Вступ
Проблематика етопедичних закладів становить важливу частину системи догляду за дітьми та молоддю з порушеннями поведінки або в складній життєвій ситуації. Цей текст зосереджується на огляді окремих типів закладів, їхніх правових рамках та відмінностях між інституційним та захисним вихованням. Водночас він звертає увагу на деякі фахові поняття та законодавчі зміни, що впливають на організацію цього догляду в Чеській Республіці.
Етопедичні та інші подібні заклади
Проблематика етопедичних закладів є складною, проте досить логічно структурованою. Ознакою етопедичних закладів є те, що вони підпорядковуються Міністерству освіти, молоді та фізичної культури Чеської Республіки. Інші заклади подібного характеру підпорядковуються Міністерству охорони здоров'я або Міністерству юстиції. Конкретно цей текст розглядає заклади, що належать до сфери освіти, а саме: дитячі будинки, дитячі будинки зі школою, виховні установи, діагностичні установи та центри виховної опіки. Для повноти картини згадаємо також будинки дитини (для немовлят). Ці заклади підпорядковуються Міністерству охорони здоров'я ЧР, оскільки фаховим персоналом там є не педагоги, а медичні працівники. Згідно з чеським законодавством, з 1 січня 2025 року будинки дитини де-факто скасовані. Діти з цих закладів були переважно переміщені до інших установ або в прийомні сім'ї. Міністерство юстиції, своєю чергою, забезпечує так зване «забезпечувальне тримання» (zabezpečovací detence), куди поміщають неповнолітніх делінквентів за вчинені діяння у стані неосудності. Йдеться виключно про заклади в Брно та Опаві. Тримання певною мірою нагадує в'язницю, проте до в'язниці потрапляють люди з вироком, тоді як до закладу тримання — люди із захисним заходом.
Іншою категорією є заклади для екстремальних порушень поведінки, які мають абревіатуру EPCHO. У відділення для екстремальних порушень поведінки поміщають як дітей, так і підлітків. До цих закладів потрапляють, наприклад, діти-вбивці. У Чеській Республіці відділення створюються при виховних установах або дитячих будинках зі школою. Отже, EPCHO є, наприклад, у Болетицях, Фрідек-Містеку чи Їндржихув-Градеці.
Для розуміння всієї проблематики згадаємо ще кілька понять, які можуть нам знадобитися. Першим поняттям є саме тримання (detence). Це поняття по суті означає захист. Забезпечувальне тримання, таким чином, захищає суспільство від небезпечних осіб. Іншим важливим поняттям є аберація. Це поняття позначає відхилення від норми, і, отже, пов'язане з поняттями норми та нормальності. Таке частотне розуміння нормальності означає, що нормальним є те, що є звичним у суспільстві. Якщо ми застосуємо це до нашої проблеми, то в суспільстві все ж таки не є звичним позбавляти когось життя. Далі згадаємо так званий «аттачмент» (attachment), тут ідеться про порушення прив'язаності, які часто мають непрямим наслідком поміщення дітей до замісної сімейної опіки. Загалом слід констатувати, що поняття «вихованець» (chovanec) та «підопічний» (svěřenec) сьогодні вже є застарілими, і нині зазвичай вживаються поняття «дитина» або «клієнт». Так само сьогодні вже не існують психіатричні лікарні, а лише лікарні.
Інституційне та захисне виховання
Між інституційним та захисним вихованням існують значні відмінності, які, проте, нічого не говорять широкому загалу. Інституційне виховання — це, по суті, захисний захід, призначений судом у цивільно-правовому провадженні через порушення поведінки дитини чи підлітка, або через те, що сім'я не здатна забезпечити належне виховання дитини, або коли законний представник помер. Проте необхідно констатувати, що інституційне виховання не є бажаним, і перевага надається альтернативним рішенням, наприклад, прийомній опіці.
Призначити інституційне виховання суд може максимум до 18 років віку особи, у виняткових випадках можна продовжити до 19 років. Згідно з новим Цивільним кодексом, інституційне виховання можна призначити на максимальний термін 3 роки, з подальшим можливим продовженням, причому повторно до закінчення терміну. Кожні пів року, проте, мають переглядатися причини тривання інституційного виховання (Slomek, 2010, с. 55).
Інституційне виховання не має кримінального характеру, що часто ігнорується нефаховою громадськістю. Клопотання про припинення або призначення інституційного виховання подає до суду орган соціально-правового захисту дітей або прокурор. Отже, необхідно пам'ятати, що інституційне виховання призначається (nařizuje), а захисне виховання — накладається (ukládá).
Що стосується захисного виховання, то це виховний захід, накладений судом за діяння, які у дорослих характеризувалися б як злочинні. Навіть захисне виховання не має кримінального характеру і триває доти, доки не виконає свою мету. Як і у випадку з інституційним вихованням, захисне виховання накладається максимум до 18 років з можливим продовженням до 19 років віку. У дітей віком від 12 до 15 років захисне виховання накладається в цивільно-правовому провадженні, а у підлітків віком від 15 до 18, відповідно 19 років, воно накладається в кримінальному провадженні (Kaleja, 2013, с. 127-128).
