Роздуми про написання статті на цю тему виникли кілька років тому, у той час, коли в думках автора ще не існувало зв'язку із соціальною роботою, і вже тим паче у зв'язку з цією конференцією. Попри те, що з моменту появи першої думки минуло шість років, зрештою є певною сатисфакцією те, що саме завдяки цій конференції виник простір для теоретично-практичного роздуму, оскільки саме етика є платформою для вираження моральної парадигми.

1 Соціальне поводження в режимі обмеження особистої свободи

Слухач або читач цієї статті неминуче має поставити запитання: чому соціальне поводження і чому в режимі обмеження особистої свободи? Два поняття, які стосовно пенітенціарної системи в контексті соціальної роботи досі не зустрічалися.

Чому соціальне поводження? Поняття «соціальне поводження» відображає сутність поводження, оскільки закон 475/2005 знає поняття «поводження» і визначає його як сукупність заходів (§ 11 закону). Поводження через сукупність заходів можна застосовувати в будь-якому середовищі, а не лише в середовищі установ виконання покарання у вигляді позбавлення волі, причому кожне середовище, утворене людськими істотами (і не лише людськими істотами), є середовищем соціальним. Тому — поняття «соціальне поводження».

Чому соціальне поводження в режимі обмеження особистої свободи? Режим обмеження особистої свободи виражає сутність виконання покарання у вигляді позбавлення волі. Слово «режим» виражає спосіб існування в умовах виконання покарання у вигляді позбавлення волі. Слово «режим» ми зазвичай використовуємо також у поєднанні з денним режимом індивіда (кількість сну, спосіб харчування, робота, відпочинок тощо), а отже, виконання покарання у вигляді позбавлення волі як свідомо штучно створене середовище має свій денний режим, так само як і денний режим індивіда (спосіб існування) у його природному середовищі. Ну а перебування в середовищі виконання покарання є обмеженням особистої свободи, неминуче пов'язаним із режимом, способом існування індивіда у свідомо штучно створеному середовищі, і тому — поняття «соціальне поводження в режимі обмеження особистої свободи».

2 Чому «так» для соціального поводження і «ні» для пенітенціарного поводження

Іспансько-англійський переклад слова penitencia — це покарання, каяття, жаль ( ISBN 978-80-86744-84-1 ), що традиційно представляється як покарання за гріх із подальшим жалем і каяттям (рис. 1 — традиційне християнське уявлення про повернення блудного сина до свого Отця). Обґрунтованим є запитання, чи є саме середовище виконання покарання у вигляді позбавлення волі (в'язниця) місцем пенітенції, місцем жалю і місцем каяття, оскільки про провину і покарання по суті вирішила третя сторона (суд), причому порушник, грішник мав лише малий вплив на обсяг і розмір покарання. Моральний конфлікт у його кримінально-правовому вигляді вже не був перемовинами, способом найкращого прийняття, вердикт суду вже був шкодою для порушника (і часто також для його сім'ї). В'язниця часто є місцем опору грішника рішенню (покаранню), якому він мусив на певний час підкоритися (наприклад, часті спроби поновлення провадження, подання надзвичайного засобу оскарження тощо). Зрештою, у цьому середовищі грішник часто є жертвою, і його ставлення та переживання щодо провини і покарання не бувають інтерналізованими. Це втручання в його права і свободу, яка є для індивіда священною незалежно від того, як він обмежив у правах і свободі свою жертву. Якщо провина і покарання (каяття) не інтерналізуються, не проходять через емоційно позитивне переживання, не проходять фазу жалю і каяття, для індивіда це часто не має сенсу, причому він може накопичувати енергетичний потенціал для відплати. Тому — поняття «соціального поводження» замість поняття «пенітенціарного поводження».

3 Перше вихідне положення до моральної парадигми

Національні збори Чехословацької соціалістичної республіки 17 червня 1965 року ухвалили вперше в історії повоєнної Чехословаччини текст закону № 59/1965 Sb. — про виконання покарання у вигляді позбавлення волі. Він був опублікований у Sbírka zákonů 1965 року, випуск 30, на стор. 331–340.

