Вступ

Діяльність у допоміжних професіях вимагає необхідності керуватися певними правилами. У більшості випадків ці правила містяться в етичних кодексах різних професійних об'єднань, асоціацій, спілок, палат тощо. Етичний кодекс у нашому випадку повинен забезпечувати для супервізованого, супервізора, а також замовника супервізії безпеку та захист у межах професійного статусу, а також захист самої організації. У зв'язку з наданням супервізії у взаємодію вступають супервізор, супервізований, керівний працівник організації — у нашому випадку, насамперед, суб'єкта соціальних послуг. Етика супервізії в соціальній роботі, а також у допоміжних професіях, повинна ґрунтуватися на місії професіоналів, причому їхнім головним завданням має бути підтримка в реалізації можливих прагнень, спрямованих на використання фахових знань з метою покращення роботи з клієнтом або покращення функціонування конкретної установи. Надання супервізії передбачає відкриття певних тем і проблем, які, з іншого боку, необхідно донести в модифікованому вигляді також до керівництва закладу. Це неможливо без етичної відповідальності супервізора.

Етичні принципи

Етика супервізії під час виконання діяльності соціальних працівників та осіб, що надають допомогу в соціальних службах, аналогічно може ґрунтуватися на етичних принципах у соціальній роботі, може мати своє коріння в етиці соціальних працівників та асистентів соціальної роботи, причому їхньою спільною місією та етичним імперативом є добро клієнта, захист його інтересів, забезпечення задоволення його людських потреб. З погляду Kadushin (2014) та моделі супервізії, що функціонує в Сполучених Штатах, при дослідженні етичних норм, що застосовуються в супервізії, не існує проблеми щодо визначення обов'язків супервізора діяти етично, гуманно щодо супервізованих. Етичним зобов'язанням супервізора є задоволення обґрунтованих вимог супервізованого, об'єктивне та справедливе оцінювання, уникнення зловживання владою та застосування супервізії сумлінно й відповідально. Для супервізора неетично доручати справу супервізованому, який не має необхідних знань та навичок для роботи з клієнтом.

Деякі автори (Reamer, Kadushin, Howkins тощо) майже одностайно зазначають, що супервізори несуть моральну відповідальність, якщо вони регулярно не зустрічаються з супервізованими, не приділяють уваги їхній роботі та не роблять своєчасних оцінок результативності, або якщо їм не вдається виявити чи запобігти недбалому поводженню з клієнтом.

З боку супервізора та супервізованого неетично, якщо вони презентують себе як здатних надавати послуги, у наданні яких, проте, не мають досвіду або не є компетентними в їхніх межах. Супервізор зобов'язаний поважати конфіденційність інформації, наданої під час процесу супервізії. Якщо необхідно передати інформацію, отриману під час супервізійної роботи, іншій особі, супервізор повинен поінформувати супервізованого, хто буде поінформований і з якою метою. Завданням супервізора є захист інтересів клієнта. Якщо очевидно, що супервізований не є здатним і компетентним для виконання роботи соціального працівника, відповідальністю супервізора є порадити йому змінити роботу або припинити робочі стосунки з клієнтом.

Обов'язком супервізора є уникнення подвійних стосунків із супервізованими, моральною відповідальністю супервізора є чітке висловлення своїх очікувань і вимог до супервізованого та чітке встановлення домовленостей про взаємну співпрацю. Супервізор повинен постійно навчатися, вдосконалювати свої навички та моніторити власну ефективність, він також повинен бути доступним у разі надзвичайної ситуації або будь-коли, коли потрібно прийняти кризове рішення. Протягом усього супервізійного процесу, однак, першочерговою відповідальністю супервізора є інтереси клієнта, потреби супервізованого є лише вторинними.

