Гарантоване гідне життя (у Центральній та Східній Європі)

English version of the article: Social Protection Floors as an Investment (in Central and Eastern Europe) Link: http://www.prohuman.sk/socialna-praca/social-protection-floors-investment-central-and-eastern-europe Вступ

Соціальна інклюзія, згідно з думкою впливового аналітичного центру «Friends of Europe», є лише риторичним зворотом у Європейському Союзі, який без реального наповнення спричиняє зниження легітимності ЄС. Ми повинні зрозуміти, що соціальна інклюзія означає на практиці і як країни-члени можуть її досягти. Універсальний доступ до соціальних послуг є основною характеристикою європейської соціальної моделі, і він має бути більше підтриманий стратегією соціального інвестування, щоб був забезпечений доступ, наприклад, до якісного догляду за дітьми. Європейська політика повинна розглядатися разом із якісним захистом мінімального доходу, мінімальної заробітної плати, соціальних виплат відповідно до можливостей, зумовлених економічним розвитком у кожній країні-члені ЄС (с. 35, Unequal Europe, 2015).

Фундаментальні зміни у Східній Європі почалися двадцять п'ять років тому. Радикальні приватизаційні схеми (у Словаччині — «грабунок» під звук ключів, що брязкали) і квітуча безпомилкова ринкова економіка, побудована на іноземних інвестиціях, розглядалися не лише як шлях до демократії, а навіть як мірило оцінки рівня демократії в цих країнах. Демократія у східноєвропейських країнах означала не набір незалежних політичних структур і процедур громадянських суспільств, побудованих на рівності, свободі, автономії та на принципі суверенітету громадянина, а скоріше лише стан, коли всі підпорядковані ринковому принципу (с. 48–49, Brown, 2005). Я знаю випадок мера, який приватизував пивоварню, продав будівлю, за гроші купив велике авто, яке розбив. Люди втратили роботу, а Словаччина — бренд, який належить до найбільш продаваних у США. У моїй родині відмовилися приватизувати розвалені сільськогосподарські підприємства тому, що землею треба займатися, а ми всі вже не маємо зв'язку з землею. Інші не мали такої моральної проблеми. Результат — покинуті поля. Власність означає також соціальну відповідальність, але це тут «не було в моді». Ще під час Великої французької революції у XVIII столітті було запроваджено, що приватна власність не повинна завдавати шкоди суспільству, і якщо це стається, її в такому разі можна вилучити.

Європейський Союз повністю залишив простір «демократизації» неєвропейським агенціям Бреттон-Вудської системи неоліберальних аналітичних центрів. Те, що не представляє головний потік мислення, тут було представлено як єдиний можливий погляд на капіталістичну демократію. Згодом виросли покоління, виховані на цій хибі. Суспільна система в Центральній Європі була змінена більше на подобу Латинської Америки, ніж на звичайний європейський соціальний стандарт (с. 43, Pension Issues, 2005). Пенсійна реформа була здійснена з використанням нестандартних процедур у ЄС, наприклад, у Словаччині — навіть шляхом скасування соціального діалогу (с. 296, Hetteš, 2011). Експерти ЄС не розуміли. Мені телефонував колега з Данії, як перекладати певний вислів з нашої пенсійної системи, який він ніколи в житті не чув. Зрештою, всю «реформу» поставила приватна фірма. Вплив цієї «реформи», яку сьогодні важко повернути назад, можна побачити у приватизації, яка викликає цілком серйозні побоювання щодо можливості виживання соціальних держав у цьому регіоні Європи. Словаччина залишилася самотньою зі своєю ощадною моделлю, подібно до того, як Північна Корея є самотньою зі своєю суспільною моделлю. Соціальна робота як правозахисна дисципліна ставиться під сумнів цим розвитком. Лунають голоси, чи виживе вона. На думку багатьох словацьких ідеологів, можна все купити, приватизувати, навіть любов до ближнього.

СОЛІДАРНІСТЬ АБО СКУПІСТЬ

Мешканці живуть у середовищі майже без будь-якої міжпоколінної солідарності (дідусі й бабусі – батьки – діти, що живуть у гармонії; скоріше з'являються питання: «мамо, коли ти вже помреш?») або без регіональної солідарності («багата» Братислава і регіони без надії), зростання кількості залежного населення без власної економічної активності та зростання частки бідних людей (разом з їхніми дітьми) загрожує соціальному життю та гарантованим соціальним правам майбутніх поколінь. Це, звісно, відображається згодом у радикалізації поглядів, оскільки ніхто про них не дбає.

Системи соціального забезпечення перебувають під загрозою постійних скорочень, які підривають сталість гідного життя. Згідно з Організацією економічного співробітництва та розвитку (OECD), кожен один рік подовження очікуваної тривалості життя покращує результати ВВП на 4% (сторінки 138–139, Social Policies, 2013). Тому варто інвестувати в соціальну сферу для підтримки економічного зростання. Всесвітня організація охорони здоров'я (WHO) зазначила, що середня залежність між зростанням безробіття в країнах ЄС у разі його зростання на 1% спричиняє зростання самогубств на 0,8% (с. 11, Impact of economic crises on mental health, 2011). Це означає, що не існує прийнятного рівня безробіття, окрім того, коли ви залишаєтеся кілька днів вдома, перш ніж вийти на нове місце. Зростання так званих заощаджень викликає соціальну та життєву невпевненість. Постійне зниження соціальних видатків без забезпечення інвестицій у майбутнє не є способом досягти та забезпечити гідне життя в Європі.