З його дикції випливало, що «метою виконання покарання у вигляді позбавлення волі є запобігання подальшому вчиненню засудженим злочинної діяльності та систематичне виховання його до того, щоб він вів належний спосіб життя працюючої людини. Виконанням покарання у вигляді позбавлення волі не повинна бути принижена людська гідність».

Президія Федеральних зборів оголосила 25 липня 1969 року законом № 84/1969 Zb. його повний текст, оскільки за час від набрання ним чинності він був 4 рази змінений, і зміни в ньому потрібно було внести з огляду на його візуальну зрозумілість та тлумачення. Мета виконання покарання у вигляді позбавлення волі жодним чином не була порушена.

У Sbírka zákonů České a Slovenské federativní republiky 1990 року, у випуску 31 від 2 травня 1990 року, законом № 179/1990 був повторно змінений закон № 59/1965, причому була частково переформульована мета виконання покарання у вигляді позбавлення волі в ст. 1, ч. 1, з тим, що: «метою виконання покарання у вигляді позбавлення волі є запобігання подальшому вчиненню засудженим злочинної діяльності та систематичне виховання його до того, щоб він вів належний спосіб життя громадянина», і далі після ч. 1 було додано ч. 2, яка говорила, що: «під час виконання покарання у вигляді позбавлення волі повинна поважатися природна людська гідність, не повинні використовуватися жорстокі або такі, що принижують людську гідність, способи поводження і покарання».

22 вересня 2005 року з набранням чинності з 1.01.2006 Національною радою Словацької республіки був прийнятий закон № 475/2005 про виконання покарання у вигляді позбавлення волі, який уже не містив мети виконання покарання у вигляді позбавлення волі, але в §1 містив предмет закону, який звучить так: «цей закон встановлює спосіб виконання покарання у вигляді позбавлення волі (далі — «виконання покарання»), права та обов'язки засуджених, а також нагляд і контроль за виконанням покарання», і далі в § 11 містить визначення поняття «поводження», яке використовувалося в пенітенціарній термінології після 1989 року як: «сукупність заходів, метою яких є диференційованим способом забезпечити виконання прав і обов'язків згідно з цим законом, підтримувати та розвивати почуття відповідальності, дотримання законів і суспільних норм, позитивні особистісні якості, повагу до інших, самоповагу та позитивне ставлення до сім'ї. При поводженні із засудженим звертається увага також на обмеження несприятливих впливів тюремного середовища».

4 Друге вихідне положення до моральної парадигми

З 1 січня 2006 року філософія виконання покарання у вигляді позбавлення волі залишила педагогічний (виховний) оптимізм, втілений у меті виконання покарання у вигляді позбавлення волі 1965–2005 років, і зосередилася на емоційно неупередженому, технократичному та когнітивно раціональному способі виконання покарання, прав і обов'язків засуджених, а також на нагляді та контролі за інститутом виконання покарання у вигляді позбавлення волі. Здавалося б, виконання покарання у вигляді позбавлення волі залишило вимір «людського» виховного компонента, проте повторно визначило його у визначенні поняття «поводження» в § 11 закону № 475/2005, визначення якого містить також слово «мета».

