернення за допомогою та під час отримання соціального консультування і конкретних соціальних послуг клієнт потребує довіри до соціального працівника, відчуття безпеки та прийняття. Важливим, але необхідним завданням соціального працівника є здобуття максимальної довіри клієнта, за якої відступає страх клієнта і яка дозволить соціальному працівнику діяти етично і водночас правомірно.

Автор: JUDr. Mgr. Mária Sedláková, PhD. Список бібліографічних посилань

[1] ČEČOTOVÁ, Vlasta. 2005. Dobré mravy v slovenskom súkromnom práve. Bratislava : Epos, 2005. ISBN 80-8057-638-6. [2] HANULÁKOVÁ, E. 1997. Podnikateľská etika. Bratislava : Eurounion 1997. [3] KRSKOVÁ, A. 1994. Etika právnického povolania. Studia Iuridica Bratislavensia Nr. 4. Bratislava : Vydavateľské oddelenie Právnickej fakulty Univerzity Komenského, 1994. [4] MACHALOVÁ, T. 1999. Úvod do právní filozofie. I. díl. Brno : Masarykova univerzita 1999. [5] MÁTEL, Andrej. 2010. Etická zodpovednosť voči klientom. In : Dni sociálnej práce a inteRRa 8. Zborník z konferencie s medzinárodnou účasťou konanej na Univerzite Konštantína Filozofa v Nitre. Nitra : FSVaZ UKF, 2010. ISBN 978-80-8094-650-0, s. 162-174. [6] MYDLÍKOVÁ, Eva a kol. Rok neuvedený. Sociálna práca a poradenstvo. Bratislava : Liga za duševné zdravie. ISBN 978-80-970123-2-8. [7] ŽILINEK, M. 1997. Étos a utváranie mravnej identity osobnosti. Bratislava : Iris. 1997. [8] NR SR: Zákon č. 300/2005 Z. z. – Trestný zákon v znení neskorších predpisov.

Лекція була виголошена на міжнародній науковій конференції Aplikovaná etika v sociálnej práci a ďalších pomáhajúcich profesiách, яка відбулася 20–21 жовтня 2010 року в П'єштянах і була опублікована у збірнику цієї конференції: MÁTEL, A. – SCHAVEL, M. – MÜHLPACHR, P. – ROMAN, T. 2010. Aplikovaná etika v sociálne práci a ďalších pomáhajúcich profesiách. Zborník z medzinárodnej vedeckej konferencie. Bratislava : VŠZaSP sv. Alžbety. 413 s. ISBN 978-80-89271-89-4.