Європа перебуває під впливом глобалізації, європеїзації, старіння населення, послаблення позицій національних держав, а також вільної мобільності людей, цінностей, а також хвороб та інших негараздів. Швидко змінюється становище і тип сім'ї в суспільстві. Держава, по суті, не зацікавлена в нових поколіннях. Сім'я має найголовнішу роль — виховати дітей. То чому ж сім'я фактично покарана за те, що має поповнення? У наш час сім'я, в якій мати й батько разом піклуються про своїх дітей, є меншинною моделлю. Інші форми «сім'ї» почали переважати і в Словаччині. Безробіття, раніше незвичне, перетворилося на стандартну ситуацію. Люди стають безробітними здебільшого не з власної волі. Швидко можуть опинитися навіть на вулиці. Попри це, люди таких нещасних засуджують, можливо, через страх, що самі опиняться в такій же ситуації.

Можливість соціальної допомоги змінилася на право на соціальний захист (у 2012 році). Загальне право на соціальне забезпечення отримало математично точну фінансову вартість. Зрілість і багатство народів зазвичай оцінюються за допомогою очікуваної тривалості життя та за допомогою доходу. Загалом, у наш час багаті стають ще багатшими, а бідні — ще біднішими. Отже, не існує посилення згуртованості. Ми можемо говорити про паралельне існування цих двох «каст», так як це було звично в Південній Африці, коли панував апартеїд. Там «біле населення», так само як наше багате населення, прийняло стан, де «чорні та кольорові» (наші бідні) мали мінімальні права, оскільки це сприймалося як природне і Богом дане. Чим більша соціальна дистанція між людьми, тим менше співчуття, емпатії та прагнення до згуртованості ми знаходимо. Вони навіть уявляють, що є кращими людьми, і сегрегуються від «решти». Значна частина населення сьогодні (і в Словаччині) не має достатньо повноцінного харчування, не має житла (бездомність), доступу до базових соціальних послуг. Як ніби в ЄС є лише обрані індивіди, а решта Словаччини належить скоріше до Африканського Союзу.

Ера американських див, коли завдяки своїй старанності можна видертися з бідності, закінчилася. Одного бажання вже недостатньо. Якщо ви належите до бідної верстви населення, то ніхто не дасть вам позику на житло, хіба що підтримувані державою шахраї, лихварі та «позичкові контори». Успадкування бідності є проблемою в усій Європі. Якщо ви народилися бідними, то такими й залишитеся.

СОЦІАЛЬНО СПРАВЕДЛИВА ЄВРОПА?

Європу зазвичай зараховують до так званої розвиненої Півночі. Hans Rosling (з Karolinska Institutet, Швеція), використовуючи популярну анімацію під назвою Gapminder World, зазвичай добре це документує. Gapminder.org — це некомерційна організація, яка підтримує глобальний розвиток. Анімація, яка є безкоштовною, показує в інтернеті зв'язок між багатством (вираженим у ВВП на душу населення) та очікуваною тривалістю життя. Згідно з цією анімацією, з використанням так званого світу Gapminder, можна впорядкувати вибрані країни за багатством, наприклад, так: Норвегія, Австрія, Швеція, Німеччина, Фінляндія, Словаччина, Литва, Російська Федерація, Казахстан, Азербайджан, Вірменія, Грузія, Молдова та Киргизстан. Нам відомий так званий парадокс Істерліна, у якому тимчасово існує кореляція між щастям і високим доходом, проте довгостроковий погляд приносить результати, що з постійним зростанням багатства щастя не зростає безмежно. Розвинений світ (особливо країни-члени OECD) прийняв той факт, що ВВП не означає автоматично щастя, згуртованість суспільства та соціальну справедливість. З'явилися нові показники, як-от Індекс кращого життя або Валове внутрішнє щастя. Такий показник нам дав екзотична для нас гімалайська держава Бутан. У наш час у межах OECD індекс кращого життя у сферах житла, спільного співжиття, освіти, довкілля, громадянської активності, радості від життя, здоров'я, впевненості, безпеки, зайнятості та узгодження сімейного життя з роботою є дуже важливим. Це не лише матеріальні речі, дохід і ВВП. Сьогодні Європа не виглядає як мати, що піклується про всіх однаково. Чи маємо ми справді справедливе суспільство для кожного? Як я вже зазначив, існує проблема з розділеним суспільством. Європа страждає від низької згуртованості між її мешканцями, між поколіннями, між регіонами, а також між державами. Меншість отримує незаслужені надлишки, а більшість отримує, навпаки, все менше і менше.