Згідно із записом із засідання Колегії міністра юстиції від червня 2004 року (архів автора, 2004), де на розгляд було подано матеріал під назвою «Проєкт закону про виконання тримання під вартою та закону про виконання покарання у виді позбавлення волі у зв’язку з рекодифікацією Кримінального кодексу та Кримінального процесуального кодексу». Проєкт закону, окрім мети закону в § 1 (метою закону є врегулювання виконання покарання у виді позбавлення волі (далі — «виконання покарання»), його умов, прав та обов’язків засуджених, нагляду та контролю за виконанням покарання), визначав у § 2 також мету виконання покарання (метою виконання покарання є захист суспільства від осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, запобігання вчиненню засудженим подальших кримінальних правопорушень та створення умов, що дозволяють активізувати позитивні особистісні резерви для його ресоціалізації, щоб він був здатний вести належне життя громадянина), причому в § 11 (Загальне положення) визначав також поняття поводження як: «поводження із засудженим — це процес, метою якого є підтримка та розвиток його почуття відповідальності, дотримання законів і суспільних норм, позитивних особистісних якостей, поваги до інших, самоповаги та позитивного ставлення до сім’ї. При поводженні із засудженим також звертається увага на обмеження несприятливих впливів тюремного середовища». Колегія міністра юстиції висловила зауваження до проєкту закону та доручила генеральному директору ZVJS опрацювати їх у тексті закону, що готувався, і надіслати його до Міністерства юстиції Словацької Республіки для подальшого законодавчого провадження.

Зрештою, 22 вересня 2005 року Національна рада Словацької Республіки ухвалила його як закон № 475/2005 про виконання покарання у виді позбавлення волі та про зміну і доповнення деяких законів (далі — «закон»), причому погодилася лише з редакцією § 1 проєкту закону (предмет закону), мета закону вже не була визначена. «Почесне місце» в законі отримало нове положення § 2 замість мети закону у вигляді визначення основних понять, зміст якого є таким:

Для цілей цього закону слід розуміти: а) основними потребами особистої гігієни — мило, туалетний папір та рушник; у засуджених жінок також гігієнічні прокладки, б) іншими потребами особистої гігієни — гребінець для волосся, зубна щітка, зубна паста, шампунь для волосся та приладдя для гоління, в) основними потребами для листування — звичайне поштове відправлення, конверт, папір та письмове приладдя; письмове приладдя засудженому лише надається в користування, г) близькою особою — чоловік, дружина та їхні батьки, співмешканець, співмешканка, батько/мати, власна та усиновлена дитина, усиновлювач, дідусь/бабуся, брат/сестра та його/її чоловік або дружина, а також особа, якій дитину засудженого було передано на виховання, що замінює виховання батьків через виконання покарання, причому визначення поняття поводження в § 11 закону змінилося з процесу на сукупність заходів у редакції: «поводження із засудженим — це сукупність заходів, метою яких є диференційованим способом забезпечити виконання прав та обов’язків згідно з цим законом, підтримувати та розвивати почуття відповідальності, дотримання законів і суспільних норм, позитивні особистісні якості, повагу до інших, самоповагу та позитивне ставлення до сім’ї. При поводженні із засудженим також звертається увага на обмеження несприятливих впливів тюремного середовища».

5 Третє вихідне положення до моральної парадигми

На цьому місці вже є простір для того, щоб поставити запитання: ...Чому предметом інтересу в статті є мета закону, предмет закону та поняття поводження? Автор статті брав участь як член підготовчої комісії у розробці закону № 475/2005, причому вже не мав жодного впливу на зауваження членів колегії міністра юстиції, а також на процес схвалення в Національній раді Словацької Республіки.

Процес його підготовки був, як і кожен, позначений суперечливими поглядами на його філософію, пояснену в пояснювальній записці в редакції кожного її речення, причому часто моральна парадигма була рушійною силою під час його підготовки не лише з огляду на цільову групу (засуджені особи), а й на персонал (співробітників) установ виконання покарання у виді позбавлення волі. Моральна парадигма в тому:

  • що ми пропонуємо та дозволяємо цільовій групі через закон (обсяг прав та обов’язків засуджених),
  • що ми пропонуємо персоналу установ (співробітникам установ) через поводження з цільовою групою, оскільки в § 3 закону (основні принципи виконання покарання) встановлено, що:

