Вступ

Загалом можна сказати, що кожна соціальна енцикліка має сильний етичний вимір. З часів Лева XIII, понад сто років тому, папи опублікували майже п'ятнадцять соціальних документів. Я хотів би звернути нашу увагу на останню соціальну енцикліку Бенедикта XVI Caritas in veritate (Любов у істині) від 29 червня 2009 року, що стосується інтегрального людського розвитку в любові та істині. Якщо коротко висловитися про те, в чому суть, то слід згадати, що 250 років тому шотландський філософ, етик і соціолог, засновник сучасної політичної економії Adam Smith обстоював ринкову економіку, капіталізм та орієнтацію на прибуток, але сьогодні, внаслідок краху багатьох банків та виникнення економічної кризи, ми з упевненістю знаємо, що він помилявся. Окрім прибутку, у підприємництві необхідні також безкорисливість і культура дарування. І цим шляхом пішов Бенедикт XVI, продовжуючи енцикліку Павла VI Populorum progressio (Про розвиток народів) 1967 року.

Відразу на початку енцикліки Caritas in veritate нагадується, що на шляху розвитку людини і всього людства необхідна рушійна сила, і нею є «любов у істині», що походить від Бога. Людина знаходить у ній силу та відвагу до ангажованості на ниві справедливості та миру (пор. CV, п. 1). Любов сповнена істини, людина може брати в ній участь і ділитися нею. Лише «той, хто сповнений справжньої любові, є винахідливим у виявленні причин злиднів, у пошуку засобів, як боротися проти них і як рішуче перемогти їх» (пор. PP п. 75).

Істина дозволяє людям вийти за межі суб'єктивних почуттів, допомагає їм піднятися над культурними та історичними детермінантами і дійти згоди в оцінці цінностей та суті речей, чим створює діалог, тобто комунікацію та спільноту (пор. CV, п. 4). «Без істини, без довіри та любові до істини немає соціального сумління та соціальної відповідальності, а соціальна діяльність поглинається приватними інтересами та логікою влади з руйнівними наслідками для суспільства, тим паче для суспільства, що прямує до глобалізації у важких обставинах, як це відбувається саме в наш час» (CV, п. 5).

1 Принцип справедливості та спільного блага

Бенедикт XVI стверджує, що «ключ» любові в істині лежить у двох основних соціальних принципах, які він характеризує як «критерії моральної дії»: справедливість і спільне благо (пор. CV 6). Справедливість тут визначається як перший крок любові, яка, отже, включає її в себе і водночас перевершує — безкорисливістю та милосердям. Справедливість, таким чином, притаманна любові. Спільне благо пов'язане із соціальним життям людей, із благом окремих осіб, сімей, груп, які об'єднуються в соціальній спільноті (пор. CV, п. 7).

2 Покликання до розвитку

До ангажованості заради спільного блага покликані всі ми. До праці на користь спільного блага закликав ще папа Павло VI в енцикліці Populorum progressio. Шлях розвитку цілісної людини і всіх людей — це складний шлях, яким необхідно йти всім нашим серцем і всім нашим розумом.

Кожна людина покликана розвиватися, тому кожне життя є покликанням. Покликання — це виклик, який вимагає вільної та відповідальної відповіді (пор. CV, п. 17). «Свобода має служити моральному визволенню людини, її більшій відкритості до справжніх цінностей, її повній самореалізації» (Zlatňanský, 1992, с. 31).