Ми постійно чуємо про щедрі соціальні системи для людей, які на це не заслуговують. Навіть більшість звичайного населення в цьому переконана (до цього її довели медіа). Anne Van Lancker (2015) опрацювала звіт, який описує реальність «перебільшеності» щедрості цих систем. Схеми мінімального доходу стосовно найпоширенішого доходу є такими: високий рівень щедрості (понад 50 %) є лише в Данії, середньо-високий рівень щедрості (40–50 %) — в Австрії, Бельгії, Ірландії, Ісландії, Литві, Люксембурзі, Македонії, Нідерландах, середньо-низький рівень щедрості (30–40 %) — у таких країнах, як Кіпр, Німеччина, Іспанія, Фінляндія, Франція, Мальта, Норвегія, Велика Британія, низький рівень щедрості (20–30 %) — у Чехії, Естонії, Угорщині, Португалії, Румунії, Швеції, і справді низький рівень щедрості (під 20 %) — у Болгарії, Латвії, Польщі та, звісно, у Словаччині. Тому комічно виглядають і «наукові» висновки про можливість розкішного життя на основі соціальних допомог у Словаччині. Країни з низькою та дуже низькою щедрістю — це країни Центральної та Східної Європи, за винятком Португалії та Швеції. У цих країнах необхідні значні зусилля, щоб привести схеми мінімальних доходів до належного рівня (с. 15, Van Lancker, 2015). Мінімальні зарплати мають бути значно вищими за найвищі допомоги соціальної підтримки, якщо ми хочемо видертися з бідності. Щоб було вигідно працювати. Це допомогло б вирішити також проблему нашої найбільшої автохтонної меншини. Навіть Світовий банк був змушений визнати, що зменшення цих соціальних милостинь уже неможливе, якщо ми не хочемо досягти голодомору.

Матеріальна скрута, згідно з даними Eurostat, доповнює перспективу доходів тим, що вказує на умови життя соціально вразливого населення. Воно не має ресурсів, не має належного складу харчування в таких групах, як м'ясо, курка, риба або овочі, через день. Близько 10 % громадян ЄС не можуть дозволити собі належну їжу (с. 6, DI MEGLIO, 2013). Найгірша ситуація в Центральній та Східній Європі (2011) — у Болгарії, Латвії, Угорщині, Словаччині (25 %), Литві та Румунії (удвічі або навіть у чотири рази гірша реальність). Справді принизливо, що розвинена Словаччина є ціллю продовольчої допомоги. Але це констатування перевершило дії, які не були здатні доставити цю продовольчу допомогу людям у важкій скруті. Тому її було скасовано. Як громадянин може вірити державі? Розквітла корупція, кронізм, працевлаштування прибиральниць за партійною приналежністю розкладають суспільство. У Молдові я проводив дослідження у сфері тіньової економіки для потреб МОП. Я запитав, де починаються Балкани. Я сказав, що в Братиславі. Ми офіційно найбільш корумпована республіка (дані ЄС).

Але яке покоління виросте, якщо воно не харчується належним чином? З якими схильностями? Під час Фолклендської війни не могли прийняти рекрутів у Великій Британії через їхню фізичну слабкість, через погану систему охорони здоров'я. Солдати нам не потрібні, але що це за суспільство, якщо нам байдуже до здоров'я наших дітей? Що споживає сьогоднішня молодь? Різні замінники, пластик, штучну їжу, приправлену чимось, що задумувалося як бойова хімічна речовина для війни у В'єтнамі. Дивись розділ про приватизацію словацького сільського господарства. Дії наших «підприємців», наприклад, у м'ясній промисловості, є дивовижними. Австрійський м'ясник висловився, що йому б таке не дозволила його професійна честь. У Словаччині честь і професійна гордість, мабуть, не існують. Я вже давно не здатний помити тарілки після споживання словацьких м'ясних виробів, напханих рослинним жиром.

Колишній міністр праці США Robert Reich аргументує у своєму блозі, що американська економіка є аморальною. Господарство, в принципі, залежить від деяких спільних правил суспільної моралі, які є неприйнятними, оскільки вони по суті порушують довіру та функціонування суспільства. У своїх свідченнях в американському конгресі він описав небезпеку несправедливого розподілу майна на користь 1 % суспільства. Ситуація з розподілом багатства зараз дуже схожа на те, що було під час Великої депресії у тридцятих роках минулого століття (с. 5, Reich, 2014). Величезна відсутність солідарності створила перший пік несправедливості (1929), а другий пік виник сьогодні. Це схоже на дві опори мосту, яким є Golden Gate у Сан-Франциско, або побудований на Дунаї ланцюговий міст у Будапешті.

Головним питанням сьогодні є те, чи підтримувати сталий економічний розвиток (коли природні ресурси не є безмежними), чи сталий гідний рівень життя та щастя? Дискусії в суспільстві мають бути зосереджені на тому, чи хочемо ми присвятити себе лише прибутку невеликої групи (ВВП), чи гармонії та гідному життю для всіх (ГЖЩ). Підтримка соціального розвитку — це не розкіш чи марнотратство, а умова сталого гідного життя, чого, однак, не знайдеш у головах політиків. Фінансування соціального розвитку як інвестиції в майбутнє не знаходить підтримки, а якщо й знаходить, то лише спорадично в національних програмах розвитку. Міжнародна організація праці (МОП) у Женеві обумовила подальший економічний розвиток належним соціальним захистом ще у 2001 році в резолюції щодо соціального забезпечення (M. Hetteš був одним із членів групи розробників). Європа страждає від соціальної несправедливості та ненаситності багатої меншості («Грошима ніколи не наситишся»). Заходи жорсткої економії сьогодні застосовуються також у сфері охорони здоров’я та соціальних видатків, що незворотно спричиняє надмірну смертність. British Medical Journal у 2010 році повідомив про вплив фінансової кризи на погіршення стану здоров’я, що вимірюється високою смертністю у чотирьох центральноєвропейських країнах (Словаччина, Чехія, Польща та Угорщина) (Stuckler et al., 2010).