(1) При виконанні покарання поважається людська гідність засудженого, і не повинні застосовуватися жорстокі, нелюдські або такі, що принижують гідність, способи поводження або покарання. (2) Усі права, встановлені цим законом, гарантуються всім засудженим відповідно до принципу рівного поводження. (3) При виконанні покарання підтримуються такі установки та здібності, які допоможуть засудженому при повторному включенні в суспільство та дотриманні правопорядку. (4) Пом’якшення обмежень при виконанні покарання не повинно здійснюватися у спосіб, який би поставив під загрозу захист суспільства від осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, або знизив ефект превентивного впливу виконання покарання на інших членів суспільства. (5) Покарання виконується диференційовано. Пересування, контакт, спосіб забезпечення та реалізації прав засудженого є різними залежно від ступеня охорони. (6) Для підвищення ефективності виконання покарання здійснюється внутрішня диференціація та створюються спеціалізовані відділення.

Це тому, що для виконання мети поводження згідно з § 11 призначений педагог розробляє для засудженого (цільова група) програму поводження, яка згідно з § 15, ч. 3: «є сукупністю заходів, спрямованих на розвиток особистості засудженого, його належну поведінку та ціннісну орієнтацію відповідно до прав та обов’язків, встановлених у цьому законі та в інших загальнообов’язкових правових актах», причому згідно з ч. 4: «програма поводження встановлює цілеспрямований, комплексний та структурований вплив на засудженого відповідно до його особистісних якостей, фахових знань та рівня освіти відповідно до мети виконання покарання», яка в законі № 475/2005 про виконання покарання у виді позбавлення волі не була визначена. Редакція § 15, ч. 4, попри дві новели закону, до сьогоднішнього часу не була змінена.

Моральна парадигма, що виникла після схвалення закону № 475/2005, була не лише в площині тлумачення деяких положень, а й почуттів, що підсилювалися спілкуванням зі співробітниками установ виконання покарання у виді позбавлення волі (автор статті виходить лише зі змісту особистого спілкування зі співробітниками, досі не оприлюдненого). Що ж вони відчували стосовно себе (суб’єкта поводження) та цільової групи (об’єкта поводження):

  • головною мішенню (моральною парадигмою) невдоволення співробітників, які спілкувалися з автором допису, було формулювання § 2 закону, який уже не містив мети виконання покарання, як у законі № 59/1965 (метою виконання покарання є захист суспільства від злочинців, запобігання вчиненню засудженим подальших злочинів та створення умов, що дозволяють активувати позитивні особистісні резерви для його ресоціалізації, щоб він був здатний вести належне життя громадянина — проєкт закону з колегії Міністерства юстиції Словацької Республіки), а визначення основних понять (мило, туалетний папір, рушник; у засуджених жінок також гігієнічні прокладки, гребінець для волосся, зубна щітка, зубна паста, шампунь для волосся, засоби для гоління .....). Задовільно відповісти на логічне запитання звичного формулювання: «чи можливо в законодавчих нормах Словацької Республіки знайти закон, положення якого починаються подібним дегуманізуючим способом?», було неможливо. Звинувачення в некомпетентності підготовчої комісії або її окремих членів у процесі підготовки закону були логічними до моменту, коли незацікавлені співробітники змогли ознайомитися зі змістом закону, який був поданий на розгляд колегії міністра юстиції у червні 2004 року. Але моральна парадигма зберігається до сьогодні, оскільки відсутність морального аргументу для такої суттєвої та нічим не обґрунтованої зміни у вступі до закону завжди свідчить про аргументаційні здібності та моральну силу чи переконливість особистості творця або творців закону на його підготовчому етапі. Цей «ляпсус» у тексті закону оцінювався з морального (етичного) погляду, оскільки почуття сорому та дегуманізації переважало як головна складова почуттів співробітників, що вели дискусію,
  • інша частина співробітників (зацікавлених переважно у створенні програми поводження) вказувала на суперечність у формулюванні § 15 ч. 4: «програма поводження встановлює цілеспрямований, комплексний та структурований вплив на засудженого відповідно до його особистісних якостей, фахових знань та рівня освіти відповідно до мети виконання покарання». Ця суперечність, на відміну від попереднього джерела моральної парадигми, вважалася принциповим недоліком, що приписувався фаховій некомпетентності підготовчої комісії закону,
  • з погляду автора допису, деталь, яка вислизнула від інших, все ще знаходиться в § 16 закону (засоби поводження), коли запропоноване формулювання: «при поводженні із засудженим для виконання цілей програми поводження використовуються внутрішній розпорядок, працевлаштування, культурно-освітня діяльність, освіта і, якщо це необхідно, також форми та методи соціальної роботи, дисциплінарна влада та інші ресоціалізаційні процедури» було змінено на: «при поводженні із засудженим для виконання цілей програми поводження використовуються форми та методи педагогічного та психологічного впливу, методи соціальної роботи, внутрішній розпорядок, дисциплінарна влада, залучення до праці, освіта та культурно-освітня діяльність». Використаний складений термін «форми та методи педагогічного та психологічного впливу» зустрічається лише в дикції закону № 475/2005 — про виконання покарання у вигляді позбавлення волі (його зміст не пояснює жодна доступна мені фахова література) та в актуально доступному матеріалі Інституту освіти ZVJS Nitra № IV ZVJS-58-8/2010 від 23.4.2010 (Освітня програма, соціально-психологічний тренінг), призначеному для співробітників ZVJS у формулюванні ... «поглибить знання про педагогічні та психологічні аспекти діяльності груп та ведення груп» у частині 2 (Профіль випускника). Однак з аналізу змісту Освітньої програми, а також Навчальних планів для соціально-психологічного тренінгу випливає, що він під час своєї реалізації жодними педагогічними знаннями не займається ( ISBN 978-80-86744-84-1 ).