І тут є інший бік тієї самої медалі: в інтегральному розвитку людини не можуть брати участь лише соціальні структури, а й (навіть передусім) особиста відповідальність: кожна людина є «головним творцем свого успіху або своєї невдачі» (пор. PP п. 15, CV, п. 17), а ситуації відсталості «не є плодом випадковості чи історичної необхідності, а випливають із людської відповідальності» (CV 17). У цих словах можна прочитати принципову відмову від пасивного очікування вирішення соціальних проблем з боку «держави» чи будь-кого «іншого», а також відмову від індиферентизму стосовно бідності ближніх, включаючи країни, що розвиваються, — позицій, які є досить характерними для сучасної культури. Влучно це ілюструє байка про мураху та цикаду. (1)

3 Комплексне пізнання

Змагання за розвиток слід сприймати комплексно. З досвіду в сучасному світі ми знаємо, що недостатньо задоволення матеріальних потреб людини, необхідно зосередитися на цілісній людині, що передбачає співпрацю та плідний взаємний діалог представників багатьох наукових дисциплін. Комплексне пізнання проблематики людського розвитку є першим ступенем до його вирішення. Папа Бенедикт XVI застерігає, що «якщо /пізнання/ має бути мудрістю, здатною орієнтувати людину у світлі першопринципів та її останніх цілей, воно повинно бути приправлене сіллю любові... Пізнання без любові є стерильним» (CV, п. 30).

Наприклад, економічна наука, яка вірить, що сама усуне зло у світі, пов'язуючи щастя і спасіння з матеріальним добробутом та соціальною діяльністю, є помилковою. Історія показує, що задовольнити лише матеріальні потреби людини недостатньо. «Економічний, соціальний і політичний розвиток, якщо він хоче бути автентично гуманним, потребує створення простору для принципу безкорисливості як вияву братерства» (CV, п. 34).

4 Світ економіки потребує оцивілізування.

У другій частині енцикліки Бенедикт XVI розкриває причини сучасної кризи. Його зусилля спрямовані на об'єктивне дослідження «людського виміру проблем» (CV, п. 22). З цієї точки зору сьогодні цілком очевидно, що саме лише подолання економічного відставання «не вирішує комплексну проблематику розвитку» (CV, п. 23), як у бідних (країнах, що розвиваються), так і в багатих (економічно розвинених) країнах, про що свідчать, наприклад, явища корупції та беззаконня, що деформують не лише людську, а й економічну сторону розвитку, супроводжуючись безвідповідальністю при наданні чи отриманні міжнародної допомоги.

5 Помилки економіки

Помилкою в економічній сфері є, отже, вважати, що за допомогою економічних втручань ми зможемо вирішити соціальні проблеми, виключаючи з цього роль політичної влади. Влада держави при перерозподілі матеріальних благ на цей час явно обмежена з огляду на зростаючу мобільність фінансового капіталу та матеріальних і нематеріальних засобів виробництва (пор. CV, п. 24). Тут доречно знову зважити та оцінити роль, владу і відповідальність держави (пор. CV, п. 41). Світ економіки потребує оцивілізування. Економічна сфера потребує керування етичними принципами, щоб у ній можна було будувати людські стосунки, такі як дружба, товариськість, солідарність і взаємність. Традиційні принципи соціальної етики: прозорість, чесність і відповідальність — мають бути в економічній сфері не лише дотримані, а й доповнені принципом безкорисливості та логікою дару як виявом братерства (пор. CV, п. 36).

Іван Павло II. в енцикліці Centesimus annus (1991) наголосив на вищезазначених принципах як притаманних громадянському суспільству, Бенедикт XVI. підкреслює потребу в безкорисливості та дарі також в економічній сфері: «У часи глобалізації економічна діяльність не може ігнорувати безкорисливість, яка засіває та живить солідарність і відповідальність за справедливість і спільне благо у своїх різноманітних суб’єктах та акторах» (пор. CV, ст. 38). Він висуває на перший план підприємства, головною метою яких є взаємна та соціальна допомога і діяльність яких спрямована не насамперед на прибуток, а на побудову спільних шляхів соціальної інклюзії, на розвиток людини, її стосунків, на допомогу країнам, що розвиваються.