Однією з основних умов ефективності соціальної системи є її прозорість і справедливість. Велика кількість соціальних заходів залежить від державних фінансів (соціальних трансфертів). Скільки їх буде виділено, залежить від сили демократії. Згідно з оцінкою Європейської комісії під час так званого європейського семестру, погляд на надання державних фінансів підприємствам, окремим особам або групам полягає в тому, що це завжди відбувається за допомогою корупції. Це впливає на громадську думку в поганій державі. Найгірша ситуація у Словаччині, Чехії, Румунії, Угорщині та Болгарії. Така практика є широко розповсюдженою (с. 9, Quality of Public Administration, 2012). У принципі, у державному управлінні практика необ’єктивного надання переваг клієнтам за допомогою корупції веде до неефективності та зловживання ресурсами, оскільки це не відбувається шляхом раціонального прийняття рішень або на основі об’єктивних критеріїв. Корупція при розподілі державних замовлень спричиняє погані та неякісні результати. З того ж джерела можна зробити висновок, що судова система та можливість захисту права є низькими, по суті, у тих самих країнах (Словаччина, як правило, у кінці списку).

Безробіття загрожує життєвим гарантіям людей. Згідно з опитуваннями, 64 % громадян Словаччини відчувають загрозу через можливе безробіття. Держава охоплена страхом. З’явилися думки, що нинішній страх гірший, ніж за часів гусаківської нормалізації після окупації Радами.

Словаччина, проте, майже не виділяє «нічого» зі свого власного бюджету (вимірюючи через частку ВВП) на активну політику зайнятості порівняно з іншими країнами в межах OECD. У Словаччині існує дивний парадокс високого рівня безробіття та нестачі працівників у бюро праці. Працівники професійного консультування не здатні надавати якісні та хороші послуги через велику кількість клієнтів на одного фахівця, і взагалі є сумнівним, чи може оцінювання бути виконане адекватно і чи веде воно до хороших рекомендацій. Важко підтвердити, що хто хоче, той знайде роботу, оскільки існує абсолютна нестача вільних робочих місць порівняно з кількістю шукачів. Більшість безробітних осіб в ЄС сьогодні, як це не парадоксально, не отримують допомогу по безробіттю. Генеральний директорат ЄС з питань зайнятості, соціальних справ та інклюзії повідомив 16 вересня 2016 року, що лише мала частина безробітних отримує допомогу по безробіттю через постійну економію та впровадження адресності. У Румунії, Польщі та Словаччині менше 20 % людей без роботи отримують допомогу по безробіттю. Рівень безробіття суттєво змінюється залежно від вікової групи. Велика кількість молодих людей страждає від нестачі роботи та дискримінації. Це створює підґрунтя для зростання ненависті до старших. Молоді люди вважають, що це провина старших (ейджизм). Однак середній вік завершення трудової діяльності (згідно з Eurostat) у Словаччині, Польщі та Угорщині становить близько 58–59 років, що набагато раніше, ніж встановлений законом пенсійний вік (с. 33, Demography, 2012). Адекватні, гідні та сталі пенсії за віком можуть бути забезпечені лише повною зайнятістю у всіх вікових групах. Попри це, фактично підтримується штучне безробіття. Суспільно необхідна та корисна праця здебільшого не є затребуваною та належним чином оціненою. Навпаки, «праця», яка є суспільно шкідливою і часто в принципі кримінальною, добре оплачується. Для вирішення проблеми безробіття достатньо було б оцінити кожну суспільно корисну працю (наприклад, догляд за дітьми, батьками, а не підтримку, наприклад, азартних ігор та бездумних розваг).

Зайнятість у сфері здоров’я людини та соціальної роботи відіграє важливу роль у збереженні збалансованого ринку праці, особливо під час кризи. Якщо порівняти рівні зайнятості у 1995–2011 роках, то Словаччина, Польща, Чеська Республіка та Угорщина мали невикористаний потенціал у цьому секторі. Але що стосується Словаччини, то тут відбулося навіть зниження (с. 101, Employment and Social Developments in Europe, 2013). Під час повернення з наради міністрів праці в Люксембурзі у 2008 році, після початку кризи, ми обговорювали необхідність збільшення кількості фахівців у бюро праці, на жаль, Словаччина пішла в точно протилежному напрямку.

Європейські країни страждають від низької народжуваності. Народження дитини означає радість у сім’ї, але, як правило, пов’язане з погіршенням рівня життя сім’ї. Суспільство не має реального інтересу до свого найголовнішого завдання, яким є збереження життя, до простої зміни поколінь. Викрадення інших держав їхніх молодих людей за допомогою імміграції є короткозорим, несистемним рішенням, яке часто негайно приносить міжкультурні конфлікти. Багато матерів не мають можливості віддати дитину до дошкільного закладу, що спричиняє низьку зайнятість. У Словаччині органи місцевого самоврядування давно продали будівлі дитячих садків та ясел заради примарного миттєвого прибутку. Що буде з майбутнім і сталістю життя, їх тоді і зараз не цікавить. Доступність дошкільних закладів є прикладом мудрої політики соціального інвестування. Виникаючі недоліки в кількості економічно активних жителів неможливо наситити імпортом (імміграцією) нових європейців/словаків. Старіння населення (реально йдеться про зменшення частки дітей, які не народилися, і тому тимчасово зростає частка старших) є глобальною проблемою, і хочемо ми того чи ні, якщо не зміняться позиції урядів, у всьому світі виникне проблема нестачі молодих людей, і це всюди. Отже, їхнє «викрадення» є короткостроковим і нестійким рішенням. Потрібно створити умови для гідного життя в кожній країні. У нас є для цього ресурси в сучасності. Ще у 1907 році творець поняття соціальна робота Simon N. Patten писав про економіку надлишку, яка змінює етап нестачі. Саме так потрібно налаштувати і наші цінності та сприйняття світу, яке страждає від величезного ігнорування цього факту і яке залишається в застарілому мисленні. Усі наступні війни мали і мають походження в соціальній несправедливості та в людській необґрунтованій жадібності.