Schavel та кол. (2013), а також подібно Vaska (2015), додатково звертають увагу на медіаційну функцію супервізії. При застосуванні цієї функції супервізор стає посередником або «медіатором» у випадках, коли йдеться, наприклад, про передачу вимог працівників до керівництва закладу соціальних послуг. Така медіація зумовлена згодою супервізованих, а змістом можуть бути, наприклад, проблеми, пов'язані з недостатнім або нечітким делегуванням повноважень, далі проблеми, що пов'язані з організацією праці, надмірним навантаженням, нетранспарентною оплатою праці, невирішенням стосункових проблем у робочих колективах тощо.

Етика супервізії

Супервізія як фахова діяльність реалізується в межах багатьох організацій і для різних професій. Деякі професії тому зазначають супервізію у професійних національних етичних кодексах, особливо у зв'язку з обраними етичними аспектами її виконання. У соціальній роботі так робить, наприклад, американський етичний кодекс, австралійський етичний кодекс і стисло також британський етичний кодекс. Жоден із цих документів не зосереджується на комплексному погляді на супервізію як на окрему фахову діяльність, скоріше розуміє її як фахову діяльність у межах власної професії, подібно до, наприклад, дослідження. Подібно це і з етичними кодексами організацій. Супервізія, однак, не є лише «додатковою активністю» в окремих професіях чи організаціях. Це окрема фахова діяльність, яка вимагає не лише виконання високих кваліфікаційних вимог, але часто виходить за межі багатьох професій. Тому має сенс формулювання етичного кодексу супервізії. Документ намагається визначити супервізію як окрему фахову діяльність, з цим визначенням приблизно погоджуються також Gabura, 2018, Vaska, 2012, Schavel, 2013 та Mátel, 2018, причому спільно майже однаково стверджують, що «Супервізія — це метод безперервного розвитку професійних компетенцій працівників у допоміжних професіях та студентів цих професій, який досягається за допомогою кваліфікованого супервізора шляхом рефлексії, підтримки, супервізійних методів і технік. Це засіб покращення роботи, надання зворотного зв'язку, оптимізації та перевірки правильності робочих процедур, профілактики синдрому вигорання, заподіяння шкоди клієнтам, пошуку альтернатив та ефективних процедур у фаховій роботі та її управлінні».

За етичний вимір супервізії, звісно, першочергово відповідають супервізори, тому могло б здатися логічним, що набір етичних норм їхньої поведінки має становити етичний кодекс супервізора. Супервізія реалізується завжди в певному стосунковому контексті й дуже часто також у конкретному інституційному середовищі. Учасники супервізії та організації, де вона реалізується, тому спільно відповідальні за те, щоб умови супервізії були створені з етичною чутливістю. Саме через потребу взаємодії супервізорів, учасників супервізії та організацій, де вона виконується, етичний кодекс супервізії є необхідною частиною всього процесу супервізії. У самому тексті преамбули кодексу супервізії та в його завершенні зазначено:

«Етика є невід’ємною складовою здійснення супервізії в усіх її типах, формах і моделях. Вона не обмежується лише вирішенням складних, проблемних і дилематичних ситуацій. Супервізор здійснює супервізію відповідно до етичного кодексу та згідно з правовими нормами, чинними в Словацькій Республіці» (Етичний кодекс супервізії, 2018).

Ключові цінності супервізії та структура кодексу

Цінність — це загальне поняття для всього, що ми цінуємо, поважаємо, що вважаємо важливим і значущим для людини. Цінності можна розрізняти з огляду на різноманітні критерії. За характером сфери, в якій вони реалізуються: на культурні, моральні, релігійні, суспільні, естетичні, політичні тощо. За їхніми носіями: на індивідуальні, сімейні, групові, інституційні, церковні, професійні тощо. Професійні цінності формально або неформально ідентифікуються та приймаються як важливі для професійної діяльності. У межах окремих професій фахівці з етики зазвичай намагаються розрізняти ті, які є найбільш суттєвими для виконання даної професії і без яких у ній бракувало б чогось фундаментального. Такі цінності позначаються як ключові. Їхній вибір є досить складним і залежить від багатьох факторів. Якщо в професійній спільноті досягається згода щодо їхнього вибору, вони стають стрижнем професійного етичного кодексу в даній країні або установі. Ключові цінності допомагаючих професій при цьому не є незмінними величинами, а підлягають багатьом змінам у суспільстві та самій професії (Mátel, Romanová, Senáriková, 2017).

