Етика в роботі соціального працівника

Людина, міжлюдські відносини та людська діяльність досліджують різні науки. Етика також є однією з наук про людину, точніше — однією з філософських дисциплін, яка вивчає людські поведінки, мораль і прагне вести людину до добра. Етика у своїй сутності шукає загальний принцип, який показував би людині, що робити, чим прагнути в житті, як поводитися до інших людей. Соціальний працівник, який знаходиться в контакті з людиною, не є винятком. Це людина, яка щодня працює — спілкується з людьми, де соціальна чутливість, дотримання етики, здатність емпатії, активне слухання іноді є єдиним, що може надати.

Стрійенце (2001, с. 57) характеризує етику соціальної роботи наступним чином: «аналізує загальні закони розвитку моральних і моральних відносин і уявлень, форми моральної свідомості та діяльність людей, що регулюється ними. Соціальна робота виходить із закономірностей, досліджуваних етикою, при цьому вирішує практичну задачу – усуває, пом'якшує соціальні конфлікти, у які люди потрапили власною провиною або без власного причини. Визначенням соціальної роботи займалися кілька видатних авторів, чия окремі визначення різнилися і не могли однозначно охарактеризувати соціальну роботу з точки зору її вимірів і акцентів: Аліса Масарівка (1928) розуміла соціальну роботу «як щось інше, ніж благодійність, це цілеспрямована, постійна робота, що є складною, і якщо вона має бути свідомою, то має вести до цілі і вимагає від людини цілісності та рішучості допомагати». (Габурайова – Ілавська, 2006, с. 12).

Частиною гармонійно розвиваючої комунікації між двома акторами (соціальний працівник і клієнт) є також застосування принципів і норм етики. Кожен хоче, щоб з ним ставилися ввічливо, щоб люди йому довіряли, були до нього уважні, доброзичливі і серйозні. «Соціальна робота виходить із закономірностей, досліджуваних етикою, при цьому вирішує практичні задачі – усуває, пом'якшує соціальні конфлікти, у які люди потрапили власною провиною або без власного причини». (Стрійенце, 2001, с. 97)

У дописі під назвою «Етика в роботі соціального працівника» ми хочемо також звернути увагу на різниці, які виникають у самій реальності виконання соціальної роботи. Наше дослідження реального стану відбулося в трьох Урядових роботах соціальних справ і сім'ї – відділ зайнятості. Метою було отримати погляд обох сторін: соціальний працівник проти клієнта. Незалежність соціальних працівників у практичному рівні є необхідною. Щодня вони потрапляють у контакт з індивідуальними випадками, вирішення яких не пропонує норма, правило, але потрібне власне рішення. Часто трапляється, що соціальний працівник або клієнт вирішують особисті проблеми і при цьому не усвідомлюють, що невдача, нервозність передають і на робоче місце. Зобов'язанням соціальних працівників має бути: розвивати власні здібності, працювати над усуненням професійних невизначеностей, які є законною частиною проблемних ситуацій, що виникають як наслідок турбулентних змін. За словами Габурайової Ілавської (2007, с. 16) в даний час у нас є кваліфіковані соціальні працівники, які виконують свою роботу на високому професійному рівні. Професіонал знає, що саме про себе може діяти розслабляюче, терапевтично, зцілююче, лікувальне і розпускаюче проблему.

Соціальний працівник приходить у частий і особливо тісний контакт з людьми, тому що більшість проблем і завдань вирішуються на міжособистісному рівні. Роль соціального працівника часто вимагає швидкого і правильного рішення, особистого залучення при вирішенні проблем клієнтів, емоційної рівноваги, теоретичної і практичної ерудованості і звичайно й дотримання етики. Той, як соціальний працівник впливає на клієнта, який тон голосу вибере, або як намагається допомогти клієнту, впливає на загальну атмосферу. Добре або погане поводження зазвичай викликає зворотний зв'язок. Мател (2010, с. 90) цитуючи Баркер, визначає «професіонала не лише як особу, яка отримала право на специфічну професію (соціальну роботу), а й як того, хто використовує знання, тренування і навички при наданні соціальних послуг клієнтам, завжди дотримуючись відповідних цінностей і етичного кодексу».