Попри багатство Європи, кожен четвертий її мешканець живе під загрозою бідності. Кожен п'ятий словак/словачка не може дозволити собі стандартне харчування, попри «економічний успіх». У Європі зазвичай викидається та іншим чином знецінюється величезна кількість продуктів харчування. Нам потрібно гарантувати базовий дохід. Ми повинні діяти в цьому напрямку. Навіть Jean-Claude Juncker, голова Європейської комісії, зазначає у своїх політичних планах, що необхідно в кожній країні-члені ЄС запровадити мінімальну заробітну плату та гарантію мінімального доходу (с. 21, Juncker, 2014). Попри це, ми є свідками постійних сумнівів щодо необхідності запровадження мінімальної заробітної плати. Молодь у Словаччині зазвичай переконана у шкідливості мінімальної заробітної плати, і про це часто пишуть навіть у захищених «соціально спрямованих» випускних роботах. Але запитаймо себе, чому не обговорюється соціально та морально прийнятна ідея — про максимальний дохід, а також про максимально можливу вартість майна? Це майно, як правило, все одно виникло не завдяки чесній праці, а завдяки простому, хоч і законному пограбуванню/приватизації. Ідея гарантованого соціального мінімуму була б, безумовно, потрібною і в країнах Центральної Європи. Зростання майнової поляризації тут відбувається навіть під час кризи, коли офіційно всі мали б солідарно затягнути паски. Кількість мільйонерів у наш час зростає, попри фінансову та економічну кризу. Зростання продуктивності праці та зростання вартості ВВП на душу населення, проте, зазвичай не пов'язане зі зростанням рівня життя для всіх. Словаччина досягла навіть вищого доходу, виміряного через купівельну спроможність (PPS), ніж Чеська Республіка, Польща та Угорщина. Словаччина вже має вищий рівень ВВП на душу населення, ніж Греція та Португалія, але пенсійні виплати тут набагато нижчі. Словацька економічна сила досягла 76 % від середнього показника ЄС, але заробітні плати становлять близько однієї третини від середнього показника ЄС. Де залишається непропорційний прибуток? Потім уряд може написати Європейській комісії, що не має ресурсів на освіту, охорону здоров'я тощо. Витрати на робочу силу в Польщі, Угорщині, Словаччині та Чехії є дуже низькими порівняно з рештою Європи. Держава, по суті, поводиться як «робочий дім» (workhouse) XIX століття, а не як соціальна держава XXI століття. Держава та її правова система ґрунтуються на задоволенні потреб олігархів та анонімних акціонерів. Громадяни вже звикли до цього стану і сприймають його як стандарт. Люди змушені працювати за милостиню і ще повинні дякувати за те, що їх експлуатують, тому що у них ще є так звана робота.

Європейське об'єднання побудоване на принципах соціальної згуртованості та солідарності. Ми легко можемо довести відсутність солідарності з огляду на зростання відмінностей між регіонами (... територіальними одиницями, на які поділяються держави всередині. Братиславський самоврядний край посів п'яте місце за економічним багатством, якщо використовувати показник ВВП на душу населення.). Соціальна ситуація та рівень життя в цьому регіоні, проте, становлять частку того, що є стандартом у Відні чи Стокгольмі, які Братислава випередила економічно. Хтось сказав, що це Могадішо, а не столиця країни, що головує в ЄС у 2016 році. Найбільш економічно депресивні території в Європі можна знайти в Болгарії, Румунії, Польщі, Угорщині, а також у Словаччині. Високе безробіття тут, в принципі, створене штучно. Суспільно необхідна праця недостатньо підтримується. Проблема безробіття полягає в тому, що ми помилково розуміємо під працею лише те, за що отримали гроші, і не вважаємо працею те, що зроблено на її користь. Суспільство не виживе без дітей, охорони здоров'я, шкіл, але спокійно обійдеться без азартних ігор та часто роздутої адміністрації. За працю ми навіть вважаємо діяльність найманого вбивці («Він виконав хорошу роботу», — чую у фільмі), але виховання батьків не оцінюємо, а скоріше таких індивідів караємо смішною компенсацією заробітної плати.

Британський економіст John M. Keynes ще у 1930 році залишив нам коротке есе (Economic Possibilities for our Grandchildren) як послання своїм онукам із зауваженням, що любов до грошей як до майна і любов до грошей як до інструменту для підтримки життя через сто років буде сприйматися як щось огидне, напівлегальне, скоріше патологічне, подібно до психічної хвороби. Діти його дітей зараз серед нас, і тому ми можемо вважати сучасність часом, який мав на увазі Keynes. J. Keynes був першим, хто розрізняв працю, яка потрібна нам для простого фізичного виживання, і працю, яка потрібна нам для наповнення нашої людяності. Економіка зосереджується лише на першому, на тій першій формі праці. Зі зростанням прогресу, однак, ця праця стає все менш і менш значущою і водночас все менш і менш представленою. Прогрес — це наш спільний успіх, але тому не можна говорити про непотрібних людей, яких нинішній підхід не може працевлаштувати. Потрібно змінити мислення. Повноцінне гідне людське життя набагато важливіше, ніж просте накопичення майна. Тому ми не здатні вирішити проблему безробіття, поки вимагаємо подальшого економічного зростання з постійно зростаючим виробництвом, вищим і вищим прибутком для меншості, адже це не має сенсу для сталого життя людства.