6 Економіка спільноти

Тут варто детальніше представити нове розуміння економіки, яке в реальність життя внесла засновниця руху Focoláre — К'яра Любіч. «Економіка спільноти», як вона її назвала, має на меті, з одного боку, допомагати тим, хто має якусь потребу, щоб для них знайшлася робота, задовольнилися їхні потреби і щоб ніхто не залишився нужденним, тому третина прибутку підприємства спрямовується на потреби нужденних. Другою метою є розвиток фірм, оскільки якби вони не розвивалися і стагнували, вони не могли б виробляти, і, зрештою, метою економіки спільноти є також сприяння не лише соціально-економічному оздоровленню суспільства, а й духовному та культурному, формуванню «нових людей». Інвестиція підприємства у занедбані сфери та сфери, які цього конче потребують, приносить із собою не лише економічне, а й моральне значення.

7 Нова економічна культура

Нова економічна культура, культура дарування, полягає в тому, що люди вільно роблять свій внесок, надаючи у розпорядження свої матеріальні блага, ідеї, час, професійну експертизу. Внесок підприємств, які керуються економікою спільноти, полягає також у тому, що ці підприємства працевлаштовують насамперед людей, які походять із важких умов, щоб вони знову інтегрувалися в суспільство. Сьогодні такі підприємства та цілі промислові парки існують у країнах Бразилії, Італії, Хорватії, Сербії, на Філіппінах, а також у Словаччині (Zappalla, 1993, с. 37-8). Попри те, що ці підприємства розкидані по всьому світу, соціальна відповідальність за працівників, постачальників, споживачів, природне середовище не втрачається, а навпаки, посилюється.

Інакше це відбувається в організаціях, які переносять своє місце діяльності з метою отримання більшого прибутку, дешевшої робочої сили та вигідніших податкових умов. Тим самим зникає глибокий зв’язок відповідальності перед розвитком території та людей, на яких вони діють, і виникають збитки для місцевої спільноти. «Не дозволено переміщувати виробництво лише з метою використання надзвичайно сприятливих умов, або, у гіршому випадку, для експлуатації, без того, щоб реально сприяти народженню сильної виробничої та соціальної системи в місцевому суспільстві, яка є необхідним фактором стабільного розвитку» (пор. CV, ст. 40).

8 Економіка безкорисливості

Змістом третього розділу є «Братство, економічний розвиток і громадянське суспільство», де Бенедикт XVI. звернув увагу на потребу розвивати економіку та ринкове господарство не лише на основі логіки комутативної справедливості (обміну між рівними) та дистрибутивної справедливості (перерозподілу), а й на основі логіки дару, яка є основою «економіки безкорисливості».

Любов у істині є тут тією силою, яка здатна перетворити спільноту на братню спільноту, «в якій немає бар’єрів чи кордонів» (CV, ст. 34). Істиною є те, що ця форма спільноти є не лише моральною потребою, а її вимагає і політична, і навіть економічна глобалізація, оскільки «без внутрішніх форм солідарності та взаємної довіри ринок не може виконувати свою економічну функцію» (CV, ст. 35). Ба більше, «без безкорисливості неможливо здійснити навіть справедливість» (CV, ст. 38). Тому ринок повинен дати простір для діяльності підприємств, які переслідують різні цілі: прибуток, суспільний інтерес та взаємну солідарну допомогу, але водночас кожен тип підприємства мав би — хоча й у різній мірі — включати в себе всі ці цілі. Кожне «підприємство» (у найширшому значенні цього слова — тобто як «використання фінансових ресурсів») має бути спрямоване не на короткостроковий прибуток, а на свою довгострокову сталість, водночас воно має надійно служити реальній економіці, а також належному зміцненню економічних активів у країнах, що розвиваються (пор. CV, ст. 40).

9 Етика — дружня до людської особи

Четвертий розділ «Розвиток народів, права та обов’язки, довкілля» виходить із критичного погляду на суб’єктивістське бачення прав людини, яке не пов’язується ні з якимось об’єктивним поглядом, ні з жодними рамками обов’язків. Так права стають виявом свавілля, і їхнє відстоювання лише на основі миттєвого консенсусу більшості послаблює усвідомлення обов’язку поважати їх — незалежно від того, чи йдеться про уявні «права» будь-кого на будь-що, чи про основні права людини.