Чи був термін «педагогіка» введений у дикцію схваленого закону Національної ради Словацької Республіки випадково, без заздалегідь визначеного значення та мети, чи з тим, що він буде пояснений, чого не сталося до сьогодні? Фактом, однак, залишається те, що опорною концепцією закону № 475/2005 — про виконання покарання у вигляді позбавлення волі є не педагогічний чи виховний вплив, а поводження, з виключенням прикметника «пенітенціарне», який зрештою залишився на фаховому рівні сукупності заходів без значення процесуального впливу стосовно об'єкта поводження (цільової групи), а саме засуджених.

6 Четверте підґрунтя до моральної парадигми

Що випливає з наведеного для сучасності переживання та минулого пережитого? Моральна парадигма, яку автор допису переживає і в сучасний час, оскільки зміст наведеного є предметом періодичних дискусій і в наш час, коли він уже не є співробітником ZVJS.

Дискусія щодо проблеми вже не має емоційного заряду, як у той час, коли проблема торкалася його особисто, інтимно, він мусив вжитися в мислення суб'єктів поводження, які відчували положення § 2 схваленого тексту закону як насмішку, свою дегуманізацію до рівня зубної щітки чи жіночої прокладки, важливої, але не обов'язкової.

У контексті поводження із засудженими з неспецифічними розладами поведінки (Hejdiš, Kozoň, 2010, с. 135-142) автор допису неодноразово зустрічався в емоційно загострених ситуаціях під час кризового втручання або соціального консультування у засуджених з неспецифічним розладом поведінки з думкою, що спочатку ми маємо прочитати закон про виконання покарання у вигляді позбавлення волі, а потім «давати поради в'язням». Виникла полеміка щодо висловлювання в значно вульгарнішій формі вербального вираження, яка зрештою вилилася також у дискусію щодо мети закону та положення § 2 «Основні потреби», яке сприймалося співрозмовником не лише як вияв дегуманізуючої суспільної оцінки праці співробітників установ, а й як ставлення, яке можна зайняти до персоналу з погляду серйозності та статусу в актуальному виконанні служби.