Наприклад, соціальна економіка (в ЄС працевлаштовує до 10 % робочої сили) не має можливості банкрутства. Прибуток використовується для подальшого розвитку. Ви коли-небудь чули щось на кшталт соціального кооперативу? Але це шанс забезпечити собі перебування в будинку соціальних послуг після колапсу соціального забезпечення, який уже стався.

Заходи економії, спрямовані на прибуток, ведуть суспільство до заперечення важливості здоров'я, до соціальної невпевненості, погіршення харчування, до зниження якості доступних послуг тощо. Стагнація в оплаті праці та загальне зниження купівельної спроможності людей призводять до зниження попиту на подальше виробництво та кращі послуги. Це є суттю причин сьогоднішньої кризи. Безробіття зазвичай супроводжується розпадом сім'ї, злочинністю та самогубствами. Люди бояться втрати роботи, тому працюють за ганебну зарплату і в поганих умовах. Немає нічого незвичайного в тому, що навіть молоді люди працюють до смерті. Це відбувається у Франції, і я маю сумні приклади з моєї батьківщини. Ми можемо вказати на висновок експертного комітету Ради Європи щодо виконання Соціальної хартії, що мінімальна заробітна плата в Словаччині не відповідає зобов'язанням цієї держави з погляду її обов'язків. Навіть подвійне підвищення оплати праці не усунуло б дискримінацію. Зростання доходу — це єдиний шлях до підвищення попиту на послуги, на нове виробництво і до загального подолання кризи. Звісно, це відкриття дає можливість подати позов на цю державу. Але для цього потрібні незалежні профспілки та громадянська мужність. Я сам уже подавав позов на цю державу за шахрайство. Мене зневажили і назвали божевільним ті, хто отримав сотні тисяч преференційних голосів.

Найрепрезентативніше об'єднання соціально орієнтованих європейських неурядових організацій називається Соціальна платформа (Social Platform) і налічує 48 загальноєвропейських членів, які представляють понад 2 800 організацій з усього Європейського Союзу. М. Геттеш з 2014 року представляє Європейську раду з питань соціального розвитку (ICSW Europe) у керівній раді Соціальної платформи, яка затверджує її позиційні документи. ICSW є найстарішою соціально орієнтованою організацією (з 1928 року). Політикою Соціальної платформи є зусилля щодо впровадження систем, які гарантують мінімальні доходи на рівні щонайменше 60 % національного медіанного доходу (тобто не середнього, а того, що зустрічається найчастіше) для захисту людей від бідності протягом усього життя, з урахуванням національних можливостей їхніх бюджетів, які враховують реальні потреби стосовно послуг і товарів. Адекватна мінімальна заробітна плата повинна бути вищою за встановлений мінімальний дохід, а саме на рівні принаймні 60 % загальнонаціональної медіанної заробітної плати. Спільні стандарти допомоги для безробітних мають бути встановлені вище, ніж мінімальний дохід. Має існувати загальна система захисту від ексклюзії людей, які ще не працювали або працювали лише дуже короткий час. Має бути юридичне право та недискримінаційний доступ до якісних, інклюзивних та доступних соціальних і медичних послуг, до освіти, а також до навчання впродовж життя, з визнанням того, що інвестування в ці послуги означає підвищення потенціалу для створення робочих місць. І це також є вирішенням словацького безробіття та соціального занепаду в Словаччині. Соціальна платформа фінансується організаціями-членами, але головним чином отримує дотації від Європейської комісії, отже, це ніякий не анархістсько-лівацький інтернаціонал. Подивіться, хто сюди належить:

ГАРАНТОВАНІ СОЦІАЛЬНІ МІНІМУМИ

Соціальний захист складається з набору політик і програм, які призначені для надання соціального забезпечення на широкій основі. Він визнаний цілою низкою міжнародних соціальних інструментів/стандартів, а також Організацією Об'єднаних Націй як базове право людини з 1948 року, закріплене у Загальній декларації прав людини. Ця декларація є також витвором голови робочої групи, яку очолювала дружина американського президента Елеонора Рузвельт.

Обов'язок розширювати соціальне забезпечення, яке закріплене у розумінні прав людини, був останні десятиліття майже забутий. Цей обов'язок почав сприйматися як абстрактний, він ледь з'являвся у практичній політиці, у її цілях та програмах. До схвалення Рекомендації МОП № 202 існувало чітке визначення права людини на соціальне забезпечення, але воно мало впроваджувалося в практику (с. 12, Civil Society Guide, 2015).