З погляду фахової лексики ми можемо розуміти професійні цінності супервізії як переконання професійної спільноти щодо бажаних цілей і бажаної поведінки супервізорів, які ведуть до цих цілей. В етичних принципах Європейської асоціації супервізії та коучингу (скор. EASC) зазначається, що «етика ідентифікує цінності, які допомагають людині розвивати людський потенціал і сутність. Цінності базуються на етичних принципах, які діють як орієнтири для їхньої реалізації. Вони сприймаються як деонтологічні норми, що спрямовують професійну практику. Етичні принципи пояснюють, які цінності люди зобов’язалися захищати» (EASC, 2016). Асоціація національних організацій супервізії в Європі (скор. ANSE) у своєму етичному кодексі дотримується думки, що основними цінностями професійної етики супервізії є справедливість і турбота (justice and care). Їх слід дотримуватися в усій супервізійній практиці (ANSE, 2012). Етичні кодекси або етичні принципи обох цих міжнародних організацій стали натхненням у процесі створення словацького етичного кодексу супервізії. У словацькому етичному кодексі супервізії було експліцитно ідентифіковано чотири ключові цінності, а саме: компетентність, людська гідність, важливість міжособистісних стосунків і конфіденційність у професійній практиці. Етичні принципи та стандарти поведінки, що випливають із цих цінностей, розгорнуто в самому тексті кодексу, який, окрім преамбули та висновків, містить чотири основні змістові статті:

Ст. 1 Компетентність і подальша освіта супервізора На сьогодні акредитовану освіту супервізорів у соціальній роботі обсягом 240 годин надають переважно Асоціація супервізорів та соціальних консультантів та Інститут післядипломної освіти соціальних працівників при Вищій школі охорони здоров’я та соціальної роботи св. Єлизавети в Братиславі. Після виконання кваліфікаційних вимог учасник супервізійного навчання може подати заяву на внесення до реєстру супервізорів (для здійснення супервізії в соціальних службах та при виконанні заходів SPODaSK), який веде Міністерство праці, соціальних справ та сім’ї СР. З огляду на учасників супервізійного навчання, варто зазначити, що етична чутливість очікується не лише після завершення супервізійного навчання, а вже під час нього, що є зобов’язанням для освітніх установ. Отриманням свідоцтва про закінчення акредитованої освітньої програми з супервізії чи внесенням до реєстру супервізорів освіта супервізора не повинна завершуватися. Це має бути довічний процес, який після виконання кваліфікаційних вимог продовжуватиметься через подальше навчання.

Ст. 2 Етична відповідальність супервізора в роботі з супервізованими особами та їхніми клієнтами. Фундаментальне етичне правило підходу та діяльності супервізора до супервізованої особи та її клієнтів виражають етичні принципи EASC висловом повага до клієнта (EASC, 2016). Принцип довіри також випливає з тексту етичних правил EASC (2016): «Професія супервізора або коуча базується на довірі, яку виявляє супервізор чи коуч клієнту, а клієнт — супервізору чи коучу». Довірі в супервізії присвячена і преамбула етичного кодексу ANSE (2012): «(Супервізори) випромінюватимуть довіру до супервізії, потенціалу людини, унікальності, людяності та активно її поглиблюватимуть у контакті з супервізованими та іншими особами». Те, що гідність людини, повага та довіра до неї не можуть бути селективними, а стосуються кожної людини без винятку, виражає в кодексі антидискримінаційне формулювання. Практичним наслідком довіри є конфіденційність інформації, яку супервізор дізнається від супервізованих осіб під час професійних стосунків. Ще однією темою в другій статті етичного кодексу є професійні межі. Вони мають бути зрозумілими для всіх сторін, що означає заздалегідь з’ясовані ролі та компетенції. Роль супервізора завжди пов’язана з певною мірою влади, аналогічно до того, як це відбувається у стосунках допомагаючого працівника з клієнтами. А з владою пов’язаний ризик її зловживання.