Конкретним виявом такого бачення є також втручання у право батьків вирішувати щодо кількості дітей, разом із різними моделями редуктивного статевого виховання, наслідком якого є, особливо в Європі, радикальне падіння народжуваності. Крім того, «малочисельні сім’ї збіднюють соціальні стосунки (...) і не здатні забезпечити ефективні форми солідарності» (CV, ст. 44). Позитивна просімейна політика таким чином стає вже й економічною вимогою (і це не лише у зв’язку з кризою систем пенсійного забезпечення).

Саме тому економіка «потребує для свого правильного функціонування етики, але не будь-якої етики, а етики, дружньої до людської особи» (CV, ст. 45) — адже дуже залежить від того, з чого виходять ті чи інші етичні норми. Бенедикт XVI. наголошує на етиці, заснованій на невід’ємній гідності людської особи, яка надає етичним нормам трансцендентну (а тому непорушну) цінність. У протилежному випадку існує серйозний ризик, що й етика стане інструментом у руках економічно-фінансових інтересів. У цьому розділі Папа розглядає також екологічне питання.

10 Глобалізаційні процеси

П’ятий розділ має назву Співпраця людської сім’ї. У ньому він рефлексує солідарність у конкретних соціальних наслідках. Висока інтерактивність людства, яка сьогодні є реальністю, перетвориться на спільноту лише за умови, що людина, народи та все людство усвідомлять, що ми творимо одну сім’ю.

На глобальному рівні вимагається світова політична влада, яка б у послідовному застосуванні принципу солідарності та принципу субсидіарності змогла виступити «за реалізацію автентичного інтегрального розвитку, натхненного цінностями любові в істині» (CV, п. 67). Актуальна ситуація глобальної кризи та загрози деформацій глобалізаційних процесів вказують на цю вимогу як на необхідність не лише з морального, а й з політичного та економічного погляду. В іншому випадку «міжнародне право, попри великі успіхи, досягнуті в різних сферах, було б під загрозою того, що воно залежатиме від силової рівноваги між найсильнішими» (CV, п. 67). З цією метою необхідно реформувати як Організацію Об'єднаних Націй, так і міжнародну фінансову та економічну архітектуру, щоб вони — кожна у своїй компетенції — конкретно наповнювали змістом поняття «сім'я народів».

11 Техніцизм

В останньому, шостому розділі, Бенедикт XVI приділяє увагу зв'язку між технікою та розвитком народів — тобто як технічним аспектам розвитку, так і, передусім, певному «техніцизму», який зводить розвиток до суто технічної проблеми та впливає на сприйняття розвитку лише в контексті використання технічних засобів.

Спокусою стає навіть не сама техніка, а «зачарування технікою», яке фактично загрожує свободі людини зсередини її власних рішень: «Людська свобода є справді собою лише тоді, коли на зачарування технікою відповідає рішеннями, які є плодом моральної відповідальності» (CV, п. 70). Зведення розвитку лише до площини «технічних» кроків є, серед іншого, також причиною їхньої дотеперішньої глобальної невдачі. Велику роль тут відіграють медіа.

Висновок

Наприкінці енцикліки Бенедикт XVI цілком чітко констатує історичний досвід людства, що «без Бога людина не знає, куди йти, і не здатна навіть зрозуміти, ким вона є» (CV 78). Отже, сама по собі людина не може заснувати справжній гуманізм, необхідний для того, щоб людина залишалася собою і не стала рабом здобутків техніки, які вона сама створила. Гуманізм, який виключає метафізичні питання, є негуманним гуманізмом.

Поглиблення особистої духовності та відкриття значення релігійності може суттєво допомогти в етиці підприємництва. У короткий і наочний спосіб ми зазирнули в енцикліку Caritas in veritate. Я переконаний, що вона може бути натхненням та орієнтиром у людському та господарському розвитку. Етика в цьому розвитку відіграє вирішальну роль.