Етика (мораль) у соціальному поводженні є двосічною зброєю:

  • з одного боку, метою соціального поводження в режимі обмеження особистої свободи є, серед іншого, також навчання об'єкта соціального поводження, визначеного через програму поводження, а отже, надання можливостей для розвитку своїх соціальних (комунікаційних) навичок,
  • з іншого боку, суб'єкт поводження (персонал) повинен усвідомлювати той факт, що комунікаційні навички, принесені або здобуті під час режиму обмеження особистої свободи об'єктом поводження, повною мірою використовуються також у спілкуванні з персоналом установ. Тому кожен вербальний вияв є також виразом властивостей особистості реалізуватися (ствердитися) у просторі, який свідомо штучно створений для існування індивідів, що порушують норми суспільства.

Об'єкт соціального поводження набуває навичок у спілкуванні із суб'єктом соціального поводження, використовує їх у взаємодії, проте етично, морально зрілішим у спілкуванні має бути суб'єкт соціального поводження, який повинен опанувати навіть емоційно загострену ситуацію і використати її в подальшій аргументації на свою користь, як свою перевагу. Емоційна стриманість і здатність піднятися навіть над навмисно принизливими моментами у ставленні до суб'єкта поводження є головною передумовою моральної сили у спілкуванні з об'єктом соціального поводження. І це попри те, що законодавство, яке мало б бути стосовно об'єкта або суб'єкта соціального поводження емоційно імпотентним, іноді натякає, що емоції могли в деяких деталях у процесі його створення все ж таки залишити свій слід.

Говорити про етику означає зазвичай говорити про два полюси явища або проблеми: що є моральним або що перетинає межі моральності. Моральна дилема (чи парадигма) виникає на межі моральності і є за своєю суттю втіленою есенцією, вибором між двома або кількома небажаними варіантами. Проблематика етики була і буде пов'язана з філософією, етика і мораль — це про ставлення до життя, світу, інших людей і, зрештою, до самого себе. Червоною ниткою допису є також питання: «Як поводитися?», «Яку позицію зайняти?» у конкретній ситуації, тобто прийняти рішення в межах етики, що не загрожує суб'єкту так само, як і об'єкту соціального поводження в режимі обмеження особистої свободи.

Наведене вище може створювати враження, що законодавство перебуває поза етикою, мораллю, почуттями. Законодавство є підвладним пані з мечем, терезами та зав'язаними очима, коли те, що написано, є чинним. Дискусія частини персоналу мала свою дуже практичну і водночас етичну площину. Чому? Положення § 2 схваленого закону № 475/2005 були далі розроблені в дикції закону, а саме: а) особиста гігієна - § 22 закону б) близька особа - § 24 закону, в) листування - § 25 закону, а тому моральна дилема чи парадигма існувала в цій площині міркувань: а) пенітенціарна система в структурі суспільства займає позицію, несумісну з елітою суспільства, вона на останніх місцях суспільного престижу, персонал не виняток, б) чи хотіла дикція закону в його вступних частинах висловити його становище в суспільстві і посилити цей статус також у думках персоналу?, в) чи було інтересом, щоб об'єкт поводження, який дуже критично сприймає кожне положення закону, мав можливість дискусії, яка гіпотетично може зневажати суб'єкта соціального поводження, але на основі існуючого аргументу? г) чому положення § 2 не могло бути включене до інших параграфів закону, § 22, § 24 та § 25? ... тощо.

7 П'яте вихідне положення до моральної парадигми

Закон № 475/2005 про виконання покарання у вигляді позбавлення волі був до теперішнього часу двічі змінений, а саме законом № 93/2008, який у § 2, п. c) змінив його редакцію наступним чином: 'основними потребами для листування є папір, конверт, бланки поштового підприємства, письмове приладдя та відправлення звичайного листа; бланки поштового підприємства надаються засудженому безкоштовно, а письмове приладдя засудженому лише позичається' та законом № 498/2008, який стосувався змін у фінансових питаннях. Зміни свідчать про те, що (можливим) моральним аспектом закону в його перших положеннях ніхто не займався і, мабуть, не займатиметься.