Ст. 3 Етична відповідальність в організації, де здійснюється супервізія Організаціям-роботодавцям у сфері допомагаючих професій рекомендується забезпечити своїм працівникам можливість участі в регулярній супервізії. Важливою складовою ефективної супервізії є створення супервізійного контракту. Йому приділяється підвищена увага і в наднаціональних етичних кодексах супервізії. Сучасні етичні принципи EASC (2016) зазначають, що «передумовою для роботи (супервізорів і коучів) є контракт, який визначає, що є обов’язком кожного її учасника». Етичні принципи щодо конфіденційності письмових записів із супервізійних зустрічей та інформування замовника: Надання супервізії базується на етичному принципі конфіденційності. Тому запис із супервізійної зустрічі не може містити детальної інформації про перебіг супервізії та її зміст, які мали б характер конфіденційної інформації і могли б будь-яким чином призвести до конфронтації супервізованих із керівництвом організації.

«Замовник супервізії не має права вимагати від супервізора інформацію про працівників, яку можна було б використати для прийняття рішень про винагороди чи санкції в межах трудових відносин». Знову ж таки, за основу береться етичний кодекс ANSE (2012), де у загальних принципах зазначено, що «супервізія як професія здійснюється автономно та неупереджено. Автономія супервізора при цьому розуміється у стосунках із різними супервізованими особами або командами, а також із клієнтами, колегами та менеджментом організації. На ній тримається вся професійна цілісність супервізора».

Ст. 4 Етична відповідальність супервізора перед колегами та професією

Принципи етичної поведінки щодо колег ґрунтуються на цінності міжособистісних стосунків, які стосуються не лише супервізованих осіб, а й колег, якими можуть бути супервізори та інші фахівці. «Супервізор цінує своїх колег і ставиться до них та їхньої роботи з повагою та шаною. Він не висловлюється зневажливо, нешанобливо чи пейоративно про своїх колег, особливо за їхньої відсутності». «У разі підозри на непрофесійну або етично нечутливу поведінку іншого супервізора, він використовує як першочерговий інструмент колегіальне зауваження» (Etický kódex supervízie, 2018).

Висновок

Етика є основною умовою, яка спонукає супервізора надавати морально відповідальну професійну послугу професійним працівникам у допоміжних професіях. Словацький етичний кодекс супервізії є допоміжним документом, який, хоча сам по собі не забезпечить етичну практику, може зробити процес супервізії етично чутливішим. Тому він має стати невід’ємною частиною всіх супервізійних контрактів та програм супервізії. Формулювання основних принципів для супервізійної роботи ґрунтувалося на конкретній дискусії учасників супервізійного процесу. Фактом є те, що цій сфері до прийняття етичного кодексу супервізії не приділялося достатньої уваги. Поодинокими є деякі теми, які вказують на необхідність прийняття конкретних формулювань для етики в роботі супервізора. Супервізія в Словаччині встановлюється лише кілька років, проте етичні принципи в роботі супервізора мають бути обов’язковими для всіх супервізорів у соціальній роботі, а також в інших допоміжних професіях.