Щоб досягнення ефективної користі суспільства було справді успішним, потрібно отримати знання або навички навчанням. Вайда (1995) зазначає, що життєві зміни такі швидкі, що протягом життя людина повинна кілька разів перекваліфікуватися. Освіта і самостійна освіта тому належать до основних прав людини, але ще більше до її основних обов'язків перед собою і суспільством.

У даний час запущено багато навчальних команд, які намагаються допомогти у просуванні суспільства. Майже кожна команда займається поняттям ефективної комунікації і впливу на клієнта. Нові знання з професійно проведених навчань з часом приносять свої плюси.

Дотримання етики є, отже, ще актуальною проблемою на будь-якому робочому місці, яку не можна вирішити з одного дня на інший. Самі ми могли переконатися в важливості дотримання етичних принципів при виконанні соціальної роботи в дослідженні. Результати були різноманітні і часто вказували на поведінку обох сторін. Стрійенце (2001, с. 96) характеризує «етика як сукупність правил про суспільну поведінку, що стосуються зовнішнього прояву, відносин до людей (загальна поведінка до інших, форми комунікації як звернення, привітання, поведінка в громадському місці, одяг, манери тощо)».

Ульєха (1999, с. 113) у своїй книзі «Мистецтво допомагати» використав красиве висловлювання, яке в собі приховує велику мудрість, і ми вважаємо, що воно найкраще відображає внутрішній стан кожної людини: «Якщо ми маємо такі відносини до себе, так і маємо до клієнтів».

Професіональні соціальні працівники прагнуть сприяти досягненню благополуччя і самореалізації людей і розвитку людської поведінки та її подальшого дисциплінованого використання. Соціальна робота використовує теоретичні висновки етики та дані соціальної психології для глибокого розуміння соціально-психологічних процесів у житті індивіда, групи від соціального середовища. (Стрійенце, 1996, с. 57) На підставі Міжнародної декларації етичних принципів соціальної роботи соціальний працівник зобов'язаний визнавати ці стандарти і норми для виступу і поведінки соціального працівника (Жилова, 2000, с. 110):

• «Виступ. Соціальний працівник постійно підтримує своє особисте робоче поводження і виступ на рівні високого стандарту.
• Здібності і професійний ріст. Соціальний працівник з усіх сил прагне досягти і підтримувати високий професіоналізм при виконанні своєї роботи.
• Служба. Соціальний працівник у своїй роботі вважає за пріоритетну зобов'язання служити.
• Чесність. Соціальний працівник діє у відповідності з найвищими вимогами професійної честі.
• Вивчення і наукове дослідження. Соціальний працівник, який займається вивченням або науковим дослідженням, керується конвенціями наукової роботи.
• Першочерговий інтерес клієнта. Відповідальність в першу чергу у соціальному клієнті.
• Права клієнта. Соціальний працівник з усіх сил прагне у максимально можливій мірі підтримувати прагнення клієнта самостійно вирішувати свою майбутню долю.
• Конфіденційність і мовчання. Соціальний працівник поважає приватність клієнта і зберігає конфіденційність інформації, отриманої під час своєї роботи.
• Гонорар. При встановленні розміру гонорару соціальний працівник має переконатися, що його розмір розумний і відповідає наданим послугам, і при прийнятті рішення враховує фінансовий стан клієнта.
• Ввічливість і ввічливість. Соціальний працівник цінує своїх колег і підходить до них з повагою і довірою.
• Робота з колегами клієнтів. Зобов'язанням соціального працівника є присвятити клієнтам своїх колег найвищою професійною зусиллям і чутливістю.
• Зобов'язання перед роботодавцями. Соціальний працівник підходить до зобов'язань перед роботодавцями серйозно.
• Підтримка честі професії. Соціальний працівник підтримує і підвищує етичні цінності, професійні знання і місію своєї професії.
• Служба спільноті. Соціальний працівник сприяє зусиллям професійної спільноти забезпечити свої послуги якомога ширшій громаді.
• Розвиток знань. Соціальний працівник прагне отримати і розвивати професійні знання і застосовувати їх у професійній практиці.
• Підтримка загального благополуччя. Соціальний працівник підтримує загальне благополуччя суспільства.

Професіоналізм соціального працівника включає, окрім самих навичок і ставлень, також етичні принципи, які має дотримуватися соціальний працівник у своїй роботі. Ці в практиці вважаються основним передумовою успішності соціального працівника у своїй діяльності.