Метою цього допису, однак, є також зосередження уваги на проблемі законодавства, яка вже, мабуть, не резонує в думках персоналу. Час і мислення персоналу мають свою афінність до інших актуальних обставин виконання служби в установах виконання покарань у вигляді позбавлення волі, де реалізується соціальне поводження в режимі обмеження особистої свободи.

Висновок або моральна парадигма залишається

Етичний вимір роботи в режимі обмеження особистої свободи у своїх проявах викликає емоції, пов'язані з провиною і покаранням, гріхом і каяттям. Філософський вимір каяття чи жалю (пенітенції), слова та його змісту, майже не вживаного громадськістю, посилюється законодавством, яке за своєю суттю формує етичний вимір соціального поводження з ув'язненою особою, проте емоції, чи переживання, властиві живій людській матерії, конфігурує у права, обов'язки, можливості та обмеження, які їх хоч і викликають, але не враховують чи не приймають. Тому моральна парадигма залишається.

Автор: PaedDr. Milan Hejdiš Spoločnosť pre sociálnu integráciu v SR

Список бібліографічних посилань

[1] HEJDIŠ, Milan, KOZOŇ, Antonín. 2010. Biosociálne príčiny nešpecifických porúch správania odsúdených v penitenciárnom zaobchádzaní. In: NEČAS, Stanislav a kol. Sociální, ekonomické, právní a bezpečnostní otázky současnoti. Praha: Soukromná vysoká škola ekonomických studií, s.r.o., 2010. ISBN 978-80-86744-84-1, s. 135-142. [2] Zákon č. 59/1965 Zb. o výkone trestu odňatia slobody, ako vyplýva zo zmien a doplnení vykonaných zákonom č. 173/1968 Zb., zákonom č. 100/1970 Zb., zákonom č. 47/1973 Zb., zákonom č. 179/1990 Zb., zákonom č. 79/1992 Zb., zákonom č. 296/1993 Z. z., zákonom č. 33/1994 Z. z. a zákonom č. 451/2002 Z. z. [3] Zákon č. 475/2005 Z.z. z 22. septembra 2005 o výkone trestu odňatia slobody a o zmene a doplnení niektorých zákonov v znení zákona č. 93/2008 Z.z. a zákona č. 498/2008 Z.z. [4] penitencia. 2010. [online]. World´s Last Chance, [2010] [cit. 2010-10-03]. Dostupný z WWW: http://translate.google.sk/translate?hl=sk&sl=en&u=http://en.bab.la/dictionary/spanish-english/penitencia-juegos&ei=HnCoTM7bJMiKswaP1oGBDA&sa=X&oi=translate&ct=result&resnum=3&ved=0CCkQ7gEwAjgK&prev=/search%3Fq%3Dpenitencia%26start%3D10%26hl%3Dsk%26client%3Dfirefox-a%26hs%3D7wN%26sa%3DN%26rls%3Dorg.mozilla:sk:official%26prmd%3Dvi) . [5] Vzdelávací program, sociálno - psychologický výcvik. 2010. [online]. Inštitútu vzdelávania ZVJS Nitra, [2010] [cit. 2010-10-02]. Dostupný z WWW: http://www.zvjs.sk/dokumenty/IV%20ZVJS/SPV%20april%202010.pdf.

Лекція була виголошена на міжнародній науковій конференції Aplikovaná etika v sociálnej práci a ďalších pomáhajúcich profesiách, яка відбулася 20 – 21 жовтня 2010 року в П'єштянах і була опублікована у збірнику цієї конференції: MÁTEL, A. – SCHAVEL, M. – MÜHLPACHR, P. – ROMAN, T. 2010. Aplikovaná etika v sociálne práci a ďalších pomáhajúcich profesiách. Zborník z medzinárodnej vedeckej konferencie. Bratislava : VŠZaSP sv. Alžbety. 413 s. ISBN 978-80-89271-89-4.