Автори: prof. PaedDr. Milan Schavel, PhD. prof. PhDr. ThDr. Andrej Mátel, PhD.* Допис було опрацьовано в межах проєкту VEGA № 1/0234/20 Дилеми поваги до людської гідності та прав людини в соціальній роботі та в соціальних службах.*

Список використаної літератури:

  1. AASW. 2010. Code of Ethics. 3rd Ed. Canberra: AASW, 2010. 55 s. ISBN 978-0-9808661-0-0.

  2. ANSE. 2012. Code of Ethics. Berlin: ANSE. [цит. 2016-11-30]. Доступно в інтернеті: http://www.anse.eu/wp-content/uploads/doc/Code_of_Ethics_2012.pdf

  3. BASW. 2014. The Code of Ethics for Social Work. Birmingham: BASW. [цит. 2014-10-30]. Доступно в інтернеті: https://www.basw.co.uk/about-basw/code-ethics

  4. EAS. 2009. Etické zásady Evropské Asociace supervize. [цит. 2009-10-17]. Доступно в інтернеті: .

  5. EASC. 2016. Ethical foundations. [цит. 2016-17-13]. Доступно в інтернеті: https://www.easc-online.eu/en/about-us/ethical-foundations

  6. Etický kódex supervízie. 2018. [цит. 2018-05-28]. Доступно в інтернеті: /files/15825e22b05434b0ff6f8101f7c42687

  7. GABURA, J. 2018. Supervízia v pomáhajúcich profesiách. Nitra: UKF. 324 s. ISBN 978-80-558-1260-1.

  8. HAWKINS, P., SHOHET, R. Supervize v pomáhajících profesích. Praha: Portál, 2004. 208 s. ISBN 80-7178-7159

  9. IFSW. 2018. Statement of Ethical Principles. [цит. 2018-08-10]. Доступно в інтернеті: https://www.ifsw.org/statement-of-ethical-principles

  10. KADUSHIN, A. – HARKNESS, D. 2014. Supervision in social work – 5 th ed. New York: Columbia University Press, 2014. 576 p. ISBN 978-0-231-15176-4.

  11. MÁTEL, A. ROMANOVÁ, M., SENÁRIKOVÁ, Z. 2017. Kľúčové hodnoty sociálnej práce v Slovenskej republike. Nitra: UKF. 196 s. ISBN 978.80-558-1222-9.

  12. NASW. 2017. Code of Ethics of the National Association of Social Workers. Washington, DC: NASW. 36 p.

  13. SCHAVEL, M., HUNYADIOVÁ, S., KUZYŠIN, B. 2013. Supervízia v sociálnej práci. Bratislava: Spoločnosť pre rozvoj sociálnej práce. ISBN 978-80-971445-0-0.

  14. Slovenská komora sociálnych pracovníkov a asistentov sociálnej práce. 2018. Etický kódex sociálneho pracovníka a asistenta sociálnej práce [цит. 2015-11-18]. Доступно в інтернеті: http://www.employment.gov.sk/sk/rodina-socialna-pomoc/socialna-praca

  15. SVOBODOVÁ, P. 2000. Úvod do supervize. Tišnov: SCAN, 2000.

  16. VASKA, L. 2012. Teoretické aspekty supervízie začínajúcich sociálnych pracovníkov. Bratislava: Iris. 176 s. ISBN 978-80-89238-70-5.

  17. Zákon č. 305/2005 Z. z. o sociálnoprávnej ochrane detí a o sociálnej kuratele a o zmene a doplnení niektorých zákonov.

  18. Zákon č. 448/2008 Z. z. o sociálnych službách a o zmene a doplnení zákona č. 455/1991 Zb. o živnostenskom podnikaní (živnostenský zákon) v znení neskorších predpisov.

  19. Zákon č. 219/2017 Z. z. o sociálnej práci a o podmienkach na výkon niektorých odborných činností v oblasti sociálnych vecí a rodiny a o zmene a doplnení niektorých zákonov.

1 Організація була заснована в 1994 році в Ганновері. Її початкова назва була European Association for Supervision (EAS). Доповнення про коучинг та зміна назви на European Association for Supervision and Coaching (EASS) була реалізована в 2010 році. Її сучасна штаб-квартира знаходиться в Берліні. 2 Association of National Organizations for Supervision in Europe була заснована в 1997 році національними професійними організаціями супервізії з Австрії, Німеччини, Угорщини, Нідерландів та Швейцарії. Штаб-квартира знаходиться у Відні.