За словами Жилової в соціальній роботі серед найосновніших етичних принципів належать:

• автономність– означає повагу до клієнта як самостійної, самодостатньої та незалежної особистості. Перш за все йдеться про повагу до його вільного рішення, про надання особистих (дискретних) інформацій, про прийняття запропонованих процедур і заходів при вирішенні соціальної проблеми тощо. Це також сприйняття і повага до відповідальності клієнта за власні рішення, поведінку, ставлення тощо.
• благодійність– означає корисність, добробут, перевагу або підтримку для клієнта. Соціальний клієнт має отримувати від дій соціального працівника максимально добрий результат. Звичайно, це можна досягти за умови поваги до чинних законодавчих норм, традицій, звичаїв і інших культурних атрибутів. Якщо ефект корисності зник, необхідно поговорити з клієнтом про цю реальність – пояснити і спробувати знайти інше, нове рішення, наприклад, у співпраці з іншим експертом або установою в галузі догляду за людиною.
• дискретність– йдеться про збереження конфіденційної інформації в таємниці. Соціальний працівник зобов’язаний перед клієнтом мовчати про факти, поведінку клієнта, свідчення та обставини, про які він не має права говорити. Найкраще дотримуватися принципу, що інформація про клієнта може бути передана іншим організаціям, установам, особам лише за згодою клієнта, якщо суд або закон не встановлять інакше. Звичайно, ми вибираємо інший порядок, якщо отримаємо від соціального клієнта інформацію про його, хоча б й випадкову кримінальну діяльність, або загрозу здоров’я, життя, безпеки інших громадян. У такому випадку соціальний працівник має обов’язок повідомити про це відповідним установам.
• прихильність– це внутрішня, особиста риса соціального працівника, яку клієнту, що звернувся за допомогою, повідомляє словесно, але особливо невербальним проявом, що соціальний працівник може довіряти йому, що він може відчувати себе безпечно і впевнено, і що соціальний клієнт береться в свою опіку таким, яким він є, з усіма його перевагами і недоліками, чи фізичними, психологічними, чи соціальними недоліками.
• повага– це ще одна моральна цінність, яку повинен застосовувати соціальний працівник у відносинах з соціальним клієнтом. Її можна виразити, наприклад, справедливістю і рівноправністю до всіх соціальних клієнтів, і це особливо без урахування їхніх психічних, расових, фізичних, релігійних або інших відмінностей. Ми також виражаємо її тактністю, ввічливістю і порядністю.
• порядність– це мислення людини, завжди готової до певних жертв і певного самопожертви, які вимагає наші відносини з ближнім.
• ввічливістюрозуміємо цілеспрямоване і намірне обмеження себе і пристосування до визнаних правил, цінностей, норм у даному суспільстві, спільноті, групі.
• такт– прояв означає заздалегідь відчути, як і що зачепить когось. Це рівень ввічливості, властивість людини, яку можна також виховувати.
• уважність– це моральна якість, якою виражаємо відносини з соціальним клієнтом. Ця риса вимагає від соціального працівника зацікавленості у потребах соціальних клієнтів, у їхніх бажаннях і вимогах. Соціальний працівник повинен прагнути звертати увагу на інтереси і проблеми клієнтів і дозволяти їх реалізацію, чи допомагати вирішувати їх, або принаймні пом'якшувати. Це вимагає, щоб соціальний працівник вислухав думки клієнтів, при цьому сприймав їхні почуття.
• відповідальність– це категорія етики, яка характеризує відносини індивіда з суспільством. Висловом відповідальності є, наприклад, виконання обіцянок, угод тощо. Це також відповідальний підхід соціального працівника до власної роботи, до надання відповідних і найкращих послуг соціальному клієнту у потрібному обсязі, якості і у відповідний і визначений час. Це також якість підходу соціального працівника до матеріальних цінностей установи, інституції, організації, в якій він надає соціальну допомогу. (Жилова, 2000, с. 106, 108)

Відгуки, отримані в дослідженні

На основі етичних принципів були сформульовані також питання в дослідженні, за допомогою яких ми хотіли дізнатися реальний стан на трьох робочих місцях УПСВар – відділ зайнятості в Словаччині. Висновки з проведеного дослідження вказують на необхідність виконувати соціальну роботу кваліфікованими соціальними працівниками. Професію соціальних працівників у УПСВар відділ зайнятості виконує переважно люди, які не мають освіти в галузі соціальної роботи. Ми вважаємо, що некваліфікованим соціальним працівникам бракує виконання соціально-психологічних навчань, курсів, тренінгів, семінарів, спрямованих на психологію – емпатію, соціальну роботу і комунікацію з клієнтом. За даними Буда (1994, с. 63) «емпатія – враховуючи свою психологічну сутність – є пом'якшеною і застосованою здатністю розуміти і усвідомлювати невербальну комунікацію і мета-комунікацію».