Різниця є також у закладах, у яких здійснюється інституційне та захисне виховання. Інституційне виховання відбувається переважно в дитячих будинках, дитячих будинках зі школою та виховних установах. Захисне виховання здійснюється в дитячих будинках зі школою, виховних установах, дитячих діагностичних установах та у відділеннях для екстремальних порушень поведінки. Єдиний заклад, куди «квитком» не є судове рішення, — це центр виховної опіки. До центрів виховної опіки поміщають своїх дітей законні представники на основі добровільності, це так звані добровільні перебування.
А тепер загалом про основні відмінності окремих закладів. Дитячі будинки призначені для осіб віком 3–18, відповідно 19 років. Тут можливе так зване перебування за домовленістю навіть після досягнення 19 років (Slomek, 2010, с. 47). Цим перебуванням користуються, наприклад, підлітки, які навчаються у вищих навчальних закладах. У дитячих будинках зазвичай розміщені діти та підлітки, чия сім'я не хоче або не може про них піклуватися, причому самі особи не страждають на серйозні порушення поведінки (Jánský, 2014, с. 116). Діти, отже, самі ходять до прилеглих початкових, або ж середніх шкіл. Багато дітей, проте, відвідують спеціальну початкову школу або професійно-технічні училища.
Дитячий будинок зі школою, як правило, призначений для дітей віком від 6 років до закінчення обов'язкової шкільної освіти. Зазвичай тут перебувають особи до 15-річного віку. Ці заклади раніше називали дитячими виховними установами. До дитячих будинків зі школою поміщають дітей із порушеннями поведінки. Тобто йдеться про дітей, у яких не спрацювало звичайне виховання та інституційне виховання. Часто трапляється, що дитина зі звичайного дитячого будинку, наприклад, через свою агресивність, переміщується до дитячого будинку зі школою. Ці заклади мають і власну школу, і діти, отже, не ходять до прилеглих шкіл у даному місті.
Загалом діє правило, що, наприклад, дитячі будинки вже сьогодні існують лише в організації у так звані сімейні групи. Точна кількість розміру дитячого будинку та сімейних груп визначена законодавством. Нам достатньо знати, що у групі буває від 6 до 8 дітей, причому згідно з постановою дитячий будинок не може мати більше ніж 6 сімейних груп.
Якщо поведінка підлітка є ще серйознішою, і для нього недостатньо дитячого будинку або дитячого будинку зі школою, то підлітка поміщають до виховного закладу. Отже, сюди поміщають осіб віком від 15 до 18, або 19 років. Якщо він є частиною відділення для екстремальних розладів поведінки, клієнт може бути й молодшим за 15 років (Slomek, 2010, с. 48). EPCHO, наприклад, є частиною Výchovného ústavu Ostrava-Hrabůvka або Dětského domova se školou Boletice.
Останнім типом закладів є так звані дитячі діагностичні інститути або діагностичні інститути для молоді. У цих закладах проводиться діагностика, як випливає вже з самої назви закладів. Тут індивіди мають перебувати приблизно кілька тижнів. Однак через тривалі судові процеси не є винятком, якщо дитина перебуває в діагностичному інституті навіть понад рік. Після діагностики приймається рішення, чи буде дитина повернута в сім'ю, чи буде обрано інший підхід, наприклад, у межах інституційного виховання.
Крім закладів, що перебувають у віданні держави, існують й інші заклади, які належать до так званого некомерційного сектору. Важливими є, зокрема, заклади для дітей, які потребують негайної допомоги (ZDVOP), до яких ми відносимо, наприклад, Klokánek – Fond ohrožených dětí або SOS vesničky.
Висновок
З наведеного огляду випливає, що система етопедичних закладів є комплексною та розділеною відповідно до тяжкості розладів поведінки та правових підстав для розміщення. Важливо розрізняти інституційне та захисне виховання, а також знати специфіку окремих закладів. Хоча інституційна опіка залишається крайнім заходом, вона все ще становить необхідний інструмент захисту та підтримки дітей і підлітків, які опинилися в складних життєвих обставинах.
Автор: Bc. Jan Brychta, Ed.D.
Автор працює вихователем у гуртожитку для молоді. Професійно спеціалізується на розладах поведінки в підлітковому віці. Є членом шкільної консультативної служби при середній школі. Педагогічну кваліфікацію для виконання професії вихователя, педагога дозвілля здобув у межах навчання за програмою безперервної освіти у Vysoká škola tělesné výchovy a sportu PALESTRA. На кафедрі педагогіки Vysoká škola AMBIS закінчив бакалаврську навчальну програму «Ресоціалізаційна та пенітенціарна педагогіка». На факультеті державного управління та економічних досліджень Vysoká škola Jagiellońská v Toruni закінчив післядипломну управлінську навчальну програму Doctor of Education у галузі менеджменту освітніх установ. Наразі навчається на магістерській програмі за спеціальністю «Соціальна робота».
Список бібліографічних посилань
SLOMEK, Zdeněk. 2010. Etopedie. Praha: Univerzita Jana Amose Komenského Praha, 2010. 96 s. ISBN 978-80-86723-84-6.
KALEJA, Martin. 2013. Etopedická propedeutika v inkluzivní speciální pedagogice. Ostrava: Ostravská univerzita, 2013. 262 s. ISBN 978-80-7464-396-5.
JÁNSKÝ, Pavel. 2014. Dítě s problémovým chováním a náhradní výchovná péče ve školských zařízeních pro výkon ústavní a ochranné výchovy. Hradec Králové: Gaudeamus, 2014. 292 s. ISBN 978-80-7435-534-9.