Пропонуємо вам статтю з журналу Sociální práce/Sociálna práca, опубліковану в номері 4/2011, який був присвячений темі «Волонтерство та соціальна робота». Нещодавно в Словаччині було завершено дослідження щодо волонтерства, реалізоване в межах Європейського року волонтерства 2011. Дослідження «Волонтерство в Словаччині – дослідницькі рефлексії» як частина Національної кампанії до ЄРВ складалося з двох частин. Перша частина полягала в репрезентативному кількісному дослідженні, а друга частина ґрунтувалася на якісній методології. Метою дослідження було отримати уявлення про волонтерство в Словаччині, з’ясувати та проаналізувати масштаб волонтерства, його структуру, ідентифікувати ресурси та ефективні стратегії, важливі для діяльності обраних організацій, що працюють з волонтерами, а також спрогнозувати майбутнє волонтерства в Словаччині. Alžbeta Brozmanová Gregorová, яка була його співавторкою, коментує результати дослідження та напрямок волонтерства в Словаччині.

Що було для Вас у результатах дослідження про волонтерство в Словаччині найбільш дивним? Мене особисто здивувало, скільки людей у Словаччині долучається до волонтерської діяльності. У межах дослідження ми відстежували волонтерство формальне та неформальне (прим. редакції: так зване формальне волонтерство організовується волонтерським центром, некомерційною організацією або безпосередньо надавачем послуг). У Словаччині 27,5 % від загальної дорослої популяції залучені до формального волонтерства, у межах неформального волонтерства це аж 47,1 % мешканців. Я вважаю, що це дуже гарні цифри, на яких ми можемо показати, що волонтерство в Словаччині існує і є справою великої групи людей.

Попередні дослідження не показували такої участі у волонтерській діяльності? Порівняння з іншими дослідженнями про волонтерство в Словаччині є дуже проблематичним. Хоча в Словаччині було реалізовано вже чимало досліджень на цю тему, їхня методологія є різною, вона надає значно відмінні дані про те, який відсоток населення насправді долучається до волонтерської діяльності. Якщо ми подивимося, наприклад, на дослідження у 2003–2004 роках, то з’ясуємо, що дані, які документують рівень волонтерства, коливаються від 13 до 46 %, що ставить під сумнів надійність цих даних.

Якою є позиція Словаччини щодо дослідження волонтерства порівняно з Європою? Що стосується досліджень у Європі, я можу порівняти дані нашого дослідження з Чеською Республікою, де дослідження було реалізоване минулого року. У Чехії зафіксували вищий рівень участі людей у межах формального волонтерства порівняно зі Словаччиною, тоді як у неформальному волонтерстві рівень волонтерства в Словаччині є вищим. Що означає, що формальне волонтерство пов’язане з розвиненістю інфраструктури волонтерства, яка, на мою думку, у Чехії перебуває на вищому рівні, ніж у Словаччині. Також було видано звіт про волонтерство в межах Європейського Союзу. Звіт ґрунтується на результатах досліджень, реалізованих у Словаччині в попередні роки, і на їхній основі зараховує нас до країн з низьким рівнем участі. Проте, згідно з нашим дослідженням, ми належимо до країн із середнім рівнем участі у волонтерській діяльності, подібно до більшості країн Центральної Європи та інших розвинених країн.

З Вашого дослідження випливає, що на сьогодні найбільше волонтерів реалізується саме у сфері соціальних послуг. Що з цього випливає для соціальної роботи? На мою думку, це для соціальної роботи є одним із важливих викликів. Соціальні послуги є сферою, у якій суттєво зросла участь волонтерів, і саме соціальні послуги, на мою думку, є сферою, у якій можуть реалізуватися соціальні працівники також як координатори волонтерських програм, і тим самим долучитися до професіоналізації роботи з волонтерами.

Що є важливим для подальшого розвитку волонтерства в межах його дослідження? Тем є одразу кілька. Дослідження допомогло нам отримати картину на базовому рівні, але кожна з окремих тем або вимірів, яким ми приділяли увагу в дослідженні, заслуговувала б на окреме дослідження. Чи то масштаб волонтерства, регулярність, стабільність, чи мотивація, бар’єри, соціальний профіль, професіоналізація роботи з волонтерами. І це не лише з погляду, наприклад, активних волонтерів чи звичайного населення, а й з погляду людей, які в межах своєї роботи керують волонтерськими програмами.

У зв’язку з волонтерством просувається також концепція «Service learning» (навчання через служіння) як можливість активізації потенційних волонтерів і водночас як інструмент їхньої професіоналізації. Який у Вас досвід роботи з цією концепцією? Концепцію Service learning я сприймаю як навчальну стратегію, що інтегрує змістовний волонтерський досвід з освітою та рефлексією. Це концепція, яка, на мою думку, є застосовною також у навчанні соціальних працівників і працівниць, але не лише в навчанні цієї цільової групи. За кордоном вона розвивається вже з початкових шкіл. Також у нас в Університеті Матея Бела ми маємо досвід роботи з нею в межах кількох предметів. Якщо ми хочемо інтегрувати волонтерство в освіту, необхідно пов’язати практичний досвід із цілями навчання, з теоретичною підготовкою студентів, поєднати теоретичну підготовку з реальним досвідом із практики, а потім відрефлексувати досвід назад у теоретичну підготовку. Я сприймаю це як дуже хорошу модель виховання до волонтерства.