Гарантовані соціальні мінімуми («social protection floors») були запроваджені Міжнародною організацією праці згаданою Рекомендацією № 202 у 2012 році як перший ступінь комплексної національної системи соціального захисту. Він гарантує доступ до базових послуг, до соціальної допомоги та до підтримки (до соціальних трансфертів). Фактом є те, що окремі країни мають різні соціальні системи, а також потреби, і тому гарантовані соціальні мінімуми відображають національні можливості та підходи, поважають специфічні потреби, структури, цілі, розвиток, а також пріоритети. Гарантовані соціальні мінімуми створені відповідно до потреб і можливостей даної держави. Тому вони можливі в кожній державі. Гарантовані соціальні мінімуми за своїм характером є універсальними та охоплюють усіх мешканців. Гарантовані соціальні мінімуми побудовані на праві та закріплені Загальною декларацією прав людини. Гарантовані соціальні мінімуми представляють лише перший крок у процесі – вони не є максимальною стелею. Рекомендація МОП № 202 (2012) означає інноваційний крок у тому, щоб держави та їхні громадяни діяли в напрямку запровадження таких гарантованих мінімумів з постійним покращенням.

На сьогодні ми не маємо спільної угоди в Європейському Союзі щодо значення цієї парадигмальної зміни в межах цього об'єднання. МОП припускає, що приблизно 80 % світового населення живе без належної дохідної впевненості або без доступу до медичного обслуговування. Лише 49 держав (і це правда, що це переважно країни Європи) ратифікували Конвенцію МОП № 102 про соціальне забезпечення (про мінімальні стандарти). Криза, яка почалася у 2008 році, змінила стан речей, і міжнародна спільнота зосередила свої зусилля на покращенні соціального захисту (Геттеш, 2015).

Міжнародні зусилля призвели у 2012 році під час засідання Міжнародної конференції праці до прийняття рекомендації делегаціями з усього світу, чим було створено концепцію гарантованих соціальних мінімумів. Кожен національний гарантований соціальний мінімум мав би включати принаймні чотири згадані гарантії соціального забезпечення, визначені в сенсі національних можливостей. Рекомендація визнає пріоритетну роль і відповідальність країни-члена МОП у реалізації та імплементації гарантованих соціальних мінімумів. Тому необхідно цей революційний крок оцінити відповідно до сьогоднішньої ситуації також у Європейському Союзі.

Прийняття Рекомендації № 202 усіма національними тристоронніми делегаціями країн ЄС під час Міжнародної конференції праці було необхідним через соціальну ситуацію, особливо ускладнену після виникнення кризи. Попри це, не всі європейські громадяни мають можливість користуватися цими гарантованими соціальними мінімумами. Тому слід нагадувати органам ЄС і особливо країнам-членам ЄС про їхнє зобов'язання підтримувати гарантовані соціальні мінімуми відповідно до їхніх внутрішньодержавних процедур у повному предметному обсязі, на рівні, який вони собі встановили так, щоб виконати намір цих соціальних гарантій. Органи ЄС мають тенденцію розуміти гарантовані соціальні мінімуми скоріше як певну соціальну рятувальну сітку для пом'якшення механізмів, які спричиняють ринково орієнтовані економіки. Прийняття якихось найнижчих можливих рівнів є, однак, неприйнятним підходом. Оскільки можливими є лише принципи солідарності та неприбутковості, а не принципи, спрямовані на ринок і на максимізацію прибутку. Створення гарантованих соціальних мінімумів не повинно бути під загрозою через надмірні фінансові побоювання і повинно взяти до уваги цілі Порядку денного Європа 2020 у сфері зайнятості та в боротьбі з бідністю. Європа займає простір, у якому підтримувалися соціальні права і в останні десятиліття були побудовані на високому рівні. Але надмірна адресність, кількість умов, непотрібних перевірок прав, усунення автоматичних нарахувань тощо призвели її до розладнання навіть найкращих систем.

Універсальне предметне та особисте охоплення є базовим елементом гарантованих соціальних мінімумів. Не всі громадяни ЄС мають до них доступ, а деякі вже не мають до них доступу як наслідок змін. Дохід від праці вже не дозволяє великій кількості європейців жити гідно. Немає іншої можливості, окрім як шляхом використання місцевих економічних показників прагнути до впровадження загальної мінімальної заробітної плати для всіх секторів і професій у кожній країні-члені ЄС. Для осіб працездатного віку, які не можуть працювати через стан здоров'я або через безробіття, є необхідними системи для гарантування мінімального доходу.

Соціальна платформа підтримує ідею гарантованих соціальних мінімумів. Проте нам потрібні не лише європейські зусилля, а й всесвітня активність/рух на підтримку такої фундаментальної трансформації суспільства. Тому було створено глобальну коаліцію для просування гарантованих соціальних мінімумів. Більше знань можна отримати із заклику, опублікованого 27 січня 2014 року, а найновішу інформацію — з її вебсайту http://www.socialprotectionfloorscoalition.org/.

Коаліція об’єднала понад 80 глобальних громадських та профспілкових організацій, які підтримують цю ідею як інструмент для досягнення цілей глобального порядку денного розвитку. Коаліція дотримується основних цілей соціальної справедливості (Статут МОП та її Філадельфійська декларація, статті 22–26 Загальної декларації прав людини). Коаліція прагне досягти того, щоб право людини на соціальне забезпечення було визначене у формі гарантованого мінімального базового доходу та доступу до медичного обслуговування до 2030 року, що є найближчим цільовим роком для порядку денного розвитку. Сталою метою є також впровадження належних національних систем соціального захисту та відповідних заходів разом із гарантованими соціальними мінімумами, а до 2030 року — досягнення їх суттєвого розширення, щоб вони захищали бідних та вразливі верстви населення.