Соціальні працівники у проведеному дослідженні вказували на факт, що на робочому місці відсутня можливість подавати зауваження, пропозиції або пропозиції щодо покращення ефективності своєї роботи. Професійні консультації не лише про нові закони на робочих місцях, де працюють з людиною, але повинні включати також вирішення інших питань, наприклад, етичних проблем, які виникають при роботі з людиною і потребують вирішення. Економічний кризис спричинив також у державному секторі зменшення місць для діяльності соціальних працівників, що призвело до перераспределення зростаючих клієнтів і тим самим до великої адміністративної навантаженості. Потреба, щоб створити умови для прийому більшої кількості соціальних працівників, є необхідною. Усунення великої кількості клієнтів на одного соціального працівника знижує зайву нервозність не лише у клієнтів у коридорах відділів зайнятості, але й у самих соціальних працівників. Це могло б досягти більшої якості допомоги клієнту.

Клієнти нам вказували на факт, що їм неприємно, коли вони повинні довіряти соціальному працівнику перед наступним соціальним працівником і співсесійним клієнтом у одній кімнаті.

«Комунікація будується на відносинах взаємної довіри» (Карнегі, 2000, с. 39). У соціальних працівників ми визначали, чи дійсно вони сидять у одній кімнаті з колегою, або з кількома колегами. Дослідження принесло відповіді, що Уряди часто мають маленькі кімнати, де двоє або троє працівників працюють у обмежених умовах, а зайві великі кімнати використовуються для спорадичних засідань. Ті можна було б перетворити на дві офіси, де досягнуто б ефекту дискретності і довіреної атмосфери при роботі з клієнтом. Відповідати вимогам самих соціальних працівників, або їх клієнтів у роботі є перевагою в майбутньому, оскільки людина саме в практиці стикається з перевагами і недоліками функціонуючого процесу.

Мовчання, або дискретність – одна з складових, яку повинен дотримуватися соціальний працівник щодо клієнта. На мовчанні базується також взаємна довіра між соціальним працівником і клієнтом. Дослідженням ми виявили, що лише невелика частина клієнтів думала, що їхній соціальний працівник говорить про їхню проблему далі, що є цінним показником, але переконані повинні бути всі.

Нервозність, поганий настрій, особисті проблеми – це складові, які часто відображаються також у комунікації. Ці фактори впливають не лише на поведінку соціального працівника, а й на клієнта. Відповіді, отримані в дослідженні від соціальних працівників, у великій мірі вказували на можливість «деяких» що означало, що вони не можуть відокремитися від згаданих факторів.

Наступне питання стосувалося виявлення особистої зони між соціальним працівником і клієнтом. Перша зустріч соціального працівника з клієнтом є вирішальним фактором для подальшої роботи співпраці. Те, який враження залишить поведінка соціального працівника у клієнта, дуже важливо, бо визначає розвиток співпраці і клієнтську відданість вирішенню проблеми. У наступному прикладі ми вказуємо на спосіб сидіння під час роботи з клієнтом. Не лише сама комунікація впливає на клієнта, а й обладнання робочого середовища.

Завданням соціальних працівників було вибрати можливість, яка найкраще описує їх у способі налаштування сидіння з клієнтом.

Який спосіб сидіння під час роботи з клієнтом, на вашу думку, найефективніший?

Відповіді, які ми отримали, найчастіше вказували на спосіб сидіння «C». Можливість «A» була позначена лише рідко. «B» і «D» ніхто з соціальних працівників не позначив.

Найефективніший спосіб сидіння – спосіб «A». Цей варіант є найвигіднішою позицией, в якій атмосфера дружелюбна та розслаблена.

Опис окремих способів сидіння (Шкваренінова, 2004).