Автори: Mons. Prof. ThDr. JCDr. Anton FABIAN, PhD. UPJŠ Košice, Філософський факультет, Кафедра соціальної роботи Mgr. Martina Drobňáková, Lipany Теологічний інститут у Spišské Podhradie

Список бібліографічних посилань [1] BENEDIKT XVI. 2009. Caritas in veritate. Trnava : SSV, 2009. [2] PAVOL VI. Populorum progressio. In: www.kbs.sk/dokumety pápežov. [3] ZAPPALA, R. 1993. Komunismus, kapitalismus, společenství. Praha: Nové Město, 1993. [4] ZLATŇANSKÝ, J. 1992. Mravnosť a sloboda. In: Svedectvo viery 2 : Ľudská a kresťanská mravnosť. Trnava : Dobrá kniha, 1992.

(1) Класична версія: Мураха працює все довге спекотне літо. Він будує собі дім і робить запаси на зиму. Цикада каже собі, який мураха дурний: така гарна погода, а він усе тільки працює. Цикада сміється, танцює і насолоджується. Потім приходить зима, мураха ховається в теплі дому і смакує запасами, тоді як цикада тремтить від холоду і без їжі скоро помирає. Сучасна версія: Мураха працює все довге спекотне літо. Він будує собі дім і робить запаси на зиму. Цикада каже собі, який мураха дурний: така гарна погода, а мураха тільки працює. Цикади сміються, танцюють і насолоджуються. Скоро приходить зима, мураха ховається в теплі дому і смакує запасами. Цикади, тремтячи від холоду і виснажені голодом, організовують пресконференцію, на якій запитують, де мураха взяв право на те, щоб бути в теплі й бути добре нагодованим, тоді як інші, менш щасливі, помирають від переохолодження та голоду. Телебачення показує все у прямому ефірі, показує тремтячих цикад і кадри мурахи, як він у теплі затишного дому насолоджується смаколиками всіляких видів. Телеглядачі обурені фактом, що в такій багатій країні дехто залишений на страждання, як бідолашні цикади, тоді як інші живуть у розкоші. Вони вимагають від уряду підвищити мурасі податки, адже він повинен віддавати справедливу частку. На основі дослідження громадської думки виходить закон про економічну справедливість, а також антидискримінаційний закон зі зворотною силою. Податки підвищено, мураха отримує штраф за те, що не працевлаштував цикад, і податкова служба конфіскує його дім, оскільки в нього немає грошей на сплату податків чи штрафів. Мураха емігрує до Ліхтенштейну. Телебачення готує наступний репортаж, тепер про товстих цикад, у яких саме закінчуються запаси мурахи, попри те, що до весни ще далеко. Колишній дім мурахи, тепер соціальний гуртожиток для цикад, занепадає за постійної байдужості як цикад, так і уряду. Уряду закидають недостатню соціальну підтримку, і створюється спеціальна комісія з витратами десять мільйонів євро. Тим часом деякі цикади помирають від сучасних хвороб цивілізації (ожиріння, високий вміст холестерину в крові, серцево-судинні захворювання, гепатит типу С та інші), а преса ще більше підкреслює необхідність дбати про соціальну нерівність і, особливо, про цикад.

Лекція була виголошена на міжнародній науковій конференції Aplikovaná etika v sociálnej práci a ďalších pomáhajúcich profesiách, яка відбулася 20–21 жовтня 2010 року в П'єштянах і була опублікована у збірнику цієї конференції: MÁTEL, A. – SCHAVEL, M. – MÜHLPACHR, P. – ROMAN, T. 2010. Aplikovaná etika v sociálnej práci a ďalších pomáhajúcich profesiách. Zborník z medzinárodnej vedeckej konferencie. Bratislava : VŠZaSP sv. Alžbety. 413 s. ISBN 978-80-89271-89-4.