Генеральна Асамблея ООН у 2015 році ухвалила сімнадцять цілей сталого розвитку, серед яких і гарантовані соціальні мінімуми до 2030 року. Хоча світова спільнота схвалила цю ідею, попереду ще довгий шлях.

Висновок

Громадяни та їхні представники повинні знайти вихід, як підтримувати стале життя в Європі в гармонії з іншими частинами нашої планети. Що нас усіх об’єднує, так це постійна відповідальність за себе, свою сім’ю, своє оточення, за свою країну, а також за всю Європу і, як наслідок, за це глобальне село. Оскільки наше майбутнє як людей залежить також від долі інших людей на інших континентах. Наше майбутнє залежить від збереження миру та соціальної справедливості. Нам не потрібні фальшиві вороги. Нам потрібно зупинити послаблення згуртованості, людяності, солідарності та соціальної справедливості. Думаймо про своїх дітей та майбутні покоління, які також заслуговують на щасливе життя.

doc. RNDr. Miloslav Hetteš, CSc. президент Європейської ради з соціального розвитку International Council on Social Welfare (ICSW) http://www.icsw.org/

Джерела

A social protection floor for everyone: a universal rights-based development goal. (27 January 2014), Global Coalition for Social Protection Floors, 5 s., http://cdn.ifsw.org/assets/ifsw_22348-2.pdf. [2015-11-20]. BROWN, Wendy. (2005). Edgework: Critical Essays on Knowledge and Politics. 176 s. ISBN: 9780691123615 Civil Society Guide to National Social Protection Floors (2012). Friedrich Ebert Stiftung, 96 s. ISBN 978-3-95861-107-8. Demography, active ageing and pensions (2012). Social Europe guide, Volume 3, European Union, 88 s., ISBN 978-92-79-25009-5. DI MEGLIO, Emilio (2013). Living standards falling in most Member States. Eurostat. Statistics in focus. 8/2013. ISSN 1977-0316. Catalogue number: KS-SF-13-008-EN-N. European Union. Employment and Social Developments in Europe 2013. Chapter 1: EU employment in a global context. Brusel, 21.1.2014, SWD (2014) 26 final. PART 4/14, 126 s. HETTEŠ, Miloslav (2011): The Slovak Republic, s. 267-304. In: Pension Reform in Central and Eastern Europe in Times of Crisis, Austerity and Beyond (edited by K. Hirose). MOP Budapešť, 366 s., ISBN 978-92-2-125639-7. HETTEŠ, Miloslav (2015): Ľudské práva a sociálna ochrana v sociálnej práci. Bratislava: VŠZSP sv. Alžbety, 242 s. ISBN: 978-80-8132-128-3. JUNCKER, Jean Claude (2014): A New Start for Europe: My Agenda for Jobs, Growth, Fairness and Democratic Change. Political Guidelines for the next European Commission Opening Statement in the European Parliament Plenary Session. Štrasburg, 15. júl 2014, http://www.eesc.europa.eu/resources/docs/jean-claude-juncker-political-guidelines.pdf. [2015-11-20]. KEYNES, John Maynard (1930): Economic Possibilities for our Grandchildren, s. 358 - 373, In: Essays in Persuasion, W. W. Norton & Co., New York, 1963. PATTEN, Simon Nelson (1907): The New Basis of Civilization, Cambridge, Mass., Belknap Press, 243 s., reprinted in 1968. Quality of Public Administration (2012). Thematic Fiche, European Semester, European Commission, http://ec.europa.eu/europe2020/pdf/themes/34_public_administration.pdf. REICH, Robert Bernard (2014). Income Inequality in the United States. Testimony before the Joint Economic Committee, United States Congress. January 16, 2014, 21 s. http://www.jec.senate.gov/public/_cache/files/9fb19405b20e42d63fea67622eef8d37 [2015-11-20]. Impact of economic crises on mental health (2011), 34 s., World Health Organization Regional Office for Europe, Scherfigsvej 8, DK-2100 Copenhagen O, Dánsko. Social policies. Social Europe Guide. Volume 5. (2013). Brusel, European Commission, 78 s., ISBN 978-92-79-31257. Social security: A new consensus (2001). Ženeva, International Labour Office, ISBN 92-2-112624-2. STUCKLER, D., BASU, S., MCKEE, M. (2010): Budget Crises, Health, and Social Welfare Programe, s. 77-79, in: BMJ (British Medical Journal), 10. júl 2010, Volume 341. The majority of the unemployed in the EU do not receive unemployment benefits. News 16/09/2015. DG Employment, Social Affairs and Inclusion. http://ec.europa.eu/social/main.jsp?langId=en&catId=1196&newsId=2318&furtherNews=yes. The Pension Issues in New Member states. (2005). Pragma Consulting, Mechelen, 176 s. Unequal Europe recommendations for a more caring EU. Final report of the High-level group on “Social Union”. Spring 2015. Brusel: Friends of Europe, 21 s. [2015-11-19] http://www.friendsofeurope.org/quality-europe/unequal-europe-recommendations-caring-eu/. VAN LANCKER, Anne (2015). Toward adequate and accessible Minimum Income Schemes in Europe. Analysis of Minimum Income Schemes and roadmaps in 30 countries participating in the EMIN project. Summary of Synthesis report. European Union, Brusel, 24 s.