При виявленні знань з невербальної комунікації соціальні працівники не мали проблем із відповідями. Відповіді, отримані в дослідженні від клієнтів, виражали позитивний відносини до соціального працівника, що значною мірою нас порадувало. Здивувало, можливо, виявлення того, що клієнти сприймали соціального працівника як того, хто дивиться лише на комп'ютер, не звертає уваги на них і задає лише питання. Таке зауваження також є перевагою, на що слід звернути увагу і над чим працювати.

Янковський (2003) підкреслив, що з точки зору виконання допоміжних професій має надзвичайне значення так звана невербальна комунікація. У соціальній психології традиціонується, що те, що передаємо в мета-комунікації, виражає комунікаційний діаграм у %:

У дописі ми звернули увагу на деякі етичні принципи та їх важливість у використанні в комунікації з клієнтом. Хочемо підкреслити, що не лише соціальний працівник сприймає сигнали вербальної та невербальної комунікації, а й клієнт є живим елементом, який відчуває, сприймає і формує власну оцінку щодо подальшої співпраці. Метою було виявити і факт, як етика дотримується в практиці. Питання, спрямовані до соціальних працівників, привели до висновку, що етичні принципи в практиці дотримуються, що є основним передумовою добре функціонуючого відносин між соціальним працівником і клієнтом.

Автор: Mgr. Daniela BAKOVÁ Університет Константина Філософа в Ніті

Список бібліографічних посилань 1. BUDÁ, Béla. Емпатія психологія вчення і вжиття до іншого. Нові Замки : Psychoprof, 1994. 338 с.ISBN 80-967148-0-5. 2. CARNEGIE, Dale. Як здобувати друзів, впливати на людей і досягати успіху у змінюваному світі. Будьте лідером! Братислава : Príroda, 2000. 198 с. ISBN 80-07.01129.3. 3. HABURAJOVÁ-ILAVSKÁ, Lenka. Соціальне навчання в роках 1918-1939 і на початку 21-го століття. Дисертаційна робота. Ніті: FSVaZ UKF, с. 210, 2007. 4. HABURAJOVÁ- ILAVSKÁ, Lenka. Історичні паралелі в освіті соціального навчання в роках 1918-1939 і на початку 21. століття. Брно : Tribun EÚ, 2009. 123 с.ISBN 978-80-7399-615-4. 5. JANKOVSKÝ, Jiří. Етика для допоміжних професій. Прага : Triton, 2003. 223 с.ISBN 80-7254-329-6. 6. MÁTEL, Andrej a kol. Етика соціальної роботи. Братислава : VŠZaSP sv. Alžbety, 2010. 183 с.ISBN 978-80-89271-85-6. 7. STRIEŽENEC, Štefan. Словник соціального працівника. Трнава : Sapientia, 1996. 255 с.ISBN 80-967589-0-X. 8. STRIEŽENEC, Štefan. Вступ до вивчення соціальної роботи. Трнава : Tripsoft, 2001. 197 с.ISBN 80-968294-6-7. 9. ŠKVARENINOVÁ, Oľga. Речова комунікація. Братислава : SPN, 2004. 278 с.ISBN 80-08-00290-9. 10. UHRINOVÁ, D. 2007. Етика проти реальності при виконанні соціальної роботи. Студентська наукова професійна діяльність. Ніті : UKF, 2007. 48 с. 11. ÚLEHLA, Ivan. Мистецтво допомагати. Прага : Slon, 1999. 117 с.ISBN 80-85850-69-9. 12. VAJDA, Ján. Етика. Ніті : Enigma, 1995. 203 с.ISBN 80-85471-23-X. 13. ŽILOVÁ, Anna. Розділи з теорії соціальної роботи I. Жилінь : Edis, 2000. 119 с.ISBN 80-968932-0-3.

Презентація відзначилася на міжнародній науковій конференціїПрикладна етика в соціальній роботі та інших допоміжних професіях, яка відбулася 20-21 жовтня 2010, у Піщанах і була опублікована в збірнику з цієї конференції: MÁTEL, A. – SCHAVEL, M. – MÜHLPACHR, P. – ROMAN, T. 2010. Прикладна етика в соціальній роботі та інших допоміжних професіях. Збірник з міжнародної наукової конференції. Братислава : VŠZaSP sv. Alžbety. 413 с.ISBN 978-80-89271-89-4.

Професійні дискусії щодо цієї теми: Дискусія щодо Етичного кодексу соціальних працівників