Які є переваги цієї концепції? Її переваги я вбачаю у розвитку конкретних знань, навичок, необхідних як для звичайного життя, так і для ринку праці, розвитку особистості людей, які долучаються до цієї діяльності. Важливою характеристикою та ще однією перевагою є те, що вона виходить із потреб громади, або принаймні мала б виходити. Результатом є те, що ми можемо за допомогою її використання задовольнити потреби громади, у якій ця концепція розвивається.

Чи могли б ви на конкретному прикладі наблизити, що саме ви зробили в цій сфері? В університеті ми маємо предмет «робота з ромським етносом», і студенти в межах цього предмета мали можливість вибирати між волонтерським досвідом або звичайними семінарами. Так утворилася одна група, яка віддала перевагу саме згаданому волонтерському досвіду, з якою ми реалізували проєкт у ромському поселенні. Завданням студентів разом із молодими людьми з ромського поселення було пройти навчання для підготовки волонтерської програми, спільно підготувати волонтерську програму та реалізувати її для дітей і молоді в ромському поселенні. Нам вдалося так залучити ромську молодь, яка стала не лише споживачем волонтерських заходів, а й активним суб’єктом їхнього виконання. Для студентів це був саме той досвід, поруч із теоретичною освітою, який стосувався роботи з ромським етносом і специфічно волонтерського менеджменту, вони отримали волонтерський досвід. Потім ще відбувалася їхня рефлексія в межах групових зустрічей, а також індивідуальна рефлексія їхнього досвіду.

Якою є сталість студентів для сфери волонтерства?

Мені особисто підтверджується те, що говорять і результати досліджень. Виявляється, що найбільшим бар'єром для неучасті у волонтерській діяльності є те, що про допомогу не просять, що насправді людину ніхто не попросив. З іншого боку, я вважаю, що шлях до залучення волонтерів веде через конкретні волонтерські пропозиції, через прямий контакт із людьми, до яких ми хочемо звернутися. На мою думку, на першому етапі залучення волонтерів йдеться про особистий контакт. Лише потім виникає питання їхньої сталості: наскільки програма та досвід є привабливими, наскільки вони надають їм те, чого вони від них очікували, як їхні очікування збіглися з очікуваннями організації, для якої вони працювали, тощо.

Який Ваш досвід? Чи вдається втримати волонтерів у їхній діяльності? Певною мірою так, це дуже індивідуально. Також завдяки тому, що я викладаю у вищому навчальному закладі та працюю в Центрі волонтерства, я усвідомлюю, що якісне ведення волонтерської програми вимагає повної віддачі. Вся діяльність є сталою тоді, коли ви як координатор інвестуєте в це стільки енергії, щоб вона була сталою. Якщо це не так, то люди, з якими ви працюєте, поступово втрачають мотивацію. Наприклад, хоча б через те, що ви з ними не підтримуєте контакт.

Що, на Вашу думку, допомогло б підвищенню престижу волонтерства? У цьому напрямку є кілька тенденцій. Мені подобається одна, яка говорить про так звану «продуктивізацію» волонтерства. Це означає, що ми повинні «запакувати» волонтерську діяльність як продукт, щоб було зрозуміло, що людина може отримати завдяки волонтерству, скільки часу ми повинні інвестувати у волонтерську активність, що нам принесе цей досвід і що він принесе іншій стороні. Це має бути зрозуміло. Так само, як коли ви купуєте будь-який інший продукт. Цього ми в Словаччині, на мою думку, не вміємо – ми не вміємо продати волонтерський досвід як товар. І особливо у сфері молодіжного волонтерства це було б дуже потрібно.

Чи є це, отже, частиною певного маркетингу або політики волонтерства? Я не впевнена, чи є в Словаччині якась політика волонтерства. Безумовно, важливим кроком було прийняття закону про волонтерство, що нам вдалося зробити цього року. Ми зараз на самому початку, у нас є дослідження, є закон, і ми можемо почати формувати політику у сфері волонтерства та стратегію підтримки волонтерства в Словаччині.

Розмову для журналу Sociální práce/Sociálna práce підготували Michaela Lipčaková та Eliška Barochová

Замовте журнал Sociální práce/Sociálna práce через онлайн-форму, яку ви знайдете за адресою http://www.socialniprace.cz/objednavka.php, і отримайте понад 160 сторінок фахового натхнення, як професійно та ефективно працювати зі своїми клієнтами. Комунікацію щодо замовлень забезпечує Olga Cídlová, e-mail: olga.cidlova@socialniprace.cz, тел.: (+420)549495224.